Вступ

Актуальність роботи. Нова геополітична ситуація, що склалася в азійсько-тихоокеанському реґіоні (АТР) в 90-х роках, та поступове зниження Сполученими Штатами Америки обсягів своєї військової присутності в цьому регіоні свідчать про те, що об’єктивно Японія змушена шукати нових партнерів, в тому числі, і в Південно-Східній Азії. Південносхідноазійський напрямок завжди був і залишається одним із важливих та пріоритетних векторів зовнішньополітичної діяльності Токіо. Вже нині проглядається прагнення до встановлення з країнами цього субреґіону таких відносин, які за своєю інтенсивністю та значенням можна було б поставити на друге місце після японо-американських.

Асоціація країн Південно-Східної Азії за минулі три десятиріччя (ця субрегіональна організація була створена 8 серпня 1967 року) переконливо продемонструвала свою життєздатність та перетворилася у вельми авторитетний механізм, який сприяє забезпеченню стабільності як у Південно-Східній Азії, так і в усьому азійсько-тихоокеанському реґіоні. Усвідомивши себе одним із важливих політичних, економічних та інтеграційних центрів сучасності, країни АСЕАН рішуче заявили про свій остаточний вихід за рамки реґіоналізму, про бажання відігравати одну з провідних ролей на міжнародній арені. Вже зараз АСЕАН можна розглядати як впливового самостійного актора східноазійського міжнародно-політичного реґіону. Ймовірно, що буде зростати і зацікавленість незалежної України до подальшого розвитку відносин з країнами азійсько-тихоокеанського реґіону, особливо в галузі торгівлі, обміну технологіями та міжнародної технічної допомоги в зв’язку з гострою необхідністю розширення української присутності в АТР. Вищезазначений комплекс причин і мотивувань та відсутність наукової розробки багатьох питань їх розвитку обумовили вибір теми дослідження.

Мета дослідження полягає в аналізі зовнішньополітичної стратегії та тактики країн АСЕАН наприкінці 60-х-90-і роки в контексті головних подій світової політики.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

• актуалізувати роль АСЕАН в регіональній системі міжнародних відносин в азійсько-тихоокеанському регіоні.
• дослідити умови розвитку та територіальна організація господарства країн Південно-Східної Азії.
• розглянути процеси інтеграції в країнах Південно-Східної Азії
• провести аналіз утворення Асоціації країн Південно-Східної Азії зробити аналіз тенденцій розвитку фінансового ринку країн Південно-Східної Азії
• дослідити особливості фінансового розвитку Південно-Східної Азії в умовах фінансової глобалізації.

Актуальність дослідження, таким чином, визначається з одного боку, цінністю вивчення практичного досвіду економічної інтеграції закордонних країн в умовах глобалізації, а з іншої, що росте економічним потенціалом Південно-Східної Азії у зв’язку із  процесами, що почалися, співробітництва АСЕАН з Китаєм, Японією й Південною Кореєю. Остання обставина в перспективі може значно вплинути на баланс сил у світовій економіці й визначає важливість критичного аналізу нинішніх економічних зв’язків Росії з АСЕАН і виявлення можливостей їхнього розширення.

Об’єктом дослідження є стан і динаміка економічної інтеграції країн АСЕАН, їх зовнішні торгово-економічні зв’язки й погоджена політика відносно  третіх країн і міжнародних економічних організацій.

Предметом дослідження є інтеграційні процеси в країнах Південно-Східної Азії у 60-90ті рр.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця 60-х до закінчення 90-х років.

Розділ 1. Розвиток основних подій в країнах Південно-Східної Азії у 60-90ті рр.

1.1. Умови розвитку та територіальна організація господарства країн Південно-Східної Азії

Таїланд можна віднести до країн імперського типу без сильного центру, що здатний зберегти її єдність. Домінуюча нація — таї (сіамці) — географічно займає відносно невелику територію Таїланду. Як географічно, так і історично країна складається з трьох суттєво різних частин: північно-східної, північно-західної та південної. Саме південна частина сучасного Таїланду і є етнічною територією сіамців. Зв´язки з внутрішніми територіями були досить слабкими через їх природну важкодоступність. Тому там утворилися незалежні князівства, домінуючим етносом яких були лаосці. З часом, за активного сприяння Франції й Англії, ці три частини були об´єднані в одну країну, де домінуюче становище зайняли сіамці. Проте держави, як монолітної структури, практично ніколи не існувало.

Розвиток ситуації в М’янмі прогнозується за варіантом А для територій типу 1. Для розділення М´янми вже на сучасному етапі є усі відповідні умови. Ця країна — федерація, що складається з кількох територій, населених різними етносами, які ввійшли до колишнього Бірманського Союзу (тепер М´янма) на правах окремих національних держав. Основними етносами країни є: м´янма (бірманці), чіни (споріднені з індійськими куками), шань, качіни, кайя, карени і мони. Вже з часу виникнення Бірманського Союзу національні меншини ставили питання про самовизначення. Це проявлялося в тому, що представники кайя, мони, карени, качіни були прихильнішими до британської колоніальної адміністрації, ніж до бірманського уряду [8, c. 57].

Hа сучасному етапі стосунки між етносами країни залишаються досить напруженими. Розділенню М´янми сприяє те, що національні меншини переважно виділені в окремі адміністративні одиниці (крім нага). Сепарації етнічних територій сприятиме також слабкість центральної влади — деякі внутрішні райони країни залишалися фактично незалежними до 70-х рр. ХХ століття, визнаючи владу центру лише формально (каренська та шанська держави). До того ж у більшості національних меншин країни (крім шань) переважають християни. Отже, поділ на релігійній основі (буддисти — християни) також сприятиме розділенню країни. До того ж внутрішньополітична ситуація у країні досить складна. Активне протистояння між правлячими, переважно військовими, режимами та прихильниками демократизації так чи інакше призведе до перемоги останніх. А оскільки національні еліти, що вже дозріли до власної державності, використовують навіть часткову демократизацію, то прогнозується розпад М´янми приблизно за сценарієм СРСР часів «перебудови».

В’єтнам  протягом ХХ століття пережила кілька великих воєн, які дуже вплинули на життя в´єтнамців. Особливо важкою була остання (за участю США), яка призвела до руйнації економіки країни. Разом з тим, вона об´єднала усі етнічні території в´єтнамців у єдину державу, хоча, як показали війни, у В´єтнамі були і сепаратистські настрої. Проте вони мали суто ідеологічний характер (ринковий південь та комуністична північ).

На сучасному етапі, коли Камбоджа після років занепаду та тиранії намагається йти демократичним шляхом, цілком ймовірний варіант, коли знову актуальною стане проблема об´єднання всіх кхмерів в одну державу. Прогнозована нестабільність у Таїланді, де кхмери займають значну територію, очевидно, сприятиме успіху такого об´єднання. Дещо інша ситуація в Лаосі. Вона прогнозується досить стабільною. Лаос сам претендує на повернення своїх етнічних земель, що входять до складу Таїланду. Як країна, що також тільки починає рух до демократії, Лаос є природним союзником Камбоджі. Зокрема, між цими країнами є угода, що гарантує непорушність спільного кордону. Крім того, чисельність кхмерів Лаосу, незважаючи на значну територію, на якій вони проживають, невелика. Тому приєднання до Камбоджі кхмерських територій у Лаосі малоймовірне.

Отже, прогнозується приєднання до території сучасної Камбоджі етнічних територій кхмерів Таїланду [16, c. 36-37].

Після здобуття незалежності Лаос пережив низку великих потрясінь, насамперед пов´язаних з війною за незалежність, громадянською війною та конфліктами за участю великих держав. Тільки у 1973 р. воєнні дії на території Лаосу в основному припинилися. З того часу Лаос став стійким союзником В´єтнаму. На півдні країни на значній території проживає община кхмерів. Тут досить часто виникали прикордонні інциденти з Камбоджею, яка підтримувала кхмерів Лаосу. Для спільної боротьби проти американських формувань та кхмерів використовувалися навіть в´єтнамські війська.

Проте на сучасному етапі в цій частині Лаосу не можна прогнозувати якихось територіальних змін, оскільки чисельність кхмерів (гірських) незначна у порівнянні з лао. Міста, що є основними культурними та економічними центрами, повністю контролюються лао. Те ж можна сказати про річкові порти, які є практично єдиними транспортними вузлами у цьому регіоні. Ріка Меконг, найбільша транспортна магістраль Лаосу, перебуває під контролем лао. Тому відторгнення південних територій Лаосу на користь Камбоджі не прогнозується.

Можна розглядати варіант приєднання Сінгапуру до Малайзії, проте він видається малоймовірним. У сучасному Сінгапурі основними етнічними групами є китайці, малайці та вихідці з Індії, причому китайців тепер більше, ніж малайців. Кожна з цих груп займає свою виразну соціально-економічну нішу. Економічний розвиток Сінгапуру вищий, ніж Малайзії. В умовах економічної кризи, яка розпочалася, й, очевидно, буде загострюватися в «некомуністичній» Південно-Східній Азії, Сінгапуру набагато легше вижити самому. Нестабільність, яка передбачається у Малайзії, також не сприятиме приєднанню Сінгапуру. Сінгапур займає надто вигідну економіко-географічну нішу, щоб світові держави дозволили Малайзії оволодіти ним. Історично на місці Сінгапуру завжди існували сильні князівства, що контролювали усю торгівлю регіону завдяки контролю над Молуккською протокою. Таким чином, змін статусу чи території Сінгапуру не прогнозується [9, c. 27-28].

Сучасна Малайзія є федерацією, що об´єднує континентальну частину (півострів Малакка) та території Сабах і Саравак на острові Калімантан. Пов´язує ці території тільки те, що вони були британськими колоніями. Hі етнічних, ні географічних, ні економічних зв´язків, які б були достатніми для збереження федерації, немає. Сабах і Саравак мають свої проблеми, свої особливості, на які континентальна Малайзія практично не може впливати (детальніше див. Індонезія). Тому майбутнє відокремлення Сабаху й Сараваку цілком очевидне. Іншим чинником територіальних змін Малайзії є те, що малайці компактно проживають у прилеглих до Малайзії округах Таїланду, є там найчисельнішим і корінним етносом, мають тісні зв´язки з малайцями Малайзії. Тому під час розділення Таїланду заселені малайцями території, найімовірніше, відійдуть до Малайзії.

1.2. Фактор суперництва в інтеграційних процесах Азії

Сучасне світове господарство характеризується інтенсивним розвитком міжнародної економічної інтеграції, що саме по собі не ново і є закономірним наслідком інтернаціоналізації виробництва в умовах розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Але на сучасному етапі розширення інтеграційних угруповань і перехід до нових форм співробітництва відбувається в умовах глобалізації світової економіки, коли повсюдно стираються границі ведення бізнесу й підсилюється економічна взаємозалежність держав у глобальному масштабі.

Глобалізація навряд чи приведе до зникнення держав і злиттю національних господарств у єдиний конгломерат. Разом з тим вона підсилює міжнародну конкуренцію настільки, що жадає від держав додатка максимуму зусиль, щоб на основі міжнародного поділу праці зайняти гідне місце в системі світового господарства. У цих умовах держави використовують регіональну економічну інтеграцію як спосіб утворення на базі своїх господарств нових, більше сильних і конкурентоспроможних на світовому ринку економічних одиниць — інтеграційних блоків.

Таким чином, регіональні інтеграційні процеси усе більше визначаються не тільки внутрірегіональними факторами, але й зростаючими під впливом глобалізації вимогами зовнішнього середовища, що підсилюється міжнародною конкуренцією. Сьогодні міняється сама ідеологія міжнародної економічної інтеграції — регіональні організації країн, раніше сконцентровані на зближенні національних господарств країн-учасниць, самі стають гравцями на глобальній арені світового господарства, а інтеграція усе більше спрямована на інтегрування всього регіону у світове господарство.

Однієї із самих успішних угруповань у  світі, що розвивається, є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), що зараз поєднує всі 10 країн Південно-Східної Азії — Сінгапур, Малайзию, Індонезію, Філіппіни, Таїланд, Бруней, В’єтнам, М’янму, Лаос і Камбоджу. Учасники АСЕАН значно відрізняються друг від друга за рівнем економічного й соціального розвитку.

В історичній ретроспективі відносини Японії та країн Південно-Східної Азії завжди визначалися ресурсним і географічним чинниками. Японія — єдина серед членів «великої вісімки», що задовольняє 85 відсотків своїх потреб в енергоносіях завдяки імпорту. Просторова близькість до Японії Індонезії, Малайзії та Брунею дозволяє країні певною мірою економити на транспортних витратах порівняно з імпортом нафти із Перської затоки. Особливо цікавила Японію Індонезія, яка, маючи запаси у п’ять мільярдів тонн нафти і будучи найбільшим у світі експортером стиснутого газу, задовольняє, відповідно, 40 і 10 відсотків імпортних потреб Японії в цих енергоносіях. Крім того, регіон Південно-Східної Азії був відносно стабільним. Зовнішнє втручання у нього обмежувалося питаннями порушення прав людини. Між країнами АСЕАН та Японією не було і немає територіальних претензій.

Японія викликала симпатію у країн АСЕАН завдяки відсутності військових амбіцій, низьким витратам на сили самооборони (один відсоток державного бюджету), каяттям за військові злочини і виплатою так званих «кривавих грошей» країнам, що постраждали від її агресії під час Другої світової війни. Тим більше, що держави АСЕАН перебували під японською окупацією лише три недовгих роки.

У деяких країнах, наприклад, Індонезії та Бірмі, японська окупація навіть прискорила їх незалежність. У більшості колоній Південно-Східної Азії розбиті японцями армії Франції та Великобританії були вже не в змозі повернутись до окупації. Низькі витрати на оборону в Японії не були спричинені тим, що країна після війни була розорена. Що ж до можливості «комуністичної агресії», то вона спиралася, як на щит, на 60-тисячний американський корпус, дислокований на Окінаві [5, c. 102-103].

Токіо використовував також фінансовий механізм впливу на країни Південно-Східної Азії. Починалося з виплат репарацій за військові злочини, а закінчилося регулярною допомогою країнам АСЕАН у рамках угоди зі Сполученими Штатами щодо підтримки в них антикомуністичних режимів. Згідно з підрахунками, держави АСЕАН отримували від Японії в 90-х роках щорічно 4-5 мільярдів доларів на потреби економічного розвитку у рамках програми ОДА (Official development assistance). Тому саме японським фірмам надавалася перевага при тендерах на будівництво доріг, мостів та інших елементів інфраструктури в державах Південно-Східної Азії.

Після різкого подорожчання японської єни щодо американського долара в країни АСЕАН почали надходити значні японські інвестиції та кредити. Це робилося з огляду на тутешню дешеву робочу силу, сировину, виробничі потужності японських «дзайбатсу». Наприклад, законодавчо регульована заробітна плата в Індонезії становить 12 американських центів за годину, а в країнах, що є новими членами АСЕАН, вона ще менша. Як наслідок -половина всього експорту угруповання складається з електроніки, машинного та високотехнологічного обладнання, яке випускається японськими підприємствами, що мають виробничі потужності у країнах АСЕАН. Всі ці заходи сприяли зближенню країн Японії та АСЕАН, зменшенню антияпонських настроїв у Південно-Східній Азії, яку почали поступово завойовувати дешеві та якісні японські товари.

Зацікавлена насамперед в економічному співробітництві з країнами АСЕАН, Японія відмовилася від критики порушень прав людини в Індонезії, Бірмі та Камбоджі і вирішила не пов’язувати економічну допомогу з гуманітарними проблемами, як то роблять, наприклад, США. Запропонована Японією «азіатська» модель економіки (вона полягає в участі держави разом з приватними колами у створенні орієнтованих на експорт високотехнологічних виробництв) була згодом перейнята з урахуванням місцевої специфіки іншими країнами Південно-Східної Азії [10, c. 120-121].

Таким чином, економічний успіх країн угруповання був тісно пов’язаний з зацікавленістю в них двох найпотужніших в економічному плані держав світу. Іншими словами, члени АСЕАН отримали доступ до ринків країн, комбінований ВНП яких у середині 90-х років вже перевищив 12 трильйонів доларів. Розвиток співробітництва зі США та Японією був викликаний не лише стратегічними міркуваннями, але й сировинною привабливістю членів нового інтеграційного утворення. Зокрема, чотири країни АСЕАН (Індонезія, Малайзія, Бруней та В’єтнам) є експортерами енергоносіїв світового значення. Індонезія, Малайзія та Таїланд контролюють левову частку міжнародного ринку олова та каучуку. Тільки на саму Малайзію припадає третина всього експорту пальмової олії в світі. У всіх країнах регіону (за винятком Сінгапуру) особливо вражають масиви тропічних лісів. Значними залишаються також можливості плантаційного сектора господарства. Зокрема, за обсягом реалізації морепродуктів, рису, спецій, цукру, какао та копри деякі країни АСЕАН входять в десятку провідних експортерів світу.

Капіталізм у країнах АСЕАН, побудований на авторитарній владі, виявився успішним завдяки комбінації різних факторів. Відсутність сильної опозиції й репресивний характер влади в державах цього угруповання дали можливість правлячій еліті проводити реформи на свій розсуд, не рахуючись з громадською думкою. Сприятливе географічне розташування, величезні природні ресурси, дешева робоча сила, зневага до екологічних норм господарювання сприяли масовому припливу інвестицій. Паралельно правлячі режими зробили значні позики на світовому ринку капіталу, що дало їм надійні механізми контролю за зовнішньою торгівлею країн. Щедре фінансування та субсидування експортерів і створення «з нічого» зорієнтованих на зовнішній ринок секторів економік було б неможливим без зовнішніх запозичень.

Програма АСЕАН не передбачала передачі повноважень від національних урядів до наднаціональних утворень, створених під егідою організації. Кожна країна зберігала свій повний суверенітет, а генеральний секретар АСЕАН тривалий час був фігурою номінальною. До початку 90-х років він мав секретаріат чисельністю в 66 працівників. Небажання пожертвувати частиною суверенітету заради інтеграції пояснювалося тим, що члени організації мали значні протиріччя і конфліктні ситуації у відносинах між собою. Створення АСЕАН передбачалося спочатку не як інтеграційний захід, а як спосіб встановити в нестабільному, але дуже багатому регіоні порядок, що сприятиме згодом приходу до нього інвесторів з транснаціональних корпорацій [9, c. 28-29].

Під час азіатської фінансової кризи Японія завоювала прихильність в регіоні завдяки ініціативі створення Азіатського валютного фонду (АВФ) з капіталом 100 мільярдів доларів для невідкладних позик країнам із серйозним рівнем бюджетного дефіциту. Передбачалось, що ця структура буде оперативніше реагувати на фінансові кризи і замінить для країн Азії МВФ з його жорсткими вимогами структурних економічних перетворень та непопулярних соціальних заходів. Хоч Японія відмовилася від цієї ініціативи під тиском США, вона підвищила свій престиж в регіоні. В рамках свого внеску до МВФ вона надала 44 мільярди доларів, призначені для країн, котрі найбільше постраждали від кризи.

Для Японії країни АСЕАН мають велике стратегічне значення. Через їх води проходить майже вся морська зовнішня торгівля країни, що актуалізує питання її співпраці з угрупованням у галузі безпеки й торгівлі. Тому країна шукає інші, відмінні від китайських, методи заохочення членів АСЕАН. Зокрема, в 2000 році прем’єр-міністр Обучі запропонував посередництво Японії для налагодження контактів між «великою вісімкою» та країнами АСЕАН. Новий прем’єр-міністр Японії Коідзумі висунув у 2002 році ще одну стратегічну ідею. В його Ініціативі всебічного економічного партнерства Японії та АСЕАН йдеться про необхідність включити до сфери співробітництва такі напрями, як наука і техніка, розвиток людських ресурсів та туризм. Японія також прагне співробітничати з країнами АСЕАН у таких питаннях, як боротьба з тероризмом і розповсюдженням наркотиків, піратством та нелегальною еміграцією.

«Країна Східного Сонця» має безумовну перевагу над КНР у такій стратегічно важливій галузі, як інвестиції. Якщо Китай раніше вклав кілька сотень мільйонів доларів у прикордонні з ним країни Індокитаю, то японські інвестиції підняли на небувалий рівень розвитку цілі сектори народного господарства багатьох країн АСЕАН. Сьогодні Японія має в своєму розпорядженні найбільші в світі вільні кошти. їх можна використовувати для інвестування. Але місткість японського ринку в найближчий час буде значно поступатися китайському, не зникне система пов’язаних між собою промислових конгломератів, які гальмують імпорт країни, обмінюючись власною продукцією. Більше того, зараз Японію вважають сьогоденням Азії, а Китай — майбутнім континенту. Йдеться про те, що Японія вже сягнула максимуму своїх можливостей на зовнішніх ринках, а Китай ще «не освоєний» закордонними інвесторами [11, c. 9-10].

Наразі держави АСЕАН зробили вибір на користь Китаю, але в перспективі значні дивіденди може обіцяти створення єдиного економічного простору за схемою три плюс десять, тобто Японія, Корея та Китай об’єднають свій потенціал з країнами АСЕАН для заснування могутнього азіатського інтеграційного блоку. В будь-якому разі XXI століття обіцяє стати епохою Азії, де важливе місце посяде динамічний блок країн Пів-денно-Східної Азії — АСЕАН.

Найважливішою тенденцією розвитку інтеграції АСЕАН є інтенсифікація економічного співробітництва АСЕАН і країн Східної Азії — Китаю, Японії й Південної Кореї. Консультації між цими державами в рамках форуму АСЕАН+3 переросли у вже стало реальністю співробітництво у фінансовій сфері, триває робота експертів по розробці концепції Східно-Азіатської зони вільної торгівлі. Таким чином, інтеграція країн АСЕАН стає частиною більше великого інтеграційного процесу, наслідку якого вплинуть на ситуацію у всій світовій економіці.

Розділ 2. Процеси інтеграції в країнах Південно-Східної Азії

2.1. Інтеграційні регіональні угруповання в Азії

Країни Південно-Східної Азії мали значний сировинний потенціал і надзвичайно вигідне географічне розташування — на перетині морських торговельних шляхів. Але ефективне використання економічних переваг зводилося нанівець через значну регіональну нестабільність. У той час існували фундаментальні протиріччя між Малайзійською федерацією та Індонезією, Сінгапуром, який залишив федерацію, та Малайзією, Малайзією і Філіппінами. Новий виклик регіональній безпеці кинула війна у В’єтнамі, що опосередковано поширилася на всю Південно-Східну Азію.

Тому офіційно Організація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) була створена для запобігання конфліктів між її країнами-членами та сприяння стабільності в регіоні. Держави, що створили цю організацію, добре бачили, як Великобританія втрачає інтерес до Південно-Східної Азії й починає усуватися від участі в її політичних справах. США, які ніяк не могли перемогти у війні з В’єтнамом, завдяки Гуамській доктрині оформили відмову від військової присутності в Індокитаї. Такий розвиток подій наводив політичну еліту країн Південно-Східної Азії на думку про необхідність заповнення силового вакууму в регіоні шляхом створення власної організації. Крім того, правляча еліта країн АСЕАН справедливо вбачала в бідності населення головну причину етнічних заворушень, поширення революційних, комуністичних ідей. Глибока економічна інтеграція членів угруповання була покликана сприяти їх процвітанню. Але спочатку на порядку денному стояло питання про бодай відносну регіональну стабільність.

Як відомо, засновниками АСЕАН стали п’ять держав — Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд та Філіппіни. Всі вони мали багато спільних рис — належали до острівної частини Південно-Східної Азії, через їх територіальні води проходили важливі торгове; шляхи, вони були колишніми колоніями ями, господарство цих країн спеціалізувалося на вивезенні сировини важливої для світового ринку. Осторонь стояв лише Таїланд, як країна, знаходилася на материку і ніколи перебувала під владою колоніальних держав. До речі, сама назва Таїланд; перекладається як «земля вільна». Історія свідчить — консервативні  ієрархії негативно ставляться до радикального комунізму, а Таїланд, має значний кордон з комуністичними країнами та нестабільною Бірмою, (також вимушений орієнтуватися помірковані режими Південно-Східної Азії, співпраця з якими обіцяла значні дивіденди).

У багатьох дослідників виникають сумніви щодо життєздатності ново утворення. До явних вад організації відразу віднесли абсолютно різ релігійну орієнтацію. Жителі Таїланду, та Сінгапуру є переважно буддистам Філіппін — християнами. Серед малазійців відносну більшість становлять мусульмани, а Індонезія — взагалі найбільша мусульманська країна світі. Історично склалося так, и правляча більшість в одній країні бути релігійною чи етнічною меншістю іншій [1, c. 3-4].

Оскільки колоніальні держави заохочували масову еміграцію індусів та китайців для роботи в продуктивному секторі економіки колоній, представники цих народів зайняли визначну нішу в структурі населення Південно-Східної Азії. Були також підстави очі кувати, що Індонезія намагатиметься стати гегемоном АСЕАН з огляду на те що вона займає майже третину площі всієї Південно-Східної Азії й має най більше населення. Ці побоювання ж справдилися, оскільки президент Сухарто виявився прибічником консенсусу і відмовився від політики «Індонезія — передусім «. Разом з тим створення АСЕАН засвідчило нездатність держав регіону розв’язувати спірні питання на двосторонньому рівні.

Через деякий час організація довела свою високу ефективність. Метою АСЕАН стало створення своєрідного блоку неприєднання в Південно-Східній Азії, офіційною ідеологією якого був антикомунізм. Тому, починаючи з 70-х років, країни угруповання оголосили регіон зоною миру й нейтралітету, а згодом — територією, вільною від ядерної зброї. Не виступаючи на боці жодної з наддержав у «холодній війні», члени — засновники АСЕАН водночас почали користуватись підтримкою США, що були дуже зацікавлені в успіху держав, які проголосили Південно-Східну Азії територією, вільною від комунізму.

Власне стабільність цього регіону була життєво важливою для США. Оскільки Америка не хотіла, аби стратегічні торговельні шляхи між Індійським і Тихим океанами, зокрема Малаккську протоку, контролювали прокомуністичні чи нестійкі режими. Прихильність Вашингтона матеріалізувалася в значну економічну та військово-технічну допомогу, полегшений доступ до американського ринку для товарів, вироблених у країнах АСЕАН. Багато держав угруповання тією чи іншою мірою виграли від в’єтнамської війни, оскільки забезпечували війська США, дислоковані у В’єтнамі, продуктами. Наразі зберігається велика економічна взаємозалежність США та країн регіону. Зокрема, обсяг торгівлі між членами угруповання та Сполученими Штатами сягнув 120 мільярдів доларів, а загальна сума американських інвестицій в народне господарство країн АСЕАН перевищила 35 мільярдів доларів.

З іншого боку, поряд з регіоном була обділена природними ресурсами Японія, що робило країни АСЕАН природними постачальниками сировини для зростаючих потреб її господарства. Варто зазначити — саме Японію вважають архітектором економічного дива АСЕАН. Адже вона, навіть не бажаючи того, зробила для цього угруповання низку важливих послуг [15, c. 27].

2.2. Утворення Асоціації країн Південно-Східної Азії

Географічна карта Південно-Східної Азії дуже дефрагментована. Тут фактично немає країн без територіальних проблем із сусідами. АСЕАН могла перетворитися на форум для з’ясовування стосунків, що тільки відлякувало б потенційних інвесторів. Тому члени організації запозичили стиль розв’язання проблем у Британської Співдружності, лідери якої збиралися на саміти в неформальній обстановці, «без краваток», узгоджували свої рішення шляхом консенсусу.

Але, на відміну від британської практики, в АСЕАН свято дотримувалися принципу невтручання у внутрішні справи інших країн. Варто підкреслити, що мирне співіснування членів АСЕАН пояснюється саме ефективністю неформальної дипломатії. Тут стали правилом часті зустрічі на найвищому або міністерському рівнях, обговорення наболілого під час гри в гольф чи відпочинку на курортах. Лідери країн угруповання нерідко разом співали після офіційних обідів. При цьому, між іншим, кожен міністр закордонних справ був зобов’язаний знати найбільш популярні народні пісні інших держав АСЕАН.

Треба відзначити й те, що, неформально розв’язуючи спірні питання, сторони не виносили на порядок денний під час офіційних зустрічей неврегульовані проблеми. Так само з відкритою критикою сусідів по організації. Якщо вона все-таки мала місце, то слідом за нею надходили офіційні вибачення. Враховуючи наявність етнічних меншин, політичної опозиції та інших груп, невдоволених правлячими режимами, в АСЕАН було прийнято рі-шення про заборону допомоги однією країною організаціям, опозиційним чи сепаратистським рухам в іншій країні.

Ще один рівень співробітництва між країнами АСЕАН полягав у взаємній підтримці в розв’язанні тих чи інших гострих проблем. Такі заходи мали багато вимірів, починаючи з офіційних запевнень лідерів АСЕАН у підтримці режиму президента Сухарто в охопленій кризою Індонезії і закінчуючи прямою військово-технічною допомогою Філіппінам у боротьбі з сепаратистами. Сюди ж відносилося прикордонне співробітництво, взаємна видача злочинців, обмін розвідувальною інформацією, боротьба з піратством та контрабандою.

Таким чином, п’ять країн утворили організацію, що характеризувалася стабільністю, заснованою на персональних стосунках лідерів країн, і створила  підґрунтя для приходу великих закордонних корпорацій. З часом амбіції угруповання росли, тому члени АСЕАН поставили перед собою завдання об’єднати під своєю егідою всі країни Південно-Східної Азії, незалежно від характеру політичних режимів у них [8, c. 59-60].

Прийом нових членів постав на порядку денному ще в 1977 році, коли АСЕАН оголосила про готовність розширити організацію за рахунок запрошення інших країн регіону. Якщо вступ Брунею до АСЕАН в 1984 році пройшов непоміченим і фактично нічого не змінив, то запрошення В’єтнаму стати повноправним її членом стало важливим етапом в розвитку організації. Держава, яка у 80-ті роки вважалася головною загрозою Індокитаю, вивела свої війська з Камбоджі й розпочала кардинальні ринкові перетворення. Включення в АСЕАН багатої на корисні копалини країни з 90-мільйонним населенням надало організації потужного економічного поштовху. Одночасно піднявся престиж АСЕАН на міжнародній арені, оскільки В’єтнам користувався великою повагою серед країн, що розвиваються, як держава, котра послідовно завдала воєнної поразки Франції, США та КНР. На той час потужна мільйонна армія В’єтнаму розглядалася як потенційний захисник від експансіоністського Китаю, який конфліктував з багатьма країнами АСЕАН щодо прав на острови Спратлі в Південно-Китайському морі.

Серед трьох країн Індокитаю, що були кандидатами на вступ до АСЕАН, найбільше запитань викликали М’янма та Камбоджа. Але все зрештою владналося. Прийом Камбоджі та М’янми перетворив АСЕАН на повнокровну регіональну організацію, під егідою якої тепер були всі десять країн Південно-Східної Азії. Однак це разом з тим додало певних труднощів. У Камбоджі відбувалися військові перевороти. Щоправда, на інші країни АСЕАН це мало впливало, оскільки ця десятимільйонна країна характеризується значною гомогенністю населення, що виключало ймовірність війн на етнічному ґрунті. Зовсім інакше склалося в 50-мільйонній М’янмі, яка мала великий спільний кордон з країною — засновником АСЕАН Таїландом. У М’янмі постійно велися бойові дії між різними народностями, чистки серед мирного населення і примусове вигнання етнічних меншин. Сьогодні ця країна є потужним джерелом поширення наркотиків, епідемії СНІДу та вогнепальної зброї. Повії й біженці з М’янми не тільки масово осідають у Таїланді, але й просуваються далі — на материкову частину Малайзії. Вплинути на цю країну важко, бо вона має одну з найбільших армій серед країн Азії.

Прийом нових членів до АСЕАН не став єдиним випробуванням для організації зразка кінця 90-х років. Все більший сумнів у фахівців почала викликати сама її природа, те, що рішення тут базувалися на консенсусі й неформальних консультаціях. Крім того, не було створено дієвих наднаціональних органів, які б керували інтеграцією на кшталт Європейської Комісії в ЄС. Усі важливі рішення приймають уряди країн АСЕАН, представлені на форумах міністрами економіки та закордонних справ. Прийом до організації нових членів поставив під сумнів ефективність «азіатського шляху» врегулювання конфліктів та принцип невтручання у внутрішні справи інших країн [12, c. 3-4].

До політичних проблем додались економічні негаразди, пов’язані з азіатською фінансовою кризою 1997 року. Довіра інвесторів до країн АСЕАН спиралася в основному на високі темпи економічного зростання в останні десятиліття. Після кризи ж звідси почав стрімко відпливати капітал, знецінення вдарило по грошових одиницях та заощадженнях населення. Хвиля політичної нестабільності прокотилася по Індонезії, де впав режим президента Сухарто. В обстановці хаосу активізували свою діяльність пірати та ісламські фундаменталісти. Країни Індокитаю не отримали обіцяних інвестицій від членів — засновників АСЕАН, які кинули всі кошти на стабілізацію власної економіки. В умовах всезростаючої кризи держави АСЕАН гостро відчули насування нової загрози — динамічно зростаючої Китайської Народної Республіки.

Лідери угруповання були глибоко переконані, що з КНР потрібно рахуватися. Китай має спільний кордон з Лаосом, М’янмою та В’єтнамом, підтримує тісні відносини з діаспорою, що мешкає в багатьох країнах АСЕАН, тривалий час є великим експортером зброї до Таїланду й М’янми. Відносини країн Південно-Східної Азії та КНР ніколи не були добросусідськими. Держави цього угруповання ставляться до Китаю з певною обережністю. Це пов’язано як з недавнім історичним минулим, коли їх проамериканське керівництво вважало комуністичний Китай головною «червоною» загрозою для регіону, так і тісним військово-технічним співробітництвом Китаю з М’янмою — єдиною країною АСЕАН, що знаходиться на перетині Східної та Південно-Східної Азії і через територію якої КНР може отримати доступ до водних шляхів Індійського океану.

Крім того, різке збільшення витрат на оборону в країнах АСЕАН також пов’язане  з претензіями Китаю   на острови Спратлі у Південно-Китайському морі, континентальний шельф яких, як вважається, багатий на енергоносії. Як відомо, визнання островів китайською територією автоматично перетворить КНР на безпосереднього сусіда країн АСЕАН і на державу Південно-Східної Азії. Власне, інтерес Китаю до цих островів, що простягнулися на 700 кілометрів між узбережжями В’єтнаму та Філіппін, вже викликав загострення його відносин з обома країнами і насторожив Японію 75 відсотків її імпорту енергоносіїв проходить саме через Південно-Китайське море).

Але в середині 90-х років виникли передумови для зближення антагоністів. Більшість спостерігачів пов’язують це з тим, що Японія поступово починає себе вичерпувати, а Китай, навпаки, перетворюється на регіональну наддержаву. Наразі декілька акторів визначають доцільність співробітництва КНР та країн АСЕАН. Деякі них, до речі, виглядають досить парадоксально. На глобальному рівні Китай та країни АСЕАН виступають скоріше конкурентами з залучення прямих іноземних інвестицій, ніж партнерами, пропонуючи інвесторам дешеву робочу силу та різноманітні корисні копалини. Єдиним винятком є Сінгапур. Будучи нетто-експортером капіталу, він інвестував в економіку Китаю 13 мільярдів доларів. Тепер КНР є привабливішим місцем для вкладання інвестицій, ніж країни АСЕАН. Це пов’язано як з етнічними проблемами у впливових державах угруповання (Індонезія та Малайзія), так і з політичною нестабільністю в М’янмі й Індонезії. Різке зростання погодинної зарплати в «нових азіатських тигрів», Сінгапурі та Малайзії, також змушує японських та американських інвесторів переносити виробничі потужності в більш дешевий Китай. А кількість піратських нападів на торговельні судна у зоні Малаккської протоки ставить під сумнів безпеку вивезення на світові ринки виробленої в АСЕАН продукції [5, c. 105-106].

Очевидна перевага Китаю над країнами АСЕАН змушує їх шукати шляхи умиротворення азіатського гіганта. Зі свого боку, Китай, незважаючи на високі темпи економічного зростання, ще не вирішив багато проблем внутрішнього розвитку. Великі інвестиції в його економіку відіграли неоднозначну роль. Вони збільшили в десятки разів зайнятість та рівень життя у п’яти південних, прибережних, провінціях, але сприяли поширенню безробіття в інших регіонах, де державні підприємства були єдиним джерелом зайнятості. Застарілі підприємства програвали конкуренцію продукції, виробленої в спеціальних економічних зонах. Адже та створювалася при використанні новітніх технологій, за пільгового оподаткування та близькості до морських торговельних шляхів. Нині переважна більшість з 308 тисяч державних підприємств виживає за рахунок великих субсидій з бюджету. Отже, на порядку денному — розвиток внутрішніх районів Китаю за рахунок зовнішніх джерел фінансування

Спроможність Гонконгу інвестувати в КНР вже практично вичерпана, а відносини Тайбею з Пекіном стають дедалі напруженішими, що змушує ділових людей з Тайваню утримуватися від вкладання коштів у внутрішній Китай. Американські ж інвестиції керівництво КНР розглядає як «необхідне зло», оскільки між США та КНР дуже багато політичних протиріч, і вони переносяться й на економічну сферу. Виникла потреба в альтернативній групі країн, які змогли б влити «нову кров» в економіку Китаю. Це завдання політична еліта Китаю розраховує вирішити завдяки створенню зони вільної торгівлі (ЗВТ) з країнами АСЕАН.

А що? У принципі втілення в життя ідеї про зону вільної торгівлі між КНР та АСЕАН може виявитись найбільш вдалою інтеграційною ініціативою в Азії. Країни АСЕАН, котрі постійно втрачають робочі місця у конкурентній боротьбі з Китаєм, зацікавлені в створенні величезного спільного азіатського ринку, існування якого саме собою стане стимулом залучення західних інвестицій. Привабливість КНР як інвестиційного та торговельного партнера визначається також членством країни в СОТ. Адже це передбачає відмову країни від високих тарифів у торгівлі та лібералізації інвестиційного режиму. Станом на 2000 рік торгівля Китаю з усіма країнами угруповання перевищила 39 мільярдів доларів, що, за прогнозами фахівців, абсолютно не відповідає потенціалу сторін. Для порівняння — планка торговельно-економічного обміну АСЕАН та ЄС перевищила 100 мільярдів доларів! Згідно ж з офіційними прогнозами, зона вільної торгівлі між Китаєм та АСЕАН дасть змогу створити ринок з 1,7 мільярда споживачів з регіональним ВНП, що перевищить 2,3 трильйона доларів. Передбачається доведення рівня регіональної торгівлі до фантастичної суми — 1,23 трильйона доларів! [4, c. 10-12]

Розділ 3. Аналіз тенденцій розвитку ринку країн Південно-Східної Азії

3.1. Тенденції економічного розвитку країн Південно-Східної Азії в умовах глобалізації

Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу сучасного стану країн Південно-Східної Азії, треба згадати головні події десятирічної давнини. Основними країнами, що постраждали внаслідок кризи були: Південна Корея (далі: П. Корея), Таїланд, Малайзія, Індонезія та Філіппіни. Але такі країни, як Китай та Індія, практично не відчули впливу кризових явищ.

Індустріалізація та розвиток азійських економік з 1985 р. йшли швидкими темпами завдяки постійному припливу прямих іноземних інвестицій із розвинених країн (головним чином, США і Японії), а також появі великого обсягу вільних капіталів у світі (табл. 1).

Таблиця 1. Валові потоки капіталу до ВВП, %

 

Роки	Індонезія	П. Корея	Малайзія	Філіппіни	Сінгапур 35,4	Таїланд 1,9
1980-1984	4,8	4,8	13,2	7,1
1985-1989	3,5	4,6	7,9	„ 1,9	40,2	4.9
1990-1994	4,4	5,5	13,9	_А0	40,7	11,0
1995	5,6	11,0	9,6	12,1	53,6	17,2
1996	5,3	13,1	9,9	18,3	65,3	11,9
1997	4,7	8,1	11,9	8,2	128,0	19,0
1998	19,1	18,3	11,1	8,8	43,0	26,0
1999	4,2	6,7	18,0	19,4	86,0	19,4
2000	5,2	7,7	15,4	8,1	59,2	13,4
2001	5,2	9,7	6,0	4,8	57,3	9,7

 

У докризовий період економіки цих країн розвивалися досить високими темпами: в період з 1990 р. по 1995 р. середні темпи розвитку в П. Кореї склали 13,4%, Таїланді — 14,2%, Малайзії — 14,4%, Індонезії — 10,8%, Філіппінах -9,4% [16, 234-235].

Таке швидке економічне зростання обумовив промисловий переворот нового типу, який відбувався на базі технологічної та структурної модернізації економіки. Здійснений на новій технологічній основі, переворот висунув більш високі вимоги до системного накопичення капіталу. Норма його накопичення у 80-ті роки XX ст. становила в середньому 30, а в 1995 р. — 38%. Основні інвестиції були спрямовані у високотехнологічне виробництво, банківську сферу, страхування, торгівлю та послуги, що призвело до активного розвитку цих сфер економіки [3, c. 94-95].

3.2. Особливості фінансового розвитку Південно-Східної Азії в умовах фінансової глобалізації

Ключовими заходами для Індії, Пакистану й Філіппін (незважаючи на істотний прогрес за останні кілька років в останніх двох країнах) є забезпечення стабільності державних фінансів і зниження вразливості, пов’язаної з високим державним боргом і бюджетним дефіцитом.

Азійські країни демонструють стабільний курс на зростання економіки. Шлях до росту та процвітання, пройдений країнами Азії за останні півстоліття, без перебільшення можна назвати видатним. Багато складових цього успіху залишаться актуальними й у майбутньому. Це відкритість економік, підтримка макроекономічної стабільності та чіткий курс на проведення реформ з урахуванням уроків 90-х років XX ст., поглиблення регіональної інтеграції, здатність до багатосторонньої інтеграції; зміцнення фінансової системи й підвищення гнучкості економіки тощо.

Вищезазначене дає змогу стверджувати, що Азія збереже свої блискучі перспективи, а її внесок у світову економіку надалі буде ще більш значним.

АСЕАН виступає центром становлення нових форматів інтеграції у Східній Азії та урізноманітнення всього архітектурного ансамблю східноазійського регіоналізму. Через формат АСЕАН плюс три забезпечується розвиток всебічного співробітництва та інтеграційних зв’язків з лідерами Північної Азії — Китаєм, Японією та Республікою Корея. За допомогою формату АСЕАН плюс шість (або Східно-азійський саміт) відбувається формування нової моделі інтеграції країн Східної Азії та Тихоокеанського регіону.

Сьогодні Азія посідає одне з найпомітніших місць у світовій економіці. Зазнавши тяжкої кризи, азійські країни змогли винести з неї дуже цінні уроки. В країнах Азії проживає 55% світового населення. Азійська частка світового ВВП становить приблизно третину і чверть світового експорту, але обсяг на глобальному ринку акцій не перевищує 13% [9].

Головним чином своїм успіхам азійські тигри завдячують відносно швидкому виходу з кризи, успішній макроекономічній політиці та проведеним реформам у фінансовому та корпоративному секторах. Більш гнучкий режим валютних курсів пом’якшив зовнішні шоки та зберіг значну частку офіційних резервів, які бути спрямовані на подолання кризи. Стримування інфляції в багатьох випадках створило «валютний якір». Фіскальна політика була спрямована на довгострокове гарантування боргів.

На сьогодні Азія — це регіон, який останні років десять привертає до себе увагу всього світу та активно долучається до процесів глобальної інтеграції. Посилення економічної кооперації та інтеграції останніми роками базується на підписанні Угоди про вільну торгівлю (Free Trade Agreements — FTAs) та Угоди про економічне співробітництво (Economic Partnership Agreements — EPAs).

Нові індустріальні країни (НІК) та Асоціація країн Піввденно-Східної Азії (Association of Southeast Asian Nations — АСЕАН) разом з Індією та Китаєм після кризи 1997—1998 рр. демонструють швидкий і стабільний розвиток економік, незважаючи на нестабільний соціально-політичний стан в Таїланді, М’янмі, Індонезії та Філіппінах [16, c. 37-38].

Основні тенденції розвитку. Економічна активність у країнах Азії з ринками, що формуються, продовжує наростати швидкими темпами, провідну роль при цьому відіграє економічний розвиток Китаю та Індії. Економічне зростання у цих двох країнах сприяє поліпшенню перспектив для Азії в цілому. Ці країни майже не постраждали внаслідок кризи, що було зумовлено жорстким контролем за розвитком економіки з боку уряду Китаю та більш повільним розвитком економіки Індії у порівнянні з іншими країнами Азії.

Реальний ВВП Китаю в 2006 р. зріс на 10,7% завдяки високим інвестиціям та росту експорту, хоча надходження інвестицій в основний капітал у другій половині року зменшилося під впливом жорсткості грошово-кредитної політики. Формування ринку Китаю як кінцевого споживача регіонального експорту має підвищити конкурентоспроможність країн регіону, стимулювати регіональні інвестиції та лібералізувати ще закриті сектори економіки.

В Індії ріст реального ВВП на 9,2% підтримувався високим рівнем споживання, інвестиціями й експортом. Вплив цієї країни у регіоні поки що обмежений, хоча вже сьогодні Індія є одним із лідерів у світовому експорті послуг і надзвичайно привабливою для інвесторів.

Що ж стосується інших країн регіону, то показники розвитку та чинники впливу на них різні. Так, стійкий зовнішній попит, особливо на електроніку, сприяв загальній економічній активності в НІК, особливо у П. Кореї.

Відбулося пожвавлення темпів економічної активності в Малайзії і Таїланді. В Індонезії внутрішній попит почав зміцнюватися під впливом зниження процентних ставок.

На Філіппінах збитку, нанесеного сільському господарству тайфуном, призвів до тимчасового ослаблення росту в четвертому кварталі 2006 р., однак базовий імпульс в економіці залишився досить сильним (табл. 2).

Фінансові ринки в регіоні, особливо там, де вартість активів досягла досить високих показників, також залишаються схильними до ризику. Супутній ризик виникає у результаті припливу на регіональні ринки капіталу, пов’язаного із процентними арбітражними угодами з ієною. Якщо інвестори змінять своє ставлення до двосторонніх обмінних курсів, особливо в контексті зростаючої змінності на зовнішніх валютних ринках, може початися швидке згортання позицій. Важливо, що посилення ринкової волатильності в Таїланді після введення контролю над припливом капіталу не поширилося на інші країни [1, c. 6-7].

Інфляційний тиск у регіоні стримується, завдяки посиленню грошово-кредитної політики, підвищенню курсу валют окремих країн. Це обмежило вплив підвищення цін на нафту у 2006 р., хоча швидкий ріст кредитування висунув складні завдання перед деякими країнами. Так, Народний банк Китаю відреагував на збільшення внутрішньої ліквідності та швидкий ріст інвестицій підвищенням депозитних і позичкових ставок, жорсткістю адміністративного контролю і збільшенням норм резервів. Хоча в останній рік вплив інвестицій зменшився, темпи інвестування залишаються високими, і цілком може знадобитися додаткова жорсткість грошово-кредитної політики. В Індії інфляційний тиск і швидкий ріст кредитування спонукали Резервний банк Індії підняти ставки інтервенцій і норм касових резервів для банків.

Таблиця 2. Реальний ВВП, споживчі ціни та сальдо рахунка поточних операцій (річні зміни у %) в азійських країнах [3]

 

	Реальний ВВП				Споживчі ціни				Сальдо рахунка поточних операцій
	2005	2006	2007 і 2008		2005	2006	2007	2008	2005	2006	2007	2008
Країни Азії з ринками, що формітоться	8,7	8,9	8,4	8,0	3,5	3,7	3,7	3,2	4,5	5,4	5,7	5,7 ——- 10,5
Китай	10,4	10,7	10,0	9,5	1,8	1,5	2,2	2,3	7,2	9,1	10,0
Південна Азія	8,7	8,7	8,1	7,5	5,0	6,4	6,4	4,6	0,9	-2,2	2,5	-2,4 -2,3
Індія	9,2	9,2	_8,4	7,8	4,8	6,1	6,2	4,3	-0,9	-2,2	-2,4
Пакистан	8,0	6,2	6,5 6,6	6,5 6,5	9,3 7,0	7,9 6,3	6,5	6,0	-1,4-0,3	-3,9 0,9	4,0 0,7	-3,6
Бангладеш	6,3	6,7					6,4 і 5,4
АСЕАН-4	5,2	5,4	5,5	5,8	7,3	8,2	4,3	4,0	2,1	4,8	. 4,2.	3,5
Індонезія	5,7	5,5	6,0	6,3	10,5	13,1	6,3	5,3	од	2,7	1,8	1,3
Таїланд	4,5	5,0	4,5	4,8	4,5	4,6	2,5	2,5	-4,5	1,6	1,5	6,9
Філіппіни	5,0	5,4	5,8	5,8	7,6	6,2	4,0	40	2,0	2,9	^2,1_	1,9
Малайзія	5,2	5,9	^5,5	5,8	3,0	3,6	2,6	2.5	15,2	15,8 5,6	15,3 5,3	14,3 5,1
Нові індустріальні країни Азії	4,7	5,3	4,6	4,6	2,3	1,6	2,1	2,1	5,6
П. Корея	4,2	5,0	4,4	4,4	2,8	2,2	2,5	2,5		0,7	0,3	—
Тайвань	1 4,0	4,6 1 4,2		4г3_	2,3	0,6^	1,5 ] 1,5		4,6	7,1	7.1	7,1
Гонконг	7,5	6,8 ¡5,5		„5,0_	0,9	2,0	2,1		11,4	10,2    9.6		9,3
Сінгапур	6,6	7,9 ___ 5,5		5,7	0,5	1,0	1,5	1,5	24,5	27,5 ‘ 27,1		26,6

У 2006 р. профіцит за рахунками поточних операцій країн регіону збільшився до 5,4% ВВП, незважаючи на підвищення цін на нафту, і був обумовлений активним ростом експорту, особливо з Китаю та країн АСЕАН-4. Дефіцит рахунка поточних операцій Індії зріс через збільшення імпорту, що є результатом посилення внутрішнього попиту і підвищення цін на нафту. На перспективу очікується, що профіцит за рахунками поточних операцій країн регіону буде продовжувати рости, але більш повільними темпами, ніж у попередні роки, тому значна частина приросту буде припадати на Китай. Деякі аналітики висловлюють певне занепокоєння різним ступенем гнучкості курсів валют країн регіону. Хоча курси валют деяких країн регіону підвищилися (особливо корейського вона й тайського бата), курси валют інших країн практично не змінилися або, як у Китаї, дещо знизилися в реальному вираженні. Слід зазначити, що підвищення курсу юаня вирішило б проблеми конкурентоспроможності в результаті підвищувальної динаміки курсів валют інших країн.

Загальна сума прямих іноземних інвестицій до Південно-Східної Азії становила приблизно 200 млрд. дол. США, що на 19% перевищує показник попереднього року [17, 4—5] Такий сильний приплив приватного капіталу ускладнив управління макроекономікою в деяких країнах регіону. Наприклад, у П. Кореї приплив капіталу різко підвищив ліквідність і спричинив підвищувальний тиск на воду. Реакція країн на такий приплив звичайно полягає у збільшенні резервів за незначного підвищення курсу національної валюти, а в деяких випадках — і більш швидкої лібералізації відтоку капіталу [2, c. 139-140].

Важливе значення для розвитку економік країн АСЕАН у сучасних умовах та розбудові стратегії боротьби із глобальною кризою мало також укладання напередодні відкриття 14-го саміту угод про вільну торгівлю із Австралією та Новою Зеландією. Ці угоди додали більш ніж 640 млрд. дол.США до майже двотрильйонного обсягу виробництва в АСЕАН. Для Австралії та Нової Зеландії зазначені угоди означають підключення до загального ринку десяти країн із загальним населенням близько 600 млн. чоловік.

Активізується співробітництво країн АСЕАН із провідними країнами Південної Азії. Під час зустрічі міністра закордонних справ Бангладеш Д. Моні із послами країн АСЕАН у цій країні було наголошено на важливості значного поглиблення співробітництва як безпосередньо між Бангладеш та АСЕАН, так і між такими двома важливими азійськими регіональними об’єднаннями, як Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК) та Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), особливо у реалізації таких спільних проектів, як Ініціатива співробітництва Меконг — Ганг. «Ми маємо разом працювати для подолання світової економічної кризи», — зазначила міністр закордонних справ Бангладеш.

Стратегічне значення у боротьбі із кризою є реалізація курсу на значне зростання регіональної торгівлі в рамках АСЕАН. 14-й саміт Асоціації поставив завдання збільшити частку регіональної торгівлі з 25% до 30-45%, підвищити до 2015 р. частку внутрішніх інвестицій з 15% до 25-30%.

Аналіз уроків, які мають винести країни АСЕАН із нинішньої глобальної фінансової та економічної кризи, посідає значне місце у сучасній економічній дискусії навколо ситуації в регіоні. Як зазначає відомий фінансовий аналітик А. де Рамос на шпальтах «Далекосхідного економічного огляду» (Far Eastern Economic Review), нинішня криза продемонструвала, що «азійські тигри» не розбудували у себе міцної внутрішньої бази. Вони мають слабку внутрішню економіку. Значне зростання протягом останніх десятиліть не супроводжувалося створенням власних глобальних компаній і корпорацій зі світовим брендом. Негативно також позначались нестача власних внутрішніх інвестицій, внутрішні кредити напередодні кризи знаходилися на рівні нижче від 1995 р. Ринок внутрішнього капіталу як альтернативне джерело фінансування був надто вузьким. Нинішня криза має стати викликом для еліти та суспільства країн АСЕАН у переосмисленні їхнього бачення своєї економічної моделі у напрямі створення сильної економіки, здатної забезпечити майбутнє.

Таким чином, АСЕАН, який має серйозний досвід подолання азійської фінансової кризи 1997-1998 pp., впродовж останнього часу енергійно опрацьовував програму і комплекс заходів, спрямованих на боротьбу із нинішньою глобальною фінансовою та економічною кризою [14, c. 19-20].

Висновки

Сьогодні, в добу глобалізації, інтеграційні угруповання Азії перетворюються на серйозних конкурентів торговельних блоків ЄС та НАФТА. За показниками своєї економічної потужності, скажімо, АСЕАН давно переросло регіональні рамки й перетворилося на організацію, діяльність якої в майбутньому визначатиме обличчя Азії. Десять його країн мають півмільярда населення і загальний ВНП 737 мільярдів доларів. А обсяг зовнішньої торгівлі тут перевищує 720 мільярдів доларів. З огляду на значний, далеко не вичерпаний економічний потенціал до країн АСЕАН виявляють інтерес «економічні локомотиви» Азії — Японія та Китайська Народна Республіка. З цим регіональним блоком вони пов’язують перспективи зростання своїх економік.

Створення АСЕАН стало важливим етапом в історії цієї частини Азії. Ситуація в Південно-Східній Азії на початку 60-х років не давала приводу для оптимізму. Обстановка в регіоні характеризувалася конфліктами, протистоянням різних етнічних та релігійних груп, низкою неврегульованих територіальних проблем. Часте втручання світових наддержав викликало поділ країн регіону на три табори — прорадянський, прозахідний та ізоляціоністський. Правлячі кола багатьох країн були дуже занепокоєні «китайським чинником». Адже саме в цей період КНР активно підтримувала комуністичні рухи в Індонезії, Малайзії, Таїланді та Сінгапурі. Надзвичайно скрутне економічне становище в цих країнах було сприятливим ґрунтом для поширення комуністичних ідей серед широких верств населення.

Враховуючи активізацію процесів інтернаціоналізації, яка зумовлює формування єдиного світового ринку, який об’єднує якісно і кількісно розрізнені господарські системи і виступає середовищем сталих товарно-грошових відносин між ними, необхідно приділити увагу розвитку інтеграційних процесів.

Поява міжнародних об’єднань (АСЕАН, ЄС та інших) створює нові умови щодо економічних, політичних, правових та соціальних відносин на світовому ринку. Міжнародні об’єднання створюють особливі умови економічної діяльності своїх суб’єктів. 8 серпня 1967 року в місті Бангкок була підписана декларація про створення Асоціації країн Південно – Східної Азії з метою співпраці в сферах науки, культури, інформації та соціального розвитку, а також для захисту власних інтересів на міжнародній арені.

Отже, для АСЕАН нова зона вільної торгівлі є слушною нагодою «умиротворити» Китай, створити умови для припливу нових інвестицій з-за меж регіону, збільшити обсяги торгівлі. Для Китаю ЗВТ з країнами угруповання означатиме створення конкурентного оточення для своїх неефективних державних підприємств, збільшення власного впливу в країнах Індокитаю, залучення коштів від китайських комерсантів у країнах АСЕАН.

Добре відомо, що держави АСЕАН являють собою для Китаю безумовний інтерес. У багатьох із них проживає впливова китайська діаспора, а у неї в руках — потужні економічні важелі. Наприклад, 60 відсотків акціонерного капіталу Філіппін належить етнічним китайцям, чисельність яких тут не перевищує двох відсотків населення. Для Камбоджі цей показник становить, відповідно, 70 і 5 відсотків, у Індонезії — 73 і 3,5 відсотка. Вважається, що серед мільярдерів Південно-Східної Азії домінують також етнічні китайці, представлені 86 відсотками надзвичайно багатих людей. Після етнічних заворушень в Індонезії та Малайзії китайський капітал з цих країн починає поступово відпливати в більш стабільний Сінгапур, а звідти — в Китай.

Китай розраховує на приплив інвестицій від китайської діаспори, різке збільшення обсягів регіонального туризму, отримання необхідних для економіки енергоносіїв з Індонезії, Малайзії та Брунею, розбудову розгалуженої мережі комунікацій на межі з прикордонними країнами АСЕАН. Ймовірне також питання про вільне пересування робочої сили в рамках ЗВТ, що сприятиме китайській «колонізації» Південно-Східної Азії. Населення Китаю щорічно зростає на 14 мільйонів чоловік. При цьому створення нових робочих місць у країні зупинилося на позначці 1,5 мільйона.

Соціально-культурне середовище кожної країни АСЕАН має специфіку в зв’язку з релігійними вподобаннями, традиціями та різними культурними особливостями. Соціально-культурне середовище формується під впливом угод АСЕАН, інвестиційної політики країни та її основних напрямків щодо економічного розвитку країни, враховуючи специфіку культурного аспекту кожної країни.

Список використаної літератури

1. Александрова М. О. Тенденції економічного розвитку країн Південно-Східної Азії в умовах фінансової глобалізації // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 3. — С. 3 — 8
2. Бобрьов Є.А. Аналіз тенденцій розвитку фінансового ринку країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії // Фінанси України. — 2008. — № 7.- С.92-101
3. Воронин А.С. АСЕАН. Испытание на прочность // Азия и Африка сегодня. — 2009. — № 8. — С. 9-14
4. Воротін В. Досвід посткризового державного управління трансформаційним розвитком (на матеріалах АСЕАН) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2000. — № 4. — С. 101-115
5. Ігнатьєв П. М’янма — слабка ланка АСЕАН // Політика і час. — 2002. — № 12. — С. 51-57
6. Ігнатьєв П. На порозі «епохи Азії» [Текст] : Між Японією й КНР: АСЕАН у добу глобалізації // Політика і час. — 2003. — № 2. — С. 57-65
7. Коміренко І. Д., Радченко О. В. Криза в Східному Тиморі та позиції головних акторів Азійсько-тихоокеанського регіону // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 17. (Частина I). – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2003. – стор. 21 – 31.
8. Маштабей В. АСЕАН — зміна принципів / В. Маштабей // Зовнішні справи. — 2008. — № 9. — С. 27-30
9. Міжнародні організації // Позакласний час. — 2009. — № 15-16. —  С. 119-123
10. Мосяков Д. Новые тенденции в политике Китая в юго-восточной Азии : Политика, экономика // Азия и Африка сегодня. — 2006. — № 1 . — С. 9-11
11. Мосяков Д.В. АСЕАН на перепутье // Азия и Африка сегодня. — 2009. — № 11. — С. 2-5
12. Парканский А. Экономические аспекты отношений США с новыми странами АСЕАН // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2001. — № 11. — С. 85-95
13. Радченко О. Нова модель безпеки у Південно-Східній Азії та позиції асеанівських і тихоокеанських країн // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 7. (Частина III). – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2002. – стор. 70 – 76
14. Ханг Н.Т. Роль іноземних інвестицій у країнах Південно-Східної Азії і вплив цунамі на інвестиційну привабливість регіону // Персонал. — 2005. — № 7. — С. 16-20
15. Швед Ю. АСЕАН і глобальна фінансово-економічна криза: формування стратегії подолання // Зовнішні справи. — 2009. — № 6-7. — С. 27-29
16. Шергін С. Рушійні сили Азійсько-Тихоокеанського регіоналізму / С. Шергін // Зовнішні справи. — 2009. — № 2. — С. 36-39