1. Класифікація, основний зміст методів навчання

Сучасна класифікація загальних методів навчання формувалася з 50-х до кінця 70-х років ХХ ст. Найбільш обґрунтоване її визначення знайшло в колективних роботах російських авторів (під керівництвом академіка Ю.К.Бабанського) і передбачає їхній розподіл на групи, що розрізняються умовно за характером дій при здійсненні навчально-педагогічної діяльності.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Цю групу методів умовно можна поділити на чотири підгрупи, які характеризуються особливостями виду діяльності.

Перша підгрупа — за джерелом передачі і сприймання навчального матеріалу:

Словесні методи: дії, пов’язані з мовленнєвою (вербальною) діяльністю під час заняття — розповіді, пояснення, повідомлення та інше.

Наочні методи:    ілюстрації, демонстрації.

Застосування таблиць, малюнків, засобів аудіо та відео, інших візуальних засобів що сприяють більш ефективному усвідомленню навчального матеріалу.

Практичні методи: дії, пов’язані з практичними видами діяльності. Виконання вправ, лабораторних робіт, творів, дослідів та ін.

Друга підгрупа — за логікою передачі та сприймання навчального матеріалу.

Індуктивні методи: засвоєння навчального матеріалу здійснюється від часткових конкретних прикладів до загальних висновків стосовно вивчаємого змісту.

Дедуктивні методи: засвоєння навчального матеріалу здійснюється навпаки — від загальних прикладів до конкретних усвідомлень певних знань.

Аналітичні методи: дії, пов’язані з розкладенням змісту навчального матеріалу на певні частини і поступовим його усвідомленням.

Синтетичні методи: дії зворотного порядку, що передбачають усвідомлення матеріалу на окремих конкретних прикладах.

Третя підгрупа — за ступенем самостійності мислення учнів (студентів) при засвоєнні знань.

Репродуктивні методи: дії, пов’язані з відтворенням будь-якої інформації у різних формах. Репродуктивні методи поєднують особливості словесних, наочних і практичних видів діяльності.

Проблемно — пошукові методи: характерні для більш високого рівня організації освіти. Дії, що зумовлюють учнів (студентів) до більш самостійної, творчої роботи.

Дослідницькі методи: Застосовуються на самих високих щаблях навчання. Передбачають дії, пов’язані з виключно самостійним вирішенням завдань.

Четверта підгрупа — за ступенем керівництва навчальною роботою:

Робота під керівництвом викладача : виконання навчальних завдань у присутності та під керівництвом викладача. В музичному навчанні — це робота над музичним твором під час індивідуальних занять.

Самостійна робота: Відпрацювання та засвоєння одержаних на заняттях усних та письмових завдань поза контролем викладача.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Цю групу методів умовно поділяють на дві підгрупи за характером спонукання до навчання:

Методи       стимулювання      інтересу до навчання: це дії, пов’язані зі створенням ситуації відкриття чогось нового, цікавого. Пізнавальні ігри, дискусії. В музичному навчанні — це, наприклад, створення ситуації емоційно-моральних переживань, спостерігання над віртуозним виконанням музичних творів, знайомство з літературним змістом музичних творів, його обговорення тощо.

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні: Це дії, пов’язані з роз’ясненням мети навчання, його необхідності. Усвідомлення вимог до вивчення предмета, заохочення та покарання в навчанні.

Методи контролю та самоконтролю у навчанні

В теорії і практиці навчання історично склалися чотири форми організації контролю: попередній, поточний, рубіжний          (тематичний)        і підсумковий.

Попередній контроль, який передбачає визначення рівня знань студентів (учнів) до початку навчання. Поточний контроль — це систематична перевірка домашніх завдань, опитування на заняттях, тощо. Рубіжний (тематичний) контроль передбачає з’ясування результатів вивчення та усвідомлення окремих тем, розділів, підведення підсумків за певний період навчання (семестр, рік). Підсумковий контроль — це визначення остаточних результатів у навчанні.

Види контролю визначаються характером навчальної діяльності під час оцінювання досягнених результатів, а саме: усний контроль, письмовий контроль, лабораторно — практичний контроль.

Методи контролю умовно поділяють на три підгрупи:

Методи       усного        контролю : фронтальне опитування на заняттях, колоквіуми, заліки, екзамени.

Методи письмового контролю:        диктанти, письмові твори, контрольні роботи, реферати, курсові, дипломні роботи.

Методи       лабораторно-практичного контролю: підсумкове самостійне виконання практичних завдань. У музичному навчанні — концертне виконання музичних творів, курсові, державні іспити.

В теорії педагогіки при розгляді навчального процесу як єдиного цілого деякі автори виділяють ще одну — четверту групу методів навчання — бінарних, коли метод і форма організації педагогічної діяльності зливаються в одне ціле.

Бінарні методи навчання

Суттєво ця група методів витікає з словесних, наочних і практичних методів і поєднується з формами організації діяльності аналогічного типу.

Так словесні методи на різних рівнях набувають бінарного характеру:

• на інформаційному рівні — словесно — інформаційний;
• на пошуковому — словесно-пошуковий;
• на проблемному — словесно — проблемний .

Аналогічним шляхом класифікуються ці методи і для наочних і практичних видів діяльності — наочно-інформаційний метод, наочно-проблемний , практично-пошуковий, практично-дослідницький та ін.

Бінарна класифікація методів навчання найбільш реальна в процесі музичного навчання, оскільки воно нерідко передбачає комплексність видів навчально-пізнавальної діяльності без теоретичних обґрунтувань завдань конкретних дій.

Крім логічно організованих дій викладачів, що зумовлюються методами навчання, в навчальному процесі використовуються різні інші засоби, за допомогою яких ефективність навчання стає більш високою.

Засобами навчання прийнято вважати матеріальні й нематеріальні атрибути, які використовуються в навчально-пізнавальній діяльності. До них належать наочні, практичні приладдя, технічні прилади, навчальна та методична література, допоміжні інструменти тощо.

Застосування наочності та технічних засобів має вирішальне значення для результатів навчання. Важко, наприклад, уявити собі навчання роботи на комп’ютері або гри на музичному інструменті без їхньої наявності.

2. Організація та методика підготовки проведення семінару з менеджменту

Семінарське заняття — це вид навчального заняття, при якому викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарські заняття як форма навчання мають дуже давню історію, своїм корінням сягають античності. Слово “семінар” латинського походження, “semrnarium” — розсадник і пов’язане з функцією “посіву” знань від учителя до учнів та “проростанням” їх у свідомості учнів, спроможних самостійно мислити і відтворювати знання на практиці.

Семінари проводились у стародавніх грецьких та римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків вчителя.

З XVII століття вони використовуються в Західній Європі, а з XIX — в російських університетах. Ця форма навчання постійно розвивалась, все більше реагуючи на завдання вищої школи.

Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їхні виступи, активність у дискусії, уміння формулювати свою позицію тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал.

Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Семінарське заняття з суспільних дисциплін як правило має на меті:

• сприяти розвитку навичок самостійного осмислення, усвідомлення та узагальнення навчального матеріалу (теми);
• поліпшення уміння логічного та послідовного вербального (мовленнєвого) викладу засвоєних теоретичних знань;
• сприяти розвитку пізнавальної мотивації;
• формувати навички оперування поняттями, формулюваннями, визначеннями;
• формувати уміння ставити та вирішувати інтелектуальні проблеми і завдання, спростувати, відстоювати свою точку зору.

Такий підхід зумовлює диференціацію видів навчальної діяльності на семінарських заняттях.

При реалізації першої мети передбачається організація обговорення питання, що вивчається, створення ситуації дискусії, плюралістичного ставлення до проблеми.

Друга мета передбачає організацію виступів студентів з науковими повідомленнями, що сприяє розвитку та закріпленню навичок застосування здобутих теоретичних знань у практичній ораторській діяльності, умінь логічно висловлювати свої судження, думки тощо.

Викладач у ході семінарського заняття може вирішувати такі завдання:

• повторення і закріплення знань;
• контроль знань;
• педагогічне спілкування, безпосередній контакт зі студентами, взаєморозуміння та творча співпраця;
• узагальнення і оцінювання знань студентів.

На основі цього можна виділити два основні різновиди семінарських занять, які умовно можна назвати — навчально-дискусійні та навчально-риторичні.

Навчально-дискусійні види занять застосовуються на початку та протягом вивчення основної частини розділів теоретичних курсів. Основні види діяльності на таких заняттях пов’язані з застосуванням методу широкого обговорення питань та усвідомлення проблем і висновків за допомогою діалогу.

Навчально-риторичні як правило при завершенні вивчення теоретичних курсів та підведенні підсумків. На них застосовуються методи публічних промов (рефератів), які студенти готують на основі вивченого та засвоєного матеріалу, демонструючи знання, уміння та навички з даної дисципліни.

Підготовка до проведення семінарського заняття

Загально відомо, що підготовка до семінарського заняття складається з двох етапів — теоретичного та методичного.

Теоретичний етап підготовки передбачає підбір теоретичних першоджерел, наочностей, ілюстраційного та демонстраційного матеріалу.

Як правило на семінарському занятті викладач повинен мати примірники навчальної літератури, що є в наявності в бібліотеці навчального закладу (посібники, підручники, словники, методичні рекомендації тощо), і які рекомендувалися студентам для використання при підготовці до семінарського заняття.

Етап методичної підготовки складається з методичної розробки заняття, яка включає можливу логіку його проведення:

• визначення основних теоретичних положень та їхнього тлумачення;
• підбір прикладів для порівнянь;
• визначення найбільш складних завдань та варіантів їхнього вирішення;
• розподіл часу на розгляд питань.

Основою підготовки викладача до заняття є методичні рекомендації (вказівки) для студентів до вивчення дисципліни. Вони розробляються провідними викладачами кафедри і затверджуються щорічно перед початком навчального року.

У них, як правило, окрім винесених на розгляд тем і запитань повинні бути проблемні завдання, запропонований перелік рефератів та виступів, пропозиції щодо організації дискусії, “круглих столів”, сценарій конференцій, ділової гри. Кожна тема, враховуючи її особливості, потребує диференційованого підходу до вибору форм і конкретних рекомендацій.

Методичні рекомендації, щодо проведення семінарських занять розробляються викладачами на підставі робочої програми з урахуванням мети, цілей та завдань вивчення дисципліни при підготовці фахівців конкретної спеціальності.

У них визначаються:

• мета та завдання семінару;
• розгорнутий план його проведення;
• перелік питань для обговорення і дискусії;
• перелік літератури для використання під час підготовки та проведення семінару.

Також подається перелік роздавального матеріалу для семінару (таблиці, схеми, слайди тощо), картки індивідуальних завдань, експрес-опитування. Головним чинником ефективності семінарського заняття повинна бути творча співпраця студентів і викладача, яка ґрунтується на високому професіоналізмі та взаємній зацікавленості в досягненні результату навчання.

Мета семінарів на перших курсах — ознайомлення студентів з особливостями самостійної роботи з літературою, першоджерелами та методикою роботи з ними, з підготовкою до написання рефератів, читання та обговорення їх.

Хід заняття

Організаційний момент передбачає:

• взаємне привітання викладача і студентів;
• нагадування основних вимог, правил на занятті;

Вступна частина

Викладач нагадує студентам мету і завдання, вводить їх у тему, визначає про форми роботи на семінарі, розраховує час на проведення окремих видів роботи. Тобто, налаштовує студентів на роботу, надає заняттю конструктивно — прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Врахувавши, що на підведення підсумків заняття потрібно 3-5 хвилин, викладач може завчасно спланувати час на розгляд окремих питань, проблемних завдань, вправ, ситуацій. Звичайно, кожне заняття — це живий організм, і обмежити його рамками часу дуже складно, але орієнтуватись у регламенті потрібно, це дисциплінує і студентів, і самого викладача, привчає до економії часу, взаємної поваги в ході дискусії чи обговорення, а також дає можливість розглянути передбачену проблему в цілому, а не за окремими питаннями.

Відсутність регламенту руйнує схему семінару, призводить до втрати логіки і взаємозв’язків.

При всій відносності порівнянь тут доцільно звернутись до одного з цікавих висновків так званої теорії хаосу, яка формулюється так: якщо не можна передбачити поведінку системи на тривалий час, то цілком можливо передбачити загальні тенденції, відпрацювати головну політику, залишаючи деталі на самоорганізацію.

Це можна застосувати і до семінарського заняття. Основні проблеми повинні бути розглянуті й відпрацьовані на занятті.

Під час підготовки семінару викладач повинен передбачати зміну форм роботи студентів у ході заняття. Бажано мати 2-3 можливі моделі з застосуванням різних форм роботи. Це можуть бути “прес-конференція”, “круглий стіл”, “дебати” тощо.

Добре, якщо семінар поділяється на окремі блоки.

Завдяки цьому можна розв’язати одночасно декілька завдань:

• підводити короткі       підсумки     під     час     проведення семінару;
• корегувати хід семінару;
• дисциплінувати студентів, тримаючи   їх у робочій формі;
• ефективно використовувати технічні засоби навчання, індивідуальні завдання тощо.

Але це не знімає питання обов’язкового підведення викладачем підсумку дискусії, орієнтації студентів на подальшу самостійну роботу, глибоке та ґрунтовне вивчення теми.

Види навчальної діяльності на семінарському занятті

Найбільш поширеними видами навчальної діяльності на семінарському занятті у вищому навчальному закладі є дискусії, конференції, реферати.

Дискусія є однією з найпоширеніших видом діяльності на семінарському занятті — це слово латинського походження, що означає “дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками”. Суть даного методу полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми. Мета дискусії — виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної точки зору.

Дискусії можуть бути вільними і керованими. Вони є доцільною і ефективною тоді, коли виникає на базі знань учасників з теми, яка розглядалась. За допомогою дискусії студенти отримують нові знання, зміцняються у власній думці, вчаться її відстоювати. Головна функція навчальної дискусії — стимулювання пізнавального інтересу з певної проблеми. Однією з найважливіших умов її ефективності є попередня і ґрунтовна підготовка студентів як у змістовному, так і в формальному відношенні. Змістовна підготовка — це накопичення необхідних знань з теми, передбаченої дискусією, а формальна — у виборі форми відтворення викладу цих знань.

Дискусія збагачує зміст уже відомого студентам матеріалу, допомагає його впорядкувати і закріпити.

Викладач же отримує належну інформацію про глибину і систему знань, особливості мислення студентів, корегує свою подальшу роботу з ними.

Умови успіху дискусії:

• участь у дискусії усієї групи. Можна розподілити ролі — ведучого, опонента, рецензента, логіста, експерта тощо, залежно від теми дискусії;
• кожен її учасник повинен мати чіткі тези своєї позиції, а не великий реферат, думки висловлювати коротко, зважуючи слова, контролюючи свої емоції;
• дискусія має бути спрямована на з’ясування проблеми, а не на “змагання” її учасників;
• протилежні точки зору не повинні нівелюватись — саме їх наявність просуває дискусію уперед;
• дискусійні зауваження повинні бути зрозумілими, коректними;
• під час дискусії керівник повинен утримуватись від власного виступу, він повинен знати проблему, вміти керувати дискусією, слухати виступаючих, робити висновки, мати авторитет і бути тактовним. Надзвичайно важливо навчити студентів деяким правилам “технології” дискусії.

Цьому можуть сприяти такі прийоми:

• опитування експертів, ознайомлення з їх поглядами на те чи інше питання;
• прийом “поєднання ідей”;
• прийом “оживлення” великих рефератів, доповідей за допомогою питань або вільної дискусії, якою ніхто не керує (обговорюється вузьке коло питань);
• прийом дискусій з розподіленими поглядами;
• прийом дискусій у малих групах.

Робота з малими групами як форма семінарського заняття може використовуватись під час обговорення проблем з будь-якої дисципліни.

В основі — традиційний поділ навчальної групи на міні-групи (по 4-5 осіб у кожній) і постановка завдань, які повинні вирішувати студенти кожної міні-групи.

При цьому необхідно звернути увагу на такі вимоги:

• аудиторія повинна бути невеликою з відповідним розміщенням меблів, щоб не робити перестановок на занятті;
• в кожній мікрогрупі бажано мати лідера, спроможного сформулювати думки і повести за собою товаришів;
• не зводити в одну міні-групу 2-3 лідерів, це знизить ефективність роботи;
• час на виконання роботи чітко регламентувати;
• завдання повинні бути конкретні, передбачати спільне обговорення, дискусії.

Для роботи малими групами, можливі різні завдання.

Протягом півгодини малі групи обговорюють свої компетенції, після цього лідери презентують перед академічною групою бачення проблеми під кутом зору своєї групи, відповідають на запитання, роз’яснюючи свою позицію і отримуючи консультативну допомогу викладача, спільно формулюють узагальнене бачення шляхів вирішення проблеми, формулюють загальні висновки.

3. Підготувати опорний конспект міні лекції на тему: “Відповідальність та етика в менеджменті”, та визначити перелік наочних засобів навчання які доцільно буде використати

1. Поняття «корпоративна культура».
2. Роль етики в міжнародному бізнесі.
3. Етика бізнесу: світові тенденції та особливості розвитку в країнах з перехідною економікою.
4. Поняття «корпоративна культура»

У традиційних теоретичних моделях конкурентоздатності підприємств як основних факторів цієї конкурентноздатності розглядаються ціна і якість продукції в порівнянні з конкурентами. У сучасному світі, коли практично кожне підприємство стає підприємством обслуговування, усе більшою мірою на перше місце серед факторів конкурентноздатності виходить корпоративна культура підприємства.

Корпоративна культура підприємства — це система колективно поділених цінностей, переконань, традицій і норм поведінки працівників. Вона  виражається в символічних засобах духовного й матеріального оточення людей, що працюють у даній організації.

Культуру організації характеризують наступні атрибути:

• поділені цінності, тобто що люди цінують у своєму житті, в організації: своє положення, титули, просування по службі, саму роботу;
• віра в керівництво, в успіх, у свої сили, у взаємодопомогу, в етичну поведінку, у справедливість і т.п.;
• комунікаційна система і  мова спілкування,  тобто використання усної, писемної, невербальної комунікації, абревіатури, жестикуляції й т.п.;
• усвідомлення часу, ставлення до нього і його використання: ступінь точності часу у працівників, дотримання тимчасового розпорядку й заохочення за це;
• взаємовідносини між  людьми, що   розрізняються  за віком і статтю, статусом й владою, досвідом й знаннями, релігією й громадянством, а також шляхи й методи вирішення виникаючих конфліктів;
• процес розвитку   працівника   і   навчання:   процедури

інформування   працівників,   порядок   участі   в   навчальних програмах, значення процесу підвищення кваліфікації, що використовується в організації;

• трудова етика й методи стимулювання: ставлення до роботи й відповідальність за доручену справу; поділ праці й виконання посадових обов’язків;  оформлення  і  чистота робочого місця; якість роботи; оцінка роботи і винагорода; шляхи просування по службі;
• зовнішній вигляд,   одяг,   що   і   як   їдять   працівники, подання себе на роботі, діловий стиль.

Всі характеристики, взяті разом, формують організаційну культуру. Вони відображаються в традиціях, у поведінці людей, у їхньому зовнішньому вигляді, у манері спілкування, у їхніх діях і емоціях. Люди, що працюють в організації, формують її культуру, і у той же час культура впливає на поведінку людей в організації. Культура організації проявляється через уявлення про цінності, з них виводяться норми й правила поведінки, на основі яких, у свою чергу, формується конкретна поведінка працівників усередині й поза організацією. Поділені цінності формують у членів організації стандарти в діях і схожі почуття. Вони проявляються в матеріальних і духовних символічних речах: зовнішньому вигляді офісних приміщень, самих співробітників, у символах і фірмовому стилі, формах винагород і заохочень. Культура організації — це узагальнююча характеристика всієї організації в цілому. Основні елементи культури організації — це:

• цінності, соціальні установки;
• моральні принципи й ділова етика;
• методи мотивації працівників;
• організація праці й способи контролю;
• стиль керівництва;
• шляхи вирішення конфліктів;
• способи прийняття рішень;
• комунікації.

Культура проявляє себе різними способами, деякі з них чітко виражені, інші – важкозрозумілі.. Багато про що говорить архітектура. Класичні фасади, мармурові холи офісів багатьох банків — данина традиціям, консерватизму, солідності й респектабельності. Показовим є рекламний і інформаційний матеріал, що випускає організація. Щорічні звіти, брошури, проспекти, каталоги несуть у собі інформацію про культурні цінності організації. Вони показують, на що орієнтовано компанію: на клієнта або на власні результати, які принципи лежать у її діяльності.

2. Роль етики в міжнародному бізнесі

Етика накладає на бізнес систему обмежень, яка являє собою суму морально-етичних правил і традицій, що склались у даному суспільстві.

Етика бізнесу — ділова етика, що ґрунтується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку відповідно до чинного законодавства, встановлених правил і традицій.

Репутація фірми складається з простої суми прикладів гідної поведінки її співробітників, яка проявляється:

• у ставленні до майна фірми;
• при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;
• в ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;
• у роботі з державними установами;
• у взаємовідносинах з клієнтами та конкурентами;
• у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти в таємниці порушення колегами внутрішньофірмових правил та норм.

У розвинутих країнах сформувалися три сучасні концепції етики міжнародного менеджменту (принципи ділової етики):

• утилітаризм;
• дотримання прав людини;
• справедливість.

Утилітаризм виходить з того, що «правильні» рішення приносять велику користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчити дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім зробити вибір, який задовольнить більшість людей.

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровільно взятих на себе зобов’язаннях менеджера захищати права інших людей та уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому разі не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід зазначити, що у світі останніми роками розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично ці права включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тих, хто завдає шкоди іншим.

Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, й не може бути викладена як певний перелік правил поведінки і спілкування. Етика своєї закінченої форми набуває у вигляді ділового етикету, який у цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого в бізнес-середовищі.

3. Етика бізнесу: світові тенденції та особливості розвитку в країнах з перехідною економікою

В Україні процес підготовки до роботи менеджерів у нових умовах іде з великими труднощами. Наші менеджери в реальних умовах намагаються діяти за стандартами бізнесової етики, яка є у світі, і, звичайно, з урахуванням вітчизняних особливостей. Поступово складається певний етичний кодекс українського бізнесу.

Проте, на сьогодні існує заплутане законодавство і невизначеність правил ведення бізнесу, неузгодженість окремих законів і погана податкова система, які фактично дестимулюють бізнесменів до нормальної праці і заганяють їх у тінь, яку держава вважає нелегітимною. З іншого боку, намагання менеджерів і бізнесменів ретельно дотримуватися норм та вимог законодавства приводять їх до усвідомлення неможливості перебування в межах законодавчого поля, що, в свою чергу, спричиняє порушення ділової етики.

Головними причинами проблеми дотримання етики ведення бізнесу є:

1) відсутність традицій, стандартів етики ведення бізнесу в Україні;

2) абсолютна більшість бізнесменів не навчалась у бізнес-школах, а самі бізнес-школи ще занадто молоді, без певних традицій, без бази знань;

3) існуюча зневага до законодавства не стимулює створення етичних стандартів ведення бізнесу в Україні.

В таких умовах потрібно застосовувати систему заходів для покращення ситуації в даній сфері. Цього вимагає все більш жорстке конкурентне середовище, вплив якого все більше відчувається вітчизняною економікою.

Шляхами до вирішення проблеми дотримання етики у бізнесі можуть стати:

1) використання економічних механізмів шляхом значного зменшення кількості державних службовців з паралельним збільшенням зарплати тим, хто залишився, аби в них був економічний стимул триматися за своє місце;

2) проголошення тотальної боротьби із залученням ЗМІ, громадських та політичних об’єднань з будь-яким фактом корупції, хабарництва чи нанесення збитків підприємцю незаконними діями державного службовця;

3) забезпечення перетікання капіталу з однієї галузі в іншу;

4) стосунки між людьми необхідно будувати на морально-християнських етичних принципах;

5) необхідно спростити до мінімуму процедуру створення й діяльності підприємств і ведення приватного бізнесу;

6) витіснення держави з економічної сфери як абсолютно неефективної системи ведення бізнесу. За цих умов можливо сформувати основу для ведення бізнесу на етичних засадах.

Список використаної літератури

1. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти. — К. : ВПП «Компас», 2007. — 63 с.
2. Андрусишин Б.І., Гуз А.М. Методика викладання шкільного курсу «Основи правознавства»: підручник. — К.: Знання, 2008. — 301с.
3. Булда А. А. Практична підготовка вчителів історії в педагогічних навчальних закладах України (етапи і особливості) — К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. — 498 с.
4. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник. / Заг. ред. В.І.Лозової. — Харків: „ОВС”, 2006. — 496 с.
5. Нормативно-правові документи з питань вищої освіти / Я.Болюбаш (ред.), Т.Дудник (уклад.). — Б.м., 2004. — 304 с.
6. Пометун О. І., Пироженко Л. В., Коберник Г. І., Роєнко Л. М., Баліцька Н. Г. Інтерактивні технології навчання / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. — К. : Науковий світ, 2004. — 86 с.