Подальшій перспективною проблемою, яка стоїть перед порівняно молодою областю знання — патопсихологія,- є розробка адекватних методичних прийомів, які могли б забезпечити аналіз психопатологічних явищ у наукових поняттях матеріалістичної психології та об’єктивну їх інтерпретацію. Пошук методичних шляхів і прийомів, апробація окремих методик є предметом конкретних патопсихологічний досліджень. Подальший розвиток цього розділу патопсихологічного дослідження виходить за межі вузько-методичних питань; він набуває відоме методологічне значення, відкриваючи нові можливості для аналізу якісної структури психопатологічних симптомів і синдромів.

Принципи патопсихологічного обстеження:

1) якісний (а не лише кількісний) аналіз форм розпаду психіки, розкриття механізмів порушень психічної діяльності і можливостей їх відновлення;

2) патопсихологічне обстеження повинно актуалізувати не лише розумові операції хворого, але і його особистісне відношення до експерименту;

3) патопсихологічна процедура повинна дати можливість виявити структуру не лише змінних, але і збережених форм психічної діяльності;

4) патопсихологічний експеримент повинен передбачати використання різноманітних, нескладних діагностичних методик з метою виявлення агравації (приховування ознак захворювання) і симуляції (“виставляння” уявлюваних ознак хвороби).

 

1. Характеристика методів патопсихологічного дослідження

Дослідження психічних процесів в динаміці є основою патопсихології, що підкреслює спорідненість поглядів на змінність психічних процесів в часі чи структурі захворювання. Психодинамічний підхід розуміння психопатології, на відміну від феноменологічного, включає розгляд інстинктивного фокуса свідомих й неусвідомлених конфліктів, організацію механізмів психологічного захисту (направлення на уникнення конфлікту чи заперечення) і домінуючий стиль характеру, перевага афективного або когнітивного рівнів функціонування, здатності до зрілого відреагування та усвідомлення власних проблем, тим самим не претендуючи на перманентність в психічних явищах.

Патопсихологічне дослідження містить у собі ряд компонентів: аналіз історії хвороби, бесіду з хворим, спостереження, обстеження пацієнта за допомогою різноманітних методик, зіставлення експериментальних даних з анамнестичними даними, інтепретацію результатів.

Основними принципами побудови патопсихологічного дослідження є:

— системний якісний аналіз порушень психічної діяльності;

— апеляція до особистості хворого, актуалізація його особистісних відношень;

— виявлення не тільки порушених, але і що залишилися збережених функцій для опори на них у психокорекційній роботі.

Основним методом патопсихологічних досліджень є експеримент.

При організації патопсихологічного експерименту дотримуються такі правила:

— експеримент повинний моделювати психічну діяльність, здійснювану людиною в праці, навчанню, спілкуванні;

— в експерименті необхідно виявити структуру не тільки порушених, але і що залишилися збереженими форми психічної діяльності;

— побудова експериментальних прийомів повинно враховувати можливість пошуку рішень самим хворим, а також дозволяти патопсихологу втручатися в діяльність хворого для з’ясовування того, як хворий сприймає поміч експериментатора і чи може нею скористатися;

— експериментально-психологічні прийоми варто направити на розкриття якісної характеристики психічних порушень;

— результати експериментально-психологічного дослідження потрібно точно й об’єктивно фіксувати.

Звичайно бесіда з хворим складається з двох частин.

Перша частина спілкування психолога і випробуваного здійснюється поза експериментом, тобто до і після експериментальної роботи.

Друга частина бесіди відбувається безпосередньо під час експерименту, патопсихолог звичайно робить хворому поміч у виконанні експериментальних завдань.

Різноманітні види такої помочі описані в роботах С. Я Рубінштейн:

— просте перепитування;

— схвалення або стимуляція подальших дій, наприклад “добре”, “далі”;

— питання про те, чому випробуваний учинив те або іншу дію (такі питання допомагають йому уточнити власні думки);

— навідні запитання або критичні заперечення експериментатора;

— підказування, рада діяти тим або іншим засобом;

— демонстрація дії і прохання самостійно повторити цю дію; навчання тому, як треба виконувати завдання.

У ситуацію експерименту і бесіди входить і спостереження за поводженням хворого. Спостереження не повинно носити нав’язливого характеру, а бути тактовним і непомітним для хворого.

Патопсихологічне обстеження з використанням нестандартизованих експериментально-психологічних методик є основним видом діяльності психолога. Але в залежності від задач дослідження для розширення отриманих даних використовуються й інші методи аналізу психіки: тести, особистісні питальники, проективні методи.

2. Основний метод патопсихологічного дослідження

Основним методом діагностики в психіатрії є клініко-психопатологічний, який полягає в аналізі даних, здобутих шляхом спостереження за хворим, під час бесіди з ним. Здобуті дані зіставляються з особливостями анамнезу (історії розвитку) життя та захворювання. Вивчення стану психіки здійснюється водночас з оцінкою соматичного стану, враховується наявність чи відсутність ознак органічного ураження нервової системи. Хоча провідна роль у діагностиці належить клініко-психопатологічному методу, сучасна психіатрія надає надзвичайного значення даним, здобутим за допомогою додаткових (лабораторних) методів. До них належать біохімічні, імунологічні, рентгенологічні дослідження, електроенцефалографія, реоенцефалографія, комп’ютерна томографія мозку, метод магнітно-ядерного резонансу. Саме до лабораторних методів належить і патопсихологічне дослідження, яке сприяє ранньому розпізнаванню патологічного стану, встановленню правильного діагнозу, від чого залежать і адекватність терапії, і виваженість рекомендацій щодо навчання, працевлаштування хворих.

Патопсихологічне дослідження містить у собі ряд компонентів: експеримент, бесіду з хворим, спостереження, аналіз історії життя захворілої людини (яка являє собою професійно написану лікарем історію хвороби), зіставлення експериментальних даних з історією життя. Надзвичайно важливо (хоча в силу об’єктивних обставин це не завжди можливо) проводити дослідження в динаміку, тобто через рік-два.

Розглянемо принципи побудови патопсихологічного експерименту. Для того щоб зрозуміти його особливості, необхідно зупинитися в декількох словах на методах дослідження загальної психології. Метод експерименту не є єдиним шляхом пізнання в психології. Він став чільної в міру розвитку психології як точної науки в зв’язку з її загальними теоретичними положеннями і застосуванням у практиці.

Як відомо, увага психологів-раціоналістів має бути спрямовано на розмежування в психіці людини окремих «справжніх здібностей», кожна з яких по-своєму переробляє одержуваний ззовні матеріал. Психологія зводилася до опису роботи цих здібностей. Умоглядний опис внутрішнього світу людини одержало своє відображення не тільки в раціоналістів. Воно знайшло своє місце в представників так називаної «розуміючої» психології Е. Шпрангер, В. Дильтей). Заперечуючи дроблення психіки на окремі процеси або функції, визнаючи неподільність, єдність психічного, представники цього напрямку відмовляються від наукового дослідження психічного, вважаючи, що якщо природу можна пояснити, те психіку можна тільки зрозуміти. Ці положення «розуміючої» психології знайшли своє відображення в концепції психологів-екзистенціалістів.

На практиці це означає, що психолог повинен обмежитися лише спостереженням за поведінкою суб’єкта, реєстрацією його висловлень і самоспостереженням і відмовитися від експерименту, від можливості зміни умов і діяльності, від яких залежить протікання того або іншого процесу. Власне кажучи психолог-екзистенціаліст прагне описати явище, але не проникати в його сутність.

Раціоналістичної емпірична психологія, що прийшла на зміну, принесла із собою інше розуміння методу дослідження. З розвитком емпіричної психології, розвитком психофізіології починає впроваджуватися в психологію метод експерименту (В. Вундт, Г. Еббингауз, Е. Титченер).

Однак деякі положення, особливо Вундта, які створили великий внесок у психологію, сприяли разом з тим тому, що психіка була розділена на окремі функції — «полички» пам’яті, уваги, сприйняття і т.д. і психологічне дослідження зводилося до дослідження цих окремих функцій. Дослідження ж даних функцій повинне зводитися до їхнього виміру.

Як і будь-яка область психологічної науки, патопсихологія використовує метод експерименту. Прийоми патопсихологічного дослідження залежать від тих принципових загально-психологічних теоретичних установок, на яких вони базуються. Тому вибір конкретних шляхів психологічного дослідження є проблемою не тільки методичного, але і методологічного характеру. Для того щоб зрозуміти особливості патопсихологічного експерименту, необхідно зупинитися в декількох словах на методах дослідження загальної психології. Метод експерименту не є єдиним шляхом пізнання в психології. Він став чільної в міру розвитку психології як точної науки і зв’язку з її загальними теоретичними положеннями.

Як відомо, увага психологів-раціоналістів бути спрямовано на розмежування в психіці людини окремих «щиросердечних здібностей», кожна з яких по-своєму переробляє одержуваний ззовні матеріал. Психологія зводилася до опису роботи цих здібностей [3].

Умоглядний опис внутрішнього світу людини одержало своє відображення не тільки в раціоналістів. Воно знайшло своє місце в представників так називаної „розуміючої” психології (Е.Шпрангер, В.Дильтей). Заперечуючи дроблення психіки на окремі процеси або функції, визнаючи неподільність, єдність психічного, представники цього напрямку відмовляються від наукового дослідження психічного, вважаючи, що якщо природу можна пояснити, те психіку можна тільки зрозуміти. Ці положення розуміючої психології знайшли своє відображення в концепції психологів-екзистенціалістів.

На практиці це означає, що психолог повинний обмежитися лише спостереженням за поводженням суб’єкта, реєстрацією його висловлень і самоспостережень і відмовитися від експерименту, від можливості зміни умов і діяльності, від яких залежить протікання того або іншого процесу. Власне кажучи, екзистенціаліст прагне описувати явище, але не проникати в його сутність.

Раціоналістична емпірична психологія, що прийшла на зміну, принесла із собою інше розуміння методу дослідження. З розвитком емпіричної психології розвитком психофізіології починає впроваджуватися в психологію метод експерименту (В.Вундт, Г.Еббінгауз, Е.Титченер), що проникає в практику неврології і психіатрії. У найбільших клініках (В.М.Бехтерєва в Ленінграді, Е.Крепеліна в Лейпцизі, С.С.Корсакова в Москві) відкриваються психологічні лабораторії [6].

Принципи методичних прийомів, що використовуються в лабораторіях, різні. Коротко зупинимося на них.

Як і всяка область психологічної науки, патопсихологія використовує в основному метод експерименту. Метод патопсихологічного дослідження залежить від тих принципових загально-психологічних теоретичних установок, на яких він базується. Тому вибір конкретних шляхів психологічного дослідження є проблемою не тільки методичного, але і методологічного характеру.

Метод експерименту не є єдиним шляхом пізнання в психології. Він стає чільної в міру розвитку психології як точної науки і зв’язаний із загальними теоретичними положеннями. Як відомо, увага психологів-раціоналістів бути спрямовано на розмежування в психіці людини окремих «щиросердечних здібностей», кожна з яких по-своєму переробляє отриманий ззовні матеріал. Психологія зводилася до умоглядного опису роботи цих здібностей.

Умоглядний опис внутрішнього світу людини одержало своє відображення не тільки в раціоналістів. І в наш час воно має місце в представників так називаної «розуміючої» психології (Шпрангер, Дильтей). Заперечуючи дроблення психіки на окремі процеси або функції, визнаючи неподільність, єдність психічного , представники цього напрямку в психології вважають, що якщо природу потрібно пояснювати, то психіку можна тільки зрозуміти. Ці положення «розуміючої» психології знайшли своє відображення в концепції екзистенціалістів.

На практиці це означає, що психологи повинні обмежитися лише спостереженням за поводженням хворих, реєстрацією їхнього висловлень і самоспостережень; вони відмовляються від експерименту, від можливості зміни умов і діяльності, від яких залежить протікання того або іншого процесу. Власне кажучи психолог-екзистенціаліст може описувати явища, але не проникати в їхню сутність.

Раціоналістичної емпірична психологія, що прийшла на зміну, принесла із собою інше розуміння методу дослідження.

З розвитком емпіричної психології, розвитком психофізіології починає впровадяться в психологію метод експерименту (Вундт, Еббингауз, Титченер); цими методами починають користуватися неврологи і психіатри. У найбільших клініках (В.М.Бехтерева в Ленінграді, Э.Крепелина в Німеччині, С.С.Корсакова в Москві) відкриваються психологічні лабораторії.

Довгий час у клініках панував метод кількісного виміру психічних процесів, метод, що ґрунтувався на вундтовській психології. Погляд на психічні процеси як на уроджені здібності, що лише кількісно міняються при розвитку, привів до ідеї про можливості створення вимірювальної психології. Експериментальне дослідження психічних процесів зводилося до встановлення лише його кількісної характеристики, точніше, до виміру окремих психічних здібностей.

Принцип кількісного виміру уроджених здібностей ліг в основу психологічних методів дослідження в психіатричних і неврологічних клініках. Дослідження розпаду якої-небудь функції складалося у встановленні ступеня кількісного відхилення від її нормального стандарту.

Метод кількісного виміру залишається дотепер ведучим у роботі багатьох клінічних психологів за рубежем. У численних опублікованих за останні роки монографіях і статтях, присвячених експериментально-психологічному дослідженню хворих, приводяться методи подібних тестових досліджень аж до обчислення ІQ [4].

При дослідженні хворих методами, спрямованими на вимірювання функцій, не можуть бути враховані ні особливості розумової діяльності, ні якісна сторона порушення, ні можливості компенсації, аналіз яких настільки необхідний при дозволі клінічних задач.

Шляхом виміру виявляються лише кінцеві результати роботи, сам же процес її, відношення випробуваного до завдання, мотиви, що спонукали випробуваного обрати той або інший спосіб дії, особистісні установки, бажання — словом, усе різноманіття якісних особливостей діяльності випробуваного не може бути виявлено.

Поряд з чисто кількісним методом за останні роки в закордонній патопсихології намічається тенденція до використання методик, що спрямовані лише на виявлення особистості.

Представники цього напрямку використовують у своїх дослідженнях так називані прожективні методи. Завдання, що пропонується випробуваному, не передбачає яких-небудь визначених способів рішення. На відміну від тесту, що вимагає виконання задачі відповідно визначеним умовам, «прожективний» метод використовує будь-як задачу лише як привід для того, щоб випробуваний міг виявити свої переживання, особливості своєї особистості і характеру.

Отже, основним принципом побудови психологічного експерименту є принцип якісного аналізу особливостей протікання психічних процесів хворого на противагу задачі лише одного кількісного їх виміру. Важливо не тільки те, якої труднощів або якого обсягу завдання хворий осмислили або виконав, але і те, як він осмислював, чим були обумовлені його помилки й утруднення. Саме аналіз помилок, що виникають у хворих у процесі виконання експериментальних завдань, являє собою цікавий і показовий матеріал для оцінки того або іншого порушення психічної діяльності хворих.

Висновки

Діагностика психічних порушень з кожним роком набуває актуальності, як у зв’язку з патоморофозом основних клінічних проявів, так і з тенденцією на превентивне попередження.

В роботі медичного (клінічного) психолога діагностичний процес займає левову частку професійної діяльності. Останнім часом з уніфікацією класифікацій, впровадженням протоколів лікування патопсихологічне обстеження, в своїй більшості, на разі залишається не змінним.

З розвитком біомедичної позиції (в основі психічних порушень лежить органічні зміни біохімічного чи структурного характеру) певною мірою витіснилась інша точку зору, відповідно до якої хвороби психіки існують як окрема інстанція не пов’язана з органічним пошкодженням. Одночасно з теоріями Крепеліна З. Фройд сформулював нову модель для «чисто психічних хвороб». Основна думка в моделі Фройда залишилася та ж: психічні розлади можна пояснити центральним дефектом, що існує у самому індивіді; однак дефект цей лежить не у фізичній, а в психічній сфері й викликаний якимось не переробленим й неусвідомленим конфліктом: «На додаток до вже відомих вірусів, бактерій, генів, рентгенівських променів, отрут і т.д. психоаналіз відкрив ще одну причину: конфлікт, що став несвідомим».

Відповідно до концепції К. Ясперса, шлях до розуміння цих змін лежить головним чином через сферу переживань хворого. Для розмежування психопатологічних одиниць використовується не первинне порушення, первинний дефект, що проявляється у психічній сфері, а саме дефект переживання, незалежно від того, обумовлений він психічними, соціальними або соматичними причинами.

Список використаної літератури

1. Блейхер В. М., Крук И. В., Боков С. Н. Практическая патопсихология. – Ростов н/Д.: “Феникс”, 1996. – 448 с.
2. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968.
3. Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии. – К.: Вища школа, 1979. – 174 с.
4. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической диагностике. – К.: Наукова думка, 1989. – 200 с.
5. Выготский Л. С Избранные психологические исследования. – М., 1960.
6. Габриял М. Т. Вопросы экспериментальной патопсихологии. – М., 1965.
7. Зейгарник Б. В. Патопсихология. – М.: Апрель Пресс, изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 576 с.
8. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. — Ленинград: Медицина, 1982.