Вступ

Актуальність теми. Зацікавленість громадськості в доступі до інформації щодо політичної діяльності Альянсу виявляється як безпосередньо, так і через засоби масової інформації, які висвітлюють перебіг подій, пов’язаних з НАТО. Відтак велика частина роботи Відділу інформації та преси пов’язана з пресою, зокрема з діяльністю прес-служби НАТО, яка надає підтримку акредитованим журналістам та іншим представникам засобів масової інформації.

Брифінги для представників преси, інтерв’ю з вищими посадовими особами НАТО, загальні інформаційні брифінги, доступ до фотоматеріалів, аудіо- та відеоапаратури, до електронних засобів зв’язку формують інформаційне середовище, яке має задовольняти потреби ЗМІ різних країн. Під час визначних подій, що відбуваються в Альянсі, зокрема зустрічей глав держав та урядів, у штаб-квартирі НАТО можуть водночас працювати до тисячі журналістів, робота яких має бути адекватно забезпечена. Визначні події, що відбуваються поза межами штаб-квартири, наприклад, засідання міністрів або саміти, що проводяться за кордоном, також потребують відповідних ресурсів для інформаційного забезпечення. Це забезпечення надається обома службами Відділу інформації та преси: прес-служба виконує негайні або короткострокові завдання, тоді як служба інформації забезпечує доступ до ґрунтовної інформації загального характеру, якою представники ЗМІ можуть користуватися довший період.

Мета роботи– дослідити інформаційну діяльність НАТО.

Об’єктом дослідженнявиступає діяльність міжнародної організації НАТО.

Предметом дослідження–є напрями інформаційної діяльності НАТО.

1. Корисні відомості про НАТО

Історія створення НАТО безпосередньо пов’язана з тими подіями, що відбувалися в світі після другої світової війни. Але спробуємо виявити корені НАТО ще глибше. Три рази з часу Французької революції за останні двісті років Європа змогла мирним шляхом змінити основи своєї безпеки. Сьогодні континент знову стоїть на порозі таких змін. Перша постнаполеонівська архітектура європейської безпеки була розроблена на Венському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу великомасштабної європейської війни на протязі 99 років. Молоді США залишились збоку, хоча за сорок років приймали участь у двох війнах з Англією.

4 квітня 1949 p., після тривалих переговорів, у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Статуту Організації Північноатлантичного Договору (НАТО).

У преамбулі підкреслювався оборонний характер організації та прагнення до миру усіх договірних сторін, їх рішучість захищати силою демократичний устрій західного типу та домінування закону відповідно до Статуту ООН.

Первісними засновниками-членами НАТО були:

• 2 Північно-Американські країни) США, Канада,
• 3 країни Західної Європи) Франція, Італія та Великобританія,
• 3 країни Бенілюксу) Бельгія, Нідерланди, Люксембург,
• 3 країни Північної Європи) Норвегія, Ісландія та Данія,
• 1 країна Південної Європи) Португалія.

У 1952 p. до НАТО приєдналися Греція й Туреччина, у 1955 p. -ФРН, у 1982 p.- Іспанія[7, c. 149-152].

НАТО було створено як союз незалежних держав об’єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони з метою утримання і у випадку необхідності відведення будь-якої форми розв’язання проти них агресії. Створений у відповідністю із статтею 51 Статуту ООН, яка підтверджувала невід’ємне право держав на індивідуальну або колективну оборону, Північноатлантичний Союз є співтовариством вільних держав, єдиних у своїй рішучості зберегти власну безпеку, на засаді надання один одному взаємних гарантій, та забезпечення стабільних відносин з іншими державами[4, c. 213-215].

2. Напрями інформаційної діяльності

Уряд кожної держави НАТО відповідає за пояснення громадянам національної політики в галузі оборони і безпеки та роль цієї країни в НАТО. В кожній країні НАТО існують різні шляхи інформування громадськості щодо політики та цілей НАТО, оскільки їх визначення є компетенцією національних урядів, як і виділення необхідних для цього коштів. Всі уряди країн — членів НАТО визнають демократичне право громадян отримувати інформацію щодо діяльності міжнародних структур, які підтримують національну безпеку, а також усвідомлюють важливість забезпечення розуміння і підтримки урядової політики безпеки з боку громадськості.

Роль Відділу інформації та преси НАТО полягає в доповненні та наданні допомоги у здійсненні заходів, спрямованих на інформування громадськості в країнах НАТО; у забезпеченні щоденних зв’язків НАТО із засобами масової інформації; у поширенні інформації щодо Альянсу в державах — не членах НАТО, які виявляють у цьому заінтересованість. Така заінтересованість є результатом програм співробітництва і партнерства НАТО з державами — членами Ради євроатлантичного партнерств (РЄАП), ), особливих двосторонніх відносин з Росією та партнерських відносин з Україною і Середземноморського діалогу, що розвивається.

Крім цього, увага, яку світова громадськість приділяє подіям у Боснії та Герцеговині , і Косові, викликала необхідність розширення інформаційних програм, спрямованих на роз’яснення ролі НАТО у врегулюванні конфлікту на території колишньої Югославії та створенні умов для стабілізації ситуації в регіоні. Інші аспекти діяльності НАТО, такі як ініціатива «Партнерство заради миру», реструктуризація збройних сил НАТО та внутрішня перебудова Альянсу, посилення європейської складової в Альянсі, а також процес зовнішньої трансформації НАТО, привели до зростання громадського інтересу і викликали потребу у відповідних інформаційних заходах.

Проголошення політики відкритих дверей для країн, що бажають вступити в Альянс , В Чеській Республіці, Угорщині та Польщі національні уряди мають вирішувати питання інформування громадськості щодо наслідків членства їхніх країн в НАТО та забезпечення підтримки з боку населення подальшої діяльності трьох держав у межах Альянсу. В кожній з цих країн розуміння НАТО, відносин між цивільними та військовими в державах-членах, процесу прийняття рішень в Альянсі було обмеженим й іноді спотвореним колишніми негативними стереотипами громадської свідомості, глибоко укоріненим сприйняттям та браком надійної інформації. Відтак Відділ інформації та преси НАТО взяв на себе зобов’язання в межах своїх можливостей надати допомогу урядам трьох країн у реагуванні на інформаційні потреби населення. Крім того, дедалі більше уваги надається питанням безпеки та НАТО в кожній з дев’яти країн, що беруть участь у втіленні Плану отримання членства (MAP), ухваленого на Вашингтонському саміті у квітні 1999 року (див. розділ 3). Відтак інформаційна діяльність НАТО пристосовується до необхідності адекватно задовольняти потреби в інформації про Альянс в кожній з цих країн.

Головною метою політики Альянсу в галузі інформації та преси є розширення громадського розуміння питань безпеки та залучення громадян до ґрунтовного і конструктивного обговорення поточних аспектів безпеки та формування політики на майбутнє. Всі плани заходів та робочі програми, розроблені з метою підтримки головних ініціатив, започаткованих державами НАТО в останні роки, містять окремі розділи, присвячені інформаційному забезпеченню. Прикладом є План дій РЄАП, затверджений міністрами закордонних справ країн РЄАП, робочі програми Постійної спільної ради НАТО — Росія та Комісії НАТО — Україна, а також заходи, що здійснюються в межах Середземноморського діалогу НАТО.

Програми, забезпечені бюджетом НАТО, призначеним для інформаційних потреб, охоплюють відповідну діяльність у штаб-квартирі НАТО; зовнішні заходи, керовані Відділом інформації та преси НАТО; заходи, що відбуваються під егідою урядових або громадських організацій поза межами штаб-квартири НАТО, але за практичної, фінансової або концептуальної підтримки Відділу інформації та преси; заходи, організовані іншими зовнішніми установами з безпосередньою або непрямою допомогою НАТО. Нижче наведено приклади кожного з цих видів діяльності.

Окрім НАТО, інші організації та установи відіграють важливу роль у забезпеченні доступу до інформації, що стосується Альянсу, шляхом розповсюдження друкованих матеріалів, використання електронних засобів зв’язку через Інтернет, реагування на громадські запити. Список цих установ охоплює велику кількість національних та міжнародних організацій. Окремо треба зазначити такі:

• Відділи інформування громадськості та зв’язків із засобами масової інформації урядів держав НАТО та урядів країн — членів РЄАП і країн-партнерів.
• Посольства держав НАТО, які на ротаційній основі виконують роль контактних посольств у столицях країн-партнерів.
• Національні парламенти та Північноатлантична асамблея (ПАА), міжнародний парламентський форум, утворений з метою підтримки цілей та політики Альянсу на парламентському рівні. Штаб-квартира ПАА знаходиться в Брюсселі.
• Національні Атлантичні ради, Атлантичні комітети або Атлантичні асоціації в державах — членах НАТО і країнах-партнерах, створені як освітні установи з метою поглиблення знання i розуміння цілей і політики Альянсу.
• Національні та міжнародні інституції і фонди в різних країнах євроатлантичного регіону, діяльність яких спрямована на розвиток політичних досліджень та забезпечення внеску науковців в обговорення питань безпеки.
• Відділи інформування громадськості військових штабів Альянсу, які розміщені в різних державах-членах НАТО.
• Освітні та навчальні установи Альянсу, такі як Оборонний коледж НАТО iв Римі, школа НАТО (SHAPE) в Обераммергау, незалежні Інституції, зокрема Центр Маршалла в Обераммергау, національні оборонні установи та коледжі.
• Міжнародні структури, що об’єднують окремі національні філії різних організацій, такі як Асоціація Атлантичного договору (ААД), що об’єднує Атлантичні комітети, ради та асоціації країн-членів і країн-партнерів; Конфедерація офіцерів запасу держав Альянсу (CIOR), яка об’єднує асоціації офіцерів запасу всіх держав — членів НАТО. ААД має невеликий секретаріат в Парижі і контактну адресу в Брюсселі. CIOR має представництво в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.

Прес-секретар та прес-служба щоденно співпрацюють з канцелярією Генерального секретаря та допомагають Генеральному секретарю у забезпеченні його контактів з представниками засобів масової інформації. Прес-служба також відповідає за контакти між представниками преси та іншими офіційними особами Альянсу і за акредитацію журналістів, які відвідують заходи для преси, організовані НАТО. Щоденно прес-служба готує короткі виклади та огляди міжнародної преси, звіти пресових агентств для працівників Міжнародного секретаріату, дипломатичних місій національних делегацій та зв’язкових службовців, що працюють у приміщенні штаб-квартири НАТО. Зв’язкові службовці Відділу інформації і працівники прес-служби також готують огляди національних видань в державах НАТО і країнах-партнерах для Генерального секретаря і допомагають йому у підготовці до офіційних візитів до цих країн.

3. Документальні ресурси НАТО

Відділ забезпечує виконання важливої програми ознайомчих візитів, в рамках якої до 20 000 осіб, що впливають на формування громадської думки в своїх країнах, відвідують штаб-квартиру НАТО щорічно. Під час таких відвідин візитери беруть участь у брифінгах та дискусіях, де вони обговорюють різні аспекти діяльності та політики Альянсу з представниками Міжнародного секретаріату, Міжнародного військового штабу та національних делегацій.

Відділ інформації та преси також видає друковані матеріали — від збірок офіційних текстів і заяв Альянсу до періодичних та одноразових публікацій, які можуть бути використані для ґрунтовних громадських обговорень відповідних аспектів політики в галузі безпеки.

Офіційні тексти, що, як правило, публікуються Альянсом у вигляді комюніке або заяв для преси, є офіційно узгодженими документами, що віддзеркалюють спільно погоджену політику держав НАТО з конкретних питань або всієї сукупності політичних питань, які переглядаються протягом року. Ці документи утворюють громадський архів Альянсу і дають можливість аналізувати процес формування політики та еволюцію рішень у контексті відповідних політичних подій і обставин. Всі ці тексти публікуються двома офіційними мовами Альянсу, і досить часто іншими мовами.

Відділ інформації та преси має також від Генерального секретаря НАТО повноваження видавати періодичний журнал «НАТО Ревю», довідники, брошури, інформаційні бюлетені та інші матеріали, спрямовані на підвищення рівня поінформованості громадськості. Всі ці публікації, залежно від потреб та ресурсів, видаються всіма мовами країн НАТО, а також багатьма мовами країн-партнерів.

Для розповсюдження друкованої продукції нині дедалі частіше використовуються електронні засоби зв’язку. Більшість документів та інформаційних матеріалів НАТО можна отримати через інтегровану базу даних НАТО.

Висновки

Організація Північноатлантичного договору є міжурядовою організацією, в рамках якої країни-члени зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця організація являє собою форум, на якому вони проводять спільні консультації з будь-яких проблем та приймають рішення з політичних та воєнних питань що стосуються їх безпеки.

Першочерговим завданням НАТО є захист свободи та безпеки її членів політичними та воєнними засобами у відповідності зі Статутом ООН. Спираючись на загальнодемократичні цінності, права людини та дотримання законності, з моменту створення Північноатлантичний Союз проводить діяльність, спрямовану на встановлення справедливого та міцного миру в Європі. Ця центральна мета залишається незмінною. НАТО також являє собою трансатлантична ланка, що пов’язує безпеку США з безпекою Європи. В цій організації знаходять своє практичне втілення дійсні колективні зусилля її членів на підтримку їх загальних інтересів.

Основоположним принципом діяльності Північноатлантичного Союзу є вірність прийнятим на себе загальним зобов’язанням та співробітництво суверенних держав, яке базується на неподільності безпеки її членів. Не позбавляючи держав-членів їх прав та обов’язків по прийняттю на себе суверенної відповідальності у сфері оборони, НАТО дозволяє їм спільно вирішувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки.

До засобів за допомогою яких Північноатлантичний Союз проводить свою політику в галузі безпеки відноситься підтримка військового потенціалу, достатнього для попередження війни та забезпечення ефективної оборони існування спільного потенціалу попередження криз, які зачіпають безпеку її членів, а також активна співпраця з іншими країнами по вирішенню проблем європейської безпеки на основі співробітництва, включаючи заходи по досягненню подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та роззброєння.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми інтеграції України в НАТО: громадська думка та експертні оцінки: Зб. науково-аналітичних матеріалів / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін (ред.). — К. : Євроатлантикінформ, 2005. — 208с.
2. Актуальні проблеми інтеграції України в НАТО: громадська думка та експертні оцінки: Зб. науково-аналітичних матеріалів / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін (ред.). — К. : Євроатлантикінформ, 2005. — 224с.
3. Атлантичний альянс. — К.: NATO Public Diplomacy Division, 2004.-31 с.
4. Артьомов І. Український вимір європейської та євроатлантичної інтеграції: навч. посібник:у 2 кн. / Закарпатський держ. ун-т. Навчально-науковий ін-т філософії та євроінтеграції. — Ужгород : Ліра, 2008. — (Серія «Євроінтеграція; вип.11). — Кн. 2 : Україна — НАТО. — Ужгород : Ліра, 2008 — 370с.
5. Бадрак В. Шлях до НАТО: Вимір безпеки: лідери думок — про євроатлантичну інтеграцію України. — К., 2006. — 222с.
6. Безпека через партнерство. — К.: NATO Public Diplomacy Division, 2005. -28 c.
7. Бесчасний В. Україна і НАТО: органи державної влади, судової та правоохоронної системи як провідні учасники процесу європейської та євроатлантичної інтеграції: монографія. — К. : Четверта хвиля, 2008. — 168с. — ISBN 978-966-529-161-9.