Вступ

Актуальність теми. В сучасних умовах провідну роль у системі суспільного поділу праці відіграє інтелектуальна, творча діяльність, яка перетворюється на визначальну силу формування та розвитку людської цивілізації. Впровадження у науковий ужиток поняття «інтелектуальний капітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на ефективному використанні унікальних за своєю природою нематеріальних чинників, що сприяють підвищенню конкурентоздатності підприємства.

На початку ХХІ ст. каталізатором глобальних економічних перетворень є інформаційна економіка, яка ґрунтується на широкому застосуванні креативних здібностей особистості, науковому знанні та провідній ролі інтелектуальних ресурсів. За таких умов інтелектуальний капітал суспільства стає важливим чинником економічного зростання і визначає могутність держави. Все це актуалізує дослідження сутності інтелектуального капіталу, його спільних і відмінних рис з інтелектуальним потенціалом.

У період формування в країнах – економічних лідерах основ суспільства, заснованого на знаннях, дослідження інтелектуального капіталу відбувались надзвичайно інтенсивно та були плідними. Проте ця проблематика не є вичерпаною, а, навпаки, внаслідок надзвичайної актуальності, потребує більш глибоких і різнобічних досліджень. Засновуючись на здобутках сучасної економічної науки, на нашу думку, потребують критичного аналізу накопичені теоретичні знання щодо сутності інтелектуального капіталу та їх синтез із знаннями, що здобуті економічною практикою. Подальшого поглиблення потребує також теоретико-методологічний аспект наукових досліджень, зокрема категоріальний аналіз. З’ясування сутності категорії «інтелектуальний капітал» дозволяє уточнити її економічний зміст з урахуванням сучасних умов господарської практики та виокремити спільні ознаки, за якими можна було б систематизувати погляди провідних науковців з цієї проблематики.

Аналіз категорії «інтелектуальний капітал» та виокремлення його складників виконано у дослідженнях здебільшого зарубіжних вчених та практиків, зокрема, Л. Едвінсона, М. Мелоуна, Т. Стюарта, Е. Брукінга, Д. Клейна, Л. Прусака, П. Салівана, Д. Тіса та ін. Серед українських економістів, які досліджували проблематику інтелектуального капіталу, слід назвати В. Базилевича, Г. Башнянина, , В.Ільїна, О. Бутніка-Сіверського, Ю. Канигіна, О. Кендюхова, Б. Малицького, Ж. Поплавську, А. Чухна, Я. Ширмера та ін. Однак, для з’ясування змісту інтелектуального капіталу необхідно розглянути концептуальні його відмінності з іншими соціально-економічними категоріями, зокрема, інтелектуальним потенціалом.

Метою роботи є дослідження головних рис інтелектуального капіталу й умов та значення для сучасної економічної теорії.

Розділ 1. Теоретичні аспекти становлення інтелектуального капіталу

1.1. Поняття та структура інтелектуального капіталу

Аналіз економічної літератури останнього десятиріччя XX — початку XXI ст. показує, що сучасні тенденції соціально-економічного розвитку окреслюють дві теоретичні концепції — теорія постіндустріального суспільства та теорія інформаційного суспільства. При цьому одні автори ототожнюють ці напрями досліджень соціально-економічних явищ та процесів, а інші доводять те, що інформаційне суспільство є вищою стадією розвитку світової цивілізації і є наслідком розвитку постіндустріального суспільства [2, c. 243].

Категорія «інтелектуальний капітал» в економічній літературі трактується по-різному. До розкриття цієї категорії науковці йшли, починаючи з характеристики часткових ознак, що поступово привело до більш широких узагальнень, які дедалі повніше розкривають сутність інтелектуального капіталу.

Так чи інакше, головним і визначальним ресурсом як однієї, так й іншої концепції є знання та людський інтелект. Адже у сучасній економіці, на динамічному ринку, де одні технології витісняють інші та діє глобальна конкуренція, продукти та послуги стають застарілими упродовж короткого проміжку часу, а відтак успішними є ті фірми, які постійно створюють нові знання, поширюють їх на всю організацію та швидко втілюють у нові технології та продукти. Для них найбільш цінним активом стають нематеріальні цінності — інформація, нові знання та об’єкти інтелектуальної власності, які становлять інтелектуальний капітал людини, фірми чи організації. Про це свідчить і той факт, що на частку нових знань, які впроваджуються у технології, обладнання і організацію виробництва, у економічно-розвинених країнах припадає від 70 % до 85 % приросту ВВП [3, c. 154].

Стосовно хронологічних рамок, то починаючи тільки з 90-х рр. ХХ ст. економісти вводять у науковий обіг категорію «інтелектуальний капітал», яка значно ширша за своєю суттю від таких понять як «людський капітал» та «інтелектуальний потенціал». Насамперед через те, що включає продукти інтелектуальної діяльності людини, тобто об’єкти інтелектуальної власності, а також ті інтелектуальні засоби за допомогою яких створюються нові знання та інтелектуальні продукти, які є на ринку об’єктами купівлі-продажу.

На нашу думку, інтелектуальний капітал — це сукупність інтелектуальних ресурсів людей підприємств та організацій (знання, уміння і творчі обдарування індивідів, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, об’єкти інтелектуальної власності, машинні інтелектуальні засоби, організаційні структури), які є результатом попередньої творчої діяльності людини і використовуються суб’єктами підприємництва для виконання поставлених цілей.

Загалом у структурі інтелектуального капіталу виокремлюють «людський капітал» (human capital) та «структурний капітал» (structural capital). Людський капітал — це запас знань, навичок, мотивацій і енергії, якими наділені індивіди і які використовують протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг. Важливим інструментом його формування є інвестиції в освіту, охорону здоров’я, міграцію, пошук інформації та ін. Надзвичайно складно кількісно оцінити обсяг знань і навичок конкретної людини, і тим більше — точно визначити, є вони результатом освіти, природних здібностей чи генетичної спадковості. Для цього існують тільки відносні показники — освітній рівень, освітньо-кваліфікаційний рівень, рівень успішності, а також поширена методика обчислення IQ, яка базується на оцінюванні здатності людини до вирішення логічних задач. Проте така методика характеризує загальний рівень логічного мислення людини і не дає чіткого уявлення про її можливості вирішувати професійні задачі у виробничому процесі.

До структурного капіталу відносять бази даних, списки споживачів, персоналу компанії, а також торгові марки та організаційні структури.

Інтелектуальний капітал варто відрізняти від такого поширеного у вітчизняній науковій літературі поняття як «інтелектуальний потенціал». Інтелектуальний потенціал — це сукупність знань, умінь і творчих обдарувань індивідів, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, які дають змогу засвоювати набуті та творити нові знання, тобто це здебільшого можливості, якими володіє особа [8].

Зокрема, Ю.М. Канигін розглядає інтелектуальний потенціал як складову соціального інтелекту в контексті загальної соціалізації суспільства [5, c. 37]. Він вважає, що під соціальним інтелектом варто розуміти здатність суспільства та його підсистем сприймати, зберігати, нагромаджувати знання, продукувати нові ідеї та використовувати їх заради прогресу. Б. А. Малицький досліджує інтелектуальний потенціал у контексті реалізації наукового потенціалу суспільства [9, c. 25].

В.Куценко, В. Удовиченко, І. Опалєва, поняття «інтелектуальний потенціал» здебільшого ототожнюють з поняттями «освітній потенціал» та «людський капітал». Подібної концепції дотримується В. Орищенко , на думку науковця, «інтелектуальний потенціал — це духовно-освітянський стан нації, що забезпечує здатність народу до виконання актуальних суспільно-економічних завдань, створення необхідних умов всебічного розвитку молодого покоління на базі найвищих духовних цінностей нації» [12, c. 598].

1.2. Умови перетворення інтелектуального потенціалу в інтелектуальний капітал

Відмінність інтелектуального потенціалу та інтелектуального капіталу на рівні індивіда (розрізняти ці поняття на рівні фірми є досить складно через абстрактність категорії «інтелектуальний потенціал») можна виразніше дослідити через призму залучення їх в економіку. Так, інтелектуальний капітал — це формалізовані здібності людей, які стали об’єктами інтелектуальної власності: знання, вміння, навички, набуті людиною у процесі навчання (самонавчання), винаходи, які запатентовані або твори мистецтва і культури, на яких поширено авторське право тощо. Про інтелектуальний капітал можна сказати, що це тільки ті здібності людини, які персоніфіковані певним чином і використовуються для виробництва економічних благ. Інтелектуальний потенціал — це здібності людини взагалі, які не залежать від їх використання у виробництві, тобто вони не розглядаються в аналітичній економії як економічний ресурс. Очевидно, що інтелектуальний потенціал є значно ширшим поняттям, ніж інтелектуальний капітал.

Більшість економістів стверджують, що інтелектуальний капітал — це ефективно використаний в економічній діяльності інтелектуальний потенціал. Схематично процес перетворення інтелектуального потенціалу в інтелектуальний капітал наведено на рис. 1. [15, c. 79]

Рис 1. Інтелектуальний капітал як реалізований інтелектуальний потенціал

У цьому контексті варто розглянути визначення інтелектуального капіталу у колективній праці вітчизняних науковців «Україна: інтелект нації на межі століть», які стверджують, що «інтелектуальний капітал — це інтелектуальний потенціал, який активно використовується у процесах економічного розвитку» [10, c. 170]. Тим самим, якщо інтелектуальні ресурси активно використовуються у процесах економічного розвитку, то інтелектуальний потенціал трансформується в інтелектуальний капітал.

На підтвердження сказаного вище, можна навести твердження науковця Я. Ширмера, який називає Україну єдиною зі ста країн, в якій існує найбільша різниця між економічним потенціалом та його реальним функціонуванням. У термінології економічної теорії це означає, що наявні ресурси країни, у тому числі інтелектуальні, ефективно не використовуються і економіка «розташована набагато нижче кривої своїх виробничих можливостей».

Отже, викладене вище дає підставу стверджувати, що інтелектуальний потенціал є значно ширшим поняттям порівняно з інтелектуальним капіталом. Перший з них охоплює системи освіти, науки, зв’язку, бази даних, комп’ютерне забезпечення, інтелектуальну власність тощо. Інтелектуальний капітал — це інтелектуальний потенціал, який активно використовується в економічні діяльності задля досягнення певної мети. Від ефективності його залучення до господарської діяльності залежить соціально-економічний розвиток країни.

Розділ 2. Інтелектуальний капітал як об’єктивна економічна категорія

2.1. Системний аналіз сутності інтелектуального капіталу

Питання існування інтелектуального капіталу вперше було поставлено П. Друкером у роботі «Концепція корпорації» (1946), присвяченій загальним питанням менеджменту. Надалі цю проблему піднімав Дж. Гелбрейт у роботі «Нове індустріальне суспільство» (1969) в контексті зростання ролі наукоємних виробництв у сучасній йому економіці. Він визначив інтелектуальний капітал як дещо більше, ніж «чистий інтелект» людини, що включає цілеспрямовану інтелектуальну діяльність. Так, для опису знань уперше було використано поняття капіталу, тобто цінності, що допомагає створювати інші цінності. З часом тлумачення цього поняття трансформувалося, взявши початок з теорії менеджменту та людського капіталу. Нині найбільш широко використовується визначення інтелектуального капіталу як тих нематеріальних активів компанії, які, не відбиваючись в її фінансовій звітності, можуть бути кодифіковані, оцінені та використані компанією [3, с. 107].

Вивчення економічної літератури, в якій розглядаються проблеми, пов’язані з сутністю, структурою та розвитком інтелектуального капіталу на індивідуальному, корпоративному та суспільному рівнях, дали змогу виокремити такі підходи до аналізу сутності інтелектуального капіталу:

а) структурний – визначення інтелектуального капіталу через розкриття його структури;

б) функціонально-структурний – визначення інтелектуального капіталу через аналіз його призначення, тієї специфічної ролі, яку він відіграє у процесі суспільного відтворення;

в) термінологічний – визначення інтелектуального капіталу через усталене розуміння сутності категорії капіталу як певного вкладення (цінності, ресурсу), що уможливлює отримання доходу [1, с. 58].

Саме таким підходом ми будемо користуватись, систематизуючи наукові уявлення про інтелектуальний капітал, проте разом з цим варто зазначити, що визначення поняття «інтелектуальний капітал» має в сучасній практиці теоретичного аналізу досить великий діапазон. Ураховуючи цей факт, на початковій стадії категоріального аналізу, на нашу думку, є доцільною систематизація поглядів науковців-економістів на категорію «інтелектуальний капітал» за певними (більш специфікованими до конкретних потреб здійснюваного ними аналізу) груповими ознаками (таблиця).

Таблиця 1. Погляди науковців-економістів на категорію «інтелектуальний капітал» [15, c. 80-81]

Як єдність людського і структурного капіталівЛ. ГородянськаЯк нематері­альні активиЕ. Брукінг

Сутність інтелектуаль­ного капіталу	Автор	Визначення інтелектуального капіталу
1                  2                                               3
Як єдність людського і структурного капіталів	Л. Едвінссон, Л. Мелоун	Особливе поєднання людського капіталу (реальні та по­тенційні інтелектуальні здібності, а також відповідні практичні навички працівників компанії) та структурно­го капіталу (його складові задають такі специфічні фак­тори, як: зв’язки зі споживачами, бізнес-процеси, бази даних, бренди та ІТ-системи) .
	Б. Леонтьєв	Сукупність законних прав суб’єкта на результати його творчої діяльності, його природних і набутих інтелекту­альних здібностей, навичок, нагромаджених ним баз знань і корисних відносин з іншими суб’єктами
	Сутність інтелектуального капіталу виявляється в су­купності дії його складових, до яких відносяться інте­лектуальна власність, людський капітал, інтелектуаль­ний капітал та інтелектуальний споживчий капітал.
	Інтелектуальний капітал — це термін для позначення нематеріальних активів, без яких компанія не може існувати. Складові частини інтелектуального капіталу визначаються автором таким чином: ринкові активи, інтелектуальна власність як актив, людські активи, інфраструктурні активи.
	О. Малишко	Інтелектуальний капітал охоплює всі невідчутні та нефізичні активи і ресурси організації, які зазвичай не мають оцінки в її балансовому звіті (крім об’єктів ін­телектуальної власності), тобто її процесів, інновацій­ної здатності, неявного знання її членів, а також мере­жі контактів останніх».
	С. Легенчук	Інтелектуальний капітал — є частиною невідчутних ак­тивів і пов’язаний з нематеріальними активами щодо об’єктів прав інтелектуальної власності.
	Л. Джойя	Це той же гудвіл, але досліджується менеджерами, а не бухгалтерами. Маючи внутрішню структуру, інте­лектуальний капітал конкретизує поняття гудвіла та пояснює причини його виникнення.
	К.-Е. Свейбі	Склад нематеріальних активів, який відповідає розгор­нутій структурі інтелектуального капіталу, включає три компоненти: індивідуальну компетентність, внутрішню структуру фірми та зовнішню.
Як сукупність людського та машинного інетелектів	О. Кендюхов	Це здатні створювати нову вартість інтелектуальні ре­сурси підприємства, представлені людськими і машин­ними інтелектами, а також інтелектуальними продук­тами, створеними ним самостійно або залученнями із сторони як засоби створення нової вартості.
Як знання                             Як інтелекту­альний мате­ріал	В. Іноземцев	Своєрідний «колективний мозок», який акумулює на­укові та звичайні знання працівників, набутий досвід, інтелектуальну власність, спілкування й організаційну структуру, імідж фірми, її інформаційні мережі.
	Т. Стюарт	Це сума знань всіх працівників компанії, що забезпе­чує її конкурентоспроможність.
	Д. Даффі	Це сукупні знання, які має організація в особі своїх співробітників, а також у вигляді методологій, патен­тів, архітектур і взаємозв’язків.
	Х. Макдональд	Це знання, які є в організації та можуть використову­ватися для одержання різних переваг перед конкурен­тами.
	П. Саліван	Це знання, яке може бути перетворене на прибуток.
	В. Базилевич	Це накопичена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, творчості, здібнос­тей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються у процесі виробництва й обміну з метою отримання доходу [1, с. 62].
	Д. Клейн, Л. Прусак	Формалізований і зафіксований інтелектуальний мате­ріал, що використовується для виробництва більш цін­ного майна.

 

Структурний аналіз сутності інтелектуального капіталу суб’єкта господарювання, проведений нами, на основі наявних наукових розробок (зокрема, на наукових працях Б. Леонтьєва [8, с. 100], А. Гапоненко, Т. Орловой [та інших науковців) показує, що він (інтелектуальний капітал, включений у систему виробничого використання) має активну й пасивну складові. Перша з них — активна, за новітніми термінологічними підходами до визначення, еквівалентна поняттю «людський капітал»; до другої, пасивної складової інтелектуального капіталу, відноситься інтелектуальний продукт (об’єкт інтелектуальної власності). За конкретизованим змістом зазначених складових активну частину інтелектуального капіталу підприємства утворюють знання, досвід, освіта, кваліфікація, навички персоналу тощо; пасивну — права на технології, винаходи, промислові зразки, товарні знаки, ноу-хау, тобто те, що зазвичай входить у коло об’єктів інтелектуальної власності.

2.2. Основні складові інтелектуального капіталу

Як провідний чинник та основа інтелектуальної економіки інтелектуальний капітал має такі специфічні ознаки:

— несе матеріальним у традиційному розумінні, хоча форми, яких набувають інтелектуальні активи можуть бути матеріальними;

— перебуває одночасно у формах запасу і продукту, його споживання є водночас його примноженням;

— зберігається та нагромаджується у специфічних, нетрадиційних формах;

— є основним компонентом визначення ринкової вартості сучасних підприємств.

Отже, інтелектуальний капітал — це нагромаджена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, творчості, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються у процесі виробництва та обміну з метою отримання доходу. У сучасній економічній літературі інтелектуальний капітал аналізується у чотирьох взаємопов’язаних аспектах: цінність (актив, здатний приносити дохід); система (сукупність взаємопов’язаних елементів); процес (наявність відтворювальних характеристик, пов’язаних із кругообігом); результат (пріоритет у процесі споживання, наслідок процесу кругообігу).

Сукупний інтелектуальний капітал (інтелектуальний капітал суспільства) — сукупність знань, досвіду, зв’язків, інформації, що накопичені й використовуються на рівні суспільства в цілому; інтелектуальний капітал фірми — сукупність активів окремої фірми, що ґрунтується на інтелектуальних здібностях її співробітників, які реалізуються в процесі інноваційної діяльності; інтелектуальний капітал індивіда — сукупність знань, досвіду, професійних навичок та інтелектуальних здібностей особистості.

Розділ 3. Особливості інтелектуального капіталу в ринковій економіці

3.1. Зміст комерціалізації інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність у ринковій економіці використовується на засадах її комерціалізації, механізм якої уможливлює безперервний рух інтелектуального капіталу та отримання прибутку. Це відбувається таким чином: інтелектуальний капітал продукує інновації, які формують інтелектуальні ресурси. Вони зі значним комерційним потенціалом отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю. У підсумку продаж, ліцензування, використання інтелектуальної власності приносять прибуток.

Загальновизнано, що права на об’єкти інтелектуальної власності виступають як специфічний товар, який вводиться у господарський обіг на національному та глобальному ринках. На думку сучасних дослідників, конкурентоспроможність певного об’єкта інтелектуальної власності визначається такими чинниками: ступенем правового захисту; технічним рівнем; новизною; специфікою ринку; ціною; очікуваною гостротою суперництва; ймовірністю розширення ринку.

Купівля-продаж об’єктів інтелектуальної власності оформляється відповідним договором, що є дієвим інструментом узгодження інтересів суб’єктів господарювання. Відтак комерціалізація відносин інтелектуальної власності набуває інституціонального оформлення у відповідних ринкових угодах.

Ринок інтелектуальної власності — система економічних відносин із приводу купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності. Угоди на цьому ринку оформляються як передача виключних прав на ці об’єкти. Таким чином, сутнісною особливістю зазначеного ринку є те, що на ньому обертаються не продукти інтелектуальної діяльності, а права на них. Відтак вартість об’єктів постає як вартість прав, а об’єктом купівлі-продажу є охоронні документи [16, c. 106].

На думку сучасних дослідників, характерними ознаками ринку інтелектуальної власності є: високий ступінь монополізації; висока норма прибутку; багаторічні та глибокі зв’язки покупців і продавців.

У сучасній ринковій економіці є два основні способи розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; продаж (відчуження) майнових прав, за якого продавець втрачає ці права назавжди, отримуючи за них одноразову плату (ціну об’єктів інтелектуальної власності) або даруючи їх на безоплатній основі; передача майнових прав шляхом ліцензування, за якої продавець надає іншим особам дозвіл на здійснення певних дій у визначений період часу на певній території.

Особи, які придбали виключні майнові права шляхом ліцензування, можуть передавати їх іншим особам (за згодою власника) на основі субліцензування.

Основними суб’єктами відносин щодо комерціалізації інтелектуальної власності в сучасній ринковій економіці є: автори, творці інтелектуальних продуктів; трудові колективи, організації, діяльність яких пов’язана зі створенням та використанням об’єктів інтелектуальної власності; органи державного управління національною інноваційною системою; інвестори, що фінансують створення та використання об’єктів інтелектуальної власності; виробники та споживачі інтелектуальної продукції.

Відносини, що складаються між цими суб’єктами, набувають інституційного оформлення на різних сегментах ринку інтелектуальної власності. Серед цих сегментів можна виокремити такі:

1. Ринок авторських прав, на якому укладаються угоди: про передачу виключних прав (надання дозволу на використання твору певним способом у встановлених договором межах особі, яка отримує право забороняти подібні дії іншим особам); про передачу невиключних прав (надання дозволу на використання твору певній особі, що не виключає можливості його використання автором або іншими особами, які отримали аналогічний дозвіл). Найпоширенішими формами передачі авторських прав є договори: про публікацію (видання та перевидання) твору; постановницький, що укладається за умов, коли основним способом використання твору є його публічне виконання; сценарний, пов’язаний з передачею права на переробку тексту твору на сценарій; про депонування рукопису, пов’язаний із передачею права на публікацію та використання твору спеціальним інформаційним органам відповідно до встановленого порядку тощо.
2. Ринок прав на програми для ЕОМ і бази даних, на якому укладаються такі види авторських договорів: про часткову передачу виключних прав; про передачу всіх майнових прав; про передачу невиключних прав.
3. Ринок прав на товарні знаки та знаки обслуговування, на якому укладаються угоди щодо надання власником товарного знака (знака обслуговування) дозволу на його використання контрагентам за дотримання певних умов (терміну, території, способів, вимог щодо якості товару або послуги тощо) [16, c. 108].

На ринку прав на товарні знаки та знаки обслуговування укладаються такі види угод: виключні, які передбачають передачу значних обсягів прав на використання товарних знаків (знаків обслуговування), у тому числі зобов’язання власника не використовувати цей товарний знак (знак обслуговування) протягом терміну дії угоди; невиключні, за якими власник зберігає за собою право використання товарного знака (знака обслуговування), який є предметом угоди.

4. Ринок патентних прав, на якому укладаються угоди щодо передачі прав на використання об’єктів промислової власності, що охороняються патентами (винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо).

На ринку патентних прав укладаються такі угоди: виключні, які гарантують покупцеві відсутність конкуренції з боку власника у часових і територіальних межах, зазначених у договорі; невиключні, які надають право на використання певного об’єкта промислової власності, не позбавляючи цього права інших суб’єктів господарювання.

5. Ринок ноу-хау, інжинірингових послуг тощо, на якому укладаються такі угоди: про передачу ноу-хау в матеріалізованій формі (документи, фотографії, комп’ютерні програми, баз даних); про передачу ноу-хау в не матеріалізованій формі (консультації, навчання, технологічна допомога); про надання інжинірингових послуг тощо.

На практиці ринок патентних прав, ринок ноу-хау та інжинірингових послуг тісно взаємопов’язані та, як правило, доповнюють один одного.

Таким чином, у сучасній ринковій економіці використовуються різні методи та правові угоди щодо передачі або продажу об’єктів інтелектуальної власності.

Згідно з оглядом контрактних угод щодо передачі технологій розрізняють такі способи укладання останніх; продаж виключних прав; ліцензійні контракти; спеціальні угоди або окремі положення ліцензійної угоди про ноу-хау; комерційна передача технологій у рамках франшизи; контракт на комерційний продаж устаткування, що супроводжується передачею технологій або ноу-хау; угода про консультативне обслуговування у зв’язку з придбанням технології; угода про спільне підприємництво на базі комерційного використання прав на об’єкти промислової власності; угода щодо передачі або будівництва промислового виробництва за запатентованою технологією [1, c. 160].

3.2. Структура інтелектуального капіталу та специфіка його прояву

Можна з впевненістю сказати, що теорія інтелектуального капіталу відіграватиме значну роль у новому тисячолітті, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгалтерський облік, що ґрунтується на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток динамічних високотехнологічних віртуальних корпорацій: тісних і довгострокових ділових зв’язків із контрагентами; постійності клієнтури; знань та компетенцій співробітників; прагнення компанії до постійного вдосконалення та розвитку; іміджу корпорації, цінностей, які вона сповідує.

Отже, у структурі інтелектуального капіталу можна виокремити такі складові.

1. Людський капітал (human capital) — накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, досвід, загальна культура, моральні цінності та ставлення до справи. У постіндустріальну епоху людський капітал стає системоутворюючим фактором у структурі інтелектуального капіталу.

На відміну від фізичного капіталу людський капітал: є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії та виступає скоріше тимчасово залученим засобом, подібним до боргових зобов’язань, випущених акцій; є нематеріальним, невідчутним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам. Сучасні дослідники виокремлюють базову вартість людського капіталу (дисконтовану ринкову вартість майбутнього доходу, на яку орієнтується індивід, здійснюючи інвестиції у свою освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров’я тощо) і його потенційну вартість, на яку орієнтується підприємець, який наймає робітників, орендуючи їхній людський капітал; є неліквідним, таким, що не зберігається і не може бути законсервований до кращих часів, оскільки його невикористання у поточному періоді призводить до непоправних втрат; не може бути скопійований або відтворений у жодній іншій організації; поєднує якості інвестування і споживання, оскільки інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров’я невіддільні від витрат на споживання; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об’єктом застави або відчуження і не є власністю компанії у традиційному розумінні.

2. Структурний капітал (structural capital) — все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій потенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслуговування, відносини з клієнтами тощо.

На відміну від людського капіталу структурний капітал у цілому або його окремі частини, може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб’єкта господарювання. Вартість структурного капіталу набуває відображення у балансі фірми у вигляді статей капіталізованих витрат на науково-дослідні та конструкторські розробки, на придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних) тощо. Таким чином, саме структурний капітал найбільше співвідноситься з поняттям нематеріальних активів.

Відповідно до зазначеного підходу структурний капітал поділяється на клієнтський та організаційний.

Клієнтський капітал (ринковий, брендовий) — це відносини із замовниками і покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів і послуг (клієнтська база підприємства, яка є своєрідним продуктом його діяльності). До клієнтського капіталу належать: патенти, ліцензії, товарні знаки та знаки обслуговування; комерційна мережа розширення збуту товарів і послуг; ділові зв’язки з постачальниками; договори маркетингового і технологічного співробітництва; слава, популярність, репутація клієнтів тощо.

Важлива роль клієнтського капіталу наочно виявляється у функціонуванні фінансових підприємств, особливо страхових компаній, динаміка і масштаб діяльності яких суттєво залежать від портфеля замовлень. Важливо підкреслити, що сучасні фірми докладають значних зусиль для завоювання та утримання своїх клієнтів. Так, Internet Explorer фірми Microsoft, надає споживачам безплатне програмне забезпечення системи електронної пошти Eudora, формуючи таким чином власний капітал зв’язків. У сучасних дослідженнях використовується також термін «релятивний капітал» (від англ. relations — відносини), який охоплює відносини фірми не лише з покупцями її продукції, а й з інвесторами, постачальниками, акціонерами, органами влади тощо.

Організаційний капітал — систематизована і формалізована компетентність компанії (поінформованість, обізнаність, авторитетність), а також організаційні можливості та системи, які посилюють її творчі можливості. До організаційного капіталу належать: інформаційні ресурси; електронні мережі; організаційна структура; ефективне управління; сприйнятливість до змін, нововведень; інтелектуальна власність (авторські права, технічне і програмне забезпечення, комп’ютерні програми, бази даних тощо).

Організаційний капітал включає такі складові:

а) інноваційний капітал — здатність компанії до оновлення, нововведень (захищена комерційним правом інтелектуальна власність, інші нематеріальні активи і цінності);

б) процесний капітал — системи виробництва, збуту, післяпродажного обслуговування тощо [6, c. 397-398].

Висновки

Отже, інтелектуальний капітал є складним системним утворенням, яке можна структурувати за різними критеріями. Це багатоаспектне поняття, яке об’єднує об’єкти інтелектуальної власності, знання, вміння і навички працівників, різноманітні системи, мережі, процедури, які при включенні до господарського обігу приносять дохід. Водночас складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Одні з них є породженням людського інтелекту, інші створюють специфічні умови його застосування із метою підвищення конкурентоспроможності компанії. Разом з тим необхідно зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза контекстом, стратегією розвитку організації, оскільки найважливішою конкурентною перевагою постіндустріального бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватись до умов, що швидко змінюються.

У світовій економіці ХХІ ст. інтелектуальний капітал набуває особливої ваги, оскільки в господарській практиці він стає визначальним фактором виробництва, який детермінує в цілому економічний розвиток на макрорівні; саме інтелектуальний капітал визначає конкурентоспроможність економічних систем, є ключовим ресурсом їх розвитку.

Інтелектуальний капітал важко піддається визначенню та не трактується однозначно. Внаслідок цього в науковій літературі існують різні уявлення щодо його сутності. Найбільш придатним для послідовного категоріального аналізу є структурний, функціонально-структурний, термінологічний підходи.

З погляду застосування термінологічного інструментарію до опису сучасних господарських процесів, що відбуваються на практиці, найбільш затребуваними є трактування економічної категорії «інтелектуальний капітал» як знань і як нематеріальних активів. Насамперед це пов’язане з необхідністю системного аналізу інтелектуального капіталу, що здійснюється в динаміці та статиці. Аспект динаміки відображає дійсне джерело інновацій у виробничій та комерційній діяльності підприємств. Таким джерелом є людина — носій інтелекту та продуцент новітніх знань, результат діяльності якої виступає на поверхні господарських відносин як людський капітал організації. Аспект статики висвітлює нагромадження продуктів інтелектуальної діяльності працівників (свого підприємства або іншого — залежно від того, створювався такий продукт усередині цієї господарської структури чи залучався зовні в рамках відносин повного або часткового привласнення). Створені (придбані або орендовані) продукти інтелектуальної діяльності стають інтелектуальними активами підприємства у вигляді патентів, ліцензій, комп’ютерних програм, авторських прав тощо.

Список використаної літератури

1. Базилевич В, Ільїн В. Інтелектуальна власність: креативи метафізичного пошуку: монографія / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Знання, 2008. — 687c.
2. Базилевич В, Ільїн В. Метафізика економіки / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Знання, 2007. — 719с.
3. Базилевич В.Д., Ильин В.В. Метафизика экономики: Монография. – 2-е изд. испр. и доп. – К.: Знание; М.: Рыбари, 2010. – 925 с.
4. Ільїн В. Фінансова цивілізація. К., 2007.
5. Канигін Ю. Інтелект народу / Канигін Ю. // Вісник Академії наук України. — 1993. — № 7. — С. 37-47.
6. Кисіль С.В. Інтелектуальний капітал як невід’ємна складова інтелектуальних послуг // Вісник економіки транспорту і промисловості № 34, 2011. – с. 396-399
7. Куценко В. Освіта як фактор стабільності та національної безпеки України / В. Куценко, В. Удовиченко, І. Опалєва // Економіка України. — 1998. — № 1. — С. 12-21.
8. Леонтьев Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском бизнесе / Б. Леонтьев. — М.: Акционер, 2002. — 200 с.
9. Малицький Б.А. Соціально-економічний зміст наукового потенціалу / Малицький Б. А. // Наука та наукознавство. — 1998. — № 4. — С. 25-30.
10. Малишко О. В. Про європейський формат системи показників вимірювання цінності інтелектуального капіталу регіонального наукового центру / О.В. Малишко // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 11. — С. 162-173.
11. Національна еліта та інтелектуальний потенціал України // Матер. міжнародної наук. конф.. — Львів, 1996. — С. 88.
12. Прошак В. Концепція інтелектуального капіталу у сучасній економічній теорії / Прошак В. // Вісник Львівського ун-ту : серія економічна. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка. — 2003. — Вип. 32. — С. 598.
13. Стюарт Т.А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций / Т.А. Стюарт; перевод с англ. — М.: Поколение, 2007. — 368 с.
14. Ширмер Я. Людський капітал важить більше, ніж гроші, технології, чи інші ресурси / Ширмер Я. // Економіст. – 2000. – № 3. – С. 20.
15. Шкурупій О.В., Франко Л.С. Інтелектуальний капітал як об’єктивна економічна категорія // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Серія : Економічні науки. – 2011. — №3. – с. 79-83
16. Шульга Ж.О. Інтелектуальний капітал як об’єктивна економічна категорія // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. — 2010. -№ 2. — С. 106-111