І Загальна частина

Не повинно ні в кого викликати сумнів те, що сучасна система соціального забезпечення успадкувала риси радянської моделі: фрагментарність, орієнтованість на стаціонарний догляд, відсутність безперервності у наданні послуг конкретним групам клієнтів тощо. Дотепер так і не запроваджено ані ліцензування соціальних служб, ані реальних універсальних (державних) стандартів соціальних послуг, які б встановлювали рівні вимоги до суб’єктів надання соціальних послуг незалежно від форми їх власності, ані механізму соціального замовлення для укладання угод між державними й недержавними організаціями щодо надання соціальних послуг, ані фінансування за надані соціальні послуги, а не утримання закладів тощо.

Суттєвим недоліком чинної вітчизняної системи соціальних послуг виступає відсутність конкурсного середовища. Украй несформованою є й мережа альтернативних соціальних послуг. Це значною мірою спричинено застарілим підходом фінансування соціальних послуг: бюджетні кошти плануються і спрямовуються на утримання великих державних інституцій, а не на потреби отримувачів соціальних послуг.

Необхідність реформування наявної вітчизняної системи соціальної допомоги та соціальних послуг посилюється відголосками нинішньої фінансової кризи, що, окрім іншого, негативно впливає на обсяг бюджетних надходжень та збільшує потреби у витратах, як правило, низькоефективних, бюджетних коштів. Додатково до таких довгострокових несприятливих тенденцій як – зростання чисельності населення пенсійного віку і скорочення чисельності активної робочої сили, – ситуацію погіршують також спричинені економічним спадом короткострокові негативні зміни у рівнях зайнятості та доходів населення, які можуть призвести до зубожіння численної групи громадян і суттєвого збільшення обсягів державної соціальної допомоги та надання соціальних послуг тим, хто перебуває на чи за межею бідності, через збільшення чисельності таких осіб. У зв’язку з цим виникає необхідність у перерозподілі та оптимізації величезних за обсягом коштів, перш за все, на користь підтримки найбільш уразливих верств населення і забезпечення принципу адресності в призначенні цих соціальних послуг та допомоги.

У країні спостерігається тенденція постійного збільшення частки осіб, що потребують соціального захисту і, зокрема, надання соціальної допомоги та різних видів соціальних послуг. Відповідно до цього зростає й потреба у збільшенні кількості, видів та диверсифікації шляхів надання соціальної допомоги та соціальних послуг. Наразі, для ефективного подолання соціальних ризиків вітчизняна система соціальної допомоги та соціальних послуг повинна швидко й адекватно реагувати на попит і зміни у потребах людей. Це в свою чергу вимагає абсолютно нових підходів, диверсифікації ресурсів, розширення спектра надавачів послуг тощо.

Напрямками до оптимізації системи надання соціальних послуг виступає впровадження нових механізмів взаємодії державного та недержавного секторів, використання вже наявних ресурсів і потенціалу недержавних громадських організацій (НДО), які надають соціальніпослуги у громаді. Це означає, що державні соціальні послуги повинні стати предметом продажу й купівлі, а система соціальних послуг – розвиватися за законами ринкових відносин.

Відомо, що сама система соціальних пільг є величезною за обсягом, вкрай витратною і складною. Вона регулюється величезною кількістю законів (більше 40) і сотнями постанов. Чинний порядок надання пільг в Україні сформовано безсистемно, без урахування особливостей економічних процесів та її фінансових можливостей, що унеможливлює виконання пільгами відповідних функцій соціального захисту населення. Такий стан речей спричиняє негативне ставлення до пільг не тільки серед населення, яке не допущене до привілеїв, але й серед безпосередніх отримувачів пільг.

Функціонально система соціального захисту громадян, і, зокрема, надання соціальної допомоги та соціальних послуг, яка нині діє в Україні, базується на принципах, за яких відбувається повне або часткове звільнення певних категорій громадян від сплати за отримані послуги, при цьому розмір доходів цих громадян, у більшості випадків, не враховується як критерій приналежності до пільгової категорії.

Крім того, за повідомленнями (останніх років) ЗМІ чинна система пільг характеризується численними зловживаннями. У ній відсутній єдиний механізм моніторингу дотримання правил призначення пільг. Вона не забезпечує рівного доступу до них всіх, хто має на них право згідно з існуючим законодавством, що порушує принцип соціальної справедливості. Здійснювані державою заходи щодо реформування системи пільг в Україні носять дискретний, несистемний характер.

Співвідношення кількості законодавчо існуючих пільг та обсягу їх фактичного надання свідчить про те, що реально пільгами користується трохи більше половини загальної кількості громадян, які мають право на пільги. Тобто доступ до пільг вкрай нерівномірний.

На сьогоднішній день це питання є дуже актуальним і механізми його вирішення передбачають перегляд порядку надання пільг тим, хто працює, отримуючи високу заробітну плату. Цим отримувачам пільг, перш за все тим, яким вони надаються за службовою або професійною ознакою, пільги повинні бути скасованими. Зекономлені кошти повинні спрямовуватися на допомогу тим, хто її справді потребує, а саме – фінансово-матеріально найуразливішим категоріям населення. Основним чинником в процесі заміни пільг, на які згідно з законами України мають право окремі категорії працівників за службовою (професійною) ознакою, повинен стати фінансовий дохід претендентів. Необхідні й інші нові підходи, які повинні у стислі терміни упорядкувати діючу в Україні обтяжливу систему пільг, компенсацій та гарантій.

Права на пільги в Україні визначені 45 законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. З них права громадян на пільги та компенсації за професійною ознакою регламентовані 22 законами, указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України. Відповідні пільги громадянам за соціальною ознакою надаються на підставі 23 законодавчих актів. Характерною ознакою сьогодні виступають непрозорість та заплутаність системи соціальної допомоги як наслідок несистемності законодавства. Очевидно, що динаміка розвитку системи соціальних пільг йде шляхом ускладнення. Пільги за соціальною ознакою мають 45 категорій громадян, 57 категорій – за професійною, 14 – за заслуги перед державою. Загалом ці 116 категорій населення мають право на більш як 125 видів пільг. Але і ця цифра не враховує членів сім’ї пільговика, на яких поширюються окремі пільги. Аналізуючи існуючу систему пільг, слід відмітити, що вона на сьогодні вирішує два принципово різних завдання: надання привілеїв окремим категоріям населення, та підтримка соціально вразливих верств населення.

Держава в цілому намагається поступово реформувати систему надання соціальних пільг, допомоги та послуг. У теперішній час в Україні продовжується процес реалізації «Концепції реформування системи соціальних послуг», затвердженої розпорядженням КМУ від 13 квітня 2007 р. № 178-р та Стратегії упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року, затвердженої розпорядженням КМУ від 3 червня 2009 р. № 594-р. Упродовж останніх років питання реформування системи пільг дискутується досить гостро. Серед шляхів реалізації Стратегії упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян зазначено скорочення переліку категорій отримувачів пільг за професійною ознакою за умови адекватного підвищення рівня їх доходів, і більше того, запровадження класифікації пільг залежно від їх соціального призначення – як форми визнання заслуг перед Батьківщиною, соціальної підтримки для забезпечення достатнього життєвого рівня найменш захищених верств населення чи додаткової гарантії у зв’язку з особливими умовами праці.

Підбиваючи підсумки вищеоначеного можна дати оцінку ефективності та соціальної справедливості діючій системі пільг:

1. Наявна система пільг сформована спонтанно, соціальні програми здебільшого не узгоджені між собою, має місце їх дублювання, існує постійний дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення пільг.
2. Надмірне розширення кола одержувачів пільг знецінює ідею їх надання тим категоріям населення, які мають найбільші заслуги перед суспільством.
3. Система пільг посилює соціальну несправедливість серед населення – його найбільш вразливі верстви опинилися менш охопленими діючими пільгами, ніж заможні.
4. Фактична спроможність використати своє право на пільгу частіше має небідне населення, а за окремими видами пільг (на санаторне лікування, проїзд у міжміському транспорті на ін.) найменш захищені верстви населення практично повністю позбавлені можливості скористатися своїм правом.

У зв’язку з тим, що чисельність пільговиків та членів їх сімей на які розповсюджуються пільги перевищує 22 млн. осіб, державний бюджет України значною мірою спрямований на фінансування різного роду пільг, гарантій, компенсацій, а не на упередження бідності та зубожіння. Перегляд і відміна більшості пільг є одним з найважливіших завдань у реформуванні вітчизняної політики соціального захисту. ЇЇ необхідно переорієнтувати на людину, якій соціальні пільги реально вкрай потрібні та важливі. Система пільг повинна будуватися так, що ті, хто має високий дохід, втрачає право користуватися привілеями (преференціями, компенсаціями). Ніяк не можна обмежувати шляхи реформування системи соціальних пільг в України лише підвищенням їх адресності, переходом від натуральних форм до переважно грошової форми та скорочення фінансово незабезпечених пільг.

Для обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, і здійснюють розрахунки з надавачами послуг постановою КМУ від 29 січня 2003 р. № 117 запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП). Дані реєстру не персоніфіковані, тому можуть дублюватися, оскільки чимало громадян мають право на пільги одночасно за кількома законами. Тому на сьогодні необхідне термінове переформатування єдиної бази даних стосовно всіх осіб, які мають право на соціальну допомогу і пільги.

Відсутність системного законодавчо-нормативного забезпечення зумовлює також виникнення суперечностей у процесі практичного застосування пільг, установлених законами. Недосконалість чинного механізму системи пільг зумовлена відсутністю єдиних нормативів на пільгове споживання послуг. Ефективною і справедливою може бути лише така система захисту малозабезпечених верств населення, за якою будуть ураховуватися доходи і матеріальний добробут пільговиків. Спрощення процедури отримання пільг, адресне надання пільг окремим категоріям громадян, а також облік реальних розмірів бюджетних витрат на фінансове забезпечення пільг, що потребує системного та категорійного підходу до вибору форм надання пільг громадянам.

ІІ Мета і основні завдання Концепції

Метою Концепції є формування та реалізація цілісної системи соціального захисту населення, забезпечення адресного надання соціальних послуг, допомоги та пільг окремим категоріям громадян, у тому числі в грошовій формі та реалізація конституційного права на державний соціальний захист осіб, які мають право на пільги, підвищення ефективності її функціонування, направленості на індивідуальне задоволення потреб осіб, що потребують соціального захисту.

Головний принцип Концепції реформи соціальних послуг, допомоги та пільг є орієнтованість на їх отримувача (користувача), з урахуванням оцінки їх індивідуальних потреб у них.

Орієнтаційний підхід на потребу саме отримувача (користувача) може сприяти створенню збалансованості у системі обслуговування всіх категорій отримувачів (користувачів) сфери соціальних послуг, допомоги та пільг, а також пошуку збалансованості між наданням соціальних послуг в закладах соціального обслуговування, у т.ч. на рівні громади та за іншими формами їх надання.

Для досягнення поставленої мети необхідна реалізація таких завдань:

• запровадити системний підхід щодо законодавчого та нормативно-правового забезпечення системи соціального захисту і, зокрема, системи надання соціальних послуг, допомоги та пільг;
• створити окрему інституцію соціальної стандартизації та забезпечити її відповідною законодавчою та нормативно-правовою базою;
• посилити адресний характер надання соціальної підтримки шляхом об’єднання всіх видів соціальної підтримки в єдину програму соціального захисту, що діятиме переважно на принципах адресності (за винятком допомоги при народженні дитини, інвалідам з дитинства й дітям-інвалідам) та з урахуванням доходів отримувачів (користувачів) соціальних послуг, допомоги та пільг;
• запровадити інструменти забезпечення адресності надання соціальних послуг, допомоги та пільг;
• запровадити непрямі методи оцінювання доходів (громадян) домогосподарств, які претендують на одержання соціальної підтримки;
• передати частину фінансових ресурсів і повноважень у сфері соціального обслуговування та надання соціальних послуг недержавнимому сектору, налагодивши механізм підтримки громадських ініціатив на місцевому рівні;
• встановити єдиний порядок надання соціальних послуг, допомоги та пільг і визначити коло осіб, які мають на них право та закріпити за кожним видом соціальних пільг нормативно-правовий акт та джерела фінансування;
• інтегрувати програму пільг на оплату житлово-комунальних послуг у програму житлових субсидій;
• спростити систему пільг і скоротити чисельність осіб, яких вона охоплює, з метою встановлення відповідності системи пільг державним зобов’язанням;
• здійснити класифікацію соціальних послуг, допомоги та пільг, керуючись наступними критеріями: рівень доходу отримувача (користувача); ступінь дієздатності; соціальний статус того, кому надається соціальна послуга, допомога, пільга тощо;
• провести інвентаризацію соціальних послуг, допомоги та пільг; нормування допомоги та пільг для виключення надмірного, не обумовленого нормальним споживанням їх використання; провести інформаційно-роз’яснювальну роботу щодо переваг адресності соціальних послуг, допомоги та пільг;
• запровадити механізм проведення досліджень (на постійній основі) щодо наявності індивідуальних потреб у відповідній соціальній підтримці (соціальні послуги, допомога та пільги);
• розробити Національний класифікатор соціальних пільг, послуг та допомоги;
• передбачити створення і ведення на основі Національного класифікатору єдиної бази даних отримувачів (користувачів) всіх видів соціальних послуг, допомоги та пільг (єдиний реєстр послуг, допомоги та пільг);
• запровадити функціонування єдиних підходів до механізму визначення вартості (собівартості) соціальних послуг та проведенні постійної оцінки, аналізу, індивідуальних потреб у соціальних послугах, планування, розробки та запровадження державних соціальних стандартів соціальних послуг та стандартів якості цих послуг;
• забезпечити реальні права окремих категорій осіб на пільги від держави з урахуванням їх сукупного доходу, індивідуалізації цього права, особливо за професійною ознакою, а також з метою створення стимулів до ресурсозбереження та економії бюджетних коштів.

ІІІ Шляхи реалізації Концепції

Реалізацію Концепції реформування системи надання соціальних послуг та призначення соціальних пільг планується здійснити за наступними напрямками:

1. Удосконалення планування надання соціальних послуг, допомоги та пільг:

• запровадити систему соціальної стандартизації з прийняттям відповідних законодавчих та нормативно правових актів;
• розробити класифікацію соціальних послуг, допомоги та пільг з розробкою та веденням на постійній основі відповідного (Національного) класифікатора;
• розробити та затвердити методики і процедури оцінки потреб на рівні місцевих громад із обов’язковим залученням місцевих фахівців, громадських організацій та користувачів послуг, допомоги та пільг;
• провести аналіз потреб громади та реєстрацію виявлених потреб, які не було задоволено;
• запровадити планування соціальних послуг, допомоги та пільг на місцевому рівні на підставі визначення потреб місцевих громад;
• здійснити децентралізацію надання послуг, підвищити роль місцевих органів влади у формуванні потреби та плануванні обсягу послуг на рівні громади.

2. Удосконалення механізму закупівлі та фінансування соціальних послуг:

• розпочати процес реформування соціальної сфери з місцевого рівня;
• надати право місцевим органам виконавчої влади визначати пріоритети місцевого соціального розвитку з метою задоволення місцевих потреб, затверджувати додаткові стандарти якості соціальних послуг, які не охоплюються загальнодержавними стандартами;
• полегшити процедуру використання бюджетних коштів у стаціонарних закладах та в громаді, передавши на місця вибір закладу, з метою врахування індивідуальних потреб кожного споживача послуг;
• забезпечити можливість гнучкого планування використання бюджетних коштів державними соціальними установами шляхом встановлення рівнів делегованих повноважень щодо бюджетних коштів, що сприятиме розподілу ресурсів у спосіб, який забезпечить спрямування грошей до клієнта і надання комплексних послуг з урахуванням індивідуальних потреб конкретних клієнтів;
• сприяти соціальному замовленню послуг відповідальними місцевими органами самоврядування;
• запровадити механізм замовлення соціальних послуг на контрактній основі з метою диверсифікації постачальників таких послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;
• розробити єдині підходи до механізму визначення вартості (собівартості) соціальних послуг;
• забезпечити рівні умови доступу до бюджетних коштів різних надавачів послуг (державні, НДО, фізичні особи);
• скасувати пряме, не конкурсне фінансування недержавних громадських організацій (НДО) – постачальників соціальних послуг; перейти на прозорий розподіл бюджетних коштів;
• для гнучкості механізмів фінансування недержавних суб’єктів необхідно замінити підходи до формування стандартів: державні стандарти мають встановлюватися для послуг (незалежно від надавача), а не для закладів;
• запровадити громадський контроль у використанні бюджетних коштів.

3. Моніторинг і оцінювання ефективності та якості соціального захисту населення:

• запровадити систему моніторингу, оцінки, аналізу й аудиту програм соціальної підтримки на постійній основі;
• створити спеціальний державний орган (структурний підрозділ при Мінсоцполітики України), який здійснюватиме контроль за діяльністю соціальних служб і закладів (супервізія), яка включатиме перевірку, оцінку і перегляд всіх послуг, допомоги та пільг, що надаються. Цей орган повинен розглядати скарги на надавачів соціальних послуг;
• активізувати перевірку діяльності закладів, що надають соціальні послуги незалежно від підпорядкування та форми власності, з метою визначення їх спроможності виконувати функції з обслуговування;
• розробити критерії оцінки результативності та якості надання соціальних послуг, допомоги і пільг, систему показників їх якості та ефективності;
• запровадити чітку, відповідальну, доступну для клієнтів систему оцінки якості отриманих послуг, допомоги та пільг.

4. Модернізація соціальних служб і закладів:

• переглянути вимоги щодо ліцензування (сертифікації) діяльності надавачів соціальних послуг: визначити короткий перелік видів послуг, які необхідно ліцензувати (сертифікувати), встановити вимоги щодо ліцензування (сертифікації), які повинні стосуватися рівною мірою державних і недержавних суб’єктів господарювання;
• запровадити (поступово, щоб не зашкодити інноваціям та диверсифікації у наданні соціальних послуг) чітко прописані процедури ліцензування (сертифікації) надавачів соціальних послуг, які опираються на загальнодержавні обов’язкові мінімальні стандарти якості соціальних послуг.

5. Інформаційне забезпечення системи соціального захисту населення:

• створити єдину базу даних одержувачів усіх видів соціальної підтримки (єдину систему обліку й управління соціальними програмами та коштами), єдиного інформаційного середовища для органів праці й соціального захисту населення, Пенсійного фонду, Державної податкової адміністрації, МВС України, органів реєстрації актів громадянського стану;
• створити об’єднану мережу соціальних служб на базі Міністерства соціальної політики України для комплексного надання населенню соціальних послуг, допомоги та пільг (від допомоги в працевлаштуванні до соціального обслуговування вдома);
• забезпечити ґрунтовне інформування всіх агентів соціальної сфери на загальнодержавному та місцевому рівні, зокрема інформувати про зміни в законодавстві, що стосується надання соціальних послуг, допомоги та пільг або реформування соціальної сфери, оскільки наразі така інформація здебільшого відсутня, через що працівники стикаються з труднощами і виникає почуття невизначеності та стурбованості з приводу запропонованих реформ, зокрема тривога щодо додаткового навантаження для персоналу профільних управлінь, служб та закладів, при здійсненні процесу реформування;
• запровадити систему електронної звітності суб’єктів надання послуг, допомоги та пільг щодо їх якості й ефективності;
• скласти перелік послуг, за якими надаються пільги, з урахуванням їх обґрунтовано визначеної вартості;
• запровадити точний облік фактично наданих та спожитих соціальних послуг, допомоги та пільг, що потребує розробки й затвердження єдиних соціально та економічно обґрунтованих норм споживання послуг за видами послуг, допомоги та пільг на одну особу.

6. Розширення кола суб’єктів господарювання, які надають соціальні послуги:

• удосконалити законодавство у сфері надання соціальних послуг, зокрема в частині забезпечення диверсифікації постачальників соціальних послуг, системи соціальної стандартизації, управління якістю тощо;
• провести аналіз потенціалу недержавних надавачів соціальних послуг, визначити їх перспективні характеристики, а також сформувати базу даних таких надавачів;
• створити ринок соціальних послуг, залучивши недержавні суб’єкти, що надають такі послуги.

7. Удосконалення організації професійної соціальної роботи і кадрове забезпечення:

• розробити та впровадити етичні принципи надання соціальних послуг, допомоги та пільг, зробити їх доступними для ознайомлення отримувачам (користувачам) для того, щоб забезпечити людяне і душевне ставлення до всіх клієнтів з боку всіх фахівців та соціальних працівників, так як вони повинні бути чуйними, уважними, турботливими і привітними;
• першочергово удосконалити систему підготовки фахівців для соціальних служб та закладів;
• розробити порядок підвищення кваліфікації та акредитації фахівців соціальних служб та закладів усіх форм власності;
• розробити вимоги до кваліфікаційного рівня фахівців та робітників, які надають соціальні послуги, незалежно від форми власності та підпорядкування суб’єктів;
• запровадити систему підготовки соціальних працівників та робітників на робочому місці, у тому числі – за спеціалізацією щодо роботи з окремими групами отримувачів (користувачів).

8. Координація діяльності з реформування соціального захисту населення:

• запровадити об’єднуючий, інтегрований підхід до управління соціальними послугами, допомогою та пільгами, який би охоплював усі відомства, залучені до надання соціальних послуг, допомоги та пільг на всіх рівнях державного управління;
• удосконалити законодавство щодо системного та комплексного підходів до формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
• передбачити запровадження новітніх технологій соціального аналізу, методів надання послуг та інструментів оцінки потреб в них;
• скасувати надання однакових (подібних) соціальних послуг державними установами різного підпорядкування;
• розробити та затвердити Положення про соціальне замовлення, яке регулює порядок його формування, проведення конкурсу на визначення виконавця, механізм формування, показники ефективності виконання замовлення. Розробити типовий контракт на виконання соціального замовлення з надання соціальних послуг;
• забезпечити демократичний стиль прийняття рішень в державних соціальних установах, службах та закладах;
• розробити директиви, які б дали можливість регіональним (місцевим) органам управління здійснювати стандартні процедури оцінки та застосовувати скоординовані підходи з метою підлаштувати послуги до потреб клієнтів, внаслідок чого представники різних відомств/організацій, що пропонують допомогу та підтримку, співпрацюватимуть з метою надання клієнту (отримувачу) комплексного заохочувального плану соціальних послуг;
• конкретизувати, розробити і прийняти гарантований державою перелік соціальних послуг для їх отримувачів;
• запровадити систему компенсування отримувачам за соціальні послуги, які вони не можуть отримати за місцем проживання;
• здійснити перехід від централізованого регламентування видатків місцевих бюджетів з виконання делегованих повноважень до встановлення мінімальних стандартів надання соціальних послуг;
• завершити розроблення комплексу державних соціальних стандартів, передбачених законодавством України, які повинні визначати критерії до якості та умов надання послуг, граничні тарифи на окремі види соціальних послуг, обов’язковий обсяг і зміст, що має бути забезпечений у межах цих тарифів тощо.

9. Реалізація Концепції реформування системи призначення соціальних пільг:

• визначити на стратегічному рівні послідовну процедуру реформування системи соціальних пільг, відповідні соціальні компенсатори, терміни тощо;
• зменшити кількість пільг, особливо за професійною ознакою, провести їх персоніфікацію і привести права на пільги в залежність від фінансового та майнового стану, крім тих, що надаються підприємствами, установами за рахунок власних коштів;
• здійснити вартісну оцінку наявних соціальних пільг, скоротити їх фінансово критичну частину;
• спростити систему соціальних пільг, зменшити чисельність категорій та осіб, яких вона охоплює, забезпечити адресне надання пільг за рахунок спрощення механізмів отримання таких пільг категоріями населення, які їх першочергово та об’єктивно потребують;
• реформувати соціальні пільги на основі адресного підходу (з урахуванням потреб, рівня доходу отримувача, ступеню дієздатності їх отримувача, соціального статусу його та інших обставин пільговика);
• розробити і запровадити непрямі методи обчислення сукупного доходу домогосподарств, що береться для призначення соціальних послуг, допомоги та пільг;
• реформувати систему надання соціальних пільг із забезпеченням їх адресного характеру та поетапним переходом до надання пільг у готівковій формі за добровільним вибором громадян, які мають відповідне право;
• запровадити монетизацію частини пільг та заміну їх грошовою компенсацією після адресності;
• під час формування схеми та умов надання соціальної пільги враховувати не лише загальнодержавні критерії (контингент отримувачів, частота отримання пільги), але й специфічні умови певного регіону, зважаючи на те, що реалізація конкретних соціальних програм є сферою діяльності місцевої влади. У зв’язку з цим розробка адресних програм соціальних послуг, допомоги та пільг має передбачати врахування регіональних відмінностей у доходах та рівнях споживання населення для оптимізації процедури оцінювання потреб;
• установити одним законодавчим актом єдиний порядок надання соціальних пільг, їх облік та визначення кола осіб, які мають право на їх отримання;
• сформувати та постійно вести реєстр осіб, які мають право на соціальні послуги, допомогу та пільги, а також адресних розрахунків з організаціями-постачальниками за фактично надані соціальні послуги, вдосконалити систему Єдиного державного автоматизованого реєстру пільгових категорій, а також запровадження соціального паспорта пільговика (електронної картки);
• розробити єдині нормативи на пільгове споживання соціальних послуг;
• запровадити інструменти забезпечення адресності надання соціальних послуг, допомоги та пільг, а саме:
• здійснити «інвентаризацію» отримувачів соціальних послуг, допомоги і пільговиків;
• визначити чіткі та прозорі критерії адресності в наданні основних видів соціальних послуг, допомоги та пільг;
• запровадити дохідний ценз, досягнення якого веде до позбавлення права на отримання пільги;
• створити систему моніторингу сумарних доходів кожного пільговика;
• визначити оптимальну форму соціальної допомоги (грошова, безготівкова, натуральна) для різних цілей, запровадити механізми контролю за цільовим використанням допомоги;
• запровадити, де це можливо, засоби відокремлення споживання пільг отримувачем від їх споживання іншими членами його сім’ї.

 

ІV Етапи реалізації Концепції

Перший етап. Розроблення відповідної нормативно правової бази, необхідної для реалізації Концепції:

• внесення змін до законодавства та розробка нових нормативно-правових актів;
• розробка єдиного Порядку призначення та надання соціальних послуг, допомоги та пільг, системного нормативно-правового акту, який би встановлював підстави, перелік суб’єктів, види та механізми їх надання (Національного класифікатора соціальних послуг, пільг та допомоги), Порядку розроблення та затвердження державних соціальних стандартів, у тому числі стандартів якості;
• розробка мінімальних обов’язкових універсальних соціальних стандартів якості соціальних послуг;
• розробка Положення про соціальне замовлення, проведення конкурсу на визначення виконавця;
• розробка та затвердження Порядку (процедури) оцінки потреб у соціальних послугах на рівні адміністративно-територіальних одиниць;
• розробка механізмів соціального моніторингу, оцінки, аналізу, обліку доходів претендентів на соціальні послуги, допомогу та пільги, їх отримувачів;
• проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо переваг адресності соціальних послуг та допомоги;
• запровадження непрямих методів визначення доходів домогосподарств.

Другий етап. Запровадження ключових складових Концепції та безпосередню її реалізацію, а саме: запровадження системи соціальної стандартизації, електронної звітності надання соціальних послуг, допомоги та пільг, соціального паспорта пільговика (електронної картки), системи моніторингу сумарних доходів кожного пільговика, системи (механізму) планування соціальних послуг на місцевому рівні, проведення диверсифікації постачальників соціальних послуг, запровадження постійного моніторингу, оцінки та аналізу стану надання соціальних послуг, допомоги та пільг.

Третій етап. Аналіз результатів реформи, проведення відповідних коригувань. Цей етап передбачає завершення переходу від системи надання пільг за соціальною ознакою до системи адресної допомоги.

 

V Фінансове забезпечення реалізації Концепції

Фінансове забезпечення реалізації Концепції здійснюється за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів недержавних підприємств, організацій, установ, фізичних осіб, що надаються на добровільних засадах.

 

VІ Очікувані результати

Запровадження Концепції сприятиме впровадженню системного та адресного надання соціальних послуг, допомоги і пільг громадянам, підвищенню якості їх надання та доступності, розробленню нормативно-правових засад для її впровадження, дозволить ефективно використовувати наявні ресурси, спрямовуючи їх найнужденнішим.

Список використаних джерел

1. Розпорядження «Про схвалення Концепція реформування соціальних послуг від 13 квітня 2007 р. № 178-р.
2. Розпорядження «Про затвердження плану дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року» від 30 липня 2008 р.
   № 1052-р.
3. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 р. N 594-р «Про схвалення Стратегії упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року»
4. Боярчук Д., Герасимович В., Орлова І. Підходи до реформування пільгових послуг в Україні. Підготовлено в рамках проекту «Підготовка стратегії монетизації соціальної грошової допомоги в Україні». – 2009, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.cfse.ukraine.com.ua /u/publications
5. Давидюк О.О., Ільчук Л.І. Адресна соціальна допомога як складова соціальної політики: теоретичні та методичні підходи. – 2010, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.chl.kiev.ua.
6. Клієнто-орієнтовані соціальні послуги, з урахуванням оцінки потреб, і подальша розробка напрямків політики та концепцій реформування соціальних послуг в Україні: рекомендації щодо політики розроблені на основі серії круглих столів обласного та національного рівня. – 2007, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.fisco-id.com/ download.php?m=an&l=ua&id=4
7. Кравченко М. Основні підходи до реформування системи пільг в Україні: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal.
8. Принцип і способи функціонування адресної соціальної допомоги: рекомендації для України. Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. – 2008, Київ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ier.com.ua/files/publications/Policy_papers/ pp_07_2008_ur.pdf
9. Синицина І. Досвід впровадження реформи монетизації соціальної грошової допомоги в Росії. Підготовлено в рамках проекту «Підготовка стратегії монетизації соціальної грошової допомоги в Україні», [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mlsp.gou.ua/dokument/9395/.
10. Удосконалення механізмів надання пільг CASE Україна. – 2010, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.case-ukraine.com.ua/in