Історіографія екскурсійної справи в Україні
Зміст
Вступ.
1. Історіографія екскурсійної справи в Україні
2. Форми контролю за роботою екскурсоводів.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
В умовах розбудови незалежної України відбувається процес вироблення нових орієнтирів та концептуальних підходів до економічного і культурного розвитку держави. Невід’ємною частиною практичного здійснення національного і культурного відродження України є краєзнавчо-екскурсійна справа, головна мета якої – глибоке пізнання історії, багатовікових традицій українського народу.Перетворення, які відбуваються в суспільстві, формуються на міцному історичному підґрунті, визначають інтерес до набутого досвіду, дають змогу аргументовано визначити основні завдання сьогодення. Краєзнавчо-екскурсійна справа є важливим фактором освіти та виховання українського суспільства, його культурного розвитку, екологічного оздоровлення та економічного зростання країни. Краєзнавчо-екскурсійна справа виконує відповідальні науково-пізнавальні функції, якнайтісніше взаємодіє з краєзнавством, пам’ятко-охоронною, природоохоронною та музейною роботою. Відродження кращих традицій вітчизняного екскурсознавства, особливо в навчальних закладах, має важливе значення для національно-культурного піднесення України. Вирішення стратегічних завдань розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи, які повинні підняти її на якісно-новий рівень, можливе тільки з урахуванням історичної практики і досвіду.
1. Історіографія екскурсійної справи в Україні
Відзначаються такі етапи історії екскурсійної справи в Україні: 20-ті – 50-ті роки; 60-ті – 80-ті роки, 90-ті роки ХХ ст. і 2000-ні роки ХХІ ст.
Основу першого етапу складають праці 1920-х років. Написані переважно фахівцями краєзнавчо-екскурсійної справи, вони торкалися питань організації екскурсій, певною мірою розкривали процес розвитку краєзнавчо-екскурсійної роботи. При цьому слід відзначити, що на початку 1920-х років публікації з питань теорії і практики екскурсійної справи, в основному, з’являлися в Російській Федерації. Вони розповсюджувалися в інших республіках, в тому числі і в Україні, і використовувалися екскурсійними і навчальними закладами. Освітнє значення екскурсійного методу, видів екскурсій, а також методику їх проведення, їх класифікацію розкрив у своїх працях педагог і методист Б.Є. Райков.
Значну увагу основам теорії та практики краєзнавчо-екскурсійної справи приділив М.П. Анциферов. Аналітичний підхід до цих питань простежується в його праці “Теория и практика экскурсий по обществоведению”. Автор відмічає інтенсивність розвитку екскурсійної справи, акцентує увагу на роботі керівника екскурсійної групи, подає розроблену ним екскурсійну програму. Екскурсійна програма, на його думку, не повинна бути простим переказом матеріалу про краєзнавчі об’єкти. Завдання полягає в тому, щоб допомогти екскурсанту виробити навички самостійного бачення навколишнього світу і вміння визначати в ньому найцінніше і найцікавіше. Ряд публікацій 1920-х років ХХ ст. розкривають тему практики екскурсійної справи. Серед авторів М.М. Макаров, П.А. Іпполітов, Д.О. Степанов, група авторів за відзначаються такі етапи її наукової розробки: 20-ті – 50-ті роки; 60-ті – 80-ті роки, 90-ті роки ХХ ст. і 2000-ні роки ХХІ ст.
Розширення краєзнавчо-екскурсійних маршрутів зумовило випуск регіональних видань таких авторів, як С. Голосовський, В.А. Вороніхін.
У працях О.Є. Константиновича, Б.М. Завадовського, М.Г.Тарасова йшлося про шкільні та позашкільні екскурсії і загальні питання з краєзнавчо-екскурсійної справи. Організаційні основи краєзнавчо-екскурсійної справи узагальнив у своїх роботах В. Антонов-Саратовський. Він дав загальну характеристику екскурсійної справи, розробив класифікацію екскурсій відповідно до поставленої мети: освітньої, суспільно-політичної, військово-оборонної, науково-дослідної. Його книга має підзаголовок “Азбука пролетарского туризма” і розкриває сторінки становлення однієї з керівних структур екскурсійної справи – Товариства пролетарського туризму і екскурсій. Агітаційно-пропагандистською була праця Л.М. Гурвіча “Социалистическое строительство и пролетарский туризм”. Звертаючись до екскурсійних термінів і даючи своє визначення „екскурсії”, автор на перше місце в екскурсійній справі ставить активну участь в соціалістичному будівництві.
В середині 20-х років література краєзнавчо-екскурсійного спрямування почала видаватися в Україні. Значна увага в ній приділялася шкільному краєзнавчому екскурсознавству. П.І. Духно розкривав роль екскурсій у вивченні учнями свого села, його населення, господарства, перспектив розвитку. Л. Миловидов показав взаємозв’язок шкільних екскурсій і краєзнавства, розробив нову класифікацію екскурсій. М. Година – у книзі “Екскурсії та туризм у шкільній та піонерській роботі” зосередив увагу на включенні екскурсій до шкільних програм з природознавства, проведенні виробничих екскурсій. Р. Черановський аналізував процес використання екскурсій на уроках з суспільствознавства.
Ґрунтовно висвітлював загальні питання розвитку та організації краєзнавчо-екскурсійної справи М. Погребецький. Він розробляв основи теорії екскурсійної справи, акцентував увагу на залученні екскурсантів до пам’яткоохоронної роботи, порушував питання про пільгове забезпечення екскурсантів. М. Філянський, як автор путівника, детально описував екскурсійні маршрути по Дніпру до Чорного моря.
Екскурсійно-краєзнавча література 20-х років містила опис багатьох визначних регіонів України: Харкова та його околиць, Чернігівщини21, Прилуччини, Одеси, Кременчуга, Уманщини та інших.
В літературі 30-х – 50-х і 60-х – 80-х років питання розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ ст. в Україні окремо не розглядалося. В 1981 році у видавництві Центрального рекламно-інформаційного бюро “Турист” в Москві вийшов короткий навчальний посібник Р.А. Дьякової “История экскурсионного дела в СССР”. Праця присвячена розвитку туристсько-екскурсійної справи з XVIII століття до 80-х років ХХ століття. В ній є матеріали про становлення екскурсійної справи в 1920-х роках, але в них відсутній практичний матеріал по Україні. В такому ж плані побудовано праці В. Дворніченко “Развитие туризма в СССР (1917-1983)”, Л.М. Логінова і Ю.В. Рухлова “История развития туристско-экскурсионного дела”.
В 1990-х – 2000-х роках, коли наша Україна є незалежною державою, питання розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи в 20-х роках ХХ століття розглядаються та обговорюються на науково-практичних конференціях. Потрібно відмітити, що наукові дослідження авторів, учасників конференцій висвітлюють питання розвитку туризму та екскурсій в 1920-х роках на рівні регіонів: О.Б. Коваленко “З історії туристично-екскурсійної роботи на Чернігівщині”, Л.В. Шевченко “Шарлемань М.В. – один з організаторів природознавчих екскурсій та популяризатор науки”, Я. Верменич “Висвітлення в ході екскурсій внеску Д.М. Щербаківського в розбудову музеїв Києва в 20-х роках ХХ ст.”, Т. Демченко, В. Онищенко, В.Ткаченко, “Краєзнавчо-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-ті рр. ХХ ст.”
Цікавими та змістовними є матеріали Л.В. Яковлєвої і С.В. Грибанової про архівні документи, які розкривають питання екскурсійної роботи в Україні в 20-х роках, В.О. Савчука про взаємодію туризму і краєзнавства. Проблеми розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи розглядаються у виданнях Київського університету туризму, економіки і права, в наукових збірниках Київського інституту туризму федерації профспілок України: “Розвиток туризму в Україні”, “З історії вітчизняного туризму”, “Туристично-краєзнавчі дослідження”. Важливою віхою в історіографії розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи є наукові видання Інституту історії України НАН України і Всеукраїнської Спілки краєзнавців: “Історія України, маловідомі імена, події, факти”.
2. Форми контролю за роботою екскурсоводів
До складу туристичних послуг, згідно з Міждержавними стандартами (ГОСТ 28681.1-95 і ГОСТ 28682.2-95), зараховуються екскурсії, походи і подорожі. Екскурсія може бути надана як екскурсанту, так і туристу.
Екскурсія — туристична послуга, яка забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних та інших потреб туриста або екскурсанта.
Екскурсоводами можуть працювати особи, які мають вищу базову (бакалавр) або повну вищу (спеціаліст, магістр) освіту (Закон України «Про вищу освіту», розділ ІІ, ст.6) та відповідний диплом чи посвідчення (сертифікат) про спеціальну підготовку екскурсоводів.
Основа професійної майстерності – володіння методикою проведення екскурсії і вміння керувати групою в процесі пізнання. Вона будується на активномув використанні і вмілому поєднанні показу і розповіді, участі в процесі сприйняття взаємодії екскурсовода, екскурсанта і екскурсійного об’єкту.
Підготовка нової екскурсії доручається творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. В більшості своїй це екскурсоводи, що працюють в установі. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних галузей — науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т. д.
Зазвичай кожному з учасників творчої групи доручається розробка одного з розділів, одній з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. В цілях контролю за роботою вибирається керівник творчої групи.
Робота розпочинається з підбору матеріалу по темі і його вивчення, відбору об'єктів показу, а також накопичення знань по всіх розділах теми.
Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:
— попередня робота — підбір матеріалів для майбутньої екскурсії, їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об'єктів, на яких буде побудована екскурсія;
— безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над вмістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів;
— завершальний ступінь — прийом (захист) екскурсії на маршруті. Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті.
Дозвіл на право здійснення туристичного супроводу є офіційним документом, який підтверджує кваліфікацію фахівця туристичного супроводу і дає право на:
— надання екскурсійних послуг екскурсоводами та гідами-перекладачами в населених пунктах та об'єктах показу, внутрішніми правилами яких це не заборонено, у межах даної адміністративної території та надання дорожньої інформації під час слідування туристичних груп до місця призначення;
— надання відповідних послуг із туристичного супроводу іншими фахівцями туристичного супроводу.
Дозвіл повинні отримувати гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом, за винятком осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування (музеї, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, монастирські комплекси, спеціалізовані виставки тощо).
Перелік посад фахівців туристичного супроводу, яким для здійснення діяльності, пов'язаної з туристичним супроводом, необхідно отримання Дозволу, та кваліфікаційні вимоги до них затверджуються окремим наказом Держтурадміністрації України.
Діяльність з надання послуг туристичного супроводу без Дозволу вважається порушенням чинного законодавства в галузі туризму і тягне за собою відповідальність згідно із Законом України "Про туризм" ( 324/95-ВР ).
Видача Дозволів (у межах даної адміністративної території) здійснюється відповідними акредитаційними комісіями, створеними Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
Положення про акредитаційну комісію та її склад затверджуються розпорядчими актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів місцевих органів виконавчої влади за поданням Міністерства курортів та туризму Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань туризму і курортів обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
До складу акредитаційної комісії (не менше 5 осіб) входять представники структурних підрозділів з питань туризму місцевих органів виконавчої влади та громадських організацій туристичної спрямованості, фахівці туристичного супроводу зі стажем роботи не менше 5 років, представники суб'єктів підприємницької діяльності, що надають екскурсійні послуги та послуги туристичного супроводу.
Акредитаційні комісії в разі потреби та за попередньою домовленістю можуть укладати угоди про видачу Дозволів екскурсоводам та гідам-перекладачам, дія яких поширюватиметься на відповідні адміністративні території, із зазначенням у дозвільних документах.
Основними функціями акредитаційної комісії є:
— розгляд і прийняття рішень за заявами претендентів про видачу (поновлення дії) Дозволу;
— підтвердження відповідності кваліфікаційним вимогам або прийняття рішення про мотивовану відмову;
— розгляд і прийняття рішень про скасування дозволу;
— формування, унесення змін та ведення реєстру фахівців туристичного супроводу. Інформаційний фонд реєстру щомісяця надається центральному органу виконавчої влади в галузі туризму на бланках або технічних носіях.
Фахівці туристичного супроводу для отримання Дозволу мають подати акредитаційній комісії заяву встановленого зразка, 4 фотокартки та такі документи, завірені в установленому порядку:
— паспортні дані;
— копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
— копію диплома про освіту (повна вища, базова вища освіта);
— копію документа про закінчення спеціальних фахових установ;
— копію посвідчення екскурсовода / гіда-перекладача або іншого фахівця туристичного супроводу (старого зразка) у разі його наявності;
— копію документа про перепідготовку чи підвищення кваліфікації;
— копію трудової книжки;
— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (якщо екскурсовод / гід-перекладач самостійно надає екскурсійні послуги або інший фахівець туристичного супроводу — послуги туристичного супроводу як суб'єкт підприємницької діяльності).
Акредитаційна карта встановленого зразка заповнюється і подається акредитаційній комісії претендентом на отримання Дозволу в разі його бажання бути внесеним до реєстру фахівців туристичного супроводу України.
Документи подаються претендентом особисто або через уповноважений ним орган чи особу.
Акредитаційна комісія терміном 15 днів з моменту подання претендентом документів розглядає їх і приймає відповідне рішення. При необхідності акредитаційна комісія може запросити претендента на співбесіду протягом цього строку і зажадати від нього надання додаткової інформації про фахову підготовку.
Протягом 10 днів з моменту прийняття рішення акредитаційною комісією претендент особисто або через уповноважений ним орган чи особу отримує:
— посвідчення про надання Дозволу встановленого зразка або мотивовану відмову у видачі Дозволу в письмовій формі;
— нагрудний знак (бейдж) установленого зразка.
Підстави для відмови видачі Дозволу претенденту:
У разі, якщо заявником надані документи не в повному обсязі чи з недостовірною інформацією або виявлено невідповідність поданих документів вимогам законодавства, акредитаційна комісія повертає їх претенденту в десятиденний строк від дня надходження з мотивованою письмовою відмовою у видачі Дозволу.
Дозвіл видається строком на три роки. Продовження строку дії Дозволу здійснюється у порядку, установленому для його отримання.
Переоформлення виданого Дозволу здійснюється у разі зміни:
— прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи;
— місця проживання фізичної особи.
У разі втрати або пошкодження виданого Дозволу видається дублікат Дозволу.
Акредитаційна комісія протягом 10 робочих днів після отримання заяви про видачу дубліката Дозволу видає заявникові дублікат Дозволу.
У разі втрати Дозволу фахівець туристичного супроводу зобов'язаний звернутися до відповідної акредитаційної комісії із заявою про видачу дубліката.
Строк дії дубліката Дозволу не може перевищувати строку, який зазначався у втраченому або пошкодженому Дозволі.
Фахівець туристичного супроводу, що подав документи на видачу дубліката Дозволу замість втраченого або пошкодженого, може здійснювати туристичний супровід на підставі довідки, яка видається акредитаційною комісією при наявності заяви претендента щодо видачі дубліката Дозволу.
Фахівці туристичного супроводу, що отримали в установленому порядку Дозвіл та надають самостійно послуги туристичного супроводу як суб'єкти підприємницької діяльності, подають у визначені терміни, у повному обсязі, за формами, передбаченими звітно-статистичною документацією, достовірну статистичну інформацію відповідно до порядку, установленого чинним законодавством України про державну статистику, підзаконними актами центральних органів виконавчої влади з питань туризму та статистики, у тому числі:
— до органів державної статистики та місцевого органу виконавчої влади в галузі туризму — звіт про діяльність туристичної організації за формами: N 1-ТУР та N 1-ТУР(к), затвердженими наказом Державного комітету статистики України від 04.03.98 N 96 ( z0182-98 ) (зареєстрований Міністерством юстиції України від 19.03.98 за N 182/2622);
— до органів державної статистики — звіт про обсяги реалізованих послуг за формою N 1-послуги, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 18.07.03 N 221 ( v0221202-03 ).
Суб'єкти господарювання — пансіонати, санаторії, готелі тощо (крім туроператорів або турагентів, у трудових відносинах з якими перебувають фахівці туристичного супроводу, що отримали в установленому порядку Дозвіл) подають у визначені терміни, у повному обсязі, за формами, передбаченими звітно-статистичною документацією, достовірну статистичну інформацію відповідно до порядку, установленому чинним законодавством України про державну статистику, підзаконними актами центральних органів виконавчої влади з питань туризму та статистики, у тому числі до органів державної статистики та місцевого органу виконавчої влади в галузі туризму — звіт про діяльність туристичної організації за формами: N 1-ТУР та N 1-ТУР(к), затвердженими наказом Державного комітету статистики України від 04.03.98 N 96 ( z0182-98 ), відзначаючи показники з діяльності, пов'язаної з туристичним супроводом.
Екскурсоводи та гіди-перекладачі під час надання екскурсійних послуг та інші фахівці туристичного супроводу при здійсненні туристичного супроводу повинні мати при собі:
— нагрудний знак (бейдж);
— Дозвіл на право здійснення туристичного супроводу;
— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, завірену в установленому порядку ( у разі, якщо екскурсовод / гід-перекладач самостійно надає екскурсійні послуги або інший фахівець туристичного супроводу — послуги туристичного супроводу як суб'єкт підприємницької діяльності).
Скасування дії Дозволу акредитаційною комісією може бути здійснено в разі:
Порушення фахівцями туристичного супроводу норм Положення про порядок отримання Дозволу.
Подання недостовірних відомостей при отриманні Дозволу.
Передачі Дозволу іншим особам.
Наявності обґрунтованих скарг з боку суб'єктів туристичної діяльності, представників об'єктів показу, музеїв тощо, а також екскурсантів та туристів.
Ненадання статистичної звітності.
Порушення умов договору між туристом (екскурсантом) та особою, яка надає послуги туристичного супроводу.
Порушення законодавства, вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму.
Рішення акредитаційної комісії про скасування дії Дозволу протягом 10 днів з моменту прийняття рішення надсилається в письмовій формі власнику Дозволу, органам, які здійснюють контролюючі функції, та засобам масової інформації для його опублікування.
У разі скасування Дозволу фахівець туристичного супроводу може порушити питання про отримання нового Дозволу на право здійснення туристичного супроводу, але не раніше ніж через рік (пункти 3.4.1, 3.4.2, 3.4.3) та через три місяці (пункти 3.4.4, 3.4.5, 3.4.6, 3.4.7) з дати прийняття акредитаційною комісією рішення про анулювання попереднього Дозволу.
Розгляд заяв, претензій та скарг фізичних осіб, що здійснюють туристичний супровід, щодо скасування акредитаційними комісіями Дозволів на право здійснення туристичного супроводу або безпідставних (невмотивованих) відмов у їх видачі здійснюється Апеляційною комісією, створеною при Держтурадміністрації України.
Висновки
Екскурсійна діяльність – це надзвичайно складна і проблемна сфера сучасної туристської галузі України. Особливої актуальності цей напрямок наукових і практичних досліджень отримав у зв’язку із зростанням обсягу екскурсійних послуг на ринку організованого туризму, що викликано різними причинами:
по-перше – це підвищення культурного й освітнього рівня суспільства в цілому;
по-друге – розширення цілей самого туризму, так відправляючись у туристську поїздку не завжди на перший план ставляться тільки рекреаційні цілі. Сучасні споживачі перебуваючи на відпочинку бажають також задовольнити й інтереси пізнання, освіти і духовного розвитку;
по-третє – це пов'язане із тлумаченням самого поняття «турпродукт» як комплексу послуг надаваного туристові в ході подорожі.
Екскурсоводами можуть працювати особи, які мають вищу базову (бакалавр) або повну вищу (спеціаліст, магістр) освіту (Закон України «Про вищу освіту», розділ ІІ, ст.6) та відповідний диплом чи посвідчення (сертифікат) про спеціальну підготовку екскурсоводів.
Основа професійної майстерності – володіння методикою проведення екскурсії і вміння керувати групою в процесі пізнання. Вона будується на активномув використанні і вмілому поєднанні показу і розповіді, участі в процесі сприйняття взаємодії екскурсовода, екскурсанта і екскурсійного об’єкту.
Список використаних джерел
1. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. — Київ,
2002. – 67 с.
2. З історії вітчизняного туризму. – К.: Б.в., 1997. – 160 с.
3. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. — Чернівці:
Прут, 1996. – 96 с.
4. Любіцева О. О., Бабарицька В. К, Мельник О. П. Організація туризму в Україні. Конспект лекцій. — К.: КДТЕУ, 1995. – 255 с.
5. Розвиток туризму в Україні. Проблеми і перспективи. – К.: Б.в., 1995. – 210 с.
6. Туризм ХХI століття. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. –К.: Б.в., 2002. – 560 с.