Вступ

Історія Києва сягає своїм корінням глибокої давнини. Зі шкільної лави нам відома гарна легенда про виникнення Києва, яку увічнив у своїй «Повісті минулих літ» Нестор Літописець. Згідно з нею, в 482 р. три брати Кий, Щек, Хорив та їх сестра Либідь заснували на мальовничих берегах Дніпра місто, що стало центром племені полян. Назвали місто на честь старшого брата ― Києвом.

Археологи стверджують, що виник Київ ще за кілька тисяч років до нашої ери. Але оскільки поселення племен, що розташовувалися на території сучасного Києва, згодом прийшли в занепад, то початком історії Києва прийнято вважати кінець V ст. нашої ери, коли населення стало проживати тут постійно. Археологічні розкопки залишків стародавнього городища на Старокиївській горі підтверджують цей факт.

Із VI ст. Київ поступово набуває рис феодального міста. Завдяки вигідному географічному положенню, Київ приваблював князів, купців, ремісників, які перетворили його у великий торговельний і ремісничий центр Східної Європи. За часів правління новгородського князя Олега Київ став князівською столицею могутньої слов’янської держави ― Київської Русі.

1. Заснування та історія м.Києва

Місто Київ, одне з найбільших міст Європи, лежить на обох берегах Дніпра, нижче впадіння лівої притоки Десни. Північна частина міста розташована на Польській низовині, південно-західна (Правобережна) на Придніпровській височині, південно-східна (Лівобережна) — на Придніпровській низовині.  В літописах Київ згадується з 860 року.

Перші поселення на території сучасного Києва виникли від 1500 до 2000 років потому. на Старокиївській горі (де зараз Історичний музей). Згідно з легендою, в кінці V — початку VI ст. нашої ери брати Кий, Щек і Хорив та їхня сестра Либідь облюбували місце на схилах Дніпра і заснували на крутому правому березі місто та назвали його на честь старшого брата Києвом. Саме з цього часу простежується безперервна історія міста, яке до Х століття стало столицею величезної держави і перетворилося у впливовий політичний центр Європи. Місце для для нього було вибрано вдало: високі схили Дніпра служили гарним захистом від набігів кочових племен. До ІХ ст. місто розрослося: вже були обжити всі схили навколо Старокиївської гори і Подолу. Багатство і вплив Києва було пов’язано з торгівлею. Він стояв на перехресті міжнародних торгових шляхів — легендарного «із варяг у греки», тобто від Балтики до Константинополя, і другого найбільшого — з Регенсбурга через Прагу, Київ і далі в Середню Азію та Іран. Активно торгував Київ і з Англією.

З IX і до початку XIII століття Київ — столиця Русі, державного утворення східних слов’ян і русів.

У 882 р. в Києві відбувається зміна династій. До Києва зі своїм військом входить Олег (Вещій). Запросивши князів Аскольда і Діра на Угорську гору пирувати (це місце знаходиться під площею Слави на Печерську, де і зараз стоїть Аскольдова могила), Олег вбиває їх і починає правити Києвом. Він завоював оточуючі Київ території і підпорядкував собі племена, що жили на них, тим самим об’єднавши Русь.

У кінці IX ст. н.е. коли київським князям вдалося, нарешті, об’єднати під своєю владою розкидані і розрізнені племена, Київ стає політичним і культурним центром східних слов’ян, столицею Київської Русі — давньослов’янської феодальної держави. У силу свого розташування на торгових шляхах «з варяг у греки», Київ довгий час підтримував міцні політичні та економічні зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи.

Про вплив і значення Києва свідчать численні родинні зв’язки київських князів з царюючими будинками Європи. Царівна Анна, сестра візантійських імператорів, відмовила імператору Оттону II на користь князя Володимира (980—1015), хрестителя Русі. Київський князь Ярослав Мудрий (1019—1054) був одружений на доньці шведського короля, його син Всеволод I — на доньці візантійського імператора Костянтина Мономаха. Донька Ярослава Мудрого Єлизавета вийшла заміж за норвезького принца Гаральда. Анастасія вийшла заміж за Андрія Угорського, а Анна — за французького короля Генріха I. Після його смерті Анна управляла Францією як регент і увійшла в історію Франції як Анна Руська, королева французька (Аnnе dе Russie Reine de France). Володимир Мономах (1113—1125) був одружений на доньці англійського короля.

Київ починає особливо бурхливо розвиватися за часів правління Володимира Великого (980—1015). З метою зміцнення єдності Київської Русі та збільшення її впливу на міжнародній арені, князь Володимир у 988 р. хрестив Русь. Християнство принесло Київської Русі значну політичну користь та послужило імпульсом для подальшого розвитку писемності та культури. При Володимирі Великому в Києві було споруджено перший кам’яний храм — Десятинна церква.

В ХІ ст. площа міста стрімко збільшується. Це століття будівельного буму на Русі. Ґрунтуються Києво-Печерський і Кловський монастир, будуються зміцнення навколо Києва, Софіївський собор, Золоті ворота. ХІ — ХІІI століття вважаються розквітом міста, незважаючи на те, що сама Київська Русь вже переживає не найкращі часи.

Місто нараховує 50 тисяч жителів, що є відмінним показником його розвитку. Для прикладу: Лондон в той же час нараховував 20 тисяч жителів, а Новгород — 35. Більшість європейських столиць досягли межі в 50 тисяч мешканців лише через 200—300 років. У ХІІ ст. Київ був одним з найбільших і найкрасивіших міст і столицею одного з найсильніших світових держав на той час. У ті часи місто стає ареною боротьби за владу між князями, постійно переходить з рук в руки, але, незважаючи на це, не піддається руйнуванню. Київ залишається столицею Русі і володіння їм надзвичайно заманливо для претендентів.

За правління Ярослава Мудрого Київ стає одним з найбільших вогнищ цивілізації в християнському світі. В ті часи місто налічувало близько 400 церков, 8 ринків і більше ніж 50 000 жителів. Київ був в числі найбільш процвітаючих ремісничих і торгових центрів Європи. З західноєвропейських міст за чисельністю мешканців він поступався лише 100-тисячному Парижу. Бурхливий розвиток Києва було перервано татаро-монгольською навалою, в результаті чого в 1240 р. місто було зруйновано і розграбовано.

Хан Батий, побачивши Київ з гори, що носить назву Батиєва, був вражений величчю і красою міста. 10 тижнів кияни героїчно боролися з незліченними військами Батия. Золоті Ворота виявилися їм не по зубах. Монголо-татарам вдалося прорвати потужні зміцнення Києва тільки з боку воріт, розташованих в північній частині сучасної площі Майдана Незалежності, в той час порослу лісом і заболочену долину. Але й тоді кияни не здалися, а продовжували захищати місто до останньої цитаделі — потужного кам’яного храму Богородиці Десятинної, побудованого в 980 р. Однак монголо-татарам вдалося метальними машинами розбити його стіни. Храм впав, і під його руїнами було похований безліч людей.

Після смерті князя Володимира Мономаха (1125) розпочався процес дроблення більш-менш єдиної Київського держави. До середини XII в. Київська Русь розпадається на безліч самостійних князівств. Ситуацією не сповільнили, а скористалися зовнішні вороги. Восени 1240 р. незліченні орди Батия, онука Чінгізхана, здалися під київськими стінами. Монголо-татарам вдалося взяти місто після затяжної і кровопролитної битви. Тисячі киян було вбито, велика частина міста зрівнена із землею. В історії Києва настав довгий і похмурий період занепаду. Майже сто років монголо-татари панували на українських землях. І все-таки Києву вдалося зберегти свої стародавні ремісничі, купецькі та культурні традиції і залишитися важливим політичним, торговим та економічним центром. В XIV столітті Київщина стає оплотом української народності. що зароджувалась.

З другої половини XIV ст. Київ входить до складу Литовської держави, хоча формально залишається під владою Золотої Орди. У цей час спостерігається значний економічний підйом, але чисельність населення міста збільшується дуже повільно через масові та постійні епідемій чуми в місті. Особливо сильним був мор 1366 року, коли вся адміністрація покинула місто на два роки. У XIV столітті починається економічне відродження Києва, він стає центром формування української народності. Відбувається поступове включення українських земель в державу «Велике Князівство Литовське». З 1362 р. Київ — під владою Литви, а в 1470 р. Київське князівство перетворюється на воєводство у складі Литовської держави. Київ росте і розвивається як економічний центр України.

Уже до середини XV ст. Київ знову стає одним із центрів на Русі. Близько 1499 року місто отримує Магдебурзьке право — право на самоврядування, а також складське право, яке було дуже важливим в той час. Воно дозволяло зупиняти проїжджаючих через Київ купців і змушувати їх продавати частину товару за вигідними для міста цінами.

У 1569 р., після підписання Люблінської унії, Польща і Литва об’єдналися в одну державу, відому в історії як Річ Посполита, і поступово затвердили своє панування в Україні. Жорстокість і свавілля іноземців приводили до численних повстань українського народу.

Литовські і польські магнати скуповують все більше київських земель. Одним з найбільших землевласників в Києві був Біскуп. У 1506 р. подільські міщани відгородили Біскупщіну від своїх територій високим земляним валом, щоб захистити свої землі від зазіхань чужинців. Цей вал знаходився між сучасними вулицями Нижній і Верхній Вал.

У XVI—XVII ст. населення міста стрімко збільшується. За переписом 1571 р. у Києві налічується вже 40 тис. будинків. Збільшується і територія міста, але Київ все ще залишався розділеним на три історичні частини: Верхнє місто, Поділ і Печерськ. Найбільш активно заселеним районом в цей час є Печерськ, особливо прилеглі до Печерському монастиря області. Збільшується торговий оборот, зростає кількість спеціальностей, яких налічується вже близько ста. У першій половині XVII ст. починається активна відбудова Верхнього міста. Відновлюється багато церков і монастирів, які зруйновані ще під час татаро-монгольської навали. Видатну роль у культурному піднесенні Києва в першій половині XVII ст. зіграв київський митрополит Петро Могила. Саме він був ініціатором відновлення Софійського та Успенського соборів, церкви Спаса на Берестові — найдавніших пам’яток Києва. Саме їм було засновано перший в місті вищий навчальний заклад — тепер це Києво-Могилянська академія, яка розташована на Подолі.

Перша половина XVII ст. була відзначена бурхливим економічним та культурним піднесенням не тільки для Києва, а й для всієї України. Цей час ознаменувався також особливо великими козацькими повстаннями. Після кількох блискучих перемог над поляками Хмельницький з військом 23 грудня 1648 року вступає в Київ. Після зустрічей з київським вищим духовенством Хмельницький починає відкрито говорити про вихід України зі складу Речі Посполитої.

2. Географічні особливості м.Києва

Київ лежить на півночі України у середній течії Дніпра, на межі лісової та лісостепової фізико-географічних зон. Дніпро поділяє місто навпіл. Північна частина київського правобережжя розлягається на Поліській низовині, південь правобережжя – на Придніпровській височині, і являє собою підвищену платоподібну рівнину, розчленовану ярами, балками та долинами невеликих річок.

Відносні висоти тут 100-150 м. Характерними рисами рельєфу Правобережжя є гори-останці (Старокиївська, Щекавиця, Хоревиця, Лиса, Чорна, Батиєва) та яри (Бабин, Протасів, Кмитів, Смородинський тощо).

Лівобережна частина міста лежить на Придніпровській низовині. Це терасована, слаборозчленована рівнина з відносними висотами до 35 м.

Місто є одним з найбільших наукових центрів Європи. В Києві розташовані Національна академія наук України і більшість її інститутів, багато з яких мають всесвітньо відомі наукові школи; тут діє 277 самостійних науково-дослідних і 38 самостійних конструкторських організацій, а також 18 провідних вузів України. У Києві функціонує 457 загальноосвітніх закладів.

Основне населення — українці; живуть також росіяни, євреї, білоруси, поляки та інші. Середня щільність населення (без м.Києва) — 68,7 чол. на 1 км2 (1985). Найщільніше заселені центральні та південні райони області. Міське населення (крім Києва) становить 52% (1985). Великі міста (крім Києва): Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Фастів.

Поверхня області — горбиста рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра. За характером рельєфу ділиться на три частини. Північна частина зайнята Поліською низовиною (вис. до 198 м). Лівобережжя займає Придніпровська низовина з розвиненими річковими долинами. Південно-західна частина зайнята Придніпровською височиною — найбільш розчленованою і припіднятою частиною області з абсолютними висотами до 273 м.

Виявлені і розробляються переважно мінеральні будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глини, кварцеві піски. Є невеликі поклади торфу. Є джерела мінеральних радонових вод (Миронівка, Біла Церква).

Клімат помірно континентальний, м’який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня -6°, липня +19,5°. Тривалість вегетаційного періоду 198-204 дні. Сума активних температур поступово збільшується з Півночі на Південь від 2480 до 2700°. За рік на території області випадає 500-600 мм опадів, головним чином влітку. Київщина має густу річкому мережу (177 річок завдовжки понад 10 км). Найважливіша водна артерія — Дніпро (довжина його в межах області — 246 км), його головні притоки — Прип’ять, Тетерів, Ірпінь, Рось (праві); Десна і Трубіж (ліві). На території області — Київське водосховище і частина Канівського водосховища (створені на Дніпрі). Усього в області — 13 водосховищ і понад 2000 озер.

На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах рік — дерново-глеєві, лучні й болотні грунти. У центральній частині на лесах — опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові грунти; у південних районах — глибокі малогумусні чорноземи. На лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові грунти.

Загальна площа лісового фонду області — 675,6 тис.га. Для північної частини території області характерні масиви хвойних і змішаних лісів, значні площі різнотравно-злакових луків і заболочені ділянки. На півдні переважають широколистяні ліси (дуб, граб, ясен, вільха, липа), кущі й луки. Область розташована у межах двох природних зон: змішаних лісів (Київське Полісся) і лісостепової. На півночі області переважають недреновані перезволожені і заболочені, поліські алювіально-зандрові і терасні, на півдні — луково-степові височинні розчленовані і терасні, а також лісостепові височинні розчленовані природно-територіальні комплекси. В області — 77 територій і об’єктів природно-заповідного фонду (загальна площа — 80,3 тис. га), в тому числі Дніпровсько-Тетерівське і заліське заповідно-мисливські господарства, 7 заказників (Дніпровсько-Деснянський, Звонківський, Жорнівський, Іллінський, Усівський тощо), пам’ятник природи (урочище Бабка), дендропарк «Олександрія” (Біла Церква).

Економіка області — складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається переважним розвитком важкої індустрії у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю і високоінтенсивним сільським господарством зерно-бурякового і м’ясо-молочного напрямів.

Прискорено розвиваються галузі, які визначають науково-технічний прогрес (машинобудування і металообробка, в тому числі приладобудування, електронна, електроенергетика, порошкова металургія, хімія і нафтохімія), а також нові для області виробництва — мікробіологічне і картонно-паперове. На території області розташовані Трипільська ГЕС, Київська ГЕС, Київська ГАЕС. Підприємства машинобудівної і металообробної галузей випускають хімічне устаткування, машини для тваринництва і кормовиробництва, екскаватори, меліоративну техніку, технологічне устаткування для підприємств тогівлі, а також товари побутового призначення.

Серед діючих підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості — Білоцерківське виробниче об’єднання шин і гумоазбестових виробів і завод гумотехнічних виробів, Броварський з-д пластмас. Мікробіологічна промисловість представлена заводами Трипільським біохімічним і біохімічних препаратів у селищі міського типу Немішаєво. В Обухові картонно-паперовий комбінат. Підприємства харчової промисловості: цукрові (основні — в Яготині і смт Гребінки), молочні, маслоробні, спиртові, крохмальні, консервні зводи, м’ясо- птахокомбінати.

На території області — 21 комбікормовий завод. Легка промисловість об’єднує підприємства швейної, трикотажної шкіряної, льонообробної галузей (розташовані в містах Переяславі-Хмельницькому, Фастові, Сквирі, Білій Церкві, Броварах, Богуславі, Василькові та ін.). На базі місцевих мінерально-сировинних і лісових ресурсів розвинена будівельна і деревообробна промисловість: заводи залізобетонних виробів (Біла Церква, Бровари, Вишгород), цегляні, по обробці граніту (Буча), скляні, по виробництву санітарно-технічних виробів. Добування граніту поблизу Богуслава і Білої Церкви.

На території області сформувалися Київський і Білоцерківський промислові вузли. Спеціалізацію Білоцерківського вузла визначають хімічна і машинобудівна промисловість, доповнена харчовою промисловістю. Серед багатогалузевих промислових центрів області найбільші — Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, які входять в Київський промисловий вузол.

У структурі сільського господарства за валовою продукцією перше місце посідає тваринництво (54,7%, 1985). В області 1771 тис.га під сільськогосподарськими угіддями. Площа зрошуваних земель — 122,3 тис.га, осушених — 176,8 тис.га. Найбільша зрошувальна система Бортницька. Сільськ. господарство області характеризується розвиненим високотоварним зерновим господарством (основна культура — озима пшениця), виробництвом технічних культур (цукровий буряк, льон-довгунець), картоплі, овочів.

Тваринництво спеціалізується на виробництві м’ясо-молочної продукції, яєць. В усіх районах області провідним є скотарство, крім того в лісо-степовій зоні значний розвиток одержали свинарство та птахівництво. Розвинені також кролеводство, бджолярство, рибне господарство.

Столиця України має великий культурний потенціал: 31 музей, 33 театру, 36 кінотеатрів, значна кількість постійно діючих художніх виставок. Найбільш відомі музеї: Національний музей історії України, Музей українського образотворчого мистецтва, Музей західного і східного мистецтва.

Історична забудова міста займає більше 6 тис. га. У центральній історичній частині Києва зосереджено три заповідника: Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»; Національний заповідник «Софія Київська», Києво-Печерський національний історико-архітектурний заповідник. Крім того, на території міста знаходяться: 6 архітектурних та 8 археологічних заповідників. Під охороною держави перебувають 3736 пам’яток археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва. З їх числа 243 пам’ятника мають статус пам’ятників державного значення, у тому числі 51 пам’ятник міжнародного значення (за визначенням ЮНЕСКО).

Висновки

Зараз Київ — столиця незалежної України і найбільший адміністративний центр. В Києві знаходяться і працюють Президент, Верховна Рада, Уряд, практично всі міністерства і відомства України.

У Києві зосереджено потужний економічний потенціал, що складається з багатогалузевої промисловості, будівельного комплексу, розвинутої системи галузей комунального господарства, транспортних засобів, систем сучасного зв’язку і т.д. Працюють понад 485 великих промислових підприємств, тисячі малих та спільних підприємств, будівельних організацій, організацій транспорту, зв’язку, сформувався потужний будівельний комплекс: діють близько 200 підрядних будівельно-монтажних організацій, значна кількість проектних та вишукувальних підприємств, майже півтори тисячі малих будівельних підприємств і кооперативів. У Києві функціонує широка мережа міського транспорту.

Економічному розвитку Києва, розширенню зовнішньоекономічних зв’язків сприяє його розташування на перехресті багатьох  транспортних шляхів сполучення: водних, залізничних, автомобільних, повітряних. Вони проходять із заходу на схід (з країн Західної та Центральної Європи в Росію, на Кавказ), а також з півночі на південь (з Росії, Білорусі, країн Балтії та Скандинавії в Південно-Східну Європу). Останнім часом прискореними темпами відбувається перетворення Києва у великий вузол повітряного транспорту. Функціонують аеропорт «Київ» (Жуляни) і найбільший міжнародний аеропорт країни — «Бориспіль».

В Києві розташована значна кількість історичних, культурних і архітектурних пам’яток, які дбайливо охороняються міською владою, реставруються і відновлюються. Столиця України насичена в більшій мірі, ніж інші міста нашої держави, закладами науки, освіти, культури та мистецтва.

Список використаної літератури

1. Берлінський М. Історія міста Києва [Текст] / М. Берлінський // Київська старовина. — 1992. — № 1. — С. 84-114
2. Канікули в Києві [Текст] // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2011. — № 48. — С. 14-18
3. Онищенко, Л. Відень — місто-побратим Києва / Лідія Онищенко // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2008. — № 19. — С. 3-6
4. Підгайний, О. Походження Києва на Руси-Україні [Текст] / Олег С. Підгайний // Визвольний шлях. — 1982. — Кн. 5 . — С. 595-604
5. Прогулянки Києвом [Текст] // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2012. — № 44. — С. 4-12
6. Сигалов А. Нова географія Києва / А.Сигалов  // Літературна Україна. — 2001. — 9 серпня. —  С. 2
7. Тутківський П. Передісторична природа Києва [Текст] / П. Тутківський  // Хроніка 2000. — 2002. — № 49-50. —  С. 179-188