Вступ

У філософському, соціологічному, історичному аналізі суспільних процесів найчастіше предметом вивчення стають соціальні групи, їхні інтереси і способи захисту цих інтересів.

Суспільство являє собою взаємозалежну систему безлічі соціальних груп. Сукупність соціальних груп і зв’язки між ними називають соціальною структурою суспільства.

Першою соціальною групою в історії людства був рід кровноспоріднене об’єднання людей, зв’язаних колективною працею і спільним захистом інтересів, а також спільністю мови, вдач, традицій.

Плем’я — тип етнічної спільноти і соціальної організації людей докласового суспільства, яка характеризується спільністю території, господарський діяльності, мови, походження і кровноспорідненими зв’язками. В результаті взаємодії і переміщення племен відбувалася поступова заміна кровноспоріднених зв’язків — територіальними і економічно правовими.

В теперішньому часі (в розвинених країнах) залишилася одна соціальна група, заснована на кровному спорідненні -сім’я.

1. Характеристика етнічних спільнот і груп. Поняття рід,  плем’я та раса

Етнічні спільності і групи відіграють важливу роль в становленні та розвитку особистості, в історичному прогресі. Під етнічною групою розуміємо стійку спільність людей, що склалася історично на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація тощо). Вона формується і розвивається природно-історичним шляхом і може існувати як реальна (компактна) сукупність людей, яка, завдяки відносній цілісності, є самостійним суб’єктом історичного і соціального процесу.

Йдучи від простого до складного, можна констатувати, що рід і плем’я – це перші соціальні спільності людей, головна мета яких полягала в задоволенні найважливіших потреб у харчуванні, одязі, захисті. В процесі соціальної взаємодії, повсякденного спілкування формувалися спільні уявлення про оточення, складалися звичаї, ритуали, традиції, вірування, які згуртовували людей і водночас відтворювали специфіку їх об’єднання. Все це надавало стійкості й міцності роду, племені й ставало основою у формуванні колективної свідомості.

До поняття „рід” близька інша дефініція – „клан”, яка в сучасній літературі трактується як група людей, котрі вважають себе спільниками в певному виді діяльності. В окремих кланах поширені звичаї родового устрою. Передусім такі, як кровна помста, кругова порука тощо.

На основі роду і племен історично будувалося особливе утворення, яке дістало назву „народ”. Етнічна спільність, що сформувалась у процесі взаємодії родів, племен, кланів, могла змінюватися, однак при цьому вона мала свої звичаї, вірування, норми, цінності, спільну мову, постійну територію, яку вперто захищала. На певних етапах розвитку тут формується спільна самосвідомість.

До найбільш узагальнених понять належить поняття „етнос”, яке трактують як стійку спільноту людей, що склалася історично, об’єднану спільним ареалом проживання. Вона представлена племенем, народністю, нацією чи групою націй і національностей, наділена загальними культурно-психологічними і поведінковими рисами.

В процесі історичного розвитку етноси можуть втратити єдність території, однак зберігають мову, норми поведінки, звичаї, культуру. На вищій стадії більшість етносів утворюють стійку соціально-економічну цілісність – націю, тобто культурну, соціальну спільність, що історично склалася, і володіє власною мовою, традиціями, нормами поведінки, системою етнічних цінностей.

До понять „народ”, „нація” близьким є поняття „народність”, під яким розуміють спільність людей, яка має свою мову і склалася історично, територіально, економічно і культурно.

Існує ще одна спільність, яку називають „расою”. Це утворення є продуктом біологічного розвитку. Це надвеликі групи людей, що склалися історично, пов’язані спільним походженням, яке виражається у загальних спадкових морфологічних і фізіологічних ознаках (колір шкіри, очей, волосся, форма черепа тощо).

Процес поділу праці викликав до життя появу професійних груп: селяни, ремісники, жерці, керівники, люди, які займаються духовним виробництвом (інтелігенція).

З появою приватної власності відбувся поділ суспільства на класи. Класи розрізняються, насамперед, по економічних ознаках. Класами називаються великі групи людей, які розрізняються по їх місцю в історично певній системі суспільного виробництва, по їх відношенню (здебільшого закріпленому і оформленому у законах) до засобів виробництва, по їх ролі в суспільній організації праці, а, отже, по способах одержання і розмірах тієї частки суспільного багатства, яку вони мають.

Поряд із класами в докапіталістичних суспільствах були і стани. Стани — це поділ людей не по економічним, а по правовим ознакам. Місце певного стану в ієрархічній соціальній структурі і його привілеї були закріплені у звичаях або у праві. Станова приналежність із правами і привілеями передавалася в спадщину. Фома Аквінський у свій час наставляв, що підніматися вище свого стану грішно, тому що поділ на стани установлений Богом.

Буржуазне суспільство набагато спростило складну ієрархічну структуру, поставивши на місце величезної станової піраміди один поділ: на багатих і бідних або, вірніше сказати, на людей, які мають власність на засоби виробництва (буржуазія) і не мають такої, а тому змушених іти на ринок праці продавати свою робочу силу (наймані робітники — пролетаріат).

2. Нація як соціальний феномен

Одним з основних суб’єктів історії є нації. Нація (лат. natio – плем’я, народ) – різновид етносу, форма спільності людей, що історично склалася.

Сьогодні немає єдиної думки щодо визначення поняття «нація». Є десятки, якщо не сотні, визначень нації. Це можна пояснити складністю цього соціального феномену, його різнобарвністю, а також тим, що він постійно змінюється, розвивається відповідно до умов соціальної трансформації. Це вельми складний організм, що фактично перебуває в безкінечній динаміці. Так, наприклад, довгий час більшість фахівців основною ознакою нації вважали спільність економічного життя. Сьогодні більша увага приділяється «національному характеру».

Останнім часом все більше звертають увагу на культурні ознаки націй. Основу національної самосвідомості становить менталітет — (від лат. mensym) — напрям думок, щиросердний склад; глибинний рівень колективної і індивідуальної свідомості, який включає і несвідоме. Національна самосвідомість — (як основна риса націй) — явище ірраціональне, яке важко піддається раціональному опису і науковому осмисленню.

На нашу думку, можна погодитися з висловлюванням деяких фахівців про неправомірність визначення однієї головної ознаки. Всі ознаки важливі. Втрата нацією будь-якої з них призводить до непорозуміння в тлумаченні цієї важливої форми спільності людей.

Можна погодитися з описовим визначенням поняття «нація», яке наведено авторами «Сучасної соціальної філософії» (див: Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996).

Можна лише змінити порядок ознак за ступенем їх важливості. Отже, нація – це історична спільнота людей, яка має такі ознаки:

– спільність психологічних ознак, які виступають під загальною назвою «національний характер». Останній формується в процесі спільної діяльності людей. Складно визначити особливості, специфічні риси національного характеру тієї чи іншої нації. Інколи вони настільки розмаїті й слабо виражені, що майже неможливо виділити кожну з них. Але в сукупності вони дають можливість чітко визначити відмінність характеру тієї чи іншої нації;

– нація виникає на основі одного етнічного складу (етносу). Нація-етнос – природне утворення. Ознаками етносу є, насамперед, спільність походження, мова, самосвідомість, єдині звичаї, традиції, історія тощо;

– територіальна спільність, тобто кожна нація має свою, чітко окреслену територію. До виникнення націй ні племена, ні жодна народність не мали своєї території. Спільна територія консолідує націю, і, навпаки, втрата території спричиняє втрату єднання, живучість нації і в кінці-кінців призводить її до зникнення, перетворення на соціальну групу, яка, по суті, перестає бути нацією;

– значну роль у формуванні нації відіграють такі фактори, як спільна мова, традиції, звичаї, обряди культура в цілому. Нація має лише одну мову. Специфічна культура, тобто культура лише певного народу, передається з покоління в покоління. Правда справедливим є твердження, що з розколом суспільства на протилежні класи можуть виникати специфічно забарвлені різні відтінки культури. Зі зникненням протилежностей, або зниженням гостроти суперечностей, відбувається зближення, єднання культур. Але слід мати на увазі, що за будь-яких класових суперечностей основоположні специфічні риси національних культур залишаються незмінними. Завдяки чому можна визначити загальнокультурні цінності будь-якої нації;

– спільність економічного життя. Економічні зв’язки єднають людей, сприяють формуванню самосвідомої нації. Глибинні перетворення, що відбувалися в другій половині XX ст. в економіці, викликали сумніви щодо важливості цієї ознаки нації. Це пояснювалося тим, що економічні інтереси різних соціальних груп виявилися надзвичайно різноманітними і навіть протилежними, що призводить до знецінення спільності економічного життя як ознаки нації. Але господарські зв’язки, економічні інтереси, їх носії, прагнення до певних результатів залишаються, і це змушує людей знаходити спільну мову, єднатися, зберігати національну специфіку тієї чи іншої нації.

3. Основні історичні суб’єкти

Л. Гумілев головним суб’єктом історії вважає етнос, визначаючи його як природно сформований на основі оригінального стереотипу поводження колектив, який існує як енергетична система, протиставляє себе всім іншим таким же колективам, виходячи з відчуття компліментарності. Компліментарність (поняття близьке за значенням поняттю менталітету) — відчуття підсвідомої взаємної симпатії (антипатії) особи, яка визначає поділ на своїх і чужих.

З різноманіття точок зору на проблему основного суб’єкта історії можна, мабуть, зробити наступний висновок: головним суб’єктом, творцем історії є людство. Залежно від цілей і напрямку вивчення суспільства виділяються різні частини людства — народи, нації, класи, еліта, особистості.

Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить соціально-етнічним спільностям. Різноманітні соціально-етнічні спільності як суб’єкти суспільних, зокрема національних та міжнаціональних відносин, надають їм особливої своєрідності, неповторності, збагачуючи загальний процес розвитку етносуспільного буття, соціуму загалом.

У загальному вигляді етносуспільні відносини можна характеризувати як взаємовідносини людей, що належать до різних соціально-етнічних спільностей, тобто більш-менш стійких історично сформованих угрупувань людей. Етносуспільні процеси мають глобальний характер. Вони, зокрема, зумовлюються тією обставиною, що більшість соціально-етнічних спільностей (а їх у сучасному світі нараховується більше чотирьох тисяч) проживають у багатонаціональних державах. Все це суттєво актуалізує глибоке вивчення як історичних тенденцій, так і сучасних складних та суперечливих процесів розвитку соціально-етнічних спільностей, етносуспільного буття як необхідної умови його гармонізації та гуманізації.

Висновки

Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Протягом усієї історії первісного суспільства домінуючими були кровнородинні зв’язки. Рід якраз і є формою спільності людей, що заснована на кровнородинних зв’язках і веде своє походження по одній лінії — материнській (у період матріархату) чи батьківській (у період патріархату), має спільну мову, спільні звички, релігійні вірування та деякі елементи первісної культури.

Рід як соціальна спільність людей виникає з первісного людського стада і є результатом розвитку суспільства, його продуктивних сил, зокрема форм суспільної організації людей. Рід, згуртовуючи в єдине ціле членів общини, є її ядром, забезпечує відтворення потомства (нащадків) шляхом певного регулювання шлюбно-сімейних відносин на основі екзогамії (заборони шлюбів всередині роду). Родовий устрій характеризується такими рисами, як первісний колективізм, панування суспільної власності, відсутність приватної власності, моногамної сім’ї, майнової та соціальної диференціації. Родовій організації життя людей були також властиві родові культи, зокрема культ вождя, фетишизм, анімізм (віра в існування душ і духів), тотемізм (одна з первісних форм релігійних вірувань, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між даною групою людей (родом) і певним видом тварин, рослин). Чисельність родової общини була незначною — не перевищувала 30—50 чоловік. Але з розвитком первісного суспільства чисельність родів поступово збільшується, пізніше відбувається об’єднання їх у фратрії (братства), а фратрій — у племена, а тих, у свою чергу, в союзи племен.

Плем’я, таким чином, утворюється з сукупності близьких одна одній родових общин, як правило, з певної кількості пов’язаних шлюбними відносинами родів. Плем’я — це відносно стала спільність людей, що характеризується кровнородинними відносинами, певною спільністю співплеменників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, спільними елементами первісної культури. В основі даної спільності лежить колективна власність на землю і загальна праця, яка і робила члена племені співволодарем власності. Близькородинні племена часто об’єднувались у групи чи союзи племен, яким було властиве племінне самоврядування, зокрема племінна рада, громадянські та військові вожді і т.д. Найважливіші питання вирішувались на зборах усіх членів племені.

Родоплемінна організація суспільства була історично необхідною умовою формування та розвитку форм спільності людей, через яку пройшли всі народи світу. Підготувавши умови для переходу до більш високих соціально-етнічних форм суспільного життя людей, на зміну родоплемінним відносинам на вищому ступені свого розвитку приходять нові соціально-етнічні спільності людей — народності. Їхнє формування є наслідком розкладу первісного суспільства, зародження спочатку сімейної, а потім і приватної власності та виникнення різних угрупувань, посилення економічних зв’язків між союзами племен, їхньої консолідації.

Особливістю утворення народностей є те, що вони формуються за територіальною ознакою. Це означає, що люди, які живуть на певній території, пов’язані між собою певними, хоч ще слабкими, але економічними відносинами.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.
7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД «Професіонал, 2004. -460 с.
9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
11. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.
12. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.
13. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.
14. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.
15. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.