АКТУАЛЬНІСТЬ РОБОТИ

Євроінтеграційна стратегія є ключовим зовнішньополітичним пріоритетом України.

Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Його витоки — в історії нашого народу та усвідомленні права жити в демократичній, економічно розвиненій, соціальне орієнтованій країні. Його мета — створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до спільноти європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої та зовнішньої державної політики.

Інтеграція України в ЄС — ключовий пріоритет розвитку Української держави. Обгрунтуванню і підтвердженню цього стратегічного курсу було присвячене Послання Президента України до Верховної Ради "Європейський вибір". Такий вибір підтримується як переважною більшістю політичних сил, так і українським суспільством.

Посланням Президента України чітко визначено етапи інтеграції в Європейський Союз: повне виконання взятих на себе інтеграційних зобов'язань, вступ до COT і створення зони вільної торгівлі з ЄС, повна участь у митному союзі, досягнення відповідності Копенгагенським критеріям та створення умов для членства в Європейському Союзі.

Ми свідомі того, що досягнення критеріїв членства України в ЄС і внутрішні перетворення в державі — це наше домашнє завдання. Процес інтеграції в ЄС тривалий та складний. Він вимагає концентрації зусиль. У такій ситуації головне для нас — активно продовжувати політику розпочатих системних реформ, постійно доводити реальними справами послідовність щодо обраного курсу, утвердження демократичних цінностей, принципів громадянського суспільства, свободи слова та верховенства права, соціальне спрямованої ринкової економіки.

ВСТУП

Відносини між Європейським Союзом та Україною головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство і співробітництво (УПС), яка набула чинності в березні 1998 року. УПС підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співробітництва, забезпечує відповідні рамки для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співробітництва в ряді галузей та підтримки зусиль України в напрямку демократії, а також створення інституційної мережі для досягнення цих цілей.

УПС є важливим інструментом для залучення України до правових рамок єдиного європейського ринку та системи СОТ. Вона також несе ряд еволюційних положень, включаючи перспективу створення зони вільної торгівлі.

Щорічно Радою з питань співробітництва між Україною та ЄС, з урахуванням стану виконання пріоритетів, визначених на попередньому засіданні, схвалюються пріоритетні напрямки двостороннього співробітництва в рамках імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС на наступний період.

Офіційна позиція ЄС та його базовий підхід до відносин з Україною викладені у Спільній Стратегії ЄС щодо України, яка була ухвалена в грудні 1999 року в м. Хельсінкі (Фінляндія) Європейської Радою як розуміння того, що існує потреба у більш тісних зв'язках між ЄС і державами — членами та країнами-партнерами.

Спільна Стратегія ЄС щодо України націлена на розвиток стратегічного партнерства між ЄС та Україною на основі УПС, віддаючи належне європейським прагненням України та вітаючи європейський вибір країни.

Тема: «Євроінтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації в глобальних умовах».

1. ЕТАПИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ

Інтеграція в перекладі з латинської означає взаємопереплетіння, об’єднання окремих частин в єдине ціле.

Міжнародна економічна інтеграція – це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньоєдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав [4, с. 35]. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни.

Європейська Спільнота (організація-попередник Європейського Союзу) була створена на основі Римського договору, підписаного 25 березня 1957 року Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною та Францією. У 1973 році до цих країн приєдналися Данія, Ірландія та Великобританія, у 1981 році — Греція, у 1986 році — Іспанія та Португалія, а у 1995 році — Австрія, Фінляндія та Швеція [4, с. 38].

Переговори про приєднання до ЄС успішно завершила Норвегія, проте під час загальнонаціонального референдуму 27-28 листопада 1994 року 52,5% норвежців з тих, що взяли участь у референдумі, проголосували проти членства в Європейському Союзі. У 2004 році до ЄС приєдналися Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Мальта, Кіпр. Заяви про членство в ЄС були подані Туреччиною, Болгарією, Румунією та Хорватією.

На засіданні Європейської Ради, що відбулося 9-10 грудня 1991 року в Маастрихті, глави держав і урядів ЄС уклали угоду про політичний союз і угоду про економічний та монетарний союз, які разом становлять Договір про Європейський Союз. Договір набув чинності 1 листопада 1993 р. після його ратифікації усіма сторонами [4, с. 39].

15-16 червня 1997 року глави держав та урядів країн — членів ЄС ухвалили ряд змін до Маастрихтського договору, які стосувалися майбутньої спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Зокрема було вирішено, що:

— Генеральний секретар Європейської ради отримує повноваження Верховного представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки;

— під його керівництвом створюється Відділ політичного планування та раннього попередження;

— протягом одного року з моменту набуття чинності Амстердамського договору ЄС спільно з ЗЄС розробляє систему вдосконаленої співпраці між двома організаціями;

— гуманітарні, рятувальні та миротворчі завдання, а також ті, що передбачають використання збройних сил для врегулювання кризових ситуацій, включаючи операції з підтримки миру, вносяться в нову редакцію Договору [4, с. 40].

Питання щодо обумовленого голосування кваліфікованою більшістю знайшло подальший розвиток в контексті Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відповідно до нової структури Договору Європейська рада визначає спільну стратегію, що втілюється Європейським Союзом у питаннях, які становлять спільний інтерес для країн-членів. Європейська рада реалізує її, зокрема, через спільну діяльність та вироблення спільних позицій. Ці рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте існує положення, згідно з яким країна-член може займати позицію "конструктивного утримання від голосування" [4, с. 41]. Це відбувається у тих випадках, коли та чи інша країна не бажає брати участь у прийнятті рішення, але й не перешкоджає його прийняттю іншими державами. З іншого боку, якщо рішення торкається важливих аспектів національної політики певної країни, вона має вибір блокувати голосування кваліфікованою більшістю, залишаючи за іншими державами-членами можливість оскаржити таку свою дію перед Європейською радою.

Роль Європейського Союзу в міжнародних відносинах виходить далеко за межі позицій та дій щодо Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. ЄС — це ще й найбільший суб'єкт світової торгівлі. Він також є найбільшим фінансовим донором для країн, що розвиваються, та одним з найбільших — для Близького Сходу. Крім того, Європейський Союз надає найбільше коштів для фінансування міжнародних зусиль, спрямованих на створення умов для тривалого миру в колишній Югославії. Багато інших галузей політики, яку проводить Європейський Союз, такі як сільське господарство та рибальство, також мають важливий зовнішній вимір. Роль ЄС у зовнішніх відносинах ще більше посилиться після створення Європейського економічного і монетарного союзу та введення єдиної валюти.

Європейський Союз приділяє велику увагу забезпеченню відповідності Спільної зовнішньої політики та політики безпеки усім іншим аспектам політики ЄС, що мають зовнішній характер. Як Рада міністрів, так і Європейська комісія в межах своїх повноважень відповідають за сумісність загальної зовнішньої діяльності Союзу з цілями зовнішніх відносин, безпеки, економічної політики та політики розвитку.

Такий підхід визначав також розробку політики розширення Європейського Союзу, його стратегію стосовно країн-кандидатів з Центральної Європи на етапі підготовки до членства, відносини ЄС — Росія та відносини між Європейським Союзом і країнами Середземномор'я. Основу майбутнього європейсько-середземноморського партнерства, що охоплює як політичні, так і економічні відносини, було закладено на Барселонській конференції в листопаді 1995 року [4, с. 43].

Політичні та економічні аспекти бралися до уваги і на самміті глав держав та урядів 15 європейських і 10 азіатських держав у Бангкоку в березні 1996 pоку, де було започатковано діалог ЄС — Азія. Під час останнього середньотермінового перегляду Конвенції Ломе між Європейським Союзом та країнами Африки, Карибського й Тихоокеанського басейнів, було зроблено більший наголос на політичних аспектах конвенції. ЄС також активно співпрацює з країнами Південної Америки (наприклад, в рамках Групи ЄС — Ріо та з країнами Mercosur. До того ж зі Сполученими Штатами Америки ЄС підтримує постійний діалог з політичних і економічних проблем, що стосуються спільних інтересів, та прямі переговори з питань торгівлі та інвестицій у контексті Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та Плану дій ЄС – США [4, с. 45].

Від початку конфлікту в колишній Югославії та розпаду Югославської Федерації Європейський Союз відіграє важливу роль у спробах відновити мир у цьому регіоні та спрямувати гуманітарну допомогу до громад, що постраждали від воєнного конфлікту. Лондонська конференція з питань Югославії, що відбулась у серпні 1992 року під співголовуванням Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй та прем'єр-міністра Великобританії (на той час Голови Європейської ради), була для ЄС новою формою зовнішньополітичної діяльності. Це був перший приклад міжнародної акції, здійсненої спільно Європейським Союзом та Організацією Об'єднаних Націй.

У 2003 році Європейським Союзом було започатковано ініціативу "Ширша Європа", яка пізніше трансформувалась в Європейську політику сусідства, що охоплює країни Східної Європи, Північного Середземномор'я та Близького Сходу та (з 2004 року) Південного Кавказу. Україна належить до сфери застосування цієї політики. В рамках ЄПС у лютому 2008 року було підписанo План дій ЄС-Україна на 2008-2010 роки [26, с. 19].

2. ПРАКТИЧНІ КРОКИ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Україна та ЄС погодилися інтенсифікувати політичні, безпекові, економічні та культурні відносини, включаючи транскордонне співробітництво та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні конфліктів.

Швидкість прогресу у відносинах буде повністю залежати від зусиль України та конкретних досягнень у виконанні зобов’язань щодо спільних цінностей.

Цей План дій є важливим новим кроком у цьому процесі. Він охоплює часові рамки у три роки. Його імплементація допоможе реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) як діючої основи співробітництва України та ЄС та сприятиме і підтримуватиме мету України щодо подальшої інтеграції до європейських економічних та соціальних структур. Імплементація Плану дій значно наблизить українське законодавство, норми та стандарти до законодавства Європейського Союзу. Він також закладе міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи через спільні зусилля у напрямку Зони вільної торгівлі ЄС – Україна після вступу України до СОТ, на основі ухвалення та реалізації економічних та торговельних норм та правил, які сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування та зростання [25, с. 7]. План дій сприятиме розробці та реалізації стратегій та заходів, спрямованих на забезпечення економічного зростання та соціального зближення, зростання життєвого рівня та захисту навколишнього середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі сталого розвитку.

Нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва

Європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

— Перспектива просування за рамки партнерства до значного рівня інтеграції, включаючи участь у внутрішньому ринку ЄС та можливість для України брати зростаючу участь у ключових аспектах політик та програм Європейського Союзу.

— Розширення рамок та поглиблення політичного співробітництва.

— Можливість наближення законодавства в економічній сфері, відкриття економік одна одній та подальше зменшення кількості торговельних бар’єрів, що стимулюватиме інвестиції та зростання.

— Збільшена фінансова підтримка: надання ЄС фінансової допомоги Україні сприятиме виконанню заходів, які визначені у даному документі. Крім того, Європейська Комісія розробляє новий Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), який надаватиме допомогу Україні, у т.ч. у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва між Україною та державами-членами ЄС.

— Можливості поступового відкриття або збільшення участі у певних програмах Співтовариства, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв’язків, а також зв’язків у сфері охорони навколишнього природного середовища

— Підтримка в адаптації законодавства до норм та стандартів ЄС, включаючи через надання технічної допомоги, обмін досвідом між державними службовцями (twinning) та цільові консультації і підтримку через механізм обміну інформацією про технічну допомогу (TAIEX)

— Поглиблення торговельних та економічних відносин, включаючи перегляд передумов створення Зони вільної торгівлі після вступу України до СОТ

— Буде розглянута можливість укладення нової посиленої угоди, рамки якої буде визначено за результатами досягнення цілей цього Плану дій та загального розвитку відносин Україна – ЄС. Доцільність нових договірних зобов’язань розглядатиметься у належний час [25, с. 8].

Успіх курсу України на європейську інтеграцію залежатиме від послідовності, ефективності та повноти реалізації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) (далі — УПС) ( 998_012 ), яка є основою відносин між сторонами [25, с. 8]. На динаміку інтеграції України до ЄС істотно впливатимуть розширення ЄС та реформування його інституцій.

Інтеграція до ЄС об'єктивно вимагає від України енергійних кроків із впровадження ефективно діючих демократичних процедур, динамічного розвитку інститутів громадянського суспільства, зміцнення гарантій свободи особистості і свободи слова. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечувати стабільність законодавства України, ефективність та прогнозованість його впровадження, наближати його до законодавства ЄС. Розвиток та вдосконалення практики застосування законодавства повинні органічно поєднуватися з виконанням Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС ( 998_012 ), Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу (615/98, 1072/2000), з активізацією зусиль, спрямованих на вступ України до Світової організації торгівлі (далі — СОТ), укладенням з ЄС угод про вільну торгівлю та про асоціацію [24, с. 15].

На сьогоднішній день громадські організації мають цінний досвід реалізації проектів з моніторингу та підтримки дій влади у сфері європейської/євроатлантичної інтеграції, інформування широкої громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, розробки та запровадження тренінгових курсів для окремих цільових груп і впровадження європейських студій у вищих навчальних закладах та середній школі. Крім того, громадські організації мали можливість взяти участь у міні-круглих столах з питань відносин між Україною та ЄС, Україною та НАТО, Україною та Радою Європи, представників Міністерств економіки і юстиції, секретаріату Кабінету міністрів України, провідних українських та зарубіжних експертів.

3. ОСНОВНІ ЦІЛІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ

Спільна Стратегія ЄС щодо України націлена на розвиток стратегічного партнерства між ЄС та Україною на основі УПС, віддаючи належне європейським прагненням України та вітаючи європейський вибір країни.

Основні цілі цієї Стратегії:

— підтримувати процес переходу до демократії та ринкової економіки в Україні;

— вирішувати спільні проблеми Європейського континенту (стабільність та безпека в Європі, захист навколишнього середовища, енергетична та ядерна безпека);

— зміцнювати співробітництво між ЄС та Україною в контексті розширення, допомагати Україні в питанні інтеграції в європейську та світову економіку, поглиблювати співпрацю в галузі судочинства та внутрішніх справ [17, с. 5].

Розширення Євросоюзу в травні 2004 року на десять нових членів (Кіпр, Мальта, Угорщина, Польща, Словаччина, Латвія, Естонія, Литва, Чехія, Словенія), більшість з яких знаходяться в Центральній Європі, відчутно вплинуло як на сам ЄС, так і на відносини з його сусідами та світом.

Можливості співробітництва вздовж майбутніх кордонів розширеного ЄС окреслюються в Посланнях Єврокомісії, що встановлюють нові рамки взаємовідносин Україна — ЄС, а саме:

— Ширша Європа — Сусідство: Нові рамки взаємовідносин із нашими східними та південними сусідами" (далі — "Ширша Європа") від 11 березня 2003 року;

— Прокладаючи шлях для запровадження нового інструмента відносин з країнами-сусідами" (далі — Інструмент "Нове сусідство") від 1 липня 2003 року.

Основною метою концепції "Ширша Європа" є співпраця із країнами-партнерами заради сприяння процесу політичних та економічних реформ, підтримки тіснішої економічної інтеграції, сталого розвитку та забезпечення політичної підтримки і допомоги [17, с. 6].

В "Ширшій Європі" Україна є однією з пріоритетних країн, якій пропонується новий курс на співробітництво, включаючи перспективу тіснішої інтеграції у єдиний ринок ЄС, преференційних торговельних відносин, подальшого співробітництва у сфері культури та взаєморозуміння, інтеграції у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір.

Нові рамки співробітництва забезпечують нові інструменти для їх втілення, включаючи участь у європейських програмах і діях, нові джерела фінансування, Програму Дій для України та щорічні огляди.

Нові підходи до співробітництва, запропоновані "Ширшою Європою", включають перспективу майбутньої поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС кількістю у 450 мільйонів споживачів.

Послання "Ширша Європа" також включає 4 Програми "Сусідства":

Україна — Бєларусь — Польща;

Румунія — Україна;

Угорщина — Словаччина — Україна;

Програма "Кадсес".

В рамках зазначених програм Україна отримає додаткове фінансування у 20 млн. євро.

В програмах запропоновано нові рішення для поточних проблем на західному кордоні України. Ці програми мають забезпечити ефективний інструмент прикордонного співробітництва з метою використання можливостей та подолання наслідків розширення, підтримуючи співробітництво, добросусідство та безпеку в прикордонних регіонах.

В посланні "Ширша Європа" визначено чотири ключових цілі для майбутнього прикордонного співробітництва:

— забезпечення економічного і соціального розвитку в прикордонних областях;

— спільна праця задля подолання загальних проблем в таких галузях, як навколишнє середовище, громадське здоров'я та боротьба з організованою злочинністю;

— забезпечення ефективності та безпеки кордонів;

— сприяння місцевим заходам та заходам на основі міжособистих зв'язків [17, с. 8].

ЄПС розроблено з метою упередження появи нових ліній розмежування між розширеним ЄС та його сусідами і запропонувати їм можливість участі у різноманітних видах діяльності ЄС за допомогою більш інтенсивної співпраці у сфері політики, безпеки, економіки та культури.

ЄПС відрізняється від питання потенційного членства. У її рамках пропонуються привілейовані відносини з сусідніми країнами, а також визначення разом із країнами-партнерами комплексу пріоритетних завдань, які мають увійти до спільно погоджених Планів дій, що стануть основою подальшої роботи та моніторингу досягнутих успіхів.

ЄПС спрямована на посилення двосторонніх відносин через поглиблення торгово-економічних зв'язків, співпраці у боротьбі проти спільних загроз, попередження конфліктів і управління кризовими ситуаціями, інтеграцію транспортних, енергетичних і телекомунікаційних мереж, а також більш активну участь у політиці та програмах ЄС.

Метою цієї політики є також сприяння спільним зусиллям щодо підтримки прав людини, діалогу між різними культурно-етнічними групами та культурно-освітніх обмінів. ЄПС має підготувати партнерів до поступової участі у внутрішньому ринку ЄС [17, с. 8].

4. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Глобальні зміни, що відбулися у світі наприкінці XX століття, призвели до трансформації поглядів на зовнішню політику, національну безпеку, архітектуру міжнародної безпеки взагалі. Пішло в небуття блокове протистояння, відбувається переоцінка системи ризиків для сучасної держави і, що найголовніше, ми є свідками все більшої прагматизації відносин між країнами, в основі яких домінують економічні чинники.

Ціла низка держав, серед яких і Україна, здійснюють трансформацію своїх суспільств з метою знайти своє місце в цивілізованій сім’ї народів, у світовій господарській системі. І участь капіталу передових країн є надзвичайно важливим для успіху цих процесів. Для України, яка має потужний промисловий потенціал, але економіка якої стикається зі складними фінансовими проблемами, питання створення сприятливого інвестиційного клімату стоїть особливо гостро. Стабільність суспільства, внутрішньої та зовнішньої політики, стійкість до впливу сучасних «ризиків» та забезпечення належного рівня безпеки — ці проблеми, які є ключовими для інвестиційного «іміджу» країни [5, с. 70]. Одним з найнагальніших питань, яке постало перед Україною після здобуття 1991 р. незалежності, стала розбудова нової системи національної безпеки інтегрованої в європейську та світову.

Оглядаючись на пройдений Україною десятирічний шлях, який довелося долати в умовах успадкованої від радянської системи кризи, інерції політичних сил всередині країни та політико–економічного тиску ззовні, можна з оптимізмом стверджувати: внутрішні складнощі перехідного періоду не змогли зашкодити поверненню нашої держави в сім’ю демократичних європейських націй, активному її залученню до процесу розбудови нової європейської архітектури безпеки.

За роки незалежності Україна не лише створила та зміцнила власну систему національної безпеки, а й здобула визнання як країна, що зробила і робить конкретний внесок у зміцнення міжнародної безпеки. Колишня частина ядерної наддержави, Україна не успадкувала її «менталітету», повністю відмовилася від конфронтаційних підходів і усвідомила власну відповідальність за міжнародну безпеку.

У документах авторитетних міжнародних організацій, висновках численних дослідних структур, відомих міжнародних експертів закономірно підкреслюється зростаюча роль незалежної України для безпеки регіону Центральної та Східної Європи і континенту загалом.

Не може бути стабільної Європи без стабільних європейських країн. Україна має підстави для того, щоб пишатися своїм досвідом розбудови демократичної, правової, соціально зорієнтованої держави. За роки незалежності створено чітку систему органів державної влади та місцевого самоврядування, закладено основи законодавчої системи, в яку послідовно впроваджуються норми європейського права. Прийнято нову Конституцію, яка повністю відповідає європейським стандартам. Законодавство України в таких галузях, як забезпечення прав національних меншин, здобуло найвищу оцінку міжнародних експертів. Реалізується незворотній курс економічних реформ, завдяки чому Україну було визнано державою з ринковою економікою. Але надзвичайно важливим є те, що при всій політичній та соціальній багатоманітності українського суспільства, нам вдалося здійснити всі реформи виключно мирним, цивілізованим шляхом. Жодного разу процес формування органів державної влади, вирішення складних внутрішньополітичних проблем не супроводжувався виникненням масових безпорядків, сутичок, застосуванням зброї проти політичних опонентів [5, с. 71].

Створюючи систему національної безпеки, адаптовану до міжнародних вимог, Україна прагне брати активну участь в універсалізації регіональної, європейської та глобальної систем безпеки на всіх стадіях цього процесу — від розробки концепції до участі в конкретних спільних діях. Для нас надзвичайно важливо, що внесок України у розробку моделі безпеки XXI–го століття знайшов своє втілення у положеннях Хартії європейської безпеки ХХІ століття, ухваленої під час Стамбульського самміту ОБСЄ у листопаді 1999 року [5, с. 71].

Вже сприйнята світом як ключова для європейської безпеки країна, Україна є єдиною державою, яка одночасно належить до Східної, Центральної та Південно–Східної Європи. Саме вона здатна відіграти цементуючу роль, запобігти виникненню чи поновленню штучних бар’єрів у тій частині світу, яка входила до СРСР або перебувала під його контролем.

Це зумовлює геополітичну стратегію України, яку можна назвати багатовекторною. Така стратегія продиктована необхідністю збереження стратегічної рівноваги в існуючому геополітичному оточенні і спрямована на зміцнення національної безпеки.

Проте головним стратегічним напрямом національної безпеки та сутнісним орієнтиром зовнішньої політики України є інтеграція у європейські структури, включаючи й структури безпеки. В умовах дотримання багатовекторності зовнішньої політики наш принциповий європейський вибір зумовлюється не сьогоденною кон’юнктурою, а довготерміновими національними інтересами.

Україна крок за кроком послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із входженням до Ради Європи у нашої країни з’явилися принципово нові можливості для застосування багатовікового досвіду демократичних держав Європи у практиці будівництва.

Після здобуття незалежності Україна стала членом ОБСЄ, приєдналася до Центральноєвропейської ініціативи, зміцнила співробітництво з такими впливовими міжнародними інституціями як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку. Підписання базових політичних договорів з Росією та Румунією, Угод щодо Чорноморського флоту, договорів про державний кордон з Білоруссю і Молдовою, та Спільної Заяви президентів України та Республіки Польща до злагоди та єднання стали тим ланцюгом, що поєднує нашу державу з простором стабільності й добросусідства, оформленим у 1995 р. Пактом стабільності у Європі. По суті відбувається процес поширення пакту на схід континенту, тобто реалізація на практиці ідеї, з якою Україна вступила в період підготовки Пакту до підписання [5, с. 73].

Серйозність проблем, які довелося розв’язувати Україні протягом першого десятиріччя її незалежності, не завадили їй бути безпосереднім учасником зусиль, які докладаються міжнародним співтовариством задля врегулювання регіональних конфліктів у Європі. Варто нагадати про внесок нашої держави у миротворчі операції у колишній Югославії, Нагірному Карабаху та її діяльність з врегулювання ситуації у суміжному з нами Придністровському регіоні Республіки Молдова. Активна участь України у цих процесах зайвий раз демонструє її об’єктивний потенціал як великої європейської держави, мирний характер її зовнішньої політики та досвід врегулювання власних внутрішньополітичних регіональних питань, зокрема — ситуації в Криму.

Важливим напрямком стратегії національної безпеки України є розвиток механізмів регіонального співробітництва. Україна відома своєю ініціативною позицією в таких регіональних структурах, як Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське Економічне Співтовариство, Карпатський Єврорегіон, Єврорегіон Буг. Вбачаючи в регіональних структурах значний потенціал зміцнення регіональної стабільності, Україна виступила в рамках ОБСЄ та ЦЄІ за об’єднання зусиль цих двох структур у питаннях зміцнення стабільності та безпеки в Центрально–Східноєвропейському регіоні. Українська сторона успішно співробітничає з Радою країн Балтійського моря. На сьогодні співпраця в рамках регіональних структур охоплює всі держави на просторі від Балтійського до Чорного морів. Україна виступає за розвиток активного обміну досвідом і координації зусиль цих структур, спрямованих на зміцнення європейської стабільності й безпеки [5, с. 74]. У цьому вбачається реалізація висунутої свого часу української ініціативи щодо створення поясу стабільності у Балто- Чорноморському регіоні. В рамках означених процесів швидко розвивається і зміцнюється співпраця лінією Київ — Варшава, яка, на наш погляд, здатна створити «поле тяжіння» і залучити до себе треті країни, наприклад, Литву і Румунію. При цьому сфера регіональних інтересів України поширюється не тільки на Центрально–Східноєвропейські структури, а й на ті, що об’єднують країни Чорноморського та Середземноморського басейнів, передусім ГУУАМ [5, с. 75].

Для сучасного розуміння безпеки неприйнятний статичний підхід. Передбачає широкий погляд на безпеку, яка охоплює не лише воєнні, а й економічні, політичні аспекти, питання демократизації й стабільності в окремих державах, формування дружніх міжнародних стосунків. Йдеться також про колективну здатність протистояти новим загрозам, зокрема розповсюдженню зброї масового знищення, міжнародному тероризму, організованій злочинності, нелегальній міграції, масштабним екологічним лихам. У комплексі взаємопов’язаних елементів безпеки дедалі більшу роль відіграє її економічна складова, яка в ядерному світі стала стрижнем міжнародної та національної стабільності. Виник феномен глобальних фінансових і економічних систем.

На зміну «гарячим» та «холодним» війнам прийшли війни митні і торговельні. У цьому контексті економічна безпека розуміється як сталість прийнятних для міжнародного співтовариства або для окремої країни умов економічного розвитку.

Сьогоднішня ситуація в Україні є типовою для посткомуністичних країн, коли внутрішні загрози переважають над зовнішніми. Саме внутрішні економічні чинники все відчутніше впливають на стан національної безпеки нашої держави.

При цьому варто підкреслити, що основні загрози виходять не від самих економічних перетворень, а від непослідовності, не комплексності їх проведення, що призводить до гальмування процесу реформування. Негативні наслідки від цього відчуваються не тільки в соціально–економічній сфері, а і у зовнішньоекономічній діяльності нашої держави.

Про це свідчать проблеми, що виникають в України у знаходженні свого місця у світовому розподілі праці, у приєднанні до ГАТТ/СОТ та CEFTA, а також труднощі, пов’язані з поверненням кредитів, з оплатою постачання енергоресурсів тощо.

Разом з тим динаміка економічного розвитку країни, реалізація чіткої стратегії економічних реформ, досягнення у сфері фінансової стабілізації зростання показників ВНП та обсягів виробництва, зміни в податковій політиці дають все більше підстав для оптимістичного погляду в майбутнє.

Хотів би особливо підкреслити, що наша зовнішня політика нині будується на засадах «прагматизму» та «економізації» і спрямована на сприяння якнайшвидшому входженню нашої країни в світову господарську систему. Сподіваємось, що стабільна зовнішня та внутрішня політика України, той авторитет, який здобула наша держава серед інших країн сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату, притоку інвестицій в українську економіку. Це дуже допомогло б нам у вирішенні тих складних завдань, що постають перед Українською державою у процесі подальшого проведення суспільних реформ [5, с. 77].

За нинішніх обставин Україна навряд чи зможе швидко досягти економічної стабільності без міжнародної допомоги, зокрема без підтримки реформ з боку країн Заходу та міжнародних фінансових організацій.

Йдеться не тільки про фінансову допомогу, яка є для України надзвичайно важливою. У цьому контексті слід назвати необхідність спільної ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, проблеми, яка має світовий вимір, і з якою сьогодні ми фактично залишилися наодинці. Йдеться також про сприяння поступовому входженню України до Європейського економічного простору. І тут для нас ключовим питанням є поглиблення відносин з Європейським Союзом [5, с. 78].

Україна добре усвідомлює стан своєї готовності до вступу в ЄС — для нас це стратегічна мета. Вона має сприяти активізації процесів реформування українського суспільства та надавати їм чіткі орієнтири, оскільки вступ до ЄС вимагає досягнення країною–кандидатом певних європейських стандартів у всіх найважливіших суспільних сферах.

Не можна повною мірою бути задоволеними динамікою розвитку відносин України з ЄС. Серед чинників, що стримують виведення цих відносин на якісно новий рівень — і важка економічна ситуація в Україні, і незадовільний стан інституційного забезпечення нашої політики щодо ЄС, і досить непроста внутрішня ситуація в Євросоюзі, що не завжди сприяє виробленню адекватної позиції її країн–членів щодо України. Дається взнаки й високий ступінь нашої економічної залежності від Росії.

Актуальним питанням залишається «персоналізація» політики, яку ЄС проводить стосовно України, та відмова від «трафаретних» підходів у ставленні до країн СНД. Не маю на увазі надання нам якихось переваг або пільг. Навпаки, насамперед ми розраховуємо на таку спеціалізовану і конкретну політику з боку ЄС, яка б дозволила краще використовувати потенціал нашої співпраці в усіх галузях. Сподіваємося на активізацію взаємодії в галузі зовнішньоекономічних зв’язків, промислової кооперації, митній справі, науково–технічній політиці, юстиції. Необхідно об’єднати зусилля, щоб запобігти нелегальній міграції, транскордонній злочинності, боротися з її організованими виявами. Окремо слід підкреслити нашу зацікавленість в участі в трансєвропейських проектах, передусім транспортних та енергетичних. Унікальне географічне становище України зумовлюють її роль однієї з ключових країн–комунікаторів між Європою, Кавказом та Азією. Тому ми сподіваємося на підтримку таких проектів з боку ЄС, США та інших зацікавлених сторін [6, с. 46].

Сьогодні, коли економічна безпека стає одним з найважливіших компонентів міжнародної, регіональної та національної безпеки, Європейський Союз починає відігравати провідну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту. Процес розбудови і реформування ЄС необхідно розглядати не тільки як розширення кордонів «спільного ринку», а й як чинник створення нової європейської архітектури безпеки, яка має комплексний та взаємопов’язаний характер і різні виміри — економічний, воєнний, політичний. Але незважаючи на те що Європейський Союз є одним зі світових економічних і політичних центрів, він може не мати далекосяжних зовнішньополітичних інтересів у сфері безпеки.

Формування нової європейської архітектури безпеки розглядається саме через призму самоусвідомлення ЄС своєї ролі у зазначеній сфері. Україна хотіла б вже сьогодні бути залученою в якості спостерігача до участі в його роботі з асоційованими членами.

Ми із зацікавленістю слідкуємо також за розвитком іншої важливої тенденції у галузі Європейської безпеки — процесу розбудови в рамках Євросоюзу спільної європейської політики безпеки та оборони, який супроводжується передачею оборонних структур та функцій Західноєвропейського Союзу до ЄС.

Налагодження співробітництва з Європейським Союзом в рамках його оборонного компонента, що формується на базі ЗЄС, відкриває для України великі перспективи. Започаткування плідного партнерства з ЄС у цій сфері з огляду на визнану роль нашої держави як контрибутора європейської безпеки може стати відправним пунктом для подальших позитивних зрушень у ставленні Євросоюзу до України і одним з головних чинників інтеграції нашої держави до цієї впливової інституції.

Події останніх років дають усі підстави для висновку, що разом з ЄС НАТО є найбільш перспективною структурою, навколо якої починає викристалізовуватися процес нової європейської архітектури безпеки. Північноатлантичний альянс перебуває у стані трансформації, ухвалено його нову Стратегічну концепцію, яка відбиває нові реалії на порозі XXI–го століття. Ми вважаємо, що це має знайти відображення в Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, що відкритість Альянсу для нових членів працює на зміцнення стабільності й безпеки в Європі та запобігає створенню нових ліній поділу [6, с. 47].

Альянс, що об’єднує колишніх супротивників — Німеччину і Францію та давніх опонентів — Туреччину і Грецію, продемонстрував свою ефективність на Балканах, запобігши подальшій ескалації міжетнічного конфлікту в колишній Югославії.

Разом з тим, якщо говорити про розширення НАТО та ЄС, точніше було б характеризувати цю подію як залучення до ядра західних демократичних країн Центральної та Східної Європи, як процес їх повернення у Європейський простір після епохи штучного відторгнення. Адже в основі процесу розширення, лежить природне прагнення народів цього регіону стати частиною великої Європи. Запорукою успіху інтеграції є пройдений країнами Центральної та Східної Європи шлях демократичних перетворень суспільства та економічних реформ. Від спільного минулого до спільного майбутнього — саме такою є логіка.

ВИСНОВКИ

Наближення ЄС до українських кордонів об'єктивно збільшує вплив європейської спільноти на Україну, модернізує співробітництво з новими членами Союзу. У стратегічному плані цей процес можна розглядати як позитивний — такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів, розширює рамки співробітництва з Європейським Союзом. Необхідно спільно з ЄС відшукати взаємоприйнятні механізми, здатні зберегти та розвинути позитивну динаміку двосторонніх торговельно-економічних та політичних відносин.

У практичному плані на найближчу перспективу перед Кабінетом Міністрів України постають такі завдання: у сфері політики та безпеки:

— поширення на Україну принципів та модальностей співробітництва у сфері безпеки, які існували між ЄС та колишніми державами-кандидатами на вступ до ЄС;

— укладення на основі ст. 24 Договору про Європейський Союз окремої рамкової Угоди про співробітництво у сфері врегулювання кризових ситуацій, основою для якої могли б слугувати положення відповідного Механізму ЄС, ухваленого у червні 2002 р. на самміті ЄС у Севільї;

— укладення рамкової Угоди між Україною та ЄС про використання Євросоюзом авіаційно-транспортних ресурсів України;

— розширення діалогу у сфері безпеки заходів відповідно до пропозицій України, викладених у Меморандумі щодо європейської стратегії безпеки, переданому ЄС у грудні 2003 p.;

— залучення ресурсів Європейського Союзу та його держав-членів для цільової допомоги Україні на знешкодження протипіхотних мін та ліквідацію боєприпасів, непридатних для дальшого використання і зберігання;

у соціально-економічній сфері:

— впровадження інноваційної моделі економічного розвитку України як передумови досягнення соціального та економічного рівня країн Європейського Союзу;

— визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розширеного ЄС, у т. ч. державної підтримки галузей економіки з урахуванням механізму субсидування та надання пільг згідно з нормами і вимогами COT та законодавства ЄС;

— здійснення заходів щодо збереження доступу українських товарів та послуг на ринок розширеного ЄС;

— досягнення домовленостей з ЄС щодо збільшення обсягів квот на поставки української сталеливарної продукції на ринок розширеного ЄС на рівні, не нижчому середньорічних обсягів поставок цієї продукції до десяти країн-кандидатів за останні три роки;

— досягнення домовленостей з ЄС щодо встановлення для імпорту до десяти нових держав-членів ЄС української продукції, яка підпадає під дію антидемпінгових заходів ЄС, тимчасового режиму на період, необхідний для перегляду відповідних антидемпінгових заходів та внесення необхідних змін до двосторонньої правової бази. При цьому необхідно передбачити скорочення терміну розгляду заяв українських виробників-експортерів на проведення переглядів до одного місяця;

— досягнення домовленостей з ЄС щодо поширення на Україну "соціальних" преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС;

— створення в Україні систем моніторингу якості продукції (насамперед сільськогосподарської) відповідно до норм ЄС;

— приведення системи стандартизації України та підтвердження її відповідно до стандартів, норм і правил ЄС, а також створення договірно-правової бази щодо визнання результатів робіт з оцінки відповідності українських органів з сертифікації;

— розширення галузевого співробітництва між Україною та ЄС (енергетичного, транспортного, космічного, у сферах екології, науки та освіти); залучення ресурсів Структурних фондів ЄС, Європейського інвестиційного банку для реалізації в Україні інвестиційних проектів за участю держав-членів ЄС;

— активізація інтеграції інфраструктурних мереж, зокрема шляхом реалізації проектів загальноєвропейського значення (ЄАНТК, залучення європейських газових компаній до створення Консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України, розвиток українських ділянок пан європейських транспортних коридорів);

— розвиток транскордонного співробітництва з розширеним ЄС на основі єдиного фінансового інструменту, побудованого на принципах діючої для держав-членів ЄС програми ІНТЕРРЕГ.

— досягнення домовленостей з ЄС щодо визначення нових форм та механізмів технічної допомоги;

у сфері юстиції та внутрішніх справ:

— забезпечення першочергової реалізації заходів Плану дій ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ в Україні, які безпосередньо впливатимуть на динаміку внутрішнього соціально-економічного зростання;

— продовження активної співпраці з ЄС у контексті лібералізації візового режиму та спрощення процедури отримання українськими громадянами віз;

— залучення України до роботи Стратегічного комітету ЄС з питань міграції, кордонів та притулку, Робочої групи Генерального секретаріату Ради міністрів з візових питань та інших органів ЄС;

— створення електронної бази даних контролю за міграційними процесами, сумісної з європейською електронною мережею контролю за міграцією Євродак (Eurodac);

— отримання технічної та фінансової допомоги ЄС для належного облаштування східної та північної ділянок Державного кордону України та екстрадиції забезпечення депортації нелегальних мігрантів, які передаються в Україну відповідно до угод про реадмісію в країни їхнього походження;

— розвиток прикордонного співробітництва, особливо реалізація відповідних проектів технічної допомоги в рамках програм технічної допомоги ЄС;

— забезпечення роботи центрального контактного пункту обміну інформацією щодо організованої злочинності, який має поєднуватися та взаємодіяти з мережею контактних пунктів ЄС;

— укладання Угод про співробітництво України з Європолом та Євроюстом.

Євроінтеграційний курс — це невід'ємна частина суспільно-політичного та економічного поступу України. Роль та місце нашої країни у новій архітектурі Європи визначатиметься здатністю України максимально використати нові можливості та знайти адекватні відповіді на виклики розширення ЄС. Саме тому оцінка перспектив та наслідків цього процесу, їх ефективне використання, посилення політичного та економічного діалогу з Євросоюзом заради забезпечення національних інтересів України є нашими основними завданнями на найближчу перспективу. Консолідація всіх прогресивних сил суспільства, поглиблення взаємодії гілок влади в напрямі створення стабільної та передбачуваної моделі політичного устрою держави та конкурентоспроможної економіки — запорука досягнення цієї стратегічної мети нашого суспільного розвитку.

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Євроінтеграційній стратегії України і проблемам її реалізації в глобальних умовах було приділено багато уваги вчених, політиків.

Чувардинський О. Г. в своїй монографії «Європейський Союз і розвиток сучасних інтеграційних зв’язків економіки України» стверджує, „геополітичній стратегії України утверджуються нові можливості: у якості одного із принципових стратегічних напрямів виокремлюється поглиблення економічного та політичного співробітництва з майбутніми новими членами ЄС, насамперед, із країнами Центральної Європи (ЦЄ), що утворюють, так звану, Балтійсько-чорноморську вісь. Було б елементарним спрощенням, якби ми спробували обмежити причини відповідної ситуації суто кон'юнктурними чинниками — різким (непередбачуваним раніше) посиленням позицій країн ЦЄ, що відбулося під час іракської кризи, або ж рішенням України про направлення військової бригади до польського сектора повоєнної стабілізації. Я не заперечую важливість зазначеного. Власне, заява Єврокомісії (березень 2003 року) "Розширена Європа — сусідство: новий вимір наших відносин із східними і південними сусідами" має відповідний підтекст та, значною мірою, зводиться до вказаної логіки” [27, с. 39].

І ще один важливий аспект, на який звернув увагу український учений О.Дергачов:

“За кілька років, коли Україна, можливо, знайде вагомі аргументи для обговорення перспектив свого членства, Союз буде значно іншою організацією. І концентруватись ця новизна буде в тому, що у разі вступу делегувати доведеться набагато більшу частку суверенітету, а інші держави очікуватимуть від претендента набагато більшої політичної надійності і ментально-психологічної сумісності, які тільки й здатні викликати необхідну довіру” [5, с. 76]. Інакше кажучи, із поглибленням процесу європейської інтеграції ускладнюються завдання євроінтеграційної політики України, набувають все нового змісту та потребують все більших ресурсів. Як і сам розвиток європейської інтеграції, що завжди мав динамічний характер, має проводитися й євроінтеграційна політика. У перспективі можна очікувати, що й вимоги Євросоюзу до держав-кандидатів дещо ускладняться та диверсифікуються відповідно до реалій ЄС. На сьогодні досить важко реально спрогнозувати терміни вступу України до ЄС, однак все-таки слід визнати, що інтенсифікація євроітеграційної політики України у розумних межах має сенс і відповідає інтересам нашої держави.

Віце-президент Інституту європейської інтеграції Друзенко Геннадій, зокрема наголошує, що «Україна на законодавчому рівні проголосила свій намір інтегруватися до Європейського Союзу. Для реалізації цього стратегічного завдання в Україні створені певні інституційні механізми та в цілому вироблений процедурний та інституційний координаційний механізм.» [6, с. 47]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки: Науково-інформаційний збірник. — К.: Євроатлантикінформ, 2005 — Вип. 12. — 2005. — 254, с.
2. Актуальні проблеми формування та реалізації державної політики України на євроатлантичному векторі: Науково-інформаційний збірник. — К.: Євроатлантикінформ, 2005 — Вип. 8. — 2005. — 214, с.
3. Губський Б. В. Євроатлантична інтеграція України. — К.: Логос, 2003. — 325, с.
4. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції: Навчальний посібник. — Київ: ППП , 2004. — 252 с.
5. Дергачов О. Розширення ЄС і нові параметри європейського курсу України // Розширення ЄС: Аналіт. щоквартальник. — 2008. — № 6. — С. 70-78
6. Друзенко Г. Євроінтеграція як стратегія внутрішніх реформ: нотатки для нового уряду //Юридичний журнал. — 2006. — № 8. – с. 46-49
7. Європейська та Євроатлантична інтеграція України /Кіровоградська обласна інформаційна служба з актуальних питань жіноцтва. — Кіровоград, 2006. — 126 с.
8. Євроатлантичний курс України: позиції політичних і державних лідерів // Національна безпека і оборона. — 2006. — № 9. — С. 9-19
9. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО: інтеграційні перспективи України: Аналітичне дослідження. — К, 2007. — 88 с.
10. Крушельницька Т. Вплив євроатлантичної інтеграції України на демократизацію суспільства: експертні оцінки // Євроатлантикінформ. — 2008. — № 2. — С. 56-66
11. Леонова А. О. Ефективність державного управління в контексті євроінтеграції України: Навчально-методичний посібник. — К.: Кондор, 2007. — 389, с.
12. Михайловська О. В. Спеціальні економічні утворення в системі міжнародних інтеграційних процесів: Монографія. — К.: Кондор, 2007. — 196 с.
13. Між надіями та можливостями: відносини ЄС — Україна за рік по Помаранчевій революції: Розширений Європейський Союз та Україна: Нові відносини. — Варшава, 2005. — 47 с.
14. Міжнародні відносини та зовнішня політика: Навчальний підручник. -К.: Либідь, 2007. — 557, с.
15. Місце України в НАТО: Матеріали опитування експертів. — К.: Демократичні ініціативи, 2006. — 251, с.
16. Основи політичної науки: Курс лекцій /За ред. Б. Кухти. — Львів: Кальварія, 1999 — Ч.4: Міжнародна політика. — 2008. — 435 с.
17. Патрікац Л. Євроінтеграційний курс України: на перехресті досліджень і висновків // Вісник Національного Банку України. -2006. — № 8. — С. 3-9
18. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.
19. План дій Україна — Європейський союз: Європейська політика сусідства . -К.: ТОВ "Компанія Лік". — 2006. — 38, с.
20. Політична історія ХХ століття: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 374, с.
21. Пристайко О. Роль ЄС у сприянні виконанню плану дій Україна-ЄС // Національна безпека і оборона. — 2007. — № 2. — С. 49-52
22. Радецький В. Європейська та євроатлантична інтеграція України як важливий фактор національної безпеки держави //Євроатлантикінформ. -2008. — № 5. — С. 42-44
23. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. — Київ: К.І.С., 2004. — 358 с.
24. Стан і перспективи європейської інтеграції України: позиції представників влади // Національна безпека і оборона. — 2009. — № 2. — С. 13-29
25. Тарасюк Б. Євроатлантична інтеграція в стратегії зовнішньополітичного курсу України //Євроатлантикінформ. — 2008. — № 4. — С. 6-8
26. Україна на шляху до Європейського Союзу /Ред. Ян Хофмокл, Катажина Смик,; Управління Комітету Європейської Інтеграції. — Варшава: Друкарня GS Sp. zo.o., 2008. -189 с.
27. Чувардинський О. Г. Європейський Союз і розвиток сучасних інтеграційних зв’язків економіки України: Монографія. — К.: Науковий світ, 2006. — 299, с.