1. Вплив культури на суспільне життя

Розуміння утворених інститутів і векторів соціально-економічних трансформацій, сучасних економічних практик того чи іншого суспільства неможливе без урахування культурного контексту, у якому здійснюється розвиток цих економічних і соціальних процесів. Сучасні економічні інститути залежать від лінії історичної траєкторії тієї чи іншої країни, є «вбудованими» в історично-культурні системи, які надають їм усталеності, живучості та опірності змінам.

Культура — це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, що є спільними для людей, які пов’язані певним способом життя.

Усі ці цінності, уявлення і коди поведінки є для людей «залізними», тобто непорушними, правилами, що диктують як вони мають діяти в тій чи іншій ситуації, як спілкуватися з іншими людьми, вступати з ними у різноманітні стосунки і будувати суспільні структури. Люди, позбавлені культури, тобто усіх цих цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, були б безпорадними, нездатними до об’єднання для вирішення різних проблем, наш суспільний світ розпався, а всі — загинули б.

Культура є складним динамічним утворенням, яке має винятково соціальну природу.

Культура формує особистість людини. Вона одночасно обмежує людську свободу і сприяє людській свободі.

На репресивності культури (обмеженні людської свободи) наголошував, австрійський психоаналітик Зиґмунд Фрейд (1866—1939). Право — винахід культури — забороняє людям певні способи поведінки (скажімо, ходити голим по вулиці), а інших способів поведінки від них вимагає (наприклад, платити за проїзд у громадському транспорті).

Разом з тим культура визволяє людину від:

• запрограмованого заздалегідь, інстинктивного стилю поведінки. Людина може вибирати який будинок їй будувати і чи будувати його взагалі, на відміну від синиці чи бджоли;
• необхідності кожного разу робити відкриття як жити у цьому світі, наприклад, завдяки культурі людина не має вигадувати знову мову, винаходити як потрібно здобувати вогонь, їжу та ін.

2. Сутність та поняття економічної культури

Економічна культура — це комплекс уявлень, переконань, звичок, стереотипів поведінки, які реалізуються в економічній сфері суспільства й пов’язані з економічною діяльністю. Економічна культура одночасно функціонує не лише у сфері економіки, але й у сфері соціальних відносин. Так, ринкові відносини є одночасно і економічними, і соціальними, коли люди реалізують свою поведінку на ринку товарів і послуг та здійснюють покупки різних товарів; на ринку праці, коли борються за нові робочі місця, необхідні для самореалізації та отримання доходу; на ринку фінансів, коли здійснюються операції з грошима, і т. ін. У реальному житті економічна та соціальна сфери функціонують як єдине ціле, бо соціальні відносини завжди проникнуті економічними. Наприклад, соціальні конфлікти між різними групами людей, які борються за оволодіння власністю, як правило, виникають у зв’язку з можливістю її перерозподілу. Отже, соціальний конфлікт має економічну природу.

Економічна культура є підсистемою загальної національної культури й тісно пов’язана з іншими її складовими: політичною культурою, правовою, моральною, релігійною та іншими. Вона є продуктом історичного економічного досвіду суспільства в цілому, так само, як і особистісного життєвого досвіду, що робить певний внесок у соціалізацію кожного індивідууму.

Економічна культура є багатовимірним явищем, яке складається як із раціональних, так й ірраціональних компонентів. Вона містить як базові елементи економічні цінності й норми, сформовані та поширені в даному суспільстві економічні стереотипи й міфологеми, ідеї, концепції та переконання, економічні традиції, а також установки та орієнтації людей щодо існуючої економічної системи в цілому, певних важливих «правил гри» і принципів взаємовідносин індивіда та економічних інститутів. Ці компоненти обумовлені соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними та іншими факторами, які характеризуються усталеністю, живучістю й стійкістю та не піддаються швидким змінам, навіть у періоди глибоких трансформацій у суспільному житті.

Економічна культура є більш широким поняттям, ніж поняття «економічна свідомість». Остання часто розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що виникає як відображення соціально-економічних умов буття, і означає суб’єктивний світ економічного, тобто вона передбачає установки, орієнтації, цінності, мотивації, уподобання і т. ін. Але економічна культура, крім елементів суб’єктивного світу, охоплює й такі компоненти, як норми й діючі правила гри, моделі масової економічної поведінки, вербальні реакції, економічну символіку та знакову систему, які виражаються не тільки словесно, але й іншими засобами та формами.

В економічній культурі можна виділити такі рівні:

• знання про економічну систему, її ролі, функції, рішення й дії, можливості й засоби впливу на прийняття рішень (когнітивні орієнтації);
• почуття відносно економічної системи, її структур, ролей, функцій;
• судження, думки й уявлення про економічну систему, її ролі, функції, які складаються з комбінації ціннісних стандартів і критеріїв, інформації та емоцій (оцінні орієнтації);
• найбільш поширені в суспільстві моделі економічної поведінки.

Виконуючи важливі функції, економічна культура має значний вплив на формування і функціонування економічної системи.

Комунікативна функція. Економічна культура є засобом зв’язку громадян з економічною системою суспільства, а також засобом здійснення економічних зв’язків громадян між собою. Комунікативна функція забезпечує спадкоємність економічного досвіду, тим самим здійснюється зв’язок між поколіннями. Вона реалізує співробітництво всіх членів суспільства у вирішенні завдань економічної безпеки й національного самозбереження, економічного прогресу та національного відродження.

Нормативно-регулювальна функція економічної культури спрямована на забезпечення усталеності економічного життя шляхом систематизації економічної поведінки й можливості соціально-економічних акторів конструктивно та своєчасно вирішувати економічні проблеми через структури економічних інститутів.

Інноваційна функція проявляється в здатності економічної культури до сприйняття нових елементів культурного досвіду, завдяки цьому утворюються нові форми господарювання, що забезпечує її саморозвиток та розвиток економічних інститутів при одночасному збереженні основних базових цінностей.

Інтеграційна функція здійснюється, з одного боку, через соціалізацію молодих поколінь, трансляцію їм укорінених в економічній культурі цінностей і зразків поведінки, з іншого завдяки існуючим економічним цінностям, ідеалам, нормам, традиціям, звичкам економічна культура породжує певний консенсус у суспільстві, узгодження між різними суб’єктами економічного процесу.

У рамках національної економічної культури доцільно розмежувати елітарну й масову субкультури, які відображають відмінності в орієнтаціях тих, хто прямо впливає на прийняття політико-економічних рішень, та їх менш активних співгромадян. Масова культура, у свою чергу, може складатися з численних субкультур, які ґрунтуються на класових, етнічних, регіональних або інших відмінностях. Наприклад, соціологічні дослідження останніх років свідчать, що в Україні ставлення до ринку й капіталізму в людей дорослого віку і молоді сильно відрізняються. Це дає змогу розрізняти в сучасній Україні дві економічні культури за ознакою віку: молодіжну і дорослих людей.

Використана література

1. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. Гум. ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.
2. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
3. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.
4. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.
5. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

2. Процедурний розділ програми. Стратегічний план та опис процедур

1. Процедурний розділ програми

Процедурний розділ:

■ Обґрунтування системи вибірки, одиниць спостереження;

■ Начерки основних процедур збору та аналізу даних;

■ Робочий план (де упорядковуються етапи, строки, ресурси роботи).

Процедурний розділ програми дослідження включає такі елементи: 1) принциповий стратегічний план дослідження;

• обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження;
• визначення основних процедур збирання та аналізу вихідних даних.

Логічний аналіз припускає точне, всебічне пояснення їх змісту та структури і як наслідок – дозволяє скласти чітке уявлення про предмет дослідження. При такому аналізі застосовують такого типу логічні процедури, як інтерпретація та операціоналізація понять. Пошук емпіричних визначень понять називають інтерпретацією, уточненням понять. Перш за все виділяються ключові поняття певного явища з точки зору розуміння проблеми. (Зауважимо: в різних ситуаціях, поняття можуть відображати (вміщувати) різні значення, розуміння). Суть цих процедур полягає у логічному структуруванні, тлумаченні (поданні) та уточненні змісту основних понять, котрі є головними компонентами у визначенні предмета дослідження. Це дозволяє дати опис і основних сторін предмета дослідження.

Особливе значення надається і операціоналізації понять, котрі певною мірою, ніби задають хід дослідженню, диктують логіку вивчення проблеми. Процедура інтерпретації основних понять здійснюється у формі пошуку тих окремих «підпонять», котрі і характеризують складові розуміння цього терміна. Надалі, на цьому етапі логічного аналізу інтерпретація поступається місцем уточненню (деталізація інтерпретації) основних понять. Ця процедура продовжує і деталізує інтерпретацію у вигляді розчленування раніше виділених складових основного поняття на їх елементи — ведучі характеристики предмета дослідження.

2. Стратегічний план та опис процедур

Конкретна форма або, інакше кажучи, конкретний характер соціологічного дослідження обумовлені поставленою метою, висунутими завданнями, гіпотезами. Саме відповідно до них, а також і залежно від глибини аналізу предмета дослідження, масштабності та складності завдань розрізняють чотири типи соціологічного дослідження: розвідувальний, описовий, аналітико-експериментальний, повторно-порівняльний Основною передумовою для вибору плану (стратегії) є стан наших знань до моменту збору інформації і можливість розробки гіпотез.

Розвідувальний тип — найбільш простий тип конкретно-соціологічного аналізу, базується на спрощеній програмі. Розвідувальне дослідження застосовують в якості попереднього етапу глибоких та масштабних досліджень. Потреба в ньому виникає особливо в тих випадках, коли предмет дослідження відносять до числа мало або взагалі не вивчених проблем. Мета такого типу дослідження — отримання додаткової інформації, виявлення проблем, висунення гіпотез з подальшим уточненням, коректування завдань, інструментарію, та ін. Як правило, у розвідувальному дослідженні використовується будь-який один з найбільш доступних методів збору інформації, що дозволяє здійснити його в короткі строки (наприклад, анкетне опитування).

Описовий тип дослідження — більш складний тип конкретно-соціологічного аналізу. За своїми метою та завданнями він обумовлює отримання емпіричних даних, котрі дають відносно цілісне уявлення про дане явище та його структурні компоненти і застосовують тоді, коли знання об’єкта достатні для висунення «гуртових» гіпотез. Мета такого типу дослідження – суворий опис якісно-кількісних особливостей, процесу, явища.

Аналітико-експериментальний — найбільш значний і поглиблений варіант соціологічного аналізу, який застосовують за умови досить високих знань, що дозволяє висувати пояснювальні припущення. Його мета — не тільки опис структурних елементів досліджуваного явища, а й з’ясування причин, котрі лежать в його основі, та дослідження функціональних взаємозв’язків. Підготовка такого типу дослідження потребує значного часу, ретельно розробленої програми та інструментарію. Тому нерідко за допомогою розвідувального та описового дослідження збираються дані, які дають попереднє уявлення про окремі сторони даного досліджуваного об’єкта.

Повторно-порівняльний тип дослідження впроваджується для виявлення тенденцій, закономірностей досліджуваного явища і застосовується для зіставлення даних у певному часовому інтервалі. Одним із найпоширеніших різновидів даного типу досліджень є панельні дослідження.

Використана література

6. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.
7. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
8. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.
9. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.
10. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -206 с.