У практиці Торгово-промислової палати України розрізняють такі види експертиз: основну (первинну), додаткову, повторну, комплексну та контрольну.

За останній час в Україні прийняті законодавчі акти, які регулюють проведення окремих експертиз. До них належать Закони України “Про судову експертизу”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу”. Тому, на нашу думку, дослідження поняття експертизи неможливе без проведення відповідного аналізу законодавчих актів, що загалом дають законодавче визначення поняття експертизи.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про наукову і науково-технічну експертизу”, наукова і науково-технічна експертиза – це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів.

У ст. 1 Закону України “Про екологічну експертизу” зазначається, що екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких можуть негативно впливати або впливають на стан навколишнього природного середовища, і спрямовані на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Закон України “Про судову експертизу” у ст. 1 визначає судову експертизу як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.

З наведених вище законодавчих визначень видно, що під експертизою  розуміють насамперед дослідження. Закони України “Про наукову та науково-технічну експертизу”, “Про екологічну експертизу” окремо виділяють також аналіз та оцінку, а Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу” – ще й перевірку. На наш погляд, терміни “аналіз”, “оцінка” та “перевірка” є відповідними методами проведення досліджень, тому їх недоцільно виділяти при визначенні поняття експертизи. Так, “аналіз – це метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин будь-чого; всебічний розбір, розгляд”; “оцінка – думка, судження про цінність або значення кого- або чого-небудь”; “перевіряти – переконатися в правильності чого-небудь, піддати випробуванню для з’ясування чого-небудь”.

Слово “експертиза” походить від латинського “expertus” та від французького “expertise”, що означає:

1) досвідчений; 2) випробуваний. Отже, можна сказати, що будь-яка експертиза, у першу чергу, є

застосуванням спеціальних знань і саме таких, котрі пройшли апробацію досвідом.

Специфічними для кожної з них є мета, умови залучення експерта і документальне оформлення.

Додаткова експертиза призначається у тих випадках, коли експерт із-за незалежних від нього обставин не зміг дати вичерпні відповіді на питання, поставлені перед експертизою. Наприклад, такими обставинами можуть бути: виникнення нових документів, які не були подані експерту первинно; необхідність проведення експертизи якості після первинної експертизи кількості товару тощо. В усіх випадках додаткові експертизи проводяться з тих питань, які не були висвітлені в основній експертизі і відповідно відсутні в актах. Як правило, доручають проведення додаткової експертизи тому ж експерту, що виконував дослідження при первинній експертизі. Результати її оформляють окремим актом, який доповнює акт первинної експертизи з посиланням на номер акта, який він доповнює.

Повторну експертизу призначають за умови, що зацікавленими сторонами, арбітражем, судовими органами, прокурором та ін. під час оцінки висновку з первинної експертизи встановлено, що він:

• є необ’єктивним;
• є помилковим і неточним внаслідок неправильного або неповного проведення експертизи;
• є недостатнім, некомпетентним, некоректним, сумнівним, містить розбіжності з основною частиною акта;
• включає здогадні висновки;
• виходить за межі компетенції експерта;
• протирічить доказам, які мають зацікавлені сторони.

Обов’язковим є призначення повторної експертизи, якщо виявлені форми неможливості залучення експерта до роботи (див. п. 3), якщо має місце отримання експертом винагороди безпосередньо від зацікавлених сторін.

Той, хто вимагає проведення повторної експертизи, повинен у письмовій формі обґрунтувати свої мотиви.

Для цієї експертизи призначається інший експерт, або експертна комісія. Об’єктом досліджень виступає тільки той товар, який був

Доданий експертизі первинно.

Комплексну експертизу призначають для дослідження товару, з якого необхідно одночасно отримати висновок експертів різних галузей науки, техніки і виробництва. Наприклад, для дослідження якості молочних десертів для дитячого харчування доцільно залучити таких спеціалістів: товарознавець, гігієніст з питань дитячого харчування, науковець з питань створення відповідних молочних виробів.

За результатами такої експертизи складається один акт, в якому кожен з експертів викладає свої методи досліджень об’єкта і робить висновок.

Контрольну експертизу призначають за ініціативою установ, які проводять експертизи, при необхідності перевірки безпосередньо самого експерта. Вони призначаються на будь-якій стадії проведення основної експертизи.

За умови невиявлення процесуальних порушень експерт, який здійснює контрольну експертизу, складає лише звіт, а при виявленні — складає акт контрольної експертизи відповідної форми.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

• перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об’єкти екологічної експертизи та створення еколого- експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);
• аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об’єктів екологічної експертизи (основна стадія);
• узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об’єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Основним завданням експертизи об’єктів інтелектуальної власності є визначення властивостей об’єктів інтелектуальної власності, до яких належать об’єкти промислової власності, об’єкти авторського права і суміжних прав.

При дослідженні об’єктів промислової власності вирішуються питання щодо властивостей об’єктів промислової власності, а саме: винаходів і корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, знаків для товарів і послуг (торговельних марок), комерційних найменувань, географічних зазначень походження товару, топографії інтегральних мікросхем, сортів рослин, порід тварин тощо.

При дослідженні об’єктів авторського права та суміжних прав вирішуються питання щодо властивостей таких об’єктів: літературних та художніх творів (романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності); комп’ютерних програм, компіляцій даних (баз даних), якщо вони за добором або впорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; виконань, фонограм, відеограм, програм (передач) організацій мовлення тощо.

Окрему групу становлять економічні дослідження об’єктів інтелектуальної власності, зокрема визначення вартості перелічених вище об’єктів інтелектуальної власності та розрахунок збитків, завданих у результаті порушення прав на них.

Список використаної літератури

1. Андрощук Г. Основи патентування і ліцензування: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Міжгалузевий ін-т управління / Анатолій Іванович Кредісов (ред.). — 2-е вид., пеперобл. та доповн. — К. : Знання України, 2007. — 306с.
2. Колосюк В. Патентування та ліцензування: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — Вид 2-е, доп. та переробл. — Донецьк : ВІК, 2007. — 280с.
3. Назаренко І. Основи патентування і ліцензування: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжгалузевий ін-т управління / Анатолій Іванович Кредісов (ред.). — К. : Знання України, 2006. — 306с.
4. Пріб Г. Патентознавство: навч. посібник для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». Інститут дистанційного навчання / Станіслав Ісакович Табачніков (наук.ред.). — К. : Університет «Україна», 2007. — 304с.