Вступ

В основі розробки системи державної служби лежить метод класифікації посад. Його розвиток веде до встановлення рангової структури та компенсаційних рівнів для державної служби. Система класифікації посад є важливим інструментом функціонування інституту державної служби. Назвемо лише основні її переваги:

1. Визначення професійних вимог, обов’язків, обсягу повноважень та відповідальності службовців.
2. Встановлення критеріїв для рівнів оплати праці.
3. Встановлення ієрархічних    рівнів    між    різними    категоріями службовців.
4. Стимулювання покращення ефективної діяльності службовців через можливість службового просування та матеріального забезпечення.
5. Упорядкування структури державної служби.
6. Створення  стандартної   термінології   для   функцій   управління персоналом.
7. Захист службовців від політичних і персональних впливів при вступі на роботу, зміні політичної чи персональної кон’юнктури та визначення рівня їх матеріального забезпечення.

Класифікацію посад можна визначити як організацію робочих місць в установі (організації) у групи на основі посадових обов’язків, повноважень, відповідальності та вимог до кваліфікації. Управлінська система України теж базується на цьому підході до організації управління кадрами.

1. Основні критерії класифікації посад державних службовців

Закон України «Про державну службу» дає більш детальну класифікацію службовців, але ця класифікація побудована на залежності від тієї чи іншої посади, яку обіймає службовець, до речі, ці посади теж класифіковано. Що собою являє посада? Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено нормативними актами коло службових повноважень.

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Встановлюються такі категорії посад державних службовців:

— перша категорія — посади голів державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів держадміністрації в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;

— друга категорія — посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників їх структурних підрозділів, секретарів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, заступників міністрів, перших заступників голів облдержадміністрацій та інші;

— третя категорія — посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників голів облдержадміністрацій, голів райдержадміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб держадміністрацій та інші;

— четверта категорія — посади спеціалістів Адміністрації Президента України Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб держадміністрацій та інші;

— п’ята категорія — посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників керівників управлінь, відділів, служб облдержадміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші;

— шоста категорія — посади керівників управлінь, відділів, служб районних державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб облдержадміністрацій та інші прирівняні до них посади;

— сьома категорія — посади спеціалістів районних державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші посади.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про державну службу», встановлено 15 рангів державних службовців, які присвоюються в залежно від категорії займаної посади: перша категорія — 1,2,3 ранги; друга -3,4,5; третя — 5,6,7; четверта — 7,8,9; п’ята — 9,10,11; шоста -11,12, 13; сьома — 13,14,15 ранги.

За характером праці всі державні службовці поділяються на керівників, спеціалістів і технічних виконавців.

У системі посадових осіб особливе положення займають керівники. До керівників належать керівні працівники органів державної влади, а також підприємств, установ і організацій та їх структурних підрозділів. Вони керують діяльністю підлеглих їм працівників, очолюваних ними підприємств, установ, організацій, відділів, контролюють процес виконання останніми їх службових обов’язків, здійснюють поточне нормативно-індивідуальне провадження, з метою дискурсування посадової активності підконтрольних осіб тощо. Вони здійснюють приймання на роботу, звільнення та переміщення на посадах, встановлення обсягу повноважень, перевіряють та оцінюють виконання доручень, застосовують різні засоби стимулювання діяльності. Керівний склад загалом, за рівнем компетенції органу, поділяється на три рівні: вищої, середньої та низової ланки. Характерна риса цієї категорії працівників — вони мають підлеглих їм по службі працівників. їх основне завдання — оптимальна організація трудового процесу.

Спеціалістами називають службовців, що мають відповідну освіту і виконують роботу, що вимагає спеціальних знань чи професійних навиків (інженери, вчителі, експерти, юристи тощо). Вони виконують різні функції по підготовці та реалізації управлінських рішень, плануванню, обліку, контролю. їх діяльність не викликає юридичних наслідків.

Технічні виконавці — це службовці, зайняті обліком і контролем, підготовкою і оформленням документів, господарським обслуговуванням тощо (друкарки, касири, прибиральниці тощо).

2. Метод визначення рангу посад в зарубіжних країнах

Ефективність та результативність державної служби України залежать від багатьох факторів, але насамперед від кадрового складу системи державної служби. Саме управлінці, що працюють на державній службі, приймають управлінські рішення, розробляють алгоритм їх виконання, реалізують механізми впровадження рушення. У той самий час кожний фахівець має своє місце в системі державної служби — це його посада. Від раціонального заміщення державних посад залежить і якість діяльності органу державної влади та всієї системи державної служби взагалі.

Сьогодні існує ряд проблем, які впливають на якість заміщення державних посад. По-перше, кадрові технології, що застосовуються на

державній службі, мають формальний характер. Зокрема, формування кадрового резерву, атестування здійснюються для годиться, за формальними ознаками. По-друге, не існує системного підходу до формування кадрів державної служби та їх постійного розвитку впродовж усієї професійної діяльності, зокрема відсутнє системне планування всіх етапів розвитку кадрів державної служби. По-третє, державні посади розподілені за формальною ознакою — місцем в ієрархії державних посад, а це не дає можливості застосовувати аналогічні кадрові технології до однієї групи (категорії) державних посад. З метою раціонального заміщення державних посад, на наш погляд, виникла нагальна необхідність розробки та впровадження інноваційної класифікації державних посад.

Існує декілька підходів до розробки класифікаційних посад державних службовців. У міжнародній практиці в основу класифікації державних службовців покладено два критерії: перший — це визначення рангу посади, другий — визначення рангу особи.

В Україні, США та деяких інших країнах використовують метод визначення рангу посад. Згідно з цим підходом посади класифікуються відповідно до посадових обов’язків, що визначають ранг особи, яка обійме цю посаду, а також її матеріальне забезпечення. Класифікація посад є засобом визначення обов’язків та умов відповідальності за посадою, ієрархії взаємовідносин у всіх структурах державної служби.

Інший спосіб — визначення рангу особи практикується у багатьох європейських країнах, зокрема, в Німеччині, Франції, Великій Британії. Тут визначається кваліфікація, навички, вміння та здібності особи, на основі чого їй присуджується відповідний ранг державної служби, який не залежить від посади, котру займатиме даний службовець.

Світовий досвід має відповідну практику проходження державної служби, що базується на певних системах посад, згрупованих, наприклад, у США в Генеральну Схему посад, у Франції — в Табель просування по службі згідно з розрядами і рангами. У цьому зв’язку можна згадати й «Табель про ранги», який діяв у Російській імперії з часів Петра І аж до жовтня 1917 року.

На думку Г. Атаманчука, найдоцільніше говорити про дві складові частини персоналу державного управління: посадових осіб і працівників обслуговування. Перші (основний і визначальний склад) обіймають посади в державних органах і реалізують певний обсяг управлінської діяльності щодо здійснення компетенції відповідного державного органу. Посадові особи поділяються на: керівників державних органів; виконавський (іноді називають оперативно-виконавський, функціональний) склад; спеціально уповноважених представників влади.

До складу обслуговування входять працівники, які виконують допоміжні матеріально-технічні та інші операції, дії щодо забезпечення посад державних службовців, їх робота не має безпосередньо управлінського характеру, вона виконується на робочих місцях у відповідних органах, аналізується й оцінюється за адекватними їм нормами.

Д.Бахрах за характером виконуваної роботи поділяє державних службовців на два види: цивільні та мілітаризовані.

Ще один підхід передбачає класифікацію посад на основі таких критеріїв: способу вступу на посаду та функцій, які закріплені за посадою. Відповідно до першого всі державні службовці можуть поділятися на дві великі категорії: службовці, які обіймають посади на основі конкурсного відбору — так звані кар’єрні службовці, та службовці, посади яких заміщуються шляхом виборів, призначення або за контрактом -позакар’єрних службовців.

За другим критерієм — характером закріплених за посадою функцій -службовців можна класифікувати на такі групи: державних службовців, яю обіймають політичні, адміністративні, патронатні, консультативні, допоміжні посади, іншими словами — керівники, спеціалісти і технічні виконавці.

Керівники визначають мету діяльності організації, планують її роботу, приймають рішення, відповідають за добір та розміщення кадрів, здійснюють контроль за їх діяльністю.

Спеціалісти виконують роботу, що потребує спеціальних знань і трудових навичок, але вони не належать до категорії керівників.

Технічні виконавці — це службовці, які займаються підготовкою та оформленням документів, господарським обслуговуванням, веденням діловодства. Тобто вони створюють умови для нормального функціонування установи, організації, де працюють.

За внутрішніми адміністративно-правовими критеріями персонал державних службовців поділяють на представників влади, посадових осіб і технічних працівників.

Такий класифікаційний підхід носить досить умовний характер, але в цілому чітко прослідковується тенденція, відповідно до якої політико-організаційні та допоміжні посади обіймають позакар’єрні державні службовці, а адміністративні — переважно кар’єрні державні службовці, хоча й серед них є такі, що працюють за контрактом або призначені на посаду.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити такі види посад, що існують у сфері державного управління:

1. Політичні посади,   які,   в   свою   чергу,   поділяються   на   посади політичних діячів (політиків) та політичних виконавців.
2. Адміністративні посади.
3. Посади патронатної служби.
4. Посади консультативної служби.
5. Допоміжні посади.

3. Зарубіжний досвід формування системи державних посад та перспективи його впровадження для України

Розподіл посад державної служби за кордоном залежить від багатьох факторів, у тому числі: історії розвитку державотворення, історії становлення державного управління та державної служби, функціонального навантаження на державну службу, ролі державної служби в системі державного управління та ін.

Проаналізуємо систему посад державної служби у Франції. Так, у цій країні державні посади розподіляються: на функціонерів, які призначені на постійну посаду й уведені в штат із наданням чину і підпорядковуються статуту, та нефункціонерів, які набираються за контрактом і не включаються в штат. До останніх належать помічники, сезонні робочі, службовці з почасовою оплатою та ін.

Крім того, у Франції є такі види публічної служби:

—         політична, до якої належать міністри, їх заступник та інші, які хоч і мають частину привілеїв державних службовців, але призначаються поза конкурсом, а їх звільнення не потребує жодного обґрунтування;

—         цивільні, до яких належать адміністративні співробітники міністерств, департаментів, місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, які призначаються за конкурсом (як правило) та мають значні гарантії від звільнення, закріплені в законодавстві;

—         воєнізовані (мілітарні), до яких належать військовослужбовці, співробітники префектур, судів, поліції, жандармерії, авіадиспетчери та ін.

Службовці цивільного виду служби поділяються:

—         за розрядами (кваліфікація, що дає право на зайняття тієї чи іншої посади);

—         посадами (сукупність прав та обов’язків);

—         групами (сукупність ієрархічно рівних посад у різних галузях діяльності);

—         класами (характеристика статусу чиновника, важливості та складності виконуваної ним роботи) [6, с. 315].

Класи А, В, С, Д відображають становище чиновників у державному апараті та відповідальність їх роботи. До класу А (керівники) належать усі керівні службовці державної адміністрації, у тому числі: державні секретарі міністерств, керівники департаментів та відділів міністерств, парламентські секретарі, їх заступники та інші, які становлять не більше ніж 20 % від загальної кількості цивільних службовців. До класу В (відповідальних виконавців) належать керівники груп та проектів у міністерствах, провідні фахівці міністерств і департаментів, керівники та провідні фахівці місцевих органів державної влади, які становлять близько 41 % від загальної чисельності цивільних службовців. До класу С (спеціалістів) належать архітектори, викладачі, інженери, лікарі, які працюють у міністерствах, їх місцевих органах чи установах, які становлять близько 32 % від загальної чисельності цивільних службовців. До класу Д (допоміжних та технічних службовців) належать клерки, субклерки (помічники клерків), друкарки, секретарки та інші, які становлять близько 7 % від загальної кількості цивільних службовців [8, с. 330 — 331].

У ФРН до державних службовців зараховуються три категорії осіб:

1)       чиновники — власне державні службовці, які пов’язані з федеральними, земельними чи самоврядними органами публічно- правовими відносинами, наділені владними повноваженнями. Вони призначаються на посади довічно, отримують оплату праці у вигляді грошового утримання, розмір якого залежить від рангу і категорій посади, а після відставки отримують державні пенсії з федерального чи земельного бюджету;

2)       службовці — особи, які пов’язані з федеральними, земельними чи самоврядними органами, установами приватноправовими відносинами за строковими трудовими угодами та не наділені владними повноваженнями. Вони отримують оплату праці згідно з тарифними угодами, а після досягнення пенсійного віку отримують пенсії за соціальним страхуванням;

3)       працівники — наймані технічні працівники, які пов’язані з федеральними, земельними, самоврядними органами, установами чи підприємствами приватноправовими відносинами за строковими трудовими угодами. Вони отримують оплату праці згідно з тарифними угодами, а після досягнення пенсійного віку отримують пенсії за соціальним страхуванням [6, с. 410].

У США до державних службовців належать працівники апарату міністерств (департаментів) та їх місцевих органів, військовослужбовці, судці, співробітники ФБР, ЦРУ, федеральної поштової служби тощо. Поділ усіх державних посад у СІЛА здійснюється за двома типами:

1)       політичні керівники, що призначаються поза конкурсом (міністри, керівники ЦРУ, ФБР тощо);

2)       кар’єрні (професійні бюрократи), що призначаються за конкурсом, але частина посад, на яких конкурси вважаються недоцільними, віднесені до «реєстрів А і В». До «реєстру А» належать посади, на які зараховуються без іспитів, такі як капелани (священики) Міністерства оборони, юристи, службовці Федеральної резервної системи. До «реєстру В» належать посади з вступним, але не конкурсним, іспитом: чиновники розвідувального співтовариства США, інспектори Міністерства фінансів, категорія «PL» — службовці NASA та ін.

Державні посади поділені на 23 розряди:

—         розряди 1 — 4 — нижчий (технічний) персонал. Службовці цих категорій виконують просту рутинну роботу або не складну роботу під керівництвом та загальним спостереженням. Ці службовці або не виносять незалежних суджень або виносять їх відповідно до провідної політичної позиції та відповідних процедур. За своїм матеріальним станом вони належать до низькооплачуваних працівників;

—         розряди 5 — 8 — виконавчий персонал, для виконання роботи їм потрібні спеціальні знання та підготовка, а також здібності до індивідуальної роботи. Цей персонал має дипломи вищих навчальних закладів. Він не виконує будь-яких адміністративних функцій, а професійна діяльність проходить під загальним спостереженням. За своїм матеріальним становищем вони належать до категорії середньооплачуваних працівників;

—         розряди 9 — 14 — середній керівний персонал (керівники груп, відділів). Службовці 11 категорії повинні бути здатними приймати рішення, 12 категорії — виявляти здібності до керівництва, 13 категорії — можуть бути помічниками голів невеликих підрозділів, 14 категорії — головами підрозділів або бюро;

—         розряди 15 — 18 — вищий керівний персонал (керівники управлінь та їх заступники). До їх обов’язків входить планування та керівництво спеціалізованими програмами виняткової складності та відповідальності;

—         розряди 19 — 23 — служба найвищих керівників (керівники державних агенцій, бюро, служб та їх заступники, помічники та заступники міністрів) [2, с. 143 — 144; 8, с. 325].

В Іспанії державні службовці поділяються за такими типами:

—         державні службовці за кар’єрою;

—         тимчасові службовці (не постійні);

—         службовці, які призначаються за окремих обставин (довірені особи або політичне призначення);

—         працівники, що працюють за трудовим контрактом;

—         вищі керівні кадри.

В Угорщині існує п’ять категорій державних службовців (агентів):

1)       відповідальні службовці в органах державного управління, наділені повноваженнями для прийняття важливих рішень;

2)       агенти, уповноважені державою на надання суспільних послуг (викладачі, працівники охорони здоров’я та ін.);

3)       «сині комірці» (робітники державних підприємств);

4)       агенти в уніформі (поліцейські, митники, пожежники, військовослужбовці);

5)       спеціалісти юстиції (судді, співробітники судів, прокуратур та ін.) [8, с. 306-307].

У Фінляндії осіб, які працюють у державному секторі, можна поділити на дві групи: тих, хто працює в державній адміністрації, міністерствах, агентствах (145 тис. осіб), і тих, хто працює на державних підприємствах та державних закладах — поштах, телекомунікаціях, залізничних станціях тощо (60 тис. осіб). У першій групі 100 тис. осіб — державні службовці (чиновники) та 45 тис. осіб працюють за контрактом (трудовою угодою). Муніципальних службовців 250 тис. осіб, із них 195 тис. осіб працюють за контрактом.

Протягом століття (з кінця XIX і до кінця XX ст.) у Великій Британії сформувалася складна система класів, на які поділено всі посади цивільних службовців. Основні класи кадрових посад цивільних службовців такі: адміністративний (керівники); виконавчий; клас спеціалістів; канцелярський (клерки). Усередині кожного класу була градація за рангами та посадами. До адміністративного класу належали посади: постійних секретарів міністерств, їх заступників, помічників заступників; начальників та заступників начальників підрозділів міністерств (департаментів, управлінь, відділів); провідних фахівців міністерств та підрозділів. Службовці адміністративного класу (адміністратори) були наділені повноваженнями приймати управлінські рішення й організовувати їх виконання. До виконавчого класу належали посади керівників груп і рядових посадовців міністерств, зайнятих виконанням рішень, ухвалених адміністраторами. До класу спеціалістів належали посади, які обіймали науково-технічні фахівці (архітектори, економісти, інженери, науковці), зайняті підготовкою розрахунків, аналітичних довідок, рекомендацій, пропозицій. До канцелярського класу (клерки) належали допоміжні технічні посади: канцеляристи, друкарки, стенографісти, секретарки та ін. [6, с. 462; 8, с. 315 — 316].

У Великій Британії починаючи з 1971 р. був запроваджений такий поділ державних посад. До групи старших політичних та адміністративних керівників увійшли чиновники адміністративного класу в ранзі помічника заступника, заступника постійного секретаря, постійного секретаря. Вони несуть особисту відповідальність безпосередньо перед міністром за керівництво у своїй галузі адміністративно-державного управління. Друга група — адміністративна.

Вона включає два ступеня: учень адміністратора та старший виконавець. Адміністративна група вирішує велике коло питань — від координації діяльності держапарату та керівництва роботою міністерств до виконання звичайних канцелярських обов’язків. Третя група об’єднує науково-професійних працівників та технічних спеціалістів. До неї входять архітектори, вчені, інженери, зайняті проблемами освіти та професійної підготовки чиновників. Організована також допоміжна група технічних працівників. Це креслярі, діловоди, які виконують суто виконавську роботу [2, с. 164].

До державних службовців Японії включені, крім адміністративного апарату, особи, які працюють на підприємствах, що належать державі, службовці залізничних доріг, працівники телебачення, державних та громадських (муніципальних) шкіл, військовослужбовці, працівники поліції та пожежної служби. Особи, які належать до державних службовців в Японії, залежно від характеру діяльності розподіляються на дві групи: працівники «звичайної служби» та працівники «особливої служби». Працівники «звичайної служби» — це основна маса чиновників, яких у країні налічується близько трьох мільйонів осіб. Службове положення чиновників визначається посадами, які вони обіймають відповідно до свого рангу, стажу роботи тощо. Від посади, яка визначає обсяг повноважень, залежить розмір оплати праці відповідно до жорстко регламентованої шкали. Відповідно до зазначеної шкали всі чиновники (тобто державні службовці, які належать до першої категорії осіб зайнятих на «звичайній службі») розподіляються на вісім рангів. Кожний ранг ділиться ще на 15 розрядів. Ранг кожного чиновника залежить від посади, яку він обіймає в державному апараті, а його розряд — від стажу роботи, освіти, службових характеристик тощо. Вищим рангом ієрархії є перший, а перший у кожній ранговій категорії розряд — найменш оплачуваний [3, с. 49 — 50].

У той самий час державні службовці в Китаї є лише працівниками, які обіймають штатні посади в адміністративному апараті [1; 3, с. 54]. У КНР встановлена ранжирувана ієрархія співробітників адміністративних органів. Водночас ранг пов’язаний з певними посадами, ступенем відповідальності, складністю роботи, набутим досвідом, а також з моральними якостями, діловими здібностями, практичними успіхами, які виявляє державний службовець на посаді. Рангів усього 15, до першого рангу віднесений тільки прем’єр держради. Його заступники та члени держради віднесені до 2 — 3 рангів, міністри та головні посадові особи провінціального щабля — до 3 — 4 рангів. На нижньому щаблі цієї ієрархії — діловоди (10 — 15 ранги). Система рангів не поширюється на робітничий та технічний персонал адміністративного апарату, які не належать до державних службовців. Крім того, посади державних службовців у КНР поділяються на керівні та некерівні. До некерівних посад віднесені: діловоди, співробітники секторів, секретарі заступників завідувачів відділів, помічники референтів, референти, помічники інспекторів та інспектори [ 1].

У Казахстані існує поділ посад державних службовців на адміністративні (96 — 97 %) та політичні. Адміністративні державні службовці поділені на групи категорій А, В, С, D, Е (А — це Адміністрація Президента, В — апарати органів гілок влади на республіканському рівні, С — апарати державних органів республіканського рівня, D — апарати органів гілок влади на місцевому рівні, Е — місцеві виконавчі органи [3, с. 80].

У Грузії публічну службу здійснюють:

—         державно-політична посадова особа — особа, яка обіймає державно-політичну посаду — державну посаду, передбачену конституцією Грузії, конституціями Абхазької та Аджарської автономних республік (президент Грузії, член парламенту Грузії, член уряду Грузії, член вищих представницьких органів, керівник представницьких закладів Абхазької та Аджарської автономних республік);

—         чиновник — особа, яка призначається або обирається на штатну посаду казенного закладу;

—         підсобний службовець — технічний працівник, який приймається за трудовою угодою на передбачену штатом закладу посаду підсобного працівника;

—         позаштатний службовець — особа, яка приймається на службу за призначенням або трудовою угодою на певний термін для виконання непостійних завдань [3, с. 85].

Державні посади в Таджикистані поділяються на такі категорії:

—         вища категорія — вищі державні посади державної служби в Республіці Таджикистан;

—         перша категорія — головні державні посади державної служби;

—         друга категорія — провідні державні посади державної служби;

—         третя категорія — старші державні посади державної служби;

—         четверта категорія — молодші державні посади державної служби.

До державних службовців у Таджикистані не належать особи, які

здійснюють технічне обслуговування та забезпечують функціонування державних органів та їх апаратів [3, с. 90].

Державним службовцям у Таджикистані можуть бути присвоєні такі кваліфікаційні чини:

—         дієвий державний радник Республіки Таджикистан — державним службовцям, які обіймають державні посади державної служби вищої категорії;

—         державний радник Республіки Таджикистан — державним службовцям, які обіймають державні посади державної служби вищої та першої категорій;

—         державний радник 1, 2 та 3-го класу — державним службовцям, які обіймають державні посади державної служби першої та другої категорій;

—         радник державної служби 1, 2 та 3-го класу — державним службовцям, які обіймають державні посади державної служби другої та третьої категорій;

—         референт державної служби 1, 2 та 3-го класу — державним службовцям, які обіймають державні посади державної служби четвертої категорії.

Аналіз зарубіжного досвіду класифікації державних посад дає нам підстави стверджувати, що поняття «державний службовець» у США, Франції, ФРН, Великій Британії та інших країнах ширше, ніж в Україні. До посад державної служби в цих країнах віднесені не тільки технічно-допоміжний персонал, але й військові, а також фахові спеціалісти, які обслуговують працівників органів державної влади, формують експертні висновки. Крім того, спостерігається тенденція до чіткого розподілу між політичними та адміністративними посадами, що свідчить про професіоналізацію державної служби, захист фахівців від політичних змін.

Водночас слід зазначити, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці розподіл державних посад здійснено за основним параметром — ієрархічністю посад. Такий розподіл не дає можливості раціонально формувати кадровий потенціал на такі посади, тобто застосовувати аналогічні кадрові технології (відбір, проходження конкурсних процедур, адаптація, мотивація, навчання, підвищення кваліфікації тощо) до однієї групи (категорії) державних посад. Усі групи (категорії), що об’єднують державні посади, неоднорідні за своїми характеристиками та виконуваними функціями. В одній групі об’єднані посади як центральних органів влади, так і місцевих органів державної влади.

Висновки

Отже, як ми з’ясували, при прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. (Частина десята статті 26 в редакції Закону N 282/95-ВР від 11.07.95). Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг. Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній службі, час виконання цих обов’язків зараховується до стажу державної служби. У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну і позбавлення відповідного рангу.

Список використаної літератури

1. Барциц И. Новое в законодательстве Китайской Народной Республики о государственной службе / И. Барциц//Гос. служба. -2006. -№ 5.-С. 131-141.
2. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия / И. А. Василенко. — М. : Логос, 2000. — 200 с.
3. Зенков М. Ю. Зарубежный опьгг управления: государственная служба : учеб. пособие / М. Ю. Зенков. — Новосибирск : НГАУ, 2004. — 130 с.
4. Ирхин Ю. Управленческая культура Японии: традиции и инновации / Ю. Ирхин // Гос. служба. — 2007. — № 4. — С. 160 — 172.
5. Капаров С. Г. Основные тенденции в сфере казахстанской государственной службы / С. Г. Капаров // Вопр. гос. и муницип. упр. // Public Administration. — 2010.-№ 2.-С. 81 -91.
6. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / А. В. Кірмач, В. К. Тимощук, М. В. Фігель та ін. ; за заг. ред. В. П. Тимощука, А. М. Школика; Центр політико-правових реформ. — К.: Конус-Ю, 2007. — 735 с.
7. Хміль Ф. І. Управління персоналом : підручник / Ф. І. Хміль. — К. : Академвидав, 2006. — 488 с.
8. Черноног Є. С. Державна служба: історія, теорія і практика: навч. посіб. / Є. С. Черноног. — К. : Знання, 2008. — 458 с.