Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Концепція конкурентоспроможності Майкла Портера та її сучасна інтерпретація

Вступ

Актуальність теми. Портер був призначений в президентську комісію з питань галузевої конкурентоспроможності президентом Рейганом, а також був запрошений губернатором Масачусетса Вільямом Велдом (William Weld) на посаду голови губернаторської ради з економічного зростання та технологій.

Майкл Портер консультував такі країни, як Індія, Нова Зеландія, Канада та Португалія. Розробляв регіональну стратегію для президентів країн Центральної Америки. У 1990-і роки консультував уряд Південної Кореї. У 2006-му був запрошений як консультант урядом Росії з метою аналізу конкурентоспроможності країни.

Мета дослідження  — розглянути концепцію конкурентоспроможності Майкла Портера та її сучасна інтерпретація.

Об’єкт дослідження – стан конкурентоспроможності провідних країн за теорією М.Портера.

Предмет дослідження — стратегічні напрямки нарощення глобальної конкурентоспроможності США за концепцією конкурентоспроможності Майкла Портера.

1. Основні концептуальні підходи теорії конкурентних переваг Майкла Портера

1.1. Еволюція теорій М. Портера

Майкл Портер ввів поняття економічного кластера, показавши, що конкурентоспроможність компанії багато в чому визначається конкурентоспроможністю її економічного оточення.

На думку М. Портера, що сильніше розвинута конкуренція на внутрішньому ринку країни і вище за вимогу покупців, тим більшою є ймовірність успіху компаній із цієї країни на міжнародних ринках (і навпаки, ослаблення конкуренції на національному ринку приводить, як правило, до втрати конкурентних переваг). Портер аналізував чотири види конкурентних стратегій — на основі «чинників» (природних ресурсів, дешевої робочої сили тощо), інвестицій, інновацій і багатства (накопичених ресурсів), показавши, що економічного домінування досягають ті країни, які конкурують на основі інновацій.

Майкл Портер прийшов до висновку, що подолання природних труднощів (наприклад, викликаних несприятливими природними умовами) при правильній стратегії приводить до зростання конкурентних переваг. Тобто в процесі подолання труднощів виробляється технологія, за допомогою якої подібні проблеми можна долати і в інших країнах, де вони менш виражені.

Дуже багато часу та уваги Портер приділяє питанням, пов’язаним зі стратегією. Він вважає, що управлінцям, які займаються розробкою стратегічних планів компанії часто не вистачає простоти та ясності уявлень про те, що таке стратегія і в чому полягає її успішність. Майкл Портер — один із найвідоміших стратегів у світі — протягом кількох останніх років їздить світом задля того, щоб розповісти про це людям.

Головна і найбільша помилка, яку часто роблять стратеги — це боротьба з конкурентами в одній ніші. “Копіювання дій конкурентів — це провал із точки зору стратегії”. Саме тому ціль компанії — не стати найкращою у своїй галузі, не стати номером 1 чи 2. А стати унікальними — знайти таку пропозицію цінності, що конкурентів просто не залишиться.

Суттєва частина стратегії полягає у правильному виборі, коли дві стратегічні позиції несумісні між собою. Інакше кажучи, хороша стратегія передбачає вміння визначити, що компанії не варто робити.

Окрім того, важливим аспектом стратегії є її постійність — стабільність основної пропозиції цінності. Не можна постійно “кидатися з боку в бік”, намагаючись догодити своїм клієнтам. Так ви лише зашкодите своїй репутації і “виб’єтесь” зі своєї стратегії.

Багато говорить Майкл Портер про генерального директора компанії, наголошуючи, що він не є ані “споживачем”, ані “рушієм” стратегії. Роль голови компанії в розробці та реалізації стратегії зводиться до таких функцій:

  • постановка запитань, відповіді на які повинні бути втілені в стратегічному плані;
  • вибір учасників розробки стратегії;
  • особиста участь на ранніх етапах розвитку стратегії в кожному бізнес-підрозділі компанії;
  • донесення основних стратегічних планів компанії до ради директорів;
  • залучення зовнішніх консультантів.

При цьому в жодному разі не можна забувати, що стратегія повинна стосуватися всіх членів організації, а не лише її топ-менеджменту. “Якщо співробітник компанії (будь-якого рівня) категорично не згоден і не здатен прийняти вибрану стратегію — це означає лише, що ця людина НЕ може далі продовжувати роботу у вашій організації”.

Майкл Портер наголошує, що стратегією не є: цілі, візія, реструктуризація, злиття та поглинання, альянси та партнерства, технології, інновації, аутсорсинг та навчання. Стратегія — це:

  • унікальна пропозиція цінності;
  • ланцюжок створення цінності, який відрізняється від конкурентів;
  • чіткі компроміси та визначення того, чим компанія не буде займатися;
  • дії, які узгоджуються між собою і взаємно підсилюють ефект;
  • постійність позиціонування.

На думку М.Портера, чим сильніше розвинена конкуренція на внутрішньому ринку країни і вище за вимогу покупців, тим більше ймовірність успіху компаній з цієї країни на міжнародних ринках (і навпаки, ослаблення конкуренції на національному ринку приводить, як правило, до втрати конкурентних переваг). М.Портер аналізував чотири види конкурентних стратегій — на основі «чинників» (природних ресурсів, дешевої робочої сили тощо), інвестицій, інновацій і багатства (накопичених ресурсів), показавши, що економічного домінування домагаються країни, що конкурують на основі інновацій.

Майкл Портер прийшов до висновку, що подолання природних труднощів (наприклад, викликаних несприятливими природними умовами) при правильній стратегії приводить до зростання конкурентних переваг. Тобто в процесі подолання труднощів виробляється технологія, за допомогою якої подібні проблеми можна долати і в інших країнах, де вони менше виражені.

Для того щоб з’ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні положення політики фірм та національної економіки, професор Гар­вардської школи бізнесу, радник низки провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та ПІК), розміром, державною політикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та розташуванням, але водночас їх об’єднує одна спільна риса — усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера «Конкурентна перевага країн», опублікованій у 1991 р.

Згідно з цією теорією відповідь на запитання: «Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?» передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

  1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.
  2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.
  3. Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.
  4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Детермінанти національної конкурентоспроможності — це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему «ромбом» (в оригіналі — алмаз, діамант). Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.

1.2. Основні теоретичні засади міжнародної конкурентоспроможності суб’єктів МЕВ за М. Портером

Спираючись на дослідження М. Портера, можна виділити чотири особливі стадії конкурентоспроможності регіональної економіки (рис.1), що відповідають чотирьом основним рушійним силам, або стимулам, які визначають її розвиток в окремі періоди часу. Це стадії факторів виробництва, інвестицій, нововведень і багатства.

На перших трьох стадіях відбувається зростання конкурентоспроможності економіки, що, як правило, супроводжується зрос­танням добробуту населення. Четверта стадія, на якій головною рушійною силою економіки стає нагромаджене багатство (що має властивість розтрачуватися), означає поступове сповільнення зростання та в кінцевому підсумку падіння.

Згідно з дослідженнями М. Портера, стадії багатства вже досягли такі промислово розвинені країни, як США та Великобританія, а також деякі країни Західної Європи.

М.Портер виділяє три базові конкурентні стратегії, які мають універсальний характер, тобто можуть бути використані в будь-якому конкурентному середовищі будь-яким підприємством і забезпечити конкурентні переваги:

  • Лідерство за витратами (дає можливість знижувати ціни).
  • Диференціація (товару і ринку).
  • Фокусування.

Лідерство за витратами означає продажу масового стандартного товару (послуги) по нижчих ніж у конкурента цінах за рахунок скорочення витрат або за рахунок реклами при незмінних цінах.

Диференціація — це зміна споживчих якостей товару даного підприємства по відношенню до продукції конкурента (диференціація товару) або зміна іміджу підприємства і його частки на тому ж ринку по відношенню до конкурентів (диференціація ринку). Іншими словами, диференціація — це а) пропонування товару кращої якості і дизайну ніж у конкурентів, б) розширення асортименту продукції або його звуження (фокусування на диференціації), в) ухилення від цінової конкуренції шляхом переходу в інший сегмент ринку, г) виготовлення чи модифікація існуючого товару для потреб певних груп споживачів і таке інше.

Фокусування — означає орієнтацію на вузьку спеціалізацію, зосередження зусиль підприємства (СОБ, СБЦ): а) на одному із сегментів ринку; б) на окремій групі покупців; в) на певній групі товарів; г) на низьких витратах[8, c. 49-51].

Тобто, за М.Портером, на основі його трьох базових стратегій, можна остаточно виділити наступні види конкурентних стратегій підприємства (рис. 1).

Рис. 1. Основні види конкурентних стратегій за Портером

  1. Стратегія лідерства за витратами — передбачає зниження повних витрат на виробництво товару чи послуги і на цій основі зниження реалізаційних цін, що приваблює переважну більшість клієнтів (покупців, споживачів).

Стратегія широкої диференціації — спрямована на надання товарам підприємства специфічних рис, що відрізняють їх від товарів конкурентів, що в свою чергу також приваблює споживачів.

Стратегія оптимальних витрат — дає можливість покупцям отримати за одні і ті ж гроші більшу цінність за рахунок поєднання високої корисності, внаслідок диференціації товару, з низькою ціною.

Стратегія ринкової ніші або фокусування у свою чергу поділяється на стратегії:

сфокусована стратегія низьких витрат — орієнтується на вузьку ринкову нішу споживачів, де підприємство випереджає своїх конкурентів за рахунок більш низьких витрат виробництва;

сфокусована стратегія диференціації — орієнтується на вузьку ринкову нішу споживачів, яких підприємство забезпечує диференційованим товарами та послугами, що найбільш відповідають їх потребам та смаку.

Крім названих за Портером, виділяють ще п’ятий вид конкурентних стратегій — стратегія упередження, яка найчастіше використовується підприємствами у галузях, що знаходяться на початкових стадіях життєвого циклу, та пов’язані з формуванням стратегічного потенціалу випередження, який не завжди або важко нейтралізується конкурентами.

Перш ніж приступити до детальної характеристики конкурентних стратегій слід мати на увазі, що існують так звані базові стратегії конкурентоспроможності підприємства[12, c. 89-90].

У основі конкурентної переваги лежить специфічний досвід роботи і навики, професіоналізм компанії, якими не володіють конкуренти і які вони не можуть придбати за короткий відрізок часу. У цьому сенсі формування конкурентної переваги по суті тотожній розробці конкурентної стратегії як способу досягнення переваги на конкретному ринку.

Стратегія лідерства у витратах полягає у виробництві якісного базового продукту без широкого асортиментного шлейфу, постійному пошуку головних характеристик продукту, що представляють цінність для всіх груп покупців і по яких не можна допускати погіршення якості, і тих, за рахунок яких, можна знижувати витрати. Маючи такий тип переваги, підприємство дістає можливість гарантувати для себе норму прибутковості вище середньогалузевої, орієнтуючись на розумний або навіть нижчий рівень цін. Орієнтація на перевагу по витратах залежить від існування особливих умов ринку і ефективна не у всіх галузях економіки. Так, істотну роль грає рівень стандартизації продукції, ринковій владі споживачів і еластичності попиту за ціною, доступності джерел дешевих ресурсів. При цьому існує ризик втратити конкурентну перевагу унаслідок появи нових товарів або технологій.

Стратегія широкої диференціації припускає існування у споживачів високої цінності відмітних характеристик товару. Формуючи свою здатність пропонувати споживачам, що-небудь особливе, підприємство випускає широкий асортимент продукції, що має різні споживчі цінності для різних шарів покупців і що обумовлюють можливість вибору відповідно до смакових і ціннісних особливостей. Спосіб досягнення переваги у такої стратегії полягає у формуванні відмітного образу товару, що примушує покупця відмовитися від цінового порівняння з іншими товарами.

Досягнення лідерства у витратах або унікальності пропонованого продукту можливо і в окремих географічних або купівельних сегментах ринку, якщо такі об’єктивно існують. Така конкурентна стратегія часто застосовується невеликими підприємствами, обмеженими у фінансових і інших ресурсах і вимушеними орієнтуватися на вузьку область конкуренції усередині галузі.

Сфокусовані стратегії також ефективні на депресивних ринках, коли існує необхідність пошуку окремих ніш, що зберігають високий або стабільний споживчий попит. Проте тут зростає вірогідність посилення конкуренції із-за підвищеної привабливості вибраного цільового ринку[3, c. 48-49].

2. Міжнародна конкурентоспроможність США за Майклом Портером

2.1. Глобальна конкурентоспроможність СІІІА

Питання конкурентоспроможності стали одними з ключових в економічній політиці адміністрацій США з 1980-х років, коли означилися тенденції зменшення домінуючої ролі США у світовій економіці. Для ефективного управління цим процесом на національному рівні в 1986 році було створено Раду з питань конкурентоспроможності (Council on Competitiveness) [17] як орган у складі вищих представників сфери бізнесу, профспілок та провідних університетів. Він мав розробляти рекомендації щодо стратегії та поточної політики в цій галузі на регіональному, національному та глобальному рівнях, виконуючи комплексні програми підтримки конкурентоспроможності та інновацій, оцінки рівня конкурентоспроможності та формулювання політичних рекомендацій для президента та законодавчої гілки влади та в цілому сприяючи постановці проблеми в центр суспільної уваги. Члени Ради працюють безпосередньо з ключовими генераторами рішень національного рівня, включаючи членів Ради радників Президента США з питань науки і технологій (President’s Council of Advisors on Science and Technology) та Ради економічних радників Президента (Council of Economic Advisors). На основі розробок Ради здійснюється розробка і подання в Конгрес США важливих законопроектів, що стосуються підвищення конкурентоспроможності американської економіки.

За прикладом цієї установи національні ради з питань конкурентоспроможності створено в багатьох провідних країнах світу. Україні також не завадило б скористатися цим досвідом.

Очевидні виклики лідерству США на світовій економічній арені зумовили вище керівництво країни виступити з важливою ініціативою, що значною мірою ґрунтується на висновках та рекомендаціях Ради з питань конкурентоспроможності і означатиме фактично перехід до нового етапу політики в галузі конкурентоспроможності. Мова йде про визнання в посланні Президента США «Американська ініціатива стосовно конкурентоспроможності» (American Competitiveness Initiative) від 2 лютого 2006 року [18] інноваційного імперативу як першочергового пріоритету країни.

Основними механізмами реалізації цієї політики мають стати:

  • суттєве збільшення державних інвестицій у науково-дослідну сферу (передусім на проривні фундаментальні дослідження), зміцнення системи освіти (особливо в галузях математичних, природничих та технічних спеціальностей) та заохочення інноваційного підприємництва: в найближчі 10 років буде додатково виділено 50 млрд. дол. на фінансування досліджень та 86 млрд. дол.2 як податкові стимули для сфери досліджень та розробок;
  • пріоритетні напрями державного фінансування, якими до цих пір були біомедичні дослідження та безпека, будуть доповнені сферами фундаментальних досліджень в галузі фізичних та технічних наук, федеральне фінансування піонерних досліджень в яких у найближчі 10 років подвоїться, використовуючи такі інституції, як Національний науковий фонд, Управління науки Міністерства енергетики та Національний інститут стандартів і технологій Міністерства торгівлі;
  • створення якісно кращих можливостей для збільшення кількості та підвищення професійної кваліфікації вчителів, впровадження програм навчальних курсів, що ґрунтуються на передових досягненнях науки, створення гнучких механізмів для підвищення кваліфікації працівників і забезпечення їхньої конкурентоспроможності на ринку праці;
  • проведення реформи імміграційної політики, спрямованої, зокрема, на залучення для роботи в США кращих умів зі всього світу;
  • забезпечення функціонування ефективної системи охорони інтелектуальної власності;
  • створення бізнес-середовища, що стимулює та заохочує підприємництво, в т.ч. через забезпечення вільних та гнучких ринків праці, капіталу і товарів, в якому є можливість швидкого поширення інновацій.

Аналізуючи модель забезпечення конкурентоспроможності в США, слід особливо наголосити на тій ключовій ролі, яку відіграють у цій країні механізми забезпечення ефективної конкуренції через дієве антимонопольне регулювання3. Але водночас навіть при тому, що жорсткість антитрестівських законів у США є найвищою, при здійсненні міжнародних операцій компанії США отримують можливість не підпадати під дію цього законодавства. Таким чином, відповідні поправки в антимонопольному законодавстві є важливим стимулом для концентрації діяльності в міжнародних масштабах, сприяння діяльності американських ТНК при освоєнні ними ринків за межами країни.

До важливих характеристик американської системи регулювання конкурентоспроможності належить очевидне превалювання горизонтальних схем підтримки конкурентоспроможності при маловиразних секторальних акцентах. Такий підхід випливає в цілому зі скептичного ставлення в США до секторальної промислової політики, оскільки остання розглядається як така, що викривлює нормальні умови конкуренції та спотворює стимули до ефективного ринкового перетікання ресурсів.

Однак мають місце і важливі винятки з цього правила, до яких належать політика в галузі:

  • підтримки розвитку сільського господарства, де держава впродовж тривалого часу займається розробкою нових технологій та їх поширенням за допомогою спеціальної державної служби, активно сприяє реалізації великомасштабних інфраструктурних проектів та забезпечує масштабні програми субсидування та фінансування аграрного експорту через Експортно-Імпортний банк;
  • розвитку високотехнологічних виробництв, які мають стосунок до сфери оборони та безпеки насамперед у таких галузях, як ракето- та авіабудування, розвиток енергетики. Тут розвиток підтримується за рахунок не лише масштабних асигнувань на розвиток нових технологій, а й великомасштабних державних закупівель.

Для України модель США цікава насамперед такою її ключовою ланкою, як орієнтація на оптимальне використання наявного дослідницького та освітнього потенціалу, розвиток венчурного підприємництва. При цьому вони являють собою зразок комплексного підходу до питань конкурентоспроможності із чітким забезпеченням необхідними ресурсами встановлених пріоритетів.

2.2. Особливості конкурентоспроможності кластерів США

Дослідження сучасних поглядів на кластери як засобів підвищення конкурентоспроможності економіки дозволяє констатувати, що засновником кластерної теорії в її нинішньому розумінні став американський економіст, професор Гарвардської школи бізнесу Майкл Портер. Згідно з класичним визначенням М.Портера, кластер — це група географічно сусідніх  взаємопов’язаних компаній (постачальники, виробники та ін..) і пов’язаних з ними організацій (освітні заклади, органи державного управління, інфраструктурні компанії), що діють у певній сфері та взаємодоповнюючих один одного [3, с.356].

Кластерні об’єднання активно застосовуються у США та багатьох країнах ЄС, де теорію кластерів вважають одним із ключових інструментів підвищення рівня конкурентоспроможності окремих галузей. Так, повністю кластерізовані фінська і скандинавська промисловість. Проведена за декілька років робота вивела Данію у світові лідери кластеризації економіки, в якій сьогодні функціонують 29 провідних кластерів. У США більше половини підприємств працюють за такою моделлю виробництва: підприємства кластеру знаходяться в одному регіоні і максимально використовують його природний, кадровий та інтеграційний  потенціали. Американські «ноу-хау» в секторі виробництва споживчих товарів забезпечили лідерство країни в сільському господарстві, виробництві пакувальних та механізованих засобів (галузі-постачальники) поряд з успіхами в галузі реклами та  фінансовому секторі (галузі-споживачі). Як правило, продукція кластерів  орієнтована на експорто- або імпортозаміщення.

Американські ж політики споконвічно виходять із того, що економіка країни займає лідируюче місце і є самою конкурентною у світі. Вона домінує в глобальних економічних зв’язках, і визначає багато чого з того, що в них відбувається. Ш. Джексон, президент Політехнічного інституту Ренселар, у такий спосіб підсумувала позиції США у світовій економіці. Країна володіє:

  • самою вдосконаленою системою освіти у світі;
  • розвинуту наукову інфраструктуру;
  • тривалою традицією інвестування в підприємницькі проекти;
  • фінансовою системою, що забезпечує швидкий доступ до венчурного капіталу;
  • урядовими структурами, створеними для підтримки й інвестування в науку, державною політикою підтримки інвестицій і підприємництва;
  • тривалою історією співробітництва приватного й суспільного секторів;
  • розвинутою культурою ризику, у якій вітаються нововведення, різні ідеї, точки зору, і в якій великий ризик винагороджується отриманими результатами;
  • певною легкістю відносин до змін.

Проблема в тому, що лідерство США перебуває під загрозою. І головна погроза виходить не від тих країн, які займають перші позиції в рейтингах, які вже вбудовані в систему, а від таких аутсайдерів, як Китай, Індія, Бразилія, Південна Корея й та ж Росія, що грають «не за правилами». Фахівців США особливо насторожує політика Китаю й Індії. Китай уже сьогодні посідає друге місце після Сполучених Штатів по обсягах державних витрат на науку. В 2006 р. національні витрати на науку Китаю досягли 29,4 млрд. дол., що приблизно в 2,5 рази перевищило витрати 2000 р. І Китай продовжує їх нарощувати темпами приблизно 20% у рік. У країні прийнята амбіційна програма — довести бюджетні витрати на дослідження до 2% ВВП до 2010 р. і до 2,5% — до 2020 р. З деяким відставанням, але аналогічним курсом рухається Індія. Саме в ці країни з високим рівнем розвитку наукового потенціалу кинулися американські ТНК, переносячи в них свої лабораторії.

Така позиція світового лідера суперечить установкам на те, що країни повинні проводити політика, спрямована в цілому на просування у вищі ешелони рейтингів. Це повинно в остаточному підсумку привести до уніфікації економічних систем окремих країн і до втрати останніми своєї унікальності. Американські розроблювачі АІК розглядають не окремі національні економіки й змагання між ними, а глобальну економічну систему в цілому й визначальній ролі американської економіки в ній. АІК намагається відповістити на стратегічне запитання: «Що буде визначати конкурентність в умовах нової економіки?» Розглядаючи тенденції розвитку міжнародних економічних відносин, американські експерти прийшли до принципового висновку про те, що прийнята в цей час матриця оцінки конкурентних позицій окремих націй, в основу якої покладені потоки матеріальних і фінансових ресурсів, більше не відбиває існуючих реалій.

Головні конкурентні переваги американських компаній, вважають вони, полягають у здатності породжувати нові ідеї, утворювати глобальні мережі, управляти світовими брендами, проводити динамічний маркетинг нових продуктів і послуг, а такі фактори складно відображати  у сучасній бухгалтерській звітності.

Визначальним у високій конкурентоспроможності кластерних формувань США є (додаток 1):

— з одного боку — використання конкурентних переваг територій, на яких концентрується те або інше виробництво (наявність та якість ресурсів, кваліфікація і вартість робочої сили, територіальне розміщення, природно-кліматичні умови тощо), що дає змогу використати дані переваги для виробництва конкурентоспроможного продукту й підвищення доходів жителів і бюджетів цих територій. З такого погляду кластери виконують функцію своєрідних «точок зростання» регіональних економік, а подекуди й держав у цілому;

— з іншого боку — посилення конкурентних  переваг через  налагодження  прямих зв’язків між учасниками кластера (як формальних, так і неформальних), що формуються для спільної діяльності з великотоварного виробництва конкурентоспроможного і продукту — окремий учасник без співпраці з іншими та спеціалізації не може налагодити ефективне виробництво.  Одночасно це й конкуренція партнерів та інтенсивний обмін інформацією   і   взаємними   вимогами,  які спонукають їх до запровадження інновацій [14, с. 6].

Отже, успішна інтеграція США у світову економіку залежить від рівня її національної конкурентоспроможності. Перехід на нову парадигму економічного зростання в умовах глобалізації вимагає від кожної країни модернізації її економіки, активізації інноваційної діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату, постійного удосконалення ринкових механізмів господарювання.

Інструменти та напрями досягнення конкурентоспроможності залежать від багатьох факторів, в тому числі темпів економічного зростання конкретної країни. Але одним із універсальних засобів підвищення конкурентоспроможності економіки вважається використання кластерних моделей розвитку. Саме тому в останні роки все більшого поширення в розвинених країнах світу дістають кластерні форми господарювання як механізми ефективної конкуренції на світових ринках.

В умовах новітніх викликів, глобалізації, зростання конкуренції, впровадження та функціонування кластерів і кластерних технологій вважається одним із перспективних засобів забезпечення конкурентоспроможності національної та регіональної економіки.

Ефективність кластерної моделі досягається за рахунок інноваційності, розвитку взаємодопомоги, поєднання кооперації з конкуренцією та поширення взаємообміну інформацією, знаннями, ноу-хау.

3. Стратегічні напрямки нарощення глобальної конкурентоспроможності США

3.1. Програма підвищення конкурентного статусу СІІІА

Звертаючись до нації на початку 2006 р. із черговим посланням президент Дж. Буш оголосив про нову стратегічну програму — Американську ініціативі по конкурентоспроможності — АІК (Amerіcan Competіtіveness Іnіtіatіve). Це вивело проблеми конкурентоспроможності на вищий рівень національних пріоритетів. У країні розгорнулася загальнонаціональна дискусія із цих питань. Всі провідні лобістські організації випустили спеціальні доповіді, присвячені конкурентоспроможності американської економіки. У Сенат і Палату представників було внесено більше дюжини законопроектів, спрямованих на підвищення конкурентності фірм США на світових ринках. Найбільшу популярність одержали законопроекти «Про національні інновації» (Natіonal Іnnovatіon Act) і «Про захист конкурентних переваг Америки» (Protectіng Amerіca’s Competіtіve Edge). Спектр  інтересів, що зачіпаються, у запропонованих біллях настільки широкий, що сенаторам довелося створити спеціальну єднальну групу, що зустрілася із президентом для обговорення ситуації, що створилася, але консенсус не був досягнутий.

Однак те, як ці проблеми ставляться в США, радикально відрізняється від підходів, які практикуються Всесвітнім економічним форумом і Інститутом розвитку менеджменту. Останні виступають у ролі світових консультантів з питань конкурентоспроможності й намагаються ранжирувати  країни по ступені відповідності їхніх економік тим моделям, які покладені в основу ранжирування. При цьому окремі країни розглядаються ізольовано один від одного, протиставляються один одному.

Автори АІК уважають, що лідерами нової економіки, що вони називають «концептуальною» (conceptual economy) будуть не ті країни, які нагромадять більше ресурсів, у тому числі інформаційних, і технологій обробки й маніпулювання ними, а ті, кадровий потенціал яких виявить максимальну здатність породжувати новизну, уяву, геніальність, осяяння. Цього не можна домогтися масовим нагромадженням інформаційних і теле-комунікаційних ресурсів, але це нерозривно пов’язане з розмаїтістю культур, традицій, стилів життя.

Тому в АІК основний акцент робиться на науку, підготовку кадрів, інновації й підприємництво. Протягом  десяти років з моменту оголошення програми було запропоновано інвестувати в дослідження із природних і технічних наук 50 млрд. дол. і додати до цьому ще 86 млрд. дол. у вигляді податкового кредиту, які можуть одержати компанії, що активно інвестують у науку й техніку. Президент проголосив, що, чим більше в країні буде виконуватися досліджень, як у частці, так і в суспільному секторах, тим сильніше буде поліпшуватися якість життя американців . Ця заява пішла після шести років постійного скорочення витрат на реальну науку .

Посилене фінансування одержать програми фундаментальних досліджень в області природничих наук Національного наукового фонду, Управління  наукових досліджень Міністерства енергетики й Національний інститут стандартів і технологій Міністерства торгівлі. Зараз у США працює приблизно 30% учених і інженерів миру й витрачається третина всіх витрат на дослідження й розробки планети. У рамках АІК поставлене завдання — зберегти лідируючу роль науково-технічного комплексу США в умовах швидких змін, що відбуваються на світових ринках. А щоб залучити бізнес до інвестування в дослідження й розробки, планується підсилити ефективність податкових пільг, уведених ще при правлінні демократичної адміністрації.

Як  вирішальна технологія майбутнього, що повинна створити основу економіки нового століття в АІК називається «воднева» технологія. Вона дозволить знизити залежність країни від країн — постачальників нафти й газу, з одного боку, і значно зменшити навантаження на природу  промисловості, що розвивається, і транспорту — з іншої.

Принципово новим у програмах подібного типу для США стало посилену увагу до проблем викладання математики й природничо-наукових  дисциплін у середній школі. АІК передбачає матеріальну підтримку студентам, що показали високі результати на тестуванні по цих науках, а також викладачам, які застосовують нові прогресивні методи викладання. Передбачається протягом  п’яти років направити в середні школи 70 тис. нових викладачів математики й природничих наук, а також створити необхідну систему стимулів для того, щоб 30 тис. фахівців-практиків прийшли в школи протягом наступних восьми років.

Для вирішення проблем структурного безробіття й впровадження довічного утворення пропонується ввести систему спеціальних рахунків, через які кожний бажаючий підвищити свою кваліфікацію або одержати нову спеціальність може одержати грант у розмірі 3 тис. дол. на ці цілі. вважається, що нова система повинна охопити близько 800 тис. чоловік щорічно. Таким чином, будуть закладені основи для створення необхідного пула робочої сили XXІ століття.

Але, незважаючи на те що країна має саму прогресивну й ефективну систему утворення, вона не може сподіватися на рішення своїх кадрових проблем у короткостроковій перспективі. Паралельно з відзначеними вище ініціативами адміністрація припускає продовжувати й розширювати імпорт висококваліфікованої робочої сили з інших країн. Для цього планується провести реформу імміграційного законодавства, щоб перспективні кадри із всіх країн і члени їхніх родин могли реалізувати свій потенціал в американській економіці.

Особлива увага в АІК приділено підприємництву як фундаменту всіх видів інновацій в економіці й соціальній сфері в цілому. Якщо вчений, інженер-новатор народжує нову ідею, то саме підприємець доводить її до ринку. Останній завжди був культовою фігурою в американській історії. Країна з великим підприємцям минулого й сьогодення. Але у зв’язку з посиленням державного регулювання на підприємців покладене сильний податковий і адміністративний тягар, що початок стримувати темпи розвитку нововведень. У рамках АІК передбачається вжити заходів по зниженню податкового преса на підприємців і знищення зайвого бюрократичного тягаря, головним образам шляхом зниження обсягу звітності державним органам різних рівнів за допомогою впровадження засобів інформатизації.

Таким чином, Американська ініціатива по конкурентоспроможності — це програма посиленого «інвестування в людину», як найцінніший  ресурс суспільства, від розвитку й ефективного використання якого, залежить конкурентоспроможність американських націй. При цьому першочергову підтримку будуть одержувати креативність і підприємництво. Конкурентоспроможність при такій постановці перестає бути пов’язаної з рівнем споживання, розміром зарплати й т.п. Навпаки, сите життя, як відомо, приводить до зниження креативності (проблема, давно обговорювана в мистецтві). Конкурентність при цьому стає нематеріальним феноменом. При такому підході незаможні країни, з низьким рівнем споживання, але величезною чисельністю й високої креативністю населення — Китай, Індія, Бразилія — стають для США головними суперниками, основними маніпуляторами «нематеріальними активами».

Запропонована програма зустріла неоднозначне відношення з боку різних суспільних кіл. Фонд «Спадщина» (The Herіtage Foundatіon), мозковий центр найбільш консервативного крила Республіканської партії піддав програму різкій критиці за те, що вона приведе до посилення ролі держави на виділених критичних напрямках. Експерти Фонду прямо вказують, що Американський інститут конкурентності, ініціатор програми, виходить із невірних передумов. Вільна економіка США з безумовним лідером конкурентності у світі, а посилення позицій держави приведе лише до ослаблення її позицій. Подібну помилку робить більшість  країн, що розвиваються, коли вони намагаються підсилити позиції своїх фірм за рахунок їх держпідтримки, але, з погляду економістів Фонду, лише збільшують ситуацію. Опираючись на ресурси держави, компанії послабляють роботу з вироблення конкурентних стратегій і в остаточному підсумку програють своїм супротивникам. Лідируюча позиція США, на їхню думку, обумовлена тими помилками, які робляться урядами інших країн, коли вони підсилюють державне втручання в економіку з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Експерти Фонду проаналізували дев’ять найбільш відомих рейтингів конкурентності країн і прийшли до висновку, що вони не є «остаточним арбітром» глобальних позицій країн і фіксують лише їхнє відносне положення. Але так само, як і фахівці з Японського інституту, вони визнають, що вищі позиції у всіх рейтингах займають винятково країни — лідери вільної ринково орієнтованої економіки. Тому на противагу АІК Фонд «Спадщина» рекомендує знижувати податки й державні витрати, але підвищувати ефективність останніх .

Серйозній критиці АІК піддається також з боку піприємницького співтовариства, що вказує на виняткову роль підприємництва для забезпечення конкурентності американської економіки, створення передумов для економічного росту, скорочення безробіття й прискорення інновацій. К. Шрамм, президент Фонду Кауфмана, що спеціалізується на дослідженні проблем підприємництва, затверджує, що саме підприємництво повинне розглядатися як головне конкурентна перевага США . Основою цього є 600- 800 тис. нових компаній, які з’являються щорічно й надають додатковий імпульс всій економіці країни. Поки вона зберігає лідерство в масштабах розвитку підприємництва — 12,4% дорослого населення в тім або іншому ступені залучені в таку діяльність.

Національна комісія з підприємництва, неурядова організація, що є виразником інтересів малого й середнього бізнесу, в одній зі своїх доповідей ставить три умови збереження лідируючих позицій США:

  • політики повинні усвідомити роль і значення підприємництва для рішення проблем конкурентності національної економіки й сформувати політичну інфраструктуру, що сприяє його процвітанню;
  • необхідно створити передумови для поширення умов вільного розвитку підприємництва на всій території країни, а не тільки в окремих регіонах типу Силіконової долини або Дослідницького трикутника. Ці передумови повинні включати створення необхідних умов для венчурних капіталістів і «ангелів бізнесу»;
  • необхідно використовувати переваги американської бізнес-культури в розвитку вільного підприємництва, поки ще вони існують, тому що всі провідні конкуренти США, і, насамперед Європейський Союз, Японія й країни Південно-Східної Азії, уживають посилені спроби сформувати умови для розвитку своєї підприємницької культури.

Рада по конкурентоспроможності звертає увагу політиків на те, що до 2020 р. більше 80% споживачів середнього класу будуть проживати поза основними промислово розвинених країн. Це значить, що головний стимул розвитку попиту на товари й послуги буде виходити з  ринків, що розвиваються, а підприємці США повинні будувати свої стратегії з урахуванням розмірів цих ринків і можливості виходу на них. Основу для цього створюють нові високотехнологічні системи, такі як Amazon, eBay, Google, Fedex, що дозволяють доставляти товари й послуги практично до будь-якого куточка миру.

Конкурентоспроможність націй як концепція буде існувати доти  , поки в глобальній економіці існують національні границі. Процес формування глобальних ринків неминуче приведе до того, що діяльність окремих компаній стане неможливо прив’язати до конкретних національних територій і, більше того, протиставлення цих територій один одному втратить усякий економічний зміст. Але збережеться політична потреба місцевих еліт приписувати собі економічні досягнення місцевого бізнесу.

Існує велика кількість областей соціального життя, у яких конкуренція не сприяє, а, навпаки, впливає на    досягнення кінцевих цілей. У них потрібна кооперація всіх зацікавлених сторін, що повинна здійснюватися у відповідність із деякими правилами, визнаними всіма учасниками. Саме ця ідеологія була покладена в США в основу концепції так званих суспільних корпорацій (publіc corporatіons), тобто корпорацій, діяльність яких була спрямована на благо всього суспільства, а не на задоволення потреб вибраних. Вони створювалися для будівництва об’єктів інфраструктури, таких як мости, канали, швидкісні дороги й т.п.

Як правило, найбільшими прихильниками конкуренції є ті, хто за її допомогою створює для себе систему захисту вже придбаних або отриманих переваг і привілеїв.

3.2. Бюджет США 2014 та його роль в підвищенні конкурентоспроможності країни

Дефіцит федерального бюджету США досягне нижчого показника за останні 7 років, оскільки прискорення економічного росту привело до росту податкових надходжень і сприяло стримуванню росту бюджетних витрат, повідомляється у звіті Бюджетного управління конгресу (CBO) США «Бюджет і економічний прогноз: 2014- 2024 рр.».

Бюджетний дефіцит в 2014р. скоротиться до 514 млрд дол., або 3% ВВП, з 680 млрд дол. в 2013р., повідомляється у звіті. Прогнозований дефіцит стане значно нижче, ніж 9,8% ВВП в 2009 р., коли цей показник досяг вищого значення з 1974 р., і досягне близького до середнього за останні чотири десятиліття значення, повідомляє CBO. Федеральний бюджет перебував у профіциті в 1998- 2001 рр.

Згідно із прогнозом CBO на 2014р., бюджетний виторг зросте більш ніж у три рази в порівнянні з бюджетними витратами, що також сприяє скороченню дефіциту, що досяг рекордного показника в 1,4 трлн дол. в 2009р. Однак, хоча в цілому у звіті CBO відбитий короткострокове поліпшення ситуації, керуванням також відзначається, що бюджетний дефіцит буде рости в найближчі 10 років у результаті росту витрат на охорону здоров’я й обслуговування державного боргу (в тім числі виплати відсотків).

«Ми спостерігаємо короткочасне скорочення дефіциту, однак ми коштуємо також перед особою довгострокових податково-бюджетних викликів», — думає Майкл Браун, економіст в Wells Fargo Securіtіes у Шарлотт, Північна Кароліна.

Бюджетний дефіцит, говориться у звіті СВО, перевершить 1 трлн дол. знову в 2022р., і досягне 1,074 трлн дол., або 4% ВВП, в 2024р. У результаті, загальний обсяг держборгу США складе 21,3 трлн дол., або 79,2% ВВП, в 2024р., у порівнянні з 12,7 трлн дол., або 73,6% ВВП, цього року .

Скорочення дефіциту федерального бюджету не веде до ослаблення боротьби між республіканцями й демократами навколо проблеми підняття стелі держборгу. Через загострення цього конфлікту федеральний уряд припинив функціонування на 16 днів у жовтні 2013р. Республіканці в палаті представників конгресу США безуспішно намагалися домогтися згортання реформи охорони здоров’я, а також просування проекту нафтового трубопроводу Keystone XL з Канади в США (очікується уведення в експлуатацію в 2015р.) в обмін на підняття стелі держборгу й надання фінансування федеральному уряду.

Президент США Барак Обама запропонував на розгляд американського конгресу проект бюджету на 2015 р. Основний акцент у проекті бюджету на наступний фіскальний рік зроблений на питання економіки. Витрати на оборону оголошені на колишньому рівні, однак частина програм буде закрита.

Відповідно до проекту бюджету на фіскальний рік 2015, що почнеться 1 жовтня, Обама пропонує законодавцям схвалити бюджет загальним обсягом $3,9 трлн із дефіцитом на рівні $564 млрд.

Серед основних статей проекту нового бюджету — інвестиції в інфраструктуру США, скорочення податкових потурань для американських корпорацій, збільшення податків на заможних громадян і при цьому зм’якшення податків для громадян з найбільш низькими доходами.

У проекті бюджету, як очікується, буде представлений 4- літній план з ремонту й модернізації доріг, мостів і транзитних розв’язок. Загальна сума витрат по цій статті пропонується на рівні $302 млрд.

Біля $60 млрд у вигляді податків планується залучити завдяки скасуванню податкових лазівок, які активно використовують найбільш забезпечені американці. Зокрема , по новому проекті бюджету хедж-фонди й фонди прямих інвестицій (prіvate equіty) у США не зможуть трактувати відсотки від свого прибутку (carrіed іnterest) як приріст капіталу (capіtal gaіns). Замість цього вони будуть змушені виплачувати податки з відсотків від прибутку як податок зі звичайного прибутку компанії.

Крім того, також пропонується скасувати податкову лазівку, що дозволяє уникати виплати податків до фонду заробітної плати (payroll tax) при обліку ряду корпоративних доходів.

Обама вирішив не стосуватися вкрай хворобливої теми соціального страхування: подальше скорочення витрат на соцстрахування в новому бюджеті не планується.

У проекті нового бюджету декларується «збереження оборонних витрат на колишньому рівні». Відповідно до проекту бюджету на фіскальний 2014 рік обсяг військового бюджету Пентагона складе $496 млрд. На 2015 р. пропонується зберегти схожий обсяг фінансування.

Варто відзначити, що на військові витрати в 2014 р. також виділена окрема стаття в бюджеті «Opportunіty, Growth and Securіty Іnіtіatіve». Її обсяг становить $26 млрд. Ці засоби планується витратити на витрати по навчанню й підтримці боєздатності американської армії.

Однак при видимому благополуччі військового бюджету США (який як і раніше значно вище витрат на оборону в Росії, Китаї й інших країнах, які займають провідні місця по витратах на оборону) Пентагон продовжує програму по довгостроковому скороченню витрат.

В 2011 р. був прийнятий закон про збалансований бюджет (Budget Control Act of 2011), що став відправною крапкою для щорічного автоматичного секвестру витрат бюджету США. У рамках даної програми в період 2012 — 2021 р. планується здійснити поступове скорочення військових витрат у США на $454 млрд.

У проекті військового бюджету на 2015 р., представленому міністром оборони США Чаком Хейгелом 24 лютого, у черговий раз підтверджується необхідність скорочення витрат. Зокрема , було заявлено про необхідність скорочення загальної чисельності американської армії з поточних 522 тис. чоловік до 440 — 450 тис. чоловік. У випадку виконання даної програми чисельність армії США опуститься до мінімального рівня з 1940 р.

Хейгел заявив, що в рамках бюджету-2015 планується припинити фінансування ряду програм. У рамках нового проекту бюджету пропонується «зарізати» програму A- 10 «Тандерболт» (броньований одномісний штурмовик). Також почнеться згортання фінансування висотного літака- розвідника U-2 на користь більше активного використання БПЛА RQ- 4 Global Hawk.

Проекти A- 10 і U-2 піддавалися кількаразовим модернізаціям і дотепер   уважалися більше ефективними (у тому числі по економічних міркуваннях), ніж БПЛА.

Однак військове командування США вирішило, що на тлі продовження програми скорочення витрат пріоритет буде остаточно зроблений на нових розробках.

Глава Пентагона також заявив про те, що програма створення бойової машини піхоти (Ground Combat Vehіcle, GCV) офіційно закривається. На невизначений строк відкладене створення амфибийной десантної машини (проект Expedіtіonary Fіghtіng Vehіcle, EFV, також відомий як Advanced Amphіbіous Assault Vehіcle).

Крім того, пропонується урізати загальне число замовлень на літоральні бойові кораблі (Lіttoral Combat Shіps, LCS) з 52 до 32. Міністр оборони США поставив під сумнів бойову ефективність даних кораблів прибережної зони в умовах можливого протистояння з «серйозними військовими супротивниками».

ВИСНОВКИ

Таким чином: конкурентна стратегія — це спосіб отримання стійких конкурентних переваг в кожній СОБ підприємства шляхом конкурентної боротьби, задоволення різноманітних і мінливих потреб покупців краще, ніж це роблять конкуренти. Вона конкретизує і визначає шляхи реалізації корпоративної стратегії.

Ринок формується в процесі становлення та розвитку товарного господарства і стає його неодмінним, провідним елементом. Умовами виникнення товарного господарства і ринку є, як відомо, суспільний поділ праці та наявність економічно відособлених, економічно незалежних товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві окремих товарів або наданні послуг. Це суттєво відрізняється від ринку вільної конкуренції насамперед тим, що передбачає активне втручання держави за допомогою економічних важелів, які, в свою чергу, забезпечені підтримкою права, у економічні процеси суспільства (насамперед у сфері фінансово-кредитної та грошової політики, політики оподаткування, інвестування та ін.), а також формування політики соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Цивілізований сучасний ринок не допускає зрівнялівки та утриманства. Ринок передбачає самостійність суб’єктів ринкових відносин, їх рівноправність з приводу купівлі-продажу, розвиток системи горизонтальних зв’язків, в т.ч. зовнішньоекономічних; добропорядну, сумлінну конкуренцію, а також переважно вільні ціни. Багато залежить від ступеня правового забезпечення ринкових відносин, існуючого механізму реалізації правових норм та правової культури в суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Борисенко З. Конкурентне законодавство США [Текст] / З. Борисенко // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 2. — С. 505-508
  2. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
  3. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
  4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
  5. Емельянов С. Международная конкурентоспособность производителей США: методика анализа [Текст] / С.Емельянов // Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 3. — С. 83-90
  6. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
  7. Кочетков Г.Б. Конкурентоспособность США / Г. Б. Кочетков // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2007. — № 10. — С. 21-40
  8. Кочетков Г.Б. Республиканская партия и наука. — «США ❖ Канада», 2006, № 12.
  9. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -406 с.
  10. Лук’янець В. Особливості правового регулювання конкуренції в державах — членах Європейського Союзу та США [Текст] / В.  Лук’янець // Право України. — 2007 . — № 3. —  С. 151-156
  11. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
  12. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
  13. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ.екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
  14. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
  15. Патрон А.П. Государственный рынок США: научно-технический прогресс и конкуренция [Текст] / А.П.Патрон // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2002. — № 2. — С. 96-109
  16. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
  17. Портной М.А. Инструменты конкурентной борьбы на мировых рынках: микроэлектронная отрасль США [Текст] / М.А. Портной // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2002. — № 6. — С. 37-53
  18. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
  19. Сидоренко, О. США, Швейцария и Дания возглавили рейтинги ВЭФ по индексу глобальной конкурентоспособности / Ольга Сидоренко // Зеркало недели. — 2007. — № 42-43. —  С. 14
  20. Jасksоn Sh. Global Challenges Facing the U.S. Economy: Elements of Continued Global Preeminence. 31st Annual AAAS Forum on Science and Technology Policy. Wash., 21.04.2006 (http :/7www. rpi.edu/president/speaches/ps042106-aaas.html).
  21. State of the Union: American Competitiveness Initiative, p. 1.
  22. Mitchell D. Competitiveness Means Less Government, Not More. — «Backgrounder». The Heritage Foundation, 20.04.2006.
  23. Council on Competitiveness. Where America Stands: Entrepreneurship, Competitiveness Index. Wash., February 2007, p. 2
  24. National Commission on Entrepreneurship White Paper, Embracing Innovation: Entrepreneurship and American Economic Growth (publicforuminstitute.org/nde/sources/reports/whitepap.pdf).