Інфляція, її сутність, причини та види

Раніше вважалося, що помірна інфляція стимулює економічний розвиток, у наш час доведено, що країна може добитися позитивної економічної динаміки лише за умови забезпечення стабільно низької інфляції. Головними як соціальними так і економічними наслідками вважаються перерозподіл доходів, прихована державна конфіскується грошей, падіння процентної ставки. Саме через ці причини знижується схильність до заощаджень і відповідно, норма накопичення капіталу.

Величина інфляційних втрат значною мірою залежить від того чи інфляція є очікуваною, то негативні ефекти можуть бути меншими ніж при не очікуваній і мінливій інфляції.

Оскільки проблема інфляції є актуальною у наш час особливо в Україні її багато досліджують. Можна відзначити вчених які працювали над цією проблемою: Петрик О.Н., Ніколайчук С.В., Скрипник А.В., Варваренко Г.С., Бласкевич Н.І. Вважається, що основною метою центральних банків є досягнення цінової стабільності. Головною причиною цього слугує думка, що інфляція призводить до погіршення добробуту суспільства.

Метою роботи є вивчення теоретико-методологічних положень щодо прогнозування та регулювання інфляційного процесу, причин та наслідків його виникнення.

Відповідно до поставленої мети дослідження в процесі виконання роботи були поставлені та вирішені наступні завдання:

узагальнити теоретичні концепції інфляції та здійснити їх порівняльний аналіз;
обґрунтувати сферу використання індексів цін (споживчих, оптових, а також дефлятора ВВП) відповідно до цілей прогнозування та регулювання інфляційної динаміки;
визначити теоретико-методологічні та методичні засади антиінфляційної політики;
проаналізувати основні етапи розвитку антиінфляційної політики в Україні;
розробити методичні підходи до цільового управління інфляцією.

Об`єкт дослідження є інфляційний процес в Україні в умовах стабілізації та кризи економічного розвитку.

Предмет дослідження є аналіз причин та наслідків інфляції та регулювання інфляційного процесу.

Вступ

Як економічне явище інфляція існує уже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

узагальнити теоретичні концепції інфляції та здійснити їх порівняльний аналіз;
обґрунтувати сферу використання індексів цін (споживчих, оптових, а також дефлятора ВВП) відповідно до цілей прогнозування та регулювання інфляційної динаміки;
визначити теоретико-методологічні та методичні засади антиінфляційної політики;
проаналізувати основні етапи розвитку антиінфляційної політики в Україні;
розробити методичні підходи до цільового управління інфляцією.

Об`єкт дослідження є інфляційний процес в Україні в умовах стабілізації та кризи економічного розвитку.

Предмет дослідження є аналіз причин та наслідків інфляції та регулювання інфляційного процесу.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти інфляції

1.1. Інфляція, як економічне явище

Найбільш лаконічне визначення інфляції — зростання загального рівня цін, більш загально — переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін [6, с.16].

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземної валюти, які зберігають стабільність своїй купівельній спроможності [6, c.16].

До найважливіших причин зростання інфляції в Україні належать:

надмірна емісія паперових грошей і, як наслідок, збільшення грошової маси [6, c.17];
перевищення темпів зростання доходів населення над темпами зростання промисловості;
значне зростання вартості енергоносіїв;
нестабільність політичної ситуації в країні;
імпорт інфляції із закордону [6, c.17-18];
дефіцит державного бюджету;
недосконалість фінансової і податкової систем;
монополізація виробництва [2, c.33].

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.
Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних превищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.
Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.
Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

Дія цього елемента обумовлена об’єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб’єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом’якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.
Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються. [4, c. 29-31]

1.2. Погляди західних та вітчизняних економістів на сутність та причини інфляції

Пов’язувати інфляцію лише з процесом емісії паперових грошей означає штучно спрощувати дослідження інфляційних процесів, адже паперові гроші — це лише один з різновидів державних знаків вартості з примусовим курсом, де витрати на виготовлення самих знаків вартості істотно відрізняються від їхньої номінальної вартості. Саме тому, на наш погляд, інфляцію слід пов’язувати не тільки з паперовими грішми, а й з будь-якими державними знаками вартості, що мають примусовий курс, а появу інфляції /в межах економічної системи слід розглядати як історичний процес, який виникає при виконанні кількох умов.

Першою з них є певний ступінь розвитку самих грошей. До того часу, поки виконання грішми їхніх функцій ґрунтувалося на вартості того матеріалу, з якого їх було виготовлено, інфляція не була типовою, а підвищення цін зумовлювалося зменшенням вартості самого грошового матеріалу. Інфляція виникає тоді, коли виконання грішми функції «засобу обігу» відокремлюється від іншої функції грошей «міри вартості», що призводить до появи державного знака вартості з примусовим курсом.

Державні знаки вартості, виступаючи представниками, наприклад золота, мають значно меншу за золото внутрішню вартість і цілком можуть виконувати функцію засобу обігу, анітрохи не знецінюючись, якщо кількість їх відповідає кількості золота при виконанні ним цієї функції. Через це другою умовою, потрібною для того, щоб державний знак вартості знецінився, є те, що він перебуває в обігу в такій кількості, яка перевищує загальні потреби суб’єктів економіки в грошах, що і призводить до інфляції. Отже, інфляція можлива в будь-якій економічній системі, у якій функціонують державні знаки вартості, що мають примусовий курс, і умовою її появи є значне розходження між попитом на ці гроші при сталому рівні цін та їхньою пропозицією, що і викликає їх знецінення.

У класичній формі кількісний причинно-наслідковий зв’язок між кількістю грошей в обігу і рівнем цін, на якому ґрунтується теорія інфляції, узагальнив у рівнянні обміну американець І. Фішер. Згодом, у зв’язку з розвитком економічної теорії, погляди на сутність інфляції дещо модифікувались, але в цілому і вони знаходились у межах класичного рівняння обміну. Інфляція згідно з новими поглядами трактувалась як таке зростання цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги, коли зростання попиту, викликане зростанням кількості грошей, перевищувало можливості пропозиції, не зумовлюючи подальшого зростання виробництва. В західній економічній літературі з часів Дж.М. Кейнса і до середини 60-х років XX ст. подібний підхід був пануючим. Однак поява стагфляції призвела до подальшого розвитку поглядів на сутність інфляції і з’явилось її нове тлумачення, згідно з яким інфляцією визнається будь-яке підвищення цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги з будь-якої причини. [12, c. 82-83]

У радянській, а згодом і в пострадянській економічній літературі погляди на сутність інфляції не були єдиними. Досить довго обговорювалось питання, чи будь-яке зростання цін в умовах існування паперово-грошового обігу пов’язане з інфляцією?

Економісти до вирішення цієї проблеми підходили по-різному. Одні схилялись до думки, що практично будь-яке зростання цін характеризує виникнення інфляції. Інші ж відділяли зростання цін як наслідок інфляційних процесів від зростання цін, зумовленого іншими причинами. Так, С. Далін стверджував, що «не будь-яке зростання цін є наслідком інфляції. Цю думку поділяє і С. Меншиков: « … не будь-яке, навіть стійке підвищення цін, є інфляцією. До неї не належать: циклічний зростаючий рух цін у фазі піднесення; зліт цін, викликаний природними явищами, наприклад, неврожаями; інші підвищення цін, що пояснюються причинами на боці товарів, якщо одночасно з цим немає відповідних причин на боці грошей».

До подібної точки зору схилявся і Г. Матюхін, який зазначав, що зростання цін крім інфляційної може мати інші причини, в тому числі зростання вартості товарів, пов’язане зі збільшенням витрат праці на їх виробництво та поліпшенням їхньої якості. Крім того, зростання витрат виробництва товарів може бути пов’язане з переходом до гірших джерел природних багатств. «У результаті одні й ті самі потреби людини і виробництва … задовольняються товарами більш високої вартості».

Тепер більшість економістів відійшла від такого погляду і визначають інфляцію як зростання цін внаслідок знецінення грошей, не пов’язуючи цей процес з кількістю золота. Так, С. Нікітін пише: «Проявляючись у зростанні цін, вона (інфляція) пов’язана зі знеціненням грошей». При цьому навіть натяку на золото як на основу для визначення кількості грошей в обігу вже немає. Поступово такий погляд стає найбільш поширеним серед економістів і входить до підручників. [9, c. 7]

Розділ 2. Аналіз інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі

2.1. Рівень інфляції в Україні

Слабка бюджетна дисципліна та надмірні державні видатки були основними чинниками високих показників інфляції на початку 1990-х років. Однак у період з 2000 р. по середину 2004 р. Україна проводила жорсткішу фіскальну політику (державні бюджети були здебільшого збалансовані). Більше того, в 1998-1999 роках національна валюта помітно знецінилася, що сприяло утворенню позитивних сальдо поточного рахунку в 2000-2005 роках (позитивне сальдо поточного рахунку сягнуло майже 11% ВВП 2004 року). Позитивні сальдо поточного рахунку разом з надходженнями іноземного капіталу чинили тиск у бік посилення обмінного курсу національної валюти. У результаті, фіксація обмінного курсу гривні до слабкого долара США1 та інтервенції НБУ на валютному ринку призвели до суттєвого збільшення грошової маси. Але слід визнати, що всі ці чинники дозволили українській економіці зростати в середньому на 8,4% щороку в період з 2000 по 2005 роки. До того ж, незважаючи на суттєве збільшення грошової маси, інфляція трималася на рівні нижче десяти відсотків завдяки тому, що збільшення грошової маси врівноважилося збільшенням попиту на гроші, що уповільнило швидкість обертання грошей в економіці.

І хоча покращання макроекономічної ситуації забезпечило гарні результати, поступ структурних реформ був повільним, зокрема в галузях земельної реформи, реформи енергетичного сектора, пенсійної реформи та поліпшення інвестиційного клімату. Повільна реакції з боку пропозиції в цих галузях призвела то того, що українська економіка почала відчувати помітне відхилення від макроекономічної рівноваги — і зовнішньої (високе негативне сальдо поточного рахунку), і внутрішньої (загострення інфляційних тисків).

Після 2005 року позитивне сальдо поточного рахунку, якого вдалося досягти в 2000-2005 роках, стрімко зменшувалось і вже 2006 року стало негативним. 2007 року дефіцит поточного рахунку збільшився до 4,2% ВВП, а 2008 року очікується подальше погіршення цього показника до 6,5% ВВП.

Суттєве послаблення грошово-кредитної політики Федеральною Резервною Системою США (в 2003-2004 роках відсоткові ставки було знижено до 1%) спонукало НБУ імпортувати пом’якшення грошово-кредитної політики, оскільки обмінний курс гривні до долара США був фактично зафіксованим [13, c. 2-3].

Більше того, з 2004 року в Україні спостерігається прискорення інфляції, яка 2007 року сягнула 16,6%. 2008 року споживчі ціни продовжували зростати стрімкими темпами. Слідом за стрибками споживчих цін приблизно на 2,8% щомісяця в січні та лютому 2008 року інфляція досягла 3,5% на місяць в березні-квітні. За останні 12 місяців індекс споживчих цін (ІСЦ) зріс на 30,2%.

Наведений нижче графік ілюструє зростання ІСЦ та його основних складових. Він підтвержує важливість продуктових товарів не лише через збільшення цін на продукти харчування, але і тому, що продовольчі товари складають більше ніж 50% споживчого кошика ІСЦ.

Мал. 1. Індекс споживчих цін та його складові [5, c. 82]

В умовах повільних темпів покращення економічного середовища ситуація із наповненням бюджету залишається складною. Зменшення бази оподаткування через погіршення прибутковості підприємств, падіння реальних грошових доходів населення та скорочення внутрішнього попиту призвели до зменшення дохідної частини Державного бюджету України в січні – вересні 2009 р. на 12% порівняно з відповідним показником минулого року. Не дивлячись на погіршення показників надходжень до бюджету, видатки Державного бюджету України збільшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на 3,5%. Така ситуація призвела до формування в січні–вересні 2009 р. дефіциту Державного бюджету України в сумі 24 млрд грн (за відповідний період 2008 р. – профіцит 3 млрд грн), що в умовах обмеженості реальних джерел його покриття виступає значним ризиком для макроекономічної стабільності, що може негативно позначитися на стабільності грошової одиниці.

Починаючи з 2007 року, зростання цін на продовольчі товари стало головною складовою інфляції споживчих цін. 2007 року ціни на продукти харчування зросли приблизно на 24% порівняно з аналогічним періодом попереднього року, а 2008 року це зростання продовжилось, сягнувши у квітні 2008 року 47,2% в річному виразі. На додаток до стрімкого зростання цін ці продуктові товари є найвагомішими складовими споживчого кошика (близько 55%) [5, c. 84].

Виробництво продовольчих товарів в Україні, зокрема зернових, скоротилося через сильну засуху влітку 2007 року, зростання собівартості у сільському господарстві внаслідок підвищення цін на пальне, а також зміни у структурі сільськогосподарських культур на користь виробництва біопалива. У результаті, 2007 року додана вартість у сільському господарстві знизилася на 5%. Таке скорочення виробництва вплинуло на весь ланцюг виробництва продовольчих товарів — від цін на зернові до цін на хліб та випічку (що зросли в квітні 2008 року на 35% порівняно з попереднім роком), а також на продукти тваринництва — м’ясо (на 47% в річному виразі), молоко та молочні продукти (на 40% в річному виразі).

У 2009 р. відбувається поступове зниження інфляційного тиску – індекс споживчих цін (ІСЦ) у річному обчисленні знизився з 22,3% у 2008 р. до 15,0% у вересні 2009 р. (з початку 2009 року ІСЦ збільшився на 9,1%). Темпи зростання споживчих цін у ІІІ кварталі були нижчими порівняно з попереднім кварталом (0,5% проти 2,6%). Однією з основних причин зниження інфляції виступило падіння сукупного попиту, спричинене зниженням економічної активності, що призвело до скорочення прибутковості підприємств, та як наслідок – зменшення доходів населення. Зокрема, у січні–серпні 2009 р. реальна заробітна плата порівняно з аналогічним показником минулого року зменшилася на 10,3%. Одночасно збільшилася заборгованість із виплати заробітної плати, обсяг якої в першому півріччі 2009 р. зріс на 37,9%.

Зниження інфляції внаслідок погіршення рівня життя громадян не може мати довгострокових позитивних результатів для розвитку економіки [6]. На динаміку інфляційних процесів у ІІІ кварталі 2009 року також вплинуло сезонне зниження цін на продовольчі товари, що за значної частки сирих продуктів в споживчому кошику сприяло зниженню споживчої інфляції. Також слід ураховувати, що в ІІІ кварталі не відбулося очікуваного підвищення цін на тарифів на адміністративно-регульовані товари та послуги.

Якщо досліджувати сучасний стан інфляційних процесів в Україні, то за січень-жовтень 2009 року інфляція становила 10,1%. Помісячно індекси споживчих цін мали такі значення: січень — 102,9%, лютий — 101,5%, березень — 101,4%, квітень — 100,9%, травень — 100,5%, червень — 101,1%, липень — 99,9%, серпень — 99,8%, вересень — 100,8%, жовтень — 100,9% [8].

В січні спостерігається найбільший індекс інфляції, що зумовлений підвищенням цін на продукти харчування (риба та продукти з риби, фрукти, овочі), фармацевтичну продукцію, медичні товари та обладнання, поштові послуги (150,0%). В липні та серпні динаміка зниження споживчих цін визначалася сезонним здешевленням плодоовочевої продукції, зниженням плати за власне житло.

Звичайно, явище дефляції є позитивним, але, на жаль, воно не є постійним. Частіше в Україні фіксується досить високий рівень інфляції, що негативно впливає на всі сторони соціально-економічного життя населення [16, c. 44-45].

2.2. Сучасний стан економіки та наслідки від інфляції в Україні

Ціни є фундаментальним фактором для ефективного функціонування ринкової економіки.

Негативні наслідки від очікуваної інфляції можна поділити так:

— Чинник номінальної негнучкості. Тобто це наявність певних негнучкостей у цінах на товари, які виникають з двох причин — через витрати меню, і номінальну фіксацію.

— Податкова деформація. Навіть за відсутності інфляції податкова система може деформувати економічні рішення суб’єктів господарювання,що призводить до витрат економічної ефективності. Наявність інфляції тільки загострює ці деформації.

— Облікові викривлення. Інфляційні процеси ускладнюють прийняття рішень щодо інвестування, ефективного функціонування ринків капіталу, та інші. Втрати від неочікуваної (мінливої) інфляції поділяють на втрату інформаційного змісту та прямі трансакційні втрати. В економічній науці надається перевага думці, що висока інфляція спричинює макроекономічне середовища, пливає на підвищення продуктивності в праці.

Вважається, що основною метою центральних банків є досягнення цінової стабільності. Головною причиною цього слугує думка, що інфляція призводить до погіршення добробуту суспільства.

Хоч за звичай цінова стабільність визначається як низька, але не нульова інфляція. Низка факторів може пояснити необхідність дотримання низької позитивної інфляції.

Отже, беручи до уваги, що потрібно обирати такий мінімальний рівень інфляції який би допоміг би запобігти багатьом ефектам від занадто низької інфляції, оптимальна інфляція визначена, як максимум із обчислених індикаторів.

Зниження інфляції у довгостроковому періоді спричинює певні зміни у монетарній політиці.

Досі не було виявлено універсальних способів досягнення низької і стабільності, однак починаючи з 1989р. дедалі більше країн пов’язує проблему забезпечення низької і стабільної інфляції застосовуючи систему інфляційного таргетування.

Як було сказано для економіки необхідна цінова стабільність. Однак в Україні побутує думка, що в країні з перехідною економікою стабільність цін встановлювати недоречно, оскільки її ототожнюють із ситуацією коли ціни залишаються незмінними, залишаються на мулевому рівні. Однак сучасні економісти під ціновою стабільністю розуміють не нульовий рівень цін, а їх постійне не значне зростання, тобто низьку і стабільну інфляцію. Вважається навіть, що в країнах з перехідною економікою, рівень інфляції, за якого можливо забезпечити стало економічне зростання об’єктивно вищий ніж у розвинутих країнах.

Отже, як висновок можна сказати, що цінова стабільність є основною ціллю переважної більшості центральних банків це зумовлено тим, що інфляція призводить до зниження рівня добробуту суспільства. Однак не завжди інфляція є шкідливою, без певного стало — низького рівня інфляції та при цільовій стабільності відбувається економічний розвиток країни. У країнах з перехідною економікою для досягнення ефективності рівень інфляції може бути, вищий навіть чим у країнах із розвинутою економікою [13, c. 4].

Розділ 3. Проблеми, ризики та перспективи інфляції в Україні

3.1. Перспективи антиінфляційної політики в Украні

З’ясування негативних наслідків для функціонування грошей в умовах інфляції формує усвідомлення у потребі її подоланні. Студенти мають знати, що інфляція в той чи інший період історії і стадії розвитку була властива кожній країні.

При цьому хоч і діяли певні національні відмінності та особливості у характері протікання інфляційних процесів, проте загальна схема переходу країн від стану дефіциту товарів і зростання цін до формування комплексу антиінфляційних заходів і витіснення та обмеження інфляції відображають наявність певних закономірностей. Тому вивчення досвіду подолання інфляції є важливим елементом побудови антиінфляційного механізму і забезпечення зростання економіки. Зокрема, у західній економічній думці склалося кілька наукових течій, досвід яких можна об’єднати у два фундаментальні напрями: економічний, або кейнсіанський, та інституціональний, або монетаристський.

Думка, що інфляція є наслідком дії всієї сукупності певних економічних факторів породила кейнсіанський підхід до подолання інфляції за допомогою реалізації комплексу економічних важелів. В тому числі і активного втручання держави в обмеження надлишкового попиту, який ще називають ефективним попитом. А саме: попитом з боку держави, приватного бізнесу й населення. За умов граничної зайнятості усіх факторів виробництва (виробничих потужностей, використання матеріальних і сировинних ресурсів та робочої сили) зростання будь-якого компоненту сукупного попиту веде до інфляційного розриву між товарною і грошовою масою, який заповнюється інфляційним зростанням цін. Виходячи з надмірного попиту, кейнсіанці зосереджували антиінфляційні заходи на зменшенні ділової активності, насамперед, державного сектора економіки, скороченні державних замовлень, обмеженні кредиту шляхом підвищення банківського процента, підвищенні ставок оподаткування та ін. У політиці дефляції активна роль відводилась державі і в інших сферах регулювання, в тому числі у складанні стабілізаційних заходів щодо затрат, «заморожування» заробітної плати та зменшення інших елементів ефективного попиту.

Переходу до використання інфляційного орієнтира як головної мети грошово-кредитної політики має передувати перехідний етап, протягом якого необхідно створити цілу низку макроекономічних, фінансових та інституційних передумов, необхідних для ефективного впровадження монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Серед таких передумов – макроекономічна та фінансова збалансованість, поступовий перехід до режиму вільного плавання обмінного курсу, достатній розвиток ринку цінних паперів, трансмісійних механізмів, комунікацій центрального банку із суб’єктами господарювання і населенням, удосконалення системи валютного регулювання, посилення ролі процентної політики в системі монетарного регулювання економічних процесів тощо.

Як досягти низької і стабільної інфляції?

На жаль, універсальних рецептів економічна теорія і практика ще не виробили. Однак починаючи з 1989 року дедалі більше країн (і, що важливо, в тому числі — з транзитними економіками) розв’язує проблему забезпечення низької і стабільної інфляції, застосовуючи систему інфляційного таргетування [3, с. 16-17].

Необхідність подолання тривалої економічної кризи в Україні потребувала, насамперед, досягнення макрофінансової стабілізації як основної передумови виходу на позитивну економічну динаміку. Макрофінансова стабілізація, у свою чергу, багато в чому залежить від стабільності національної валюти, стан якої характеризується показниками інфляції (дефляції). Інфляція з позицій макроекономічної і макрофінансової стабілізації розглядається з двох сторін. По-перше, як один з параметрів стабільності, як головний макрофінансовий індикатор. По-друге, як засіб впливу на макроекономічну рівновагу (точніше,не сама інфляція,а грошова політика).

Інфляція, як і будь-яке інше фінансове явище (бюджетний дефіцит, державний борг, валютний курс),ніколи не мала і не може мати однозначної оцінки. Це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище. Слід відзначити, що існують два основні і найбільш типові прояви інфляції. Перший — інфляція попиту, коли домашні господарства витрачають гроші швидше,ніж виробляються і,відповідно,надходять до ринку товари та послуги. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки «інфляція попиту», тобто зростання цін, яке спричиняється перевищенням попиту над пропозицією товарів та послуг відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та революцій, природних катаклізмів і соціальних потрясінь[7, c. 8-11].

3.2. Проблеми антиінфляційного регулювання та напрями їх вирішення в Україні

Антиінфляційне регулювання — охоплює насамперед два основних методи усунення інфляції: скорочення бюджетного дефіциту, регулювання цін і доходів. Використовуються також інші методи.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон’юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об’єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції — сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

дефляційна політика (регулювання попиту);
політика доходів (регулювання витрат);
адаптаційна політика.

Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. Так, при підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Зміна норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні тримати у формі готівки в себе або на безпроцентних рахунках у центральному банку, має подвійний результат. Підвищення резервної норми, з одного боку, веде до прямого вилучення певних коштів з обігу, що обмежує їх пропозицію, з іншого — викликає подорожчання надаваних комерційними банками кредитів і, як наслідок, сприяє зменшенню попиту на гроші.

Процентна ставка і норма обов’язкових резервів — це важелі, які в основному опосередковано регулюють кількість платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Найдійовішим напрямом антиінфляційного регулювання, що прямо впливає на грошову масу, с проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Так, центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, продає комерційним банкам цінні папери, що веде до вилучення з обігу відповідної частини грошової маси. Цей напрям грошово-кредитної політики хоча і дає швидкі результати, але має І певні перешкоди в інтенсивному застосуванні. У країнах з перехідною економікою до них належать слабка розвиненість вторинного ринку цінних паперів і недостатність коштів для проведення операцій в необхідних масштабах[7, c. 68-71].

Фінансовий механізм антиінфляційної політики спрямований на забезпечення збалансованості державних фінансів, та скорочення бюджетного дефіциту, що можна досягти за рахунок збільшення доходів і скорочення державних видатків. Збільш надходжень до бюджету може бути здійснено за рахунок підвищення податків, що дасть позитивний результат у короткотерміновому періоді. Але в подальшому політика посилення податкового пресу приведе до приховування прибутків, підриву стимулів до праці та інвестування, викличе гальмування економічного розвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до Державного бюджету. Тому вважається більш доцільним розвивати податкову систему у напрямі зниження ставок оподаткування, що може ста ти дійовим інструментом антиінфляційпої політики. Так, зниження ставок податку на прибуток заохочує до інвестування і пожвавлення виробництва, що у перспективі приведе до збільшення доходів і, відповідно, до зростання надходжень до бюджету від оподаткування.

Зменшення податкових ставок викличе також зростання доходів населення, які спрямовуються на споживання та заощадження. Збільшення споживання дасть новий імпульс для виробництва, що у перспективі обумовить розширення бази оподаткування. Приріст заощаджень, у свою чергу, піде як па фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.

Одним з напрямів збільшення дохідної частини бюджету є залучення неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту передусім шляхом розвитку ринку цінних паперів і приватизації підприємств. Але поповнення державного бюджету за рахунок неподаткових надходжень може бути несуттєвим, якщо відсутні значні реальні джерела таких доходів.

Однак розглянуті антиінфляційні резерви збільшення надходжень до бюджету, як правило, не дають швидкого результату розраховані на перспективний період. Тому основним напрямом скорочення бюджетного дефіциту є зменшення державних видатків, насамперед шляхом поступового обмеження фінансування тих видів діяльності держави, які цілком можна передати ринковій системі. Конкретними шляхами вирішення цієї проблеми є зменшення обсягів бюджетних капіталовкладень, поступове скорочення дотування збиткових державних підприємств, перегляд системи трансфертів[9, c. 7].

Обмеження грошової маси та досягнення фінансової стабілізації є головними, але не єдиними напрямами приборкання інфляції попиту. Відомо, що кількість грошей в обігу може бути великою або малою лише відносно кількості товарів, тобто їх величина залежить від товарного забезпечення грошової маси. «ідей збільшення обсягів виробництва при незмінному абсолютному розмірі грошової маси веде до її відносного зменшення і, відповідно, до спаду темпів інфляції.

Класичним напрямом антиінфляційної політики є також політика доходів, сутність якої полягає у прямому обмеженні зростання цін і заробітної плати, а також використання економічних стимулів або санкцій з метою утримання їх зростання в певних межах.

Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів ціни яких включаються такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність. Водночас отримання зростання цін на товари і заробітної плати визначає динаміку доходів населення, що сприяє обмеженню платоспроможного попиту. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні з напрямами дефляційної політики.

Серед заходів антиінфляційної політики певне місце посідають методи не стільки боротьби з Інфляцією, скільки пристосування до неї. До них, зокрема, належить адаптаційна політика, яка реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів. Спричинене Інфляцією підвищення цін неминуче веде до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку з цим виникає необхідність захисту інтересів населення через повну або часткову індексацію доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і вкладів населення з урахуванням зростання цін. Така індексація може бути проведена як одноразово — при окремому підвищенні регульованих і фіксованих цін на споживчі товари і послуги, так і періодично — при безперервному їх зростанні. Періодичність індексації грошових доходів населення залежить від інфляційного порогу який у розвинених країнах визначається урядом за погодженням з профспілками. Така індексація не усуває інфляцію а лише пом’якшує її негативний вплив, але вона сама може перетворитися у потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється в умовах бюджетного дефіциту, який фінансується за рахунок грошової емісії.

Адаптаційна політика спрямована також на гасіння інфляційних очікувань, тобто на подолання страху суб’єктів економічної системи щодо безперервного подорожчання товарів і знецінення заощаджень. Стикаючись із постійним зростанням цін і намагаючись хоча б зберегти свій життєвий рівень, населення зменшує свої заощадження і збільшує поточний попит. Підвищення останнього викликає чергове зростання цін, яке посилює адаптивні інфляційні очікування. Таким чином утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, який важко зупинити [11, c. 10-11].

У таких умовах населення чекає від держави не стільки компенсації знецінених доходів, скільки приборкання самої інфляції. Світовий досвід доводить, що проблема гасіння адаптаційних очікувань скоріше долається в умовах постійного розвитку і зміцнення механізму ринкової системи та довіри населення країни до уряду, який веде непохитну боротьбу з інфляцією.

Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання розглянутих шляхів боротьби з інфляцією[3, c. 10-13].

Висновки

Очевидно, що сучасна інфляція, під якою розуміють систематичне зростання цін, починаючи з 50-х років XX ст. не вичерпується механізмом класичної інфляції, оскільки вона виникала і за відсутності монетизації дефіциту державного бюджету (його емісійного покриття), а в деяких країнах навіть за відсутності такого дефіциту взагалі. Природа сучасної інфляції не обмежується тільки замиканням системи її елементів лише через емісійно-грошовий механізм. Вона охоплює і численні елементи, пов’язані зі специфікою змін не тільки на макро-, а й на мікрорівні економічної системи.

У зв’язку з цим сучасну інфляцію можна розглядати як специфічний, тісно пов’язаний з економічною системою процес, у якому поєднуються і взаємодіють чинники, що стосуються деформацій не тільки грошово-кредитної сфери, а й інших, найрізноманітніших сфер економічних відносин. Саме сплетіння в єдиному процесі причин і наслідків, чинників і умов, прямих і зворотних зв’язків перетворює інфляцію на сталу тенденцію господарського життя, яка стає підсумковим вираженням розвитку економічної системи на сучасному етапі. Інфляція при цьому виступає своєрідним інтегральним результатом функціонування всієї економічної системи. При цьому результат не зводиться до окремих ефектів, які виникають на основі функціонування лише окремих елементів економічної системи.

Інфляцію як індикатор макроекономічної стабільності слід розглядати як зростання загального рівня цін в економіці. Адекватним відображенням такого зростання є індекс споживчих цін і дефлятор ВВП. Запропоновано дефлятор ВВП використовувати як показник інфляційного зростання для визначення реальних макроекономічних показників, враховуючи особливості його обчислення.

Інфляція розглядається як багатофакторний соціально-економічний процес, тому причини її виникнення та розвитку можуть відображати як зміну сукупного попиту, так і сукупної пропозиції. У зв`язку з цим, запропонована дворівнева система факторів інфляційного зростання: 1. первинні фактори, які є першопричиною інфляції та діють у виробничій, фінансовій та зовнішньоекономічній сферах (емісійне фінансування бюджетного дефіциту, зростання заробітної плати, падіння курсу національної валюти, зростання цін на імпортні товари (особливо, енергоносії), зростання зовнішнього боргу, інфляційні очікування тощо); 2. кінцеві фактори, які узагальнюють вплив всіх первинних факторів (це елементи кількісного рівняння – грошова маса, швидкість обігу грошей, реальний ВВП) та проявляються у сфері товарно-грошового обігу, викликаючи надмірне зростання сукупного попиту порівняно з товарною масою.

Список використаної літератури

Безкровний А. В. Розвиток інфляційного процесу в Україні/ А. В. Безкровний // Економіка АПК. — 2009. — № 1.- С.77-79
Гончар І.А. Статистичний аналіз інфляцієутворюючих факторів в Україні // Статистика України. — 2009. — № 4. — С. 31-35
Калюжний, Валерій. Механізми розвитку та протидії інфляції в Україні / В. Калюжний // Економіст. — 2008. — № 6. — С. 16-22
Карпенко Г.В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні // Фінанси України. — 2008. — № 11.- С.29-40
Комашко, Олег. Моделювання очікувань інфляції в Україні // Банківська справа. — 2009. — № 4. — С. 82-86
Круглий стіл «Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції» // Економіст. — 2008. — № 5. — С. 16-25
Литвицький В. Інфляциди та антидоти: аналітичний огляд за 2007 рік / Валерій Литвицький // Банківська справа. — 2008. — № 1. — С. 3-27
Литвицький В. Інфляційний потяг рухається за інерцією / Валерій Литвицький // Урядовий кур’єр. — 2008. — 19 березня. — С. 8
Литвицький В. Інфляція: кроки на шляху протидії / Валерій Литвицький // Урядовий кур’єр. — 2008. — 11 квітня. — С. 7
Любіч О. Важелі макроекономічної політики для регулювання економічного зростання та інфляції // Вища школа. — 2008. — № 4. — С. 18-30
Петрик О. Теоретико-концептуальні основи таргетування інфляції // Банківська справа. — 2009. — № 2. — С. 3-12
Полозенко Д. В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці // Фінанси України. — 2008. — № 2.- С.82-88
Прощаков В. Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції / Вітольд Прощаков // Праця і зарплата. — 2008. — 11 червня. — С. 2-4
Ревенко А. Інфляція: річні результати і дозована інформація // Дзеркало тижня. — 2010. — 15 січня. — С. 7
Савченко А. Інфляційне таргетування: проблеми та перспективи його запровадження в Україні // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 46-56
Щербак А. Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст. — 2008. — № 9. — С. 43-45

Освіта та самоосвіта