В питанні розуміння соціально-психологічної адаптації як феномену традиційно вирізняються два аспекти: динамічний (процесуальний), що тлумачиться як процес взаємодії особистості та соціального середовища і фокусується на вивченні детермінант, механізмів, етапів і фаз, видів і типів адаптації тощо та статичний (результативний), що визначається результативними сенсовими характеристиками, які пов’язані з психічними змінами на різних етапах соціально-психологічної адаптації особистості — адаптаційна поведінка, адаптаційна свідомість, адаптаційні властивості особистості тощо.

З позицій інтеракціонізму всі види адаптації обумовлені внутрішніми (особистісни-ми) та зовнішніми (середовищними) факторами, також розмежовуються поняття «пристосування» (конформна поведінка, детермінована вимогами ситуації) і власне «адаптація» (вирішення проблемних ситуацій), та підкреслюється роль взаємодії особистості і середовища для досягнення ефективності адаптаційного процесу.

Трохи під іншим кутом зору розглядає соціально-психологічну адаптацію А.А.Налчаджян, залучаючи поняття зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Він характеризує її як таке взаємовідношення особистості і групи, коли особистість без тривалих внутрішніх і зовнішніх конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої основні соціальні потреби, в повній мірі йде назустріч тим рольовим очікуванням, які пред’являє до нього еталонна група, переживає стан самоствердження і вільного вираження своїх творчих здібностей.

А.А.Налчаджян дає ознаки дезадаптованої особистості як переживання нею тривалих внутрішніх і зовнішніх конфліктів без знаходження психічних механізмів і форм поведінки необхідних для їх розвитку. Мова йде про суб’єктивну нерозв’язності внутрішніх конфліктів, викликаних проблемною ситуацією.

А. Налчаджян виділяє декілька видів адаптації: нормальна адаптація, девіантна або неконформістська адаптація, патологічна адаптація.

Нормальна адаптація – це адаптивний процес особи, що приводить її до стійкої адаптованості в типових проблемних ситуаціях без патологічних змін її структури і без порушень норм тієї групи, в якій протікає активність індивіда.

Виділяють також змішаний тип соціально-психічної адаптації, який здійснюється в тих проблемних ситуаціях, коли людина частково фрустрована, але одночасно стоїть перед вирішенням конструктивних завдань, пов’язаних з її соціальними ролями.

Один з видів соціально-психологічної адаптації – девіантна адаптація. Девіантна адаптація умовно може бути поділена на два основні підвиди: неконформістська адаптація і новаторська (інноваційна, творча) адаптація.

Неконформістська адаптація – такий процес соціально-психічної адаптації особи, завдяки якому вона долає внутрішньогрупову проблемну ситуацію незвичними для членів цієї групи способами і шляхами і через це опиняється в конфліктних стосунках з нормами групи і їх носіями.

Відповідно, у особи виникають нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів і тактик поведінки.

Дуже важливим різновидом девіантної адаптації є інновативна (новаторська) або творча поведінка – певна діяльність або виконання ролі, в результаті якої особа створює нові цінності, здійснює нововведення в тих чи інших областях культури.