1. Виникнення понять “етика”, “етикет”, їх етимологія

Про виникнення етики як системи етичних норм не можна говорити в тому ж сенсі, в якому говорять про виникнення наук або філософії взагалі. Етика не створюється шляхом теоретичного інтересу до тієї чи іншої області дійсності, як більшість наук, вона обумовлюється самим фактом суспільногo життя. Мораль не виникає в людському суспільстві в певний момент часу, але притаманна йому, в тій чи іншій формі, на всіх стадіях його розвитку. Скрізь і у всі часи воля людини, яка живе в суспільстві собі подібних, зв’язувалaся моральними нормами найрізноманітнішого змісту, які мають вигляд звичаїв, релігійних чи державних усталень.

Термін «етика» вперше вжито Арістотелем як позначення особливої галузі дослідження «практичної» філософії, тому що вона намагається відповісти на питання: що ми повинні робити? Основною метою етики Арістотель називав щастя — діяльність душі в повноті чеснот, тобто самореалізацію. Самореалізація людини — це розумні вчинки, які уникають крайнощів і тримаються золотої середини. Тому основна чеснота — це помірність і розсудливість.

Поняття «етичний» означає чесноти характеру, а поняття «етика» визначилося як галузь знання, що вивчає людські доброчесності.

До основних етичних понять належить і поняття «етикет». Сутність його пов´язана з формою поведінки. Гарантом її є знання правил, прийнятих (типових) для певних груп спільнот. Тому етикет часто характеризується як «візитна картка» людини (дотримання етикету створює престиж вихованої, чемної тощо).

2. Поняття “професійна етика”, “професійна культура”, “професійна мораль”

Професійна етика — система конкретизованих моральних норм і принципів з врахуванням особливостей тієї чи іншої професійної діяльності людей.

Кожна трудова діяльність (незалежно від професії) базується на моральній системі суспільства. Проте, існує безліч професій, де такі поняття, як обов’язок, совість, справедливість не є головними в професійній діяльності людини. Можна бути блискучим музикантом чи фізиком, неабияким інженером чи висококласним токарем і, незважаючи на нестерпний і корисливий характер, користуватися репутацією відмінного фахівця. Приходячи в ці професії, люди не складають жодних присяг, не створюють кодексів честі тощо. Тут провідна роль належить таланту, вмінню, майстерності і працьовитості.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства загалом і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

3. Моральна культура як етична основа спілкування

Моральну культуру можна визначити як спосіб засвоєння, передачі і розвитку моральних цінностей. Із цього випливає, що моральна культура суспільства існує в історії людства, по-перше, як сукупність (система) моральних цінностей (правил, норм, принципів, ідеалів), що усвідомлюються на теоретичному та буденному рівнях. Рівень розвитку моральної культури визначається залежно від орієнтації її на загальнолюдські, класові чи національні моральні цінності; по-друге, як об’єктивація цих уявлень, поглядів, переконань, тобто моральної свідомості через поведінку, діяльність, вчинки людей, що оцінюються з позицій гуманізму, золотого правила моральності; нарешті, по-третє, як система моральних відносин, що встановлюються внаслідок втілення моральних уявлень через моральні дії.

Вони відображають певний рівень розвитку суспільних зв’язків (між індивідами, між індивідом та групою чи суспільством, між групами, прошарками, класами — і таке інше).

4. Етикет як сукупність правил поведінки людини. Моральні основи етикету

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкування всіх народів. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення “пі”. Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін. Деякі з правил етикету, що спочатку були звичаєм лише одного народу, поступово стають надбанням усього людства (наприклад, з Древнього Китаю та Японії — прояв поваги до старших за віком людей, з Древнього Риму — звичай гостинності).

5. Основні правила побутового етикету. Етика дружби

Основою справжньої дружби є духовна близькість людей, але не тотожність світів їхніх Я. Друзі цікаві один одному саме завдяки своїй «іншості». Стосунки, що склалися в дружбі та завдяки дружбі, опосередковують стосунки людини зі світом загалом. Приязнь і доброзичливість людини у ставленні до конкретної іншої відсвічує у ставленні до навколишнього світу.

Дружба утвердилася в культурі людства як конкретизована форма творення образу «свого» — близької людини, рідної не за ознакою кровної спорідненості, а за спільністю уподобань, поглядів на життя тощо, тобто на основі взаємної приязні.

Дружнє спілкування має суб´єкт-суб´єктний характер. Воно оперте на взаємну повагу сторін, що почуваються рівними і свобідними, а, отже, цікавими одне одному. Атмосфера приязні стосунків сприятлива для розгортання творчого потенціалу особистості. Дружба як вид духовного зв´язку яскраво відображає суспільну сутність людини. її мета — утвердитися в обміні людяністю через іншу людину і завдяки їй. Завдяки дружбі людина починає усвідомлювати цінності власної особи на тій підставі, що гідна бути чиїмось другом. Кант обґрунтовує важливість дружби для применшення егоїзму: частину любові до себе людина переносить на іншу, отримуючи щире, довірливе спілкування.

6. Етика та етикет у взаєминах з клієнтами

З літератури відомо, що в багатьох сферах бізнесу 80 – 90% доходу формують постійні клієнти. І тому завдання кожної організації, кожного менеджера зокрема – утримати насамперед постійних клієнтів і, звичайно, залучити до співробітництва нових.

Тому для ефективного спілкування з клієнтами необхідно, щоб менеджери були тактовними та ввічливими, а найголовніше – точними у виконанні своєї обіцянки. Не можна демонструвати клієнтові свою надмірну зайнятість, безперервно розмовляючи по телефону, весь час виходячи в інші кабінети тощо. Якщо призначено зустріч, то не можна на неї запізнюватися. Якщо прийнято якесь рішення, то його треба дотримуватися. На всі телефонні дзвінки та листи необхідно давати обов’язкову, своєчасну і вичерпну відповідь. Звичайно, такі вимоги стосуються як працівників організації, так і клієнтів. Якщо таке ставлення буде з обох сторін, то й взаємини будуть приємними для кожної з них.