Вступ

Значна частка доходів Греції надходить від сфери туризму, саме на неї припадає 18 відсотків ВВП країни і 20 відсотків всієї робочої сили Середземномор’я. У 2004 році Греція привітала 16,5 млн. туристів. За даними опитування, проведеного у Китаї 2005 року, Греція була названа китайцями туристичним вибором номер один, крім того 6 088 287 осіб відповіли, що відвідували лише столицю — місто Афіни. У 2007 році Грецію відвідало понад 19 мільйонів туристів, піднявши її у першу десятку туристичних напрямків світу. Острів Родос був визнаний кращим курортом європейськими туристами. У 2008-2009 роках кількість туристів дещо скоротилась. Втім грецькі отельєри сподіваються збільшити частку туристів з країн СНД загальним введенням систем розміщення «All-inclusive» та наймом російськомовного персоналу.

Попит на туристський продукт Греції формується в основному в європейських країнах (92,7%), де основним туристогенеруючим блоком виступає ЄС (78,18% загальноєвропейського попиту). На другому місці знаходиться Східна Азія та Тихоокеанський, а також американський регіони, які в сукупності забезпечують близько 6% туристських потоків до країни.             Така значна залежність від європейського туристичного ринку пояснюється, з одного боку, можливістю вільного пересування в рамках Шенгенської зони, до якої входить Греція, а з іншого, значним обсягом туристських обмінів з країнами, з якими Греція має спільний кордон.

Сьогодні грецькі урядові програми спрямовані на створення нових планів, що сприятимуть просуненню інвестицій та використанню конкретних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Головною метою відповідних програм є пряме та непряме розповсюдження рекламних прокламацій про Грецію. У результаті вже у 2007 р. Греція вийшла зі своїм туристським продуктом на нові ринки – Росії та Китаю.

Туризм в Греції на даному етапі розвитку економіки є однією з пріоритетних галузей. Відповідно до  даних Банку Греції в 2006 р. сума основних джерел валютних надходжень склали:

• туризм — 9,4 млрд. євро;
• експорт товарів — 11,1 млрд. євро;
• морські перевезення — 9,6 млрд. євро;
• з фондів ЄС — 5,4 млрд. євро.

Створено широку мережу туристичної індустрії, до якої входять засоби розміщення об’єкти харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного, релігійного та іншого призначення. Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Для розвитку туристичної галузі Греції велике значення має міжнародний туризм, тому що країна посідає значне місце на світовому туристичного ринку. Україна грає тут важливу роль, оскільки в країні, в порівнянні з країнами СНД зосереджена одна з найбільших грецьких діаспор. Крім того існують цілі поселення греків, насамперед в Донецькій області, де збереглися культура та традиції грецького народу. Таким чином, історичні узи дружби сприяють співпраці між Грецією і Україною на різних рівнях економічного та культурного життя.

1. Рекреаційні ресурси Греції:

— природні

Греція — держава у східній частині Середземного моря, що розташована на стику Європи та Азії. Вона займає Балканський п-ів та численні острови (понад 1000) Егейського, Іонічного та Адріатичного морів, на які припадає 20% від усієї території країни. Південні береги омиваються Середземним морем, західні — Іонічним, східні — Егейським. Найбільші прилеглі грецькі острови — Крит, Евбея, Родос, Лесбос, архіпелаги Іонічний, Кіклади, Північні та Південні Споради. Площа країни становить 132 тис. км² (у т. ч. острівна частина — 25 тис. км²).

Афіни розташовані на п-ві Аттика, поблизу узбережжя Егейського моря, у межах рівнини, що зрошується р. Кіфісос. Клімат середземноморський, з сухим і жарким літом (середня температура липня+-27°С) і дощовою зимою (у січні+9°С), однак взимку інколи можуть бути невеликі морози та сніг.

У прибережних і низькогірських районах Греції під кущами і сухими лісами ґрунти коричневі і буро-коричневі, више — бурі, гірсько-лісисті. На карбонатних породах східної Фесалії, Пелопоннеса, на Спорадах — гірські червоні ґрунти. В багатьох районах ґрунти піддаються ерозії.

Не дивлячись на досить обмежену зону землі, Греція містить дивовижну різноманітність екосистем з багатьма вражаючими природними контрастами і областями великої екологічної цінності. Заболочені землі, старі ліси, скелясті гірські масиви, печери, ущелини, озера, річки, родючі долини захоплюючої краси, унікальні природні місця існування і тисячі островів вносять внесок до біологічної різноманітності Греції.

Ліси займають лише 10-11% території країни, але тут широко поширені чагарники вічнозелених кущів. Зустрічаються соснові переліски, вічнозелені дуби, кипариси і платани. На рівнинах і в передгір’ї широко поширені виноградники і сади середземноморських фруктових дерев. На схилах пагорбів розташовані плантації маслин, інжиру та гранат, фруктові сади, виноградники агав і опунцій.

Вище вічнозеленого поясу розташовуються пояси гірських лісів і кущів, в яких з підвищенням висоти культурна рослинність поступово міняється (вічнозелені ліси і кущі переходять в листяні, а останні — в хвойні).  В Греції багатий рослинний світ : більше 6000 видів рослин, деякі з яких виростають тільки тут, включаючи більше 100 видів орхідей. Навесні Пелопоннес і гори Криту пістрявіють квітами крокусів, анемон, ірисів, маків, лілій, кам’яних троянд і цикламенів.

Квітень і травень —  найкрасивіші місяці року [11, c. 147-148].  Тваринний світ Греції бідний на ссавців, особливо на великих. Зрідка, в горах, на північному заході країни зустрічається ведмідь, а з хижаків залишилися: дика кішка, лисиця, шакал, кам’яна куниця, баразк. Копитні зустрічаються у невеликій кількості  : крітський гірський козел, лань, косуля, благородний олень, кабан. Найбільш численні ссавці — гризуни (дикобраз, сірий ховрах, миші, соня, польова миша), південний вид летючих мишей і комахоїдні землерийки, їжаки, кроти.

В Греції чимало плазунів — черепах, ящірок, змій.       Різноманітна і численна фауна пташок: перепілки, дикі качки, голуби, в’яхир і клінтух, сірі та гірські куропатки, яскравопері удоди, зимородки, а з хижих — коршуни, чорні грифи, орли, соколи, сови. Для Греції характерні також довгоносий баклан, кучерявий пелікан, лелека.                               Греція містить під охороною багато видів тварин, що знаходяться на межі вимирання. Північні ліси є будинком куниці, бурому ведмедеві, оленям, косулям і іноді вовкам, дикій свині і рисі. Шакали, дикі козли і їжаки живуть на півдні.     Греція — важливе місце існування для міграційних птахів. Морське життя однаково багате і різноманітне.

— клімат

Для країни характерний середземноморський субтропічний клімат, з м’якою вологою зимою та жарким сухим літом. Середня температура січня становить +9°С, липня + 1-27°С. Кількість опадів зменшується з північного заходу на південний схід. На навітряних схилах гір за рік випадає 1200—1400 мм опадів, а на рівнинах — до 350 мм, з яких 80% — взимку. У горах (на висотах понад 600 м) і на півночі країни клімат суворіший, взимку температури сягають нижче 0°С.

Греція входить в средземноморську кліматичну зону (субтропічний, середземноморський клімат): влітку тут майже немає дощів, а під час нетривалої зими йдуть дощі, іноді випадає сніг, але швидко тане. Тільки гірські райони центральної частини країни характеризуються помірно континентальним кліматом. Кількість опадів за рік 400 — 700 мм на рівнинах і до 1500 мм в горах.

Морози в країні надто рідкі, однак вершини гір взимку покриті снігом. Кращий туристичний сезон в Греції — з травня по червень. У цей період море прогрівається до 18 — 20 градусів.

У Греції також виділяють такі кліматичні райони:       Середземноморський — район Киклади, Додеканеса, острову Кріт, Східного Пелопнесса і частини Стереа Еллади, Аттіка. у зимові місяці трапляються снігопади. тепла волога зима (середня температура січня +10 градусів З, вологість 75%) і жарке сухе літо (середня температура липня +32градуса З, вологість 55%).

Альпійсько — Західногрецький (Епір, Центральна Греція, Фессалія, Західна Македонія, західні і центральні частини Пелопонесса, префектури Aчае, Аркадії і Лаконії, Іонічні острови, Стереа Еллада), велика кількість опадів. Середньорічна температура в Афінах біля 17° С. Найхолодніший місяць в Афінах — січень (9° С), найжаркіший — липень (в середньому 27° С). У липні — серпні в південній і центральній Греції температура повітря іноді підіймається до 45°С. На півночі трохи прохолодніше, іноді йдуть короткочасні дощі, які приносять приємну свіжість [15, c. 59-60].

— рельєф

Греція складається з материкової (області Аттика, Пелопоннес, Центральна Греція, Фессалія, Епір, Македонія та Фракія) та острівної частин, загальною площею 131 990 км2. На островах мешкає близько 20% всього населення Греції, їх більше 20 тисяч, проте населених — менше         200. Найбільшими островамии Греції є Крит, Керкіра та Родос. Протяжність кордонів Греції — 1 166 км, з них довжина берегової лінії — 14 880 км (це десятий показник в світі). Територію країни омивають Егейське, Іонічне, а південь острова Крит — Лівійське море.

Невелика група Іонічних островів утворює ланцюжок, що обмежує Грецію із заходу. Егейські острови навпаки численні. Деякі з них об’єднані в архіпелаги, як наприклад, групи островів на північному сході Егейського моря — Споради, Кіклади і Додеканес. Інші розташовуються ізольовано, наприклад, острів Крит. Кікладський архіпелаг складається з 39 островів, з яких тільки 24 заселені.

Споруди, розташовані вздовж східного узбережжя материкової Греції та Евбеї, характеризуються достовірно острівним колоритом і зберігають незайманими народні традиції. Група Додеканеських островів нараховує 12 великих і безліч дрібних островів, кожний зі своїми особливостями і відмітними ознаками. Нарешті в Саронічній затоці, яка з’єднує узбережжя Аттики і Пелопоннеса, розташовується ще одна група невеликих островів Аргосароніка.

Грецький ландшафт — це чергування скелястих, безлісних гір, густонаселених долин, численних островів, проток і бухт.

Гірські масиви займають майже 2/3 території країни. Усю територію з північного заходу до південного сходу займають дві гірські системи: західна простягається вздовж узбережжя Іонічного моря, охоплює гори Пінд, потім переходить на п-ів Пелопоннес, її продовженням є гори островів Крит і Родос; східна система починається у горах Грамос, охоплює масиви Отріс та Парнас, переходить на о. Евбея та о-ви Кіклади. У горах поширений карст (карстові печери та воронки). Уздовж узбережжя Егейського моря розташовані невеликі рівнини [16, c. 144-145].

— найвища точка (висота)

Греція — гірська країна, розташована в поясі сухих субтропіків. Близько 4/5 території Греції — середньовисотні гори (найбільша — гора Олімп, висота 2 917 м) та плоскогір’я. Вздовж побережжя Егейського моря невеликі рівнини (Фессалійська, Салонікська та інші). Береги сильно розчленовані.

— водні ресурси

Ріки Греції нечисленні, невеликі, однак бурхливі, з мальовничими порогами та водоспадами, часто утворюють вузькі каньйони. Найдовша ріка країни — Альякмон (довжина майже 300 км). Інші великі ріки Піньйос, Нестос, Стрімон, Вардар починаються у горах Пінд та впадають в Іонічне або в Егейське моря. В Греції налічується понад 20 озер площею від 10 до 100 км . Найбільші та найглибші з них, зокрема Тріхоніс, Волві, Вегорітис, мають тектонічне походження. У країнах багато карстових озер, які, як правило, невеликі і живляться підземними водами (найбільше — оз. Яніна площею 22 км²).

Найбільш значні — Вардар, Маріца, Стримон(Струма), Нестос (Места) — на півночі і пвінічному сході. Більшість — гірські річки, що протікають по тектонічним розломам. Їх підживлюють переважно сніги та дощі, кількість води помітно зменшується влітку. Деякі ріки використовуються для орошення. Найдовша річка Греції-Альякмoн. Найбільші озера — Триконіс (на південному заході), Веюрітис (на північному заході, Преспа (на кордоні Греції, Югославії і Албанії). Ці озера — тектонічного походження. Багато карстових озер, є й мінеральні джерела [2, c. 63-64].

2. Історико-культурні ресурси країни

Завдяки тому, що історія Греції багатогранна і бере свій початок ще з найдавніших часів, до наших днів дійшли такі історико-культурні пам’ятки, яких немає ні в одній іншій країні світу. Всі їх описати в одній роботі, звичайно, неможливо. Тому ми зупинимося на самих основних, тих, які приваблюють туристів з усіх країн, щоб відчути свою причетність до історії.

Один з основних — це Акрополь в Афінах. Він розташований на природному вапняковій скелі висотою 156 м над рівнем моря, з плоскою вершиною (270-155 м). За знайденими фрагментами керамічним визначається дата перших поселень на Акрополі (4-7 тис. до н.е.). У 13 ст. до н.е. скелі Афінського Акрополя зміцнюються кам’яними стінами товщиною 5 м, зведення яких пізніше приписувалися Кіклопам, істотам надприродної сили. Частина цих стін збереглися і в даний час (наприклад, за південною стіною Пропилей).

Вже в середині 7 ст. до н.е. на Акрополі з’являється перше велике спорудження — храм поліади, замінило невелике святилище геометричного періоду, в якому зберігалася міська скарбниця. Новим були розміри будівлі і вперше з’явилося фронтонні обрамлення (тільки з східного боку). На початку 6 ст. до н.е. будівля перебудовується: збільшуються розміри, виникає другий фронтон та колонада. Близько 525 до н.е. храм був побудований заново, знайшовши мармурові фронтони, метопи та інші деталі. Приблизно тоді ж на Акрополі з’являються перші мармурові статуї («Мосхофор» (570 до н.е.)), численні зображення дівчат, т.зв. Кори.

У наступні епохи вигляд Афінського Акрополя змінювався незначно: на початку 4 ст. до н.е. цар Пергама Евмен II встановлює квадригу на високому постаменті (відомий як Постамент Агріппи) поряд з Пінокатекой, що примикає до Пропилеям. У Римський період на Акрополі схід Парфенона був побудований невеликий круглий моноптерний (без вівтарної частини) храм на честь обожненої Роми (Риму) і імператора Августа (27 до н.е.).

Великою тривогою останніх десятиліть стало руйнування мармуру. Залізні конструкції, які використовувалися для з’єднання і зміцнення мармурових частин, і які прилягали до нього, руйнували камінь. У результаті ж викидів в атмосферу вихлопних газів відбулося підвищення вмісту сірки в повітрі, що призвело до перетворення мармуру в вапняк. Щоб запобігти руйнації, частина залізних конструкцій була залучена і замінена латунними. Проте протидіяти хімічному руйнуванню не представляється можливим, тому частина скульптур Акрополя була замінена копіями. Оригінали зберігаються в Музеї Акрополя (Каріатиди з портик каріатид Ерехтейона) [9, c. 107-108].

Також важливою пам’яткою Афін є Парфенон.

Парфенон — знаменитий храм Афіни Парфенос на Акрополі в Афінах, пам’ятник давньо-грецької високої класики. Мармуровий доричний периптер з ионическим скульптурним фризом (447-438 до н.е. арх. Іктін і Каллікрат) чудовий величної красою форм і пропорцій. Статуї фронтонів, рельєфи метоп і фриза (закінчені в 432 до н.е.) створені під керівництвом Фідія. Зруйнований в 1687. Частково відновлено.

Парфенон — вершина грецької архітектури. Він побудований у V столітті до н.е. в Афінах, найбагатшому і знасенітом з грецьких міст. Саме на V століття до н.е. припадає розквіт грецького мистецтва. Парфенон, як і більшість грецьких храмів, зведений на високому пагорбі, і його біломармуровий силует чітко малюється на фоні неба.

Поруч з Парфеноном знаходиться найдавніше місце поклоніння афінян — невеликий класичний храм Ерехтейон (421-407 рр.. До н. Е..), Побудований на місці мікенського царського палацу. За легендою, саме на цьому місці розв’язався суперечка Афіни і Посейдона за право протегувати місту. На честь цієї події і були побудовані два храми під одним дахом. Найбільший інтерес викликає «Портик Дочок» — шість скульптур Каріатид, одна з яких була вивезена англійським послом в Лондон (зараз зберігається в Британському музеї), що породило легенду про почуте в ночі плаче залишилися Каріатид за своєю викраденої сестрі.

Гористий півострів Пелопоннес, що лежить на півдні Греції, є одним із центрів грецької цивілізації, «батьківщиною» багатьох міфів і сучасним курортним районом. Стародавній Корінф з його руїнами храму Аполлона (VI ст. до н.е.), Римської агорою, Одеон і театром , або руїни знаменитого Лакедемона (Спарти) із залишками акрополя, храму Афіни (VI ст. до н. е..), численних святилищ і театру (I — II ст. н. е..). У північній частині Пелопоннесу, в передгір’ях Агйос-Іліас, лежить центр однієї з найдавніших цивілізацій світу — місто і фортеця Мікени, заснований легендарним Персеєм. У 1870 р. археолог Генріх Шліман, спираючись на тексти «Іліади» Гомера, почав розкопки в цих місцях, і заново відкрив світові скарби «золотих Мікен». Фортеця, що оточувала місто, була побудована з гігантських кам’яних блоків, що породило легенду про циклопе, побудував її. Зараз на місці легендарного міста розташований музей, знаменитий своїми «Левиними воротами», «гробницею Агамемнона», царським палацом, царським кладовищем і руїнами численних побутових будівель, а безліч золотих виробів, знайдених при розкопках, зберігаються зараз у Національному Археологічному музеї в Афінах [9, c. 110].

Олімпія, давньогрецьке місто в північно-західній частині Пелопоннесу, це місце давнього культу Зевса і батьківщина Олімпійських Ігор в честь Зевса Олімпійського. Існування Олімпії йде корінням в глибоку старовину — перші поселення тут ставляться до III тисячоліття до н. е.., а найдавніші архітектурні пам’ятки — до II тисячоліття до н. е.. В даний час майже всі пам’ятники комплексу Альтіса (олімпійський храмової-культовий комплекс) розкрито, а це такі знамениті споруди, як залишки святилища Пелопса над його могилою (кінець II тисячоліття до н. Е..), Храму Гери (VII ст. До н. е..), що належали до «семи чудес світу» святилище і оракул Зевса (468-456 рр.. до н. е..), портик Ехо (VI ст. до н. е..), палестра (III ст. до н. е. .) та гімнасіон (II ст. до н. е..), ряд храмових скарбниць, булевтеріон (місце засідання Олімпійського ради, VI-V ст. до н. е..), стадіон, понад 130 статуй, тріумфальна арка Нерона, терми і німфей римського періоду, і багато іншого. З моменту відродження Ігор в 1896 р., в стародавньому святилищі Олімпії знову запалюється олімпійський вогонь, звідси він робить свою подорож до місця проведення чергової Олімпіади. У 1887 р. утворено музей Олімпії — одне з кращих у світі зібрань античного мистецтва.

Перша столиця незалежної Греції — Нафпліон (165 км. Від Афін), славиться своєю турецькою фортецею Паламидов, невеликим Венеціанським замком на острівці біля входу в бухту і мальовничими алеями, порослими тополями і оливковими деревами. Зараз це відправна точка численних екскурсій по Пелопоннесу і до островів Гідра, Спетсес і Порос, а також в Монемвасії. В околицях Нафпліон безліч хороших і чистих пляжів, кращі з яких простягнулися по узбережжю Саронічної затоки біля курорту Толон. Можна також відпочити і на чудових піщаних узбережжях Кіллін, Калогрія, Ерміоніда, Порто Хелі і Галатас, або в мальовничих гірських курортах Калаврита і Вітіна.

Македонія — найбільша і родюча область Греції. Тут зародилася і розцвіла знаменита Стародавня Македонія, тут розкинулися красиві миси і бухти Халкидіки, покриті зеленими лісами гори і казкової краси водоспади, а також зосереджені тисячі археологічних пам’ятників світової популярності — Олінтос, Діон, Вергіни, Пелла, о.Тасос і Платамон.

Салоніки — столиця Македонії і другий за величиною місто країни, був заснований в 315 р. до н. е.. і названий на честь Салоніки — сестри Олександра Македонського. За свою багатовікову історію Салоніки були столицею багатьох держав, бачили славу македонців і могутність Риму, навали кельтів і монголів, пережили п’ять століть турецького панування і численні повстання місцевого населення. До наших днів збереглися римська тріумфальна арка Галерія (Камара, 300 р. н. Е..), Театр із трибунами і мозаїчні підлоги римських вілл, побудована на місці стародавнього храму Кавіро римська Ротонда, сама згодом перебудована в християнський храм Св. Георгія (IV ст . н. е..), базиліка святого покровителя міста — Св. Димитрія (V ст. н. е.., знов відбудована у 1949 р.), храм Ахіропіітос (Нерукотворний, V-VI ст.), купольна базиліка Св. Софії ( V-VIII ст.), храми Іллі Профітіс (Пророка, 1360 р.), Св. Катерини (XIII ст.), Святих Апостолів (XIV ст.), побудований на місці стародавнього храму Гефеста храм Пресвятої Богоматері Халкеон (V ст. н . е..), монастир Влатадов (1351-1371 рр..) та ін Символом міста вважається Лефкос-Піргос (Біла вежа) — колишня моторошна турецька в’язниця, що заслужила навіть назву «Кривава вежа».

У південно-східній частині Халкідікі знаходиться святе місце для кожної православної людини — Агіон-Орос (Свята гора Афон, 2033 м.). Перший великий монастир, Велика Лавра (Лавра Св. Афанасія), був заснований тут в 963 р., в 1016 р. з’явився перший російський монастир — Ксілургу (пізніше — Св. Пантелеймона), а зараз у цьому «чернечому державі» 20 монастирів з товстими неприступними стінами, безліч скитів і відокремлених келій.

На півдні Егейського моря знаходиться найбільший острів Греції — Кріт (8,3 тис. кв. Км.), Один з центрів стародавньої мінойської культури (III-II тис. років до н. Е..), Що зробила величезний вплив на культуру стародавньої Греції . На цьому острові, овіяному легендарною славою стародавніх міфів, народився Зевс, тут височіли палац Міноса і знаменитий Лабіринт Мінотавра. На його північному узбережжі розташовані кращі пляжі Греції, а в гірських центральних районах — близько 3 тис. печер, глибокі каньйони і родючі долини. Найбільш мальовничі зрошуване тисячами вітряних млинів плоскогір’я Ласіті, найдовше ущелині Європи — Самарія, єдиний в Європі фініковий ліс в районах Ваї і Превелі, а також найвища вершина острова — м. Іда (2456 м.) [10, c. 210-211].

3. Інфраструктура Греції:

— заклади розміщення

В Греції користується популярністю «літерна» система класифікації, хоча на фасадах готелів можна побачити і звичні зірки. Всі грецькі готелі поділяються на чотири категорії: А, В, С, І). Готелі категорії «А» відповідають чотиризірковому рівню, «В» — тризірковому, «С» — двозірковому. Готелям найвищого класу часто присуджується категорія de Luxe. Але, незважаючи на наведену класифікацію, засоби розміщення Греції однакової категорії значно відрізняються один від одного.

До найменш комфортних засобів розміщення відносять апартаменти (скромні квартирки в невеликих будинках). В готелях категорії «С» (двозіркових) пропонують мінімальний набір послуг і розташовуються вони здебільшого на самому березі моря. Готелі категорії «В» (тризіркові), якщо вони знаходяться в курортній зоні, майже завжди розташовуються на узбережжі. Готелі категорії «А» (чотиризіркові) відрізняє більш високий рівень обслуговування. Готелі, які претендують на найвищу категорію, за звичай, відповідають міжнародним стандартам.

— заклади харчування

В країні безліч ресторанів та кафе, у більшості з яких подають традиційну грецьку кухню.

Орієнтовна ціна обіду на одну людину — 8-10$ (вдень) і більше 10$ (увечері). Нарівні з традиційними ресторанами активно розширяється система «Фаст фуд», де відвідувачів чекає інтернаціональний набір гамбургерів, чизбургерів та хот-догів.

Перш ніж увійти в ресторан, прислухайтеся: якщо звучить музика, то ціни тут будуть вищими, ніж у «тихому».

Грецька кухня не рясніє гострими приправами. Для приготування блюд часто використовують листя винограду. Взагалі, фаршировані овочі — одне з основних яств грецької кухні, і як правило з невеликою кількістю солі і перцю, що важливо для тих, хто стежить за фігурою. Практично всі блюда приправлені лимонним соком.

Найбільш популярні блюда: «барбуни» — морська риба; «гарідес» — креветки; «омар кальмаракіа» — кальмари; «хоріатіки салату» — овочевий салат з шматочками бринзи; «доматес гемістес» — печені томати; «мелітсанес» — баклажани, фаршировані рисом і м’ясом; «пастісіо» — пудинг або суфле з макаронів; «сувлакіа» — шматочки м’яса; «тарамосалата» — салат з риб’ячої ікри; «авголімоно» — рисовий суп, заправлений яйцем і лимоном; «мусакас» — пиріг з картоплі, м’яса і баклажанів.

На Кріті традиційними блюдами вважаються: «стафідо» — кролик, тушкований з мукою; «хохли» — равлики і варене козяче м’ясо.

Найпоширеніші напої: кава (подають зі склянкою води) і вино. З міцних напоїв: «узо» — анісова горілка рака; «мастика» — оброблена смолою мастичного дерева; «рецина» — біле вино, оброблене сосновою смолою; коньяк «Метакса».

— транспортні системи

Унаслідок переважання пересіченого гірського рельєфу будівництво автомобільних та залізничних шляхів є дуже дорогим. Краще розвинута транспортна мережа у Східній Греції. Інвестиції ЄС на модернізацію інфраструктури дали змогу покращити якість другорядних шляхів та збільшити кількість автомагістралей. Загальна протяжність автошляхів — 117 тис. км, з яких 107 тис. із твердим покриттям. Головна автострада країни Афіни — Салонікі. Протяжність залізниць — 2571 км, з них 85% державні. Основна мережа пролягає від Пірея через Афіни і Ларісу до Салоніків, звідси до Македонії, Болгарії та Туреччини (через Фракію).

Внаслідок надзвичайної порізаності берегової смуги і достатньої кількості островів важливу роль відіграє каботажне судноплавство. Греція має третій (після Панами та Ліберії) за кількістю суден торговий флот у світі (у 2004 р. зареєстровано 3075 суден загальною тоннажністю 30,1 млн. бр.-реєстр, т). Коринфський канал довжиною 6,3 км прокладений через однойменний перешийок і з’єднує Коринфську затоку із затокою Саронікос. На узбережжі Греції розташовані до 160 портів, найбільшими з яких є Пірей, Салонікі, Волос та Патри. Більшість портів малі і забезпечують лише місцеве сполучення; багато з них рибальські.

Велике значення в економіці Греції має повітряний транспорт. Державна компанія «Олімпік ейруейз» — найбільша у Греції. Останнім часом з нею конкурують невеликі авіакомпанії. Афінський аеропорт є найбільшим у країні та одним з наймобільніших у Європі [13, c. 159-160].

Висновки

Нині Греція переживає туристичний бум. Якщо у 80-ті роки XX ст. країну відвідувало щороку лише кілька десятків тисяч туристів, то у 2004 р. — вже понад 12 млн., які принесли державі до 4,5 млрд. дол. Останнім часом в країні було побудовано безліч готелів різних категорій, кемпінгів не тільки у головних туристичних центрах, а й на островах.

Греція — країна міжнародного туризму. Туристів приваблюють сприятливі природні умови (м’який середземноморський клімат, тепле море, піщані пляжі та екзотична рослинність), а також античні пам’ятки, музеї, особливо археологічні, руїни Олімпії, Дельф, найвідоміших давньогрецьких міст.

Туризм став однієї з основних статей доходу бюджету Греції. Щорічно Грецію відвідують близько 15 млн. чол., що перевищує чисельність населення країни.

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для соціально-економічного розвитку Греції. Пріоритетний напрямок розвитку в’їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Греції, створення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені. Туризм дає країні 18% від загальної суми доходів. В туристичній сфері зайнято 20% населення.

Як основна стратегічна мета перед туристичною галуззю Греції зараз поставлено завдання рівномірно приваблювати туристів круглий рік, щоб вирівняти пікові навантаження і спади, відомі труднощі, що створюють турбізнесу.

Друга ініціатива міністерства — створення плану туристичного впорядкування, який повинен відкрити всі можливості для ведення сучасної рекреаційної забудови, здатної стати заставою майбутнього грецького турбізнесу. Цей план є складовою частиною Національного координаційного плану і оперативних планів подальшого економічного розвитку Греції, що охоплюють період з 2007 по 2013 роки.

Отже, для подальшого розвитку туристичної галузі Греції необхідно до 2013 року виконати план туристичного впорядкування, це дасть можливість створити сучасну, привабливу та ефективну модель грецької туристичної сфери і досягти стратегічної мети, яка постає перед грецьким урядом.

Додатки

Додаток 1. Основні макроекономічні показники економіки Грецької Республіки

№ з\п	Назва інформації	Показник
1	Золотовалютні резерви	2,24 млрд.дол.США
2	Валовий внутрішній продукт,
	млрд. дол. США	373,5 млрд.дол.США
	у % до відповідного періоду попереднього року	2,8 %
	в розрахунку на одну особу	32,8 тис.дол.США
3	Зовнішньоторговельний обіг:
	експорт товарів	25,43 млрд.дол.США
	імпорт товарів	88,49 млрд.дол.США
4	Зовнішньоторговельний обіг з Україною
	експорт товарів, млн.дол.США	141,70 млн.дол.США
	імпорт товарів, млн.дол.США	695,79 млн.дол.США
5	Індекси цін (до грудня попереднього року)
	індекс споживчих цін (інфляція)	4,2 %
	індекс цін виробників промислової продукції	8,7 %
6	Темпи промислового виробництва, %	3,2 %
7	Діючі проценті ставки по кредитах та депозитах в Центральному банку, (середньозважені в річному обчисленні, на кінець періоду)
	кредити	9,03 %
	депозити	4,83 %
8	Прямі іноземні інвестиції	25,33 млрд.дол.США
9	Інвестиції в економіку України	310 млн.дол.США
10	Рівень безробіття, %	8,0 %
11	Державний борг, млн.дол.США	92,19 млрд.дол.США
12	Прогнозні показники
	валовий внутрішній продукт (у відсотках до попереднього року)	2,5 %
	інфляція (у відсотках до грудня попереднього року)	3,5 %

Список використаних джерел

1. Агарков С.Ю. Країни світу. — М.: Прогресс-Академія 2005. — 489 с.
2. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.: Знання України, 2002.
3. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономіка туризму: навчальний посібник. – М.: Финанси і статистика, 1999.
4. Бовсуновська А.Я. Географія туризму: навчальний посібник. – Д., 2002.
5. Браун Р.Р. Путівник по Греції . — М.: АЯКС-ПРЕСС 2003. – 420 с
6. Булатов А. С. Країни і регіони світу. — М.: Проспект 2003.-156 с.
7. Вачнадзе Г.В. Ділова Греція. — М.: Бизнес-пресс 2005. — 149 с.
8. Вольский М.Н.Соціально-економічна географія закордонного світу. — М.: Дрофа 2006. — 335 с.
9. Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник. – К.: Либідь, 1996.
10. Голубович А.М. економічна історія закордонних країн. — М.: ЮНИТИ 2005. — 345 с.
11. Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та інші. – К.: Либідь, 1996.
12. Зоріна М.А. Про Грецію з перших вуст // Європа. — 20055. — № 2. — С. 43 — 48.
13. Квартальнов В.А. Іноземний туризм. – М.: Финанси та статистика, 1999.
14. Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Міжнародний туризм: вчора, сьогодні, завтра. – М.: Міжнародні відносини, 1985.
15. Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П – Т.: Підручники та посібники, 1998.
16. Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.