Вступ

Бути ввічливим… Бути культурним… завдання іноді нездійсненне лише через незнання тих чи інших простих правил поведінки в суспільстві. Перш ніж вдатися до спілкування, людина має у нього включитися, тобто привернути увагу співрозмовника. Етикет, якого Е.В. Білик називає «вічний король спілкування», дає змогу визначитися стосовно співрозмовника і передати йому соціальну інформацію, яка виражає повагу до співбесідника, доброзичливе ставлення.

Часом буває так, що все псує невелика та прикра помилка при знайомстві, зверненні, привітанні, у бесіді. Але цього можна було б уникнути, знаючи маленькі секрети та правила, які диктує етикет мовного спілкування. Спілкування – одна з форм людської взаємодії, завдяки якій індивіди духовно формують один одного. Саме таке спілкування ми можемо зустріти у книзі, але аж ніяк у кіно або рекламі, Інтернеті. На жаль, на сьогоднішній день молодь відходить від читання справжньої літератури, справжньої книги, а все більше звертається до електронних носіїв чи до того, що ми називаємо белетристикою. Та чи несе сучасна література зразки етикетного спілкування? Відповіді на це питання не знаходимо в сучасних студіях. Саме в цьому й полягає актуальність нашої роботи.

Усі правила мовного спілкування реалізуються в системі сталих виразів та в ситуаціях «ввічливого» контакту зі співрозмовником. Такими ситуаціями є привітання, знайомство, прощання, вдячність, вибачення, комплімент, поздоровлення. Крім того, мовний етикет регулює складний вибір найбільш доречного засобу спілкування саме для цієї людини, для конкретного співрозмовника.

1. Розгляд місця і ролі вітальних висловів у комунікативному етикету

Серед безлічі типових комунікативних ситуацій ми виділяємо вітання, з якого починається спілкування мовців і яке належить до найчастіше вживаних етикетних висловів.

Вітання, повітання, привітання супроводжуються багатьма чинниками комунікативного процесу. Адже його форми залежать також і від віку, статі, соціального статусу людей, характеру взаємин між співрозмовниками, часу вживання вітального виразу. Окрім того, важливе значення мають кінесика (міміка та жести), етикетна проксеміка (організація простору в етикеті), етикетна атрибутика (речі в етикеті), національна специфіка, регіональні традиції, умови вітання тощо. Ось тому ми ставимо за мету розглянути основні вітальні вислови залежно від комунікативних ситуацій.

На мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців реалізовувалися у доброзичливому, шанобливому ставленні до співрозмовників, що зазначалося вже в словах привітання з коренем добр-, здоров-: Доброго дня! Здоровенькі були! Доброго Вам здоров’я.

Вітаючись, передусім потрібно зважати на статевовікові та соціальні ролі мовців. Вітання задає тон спілкуванню загалом. Залежно від соціальної ролі співрозмовників, їхньої близькості вибирається ти-спілкування чи Ви-спілкування та відповідна форма вітання: здрастуй чи здрастуйте. «Множина ввічливості» функціонує в українській мові автоматично, є фактом мовленнєвим і психологічним. Поширені звертання на ви до осіб, віком старших від мовця або малознайомих (адже ти — ближче, інтимніше, ви — ввічливе, шанобливе). Історично звертання до особи на ти — східнослов’янське, на ви -західноєвропейське. Диференціація цих звертань почалася у XVII ст. і мала не лише етичний, а й соціальний зміст. «Множина ввічливості» виражається тільки другою особою (ти — Ви). Уживання її в третій особі не властиве сучасній літературній мові, становить рису розмовної мови [1, c. 65-66].

Набір українських народних привітань досить різноманітний та поліфункціональний: Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий ранок! Доброго ранку! Здрастуйте! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Дай, Боже, добрий день! Суто народними є вітальні вислови Здоровенькі були! Здоров був! Такі привітання часто зустрічаються в народних казках, наприклад: «Здорова була, дівчино! – каже Котигорошко. Здоров був, парубок! Ти чого сюди зайшов?» або «Ох виліз із того пенька та й каже: Здоров був, чоловіче! – Здоров, Ох!». У наш час так вітаються при зустрічі переважно добре знайомі люди, причому як молодші зі старшими, так і навпаки. Вибір того чи  іншого вітання залежить від пори дня, ступеня близькості співрозмовників, від того, якою справою займається в даний момент людина.

Спілкуватися з вихованою людиною легко, стосунки з нею відзначаються щирістю, невимушеністю, емоційною врівноваженістю. А це дуже важливо для життєвого ритму. Тому з жінками, літніми людьми, керівниками, а також із незнайомцями (ця традиція збереглася в українському селі) потрібно вітатися ввічливо, зазвичай використовувати повну форму привітання: Здрастуйте! Доброго Вам ранку! Моє шанування! Вітальні слова треба вимовляти чітко і ясно.

Незважаючи на те, що зараз в українській мові стягнена форма «Добридень!» вживається досить рідко, вона надає вітанню урочистості й піднесеного настрою.

А як багато важить звичка називати старшу людину на ім’я та по батькові. Звертання «дядю», «тьотю» (якщо ці люди не родичі), «діду», «бабо» свідчать про невихованість, байдужість до чиєїсь особи та звучать образливо.

А використання імені й по батькові додасть вітальному вислову шанобливості: Доброго дня, Петре Івановичу! Якщо вживається лише ім’я, варто до нього додати пане/пані: Моє шанування, пані Вікторіє!

Необхідно зауважити, що слова пан і пані поступово повертаються у традиційному для української свідомості значенні, яке відтворює повагу до людини незалежно від її суспільного становища, походження, статків. Понад сім століть в Україні віталися з паном господарем, паном-товаришем, паном-братом. З початку ХХ століття перевага віддавалася слову товариш з партійним відтінком. Тому сьогодні, на жаль, до нього ставляться упереджено, хоча це слово часто зустрічається в українському фольклорі. У сучасному привітанні можна, наприклад, зустрічаючись з колегами по роботі, використати таку форму вітання: Доброго дня, дорогі товариші!

Необхідно пам’ятати про використання кличного відмінка під час вітання. Якщо адресат — родич, перед іменуванням уживають ще слово, яке вказує на родинні взаємини: Здорові, дядьку Миколо! У сімейному колі можна обійтися без імені: Добраніч, бабусю!

У темпорально зумовлених вітаннях, що вказують на часові проміжки доби, повні форми вітання поєднуються з дієсловами бажаю, зичу: Я бажаю Вам доброго ранку! Частіше використовуються усічені формули: Добрий ранок! Та краще використати побажальну форму: Доброго ранку!, яка звучить м’якіше й тепліше [3, с.58]. Вибір певного варіанту залежить від мовця, оскільки обидві форми є нормативними для сучасної української мови.

Піднесено й урочисто звучить вітання мовця, який звертається до великої аудиторії: Дозвольте привітати Вас у нашому університеті! Радий вітати Вас на рідній землі!

Слова привіт і вітання етимологічно пов’язані зі словами віть, вітка — гілка, тобто прибуття з символічною гілкою означало вітання. М. Фасмер зазначає, що «витать, витаю «парить; приветствовать» у старослов’янській, українській, болгарській, чеській, польській, верхньолужицькій, нижньолужицькій мовах означає привітання.

Близькі стосунки мовців дозволяють використовувати «спрощені» форми привітання, наприклад: «Привіт» — для студентів, «Здоров» — для чоловіків, «Як справи?» — для друзів. Вони можуть промовлятися під час неформального спілкування, у динамічній ситуації, на певній відстані.

Окрім щоденних вітальних висловів, в активному обігу знаходяться святкові. Наприклад, у день народження вітаються: З іменинницею Вас!, у вихідний — З неділею!, Будьте здорові, з неділею Вас!, на свято — Зі святом Вас!

Особливі вітальні вислови та відповіді на них склалися традиційно на релігійні свята Так, наприклад, на Різдво, зустрічаючись, промовляють: Христос родився! У відповідь чуємо: Славіте його! На Великдень вітаються: Христос воскрес! У відповідь тричі промовляють: Воістину воскрес! До того ж тричі цілуються. На Миколу промовляють: З Миколаєм, будьте багаті!

Вітання у Святвечір, на Коляду, Щедрий вечір мають відтінок побажання: Будьмо здорові зі Святим вечором!; Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на здоров’я!; Добридень! З Колядою будьте здорові!

На вітальні вислови обов’язково дають відповідь, її відсутність глибоко образить людину. Відповідь може повторити вислів вітання. Але такий варіант збіднює українську мову. Набагато краще уникати такого дублювання у відповіді. На будь-які вітальні слова за давнім українським звичаєм відповідали: Доброго здоров’я!; почувши від учня чи студента добридень!, підберіть — здрастуйте!

Щоб вас не запідозрили у нещирості, тому, кого вітають, доброзичливо дивляться в очі. Здоровкаються з тими, хто йде назустріч, за три-чотири кроки до того, як порівняються з ним. Вітання не повинно бути голосним, якщо воно може заважати іншим людям (у бібліотеках, установах, приймальнях). Коли ваш знайомий перебуває на далекій відстані, не варто кричати, вітаючи його, — обмежтеся посмішкою чи помахом руки [5, c. 74-75].

Під час вітання залежно від ситуації здавна використовуються поклони, рукостискання, обійми, поцілунки, шапкування тощо.

Чоловік супроводжує вітання легким поклоном, жінка — плавним нахилом голови. Молоді люди трохи нижче вклоняються, ніж старші. Поклін при зустрічі може замінити словесну форму привітання чи засвідчити повагу під час повторної зустрічі протягом доби.

Словесне вітання може супроводжуватися рукостисканням, під час якого чоловіки обов’язково встають. Недопустимо тиснути руки мовчки. Першим руку подає старший — молодшому, керівник -підлеглому, жінка — чоловікові.

2. Роль вітання у сучасному спілкуванні

Категорія ввічливості є однією з головних не тільки в структурі комунікації людей, але і в структурі етикетно-мовного спілкування. Ввічливість на комунікативному рівні проявляється у формах мовного етикету, в якій, в якості обов’язкових компонентів, включені формули ввічливості. Ці мовні звороти стають обов’язковими для членів соціуму.

Ввічливість проявляється, перш за все, через вербальну і невербальну комунікацію. Її прийнято розглядати як особливе комунікативне явище, котре надбудовується над загальнокомунікативними закономірностями, які з прагматичної точки зору можуть бути успішними або неуспішними. Ввічлива комунікація є ефективним засобом успішної комунікації.

Явища мовного етикету розрізнюються в залежності від соціального положення учасників комунікації. Перш за все, різні одиниці мовного етикету використовуються від тих соціальних ролей, які приймають на себе учасники комунікації. Тут важливими є не тільки соціальні ролі, а і їх співвідносне положення в суспільній ієрархії. При спілкуванні між двома студентами; між студентом і викладачем; між начальником і підлеглим; між чоловіком і жінкою і т.д. У кожному окремому випадку етикетні вимоги можуть бути дуже різними. Одні одиниці змінюються іншими однорідними, але протиставлені стилістично. Так у наведених ситуаціях можуть бути доречними різні формули привітання: Привіт, Салют, Добрий день, Здрастуйте. Інші одиниці мовного етикету в одних випадках є обов’язковими, в інших – факультативними [4, c. 98].

Вітання – знак мовного етикету, з якого починається будь-який вид мовного спілкування, незалежно від того, були чи не були до цього  представлені один одному співрозмовники. Найважливішим є те, що першою вітається та людина, яка першою помітила партнера. Вихованість і моральний етикет не вбачає в послідовності вітання приниження своєї чи чужої гідності. Але при зустрічі знайомого, старшого за віком або положенню, передбачається, що першим вітає молодший старшого. Відсутність будь-якої уваги до привітання людини – акт зневажання, приниження її гідності, невиконання вимог мовного етикету і як результат – неввічливий стиль будь-якого спілкування. В російській та українській культурах прийнято рукостискання, особливо серед молоді. При знайомстві рукостискання не є обов’язковим і при його відсутності не є знаком образи або порушення етикету. Рукостискання в англомовному суспільстві символізує спілкування на соціальній дистанції. Молодь або близькі друзі не використовують рукостискання, але на званій вечері хазяйка дому вітає рукостисканням кожного запрошеного гостя. Джентльмени в офіційній ситуації завжди обмінюються рукостисканням, навіть коли для цього необхідно встати і пройти через усю кімнату. Леді, якщо вона цього побажає, пропонує свою руку джентльмену або ні. Старша за віком людина пропонує руку молодшій, але, як і в українській культурі, вважається образою не відповісти на протягнуту для рукостискання руку.

Вітання у більшості випадків слугує для вираження певного (з повагою або дружнього) відношення до адресата з метою, з одного боку, встановити тон спілкування, необхідний для адекватного сприйняття мови, а з іншої – стимулювати вигідне для мовця відношення адресата до того, що повідомляється, сприятливу для нього реакцію [6, c. 96-97].

В Україні, як і в інших регіонах Східної Європи, завжди панувала особлива повага молодшого до старших, що, наприклад, виявлялося у привітанні. Приміром, зустрічаючи особливо шановану людину похилого віку, молоді брали руку старшого обома руками, а потім цілували її зверху. Таке привітання вважалося вельми шанобливим. Українці завжди відзначалися великою гостинністю. Раніше, зустрічаючи гостей, господарі низько схиляли голову, тримаючи при цьому руку на серці (зокрема жінки). Схиляючи голову в уклоні, вони ніби «виносили» її назовні, «проголошуючи» її іншому, або ж намагалися зробити себе нижче за гостя і тим самим підкреслювали свій статус. Рука на серці означала особливу гостинність, вітання, яке йшло від серця [2, c. 134].

Висновки

Таким чином, в комунікативному етикеті вітання з відповідними невербальними проявами визначає характер і тональність подальшого спілкування мовців, характеризує їхній рівень володіння рідною мовою та засвідчує такі притаманні українцям риси, як шляхетність, ґречність, шану до батьків, до жінки, демократизм, делікатність, естетизм і емоційність.

У всьому світі при зустрічі люди вітають один одного, таким чином висловлюючи симпатію. Часто після привітань слідує бесіда. Зустрічаючись з будь-ким ми вітаємось, однак навряд чи задумуємося чи робимо ми це правильно. В першу чергу потрібно сказати що не привітатися з знайомою людиною неприпустимо — це буде сприйнято як образу.

Привітатись з людиною — означає виявити повагу до неї. А дотримання простих правил привітання дозволить вам уникнути багатьох непорозумінь.

Список використаної літератури

1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С.К. Богдан. — К. : Рідна мова, 1998. — 475 с.
2. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. — 3-тє вид., стереотип.. — Суми: Університетська книга; К.: ВД «Княгиня Ольга», 2005. — 221 с.
3. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.
4. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник/ Юрій Палеха,; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 179 с.
5. Радевич-Виницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич-Виницький. — Львів: Сполом, 2001. — 223 с.
6. Стоян Т. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник/ Тетяна Стоян,; М-во освіти і науки України, Київ. економ. ін-т менеджм.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 231 с.
7. Тимошенко Н. Корпоративна культура: Діловий етикет: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 392с.
8. Чмут Т. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка,. — 2-е вид., пере-роб. і доп.. — К.: Вікар, 2002. — 223 с.