Д. С’юпер [66] виділяє три групи факторів впливу на професійну самореалізацію – психологічні, соціальні та економічні й суспільні. До психологічних чинників він відносить інтелект і спеціальні здібності людини, її інтереси, цінності і потреби, що впливають на вибір напряму професійної самореалізації, стабільність та досягнення успіху.

До соціальних чинників належать соціоекономічний статус, рівень освіти, сімейна ситуація, раса, стать, релігія. Д. С’юпер зазначає, що поєднання психологічних і соціальних факторів багато в чому є визначальним для успішної професійної самореалізації. Високий соціоекономічний статус, інтелектуальні здібності дають змогу людині здобути гарну освіту, а добре освічені люди ефективно використовують ресурси і можливості, які суспільство зробило для них доступними, усвідомлюють важливість володіння широким спектром інформації в процесі прийняття рішень.

До економічних та суспільних чинників належать такі, як економічний бум або депресія в суспільстві, технологічні зміни у сфері економіки та виробництві, війни, природні катаклізми. Ці чинники перебувають поза контролем людини, але, впливаючи на ситуацію на ринку праці, певним чином визначають можливості професійної самореалізації. Д. С’юпер вважав, що знання інтелектуальних здібностей, якості освіти і мотивації людини дають змогу зробити хороший прогноз щодо її успіхів у професійній самореалізації.

Д. Холл [70] теж пропонує трирівневу модель професійної самореалізації, наголошуючи, що комплексний аналіз чинників, які впливають на професійну самореалізацію, має включати аналіз вікового розвитку, особливостей соціалізації, в тому числі організаційної, мотивації і прийняття кар’єрних рішень (за Д. Холлом, мікрорівневі фактори). На наступному рівні об’єктом дослідження мають стати взаємозв’язки виробничої та сімейної сфер у житті людини, вплив професійного середовища. Третій рівень дослідження індивідуальної професійної самореалізації включає вивчення впливу суспільних процесів: соціально-культурних змін, які відбуваються в суспільстві, стан ринку праці тощо.

Про важливість відповідності між персональними характеристиками, персональним «Я» та організаційним середовищем для успішного розвитку кар’єри говорить і Д. Тідман [93] в теорії персонального розвитку. Процес професійної самореалізації, на його думку, може бути описаний як пошук своєрідного балансу між ідеальним професійним «Я» людини і рольовими очікуваннями, що висуваються до неї професійним середовищем. Учений вирізняє три фази досягнення успіху на цьому шляху:

• входження на посаду, коли людина освоюється в професійному середовищі і намагається зіставити свої індивідуальні цілі та уявлення з цілями і завданнями організації;
• перетворення, коли з набуттям певного досвіду, ваги і впливу в організації людина стає більш компетентною, впевненою і робить спроби «пристосувати» цілі організації до власних цілей і можливостей, професійної «Я-концепції»;
• інтеграція – стадія, яка означає досягнення відповідності між прагненнями людини і організаційними цілями та умовами [93].

Психологи часто дотримуються подвійної класифікації чинників професійної самореалізації. Так, О.А. Могільовкін [94] усі чинники пропонує поділити на дві групи: психологічні й непсихологічні.

До непсихологічних він відносить: освітні (рівень і профіль освіти); соціально-демографічні (стать, вік); медичні (стан здоров’я); маркетингові (потреба у фахівцях на різних рівнях управління); правові (законодавче регулювання кар’єрного процесу); позаслужбового оточення (допомога родичів, друзів, колег). У групі психологічних чинників він виділяє три підгрупи: організаційно-психологічні (організаційна культура, клімат, стиль управління); соціально-психологічні (роль і статус людини в робочій групі, особливості взаємодії в професійному середовищі); особистісні (інтелект, вольові якості, комунікативні та емоційні особливості, характеристики сфери самосвідомості, потребово-мотиваційної сфери).

Такий поділ підтримують Р.А. Зобов та В.М. Келасьєв [95], поділяючи чинники на залежні від людини (ціннісні орієнтації, готовність до саморозвитку, гнучкість мислення, воля тощо) та незалежні від неї (соціальна ситуація, рівень життя, матеріальна забезпеченість, вплив на людину засобів масової інформації, стан екологічного середовища).

За О.О. Богатирьовою і Т.Д. Марцинковською [96], найбільш значущими особистісними чинниками, що впливають на успішну професійну самореалізацію, є самоефективність, гнучкість поведінки і незадоволеність власною діяльністю. Самоефективність вони вважають системоутворювальною функцією, що виявляється в умінні організувати свою діяльність і досягати успіху у взаємодії з оточуючими. Гнучкість поведінки забезпечує ефективну міжособистісну та професійну взаємодію. Незадоволеність власною діяльністю стимулює розвиток потреби в професійному та особистому зростанні. При цьому що більше не насичується потреба у самовдосконаленні, то більше поєднуються кар’єрні, професійні й особистісні цінності людини і, відповідно, процеси її професійної та особистісної самореалізації. Підставою для розгляду професійної самоактуалізації людини в контексті культурно-історичної парадигми, в якій працюють авторки, є те, що і сам вибір професії, і способи побудови професійної діяльності опосередковуються соціальними уявленнями, ціннісними орієнтаціями та еталонами, трансльованими суспільством. Соціальні уявлення та еталони є провідним фактором у виборі сфери професійної діяльності, наголошують науковці, тоді як особистісні якості й цінності визначають стиль професійної діяльності та спілкування і, як наслідок, кар’єрне зростання людини [96].

Згідно з Л.І. Катаєвою [97], основним чинником професійної самореалізації особистості є розвинені самосвідомість і рефлексія з актуалізованою здатністю пізнавати себе і навколишній світ, реальні і потенційні здібності та можливості, інтереси й цінності, перспективи особистісного і професійного зростання.

Цілком закономірно, що кожен дослідник вивчає різні набори характеристик та їх вплив на успішність професійної самореалізації. Чинник соціального походження, а також соціально-демографічні характеристики, такі як чисельність батьківської родини і послідовність народження, розглядаються у дослідженнях Б. Фелка та Дж. Салтера; С. Розена і Дж. Смелсера та ін. Вплив їх полягає у забезпеченні соціалізаційної практики, яка дістала назву «навчання досягнення» («achievement training»). Дані досліджень показали, що діти, які виховувалися у невеликих сім’ях, мають сильнішу мотивацію досягнення. Батьки в таких сім’ях зазвичай орієнтовані на вертикальну соціальну мобільність для себе і своїх дітей, більше уваги можуть приділити розвитку дітей, їх досягненням, вкласти більше коштів у їх навчання і виховання. Фактично у невеликих сім’ях життя організоване навколо планів майбутніх успіхів дітей, і батьківські настанови, і життєві стандарти формують у них прагнення до високої якості життя, успіху. Ці дані більшою мірою стосуються сімей середнього класу, які мають досить високі життєві стандарти й зорієнтовані на хорошу освіту і соціальну мобільність для своїх дітей. Щодо послідовності народження, то в дослідженнях Дж. Боссарда, Р. Росена, Р. Сіарса показано, що єдині, старші і, дещо менше, другі діти чутливі до батьківських очікувань стосовно їх (дітей) досягнень, мають високу мотивацію, вирізняються впевненістю у своїх діях, самостійністю, що надалі позитивно позначається на професійних успіхах, кар’єрі.

Загалом можна сказати, що соціально-демографічні характеристики батьківської сім’ї визначають особливості процесу соціалізації індивіда і можуть сприяти формуванню таких важливих особистісних ознак, як мотивація досягнення, впевненість у собі, самостійність, а також забезпечують таку соціальну перевагу, як хороша освіта. Високий рівень освіти, висока професійна кваліфікація, що забезпечують широкий діапазон професійних знань, умінь, навичок, тобто високу компетентність, розглядаються усіма дослідниками як виключно важливий чинник, що визначає успішну професійну самореалізацію (А.А. Деркач, В.Г. Зазикін, А.С. Гусєва, Є.Г. Молл, Д. С’юпер та ін.)

Д. Крамболтс, Ф. Беккер-Хайвен [98] вважають, що важливими для досягнення успіху є такі якості, як здатність до ясного саморозуміння, реальні, адекватні уявлення про свої здібності і можливості, чіткі і ясні цілі й цінності, уміння шукати і знаходити необхідну інформацію, розглядати альтернативи, вміння планувати і організовувати свої дії, здатність до ефективного самоконтролю, вміння і бажання постійно вчитися, вміння мати задоволення від процесу реалізації своїх планів, долати нерішучість і супутню їй тривожність. М. Фритц додає до зазначеного вище переліку важливих особистісних властивостей такі характеристики, як адекватна «Я-концепція», особистісна зрілість, хороша пристосовуваність. Важливість адекватної «Я-концепції» підкреслюють також Д. С’юпер [99], Д. Холл [70], Д. Хелбінг [100] та інші, зауважуючи, що об’єктивна самооцінка, реальне сприйняття себе і навколишнього світу, чітке знання своїх цілей, спроможностей і можливостей це перший крок на шляху до успішної кар’єри. Як важливу складову кар’єрного успіху розглядають і таку характеристику особистості, як самоповага – аспект ставлення до себе, що змістовно й емоційно поєднує віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, можливість контролювати своє життя, приймати себе [66; 100;101; 102]. Люди з високою самоповагою розглядаються як більш компетентні та ефективні у своїй діяльності, такі, що мають високі кар’єрні устремління і досягають успіху в їх реалізації. Досліджуючи вплив процесу соціалізації на розвиток жіночої кар’єри Д. Ветлей і Р. Кеплен [104] та інші вчені дійшли висновку, що у більшості кар’єрно успішних жінок матері працювали демонструючи гендерно рівну рольову модель поведінки, та забезпечували відповідні настанови щодо ролі жінки, показували можливість поєднання роботи й сім’ї, батька, який підтримував прагнення доньки до незалежності, самостійності, навчав не боятися ризикувати і приймати рішення. Крім того, ці жінки мали підтримку з боку вчителів, які заохочували у них активність, прагнення до пізнання і самоствердження, а також підтримку з боку друзів (і чоловіків, і жінок) [105;106].

Порівняння ж особистісних особливостей жінок, зайнятих у традиційно «жіночих» і традиційно «чоловічих» сферах діяльності А. Мазен [107], показало, що жінки, зайняті у «чоловічих» галузях, ще більше впевнені в собі, домінантні, орієнтовані на роботу в команді, мають більш позитивну «Я-концепцію», наполегливі й менш стереотипні в мисленні, поглядах на життя, тобто демонструють ще більш «чоловічу» модель поведінки. Водночас, жінки, зайняті у традиційно «жіночих» сферах, показують більші «чутливість» і «жіночність».

Важливими якостями, що сприяють досягненню успіху у професійній самореалізації, багато дослідників вважають здатність до ефективного самоконтролю емоцій і поведінки [94; 108; 109; 110; 111; 114], загальну інтернальність [94], вольові якості, енергійність, витриманість, наполегливість, рішучість, стресостійкість [114] – якості, які відображають особливості емоційно-вольової сфери особистості. Велике значення в успішній професійній самореалізації мають також якості, які можуть бути віднесені до огранізаційно-комунікативної підструктури особистості: орієнтація на групові норми, командну взаємодію, динамічність міжособистісного спілкування, володіння навичками ділового спілкування та організаційними здібностями, вміння здійснювати різні види психологічного впливу [94; 112; 113; 114].

Важливим, на думку багатьох дослідників (К. Епстейн [77], Дж. Келанана, С. Грінхаус [115], С. Брауна [116] та ін. ), є чітке планування та максимально точне формулювання професійних обов’язків, а головне – виділення особистого часу «для себе», що дозволяє зберігати почуття благополуччя (well-being). Одночасно з цим фахівці дедалі частіше висловлюють думку про потребу у широкій соціальній підтримці працюючих жінок, а також у тому щоб при плануванні і управлінні кар’єрою жінок в організаціях враховували періоди життя жінки, пов’язані з народженням і вихованням дітей, і забезпечували жінкам з лідерським потенціалом можливість залишатися «в обоймі».