Із забезпеченням державою соціальних гарантій населення невідривно пов'язана організація державних фінансів, які є важливою складовою економічної системи держави. Саме через масштаби державного втручання у соціально-економічні процеси можливо визначити обсяг прийнятих державою соціальних гарантій. Іншим важливим джерелом фінансування соціальних гарантій населення є місцеві фінанси.

Великий внесок у вирішення теоретико-методичних питань соціального захисту населення та його фінансового забезпечення вносять науковці, серед яких можна виокремити праці Д.П. Богині, Н.П. Борецької, С.А.Вегери, І.Ф. Гнибіденко, В.Г. Єременко, Е.М. Лібанової, В.О. Мандибури, Б.О. Надточія, О.Ф. Новікової, В.Й. Плиси, І.Я. Саханя, М.П. Шавариної, Ю.О. Шклярського, С.І. Юрія.

Огляд наукових робіт дає підставу стверджувати, що наукові дослідження з питань розробки соціального захисту населення та його фінансування присвятили свої праці вітчизняні й зарубіжні вчені та фахівці, зокрема В.А.Скуратівський, М.О. Солдатенко, Н.П. Борецька, М.Ф. Головатий, М.Б. Панасик, Т.В. Симигіна, О.М. Палій, Д.П. Богиня, І.Ф. Гнібиденко, О.А. Грішнова, Н.В. Дудіна, С.П. Калініна, Т.М. Кір’ян, А.М. Колот, Ю.М. Краснов, І.Д. Крижко, Артуса М.М., Хижої Н.М. та багато інших.

Аналізуючи велику кількість наукових публікацій, мною було помічено, що незважаючи на великий інтерес з боку суспільства, вітчизняної науки і практики, питанням соціального захисту населення приділяється недостатня увага. Станом на сьогоднішній день, як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин залишаються невирішеними ряд проблем, що негативно позначається на рівні соціально-економічного розвитку країни та добробуті її громадян. У державі не відпрацьовано комплексний підхід щодо поліпшення фінансування системи соціального захисту, внаслідок чого розробка фінансової політики у соціальній сфері здійснюється без належного обґрунтування, організаційно-правової та фінансової бази.

Так, Артус М.М. та Хижа Н.М. вказують на те, що до витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення [1, c.162].

Також автори [1] зазначають, що розвиток ринкових відносин вимагає постійного аналізу стану соціального захисту населення та розробки заходів щодо встановлення раціонального балансу інтересів держави, виробників та споживачів соціальних послуг. Уся складність прийняття рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного забезпечення економічної ефективності видатків на соціальний захист і дотримання соціальної справедливості. Тому одним із найважливіших завдань забезпечення соціальних гарантій населення є недопущення послаблення стимулів їх економічної активності з одночасним підтриманням життєвого рівня усіх громадян на прийнятному рівні. Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є визначення державних соціальних стандартів і нормативів у формі мінімальної заробітної плати, пенсії за віком та інших видів соціальних виплат і допомоги.

Клівіденко Л.М. [2] вказує, що стан системи соціального захисту населення України можна охарактеризувати такими рисами: надзвичайно високим ступенем державної участі, слабкою участю у її функціонуванні інститутів громадянського суспільства і особливо самого населення; великою кількістю та безсистемністю правових актів, що регулюють діяльність органів соціального захисту населення; дефіцитом коштів у бюджетах усіх рівнів для фінансування заходів у сфері соціального захисту; великою кількістю соціальних допомог, а також категорій їх отримувачів, розгалуженою системою пільг, переважанням безадресного порядку їх надання. Основною проблемою системи соціального захисту в Україні є недостатність коштів, у першу чергу бюджетних, для реалізації у повному обсязі вимог чинного законодавства.

Карлін М.І. [3] зазначає, що соціальний захист населення — це складова соціальних гарантій населенню, які повинні забезпечуватися державою відповідно до засад соціальної політики. Серед них: гарантування кожному працівнику мінімального рівня заробітної плати та її індексації; вирівнювання рівнів життя малозабезпечених верств населення; захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян тощо.

За рахунок бюджетних коштів, які виділяються на соціальний захист і соціальне забезпечення, також фінансується ціла низка установ, зокрема: будинки-інтернати для старих та інвалідів, притулки для неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, територіальні центри і відділення соціальної допомоги та інші. Ці заклади фінансуються в межах сум, затверджених у кошторисах. Витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу (код 1111) визначаються за штатними розписами, типовими штатами та ставками заробітної плати згідно з тарифікаційними списками. Витрати на медикаменти та перев'язувальні матеріали (код 1132), продукти харчування (код 1133) тощо визначаються в багатьох соціальних закладах так само, як і в закладах охорони здоров'я (наприклад, у будинках-інтернатах для старих та інвалідів, у дитячих закладах-інтернатах для малолітніх інвалідів тощо) [3, с. 54].

Пасічник Ю.В. [4] звертає увагу на те, що в Україні законодавство передбачає захист таких соціальних груп: ветерани праці та громадяни похилого віку; військовослужбовці; матері з дітьми; громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи; учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни; сім'ї з незначними доходами; молоді сім'ї; інші категорії.

Таким чином, ми бачимо, що соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах — будинках-інтернатах і вдома).

Як зазначає, Козій Т., доходи населення – один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану і захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та непрацюючим, а також членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Також Козій Т. доводить, що базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм [5, с.208-209].

Бубенко Т., Снісеранко О. вказують, що будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту — рівність чи нерівність доходів. Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави[6, c. 27].

Тому автор переконані, що для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація — це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Як наголошує Ротару В. [6], основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України [6, c. 30].

Козій Т. переконаний, що сьогодні комплекс проблем соціального захисту населення України розглядається крізь призму стану суспільства, стану «кризи і політичної боротьби», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші політики. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень[5, с.211].

Отже, підсумовуючи аналіз наукових публікацій з питання бюджетного фінансування соціального захисту, бачимо, що існуючий в Україні бюджетний механізм фінансування соціальних гарантій населення потребує вдосконалення шляхом перегляду пріоритетів бюджетного фінансування соціальних гарантій, вдосконалення планування та прогнозування бюджетних видатків на їх фінансування, запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів, підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів на основі запровадження програмно-цільового методу складання бюджету, посилення фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів, перегляду соціальних пільг, які надаються відповідно до чинного законодавства та введення нормативів мінімуму видатків бюджету на фінансування соціальних гарантій.

На наш погляд такий підхід до визначення обсягів видатків бюджету на фінансування соціальних гарантій дасть змогу підвищити відповідальність за використання бюджетних коштів, надасть можливість проаналізувати соціальні видатки з позицій пріоритетності та раціональності, створити умови для формування оптимальної моделі політики перерозподілу з урахуванням регіональних особливостей.

Список використаної літератури

1. Артус М.М., Хижа Н.М. Бюджетна система України Навчальний посібник / К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005.- 220 c.

2. Клівіденко Л.М. Соціальне страхування в системі соціального захисту: В кн.:Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. Том IV, випуск 207.– С. 194-200.

3. Карлін М. Фінансова система України: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 324с.

4. Пасічник Ю. Бюджетна система України: навч. посіб.. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 670с.

5. Козій Т. Проблеми фінансового забезпечення соціального захисту населення // Економічний вісник університету. Збірник наукових праць. — 2010. — №14. — с. 208-212

6. Бубенко Т., Снісеранко О., Ротару В. Бюджетні фінансування соціальних гарантій населення: нові стандарти соціального забезпечення // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики, 2008, № 4 (4). – с. 27-32