Вступ

Актуальність теми. Стрімкий розвиток індустрії інформації — феномену, що пронизує всі сфери та різновиди людської діяльності, формує інформаційний ринок, вплив на національні господарства якого неможливо переоцінити. На сьогодні це цивілізаційний чинник, суспільна роль і вага якого постійно посилюється. Світова практика свідчить, що якісні зрушення в розвитку продуктивних сил сучасного суспільства можуть найбільш успішно реалізовуватися, головним чином, за умови формування та розвитку інформаційного ринку продуктів і послуг (інформаційного ринку).

Роль інформації у матеріальному виробництві наразі значно підвищилася через активізацію інноваційної діяльності, в основі якої вона знаходиться як у «чистому» вигляді, так і у формі знань. Перехід до розширення інформаційного виробництва та реалізації інформаційної продукції і послуг змінює місце і перспективи країни в світовій економіці, забезпечує її технологічну незалежність, підвищує конкурентоспроможність, що й обумовлює актуальність формування та розвитку інформаційного ринку та загострює проблему інформаційного забезпечення сучасного етапу розвитку економіки.

Мета дослідження — з’ясувати значення формування інформаційного суспільства як світоглядного та ринкового явища, звернувшись передусім до тих процесів, які зазвичай вважаються його рушійними механізмами, а саме: революції інформаційних технологій і глобалізації. Проаналізувати ситуацію з формування інформаційного ринку в національному господарстві України з урахуванням впливу глобалізаційних процесів.

1. Формування інформаційного ринку в глобалізаційному вимірі

Сучасна інформаційна епоха зумовлює формування у ринково розвинутих країнах нового типу соціально-економічної організації. Виробничий потенціал і продуктивні сили цих країн активно підживлюються новими інформаційними, комунікаційними та інноваційними технологіями, що перманентно оновлюються. Однак, все це об’єктивно потребує адекватного організаційного середовища. Країни, неспроможні органічно поєднати ці два чинники цивілізаційного розвитку (інформаційні новації та високе організаційно-управлінське забезпечення їхнього прикладного ефекту), приречені на соціально-економічне відставання кумулятивного характеру. У цьому сенсі хвилює та очевидність, що Україна до цього часу «ще не визначилася з політикою і стратегією власного розвитку. За таких умов найкращі реформи економіки, науки, освіти, інноваційної сфери не дадуть бажаних наслідків» [6, с. 54].

Соціально-економічні перетворення, які відбулися в Україні, привели до становлення і розвитку інформаційного типу виробництва. Конкуренція на ринку товарів та послуг сприяла зростанню попиту на всі види інформації, що привело до розвитку ринку інформаційних продуктів, обсяги якого постійно збільшуються.

Інформаційний ринок виникає тоді, коли у людей народжуються інформаційні потреби і інформація, яка їх задовольняє, стає цінним товаром. Продавець і покупець на ринку можуть мінятися ролями. При цьому інформаційний ринок виступає як система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції і послуг; сукупність економічних, правових і організаційних відносин, які виникають у процесі виробництва, обміну, споживання і захисту інформації в товарній формі.

Отже, виходячи з існуючих визначень сутності інформаційного ринку, його специфічним товаром виступають інформаційні ресурси, технології, продукти і послуги.

На думку науковців, інформаційні ресурси — це окремі документи, масиви документів, які входять до складу інформаційних систем; інформація, що становить певну цінність і може бути використана людиною в продуктивній діяльності; сукупність даних, які складають цінність для організації (підприємства) і виступають в якості матеріальних ресурсів [7, c. 25-26].

В українському законодавстві інформаційні ресурси визначають як сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).

У залежності від рівня значущості виділяють такі інформаційні ресурси: стратегічні — життєво важливі інформаційні ресурси, розголошення або втрата яких становить надзвичайну загрозу інтересам, суверенітету, територіальній цілісності або навіть самому існуванню незалежної держави; критичні — інформаційні ресурси, розголошення або втрата яких супроводжується значними політичними, економічними, соціальними та іншими наслідками; цінні — інформаційні ресурси, розголошення або втрата яких пов’язана із негативними наслідками на окремих напрямах політичної, економічної, науково-технічної, соціальної, управлінської та іншої діяльності держави і суспільних інституцій, підприємств, установ, організацій усіх форм власності; загальносуспільні — загальнодоступні відкриті інформаційні ресурси, що забезпечують відносини у всіх сферах суспільного та державного життя і є необхідними для реалізації прав, свобод, обов’язків людини, використання яких широким загалом не має ознак загроз конституційному ладу, інтересам особи, суспільних організацій і держави.

Інформаційний ринок найбільш адекватно демонструє сучасний рівень оснащення продуктивних сил і завдяки цьому досить ефективно працює на реалізацію об’єктивної потреби — утвердження суспільства, заснованого на знаннях та інноваційних технологіях, тобто К-суспільства. Поняття «К-суспільство» стає все більш широковживаним у сучасній науковій літературі [6, 27]. Невід’ємними компонентами такого суспільства стали постійно оновлювані міждисциплінарні знання, які здатні генерувати найсучасніші технології, інформаційно-інноваційні здобутки, ефективний захист довкілля, забезпечувати еколого-техногенну безпеку, відтворення високоякісного людського капіталу (трудового потенціалу з елементами творчості, підприємництва та підприємливості) тощо. Лише на цій основі і на таких засадах стає можливим інтегральний вектор глобального розвитку, що органічно вписуватиметься в цивілізаційні виміри інформаційно-інноваційного суспільства.

Переорієнтація стратегічного потенціалу інформаційного ринку з вузько- технічної, побутової спрямованості на інноваційну, інфраструктурну, еколого-безпекову та соціолюдську сфери (зокрема, економіку знань) є важливою ознакою цивілізаційного прогресу, найважливішим чинником утвердження країни у світовому глобальному співтоваристві. Зрозуміло, що в даному контексті не йдеться про Україну, для якої проконстатовані критерії мають стати стратегічною метою.

У ринкових умовах господарювання інформація стає товаром, який має соціальні, якісно-кількісні, вартісні виміри та характеристики, своїх виробників і своїх споживачів. В іншому аспекті вона являє собою семіотичне (знаково) уречевлені знання та відомості, зорієнтовані на задоволення ментальних (духовно-інтелектуальних) потреб людини й організаційно-виробничих, політичних потреб суспільства. З одного боку, інформація є продуктом інтелектуального опрацювання більших чи менших масивів знань, а з іншого — підґрунтям для подальшого використання з метою виготовлення конкретного товару, здійснення конкретного виробничого процесу тощо. Залежно від призначення інформація набуває тієї чи іншої форми (книга, стаття, аналітична довідка, рекламний проспект, автоматизована база даних і т. д.). Таким чином, інформаційний ринок — це ринок інформаційних продуктів та послуг (ІПП), де діють усі обов’язкові атрибути — закони попиту і пропозиції, життєвий цикл товару, ціна і т. ін.

В Україні є всі умови для формування та регулювання національного інформаційного ринку. Спираючись на існуючі ринкові механізми, світовий досвід та рекомендації, можна визначити організаційні й економічні аспекти створення вітчизняного ринку ІПП, виявити його труднощі і проблеми. До організаційних аспектів належить розв’язання питань нормативно-законодавчої бази, правового захисту, структуризації за формами власності, підпорядкованістю та виробничими проектами інформаційних структур, розбудови інфраструктури. Економічні аспекти формування ринку ІПП розкриваються через закони попиту й пропозиції, які, у свою чергу, визначають життєвий цикл ІПП. їхні ціни, джерела фінансування [13, c. 35-36].

2. Стан інформаційного ринку розвинутих країн світу та рівень його розвитку в Україні

Інформаційний ринок — це сукупність організованих відповідним чином економічних відносин різних суб’єктів щодо купівлі-продажу інформаційних ресурсів, інформаційної продукції та послуг.

В Україні інформаційні відносини регулюються Законом «Про інформацію», відповідно до якого всі громадяни, юридичні особи та державні органи мають право на інформацію, що означає можливість вільного одержання, використання, поширення і зберігання відомостей, необхідних для реалізації їх прав, свобод, законних інтересів та здійснення їх функцій і завдань.

Інформаційні технології та продукти сприяють зростанню людського капіталу, полегшують та прискорюють процес пізнання (отримання інформації), перетворення інформації на знання, які трансформуються в ідеї, що є основою інновацій. Завдяки широкому використанню інформаційної продукції та послуг створюються нові умови для діяльності та розвитку суспільства не тільки в економічній площині, а й у соціальній сфері, політиці. Активний процес інформатизації є передумовою розвитку економіки, заснованої на знаннях. Через це у світовій інфраструктурі підвищується значимість розвитку ринку ІКТ на новому етапі розвитку економіки.

За даними Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organisation for Economic Co-Operation and Development — OECD), у 2005 р. загальний обсяг ІКТ ринку країн-членів даної організації склав майже 2483 млрд. дол. США, що складає 84 % від обсягу світового ІКТ ринку [12, c. 25].

Найбільшим був сегмент комунікацій, який склав 50,7%. Майже чверть зайняв сегмент комп’ютерних послуг. Найменшою (10,3%) була частка програмного забезпечення, а питома вага комп’ютерних апаратних засобів на ІКТ ринку склала 14,3% (рис. 1).

Така структура закономірна та є наслідком широкого використання в усіх сферах суспільного життя локальних мереж та мережі Інтернет. Також збільшується потреба у засобах, які забезпечують їх функціонування (комунікаційно-апаратне обладнання).

Найбільшим національним ринком був ринок США, він склав 1093625 млн. дол. США (44,1% загального обсягу) [12, c. 26]. Це наслідок послідовної політики держави та бізнес-структур, які не тільки є засновниками галузі інформаційно-комунікаційних технологій, а й визначили за пріоритет їх розвиток як основу для інших наукомістких технологій, наукових розробок і досліджень. Відповідно до обраних пріоритетів здійснюється фінансування даних галузей. Крім США, до п’ятірки-лідерів країн на ІКТ ринку увійшли Японія, Німеччина, Велика Британія та Франція. Питома вага їхніх ринків склала 76,6% від загального обсягу ринку країн-членів OECD.

Найбільшу питому вагу в експорті ІКТ продукції та послуг країн OECD у 2004 р. займало комп’ютерне обладнання — 37,7% і комунікаційне обладнання — 23,5%. Основним експортером комп’ютерного обладнання були США — 22% всього обсягу експорту даної групи. Головним експортером комунікаційного обладнання є Південна Корея — 17,9% загального експорту даного обладнання. Найбільше програмного забезпечення експортували Німеччина та США, обсяг їхнього експорту разом у загальній величині експорту даної групи склав майже 40%. Серед лідерів у експортуванні комп’ютерних та інформаційних послуг знаходиться також Ірландія, частка якої в 2004 р. у всьому експорті таких послуг склала 30,8%. Експортом комунікаційних послуг найбільш активно займалися США (16,6% від загального обсягу). Серед розвинутих країн експорт ІКТ продукції займав суттєву частку їхнього загального товарного експорту (рис. 2).

У 2010 р. у США обсяг комп’ютерних послуг на 1 особу сягав 967,3 дол. США, у Японії — 599,6; у Німеччині — 894,1; у Фінляндії — 479,6 [7; c. 68], тоді як в Україні обсяг вироблених і реалізованих послуг у сфері інформатизації на 1 особу склав відповідно 24,4 та 26,6 грн., причому населенню щорічно було надано їх в розрахунку на 1 особу на суму 3 грн.

Проведений аналіз свідчить не тільки про те, що такий сегмент ринку як населення недостатньо охоплений ІКТ послугами, а й про серйозні проблеми функціонування та розвитку інформаційного ринку в Україні, що потребує подальшого вивчення та оцінки.

Отже, одним з найвагоміших факторів розвитку інформаційних систем та технологій є інформаційний ринок, кон’юнктура та інфраструктура якого здійснює безпосередній вплив на їх розвиток як на макро-, так і на мікрорівні. Сьогодні на інформаційному ринку відбувається перманентне зростання кількості покупців та продавців, розширюються можливості експлуатації та інтелектуалізуються продукти та послуги. Емпіричні дослідження доводять, що більшість всесвітньовідомих компаній працюють у сфері ІТ. Кожен із секторів інформаційного ринку надає широкий спектр можливостей підприємствам захистити поле своєї діяльності й розвиватися. Але існують чинники, які обумовлюють особливості у практичному розповсюдженні та використанні ІТ у різних країнах. Зрозуміло, що використання ІТ має бути економічно вигідним, що у великій мірі обумовлюється економічним становищем країни та державною політикою в галузі інформатизації. Стратегія поведінки вітчизняних підприємств щодо зарубіжних ІТ має враховувати, що зазвичай іноземні інформаційні системи мають доволі високу ціну, яка знаходиться поза межею фінансових можливостей вітчизняних підприємств. Також західні розробки передбачають зовсім інші принципи і традиції ведення підприємництва і не враховують особливості українських реалій [8, c. 385-386].

Висновки

Отже, актуалізація нових важелів розвитку економіки та посилення ролі інформаційного забезпечення, використання інформаційних продуктів і технологій на базі розвинутого телекомунікаційного зв’язку обумовлюють потребу у розвитку інформаційного ринку як на макро-, так і на мезорівні. Україна повинна прискорити цей процес, для чого необхідна дієва державна підтримка інформаційної сфери, зокрема відповідна податкова політика, нормативно-законодавча база, активізація заходів із боротьби з піратством. Потрібно не тільки визнати розвиток даної сфери одним із пріоритетних напрямів державної політики, а й активніше залучати науковців до дослідження проблем розвитку інформаційного ринку і розробки пропозицій для їх вирішення. Суспільство повинно усвідомити роль інформації та інформаційного ринку для розвитку країни, зокрема її економіки.

Світовий інформаційний ринок — це головним чином продаж і купівля послуг з використання різних баз даних (БД). До цього ринку можна віднести інформаційні матеріалів, що готуються в науково-дослідних інститутах, центрах аналізу інформації та інших інформаційних установах. Крім того, в інформаційний ринок можна включити різні засоби електрозв’язку для автоматизованого пошуку у мережевих БД тощо.

Суспільство повинно усвідомити роль інформації та інформаційного ринку для розвитку країни, зокрема її економіки.

Однак, на сьогоднішній день побудова інформаційного ринку України не відповідає сучасним вимогам та нормам щодо його формування. В Україні цей процес носить хаотичний характер і не формується у векторі побудови єдиної інтегрованої ринкової інформаційної інфраструктури.

Список використаної літератури

1. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 № 2939 – VI (Електронний ресурс)
2. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XI1 (Електронний ресурс) — Режим доступу: http://tourlib.net.zakon/projnform.htm
3. Про Національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998 № 74/98-ВР
4. Давидова I.O. Інформаційний ринок: організація, маркетинг, управління: Навчальний посібник. — X., 2001. — 136 с.
5. Єжова Л.Ф. Інформаційний маркетинг. — K., 2002. — 560 с.
6. Жаворонкова Г.В. Інформаційне підприємництво: інновації, консалтинг, маркетинг. — K.: НАУ, 2001.
7. Ковальчук Т.Т., Марко І.Ю., Марко Є.І. Сучасний інформаційний ринок. — K.,2011
8. Лазарева С.Ф. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навчальний посібник. — K.: КНЕУ, 2002. — 667 с.
9. Пономаренко Н.Ш. Особливості розвитку інформаційного ринку: монографія / Н.Ш.Пономаренко, О.В.Фінагіна. — Донецьк : ТОВ «Юго-Восток ЛТД», 2006. — 194 с.
10. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: станом на 1 січня 2001 року. — K., 2001
11. Чубукова О.Ю. Економіка інформації: ринок продуктів і послуг. — K.. 2001.
12. Медведева В.М., Міщенко Г.Г. Інформаційний бізнес у сфері освіти, культури і мистецтва. — К, 2000. — 96 с.
13. Марко Є.І. Інформаційний ринок: проблеми застосування у фінансовій системі України. — K., 2010.