Вступ

Однозначно сформулювати сутність культури непросто. Одні мислителі тлумачать культуру як цінності духовного життя, інші —зводять це поняття лише до явищ літератури, мистецтва, кіно тощо. Не менш відчутним є спроби трактувати культуру лише як певну ідеологію, покликану бути тлом для господарювання, чи якісну характеристику людської поведінки. Це далеко не повний перелік варіантів тлумачення поняття «культура», що охоплює надзвичайно багате, різноманітне явище.

Культура охоплює все те, що є «ненатурою»,«неприродою». Вона — надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак. Тотеми, табу, заповіді, традиції, моральні норми, право і закон є специфічними культурними формами регуляції пристрастей, бажань і поведінки людей у суспільстві.

1. Культура як простір

Простір культури — це світ предметів і процесів «другої», або «штучної природи». Він цілком є продуктом і сферою людської культуротворчої діяльності.

Матеріальні та ідеальні культурно-значимі просторові форми речей і процесів утворюють соціальний простір, в якому відтворюється і розвивається людина і крізь призму якого вона сприймає решту світобудови. Існує і простір конкретної національної культури, що охоплює не лише явища, на яких простежується буття нації, , а й її власну невід’ємну частину — все самобутнє і неповторне, що створила нація (мова, символи, норми, засоби спілкування і діяльності, художньо-чуттєве відображення світу тощо), а також і те, що має загальнолюдський вимір, породжено спільними людськими ознаками (виготовлення знарядь праці, найпростіші моральні заборони, протилежність добра і зла, наявність історично змінних потреб, вольовий свідомий характер життєдіяльності, усвідомлен­ня величі космосу, осягнення абсолюту тощо).

Поняття світовий культурний простір охоплює все культурне надбання людства планети, все, що становить загальнолюдську цінність.

З огляду на те, що передумовою, внутрішньою причиною і визначальним чинником буття культури є людська діяльність, стає очевидним наявність руху (розвитку) в культурі. Та розуміння руху як невід’ємної властивості культури буде неповним поза розглядом проблеми саморуху культури, що постає як культурний прогрес, невіддільний від соціального, науково-технічного прогресу. Культурний прогрес є своєрідною єдністю «онтогенезу» (індивідуального розвитку) та «філогенезу» (історичного розвитку) культури. Отже, культура — це також виробництво, продуктом якого є людина, а виробництво — це передусім дія, рух, розвиток.

Формуючи культурний простір, людина здійснює свій спосіб бачення світу. У свою чергу культурний простір впливає на людину. І не тільки через створення зовнішніх знакових форм (архітектура, інтер’єр, костюм і т.д.), але й через зміну способу життя, конструювання його нового вигляду.

Формування масової культури безпосередньо пов’язаний з розвитком промислових технологій і нових засобів здійснення соціокультурної комунікації. Одночасно в культурі складається зовсім інший рівень інтенсивності культурних контактів (і міжіндивідуальних, і мнежгруппових), який зумовлює інші обсяги та інтенсивність комунікативних процесів. Актуалізації проблема подолання міжіндивідуальних і міжгрупових культурних бар’єрів і культурної дистанції між представниками різних спільнот. Вирішення цієї проблеми починає здійснюватися не за парадигмі «колонізації» (насильницького введення певних національних і культурно-технологічних зразків поведінки і соціальних відносин), а по парадигмі розповсюдження і затвердження цих зразків у прийнятній для різних культур формах, переважно у формах художньої творчості, і з орієнтацією на «загальнолюдські цінності», тобто на актуальну для будь-якої людини базову сукупність цінностей і уявлень. Впровадження подібних практик у світових масштабах дозволило не тільки зменшити число конфліктів у культурних контактах, але й сформувало основні характеристики сучасної людської культури.

Одночасно, формування масової культури дозволило вирішити ряд внутрісоціальних проблем, пов’язаних, перш за все зі зміною механізмів соціальної стратифікації і форм соціалізації в сучасних суспільствах, а також з профілактикою девіантної поведінки. Однак розвиток комунікативних технологій вивело масову культуру за межі модернізованих товариств і зробило її поширення процесом глобального характеру. Базові форми масової культури стали популярними в більшості сучасних суспільств і на сьогоднішній день є однією з пріоритетних сфер створення і розповсюдження культурних інновацій. Стереотипний характер культурних зразків масової культури, експлуатація тематики, актуальної для більшості людей, високий рівень привабливості форм репрезентації масової культури, її латентність до культурних варіацій (етнокультурним та субкультурних особливостей), її гнучкість і динамічність зробили масову культуру доступною для більшості мешканців глобалізованого світу, і , одночасно, допомогли згладити негативні наслідки цієї глобалізації. Саме через масову культуру людство сьогодні представляє результати свого культурної творчості.

Висновки

Таким чином, культурний простір сучасного світу, що впливає на людину, формується засобами масової інформації. Розвиток сучасних комунікативних технологій зробили поширення масової культури процесом глобального характеру.

Список використаної літератури

1. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. — 368 с.
2. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.
3. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко, Володимир Олефіренко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — Київ, 2003. — 367 с.
4. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 277 с.