Вступ

1. Науковий світогляд В. Вернадського

2. Ідеї В.Вернадського про ноосферу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Велика і багатогранна наукова спадщина В.І.Вернадського визначена потребами людського суспільства, запитами виробничої діяльності людини. Він був не тільки видатним природознавцем, мінералогом, основоположником геохімії та біогеохімії, творцем вчення про живу речовину, біосферу і ноосферу, а й великим мислителем, теоретиком та істориком науки. Стверджуючи, що людський розум і створені ним знання є якісно новою геологічною силою, здатною визначити подальшу долю планети, вчений акцентував увагу на посилення ролі науки у вирішенні складних завдань, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, маючи на увазі не тільки виробничо-практичну, а й соціальну сферу діяльності людства.

Сучасне бачення гармонічної моделі взаємодії людини та природи було закладено видатним вченим планетарного масштабу В.І.Вернадським. Його вчення про ноосферу, неприйняте в 20-30 роки свого формування, стало особливо актуальним в останні роки ХХ століття як одна з базових парадигм не тільки теоретичного характеру, але і всієї практичної діяльності в ХХІ столітті, що починається з вражаючого осмислення гігантського розриву між екологічною, біосферною катастрофою, проблемою виживання людства та пошуком можливостей їх розв’язання.

Тема: «Ідеї В. Вернадського та їх значення для розвитку екології».

1. Науковий світогляд В. Вернадського

В основу досліджень В.І.Вернадський поклав сформульоване ним нове для того часу поняття наукового світогляду. За його словами, «науковий світогляд … уявлення про явища, доступні науковому вивченню, яке дається наукою; … певне ставлення до оточуючого нас світу явищ, при якому кожне явище входить у рамки наукового вивчення і знаходить пояснення, що не суперечить основним принципам наукового пошуку» [2, с. 46]. Визначивши найважливіші історичні сили, що рухають наукову думку, В.І. Вернадський вважав, що основні риси наукового пізнання будуть незмінними, яку б галузь науки ми не взяли як вихідну: всі вони приведуть до одного наукового світогляду, підкреслюючи і розвиваючи деякі його частини. Разом з тим вчений стверджував, що одним із найхарактерніших і найважливіших симптомів наукового прогресу е розширення меж наукового світогляду під впливом безперервного і неминучого розширення галузей (областей), що попадають у сферу досліджень [2, с. 49].

У працях з історії науки і наукового світогляду В.І.Вернадський звертав увагу, що чим далі вдумуватися у досліджувані явища, глибше їх аналізувати, тим вагоміші і різнобічніші результати можна отримати. Він зазначав, що на науковий світогляд дослідника і його наукову діяльність значний вплив справляють умови зовнішнього середовища — суспільний устрій держави, організація освіти й викладання, стан техніки й науково-технічний прогрес тощо.

При вирішенні наукових завдань В.І.Вернадський розрізняв два типи досліджень. Перший з них — це точний опис подій, фактів у їх часовій послідовності, тобто створення фактичної основи, емпіричного матеріалу для отримання наукових висновків. Другий — це виявлення законів розвитку явища, його еволюції, закономірностей наукового пізнання, розкриття зв'язку між різними явищами й фактами [3, с. 89].

Основним лейтмотивом наукової і науково-методологічної спадщини В.І.Вернадського с трактування науки як складного процесу протиріч, спадів, піднесень, повернення на новому рівні до старих, давно забутих або залишених поглядів, боротьби різних думок, теорій, які в результаті дискусій майже завжди непомітно змінюються, перетворюються, убирають у себе нові наукові елементи. «Процес дослідження, наукового пізнання не може бути зведений до чисто логічних схем. Розвиток науки визначається не тільки логікою руху наукових ідей, а насамперед самим життям, його вимогами та умовами» [2, с. 55]. Процес пізнання завжди рухається вперед. Кожне наукове покоління має відкривати нові риси. Розуміння минулого змінюється, воно виглядає по-новому.

Науковий доробок В.І.Вернадського, визначені ним теоретико-світоглядні принципи наукового пошуку е важливим методологічним підґрунтям у дослідженні сучасних природних і суспільних явищ, їх взаємодії в умовах прискорення науково-технічних перетворень, корінного якісного перевороту у продуктивних силах людства. Багато із наукових тверджень, висловлених у свій час ученим, є методологічними постулатами, що не втратили актуальності й нині, в умовах суспільних трансформацій, численних природних катаклізмів, техногенних змін.

Використовуючи ноосферний підхід В.І. Вернадського у розв'язанні проблем, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, особливого значення слід надати дослідженням, що стосуються раціонального природокористування, охорони земельних ресурсів, екологізації виробництва у контексті розвитку АПК, виявлення взаємовпливу ефективності виробництва і агротехнічного потенціалу землі в розрізі природно-географічних регіонів, сільськогосподарських зон. Такі дослідження мають бути спрямовані на узгодження економічних, соціальних та екологічних проблем з максимальними урахуванням суспільно-географічних чинників [3, с. 97].

2. Ідеї В.Вернадського про ноосферу

Теорія ноосфери Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа — людина — суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент — техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка в розвитку науки та техніки. Це спричинило екологічну проблему — одну з найнебезпечніших з-поміж глобальних проблем людства. Почалась руйнація гармонії відносин між людьми і їхнього ставлення до природи.

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії — етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах. Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше» [2, с. 114].

В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі . Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу» [2, с. 116].

Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери у своєму розвитку в новий вищий етап — ноосферу — сферу розуму, вчений визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну організацію суспільства. У цьому зв'язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв'язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об'єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об'єктивний науковий аналіз, обачність і обгрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як «нова матеріальна сила перетворення людського суспільства» [2, с. 121].

Виникнення ноосфери, на думку В.І. Вернадського, — об'єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці "Кілька слів про ноосферу" він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв'язках; ноосфера — явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі [2, с. 172].

За вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто "вписується" в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем [5, с. 147].

Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1. Ноосфера — історично останній стан геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю людини.

2. Ноосфера — сфера розуму і праці.

3. Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так підсвідомою діяльністю людини.

4. Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних факторів [5, с. 147].

Розробляючи ноосферну концепцію, вчений вважав, що сучасну епоху неможливо охарактеризувати без врахування одного з найважливіших факторів: появу мислячої істоти – людини. І ми всі живемо в той час, коли “спостерігається інтенсивний розвиток впливу однієї видової речовини – цивілізованого людства – на зміни біосфери, де під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в нове становище – ноосферу” [2, с. 135]. Час існування людини виділяється В.І.Вернадським в особливу епоху, сферу людського розуму, новий якісний стан біосфери, в якому людська свідома діяльність стає вирішальним фактором її існування і розвитку, а людська думка та дух – стрижнем нової формації. І цей процес створення ноосфери як великий сплав біосфери і розуму – не стихійна еволюція природи, а гігантський процес цілеспрямованої людської діяльності, де людина “вперше реально усвідомила, що вона не просто окрема особистість, представник окремої держави, сім’ї чи роду. Вона – явище планетарне і може мислити і діяти в біосфері в планетарному аспекті [2, с. 137], вона – і частина, і мисляча функція ноосфери.

Вернадський вважав і вірив, що “цивілізація культурного людства” – оскільки вона є формою організації нової біологічної сили – не може перерватися і знищитися, бо це є велике природне явище, яке відповідає історично, вірніше екологічно складеній організованості біосфери, і зупинити цей рух неможливо, адже такої сукупності загальнолюдських дій та ідей ніколи раніше не було, і перед вченими стоять для найближчого майбутнього небувалі завдання свідомого напрямку організованості ноосфери, відійти від яких вони не можуть [2, с. 141]. Будучи оптимістом, вчений розробив основні принципи та умови збереження ноосфери для прийдешніх поколінь.

Однією з таких базових умов В.І.Вернадський вважав продуману і глибоку систему екологічної освіти та виховання, охоплюючу все суспільство.

Висновки

Теорія біосфери В. Вернадського — це виведені основні закони гармонійного розвитку всього живого на Землі. На жаль, людина й досі не розуміє чи не хоче розуміти, що, вступаючи в протиріччя із законами гармонійного розвитку Всесвіту, протиставляючи себе законам розвитку Природи, вона поставила під загрозу не лише існування самої себе як продукту Природи, як свідомої істоти, яку створила Природа, але й ставить під загрозу процес розвитку цивілізації в цілому. Для чого творець дав людині, на відміну від тварини, свідомість? У першу чергу для того, щоб саме через розвиток своєї свідомості самоудосконалюватись у гармонії із космосом. Кожна Людина повинна знати своє призначення на цій Землі і ті закони Всесвіту, які вона повинна виконувати. На жаль, історія розвитку суспільства впродовж останнього століття (тепер уже старої епохи), однозначно свідчить, що Людина не розуміє, не усвідомлює найважливішої своєї місії на Землі. Власне, це основне протиріччя ХХ століття: людина, не розуміючи свого призначення на Землі, поставила себе над Природою. Власне сьогодні маємо, що маємо. Уже в перші роки ХХ віку В. Вернадський почав говорити про те, що вплив Людини на оточуючу Природу зростає настільки швидко, що не за горами той час, коли вона перетвориться в основну геологоутворюючу силу. Людина повинна взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток Природи. Процес розвитку оточуючого середовища і суспільства стане нерозривним, Біосфера перейде в сферу розуму, в ноосферу, коли розвиток планети буде направлятись силою Розуму.

Список використаних джерел

1. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Либідь, 2004. — 406, с.
2. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. — М.: Наука, 1988. – 268 с.
3. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз. — К.: Знання, 2004. -309 с.
4. Заверуха Н. М. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.
5. Івашура А. А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 207 с.
6. Микитюк О. М. Екологія людини: Підручник для студ. вузів. — Харків: ОВС, 2004. — 254 с.