1. Сутність, функції та різновиди кредиту. Його роль у розвитку ринкової економіки.
2. Позичковий відсоток.
3. Основи банківського кредитування

 

1. Сутність, функції та різновиди кредиту

Кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності [5, с.206].

Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування:

• цільове призначення позички, тобто надання кредиту на конкретні цілі.
• строковість передання коштів кредитором позичальнику, тобто кредитування на заздалегідь визначений термін, що вказується у договорі.
• поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі.
• забезпеченість позички, тобто наявність застави;
• платність користування позиченими коштами, тобто надання кредиту «під відсоток».

Сторони, які беруть участь у кредитних відносинах вважаються суб’єктами кредитування (кредиторами і позичальниками), а грошові чи матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту. Кредитний договір (credit agreement) – угода, відповідно до якої банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти. Кредитний договір укладається в письмовій формі [19].

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи), держава, банки. Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу у додаткових коштах і одержують їх у позику від кредиторів. Позичальниками можуть бути ті ж особи, що можуть бути кредиторами [5, с.208-209]. Сьогодні найбільшим кредитором є населення, а позичальником – держава.

Науковці виділяють такі основні функції кредиту:

• Перерозподільча функція кредиту – полягає у тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту передаються у тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їх виробничих або особистих потреб.
• Емісійна функція – полягає у використанні кредиту для регулювання кількості грошей в обігу.
• Контрольна функція – полягає у тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника [5, с. 212].

Роль кредиту у ринковій економіці є суттєвою і багатогранною. У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення, значною мірою регулюючи його [18, с.420]. Важливу роль відіграє кредит у переміщенні капіталу між галузями економіки, регіонами країни та у масштабах світового господарства. Кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків — готівкових і безготівкових. Кредит сприяє розширенню виробництва. Він також допомагає суб’єктам господарювання забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу. Особливо значною є роль кредиту в забезпеченні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції [18, c.420-421]. Тому важливу роль кредит відіграє у розвитку передусім сільського господарст­ва.

В умовах економічної кризи кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, або поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. Важливу роль кредит відіграє й у раціональному використанні робочих площ на підприємствах, які зменшили обсяги випуску раніше освоєної продукції, даючи можливість організувати на них виробництво нової продукції, що користується попитом серед споживачів [18, c. 421].

Емісійна функція кредиту проявляється не лише у його використанні як складової грошово-кредитного мультиплікатора, а й у рамках згладжування економічного циклу. Проголошений монетарною владою України курс на реалізацію політики інфляційного таргетування вимагає проведення виваженої монетарної політики, яка поміж іншим передбачатиме й жорсткий контроль грошово-кредитної емісії.

Види кредиту

1. За кредиторами:

• Фірмові (комерційні, міжгосподарські) кредити. Фірмовий кредит – це позика, що надається постачальником покупцю у вигляді відстрочки платежу. Найбільш поширені терміни фірмового кредиту – 8-10 років. Серед них слід вказати:

Вексельний кредит. Цей різновид полягає у використанні векселю як інструменту гарантування оплати відстроченого платежу. Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Найбільш надійною гарантією оплати є вексель, авальований банком покупця. Аваль – гарантія оплати векселя або чека третьою особою.

Аванс покупця. Цей різновид полягає у наданні авансу продавцю. Розмір авансового платежу складає, як правило, близько 10-30% загальної вартості угоди. Іноді при виготовленні продукції на замовлення аванс надається виробнику ще до початку виробництва.

Кредит за відкритим рахунком. У даному випадку продавець записує на рахунок покупця борг у розмірі вартості поставленої продукції та відсотки за користування кредитом, а покупець зобов’язується погасити цей борг.

• Банківські кредити. Їх класифікація детально розглядається у підпункті 3.
• Урядові кредити – надані урядами від імені держави
• Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій
• Змішані кредити – надані кредиторами різних типів, наприклад, державними та міжнародними установами.

2. За джерелами виділяють міжурядові кредити та кредити міжнародних фінансових організацій.
3. За цільовим призначенням розрізняють цільові (зв’язані) кредити та нецільові (фінансові) кредити.

Цільові кредити поділяються на:

• Комерційні – для закупівлі певних товарів і послуг;
• Інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, придбання цінних паперів;
• Проміжні – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, інжинірингу.

Розглянемо найбільш поширені різновиди комерційних кредитів. Серед населення поширеним різновидом кредитів є споживчий кредит. Споживчий кредит (consumer loan; consumer credit) – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг у тимчасове користування, під процент, на умовах строковості та платності. Споживчий кредит, зазвичай, надається для придбання товарів тривалого користування (автомобілі, меблі, складна побутова техніка), на споживчі цілі, на навчання, лікування тощо. Споживчий кредит можуть надавати банки, кредитні спілки, ломбарди, а також підприємства торгівлі чи сфери послуг. Поширення набуло споживче кредитування під заробітну плату без визначення цілі одержання кредиту. Його перевагами є короткі терміни оформлення та відсутність поручителів або застави. Такі кредити можуть надаватися на основі кредитної картки [13].

За кордоном одним з найбільш поширених кредитів за участю фізичних осіб є іпотечний кредит. В Україні, внаслідок високих кредитних ставок таких різновид кредитування не є настільки поширеним. Іпотечний житловий кредит (residential mortgage loan) – довгостроковий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу для фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом або придбанням квартири чи житлового будинку (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) під заставу [9]. Іпотека (mortgage) – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законодавством. Іпотекодавець — особа,  яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або  зобов’язання іншої  особи  перед  іпотекодержателем. Іпотекодавцем  може  бути боржник або майновий поручитель. Іпотекодержатель — кредитор за основним зобов’язанням [15]. Предметом іпотеки можуть  бути  один  або  декілька  об’єктів нерухомого майна за таких умов:

ü нерухоме майно  належить  іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; ü нерухоме майно  може  бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; ü нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом  порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено законодавством [15].      Предметом іпотеки також може  бути  об’єкт незавершеного будівництва,  майнові  права  на  нього,  інше нерухоме майно, яке стане  власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте  ним  у  власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження  такого  нерухомого  майна  іпотекою  підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є  власником  такого  майна  на час укладення іпотечного договору. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права  власності  на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено законодавством.  Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка  не  може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без  реєстрації  права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. Ризик випадкового  знищення,  випадкового   пошкодження   або псування   предмета  іпотеки  несе  іпотекодавець,  якщо  інше  не встановлено іпотечним договором. Предметом  іпотеки  може  бути  право  оренди чи користування нерухомим   майном,   яке  надає  орендарю  чи  користувачу  право будувати,  володіти  та  відчужувати об’єкт нерухомого майна. Таке право  оренди  чи  користування  нерухомим  майном вважається нерухомим майном [15].

4. За формою кредитування виділяють грошові кредити та товарні кредити (надаються експортерами у товарній формі з подальшою оплатою у грошовій або і у іншій товарній формі).

5. За формою забезпечення виділяють забезпечені та бланкові кредити.

• Забезпечені кредити передбачають використання застави. Застава – спосіб забезпечення виконання зобов’язань, укладених суб’єктами економічної діяльності. Це форма гарантії, яку надає позичальник кредиторові в обумовленому обсязі та у визначені терміни. Зазвичай, застава – це певна власність, яка на основі заставного зобов’язання передається кредитору на випадок, якщо позичальник не зможе сплачувати свої боргові платежі (нерухомість, товари, цінні папери, тощо). Кредитор має право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, задовольнити свої вимоги до позичальника за рахунок заставленої власності переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
• Бланкові кредити надаються під зобов’язання позичальника вчасно його погасити, застава умовами надання кредиту не передбачена, однак відсоткова ставка, як правило, є вищою, ніж при наданні забезпеченого кредиту. Банки надають такі кредити лише надійним позичальникам – юридичним і фізичним особам, які мають довготривалі ділові стосунки з банком, стабільні джерела погашення кредиту та хорошу кредитну історію. Банкам дозволено видавати бланкові кредити лише в межах наявних власних коштів.

6.За строками:

• Надкороткострокові – овернайт, тижневі, до трьох місяців. Овернайт надається на термін до наступного робочого дня. В Україні банки найчастіше його використовують для управління ліквідністою з метою виконання економічних нормативів НБУ.
• Короткострокові – до 1 року
• Середньострокові – від 1 до 5 років
• Довгострокові – понад 5 років

7. За формою надання:

• Грошові кредити – кошти зараховуються на рахунок позичальника і надходять у його розпорядження;
• Акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта покупцем тратти, виставленої продавцем. Перед настанням терміну оплати покупець вносить до свого банку суму, необхідну для оплати продукції та послуг банку, а банк погашає його заборгованість перед продавцем.
• Депозитні сертифікати – цінні папери, що свідчать про внесення коштів на депозитний рахунок. Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифікату) на одержання зі після завершення встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.
• Облігаційні позики та ін.

8. За валютною позики. Найчастіше кредит надається у валюті, емітентом якої є кредитор.

 

2. Позичковий відсоток.

Позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. Норма позичкового процента — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки — відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365 [18, с.414].

Нарахування позичкових відсотків пов’язано з концепцією різниці теперішньої і майбутньої вартості грошей. Майбутня вартість грошей – це та сума, в яку повинні перетворитись через певний час, вкладені сьогодні під процент гроші. Розрахунок майбутньої вартості грошей пов’язаний з процесом нарощування  початкової суми. Нарощування – це збільшення початкової суми грошей шляхом приєднання до неї суми процентних платежів.

Для розрахунку майбутньої вартості грошей використовується формула складних процентів:

FV=PV(1+r)ⁿ                                      (11.1)

де FV – майбутня вартість грошей,

PV – теперішня вартість грошей,

r – річна відсоткова ставка.

n – кількість періодів нарахування відсотків.

Формула не перераховує відсотки у десяткові дроби, тому слід це зробити самостійно і підставляти у формулу значення відсоткової ставки уже перераховане у десяткові дроби. Якщо відсотки нараховуються щороку, то n – це кількість років, якщо ж відсотки нараховуються двічі на рік, то n – це кількість півріч. Якщо ж відсотки нараховуються, наприклад, щоквартально, то n – це кількість кварталів.  У той же час слід пам’ятати, що річну відсоткову ставку у випадку нарахування відсотків двічі на рік слід поділити навпіл, а у випадку нарахування відсотків щоквартально – річну ставку слід поділити на чотири.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними протягом усього періоду дії кредитного договору. Плаваючі ставки змінюються разом з базовою ставкою, яку було обрано за основу. Також розрізняють прості та складні процентні ставки. На відміну від простої процентної ставки складні відсотки нараховуються з урахуванням нарощення суми у попередньому періоді. Інакше кажучи, у результаті використання складних процентів простий процент не сплачується наприкінці кожного періоду, а додається до суми основного вкладу і в наступному періоді також приносить доход. Розрізняють два методи нарахування складних процентів: класичний метод і метод ануїтетних платежів.

Для розрахунку загальної суми відсотків за кредитом за класичним методом слід скористатися наступною формулою:

(11.1)

де І – загальна сума відсотків за кредитом

L – сума позики

n – кількість періодів нарахування відсотків

i – відсоткова ставка, що нараховується за період

 

3. Основи банківського кредитування

Кредитування є однією з головних напрямів діяльності банківських установ.

Кредитні операції (lending operations; credit operations) – вид активних банківських операцій, пов’язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування на певних умовах, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу) [10].

Банківський кредит  – це

1. Позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
2. Форма фінансового кредиту, який банк надає своєму позичальнику на певний строк на умовах повернення та платності.
3. Будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [1, с.54].

З точки зору банку банківський кредит – це кредитна операція, яка здійснюється відповідно до кредитної угоди про надання кредиту та супроводжується записами на банківських рахунках з відповідним відображенням їх у балансах кредитора та позичальника.

Банківські кредити поділяються на багато різновидів.

Так, за цільовим призначенням вони поділяються на цільові та нецільові (фінансові).

За забезпеченням виділяють такі різновиди: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові). Видами забезпечення банківського кредиту можуть бути: застава, гарантія, поручительство. Крім того, кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. Для більшої надійності забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова організація) – позичальник [1, с.55].

За термінами банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки). Короткострокові банківські кредити можуть надаватись у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у позичальників у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові банківські кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові банківські кредити надаються для формування основних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо [1, c.55]. Згідно з українським законодавством короткостроковим вважається кредит на строк, що не перевищує один рік, а довгостроковим – кредит на строк, що перевищує один рік.

За кількістю кредиторів банківські кредити поділяються на двосторонні, паралельні та синдикатні (консорціумні). Двосторонні кредити передбачають участь одного кредитора і одного позичальника. Метою паралельних та синдикатних кредитів є надання одному позичальнику кредиту на значну суму, дотримуючись при цьому нормативів кредитного ризику. Також вони можуть затосовуватися у випадку недостачі кредитних ресурсів і неможливості кредитування позичальника одним банком. Паралельні і синдикатні кредити мають багато спільних рис, однак і певні відмінності. Так, у обох випадках у кредитуванні приймає кілька кредиторів, але у випадку паралельного кредиту кожен кредитор укладає з позичальником свою кредитну угоду на ту частку кредиту, яку він надає. У випадку синдикатного кредиту кредитна угода одна. Її укладає один з кредиторів, який виконує роль банку-менеджера даної кредитної угоди. Він перераховує кредит позичальнику, приймає платежі у рахунок погашення кредиту і відсотків та перераховує відсотки банкам-учасникам синдикату. Основною метою синдикатного (консорціумного) кредиту є проектне фінансування крупних інфраструктурних об’єктів, кредитування операцій з придбання активів, торгові кредити, лізингові операції, рефінансування заборгованості тощо. Особливою формою кредитування притаманною банківським консорціумам є компенсаційні угоди. Вони передбачають погашення заборгованості у формі зустрічних поставок продукції. Позичальник отримує кредит у формі обладнання і гасить його поставками продукції, виготовленої за допомогою цього обладнання.

За формою надання виділяють кредити у готівковій, безготівковій або змішаній формах.

За технологією надання у банківському кредитуванні виділяють: разовий кредит, відкриту кредитну лінію, контокорентний кредит, гарантійні кредити (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання), овердрафт, [4, c.55] факторинг, фінансовий лізинг, акцептний, акцептно-рамбурсний  та ін.

Кредитна лінія – це кредитна угода, згідно якої протягом певного проміжку часу банк виділяє позичальнику кредит у межах узгодженої суми (ліміту кредитування) на умовах, що відрізняються від умов одноразового надання кредиту (як правило, за користування кредитною лінією банк стягує з клієнта додаткову плату). На умовах кредитної лінії у межах встановленого ліміту позичальник може одержувати додаткові кошти відповідно до своєї потреби. Кредитну лінію використовують у тому випадку, коли позичальник час від часу потребує залучення значних коштів або наперед не може точно вказати необхідну суму кредитних ресурсів.

Контокорентний кредит – вид банківського кредиту, що надається клієнтам з високою кредитною репутацією, та які мають регулярну потребу в позичках. Контокорентний кредит може надаватися як в національній, так і в іноземній валюті. Для такого кредитування між банком i клієнтом укладається угода, відкривається поточний рахунок з овердрафтом (контокорент) i встановлюється ліміт кредитування. Кошти, одержані в результаті контокорентного кредиту, використовуються тільки для фінансування поточного виробництва та обігу i не можуть бути використані для фінансування інвестицій. Наявність дебетового сальдо (овердрафту) на контокорентному рахунку означає, що банк надав клієнту контокорентний кредит. Плата за такий кредит складається з процентiв, нарахованих на щоденні дебетові залишки на контокорентному рахунку та комісійних платежів (оборотної комісії). Проценти за користування контокорентним кредитом вищі, ніж для інших банківських кредитів, що обумовлено специфікою функціонування контокорентного рахунка (зручність для клієнта та сплата банком процентів за користування коштами клієнта). Контокорентний кредит може надаватися як під забезпечення, так і без нього. Контокорентний кредит класифікують як позичку до запитання. Погашення контокорентного кредиту здійснюється за рахунок коштів, що надходять на поточний рахунок клієнта, шляхом їх переведення з дебету рахунка в кредит рахунка [1, c.223-224].

Овердрафт – поширена в міжнародній банківській практиці форма короткострокового кредиту в межах встановленого банком ліміту, що дозволяє здійснювати розрахунки, коли у клієнта на поточному рахунку недостатньо коштів. За умов овердрафту кредитування банком розрахункового рахунку клієнта здійснюється для оплати розрахункових документів при нестачі або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта-позичальника коштів. Банк списує кошти з рахунку клієнта в повному обсязі, тобто автоматично надає клієнту кредит на суму, що перевищує залишок коштів. Овердрафт відрізняється від звичайного кредиту тим, що для погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, що надходять на рахунок клієнта. Кредит «офердрафт» банк надає відповідно до укладеної з клієнтом угоди, в якій передбачаються максимальна сума кредиту, відсоткові ставки, порядок надання кредиту та умови його погашення тощо. Переваги овердрафту: швидкість проведення платежів; відсутність застави і витрат, пов’язаних із оформленням заставного майна; відсутність вимог до цільового використання наданого кредиту; автоматичне погашення за рахунок поточних надходжень на рахунок клієнта банку; у разі погашення овердрафту в день, коли виникла заборгованість, відсотки за користування кредитними коштами не сплачуються. При здійсненні міжнародних розрахунків банки виконують взаємні платіжні доручення за акредитивами, переказами тощо, зазвичай, у межах наявного залишку коштів на кореспондентських рахунках, однак за домовленістю можуть використовувати і овердрафт [1, c.306].

Факторинг – це технологія кредитування, при якій одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Факторинг передбачає продаж дебіторської заборгованості.

Акцептний кредит полягає у акцептуванні покупцем тратти, виставленої продавцем. Перед настанням терміну оплати покупець вносить до свого банку суму, необхідну для оплати продукції та послуг банку, а банк погашає його заборгованість перед продавцем. Акцептно-рамбурсний кредит передбачає використання акцептно-рамбурсного акредитиву. Міжбанківське рамбурсування є механізмом організації відшкодування виконуючому банку грошових коштів, виплачених ним по акредитиву, шляхом пред’явлення вимоги про відшкодування коштів рамбурсуючому банку. Рамбурсуючий банк, в свою чергу, відшкодувавши кошти виконуючому банку, вимагає відшкодування від банку-емітента.

За  договором фінансового лізингу  лізингодавець зобов’язується набути у  власність  річ  у  продавця (постачальника)   відповідно  до  встановлених  лізингоодержувачем специфікацій   та   умов   і   передати    її    у    користування лізингоодержувачу  на  визначений  строк  не  менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Револьверні кредити — це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру на заздалегідь узгоджених умовах. Якщо сума кредиту не перевищує встановленого ліміту та строків погашення, кредит надається автоматично і не потребує додаткового погодження умов між клієнтом і банком. Такі кредити надається, як правило, позичальникам, які мають постійні відносини з банком, хорошу кредитну історію, або під надійні гарантії.

За характером повернення розрізняють кредити: з одноразовим поверненням (заборгованість погашається один раз у термін, вказаний в угоді), з погашенням у розстрочку (окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну), з регресією платежів (коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи, і при несплаті кредиту боржником виникає регресна вимога до гаранта).

За способами погашення виділяють такі види: погашення однією сумою в кінці строку; рівними частинами через рівні проміжки часу на основі узгодженого графіка погашення кредиту та сплати процентів; нерівними частинами через різні проміжки часу (складний кредит, прогресивний кредит, сезонний кредит). Зазвичай, використовують два основних методи платежів: ануїтетний або диференційований платіж [1, c.55].

За ступенем ризику кредити, як правило, поділяються на дві групи — на стандартні та з підвищеним ризиком. Стандартні надаються тим позичальникам, що мають хорошу кредитну історію та належну фінансову стійкість. До кредитів з підвищеним ризиків нале­жать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або незадовільною кредитною історією. У банківському портфелі виділяють такі різновиди кредитів: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Серед банківських кредитів слід окремо зупинитися на міжбанківських кредитах. Це – кредити, що надаються на міжбанківському ринку одним банком іншому за рахунок тимчасово вільних коштів. Зазвичай, міжбанківський кредит – це короткостроковий кредит, одержаний (наданий) з метою дотримання вимог економічних нормативів, підтримки ліквідності, платоспроможності та стабільності функціонування банків.

Діяльність банківської установи супроводжується багатьма видами ризику, які будуть розглянуті у темі 17. У рамках даного питання зупинимося лише на одному різновиді банківського ризику – кредитному ризику. Кредитний ризик (credit risk) – наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента  або  позичальника.  Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чи поза балансом [8].

Під час оцінки кредитного ризику розрізняють індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, – кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку [8].

Важливою передумовою зниження кредитного ризику банку є правильна оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність (creditworthiness of borrower) – наявність у позичальника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти. Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінювання банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника. Банк визначає кредитоспроможність та платоспроможність позичальника під час надання кредиту, протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та в разі зміни первісних умов договору, в т.ч. пов’язаних із фінансовими труднощами позичальника [10].

          Реалізуючи кредитні операції банк формує кредитний портфель. Кредитний портфель (credit portfolio) – сукупність усіх банківських позик, що структуровані за певними параметрами відповідно до завдань визначеної банком кредитної політики. Обсяг кредитного портфелю оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, в т.ч. прострочених, пролонгованих і сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має свій рівень дохідності та відповідний рівень ризику [10].

Обсяг і структура кредитного портфелю банку визначаються такими чинниками:

• розмір банку (капіталу);
• правила регулювання банківської діяльності;
• офіційна кредитна політика банку; досвід і кваліфікація менеджерів;
• рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів [10].

Структура кредитного портфелю банку залежить від:

• суб’єктів кредитування (юридичні та фізичні особи);
• стану обслуговування боргу (високий, добрий, задовільний, слабкий, незадовільний);
• класу боржника (клас боржника – юридичної особи (від 1 до 9) визначається в залежності від отриманого значення інтегрального показника фінансового стану боржника з урахуванням величини підприємства);
• категорії якості кредиту (від І до V, з урахуванням стану обслуговування боргу та класу боржника – юридичної особи). Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов’язання за такими категоріями якості:

І (найвища) — немає ризику або ризик є мінімальним;

ІІ — помірний ризик;

ІІІ — значний ризик;

IV — високий ризик;

V (найнижча) — реалізований ризик.

Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов’язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною [10].

• показника ризику кредиту, який залежить від фактичних значень інтегрального показника фінансового стану боржника-юридичної особи, коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника – юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, рейтингів боржника – юридичної особи та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність та повноту погашення боргу;
• видів економічної діяльності;
• валюти кредитування;
• строків кредитування тощо [10].

Залежно від ступеню кредитного ризику виділяють наступні різновиди кредитних операцій.

•  «Стандартні»  кредитні  операції  —  це  операції,  за  якими кредитний ризик є незначним.
•  «Під  контролем»  —  це кредитні операції, за якими кредитний ризик  є  незначним,  але  може  збільшитися  внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації.
•  «Субстандартні»  кредитні  операції — це операції, за якими є імовірність несвоєчасного  погашення заборгованості в повній сумі та  в  строки,  що передбачені кредитним договором;
•  «Сумнівні»   кредитні   операції  —  це  операції,  за  якими виконання  зобов’язань  з  боку  позичальника/контрагента  банку в повній  сумі під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості   низька;
•  «Безнадійні»  кредитні  операції  —  це операції, імовірність виконання  зобов’язань  за  якими  з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості  за  ними.