Інформаційна економіка в процесі інформатизації
Зміст
Вступ
Розділ 1. Роль інформатизації за переходу до інформаційного суспільства
1.1. Поняття інформаційного суспільства
1.2. Класифікація видів інформаційної діяльності
Розділ 2. Інформаційна економіка в процесі інформатизації
2.1. Інформаційна економіка – економіка ринкових відносин
2.2. Основні ринки інформаційної економіки
2.3. Очікувані негативні наслідки
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність. Розвиток провідних країн світу сьогодні орієнтується на перехід до інформаційного суспільства, і термін «інформаційне суспільство» посідає одне з центральних місць у лексиці закордонних політиків різного рівня. З побудовою інформаційного суспільства зв’язали своє майбутнє такі країни, як США, Великобританія, Канада, Європейський союз та країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Інформація відноситься до інтелектуального ресурсу, який увесь час відновлюється, у той час як матеріальні активи старіють та зношуються. Інформація при цьому є особливо цінним ресурсом, який виступає як ідея, модель, зразок майбутнього виробу, технології, організації; який стає рушієм технологічного оновлення, джерелом, яке наповнює виробництво проектами найкращого задоволення існуючих та формування нових потреб. Він додається у виробництво матеріальних благ як його природний та найважливіший компонент, який відіграє роль основи технологічного прогресу, що втілюється в нові можливості, об’єкти, предмети життєдіяльності людини.
У сучасних умовах зростаюча кількість країн стрімко рухається шляхом інформаційного розвитку. В суспільстві постійно циркулює величезна кількість інформації, яка оволодіває свідомістю, поведінкою та вільним часом людини. Інформація, як загальна основа природи та суспільства, є безальтернативним ресурсом прогресу та заможності багатьох народів.
Проблема дослідження інформаційного ринку вже тривалий час знаходиться у центрі уваги іноземних та вітчизняних вчених-економістів.
Так, фундаментальний економіко-теоретичний аналіз інформаційного ринку в умовах постіндустріальної економіки здійснено у працях П. Баруа, П. Дракера, М. Кастельса, Д. Козьє, П. Мільграма, Дж. Роберта, Т. Штауера та ін.
Місце інформації в економічній системі та функціонування інформаційного ринку, в тому числі в контексті інституційного аналізу, знайшло належне висвітлення у працях таких українських та російських вчених, як Т. Балабанов, О. Білорус, В. Бодров, І. Бочан, О. Вартанова, В. Геєць, А. Гриценко, Г. Задорожний, В. Іноземцев, В. Мельянцев, І. Михасюк, Л. Мяснікова, Ю. Пахомов, А. Філіпенко, Р. Цвильов, О. Яременко та ін. Місце та роль інформаційного ринку в інфраструктурі економіки глибоко розкрито у працях В.Лазаренка, В.Соболєва, А.Ткача, Ю.Щербініної та ін.
Тема: «Інформаційна економіка в процесі інформатизації».
Мета: розкрити сутність інформаційної економіки в процесі інформатизації.
Завдання роботи:
— поняття інформаційного суспільства;
— класифікація видів інформаційної діяльності;
— визначити роль інформаційної економіки;
— розкрити основні ринки інформаційної економіки;
— показати очікувані негативні наслідки.
Об’єктом дослідженняє інформаційна економіка та особливості її функціонування у системі економічних відносин.
Предметом дослідженняє сукупність економічних відносин з приводу формування та розвитку інформаційної економіки, а також їх державного регулювання.
Методи дослідження. В процесі дослідження були використані такі методи: кількісний і якісний аналіз, аналіз і синтез, єдність логічного та історичного підходів, сполучення абстрактного й конкретного.
Практичне значення отриманих результатів. Значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що вони сприяють поглибленню наукових уявлень про сучасний стан інформаційної економіки та її перспективи, а відтак, більш обґрунтованому визначенню пріоритетів розвитку окремих її сегментів.
Розділ 1. Роль інформатизації за переходу до інформаційного суспільства
1.1. Поняття інформаційного суспільства
Діяльність окремих людей, груп, колективів та організацій нині все більшою мірою залежить від їх інформованості та здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Перш ніж вчинити якісь дії, необхідно провести велику роботу зі збирання та опрацювання інформації, осмислення її та аналізу. Пошук раціональних рішень у будь-якій сфері діяльності людини потребує оброблення великих обсягів інформації, що часом є неможливим без залучення спеціальних технічних засобів.
Зростання обсягу інформації стає особливо помітним у середині XX ст. Лавиноподібний потік інформації ринув на людину, не даючи можливості сприйняти її повною мірою; орієнтуватися у щоденній інформації все важче; часом вигідніше створювати новий матеріальний або інтелектуальний продукт, ніж вести пошук зробленого раніше аналога. Утворення великих потоків інформації зумовлюється:
— надзвичайно швидким зростанням кількості документів, звітів, дисертацій, доповідей тощо, в яких викладаються результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт;
— кількістю періодичних видань з різних сфер людської діяльності, що постійно збільшується;
— появою різноманітних даних (метеорологічних, геофізичних, медичних, економічних та ін.), що записуються звичайно на магнітних стрічках і тому не потрапляють у сферу дії системи комунікації [9, c. 28].
Як результат, настає інформаційна криза (вибух), яка має такі прояви:
— з’являються протиріччя між обмеженими можливостями людини щодо сприйняття та опрацювання інформації та існуючими могутніми потоками й масивами інформації, що зберігається. Так, загальна сума знань спочатку змінювалася дуже повільно, але вже з 1900 р. вона подвоювалася кожні 50 років, до 1950 р. подвоєння відбувалося кожні 10 років, до 1970 р. — уже кожні 5 років, з 1990 р. — щорічно;
— існує великий обсяг надмірної інформації, яка утруднює сприйняття корисної для споживача інформації;
— виникають певні економічні, політичні та інші соціальні бар’єри, які перешкоджають поширенню інформації. Наприклад, унаслідок дотримання секретності часто необхідною інформацією не можуть скористатися працівники різних відомств [9, с. 30].
Ці причини породили надзвичайно парадоксальну ситуацію — в світі накопичений величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися в повному обсязі внаслідок обмеженості своїх можливостей. Інформаційна криза поставила суспільство перед необхідністю пошуку шляхів виходу зі становища, що склалося. Впровадження ЕОМ, сучасних засобів опрацювання і передавання інформації в різні сфери діяльності стало початком нового еволюційного процесу, названого інформатизацією, в розвитку людського суспільства, що знаходиться на етапі індустріального розвитку.
Інформатизація — це сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки [7, с. 14].
Цей процес сам по собі може бути предметом дослідження, результатом якого є базові концепції, ключові фактори, методики оцінювання очікуваного ефекту і потенційних небезпек, обґрунтування програм і планів побудови інформаційного суспільства. Розглянемо сутність цього процесу.
Початок розвитку інформатизації припадає в США на 60-і роки, в Японії на 70-і роки, у Західній Європі — на кінець 70-х років.
Сучасне матеріальне виробництво та інші сфери діяльності все більше потребують інформаційного обслуговування, опрацювання величезної кількості інформації. Універсальним технічним засобом оброблення будь-якої інформації є комп’ютер — підсилювач інтелектуальних можливостей людини і суспільства загалом. Комунікаційні засоби, використовувані комп’ютерами, слугують для зв’язку і передавання інформації. Поява і розвиток комп’ютерів — це необхідна складова процесу інформатизації суспільства.
Отже, інформатизація суспільства є однією із закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все настирливіше витискує термін «комп’ютеризація суспільства», широко вживаний донедавна. Незважаючи на зовнішню подібність цих понять, вони істотно різняться. Розглянемо ці поняття у взаємозв’язку. Різниця між ними зумовлена різницею між об’єктами і предметами цих процесів. Так, об’єктом комп’ютеризації є інформаційні технології та системи, а предметом її — засоби автоматики, електроніки, обчислювальної та іншої інформаційної техніки. За комп’ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази — комп’ютерів, що забезпечують оперативне отримання результатів опрацювання інформації та її накопичення [7, с. 17].
Об’єктом інформатизації є суспільство в цілому, а предметом її — інформаційні технології та системи. За інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання в усіх видах людської діяльності. Тобто інформатизація поширюється тільки на соціальні системи, а комп’ютеризація — й на технічні. Неправильним буде вираз «інформатизація технічних систем» [7, с. 18].
Для соціальних систем «інформатизація» є ширшим поняттям, ніж «комп’ютеризація», вона спрямована на найшвидше оволодіння інформацією для задоволення потреб суспільства. У понятті «інформатизація суспільства» акцент треба робити не стільки на технічних засобах, скільки на суті та меті соціально-технічного прогресу. Комп’ютери є базовою технічною складовою процесу інформатизації суспільства.
Інформатизація на базі впровадження комп’ютерних і телекомунікаційних технологій є реакцією суспільства на потребу в істотному збільшенні продуктивності праці в інформаційному секторі суспільного виробництва, де зосереджено більше половини працездатного населення. Зокрема, в інформаційній сфері США зайнято понад 60% працездатного населення, в СНД близько 40% .
Інформаційне суспільство – це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. Прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням четвертого інформаційного сектору економіки, який іде після сільського господарства, промисловості та сфери послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві. Революціонізуючі дії інформаційних технологій приводять до того, що в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими “інформаційними спільнотами” [7, с. 21].
Традиційним корпораціям протиставляються “малі” економічні форми – індивідуальна діяльність вдома, “електронний котедж”. Вони включені у майбутню структуру інформаційного суспільства з його “інфо-”, “техно-“ та іншими сферами людського буття. Було висунуто проект “глобальної електронної цивілізації”, що базується на синтезі телебачення, комп'ютерної та інших мереж. “Комп’ютерна революція” поступово приводить до зміни традиційного друку електронними книгами, змінює ідеологію, перетворює безробіття у цікаве проведення часу. Соціальні та політичні зміни розглядаються у теорії інформаційного суспільства як наслідок “мікроелектронної революції”. Перспектива розвитку демократії пов’язується з розповсюдженням інформаційної техніки. Тоффлер відводить головну роль у цьому телекомунікаційній “кабельній мережі” , яка забезпечує двосторонній зв’язок громадян з урядом, дозволить враховувати їх думку при розробці поличних рішень. Розробки у галузі “штучного інтелекту” розглядаються як можливість інформаційного трактування самої людини. Концепція інформаційного суспільства викликає критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та науковців, які додержуються думки щодо негативних наслідків комп’ютеризації суспільства [7, с. 24].
1.2. Класифікація видів інформаційної діяльності
У Законі України «Про інформацію» інформаційну діяльність визначено як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави [1].
Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.
Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації — це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою[1].
Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення інформації — це розповсюдження, обнародування, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв[1].
Наведена загальна класифікація напрямів і видів інформаційної діяльності є важливою для розв’язування, перш за все, організаційних питань. Для визначення місця та ваги інформаційної сфери в економіці загалом необхідно здійснити класифікацію за видами економічної діяльності.
Економічна діяльність — це процес поєднання дій, які приводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг.
Вид діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Отже, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу, (наприклад, ткацтва), а може охоплювати й кілька процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. Наприклад, виробництво автомобілів уважається окремим видом діяльності, хоча це комплексний виробничий процес, який охоплює лиття, ковальські роботи, зварювання, складання, фарбування тощо. Якщо виробництво окремих елементів (двигунів, коробок передач, меблів, приладів) є складовою того самого процесу виробництва, то всі процеси разом розглядаються як єдиний вид діяльності.
Галузь — це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.
В Україні у 1996 р. уведено в дію Державний класифікатор видів економічної діяльності (ДК 009-96). Для опису економіки Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД) побудовано так, що виділені об’єкти охоплюють усі або майже всі види діяльності, здійснювані у будь-якій галузі господарства [13, c. 49].
КВЕД гармонізовано з Класифікацією видів економічної діяльності Статистичної Комісії Європейського Союзу (NACE)(Rev.l. модифікація 7) на рівні класів, що дає змогу використовувати її для порівняння національних статистичних даних з даними Статистичної Комісії Європейського Союзу без перехідних ключів. Для забезпечення можливості порівняння національних статистичних даних з даними Міжнародної стандартної галузевої класифікації видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об’єднаних Націй у структурі КВЕД наведено графу «Код ISIC» [13, с. 50].
У Державному класифікаторі видів економічної діяльності (ДК 009-96) виділено розділ К72 — Діяльність у сфері інформатизації, який включає такі групи діяльності:
72.1. Консультації з питань інформатизації;
72.2. Створення програмного забезпечення;
72.3. Оброблення даних;
72.4. Робота з базами даних;
72.5. Технічне обслуговування та ремонт офісної та комп’ютерної техніки [13, с. 50].
У табл. 1.1. наведено розшифровку цих груп діяльності.
Таблиця 1.1.
Зміст розділу К72. Діяльність у сфері інформатизації державного класифікатора видів економічної діяльності
|
Код КВЕД |
Назва |
Код ISI |
|||||
|
Розділ Група Клас |
Підклас |
||||||
|
72 |
Діяльність у сфері інформатизації |
72 |
|||||
|
72.1 |
Консультації з питань інформатизації |
721 |
|||||
|
72.10 |
72.10.0 |
Консультації з питань інформатизації Цей підклас включає: — консультаційні послуги щодо типу та конфігурації комп’ютерних технічних засобів, а також пов’язаного з ними програмного забезпечення: аналіз потреб і проблем користувачів і пошук найоптимальніших рішень Цей підклас не включає: — консультаційні послуги щодо конфігурації комп’ютерних засобів, що надаються підприємствами з виробництва чи продажу комп’ютерів (див. у 30.02.1) |
7210 |
||||
|
Код КВЕД |
Назва |
Код ISIC |
|||||
|
Розділ Група Клас |
Підклас |
||||||
|
72.2 |
Створення програмного забезпечення |
722 |
|||||
|
72.20 |
72.20.0 |
Створення програмного забезпечення Цей підклас включає: — аналіз, проектування та програмування готових систем: аналіз потреб і проблем користувачів, пошук найоптимальніших рішень; розроблення, виготовлення, постачання та документування програмного забезпечення на замовлення, створеного за замовленням користувачів; розроблення, виготовлення, постачання та документування стандартного та прикладного програмного забезпечення; коригування програм за бажанням користувачів Цей підклас не включає: — тиражування стандартного програмного забезпечення (див. у 22.33); — консультації з питань програмного забезпечення і пов’язаного з ним технічного забезпечення (див. у 72.10.0) |
7220 |
||||
|
72.3 |
Оброблення даних |
723 |
|||||
|
72.30 |
72.30.0 |
Оброблення даних Цей підклас включає: — оброблення даних з використанням програмного забезпечення клієнта чи власного програмного забезпечення розробника: повне оброблення даних, сервісні програми з введення; — оброблення даних і складання таблиць, навіть за умови їх використання у бухгалтерському обліку; — керування та постійну експлуатацію комп’ютерної техніки, що належить третій стороні |
7230 |
||||
|
72.4 |
Робота з базами даних |
724 |
|||||
|
72.40 |
72.40.0 |
Робота з базами даних Цей підклас включає: — створення баз даних: збирання даних з одного чи декількох носіїв інформації; — зберігання баз даних: підготовка комп’ютерного запису певної інформації згідно з обумовленим — організація доступу до баз даних: подання даних в обумовленому порядку чи послідовності за допомогою вибірки чи прямим доступом (автоматичне керування). Дані можуть бути доступні для всіх чи для обмеженої кількості користувачів й можуть сортуватися за бажанням |
7240 |
||||
|
Код КВЕД |
Назва |
Код ISIC |
|||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
Розділ Група Клас |
Підклас |
||||||
|
72.5 |
Технічне обслуговування та ремонт |
725 |
|||||
|
72.50 |
Технічне обслуговування та ремонт |
7250 |
|||||
|
72.50.1 |
Технічне обслуговування та ремонт офісної |
||||||
|
72.50.2 |
Технічне обслуговування та ремонт комп’ютерної техніки |
||||||
|
72.6 |
Не використовується в NACE |
729 |
|||||
|
Посилання |
|||||||
|
30 |
Виробництво канцелярських та електронно-обчислювальних машин |
||||||
|
30.02 |
Виробництво електронно-обчислювальних |
||||||
|
30.02.1 |
Виробництво (без ремонту) електронно-обчислювальних машин та іншого устаткування для оброблення інформації Цей підклас включає: — виробництво комп’ютерів, у тому числі мікрокомп’ютерів: цифрових комп’ютерів; аналогових комп’ютерів; комп’ютерів змішаного типу; виробництво периферійних пристроїв; друкувальних пристроїв, терміналів тощо; магнітних та оптичних зчитувальних пристроїв; машин для перероблення та запису вхідних даних у цифровому вигляді Цей підклас не включає: — виробництво електронних інтегральних схем і мікроблоків для комп’ютерів і периферійного устаткування (див. у 32.10.0); — виробництво електронних ігор (див. у 36.50.0); — технічне обслуговування та ремонт комп’ютерної техніки (див. у 72.50.2) |
||||||
|
Код КВЕД |
Назва |
Код ISIC |
|||||
|
Розділ Група Клас |
Підклас |
||||||
|
22 |
Видавнича справа, поліграфічна |
||||||
|
22.33 |
Тиражування записів програмного |
Частина 2230 |
|||||
|
22.33.1 |
Тиражування записів програмного забезпечення комп’ютерів Цей підклас включає: — тиражування на диски та магнітні стрічки з оригіналу комп’ютерних програм та іншого комп’ютерного забезпечення |
||||||
|
22.33.2 |
Тиражування записів програмного забезпечення комп’ютерів спеціалізованими підприємствами за індивідуальними замовленнями населення |
||||||
|
32 |
Виробництво устаткування для радіо, |
||||||
|
32.1 |
Виробництво деталей електронного |
||||||
|
32.10 |
32.10.0 |
Виробництво деталей електронного устаткування Цей підклас включає: — виробництво термоелектронних, холоднокатодних або фотокатодних ламп і трубок: катодних трубок для телебачення, трубок телевізійних камер, електронно-оптичних перетворювачів і підсилювачів, мікрохвильових трубок, приймальних або підсилювальних трубок тощо; — виробництво діодів, транзисторів та аналогічних напівпровідникових пристроїв; — виробництво фоточутливих напівпровідникових пристроїв, включаючи фотоелектричні елементи; — виробництво змонтованих п’єзоелектричних кристалів; — виробництво електронних інтегральних схем та мікроблоків: монолітних інтегральних схем; змішаних інтегральних схем та електронних мікроблоків з відформатованим модулем, мікромодулем та інших аналогічних типів блоків; — виробництво друкарських схем; — виробництво електричних конденсаторів, включаючи потужні конденсатори (електроенергетичні); |
|||||
|
Код КВЕД |
Назва |
Код ISIC |
|||||
|
Розділ Група Клас |
Підклас |
||||||
|
— виробництво опірних пристроїв, включаючи реостати, потенціометри; — виробництво запасних частин для електронної апаратури Цей підклас не включає: виробництво електротеплових побутових приладів; виробництво електротрансформаторів; виробництво перемикачів |
3210 |
||||||
|
36 |
Виробництво меблів, інші види виробництва |
||||||
|
36.5 |
Виробництво ігор та іграшок |
||||||
|
36.50 |
36.50.0 |
Виробництво ігор та іграшок з матеріалів усіх видів Цей підклас включає: — виробництво ляльок, а також одягу та аксесуарів для ляльок; — виробництво іграшкових тварин; — виробництво іграшок на колесах, у тому числі триколісних велосипедів; — виробництво іграшкових музичних інструментів; — виробництво салонних ігор; — виробництво гральних карт; — виробництво заводних іграшок, гральних автоматів, більярдів, спеціальних столів для азартних ігор, автоматичного устаткування для кегельбанів тощо; — виробництво електронних ігор, відеоігор, шахів тощо; — виробництво мініатюрних моделей і подібних виробів, електричних поїздів, будівельних наборів тощо; — виробництво іграшок-головоломок, що складаються з малюнків; — виробництво ігор та іграшок з паперу та картону Цей підклас не включає: — виробництво велосипедів; — виробництво виробів для проведення народних гулянь, карнавалів та інших розваг |
3694 |
||||
Крім того, зважаючи на викладене раніше, до інформаційної сфери можна віднести й такі види економічної діяльності:
— дослідження та розробки (К73),зокрема дослідження та розробки в галузі гуманітарних і суспільних наук(К73.2),в частині, що стосується економіки, статистики, організації та управління;
— послуги, надані переважно юридичним особам(К74),зокрема діяльність у сфері бухгалтерського обліку(К74.12),дослідження ринку та вивчення суспільної думки(К74.13),консультації з питань комерційної діяльності та управління(К74.14),керівництво підприємствами(К74.15);
— здавання під найм без обслуговуючого персоналу(К71), зокремаздавання під найм офісного устаткування та комп’ютерної техніки(К71.33);
— державне управління загального характеру в економічній та соціальній галузі (L75.1),в частині, що стосується керівництва, функціонування та підтримки інформаційних служб, зокремадіяльність у сфері статистики та соціології (L75.11.7), курирування діяльності у сфері економіки(L75.13);
— діяльність, віднесену до компетенції держави (L75.2),зокремаміжнародні відносини(L75.21),в частині, що стосується керівництва, функціонування та підтримки інформаційних служб;
— середню освіту(М80.2), зокрема повну загальну середню освіту (М80.21.2),професійно-технічну освіту(М80.22);
— навчання дорослих та іншу діяльність у сфері освіти(М80.4), зокреманавчання дорослих та інші види освіти (М80.42);
— тиражування записів на магнітних носіях (DE22.3),зокрематиражування записів програмного забезпечення комп’ютерів(DE22.33);
— оптову торгівлю та посередництво у торгівлі (G51), зокремаоптову торгівлю офісною та комп’ютерною технікою (G51.64);
— спеціалізовану роздрібну торгівлю комп’ютерами, стандартним програмним забезпеченням і пристроями для зняття інформації з каналів зв’язку (G52.48);
— громадську діяльність (O91)таінші види економічної діяльності в частині, що стосується формування та розповсюдження інформації [13, с. 51-52].
З наведеної класифікації видно, що повністю відокремити суто інформаційну діяльність від інших видів економічної діяльності досить складно, оскільки інформація виникає в процесі будь-якої діяльності людини і суспільства в цілому.
Розділ 2. Інформаційна економіка в процесі інформатизації
2.1. Інформаційна економіка – економіка ринкових відносин
Незалежно від застосовуваної періодизації до соціально-економічного розвитку суспільства, формаційний або цивілізаційний підходи, сучасні економісти розглядають економіку всіх періодів як ринкову за своєю суттю.
Відповідно до сучасної економічної теорії, на питання «Що таке ринкова економіка?» дається відповідь з 6 пунктів: суверенітет споживача, «вільне» підприємство, вільний ринок, конкуренція, «невидима рука» і державне невтручання [12, с. 14]. Розглянемо, яким чином ознаки ринкової економіки застосовні до економіки інформаційної.
Суверенітет споживача. Економіка «чистого обміну» — абстрактне поняття, використовуване тільки в математичних моделях мікроекономіки. Насправді частіше використовується концепція «суверенітету споживача», основана на 4-х принципах:
1) споживач переслідує, насамперед, власні інтереси, а економіка для нього повинна бути максимально корисною;
2) саме споживачі визначають (задають) як якість товарів, так і їхню кількість;
3) споживачі задають також ціни, тут діє закон попиту;
4) споживачем часто рухає прагматизм, йому неможливо пояснити, чому загальне щастя краще від особистого за винятком того випадку, коли він побачить у цьому загальному і своє особисте.
В умовах нової економіки усе більшу роль для концепції суверенітету споживача відіграє інформованість про товар, ця проблема розглядається в широко розповсюдженій, особливо серед європейських економістів, теорії асиметричної інформації, що охоплює також проблеми інформованості фірм і поводження їх на ринку.
«Вільне» підприємство. З погляду економічної теорії фірма виступає як координатор виробництва, вона вирішує завдання оптимального використання виробничих ресурсів і технологій, безпосередньо визначає ціни. «Вільне» підприємство також впроваджує інновації, оцінюючи і реалізуючи їхню ефективність. У цьому розумінні фірма і ринок стають взаємозамінні з погляду виконуваних функцій, але насправді вони є взаємодоповнюючими механізмами для координації економічної діяльності. В інформаційній економіці підприємство змінює свою структуру, технології, використовувані ресурси. Підприємство нового типу має, за визначенням Д.Тапскотта, молекулярну структуру [12, с. 15]. На новому підприємстві працівник розумової праці діє як самостійна виробнича одиниця, з'явилося поняття підрозділу, що складається з однієї людини. В інформаційній економіці з'являються також віртуальні корпорації. Щоб перемогти в конкурентній боротьбі, необхідно вступати в безліч постійно мінливих союзів. Усуваються посередники, торговці прямо взаємодіють з виготовлювачами, скасовуються склади. Вартісні ланцюжки перетворюються у вартісні мережі. Саме виробництво переходить від масового характеру до індивідуальних замовлень, виконуваних у великій кількості на тих же виробничих потужностях, при цьому споживачі самі включаться у виробничий процес. Так, автомобілебудівні фірми широко практикують випуск автомобілів на індивідуальні замовлення, наприклад, фірма «Крайслер» уже зараз у змозі випускати автомобілі на індивідуальні замовлення за 16 днів.
В інформаційній економіці спостерігаються дві тенденції: поява «одноосібного» приватного підприємництва і створення малих галузей, де працівники розумової праці зайняті на контрактній основі. Оскільки найважливішим ресурсом стає інтелектуальний капітал, засоби виробництва в заводських цехах переходять у голови новаторів, тих, хто створює нові цінності.
У нових умовах підприємство виступає як творець знання. При цьому воно повинно мати структуру, що максимально сприяє створенню, накопичуванню і використанню нових знань. Найбільш придатна назва для такої структури – гіпертекст. Побудована за таким принципом організація включає взаємозалежні рівні, що виконують функції бізнес-системи, проектної команди і бази знань. Бізнес-система виконує традиційні функції, проектна команда генерує нове знання (розробляє нові проекти), база знань інтерпретує розробки двох інших рівнів, визначає їхнє місце в предметній галузі або глобальному знанні. Рівні ці не матеріальні, вони знаходять своє вираження в корпоративному баченні, організаційній культурі і технологіях. Корпоративне бачення визначає поле діяльності підприємства, організаційна культура визначає напрям думок і дій кожного його працівника [12, с. 16].
Вільний ринок. Вільний ринок краще від інших способів обміну може забезпечити ріст добробуту суспільства. Один з головних результатів ринкових перетворень в інформаційному суспільстві – зникнення надвиробництва товарів. До 75% товарів у розвинених країнах не знаходять свого покупця, реалізуються в країнах «третього світу» або знищуються. При індивідуально-масовому виробництві будуть випускатися тільки товари на замовлення.
Вільна конкуренція. Вона є однією з головних характеристик ринкової економіки. У новій економіці переваги над конкурентами має той, хто володіє більшою інформацією.
«Невидима рука». Ринок дає можливість координувати економічну діяльність без наявності будь-якої центральної організації, даний принцип ринкової економіки був сформульований ще Адамом Смітом. Розвиток комп'ютерних мереж, що є базою для електронної комерції, а також процеси глобалізації, для яких Інтернет став одним з елементів ринкової інфраструктури, тільки підтверджують даний принцип.
Державне невтручання. Даний принцип також зазнає зміни. З одного боку, державі практично неможливо відслідковувати електронну комерцію і впливати на ринок, що функціонує в комп'ютерних мережах. З іншого боку, інформаційні технології і мережі надають нові можливості для перерозподілу матеріальних благ. Так, у США в 2000 р. управління соціального забезпечення розподілило 450 млрд доларів на 44,3 млн тих, що бідують [12, c.16].
2.2. Основні ринки інформаційної економіки
Ринок праці. В інформаційній економіці підлягає зміні визначення праці. В останні десять років кількість робітників, зайнятих у промисловому виробництві, скорочується такими ж темпами, як на початку двадцятого століття скорочувався відсоток зайнятих у сільському господарстві (у США). Раніше праця була товаром, працівники були замінні, тепер праця перестає бути товаром. Головними для підприємств стають знання і творчі здібності працівників. Підприємству необхідно постійно удосконалювати навички працівників розумової праці, створювати умови для творчості і новаторства.
На ринку праці з'являються працівники, територіально не зв'язані з підприємством і навіть мешкають в інших країнах. Це – програмісти, брокери, дилери і навіть менеджери, що взаємодіють з роботодавцем і колегами через Інтернет і працюють у віртуальному середовищі над загальним проектом. Фірма Майкрософт вже організувала цілодобову роботу, розмістивши свої філії в Індії, Великобританії і США і використовуючи комп'ютерну мережу як своєрідний конвеєр для «бригад» програмістів і аналітиків.
Нове суспільство – це суспільство розумової праці, створення додаткової вартості обумовлено інтелектом, у тому числі мережним. Майже 60% американців уже зайняті розумовою працею, а серед нових робочих місць вісім десятих створюються в інформаційно містких галузях економіки, при цьому в сфері інформаційних технологій США зайняті 13 млн чоловік, з них 2,3 млн прямо зв'язані з Інтернет. У Європі 15% видавничих і інформаційних послуг є електронними [8, с. 43].
Інформаційні технології створюють нові робочі місця, теорія і практика показують, що в довгостроковій перспективі нові технології створюють стільки ж робочих місць, скільки й руйнують.
Ринок капіталу стає ринком інтелектуальної власності, ринкова вартість таких фірм як Майкрософт зараз більша, ніж General Motors і IBM, тобто капітал усе більше залежить від знань. Відбуваються і структурні зрушення в економіці як такій. Злиття трьох галузей: обчислювальної техніки, що включає виробництво комп'ютерів і програмного забезпечення, а також їхнє обслуговування; зв'язку, до якого належать телефонізація, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, радіо; інформаційного наповнення, що охоплює індустрію розваг, видавничу справу й інформаційні послуги, – породжує нову галузь економіки – інформаційну індустрію. Вона вже дає близько 10% ВНП США. До кінця двадцятого століття її оборот досяг трильйона доларів, з яких 44% принесла обчислювальна техніка, 28% — зв'язок і 28% — інформаційне наповнення. Світова комп'ютерна індустрія в 2002 році виробила мільярдний числом комп'ютер, а наступний мільярд буде видано у найближчі 6 років. Кожні вісім місяців подвоюється обчислювальна потужність комп'ютерів. У мережі Інтернет у даний час задіяні близько 60 млн комп'ютерів. Очікується, що до 2005 р. оборот галузі, зв'язаної з опрацюванням інформації, перевищить 1,47 трильйона доларів, з них 1 трлн, або 58% інформаційної індустрії, буде припадати на інформаційні технології (у 2000 р. це склало 42% прибутку галузі, або 327 мільярдів доларів) [8, с. 44].
Ринок ресурсів також зазнає змін, до природних ресурсів додаються інформаційні, інформація грає усе більшу роль у технологічних інноваційних процесах. До інформаційних ресурсів належать насамперед знання, які можна розділити на статичні і динамічні. Статичні знання – це опис предметної галузі на природній або штучній мові. Природною мовою знання представлені в друкованих виданнях і базах даних, штучною – у базах знань і експертних системах. Динамічні знання мають вид програм і алгоритмів.
Як ресурси знання мають наступні властивості: невичерпність (за ступенем розвитку суспільства і ростом споживання знань їхні запаси не убувають, а зростають); несамостійність (знання стають ресурсом тільки в поєднанні з людським і виробничим капіталом); самовідтворення: знання народжують знання.
З'явився новий вид ресурсу – віртуальні ресурси, віртуальні об'єкти приходять на зміну фізичним, вони змінюють саму природу економічної діяльності. До даних ресурсів належить насамперед віртуальна реальність. Так, при розробці автомобілів і літаків, таких як «Боїнг-777», «Крайслер», «Форд-Мустанг», не використовувалися фізичні моделі і креслення, а застосовувалася рівнобіжна робота над проектом усіх конструкторів з використанням автоматизованих робочих місць і інтерактивних систем-мультимедіа (велася робота з тривимірним зображенням на екрані комп'ютера) [8, с. 45].
Фінансові ринки більше від інших використовують інформаційні технології, насамперед це – електронні гроші. Фінансові транзакції між банками вже давно здійснюються в електронній формі, для цього використовується Міжнародна міжбанківська система передачі інформації і здійснення платежів (СВІФТ). Також в електронних платежах задіяна система конвертування електронних грошей з однієї валюти в іншу. При використанні цих систем головною залишається проблема безпеки. Система SET (Secure Electronic Transactions) розроблена міжнародними об'єднаннями банків Visa і Master Card для захисту фінансових операцій в Інтернет. Для захисту будь-яких переданих даних, в основному, платежів за допомогою електронних карт, використовується система кодування SSL. Ця система кодує цифровий підпис, і підробити цей підпис практично неможливо.
У комп'ютерній мережі Інтернет існує ринок цінних паперів, в основному, це — ринок акцій приватизованих підприємств. Ринок кредитів і ринок страхування поки використовують Інтернет для розміщення своєї реклами.
Ринок освіти змінюється не тільки кількісно, охоплюючи нові форми навчання, але й якісно, надаючи різні нові види освітніх послуг. Насамперед даний ринок міняється в зв'язку із введенням дистанційного навчання, нове інформаційне середовище здатне змінити саму систему освіти і створити інфраструктуру праці і навчання для нової економіки.
У старій економіці фірмі треба було бути великою, щоб досягти успіху. Сьогодні велика фірма менш мобільна на ринку, головне завдання організації – постійні нововведення, рухливість, навчання на рівні організації. Організація, виступаючи як творець нового знання, що матеріалізується в інноваціях, має потребу в постійному підвищенні кваліфікації своїх кадрів, незалежно від того, які посади займають працівники.
На освітньому ринку інформаційної економіки реалізуються шість принципів з навчання нового типу:
1) стирання граней між навчанням і роботою;
2) вік живи – вік учися;
3) учитися – не означає ходити в державну школу або інститут;
4) навчальні заклади не повинні відставати від життя;
5) «колективна свідомість» є основою при побудові організації, що навчається;
6) нове інформаційне середовище здатне змінити систему освіти і створити інфраструктуру праці та навчання для інформаційного суспільства [8, с. 46].
Міняються функції не тільки учнів, які у нових умовах можуть бути роз'єднані і територіально, і за віком, докорінно міняються вимоги до вчителя. Викладач з кіберпростору — це не тільки знавець предмета, але й активний, професійний користувач Інтернет. Залишаючись педагогом і психологом, він одночасно є також видавцем комп'ютерних навчальних посібників, що адаптуються в процесі використання до рівня підготовки й індивідуальних особливостей учня. Для розробки таких посібників і ефективного їх використання викладач повинен бути фахівцем з розробки та експертом систем мультимедіа.
Електронний ринок – основна форма існування ринків товарів і послуг в інформаційній економіці. Ця нова форма ринку не має територіальних обмежень, і насамперед слід відзначити його глобальний характер. Електронний ринок дозволяє уникнути посередників і взаємодіяти безпосередньо виробнику зі споживачем, а також створювати в рамках одного підприємства безліч мобільних підрозділів, існування яких у часі обумовлено замовленням, що надійшло. Електронний ринок включає і ринок робочої сили, використовуючи електронну біржу праці [7, с. 85].
Електронний ринок за своєю формою віртуальний, він існує в комп'ютерній мережі. Віртуальний ринок – це будь-яка ділянка кіберпростору, де робляться покупки й укладаються угоди. Його складовими є віртуальний оптовий ринок і віртуальний ринок роздрібної торгівлі. Віртуальний оптовий ринок являє собою електронний аукціон з використанням інтерактивних автоматизованих робочих місць. Товари, наприклад, зерно, велика рогата худоба та ін., не виносяться фізично на ринок. Віртуальний оптовий ринок – це віртуальний універмаг і віртуальний магазин. З появою віртуальних ринків з'явилася необхідність говорити про особливості віртуальної пропозиції і віртуального збуту [7, с. 86].
2.3. Очікувані негативні наслідки
У зв'язку з розвитком інформаційної економіки починається і нова ера в політекономії, постають питання про владу, право на недоторканність інформації приватного характеру, доступність, рівноправність, охорону праці, якість життя і про майбутнє всього демократичного процесу. Соціальна діалектика вимагає ефективного розподілу економічної і політичної влади, що вступає в протиріччя зі старими структурами, що забезпечують їхню централізацію.
При капіталізмі, реалізованому в індустріальному суспільстві, у випадку страйку хазяїн міг закрити завод і усунути робітників від засобів виробництва. Але у випадку з працівниками розумової праці відділення їх від нових засобів виробництва – інновацій, – неможливе. Такий працівник може піти сам і відкрити власну справу. Для здійснення виробничих функцій йому потрібні власна голова, телефонний зв'язок (досить мобільного зв'язку) і комп'ютер з модемом. Працівнику розумової праці для продуктивної роботи необхідні зацікавленість і довірчі відносини в колективі. Працівники розумової праці, як нова суспільна сила, вступають у протиріччя з традиційними структурами власності і влади, основаними на надбанні промислової ери, зокрема капіталі.
В інформаційній економіці, основаній на ринкових відносинах, відбудеться ще більше розшарування суспільства між тими, хто здатний і володіє новими технологіями, і тими, хто не може користуватися їхніми перевагами і різко погіршує якість свого життя.
Висновки
Інформаційна економіка — термін що розповсюджений у 1970-ті — 1980-ті роки). Інша назва мережна економіка. Економіка, в котрій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань, і більше половини зайнятих беруть участь в цій діяльності.
Концепція, що характерна для тих прогнозів прийдешнього інформаційного суспільства, в яких акцент зосереджується на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв’язку в розвитку всіх основних сфер економіки. При цьому сама інформація ототожнюється з товарною продукцією і досліджується здебільшого за допомогою статистичних методів.
1. Тенденції світового соціально-економічного розвитку свідчать про формування економіки нового типу, основаної на широкому використанні знань і залежності від інноваційних процесів. Ці тенденції спостерігаються в країнах з різним рівнем життя і різним обсягом ВВП.
2. Інформаційна економіка, будучи за своєю суттю ринковою, зберігає дію основних принципів ринкової економіки, вносячи в них певну специфіку.
3. В інформаційній економіці зберігаються традиційні ринки, однак вони зазнають істотних змін: ринок праці вимагає більшої кількості розумових працівників, ринок капіталу усе менш матеріальний, він стає ринком інтелектуальної власності, на ринку ресурсів усе більше місця займає інформація, стаючи практично одним з основних ресурсів. З'являється новий вид ринку – електронний.
4. Особливу роль починає грати освіта, знання визначає виробничий процес і ринок освітніх послуг змінюється якісно і кількісно.
5. Ринки інформаційної економіки є глобальними, тому що використовують комп'ютерну мережу як базову ринкову інфраструктуру.
6. Поряд з позитивними тенденціями, що спостерігаються в зв'язку зі становленням інформаційної економіки, можливі також негативні наслідки .
Перспективними напрямками розвитку даного дослідження є: вивчення особливостей інформаційної економіки в Україні; визначення ролі знань як національного ресурсу; аналіз становлення інформаційної індустрії як найбільш перспективної галузі для економічного зростання нашої держави.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про інформацію» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48
2. Голиков В. Информатизация как фактор постиндустриального развития. // Економiка i прогнозування. – 2003. — № 1. – С. 9-22.
3. Дятлов С.А. Информационные основы экономических отношений // Гуманитарные науки. — СПб:ИСЭП РАН, 1998. — №2. — С.25-34
4. Дятлов С.А. Предмет и метод теории информационной экономики // Экономическая теория на пороге ХХІ века –. М.: Юристъ, 1995. — С. 497-519
5. Иноземцев В. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. – М.: Логос, 2000. – 302 с.
6. Курицкий А. Интернет: инфраструктура информационного общества. – СПБ: Судостроение, 1999. – 229 с.
7. Мелюхин И. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. – 208 с.
8. Мочерный С. К вопросу о постиндустриальном обществе. // Экономика Украины. – 2002.- № 9. – с. 43-47
9. Социально-экономические проблемы информационного общества / Под ред. д.э.н., проф. Л.Г.Мельника. — Сумы: ИТД «Университетская книга», 2005.- 430 с.
10. Тапскотт. Д. Электронно-цифровое общество. Пер. с англ. – К. «INT- пресс». Издательство – М.: «Рефл-бук», 1999. – 432 с.
11. Уэбстер Ф. Теория информационного общества. — М.: Аспект Пресс, 2004. – 398 с.
12. Чубукова О. Iнформацiйна економiка //Актуальнi проблеми економiки. – 2001. № 11-12. – С.14-19
13. Чухно А. Державний класифікатор видів економічної діяльності // Экономика Украины. – 2006. — № 12.- С. 49-58