Ярослав Мудрий (християнське ім’я — Георгій; бл. 978-1054) — великий князь київський. Син князя Володимира Великого. Після смерті батька з 1015 р. вів боротьбу з братами за владу в державі, де утвердився у 1019 р. 1036 р. завдав остаточної поразки печенегам під Києвом. Через своїх дітей поріднився з правлячими володарями кількох європейських держав (Франції, Швеції, Норвегії, Візантії, Польщі та ін.) За його правління укладено збірник законів —Руська правда—, побудовано багато церков, зокрема Софійський собор у Києві, розбудовано столицю, засновано чимало нових міст, змінено існуючі. Похований у Софійському соборі в Києві.

1. Умови формування особистості:

а) вплив сімейного виховання; б) найближче оточення. Володимир жорстоко помстився полоцькому князеві, а його доньку Рогнеду силоміць узяв у жінки. Від того шлюбу й народився Ярослав. Рогнеда не змогла й, певно, не схотіла полюбити Володимира, і той відіслав дружину від себе, надавши їй садибу поблизу Києва, на річці Либідь. Там і минули перші роки життя Ярослава.

Лаврентіївський літопис, продовжувач “Повісті временних літ”, розповів, що одного разу, коли Володимир відвідав Рогнеду — певно, щоб побачитися з дітьми (від неї у Володимира було четверо синів і дві дочки), — нелюба дружина намагалася вдарити ножем сонного князя. Той розлютився і зібрався було власною рукою стратити злочинницю, аж коли до кімнати увійшов малий Ізяслав і не дозволив батькові вчинити задумане. Володимир, збудував нове місто на Волині, назвав його Ізяславлем і вислав туди Рогнеду зі старшим нащадком. [18; с.68]

Ярослав — син Володимира Святославовича та полоцької княжни Рогнеди, ріс людиною замкнутою, суровою. Він був позбавлений батьківського тепла, тому що Володимир постійно знаходився в походах і рідко бачився зі своїми дітьми. Ярослав завжди захищав матір, тому стосунки між батьком та сином були дуже холодними [22; с.23]

в) історичний час в якому формувалась особистість діяча. Київська Русь (на поч. XI ст.) характеризувалася високим рівнем культурного розвитку, що було зумовлене розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. [4; с.42].

Смерть Володимира спричинилася до нової братовбивчої війни між Рюриковичами. За підтримки поляків старший син Володимира Святополк напав на своїх молодших братів Святослава, Бориса і Гліба та повбивав їх. Двох останніх, молодих і особливо популярних у народі, православна церква приєднала до святих. Наслідуючи батька, інший син Володимира, Ярослав із Новгорода, у 1019р. за допомогою великого варязького війська розбив Святополка [32; с.56].

2. Шлях формування особистості історичного діяча:

а)  його реакція на навколишню дійсність. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, і, щоб уникнути кровопролиття, вони погодилися розділити володіння між собою. Лишаючись у Новгороді, Ярослав отримав усі землі на заході від Дніпра, водночас землі на сході відходили до Мстислава, що перебрався з Тмуторокані до Чернігова. Київ — це надзвичайно важливе для обох князів місто — лишався нічиїм. Тільки після смерті Мстислава у 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі [32; с.57].

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв’язати проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що як правило, спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він заснував принцип старшинства в межах родини [32; с.60].

б)  перші життєві кроки. Дуже рано Ярослав розпочав політичну кар’єру. На десятому році життя, 988р., він був відірваний від матері і поставлений батьком намісником у Ростово-Суздальській землі, в Поволжі. Неважко зрозуміти, що у Ростові за Ярослава правив хтось із довірених бояр Володимира. Та раптом у Новгороді Великому помер найстарший син Володимира Вишеслав. І Володимир несподівано для всіх перевів до Новгорода не наступного за віком, отже, й за старшинством сина Ізяслава, а малого Ярослава… Четверть століття просидів Ярослав на дуже відповідальному новгородському престолі. [18; с.68].

Нестор згадує про Володимира незадовго до смерті князя, 1014р., у зв’язку з бунтом його сина Ярослава проти батька: ’’Коли Ярослав був у Новгороді (намісником) давав він за домовленістю в Київ дві тисячі гривень щороку, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так чинили всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього в Київ батькові своєму. І сказав Володимир: “Розчиняйте шлях і мостіть мости’, бо волів іти війною на

Ярослава, але захворів”. Відмова Ярослава платити данину могла означати лише одне: намір проголосити себе незалежним князем [19; с.91]

3. Риси особистості, які проявились в його діяльності:

а) погляди (світогляд)… І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову письмо (святиє), і списали багато книг. І придбав він (книги), що ними поучаються віруючі люди і втишаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себе хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє [24; с.85].

Книжкові майстерні були створені як у Києві, так і в інших містах Русі: Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Не тому, що саме за Ярослава й, певно, за його ініціативою в Києві в 1037-1039 рр. було створено перший літописний ізвод. Вчені називають його Найдавнішим. Так почалася історія давньоруського народу

У роки його (Ярослава) правління в Києві було створено перше писане законодавство “Руську правду”. Ярослав розбудував Київ, прикрасив його величезними спорудами: “Заклав Ярослав місто велике, у якому нині Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митрополію, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі святого Георгія і святої Ірини” [18; с.72].

б) моральні принципи. Несподівана для всіх кончина великого князя спричинилася до нечуваної раніше на Русі спалаху кривавої боротьби між його нащадками. Щоправда, якийсь ще час Ярослав не відав про смерть батька і продовжував готуватися до відсічі київському війську. А найняті ним у Скандинавії варяги безчинствували в місті, що призвело до трагедії.

Ось як про це розповідає Нестор:” Новгородці повстали й перебили варягів… І розгнівався Ярослав, і пішов до села Ракомо, сів там у дворі й послав до новгородців мовити:” Мені вже тих (варягів) не воскресити” І призвав до себе кращих мужів, котрі перебили варягів, і, обманувши їх, перебив їх також”.

Становище Ярослава було вкрай тяжким: залишився без кращих варязьких воїнів і став ворогом своїх підданих — новгородців. Тієї самої ночі він одержав сумну звістку про смерть батька у Києві, схаменувся й, зібравши міське віче, почав просити у новгородців вибачення. Новгородці виявили благородство й мужність, мовивши йому так:” Хоча, княже, й посічені брати наші, можемо за тебе боротися!” — і дали Ярославу військо [18; с.69].

в)  риси характеру. Русь була страшенно розорена чотирирічною братовбивчою війною. Під час жорсткої боротьби між нащадками Володимира Київ дуже потерпів від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярославу довелося зосередити зусилля на відбудові країни й стольного града Русі. Владнавши миром справу з братом Мстиславом, що отаборився в Чернігові, й приборкавши племінника Брячислава, котрий сидів у Полоцьку, київський князь спершу зміцнює західні рубежі Руської землі. Він відвойовує у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, дає одкоша агресивним ятвязьким князькам [18; с.70].

М. Грушевський писав: ’’Очевидно, в його особі, в характері не було прикмет визначних, незвичайних, що могло б заворушити фантазію сучасників відбиття у пам’яті суспільства і викликати перекази, легенди, анекдоти, як то було з Володимиром. Воно й зрозуміло, що зручний, обережний політик, любитель книжного почитання і монаршого життя — Ярослав і не мав чим заінтересувати суспільність, хоч був далеко більш позитивною фігурою, як його брат — авантюрник Мстислав, оспіваний Бояном”

4. Оцінка діяльності:

а) роль та місце особистості в історичних подіях; б) чиї інтереси захищав. Відсутність у билинах і переказах образу Ярослава Б.Рибаков пояснює таким чином: ’’Замовчування билин, що дійшло до нас, про часи Ярослава пояснюється не тільки тим, що ми дивимося на цей час через новгородську призму, а й тим, що події Ярославова княжіння різко відрізняється від подій кінця X ст.; печенізький натиск було вже зупинено, а Ярослав почав свою кар’єру десятирічною усобицею, котра не залишила ані вдячної пам’яті народної, ані слідів в етносі.’ [3, с.146].

Під час правління Ярослава, прозваного за свою освіченість та любов до книг Мудрим, Київська Русь досягла свого розквіту. Ярослав був продовжувачем політики Володимира Великого. Об’єднавши всю Русь, він уникав  загарбницьких війн, а основну   увагу зосередив на внутрішньополітичному розвитку країни [4; с.44]

Ярослав дожив до похилого віку, що було рідкісним явищем у суворі середньовічні часи. Він помер у зеніті своєї могутності та славу, величезного міжнародного авторитету у віці 76 років 20 лютого 1054 р…Дійсно Ярослав був самодержцем всієї Руської землі, як казали в таких випадках літописці. У роки його князювання ранньофеодальна імперія — Київська Русь — досягла чи не найвищої точки свого економічного злету й політичної моці. Тому ім’я Ярослава шанували на Русі протягом наступних століть [18; с.74].

Роль Руської правди була без перебільшення епохальною, оскільки вона розширювала статус княжої влади, перетворюючи князя з вождя дружини на правителя всієї людності [34; с.40]

в) результати та значення його діяльності для суспільства. Загальноприйнято вважати, що Ярослава прозвали Мудрим за успіхи в культурній і духовній сфері. Як писав автор ’Повісті”, “до книг виявляв охоту, читаючи їх і в ночі, і в день’. Разом і з тим у біографії Ярослава є достатньо моментів, які дають підставу називати його мудрим. Л.Гумільов писав, що найбільшим досягненням мудрості Ярослава було досягнення єдності Русі на основи угоди між Новгородом, Києвом і Черніговом; компромісу, за яким окремі регіони Русі визнали верховну владу великого київського князя [3, с.146].

За часів Ярослава зріс рівень культури й освіти в Київській державі. Київ перетворився на одну з впливових столиць Європи, суперничав з Константинополем. Оборонні споруди “міста Ярослава” — грандіозні земляні вали — були вершиною тогочасного фортифікаційного мистецтва… В цей період утворилась одна з наймогутніших держав тогочасної Європи, держава, яка відповідала найвищим зразкам тогочасної цивілізації [4; с.45]