Селянська революція і виникнення держави. Рух за утвердження конституційного правління в кінці ХІХ ст. «Сто днів реформ». Революція і повалення Маньчжурської династії і проголошення республіки. Основні риси права Китаю кінця ХІХ – початку ХХ ст.

На поч. XX ст. Китай був величезною країною із площею більшою, ніж Європа, населенням бл. 400 млн. чол., з багатовіковими історичними традиціями. Абсолютну більшість населення становили селяни, 90 % котрих були неписьменними. Із сер. XVII ст. унаслідок маньчжурського завоювання Китаєм правила династія Цін, яка перейняла традиційні китайські методи управління, але все ж сприймалася більшістю ханьців як іноземна. Існувала розвинута бюрократична система, місце в якій можна було отримати лише склавши суворий письмовий іспит. Імператорська влада, спираючись на бюрократичну систему, тривалий час забезпечувала єдність країни та добробут підданих.

Але на кінець XIX ст. окреслилася тенденція перетворення Китаю в напівколонію європейських держав та Японії. У результаті цілої низки загарбницьких війн вони обплутали країну системою нерівноправних договорів і поділили його на сфери впливу. Росії дісталася Зовнішня Монголія й Маньчжурія з Китайсько-Східною залізницею, Японія загарбала Тайвань із прилеглими островами та Ляодунський півострів, Німеччина дістала в “оренду” на 99 років область Цзяочжоу з військовим портом Ціндао, Франція — порт Гуанчжоувань Британія — порт Вейхайвей і розширила свої володіння навколо Гонконга (з 1842). Таким чином, іноземці поставили під свій контроль усі важливі торговельні порти Китаю, створили в них сетльменти і концесії, захопили митниці й зовнішню торгівлю, контролювали головні шляхи сполучення.

Другою причиною, що перешкоджала прогресивному розвитку Китаю, було феодальне гноблення й свавілля Цінської династії. Феодальні пережитки й особливо поміщицька власність на землю не лише прирікали на застій сільськогосподарське виробництво, але й зумовлювали виняткову вузькість внутрішнього ринку для китайської національної промисловості. Капіталістичному розвитку країни заважали відмежованість окремих провінцій, численні внутрішні мита на товари, свавілля уряду й здирництво абсолютної більшості чиновників. Таким чином, без повалення Цінської династії та знищення феодальних порядків неможливо було розчистити шлях для підйому економіки й капіталістичного розвитку Китаю.

Необхідність звернення до законодавчого регулювання суспільних відносин Китай гостро відчув наприкінці XIX ст. У 1899 р. з боку великих держав були підготовлені анексія Китаю, поділ  його території на сфери впливу. За таких умов важливо було провести кардинальне реформування всієї системи держави. Правда, прозріння останнього імператора маньчжурської династії спізнілося. У 1911 р. династія Маньчжурів змушена була зректися престолу.

У XX ст. в історії Китаю одна за одною відбувалися різкі та значні зміни. На зміну династії Маньчжурів прийшов режим партії Гоміньдана на чолі з Чан Кайши. Приватне право зазнало кодифікації.

У 20-ті роки XX ст. розроблялися Цивільний, Земельний та інші кодекси на європейські зразки, головним чином німецький і швейцарський.