Зміст

1. Консультація як основна і додаткова форма навчального процесу, її призначення, функції та види

2. Завдання: Розробити методичні вказівки до проведення семінарського заняття методом «мозкового штурму» з фінансової дисципліни

Список використаної літератури

1. Консультація як основна і додаткова форма навчального процесу, її призначення, функції та види

На початку навчання в університеті студент має справу з порівняно великими масивами інформації, необхідної для опрацювання, усвідомлення і засвоєння. Значні темпи зростання об’єму інформації, а також наявність різноманітних за формами і методами обробки інформаційних джерел, де висвітлюється навчальний матеріал з тієї чи іншої дисципліни, спричиняють у студентів-першокурсників певну розгубленість і ускладнюють дидактичну адаптацію, тобто адаптацію до навчання у вищому навчальному закладі. Крім того, відсутність у більшості першокурсників навичок самоорганізації та самоосвіти ставлять перед викладачами проблему надання їм адекватної педагогічної допомоги, забезпечити яку у значній мірі, на нашу думку, можна в межах такої організаційної форми навчання як консультація.

Консультація (лат. consultatio — звертання за порадою) — форма навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань і виробленні практичних умінь і навичок шляхом відповіді викладача на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. За спрямованістю вона має скеровуватися на допомогу студентам в оволодінні методологією теми чи розділу, а також методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на консультації визначається навчальними планами й індивідуальними планами викладачів. Консультації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, що встановлює кафедра за погодженням з деканатами. Викладачі можуть надавати консультації групам студентів або окремим студентам. Консультація — це форма навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Дидакт С.І.Зинов'єв, так характеризує консультації: "Вони призначаються для надання педагогічно доцільної допомоги у самостійній роботі студентів з кожного з предметів, що входять до навчального плану" [4, с.240]. Г.А.Петрова і К.Л.Біктагіров визначають такі функції консультацій: пробудження й розвиток цікавості до обраної професії; набуття студентами навичок самостійного навчального й наукового пошуку; доповнення, поглиблення, уточнення отриманих теоретичних знань; закріплення знань, визначення їх рівня; вивчення індивідуальності студента тощо [6, с.133]. Консультації застосовуються в навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів з метою допомогти студентам розібратися в складних питаннях, поглибити і доповнити їх теоретичні знання, посилити їх професійне самовизначення. Також, вони дозволяють викладачу проконтролювати процес засвоєння знань студентами та, якщо є необхідність, скоректувати його.

І.Ф.Фабер, виказував думку, що консультації подібні колоквіумам: "Колоквіум, по суті, є різновидом консультації" [8, с.188]. Цю ж думку розділяв С.І.Архангельський: "Консультації та колоквіуми — це форми оцінки стану і контролю навчального процесу в однаковій мірі об'єднують навчаючу і контролюючу функції" [2, с.296]. Разом з тим, дослідник визначав основною метою консультації педагогічно доцільну допомогу студентам у процесі глибокого розуміння навчального матеріалу на основі систематичної активної роботи. Тож, на консультаціях більше уваги приділяється виправленню неправильних поглядів, уявлень, навичок, неточних визначень, що демонструють студенти при викладенні певних розділів курсу [2, с.296]. До того ж, специфіка консультацій полягає в її добровільному і вільному відвідуванні студентами. Вони проводяться у вигляді особистого спілкування викладача зі студентом. Тож, названа форма навчання в університеті допомагає педагогу у процесі особистісно-орієнтованої навчальної взаємодії оцінити особистісні якості студента: інтелект, увагу, пам'ять, уяву, мислення і т.п.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом. Консультація проводиться за встановленим кафедрою розкладом або за усної домовленості з викладачем. Фіксується в журналі консультацій кафедри. Графік консультацій складається кафедрою (цикловою комісією) для кожної дисципліни, кожного курсу і семестру та затверджується завідуючим кафедрою (головою циклової комісії). В графіку визначається день, час, прізвище викладача, аудиторія. Графік консультацій вивішується на дошку факультетів (відділень) на початку поточного семестру. Копії затвердженого графіка консультацій надаються в навчальний відділ.

Екзаменаційні консультації проводяться відповідно до розкладу екзаменів і консультацій.

Названа організаційна форма навчання не обмежується лише допоміжними і довідковими функціями під час підготовки до екзаменів. Консультації мають проводитися систематично, що позначиться на бажанні і вмінні студентів ставити запитання. Крім того, в межах цієї організаційної форми викладач має унікальну можливість реалізації особистісно-орієнтованого підходу до студентів під час навчання.

Питання різноманіття класифікацій консультації розглядається в літературі досить широко. Ми об'єднали різновиди консультації, які існують у вищих навчальних закладах у вигляді схеми (рис.1). Г.А.Петрова і К.Л.Бігтагіров [6] виділяють класифікації за такими ознаками: за кількістю студентів; за дидактичними цілями і завданнями; за засобами проведення. Крім того, автори наводять класифікацію за способом проведення, яка була створена Р.А.Нізамовим. Наступна класифікація за характером запитань, які ставлять студенти запропонована С.І.Зинов'євим [4, с.241-243]. Ми доповнили цей доробок власною класифікацією за формою проведення. Розподіл консультацій за цією ознакою, за нашим розумінням, достатньо типове.

Рис. 1. Класифікація консультацій як організаційної форми навчання у вищій школі

Консультації тісно пов'язані з іншими організаційними формами навчання, такими як: лекції, практичні, семінарські заняття, заліки, екзамени, контрольні роботи, курсові, дипломні і магістерські роботи, самостійна робота тощо. Цей зв'язок у значній ступені визначає специфічні особливості конкретних консультацій і спричиняє їх різноманіття. Так, на консультаціях, що проводяться перед модульними контрольними роботами, заліками чи екзаменами, студенти з'ясовують порядок перевірки, вимоги до відповідей, раціональні способи повторення, складні питання курсу і т.п. Консультації, що передують семінарським заняттям допомагають студентам визначитись щодо джерел необхідної інформації, порядку їх опрацювання, особливостей розкриття питань, що будуть обговорюватися.

В свою чергу, А.М.Алексюк розглядає консультацію як один із засобів контролю і корекції засвоєння навчального матеріалу. В зв'язку з цим він класифікує їх за контрольними функціями на два основних різновиди: консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу студентів над допоміжною літературою, допомагає студентам сформулювати необхідні узагальнення та консультації-відпрацювання для студентів, що пропустили лекції, семінарські заняття [1, с.481].

В наш час, в умовах кредитно-модульної системи, коли обсяг самостійної індивідуальної роботи суттєво зростає, роль консультацій стає ще важливішою. Консультування є одним з видів діяльності викладача — це процес активної взаємодії викладача зі студентами, з метою надання допомоги у вирішенні навчальних проблем. При цьому, головне завдання викладача: допомогти студенту зорієнтуватися і знайти вихід зі складної ситуації, пов'язаною з його навчально-пізнавальною діяльністю. Складність такого завдання пов'язане з різноманітністю варіантів допомоги і можливістю перевірки їх правильності лише через деякий час.

Консультації у переважній своїй більшості, виконують декілька функцій, серед яких особливо можна виділити: інформаційну, діагностичну, корегуючу і формуючу. Виконуючи інформаційну функцію викладач не лише надає студенту достатньо повну і перевірену інформацію, але й ознайомлює його зі способами отримання необхідних відомостей, тобто, які існують довідники, як з ними користуватися, які питання можуть виникнути під час роботи з ними. Ця функція вимагає високої ерудиції викладача, адже інформування передбачає обговорення особливостей навчального матеріалу, коментарії, аналіз різних відомостей, відповіді на запитання студентів. Крім того, інформуючи студентів можна застосовувати різноманітні інформаційні матеріали розвивального характеру. Зокрема, класифікації та узагальнення, що упорядковують навчальний матеріал, структурують і розширюють інформаційне поле.

У кожній консультації діагностична функція розкривається в різних обсягах. Реалізуючи названу функцію викладач має керуватися принципом необхідності і довільності для отриманні такої інформації, яка може дійсно допомогти студентам у розв'язанні їх проблем. Проведення діагностики передбачає рекомендації викладача з вирішення складних питань. Консультації дають можливість студентам засвоїти способи одержання необхідних знань з певної тематики.

Викладач повинен прагнути надати консультації корекційний і розвивальний характер. Корекційна робота викладача проводиться з метою виправлення неправильного розуміння того чи іншого навчального матеріалу. Під час консультування необхідно звертати увагу не лише на підготовленість студентів, а ще й на сформованість ієрархії фундаментальних знань. Вона включається у процес консультування і не може мати певного алгоритму. Розвивальні можливості консультування реалізуються різними методами, зокрема у виконанні вправ і завдань.

З позиції нашого дослідження слід відзначити, що для студентів першого курсу ми проводимо консультації в двох формах: індивідуальній і груповій. Індивідуальні консультації проводимо у вигляді особистого спілкування викладача зі студентом, що покращує ефективність процесу засвоєння знань і набуття умінь, сприяє встановленню більш тісних контактів між ними. Найчастіше ми застосовуємо групові тематичні консультації, метою яких є розкриття складних для засвоєння теоретичних питань або поглиблення знань студентів з будь-якої теми.

Більшість консультацій, які проводяться для студентів першого курсу біологічного факультету Запорізького національного університету в межах вивчення курсів «Хімія з основами біогеохімії» для студентів спеціальності «Екологія» і «Неорганічна хімія» для студентів спеціальності «Біологія», в своїй структурі включають 3 етапи. В межах підготовчого етапу викладач формулює мету консультації, розробляє її загальний план. Аналізуються певні відомості, підбирається інформаційний і довідковий матеріал, необхідні діагностичні методики, обмірковує стратегію консультації.

На другому етапі викладач допомагає студентам систематизувати отриманні знання. Для цього на доступному рівні пояснює їм необхідні знання. Викладачу не слід, так би мовити, переробляти знання студентів на необхідний лад у ході консультування. Його завдання — з'ясувати рівень знань за допомогою діагностичних методів і допомогти студентам виявити свої проблеми і знайти оптимальні прийоми з урахуванням усіх наявних можливостей.

Іноді, використовуючи досвід В.Ф.Шаталова і В.К.Дяченка [3], до консультування ми залучаємо активних інтелектуально розвинутих студентів. Такий прийом дозволяє одним студентам закріпити свої знання і сформувати уміння пояснювати навчальний матеріал однокурсникам, а другим, які не наважуються показати своє незнання викладачу, отримати допомогу від товаришів. При цьому, виявляється така закономірність: чим більша активність студентів на консультації, тим більше її педагогічна цінність.

На останньому етапі відбувається спільне підведення підсумків консультації (остаточних чи проміжних). Студентів запитують, що дала їм консультація, чи досягнута її мета, які знання вони здобули, які висновки зробили.

З метою кращого розуміння студентами першого курсу ролі консультації в навчальному процесі вищого навчального закладу нами були розроблені методичні рекомендації для підготовки до занять студентів природничих спеціальностей «На допомогу студенту-першокурнику» [5]. В них пояснюється специфічність консультації як організаційної форми навчання, розкривається її роль в організації самостійної роботи студентів, даються поради щодо правильної підготовки студентів до її відвідування.

Отже, можна відзначити поліфункціональність консультацій та їх значні можливості в наданні навчальному процесу особистісно-орієнтованої спрямованості в межах існуючої дидактичної системи вищих навчальних закладів. Ми вважаємо збільшення якості і обсягу консультацій на першому курсі одним із засобів реалізації доступності навчання, усунення труднощів суб'єктів навчального процесу, спрощення перебігу дидактичної адаптації студентів і, як наслідок, підвищення ефективності навчання в університеті.

Подальший розвиток консультацій як форми організації навчання, на нашу думку, пов'язаний із застосуванням новітніх інформаційних технологій у навчальному процесі та розвитком дистанційного навчання.

2. Завдання: Розробити методичні вказівки до проведення семінарського заняття методом «мозкового штурму» з фінансової дисципліни

Семінар — "мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв´язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Така робота проводиться, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства. Ідея "мозкового штурму", запропонована в 1953 р. американським психологом А. Осборном, широко використовувалась у другій половині XX ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування "мозкового штурму" в процесі проведення медичних і педагогічних консиліумів. Подібний підхід до пошуків істини особливо важливий в умовах розв´язання завдань ринкової економіки на засадах демократизму. Отже, в системі професійної підготовки студентів мають бути закладені основи таких умінь.

Основне завдання — збирання щонайбільшого числа ідей з результатами звільнення учасників обговорення від інерції мислення і стереотипів.

Характерними особливостями методу є:

• спрямованість на активізацію творчої думки;

• використання засобів, які знижують критичність та самокритичність особистості (пряме інструктування та/або створення сприятливих умов для виховання співчуття, взаємопідтримки та схвалення), завдяки чому зростає її впевненість у собі;

• функціонування на засадах вільного, нічим не обмеженого генерування ідей у групі спеціально відібраних осіб («генераторів ідей»);

• магістральний шлях розвитку творчих здібностей учнів в умовах розкріпачення їх інтелектуальних можливостей за рахунок послаблення психологічних бар'єрів;

• зниження рівня самокритичності учнів і запобігання витісненню оригінальних ідей у підсвідомість як небезпечних;

• створення умов для появи нових ідей;

• сприяння появі почуття психологічної захищеності.

Як показує практика, шляхом "мозкового штурму" усього за кілька хвилин можна отримати кілька десятків ідей. Кількість ідей не є самоціллю, а лише основою для вироблення найбільш розумного рішення. У "мозковому штурмі" без якого-небудь тиску повинні взяти участь усі присутні. На думку фахівців, "мозковий штурм" можна вважати вдалим, якщо висловлені під час першого етапу п'ять чи шість ідей послужать згодом базою для потенційних рішень проблеми.

Методика проведення семінару методом «мозкового штурму»

1. Викладач вибирає тему дискусії і запрошує учасників.

Тема семінару: «Місцеві фінанси в складі фінансової системи України»

2. Викладач ставить учасникам «мозкового штурму» задачу і розповідає про його правила:

* ціль "штурму" — запропонувати найбільшу кількість варіантів вирішення проблеми;

* змусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

* розвивайте ідеї інших учасників;

* не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям — цим ви займетеся трохи згодом.

Основні питання, які слід розглянути під час семінару:

· Особливості та характерні ознаки фінансових відносин у сфері місцевих фінансів.

· Стратегія і тактика фінансової політики місцевих рад народних депутатів.

· Особливості функціонування фінансового механізму на місцевому рівні.

· Вплив місцевих фінансів на економічний розвиток регіонів.

· Управління фінансами на місцевому рівні.

3. Викладач призначає секретаря, що буде записувати усі висловлені ідеї. Під час обговорення він встановлює порядок виступів, намагається втягнути в дискусію всіх присутніх, стежить за тим, щоб всі учасники мали рівні можливості висловити свою думку. При порушенні кимось з учасників правил проведення "мозкового штурму" викладач негайно втручається в обговорення. Перший етап продовжується доти, поки з'являються нові ідеї.

4. Викладач оголошує коротку перерву, щоб учасники перешикувалися на критичний лад мислення. Після перерви починається другий етап. Тепер учасники "мозкового штурму" групують і розвивають ідеї, висловлені під час першого етапу (причому список ідей можна роздрукувати і роздати учасникам). Розсортувавши ідеї по групах, учасники приступають до їхнього аналізу, вибираючи з великого числа лише ті, котрі, на їхню думку, можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання.

Тепер викладач може підвести підсумки дискусії. Він запитує в учасників, чи намагалися вони діяти в командному ключі під час пошуків рішення. Якщо "мозковий штурм" не приніс бажаного результату, варто обговорити причини невдачі.

Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. — К.: Либідь, 1998. — 560с

2. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. — М.: Высш. школа, 1974. — 384с

3. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении: О коллективном способе учебной работы: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1991. — 192с

4. Зиновьев С.И. Учебный процесс в советской высшей школе. — М.: Высш. школа, 1974. — 316с

5. На допомогу студенту-першокурснику: Методичні рекомендації для підготовки до занять студентів природничих спеціальностей /Укладач: Петренко В.В. — Запоріжжя: ЗДУ. — 2003. — 22с

6. Педагогика высшей школы: Учеб. пособие. — Казань.: Изд-во Казанского университета, 1985. — 192с

7. Словник іншомовних слів /Укладачі Л.О.Пустовіт та ін. — К.: Довіра, 2000. — 1018с

8. Фабер И.Ф. Очерки вузовской педагогики. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1984. — 253с