Вступ

Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Як правило, дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть підтверджуватися чи спростовуватися.

Соціологічне дослідження є досить складною справою, потребує серйозної і тривалої підготовки. Надійність і цінність отриманої інформації безпосередньо залежить від оволодіння правилами, технологією його підготовки і проведення.

Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище, до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки та аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу зробити висновки щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати його результативність.

Точний аналіз даних з використанням стандартних статистичних методів у наукових дослідженнях має вирішальне значення для визначення обгрунтованості емпіричних досліджень. Статистичні формули, такі як регресія, коефіцієнт невизначеності, T-критерій, хі-квадрат, і різні види дисперсійного аналізу мають основне значення для формування логічних, обгрунтованих висновків. Якщо емпіричні дані досягають значимості у відповідних статистичних формулах, гіпотеза підтвержується. Якщо ні, то підтверджується нульова гіпотеза (або, вірніше спростовується).

1. Обґрунтованість соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження починається з розробки програми і плану аналізу об’єкта. Від ступеня наукової обґрунтованості та рівня організаційно-технічного оформлення цих документів значною мірою залежить результативність соціологічного дослідження. Програма являє собою теоретичну основу соціологічних процедур дослідження, що здійснюється — збору, обробки і аналізу інформації, яка необхідна для обґрунтування теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

Структура аналізу визначається програмою соціологічного дослідження. Структура повинна, по-перше, забезпечити переклад вихідних положень соціологічної науки на всіх її рівнях на мову операціональних визначень і процедур досліджень; по-друге, намітити шляхи узагальнення емпіричних даних.

Програма дослідження — це опис логіки і методів аналізу об’єкта відповідно до завдань, що розв’язуються. Програма являє собою теоретичний документ, який відповідає ряду необхідних вимог і всі частини якого зв’язані в єдине ціле.

Доля всього соціологічного дослідження в цілому, значимість його теоретичних і практичних результатів у значній мірі залежать від його теоретичного обґрунтування, теоретичного рівня розробки його програми, вдалого обрання системи емпіричних показників і робочих гіпотез. Погано обґрунтоване з теоретичної точки зору соціологічне дослідження призводить до незначних теоретичних висновків, неефективних практичних рекомендацій і часто не виправдовує тих коштів, що пішли на його проведення.

Конкретні соціологічні дослідження потребують збору, зіставлення, врахування численних емпіричних відомостей, які відтворюють реальні зв’язки. У результаті узагальнення емпіричних даних складається картина, яка відбиває об’єкт дослідження в цілому. Конкретні соціологічні дослідження — це не тільки чисто технічні процедури збору та обробки емпіричного матеріалу. Вже у процесі збору цього матеріалу, а тим більш у процесі його осмислення і обробки потрібне теоретичне обгрунтування. Саме тому методологічно правильно поставлені конкретні соціологічні дослідження дають об’єктивні, наукові знання, які дозволяють розкривати внутрішні закономірності суспільних процесів, виявити тенденції їх розвитку.

Обґрунтованість у широкому розумінні — це рівень збігу отриманих результатів будь-якої дії і цілей, що передували їй. Саме ефективність є остаточною інстанцією визначення місця і ролі досліджуваного об’єкта, тобто наскільки реальні отримані результати збігаються з очікуваними.

Обґрунтованість соціологічних досліджень забезпечується всіма факторами людської життєдіяльності — об’єктивними (середовище-потреби), суб’єктивними (усвідомлення потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок, а також задоволення цих потреб у вигляді вчинків, дій, поведінки і діяльності в цілому) в усіх її різновидах (практика, праця, активність, творчість тощо).

Існують перевірені практикою різноманітні способи вимірів такої обґрунтованості. Оскільки в цьому випадку йдеться про соціологію, наближену до управлінської практики, слід наголосити на важливості спільного використання управлінсько-соціологічної статистики. Статистика — самостійна наука, яка вивчає кількісні закономірності життя суспільства у нерозривному взаємозв’язку з їх якісним змістом. Соціальна статистика — це система положень і прийомів теорії статистики, що застосовується у сфері соціального управління різноманітними за формою власності та сферою діяльності організаціями.

Соціологія враховує методи соціальної статистики насамперед на етапі використання отриманих результатів і, в першу чергу, для з’ясування рівня ефективності організаційних формувань соціальної сфери. Предмет соціальної статистики — кількісна сторона (у взаємозв’язку з якісними особливостями) соціальної діяльності (її стан, структура, динаміка, властивості суб’єкта соціального управління).

Соціологічні дослідження не можуть бути ефективними без умілого використання багатоструктурних соціологічних методів — аналізу документів, опитування, спостереження, експерименту. Ефективність соціальної роботи також вимірюється за допомогою соціологічних засобів із застосуванням статистики у двох одиницях: 1) управлінських діях і рішеннях; 2) суб’єктах соціального управління, що їх здійснюють.

Обґрунтованість соціологічних досліджень, зокрема у сфері соціального управління, фіксується насамперед у статистичній звітності, яка є головним джерелом статистичної інформації як складового чинника загальноінформаційного банку даних. Статистична звітність є надійним виміром ефективності проведеного дослідження і його практичного використання. Вимоги до статистичної звітності: 1) повнота, достовірність, точність, своєчасність, економічність інформації; 2) зіставлення з іншими джерелами інформації, індикаторами якісних характеристик і просторово-часових параметрів.

Таким чином, обґрунтованість — поняття системно-комплексне, і її вимір теж має бути відповідним. Системно-комплексний вимір ефективності соціологічних досліджень та їх практичного використання включає підсумки аналізу документів, усіх видів опитування (анкетування, інтерв’ювання), спостереження (безперервно-поточного і перервно-одночасного, періодичного, суцільного і несуцільного, коли всі елементи часткові), експерименту (польового, лабораторного, уявного), соціометрії (тести) та ін. Ураховуються також генеральна й вибіркова сукупності тощо.

Статистична звітність взаємопов’язана з таким видом фіксації ефективності досліджень, їх практичної цінності, як статистичний облік, що ґрунтується на єдиній системі документації (карткової, журнальної та інших форм). Так, соціально-управлінська статистична звітність і облік реєструють динаміку розвитку соціальних організацій, їх структуру, кадровий потенціал, характеристики їх діяльності в різноманітних умовах переходу до ринку.

Статистика невідривна від математичного методу, закону великих чисел і теорії ймовірності. Ефективність соціологічних досліджень, зокрема у сфері управління, багато в чому залежить від математичного забезпечення. Закон великих чисел ґрунтується на поняттях випадковості, ймовірності. Зменшення ступеня випадковості детерміноване збільшенням імовірності: остання збільшується зі збільшенням статистичної сукупності (у місті, наприклад, — 45% чоловіків, 55% — жінок, уся сукупність населення міста повністю збігається з наведеними показниками, чого не можна сказати про зменшену сукупність: у кінотеатрі цього міста навряд чи буде 45% чоловіків та 55% жінок). Життя постійно вимагає враховувати діалектику кількісних і якісних показників, абсолютних і відносних величин. Зокрема, істотними є показники варіації ознак досліджуваного об’єкта (ступінь його однорідності-варіантності).

Таким чином, стає очевидним творчий характер процесу визначення обґрунтованості соціологічного дослідження, як і всіх його інших, попередніх етапів. У полі зору дослідника — відносні величини структури об’єкта (у % — частина цілого), інтенсивності функціонування об’єкта, порівняння (у різних регіонах), відносні й середні величини (узагальнені показники, середнє арифметичне, геометричне, квадратичне), динаміка процесу загалом (зокрема, динаміка зростання організацій). Показники динаміки утворюють її ряди, що теж є важливим аспектом з’ясування ефективності реального об’єкта та його соціологічного виміру. Наприклад, стан кадрового забезпечення організації — абсолютний кількісний показник, структура кадрів підприємства — відносний якісний показник щодо контингенту працюючих, рівень (коефіцієнт) кадрового потенціалу персоналу, організації тощо.

Саме поняття динаміки досліджуваного процесу, рядів динаміки є констатацією постійно перетворювального його характеру. Соціологія — динамічна наука. Ефективність соціологічних досліджень залежить від адекватності її динамізму, а також від динамізму самого життя суспільства. Ідеться про чітке дотримання загальноприйнятих правил. Наприклад, для практичного використання аналізу будь-якого динамічного ряду потрібно розглядати його рівні, показники, способи перетворення, екстраполяцію та інтерполяцію, зв’язок ознак, види залежностей і ступені їх групування, насамперед кореляцію і функціональні факторні характеристики.

Отже, можна констатувати наявність арсеналу взаємоінтегрованих чинників, за допомогою яких є можливість об’єктивно відтворити наслідки досліджень, їх практичну ефективність, адекватність попереднім намірам, сподіванням, гіпотезам. Це стосується всіх сфер суспільного життя, включаючи сферу соціального управління.

При конкретному соціологічному дослідженні особливу роль відіграє правильне, теоретично вірне складання програми роботи, обрання об’єкту і предмету аналізу, визначення цілей і завдань. Велике значення також має формулювання гіпотез дослідження. В цілому все це разом означає стратегічний план дослідження, тобто послідовність дій соціолога по вивченню об’єкта. В залежності від мети дослідження план може бути розвідувальним, аналітичним чи експериментальним. Після збору інформації наступає етап її обробки, спочатку формалізованої, щоб підвести первинну інформацію до якихось загальних знаменників, а потім інтерпретації вторинної інформації для отримання теоретичних висновків і вироблення практичних рекомендацій.

2. Типи помилок в соціологічному дослідженні: теоретичні та інструментальні, випадкові та систематичні

Під надійністю соціологічної інформації, як правило, розуміють загальну характеристику емпіричних даних, отриманих під час проведення соціологічних досліджень. Надійною називають таку інформацію, у якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто такі, величину котрих соціолог-дослідник не в змозі оцінити; по-друге, кількість врахованих помилок не перевищує деякої заданої величини. При цьому помилки, про які соціологу-досліднику відомо, можуть бути інколи достатньо великими, однак суттєво не впливають на надійність соціологічної інформації. Так, якщо помилка репрезентативності складає 20 %, то соціолог може екстраполювати дані вибірки на всю генеральну сукупність лише за умов, коли різниця даних значуща (наприклад, перевищує 40%), і ця інформація буде вважатися надійною.

Поняття надійності соціологічної інформації, невизначене через загальний характер, конкретизується за допомогою перерахування врахованих помилок і контрольованих у дослідженні чинників. Тому в залежності від того, які саме чинники контролюються, соціологічні дані називають правильними, точними, сталими, обґрунтованими або репрезентованими, тобто в основі класифікації різних параметрів, що характеризують якість соціологічної інформації, лежить головним чином характер тих чи інших помилок.

При цьому класифікація помилок має велике значення для характеристики надійності соціологічної інформації. У соціології всі помилки розподіляють на дві групи: 1) інструментальні, пов’язані головним чином із інструментарієм дослідження, методикою, технікою і процедурою збирання даних; 2) теоретичні (або логічні), пов’язані, як правило, з недосконалістю теорії, покладеної в основу використовуваного засобу виміру, невірністю передбачень, обґрунтовуючи вимірювальну процедуру, а також неправильним вибором логічної моделі того або іншого соціального явища чи процесу, що досліджується.

Варто зазначити, що інструментальні помилки, під якими розуміють різницю між вимірюваним та істинним значенням ознаки, розподіляються, в свою чергу, на випадкові та систематичні. Випадковими називають ті помилки, що при повторних вимірах змінюються за ймовірними законами. Наприклад, якщо результат виміру—деяке число у метричній шкалі, то при більшій кількості вимірів відхилення результату виміру в ту або іншу сторону від істинного значення зустрічаються приблизно з однаковою частотою, та при збільшенні кількості вимірів середнє арифметичне помилки наближається до нуля. Систематичні ж помилки при повторних вимірах лишаються постійними або змінюються згідно з законом детермінізму, за яким середня помилка зі збільшенням числа вимірів не зменшується.

Із розглянутими типами помилок — теоретичними та інструментальними (випадковими і систематичними) — тісно пов’язані визначені характеристики надійності соціологічної інформації. Так, відсутність теоретичних помилок називається обґрунтованістю, або валідністю соціологічної інформації. При цьому отримані дані вважаються обґрунтованими тоді, коли вірними є теоретичні посилання, покладені в основу вимірювальної процедури, тобто коли є впевненість у тому, що вимірюється саме та властивість досліджуваного соціального об’єкта, яку необхідно виміряти.

Відсутність випадкових помилок називають точністю соціологічної інформації. Оскільки випадкові помилки являють собою розпорошення вимірюваного значення навколо істинного (при повторних вимірах), то точність інформації буде вищою тоді, коли буде меншим діапазон розпорошення і коли вимірювані значення будуть ближчими між собою. Цю характеристику іменують також сталістю соціологічної інформації. Близькою до цього поняття є категорія відтворюваності, під котрою розуміється схожість результатів вимірювань, що здійснюються у різноманітних умовах, у різний час, та у різних місцях, а також за допомогою різних засобів, способів і методів.

Відсутність систематичних помилок називається правильністю соціологічної інформації. Таким чином, соціологічна інформація вважається надійною, якщо вона обґрунтована (тобто валідна), точна і правильна.

При цьому соціологічна наука для забезпечення надійності соціологічної інформації використовує цілий арсенал методів її підвищення. Методи підвищення надійності соціологічної інформації — це способи врахування помилок або контролю надійності емпіричних даних. Усю сукупність цих методів можна розподілити на дві групи: 1) методи зовнішнього контролю; 2) методи внутрішнього контролю. Перша група цих методів пов’язана із співставленням емпіричної інформації, отриманої у конкретному дослідженні з будь-якою іншою зовнішньою інформацією, а друга група безпосередньо пов’язана із вивченням розподілу ознак у даному соціологічному дослідженні.

Що стосується першої групи — групи методів зовнішнього контролю надійності соціологічної інформації, то серед них виокремлюють такі:

1)       контроль, зовнішній по відношенню до даного дослідження, тобто зіставлення отриманих даних із даними повторного виміру (метод повторної перевірки або test retest);

2)       контроль, зовнішній по відношенню до інструментарію дослідження (даної анкети), тобто зіставлення даних опитування з даними інструментарію, котрий вважається еквівалентним (метод еквівалентних форм), а також зіставлення даних опитування з реальною поведінкою людей;

3)       контроль, зовнішній по відношенню до дослідника, або зіставлення даних опитування з даними, отриманими за допомогою того ж інструмента на тому ж масиві, але іншим соціологом-дослідником;

4)       контроль, зовнішній по відношенню до об’єкта дослідження, тобто зіставлення даних опитування з даними, отриманими на іншому соціальному об’єкті.

Друга група — група методів внутрішнього контролю надійності соціологічної інформації може бути визначена наступним чином:

1) вивчення розподілу даної ознаки по всій вибірці, тобто розрахунок репрезентативності за допомогою вирахування дисперсії та обліку кількості опитуваних; вивчення кількості відповідей на ті чи інші запитання, або окремі пункти запитань (виявлення «непрацюючих» питань або градації питань); вивчення форми розподілу (наявність «випадаючих» значень, відповідність нормальному розподілу значень);

2)       зіставлення розподілу різних ознак по всьому масиву; зіставлення запитань, що «служать для виміру однієї і тої ж змінної, з підсумковою змінною (зведеним показником); вивчення гомогенності анкети; усунення «суб’єктивних» огріх шляхом обліку «особистісного зрівняння» респондента;

3)       вивчення розподілу ознак у різних підвибірках: усунення впливу інтерв’юера за допомогою метода Уорнера; дисперсійні критерії надійності для зіставлення даних, отриманих шляхом застосування різних вимірювальних методик.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Чим більша величина відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження — врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отриманої в результаті емпіричного дослідження, окрім репрезентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації.

Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неоднорідності досліджуваного контингенту. Чим однорідніший контингент обстеження і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і відповідно вища якість отриманої інформації. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахувати за допомогою спеціальних математичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною випадкової помилки (знаходять її за допомогою математичних формул), яка дає змогу врахувати її під час поширення висновків, зроблених на підставі вибіркового дослідження, на всю генеральну сукупність.

Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність результатів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.

До зниження валідності можуть призвести не тільки помилки інструментарію, а й систематичні помилки вибірки.

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок неправильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Визначити величину систематичних помилок за допомогою математичних формул неможливо, тому вони значно погіршують результати досліджень і взагалі можуть звести їх нанівець. Крім того, слід враховувати, що надійність і валідність — самостійні параметри, не залежать один від одного, характеризують якість дослідження з різних боків. Тому обов´язково їх треба визначати окремо.

Таким чином, методи підвищення надійності соціологічної інформації дають можливість установити ступінь надійності або відповідності результатів соціологічного дослідження, отриманих при повторному використанні тієї ж методики і техніки в аналогічних умовах. Крім того, вони дають реальну можливість установлювати не тільки ступінь взаємозв’язку та взаємного виведення змінних та індикаторів, але й ступінь їх відповідності емпіричним даним, отриманим у ході проведення соціологічних досліджень.

Висновки

Мета соціологічного дослідження містить в собі відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури. Відповідно до мети соціологічні дослідження поділяють на теоретико-пізнавальні (спрямовані на глибше пізнання явища чи процесу, отримання нового, різнобічного знання, вирішення соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення) і прикладні (націлені на практичне розв’язання чітко окреслених соціальних проблем — організаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов’язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо). Оскільки мета дослідження має узагальнений вигляд, для її досягнення треба розробити завдання.

Завдання соціологічного дослідження — логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію.

Завдання соціологічного дослідження поділяють на головні (передбачають пошук відповідей на головне запитання, безпосередньо пов’язане з розв’язанням поставленої проблеми), часткові (виникають у процесі вирішення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв’язання проблеми) і додаткові (можуть бути логічно не пов’язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад, методичних).

Список використаної літератури

1. Кузьменко, Тетяна Миколаївна. Соціологія : навч. посібник / Тетяна Кузьменко, 2010. — 319 с.
2. Лукашевич М. Соціологія : основи загальної, спеціальних і галузевих теорій [Текст] : підручник для студентів вищих навч. закл. / Микола Лукашевич, Микола Туленков, Юрій Яковенко, 2008. — 543 с.
3. Лукашевич М. Соціологія: Загальний курс: Підручник / Микола Лукашевич, Микола Туленков,, 2006. — 407 с.
4. Сірий Є. Соціологія: загальна теорія та методологія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: навчальний посібник / Євген Сірий, 2009. — 491 с.
5. Соціологія : навчальний посібник / Вілен Чорноволенко [та ін.] ; ред. : Сергій Макеєв, 2008. — 566 с.
6. Соціологія : Підручник / ред. : Віктор Городяненко, 2008. — 542 с.
7. Шейко В. Організація та методика науково-дослідницької діяльності [Текст] : підручник / Василь Шейко, Наталя Кушнаренко, 2008. — 310 с. (Введено зміст)
8. Юрій, Михайло Федорович. Соціологія: Підручник / Михайло Федорович Юрій, 20072009. — 287 с.