Хуліганство як один із злочинів проти громадського порядку та моральності

Вступ

Актуальність.Криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася в найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави, а небувале зростання злочинності зумовлене кризовими явищами в політичному та економічному розвитку в усіх сферах суспiльного життя, правовим нигiлiзмом, фактичною безконтрольнiстю за пiдприємницькою, кредитно-фiнансовою та банкiвською дiяльнiстю.

Одним з небезпечних i все ще досить поширеним посяганням на громадський порядок є хулiганство. Нерiдко, хулiганство переростае в iншi, бiльш важкi злочини: вбивство, нанесення тiлесних ушкоджень з хулiганських спонукань та iнш. Скоюючи хулiганськi дiї, особа грубо протиставляє себе суспiльству, прийнятим в ньому правилам поведiнки. Все це сприяє формуванню в її свiдомостi антисоцiальних мотивiв, якi пiзнiше проявляються у скоєннi iнших, бiльш важких злочинiв. Тому, боротьба iз злочиннiстю не мислима без активiзацiї боротьби з хулiганством.

Не зважаючи на те, що боротьбi з хулiганством придiлено увагу, багато її питань продовжують залишатись спiрними, iншi з них розробленi не досить глибоко i повно. Це стосується розумiння об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони хулiганства, його квалiфiкуючих ознак, вiдмежування даного злочину вiд сумiжних делiктiв. Має певнi проблеми, а деколи i допускає помилки i практика. Покращення потребує саме кримiнальне законодавство, регулюючи вiдповiдальнiсть за хулiганство.

Тема: «Хуліганство як один із злочинів проти громадського порядку та моральності».

Мета: показатихуліганство як один із злочинів проти громадського порядку та моральності.

Завдання роботи:

визначити поняття та мотиви хуліганства;
охарактеризувати просте, злісне та особливо злісне хуліганство.

1.Загальна характеристика хуліганства

1.1. Поняття та мотиви хуліганства

Хуліганством у кримінальному праві називається грубе порушення громадського порядку (громадського спокою, громадської моралі), що вчинюється з хуліганських мотивів і виражає явну неповагу до суспільства (ч. 1 ст. 206 КК)[1].

Законодавче визначення хуліганства виражене невеликою кількістю його загальних ознак. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння, передбаченого ст. 206 КК, особливо при відмежуванні його від злочинів проти особи. Пленум Верховного Суду України у зв’язку з цим вказав на необхідність з’ясовувати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, ціль, наслідки і характер дій кожного з учасників хуліганства, а також чи супроводилися ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Це керівне роз’яснення Пленуму Верховного Суду має важливе значення для кваліфікації хуліганства, але воно не вирішує всіх практичних проблем. І сьогодні найбільше помилок допускається при відмежуванні хуліганства від інших злочинів. Хоч у багатьох постановах вищих судових органів відзначається, що хуліганство відрізняється очевидним і явно грубим порушенням громадського порядку і неповагою до суспільства, але ці вказівки мають незначну практичну цінність, оскільки майже всі умисні злочини (якщо не всі) є грубим порушенням громадського порядку і виражають явну неповагу до суспільства (вбивство, розбій, зґвалтування, масові безпорядки, групова бійка і т. ін.). Практика свідчить, що під законодавче визначення хуліганства підпадає будь-який умисний злочин. Зокрема заподіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях із застосуванням зброї або інших предметів завжди поєднане з грубим порушенням громадського порядку і є проявом явної неповаги до суспільства, але такі дії не у всіх випадках кваліфікуються за ст. 206 КК[2].

Неправильно, наприклад, були кваліфіковані за ч, 1 ст. 206 КК дії Б., який зустрів вночі на вулиці У. і, грубо порушуючи громадський порядок, наніс побої, домагався від неї інтимної близькості. Щоб покласти край таким діям, потерпіла лезом порізала собі руку. Розглянувши справу, судова колегія Верховного Суду України зазначила, що Б. був знайомий з У., зустрічався з нею і ночував у її квартирі. Зустрівши її тієї ночі, Б. запропонував вступити з ним у близькі стосунки, а коли вона відмовилась, вдарив її в обличчя. Тобто судова колегія встановила, що Б. діяв не з хуліганських, а з особистих спонукань, а тому його дії не можна кваліфікувати за ст. 206 КК[3].

У зв’язку з цим особливого практичного значення набуває більш чітке і конкретне визначення хуліганства як кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 206 КК, шляхом розкриття якомога більшої кількості його специфічних ознак.

Хуліганство як злочин дійсно грубо порушує громадський порядок, і в ньому проявляється відверта зневага до суспільства. Але ці ознаки характеризують не головні його суспільно-юридичні особливості, не те, що в ньому є відмінного, властивого лише йому. Центральною, головною ознакою складу злочину, передбаченого ст. 206 КК, є його мотив — хуліганські спонукання.

У літературі вже давно відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської поведінки, що „воно є не дія, а лише властивість дії”[4].

Хуліганський мотив — це прагнення до самоствердження, самовираження людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом. Це спосіб самовираження хама, варвара, дикуна.

В основі хуліганських спонукань лежить егоїзм, злобність і незадоволення, що сягають до беззвітної люті і тупого відчаю, викликаних розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.

Треба зазначити, що прагнення особи до самовираження і самоствердження є нормальною і природною потребою кожної людини. Кожна людина прагне до самовираження, самоствердження своєї особи, але люди обирають для цього різні засоби. Суспільна оцінка такого прагнення повністю залежить від того, як, якими засобами і способами ця потреба задовольняється.

Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним служінням громадським інтересам, самопожертвуванням заради загальної справи, інші — біганиною за модою, „гарним життям”, престижними речами, треті — пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабким, старим чи хворим.

Б.С. Волков правильно відзначив, що грунтом хуліганських спонукань є безкультурність, невихованість, жорстокість. Дикі наміри і вчинки народжуються дикими звичаями і звичками[5]. Але така характеристика хуліганських спонукань не викриває Їх першопричини, генезису, не дає відповіді на запитання: чому людина веде себе таким чином, якої мети вона прагне досягти, заради чого вона протиставляє себе суспільству.

Разом з тим хуліганські спонукання не зводяться до фрустрації — стану гнітючої напруги, відчаю і спричиненого цим прагнення подолати почуття власної неповноцінності, оскільки, по-перше, воно не притаманне всім чи навіть більшості осіб, винних у вчиненні хуліганства, по-друге, рівень домагань не завжди буває завищеним, по-третє, це почуття здебільшого взагалі не можна задовольнити вчиненням хуліганських дій (наприклад, за наявності фізичних вад особи).

1.2. Ознаки хуліганства

Вся слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання — головна відмінна риса, особливість діянь, що кваліфікуються за ст. 206 КК.

Вчинення подібних дій з інших, не хуліганських мотивів утворює інший злочин, здебільшого — злочин проти особи. Наприклад, судова колегія Верховного Суду України в ухвалі у справі К. зазначила, що заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з тим, що потерпілий у грубій формі втрутився у суперечку між засудженим та його дружиною, кваліфікується як вчинення злочину на грунті особистих неприязних стосунків, а не як хуліганство[6].

Найпоширенішими є помилки в кваліфікації злочинів, пов’язаних із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень. Нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень, що були викликані особистими неприязними стосунками, за загальним правилом, не можна кваліфікувати за ст. 206 КК.

Дії, що супроводилися погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім’ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., кваліфікуються за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства[7].

Відмежування цих злочинів проводиться головним чином з урахуванням мотиву діяння. Воно може кваліфікуватися як хуліганство за ст. 206 КК лише в тому разі, якщо було вчинене з хуліганських спонукань. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. „Про судову практику в справах про хуліганство” роз’яснив, що відрізняти хуліганство від інших злочинів необхідно з урахуванням спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених дій.

Вчинення злочину на грунті особистих неприязних стосунків у більшості випадків свідчить, що він був вчинений не з хуліганських спонукань, а з мотивів помсти (ревнощів), корисливості тощо. Особисті неприязні стосунки між винним і потерпілим можуть складатися протягом тривалого часу (Іноді роками), але вони можуть виникнути і в момент неправомірної або аморальної поведінки потерпілого. Особисті неприязні взаємовідносини можуть виникнути і раптово, якщо вони зачіпають важливі інтереси сторін або поєднані із заподіянням істотної шкоди.

Наприклад, Г. після обопільної бійки з П., вважаючи, що присутній при цьому Я. вдарив його по голові, збив його з ніг і наніс йому удари по голові й животу, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій Г. за ч. 2 ст. 206 КК необгрунтованою, оскільки злочинні дії Г. вчинив не з хуліганських спонукань, а на грунті особистих неприязних стосунків, які виникли під час бійки Г. з П.

Другою характерною особливістю хуліганства є вчинення його за явно незначними, неістотними приводами. Тобто має місце явна неадекватна реакція на поведінку потерпілого чи інших осіб. Наприклад, Б., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, пізно ввечері безпричинно причепився у дворі будинку до А. С., А. Д. та П., ображав їх нецензурними словами, вдарив в обличчя П., який зробив йому зауваження.

Трапляються випадки, коли хуліганські дії вчинюються майже без будь-яких приводів. Так, п’яний К. прийшов на територію парку культури і відпочинку, підійшов до столу, біля якого стояв Ж. і без будь-якого приводу з боку Ж. зі словами: „Оце тобі!” наніс йому удар ножем у спину і залишив ніж у тілі потерпілого.

Таким же чином п’яний Д. на вулиці біля входу в ресторан підійшов до раніше незнайомого йому К. і з хуліганських мотивів двічі вдарив його кулаком в обличчя, збивши з ніг. Коли потерпілий піднявся і почав тікати, Д. наздогнав його та уламком скла, знайденим біля ресторану, з метою вбивства з хуліганських мотивів наніс удар в шию, заподіявши смертельне поранення, та продовжував наносити йому порізи обличчя, грудної клітки, живота, в тому числі з ушкодженням внутрішніх органів, а також наніс численні удари по голові, заподіявши перелом перенісся, спинки носа, щелепи. Від заподіяних тілесних ушкоджень К. помер на місці події[8].

Разом з тим діяння не може кваліфікуватися за ст. 206 КК як вчинене з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене за істотними приводами, як відповідна реакція на таку поведінку потерпілих або інших осіб, яка порушує важливі громадські чи особисті права й інтереси. Привід для виникнення конфлікту може бути істотним не тільки у випадках порушення правоохоронюваного інтересу, а й у випадку приниження честі і гідності особи. Характерною в цьому плані є справа Г., який тривалий час залицявся до X., простоював ночі під вікнами її будинку. Нарешті однієї ночі він відімкнув замок, зайшов у квартиру, роздягнувся і хотів лягти у ліжко, де спала X. Вона прокинулась і запропонувала йому піти геть. Г. мовчки, без заперечень одягнувся і, виходячи з приміщення, став просити X. нікому про цю подію не розказувати. X. пообіцяла зберегти все як таємницю, але в той же день все розповіла господарці дому В., у якої мешкала X. В. негайно доповіла про нічну подію директорові радгоспу. Директор тут же викликав до себе Г. і в присутності В. почав соромити його. В. також стала ганьбити Г., а коли вона запитала його:

„Може ти ще й вікна мені поб’єш?”, Г. відповів: „Так, поб’ю!”. Тут же Г. пішов до будинку В. і побив скло у двох вікнах. Наступного дня Г., заспокоївшись, повністю відшкодував заподіяні В. збитки.

У своїй постанові слідчий обгрунтовано вказав, що все скоєне Г. не містить складу злочину, передбаченого ст. 206 КК, оскільки ці дії вчинені не з хуліганських мотивів, а з мотиву помсти у відповідь на неправильну поведінку X. і В.

Третя специфічна особливість хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона міститься в самому діючому суб’єктові, в його намірах, у проявах його волі. Ця причина внутрішня у тому розумінні, що вчинені дії ні якою мірою не викликані необхідністю за конкретних обставин, логічно не обгрунтовані і не зумовлені цими обставинами. Наприклад, Т., працюючи на заводі, часто був роздратованим, проявляв грубість та інші хуліганські дії до окремих робітників заводу, погрожував їм, принижував їх честь і гідність. пов’язуючи свої дії з національною належністю окремих громадян. Таким чином, дії Т. зовнішньо нічим не були зумовлені, не спричинювалися ніякими зовнішніми обставинами. Вони обгрунтовано були кваліфіковані за ч. 2 ст. 206 КК[9].

У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою щодо діючого суб’єкта, тобто коли вчинені ним дії зумовлені зовнішніми обставинами, знаходять у них якесь логічне обгрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину хуліганства.

Подібний висновок зробив і С.С. Яценко, зазначивши, що у всіх випадках, коли ініціатором сварки був потерпілий і винний діяв не з хуліганських спонукань, не спрямовував свої дії проти громадського порядку, не протиставляв себе суспільству, а метою його дій було зведення рахунків з конкретною особою, яка вчинила неправомірні дії, скоєне в принципі не має хуліганського характеру і не підпадає під ознаки ст. 206 КК.

Так, необгрунтовано були кваліфіковані дії С. за ч. 2 ст. 206 КК. П. заліз на дах 4-поверхового будинку, де він мешкав, і почав згортати сніг з даху, не звертаючи уваги на людей, що проходили повз будинок. П. продовжував скидати сніг і після того, як прохожі і сусіди зробили йому зауваження і просили П. припинити роботу, оскільки це загрожувало їх безпеці. Тоді С. заліз на дах і вдарив П. кулаком в обличчя, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Президія обласного суду кваліфікувала дії С. за ст. 102 К.

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої чи зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе практичне значення для відмежування хуліганства від злочинів проти особи. Зокрема Л. було визнано винним у тому, що він у громадському місці у стані сп’яніння розпочав сварку з Б., ображав його нецензурними словами, побив, заподіявши йому ножем легкі тілесні ушкодження. Але в справі було встановлено, що між Л. і Б, склалися неприязні стосунки через те, що Б. зробив у своїй квартирі майстерню, де виконував різні роботи на замовлення громадян, чим створював шум і ненормальні умови для відпочинку Л., людини хворобливої, інваліда другої групи. Отже безпосередня причина цього конфлікту була зовнішньою, зумовленою неправильною поведінкою самого потерпілого. Тому дії Л. обгрунтовано були кваліфіковані за ч. 2 ст. 106 КК[10].

Згідно із законом хуліганством визнаються лише умисні дії. Кримінальна відповідальність за хуліганство настає лише при доведеності умислу на порушення громадського порядку і проявів явної неповаги до суспільства. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 206 КК дії Т., який, будучи п’яним, вночі помилився і зайшов у будинок, розташований поблизу його житла. Прийнявши квартиру, де мешкала К., за свою, він намагався відчинити двері ключем, кликав дружину і просив відчинити. Коли ж йому ніхто не відповів, став стукати ногами у двері і пошкодив замки. Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що Т. не мав умислу на грубе порушення громадського порядку, його дії не виражали явної неповаги до суспільства, а були випадковими. До того ж Т. одразу вибачився перед потерпілою і запропонував відшкодувати збитки. Президія обласного суду визнала, що в діях Т. немає складу злочину. На підставі п. 2 ст. 6 КПК президія скасувала судові рішення із закриттям провадження у справі.

Таким чином, діяння, передбачене ст. 206 КК, відрізняється від інших подібних злочинів:

1) мотивом, який полягає в прагненні невихованої, егоїстичної особи до самовираження, самоствердження шляхом порушення громадської моральності і громадського спокою та прояву явної неповаги до суспільства (хуліганський мотив);

2) приводами, які явно неадекватні, не відповідають вчиненим винним діям, вони зовсім несуттєві, неістотні;

3) причинами конфлікту, які при хуліганстві є внутрішніми, вони не мають логічного обгрунтування в обставинах, не випливають з обставин, не зумовлені ними;

4) умислом, тобто наявністю наміру порушити громадський порядок і виявити явну неповагу до суспільства.

Враховуючи ці особливості, діяння, передбачене ст. 206 КК, можна відмежувати від злочинів проти особи. Ці відмежувальні ознаки хуліганства мають важливе значення для кваліфікації злочинів, оскільки багато подібних злочинів кваліфікується:

1) як хуліганство за ст. 206 КК;

2) як злочин проти особи;

3) як сукупність злочинів, передбачених ст. 206 КК та статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи (статті 93 і 101 КК)[11].

Кваліфікація діяння, пов’язаного з нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, з погрозами та образою, залежить головним чином від спрямованості умислу винного, мотивів, приводів та причин вчинених дій. Якщо такі дії вчинені з хуліганських спонукань, без істотних приводів, і вони не були зумовлені зовнішніми обставинами, скоєне слід кваліфікувати за ст. 206 КК. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України, хуліганські дії, що супроводилися погрозою вбивством, образою громадянина, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) чи пошкодженням державного, колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, кваліфікуються тільки за відповідною частиною ст. 206 КК.

Додаткова кваліфікація скоєного за статтями про злочини проти особи або проти державної чи колективної або приватної власності не потрібна.

Якщо такі дії були вчинені з мотивів помсти, користі або інших спонукань або були зумовлені особистими неприязними стосунками між винним і потерпілим, або винна особа не мала умислу на порушення громадського спокою (моральності), то скоєне треба кваліфікувати як злочин проти особи.

Якщо в процесі хуліганства потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або смерть, то скоєне кваліфікується за сукупністю статей 206 і 101 чи ст. 93 КК.

Вчинення злочинів, передбачених ст. 101, ч. 2 та ч. З ст. 89, ч. 2 ст. 145 КК, з хуліганських мотивів кваліфікується за сукупністю з хуліганством. За сукупністю злочинів слід кваліфікувати також необережне вбивство (ст. 98 КК), вчинене під час хуліганства[12].

На підставі змісту цих головних ознак злочин, передбачений ст. 206 КК, можна визначити як не зумовлене зовнішніми обставинами грубе порушення громадського спокою і громадської моральності, вчинене з хуліганських спонукань.

2. Кваліфікація хуліганства

2.1. Просте хуліганство

Простим хуліганством називається грубе порушення громадського порядку і явна неповага до суспільства, що передбачено ч. 1 ст. 206 КК. За ч. 1 ст. 206 КК кваліфікуються дії, які грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства[13].

Дії, які хоч і порушують громадський порядок, але не є грубими, значними, які не досягають ступеня суспільної небезпечності злочину, не можна кваліфікувати як кримінально каране хуліганство за ч. 1 ст. 206 КК.

Критеріями оцінки хуліганських дій та їх наслідків, як правило, є норми моралі, звичаї і правила співжиття людей.

Хуліганство іноді заподіює конкретну матеріальну чи моральну шкоду (знищення або пошкодження майна, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), яка також становить злочинні наслідки і впливає на оцінку діяння.

Щоб кваліфікувати діяння за ч. 1 ст. 206 КК, важливо встановити, чи вчинив винний грубе порушення громадського порядку, і за цією ознакою відмежувати кримінально каране хуліганство від дрібного, яке є адміністративним правопорушенням (ст. 173 КпАП).

Пленум Верховного Суду України вимагає від суддів не кваліфікувати як хуліганство дії осіб, які вчинили більш тяжкі злочини, за ч. 1 ст. 206 КК і дії осіб, які вчинили злісне чи особливо злісне хуліганство, та усунути із судової практики помилки, коли кримінально каране хуліганство кваліфікуються як дрібне хуліганство і, навпаки, до кримінальної відповідальності притягують осіб, які вчинили дрібне хуліганство[14].

З іншого боку, характеристика ознак дрібного хуліганства може бути корисною для оцінки кримінально караного хуліганства, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 206 КК. Загальне законодавче визначення дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП) свідчить, що від кримінально караного воно відрізняється головним чином наслідками — меншими, менш значними порушеннями громадського порядку. Отже більш тяжкі наслідки хуліганства дають підставу кваліфікувати вчинене за ч. 1 (ч. 2 чи ч. 3) ст. 206 КК.

Для кваліфікації хуліганства оцінка вчинених дій та їх наслідків має вирішальне значення, особливо при відмежуванні дрібного від кримінально караного хуліганства (чи навпаки). Дрібним хуліганством визнається нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян (ст. 173 КпАП).

Але нецензурна лайка в громадських місцях чи образливе чіпляння до громадян, що супроводилися нанесенням побоїв, знищенням чи пошкодженням чужого майна, кваліфікуються за ч. 1 ст. 206 КК.

Разом з тим образа, нецензурна лайка та інші подібні дії, поєднані з пошкодженням чи знищенням чужого майна або нанесенням ударів, побоїв кваліфікуються за ч. 1 ст. 206 КК лише у тому разі, коли вони були вчинені з хуліганських спонукань, через неістотний привід, тобто мають усі ознаки хуліганства. Коли цих ознак немає, то вчинене не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 206 КК як хуліганство.

Наприклад, у справі Т. президія обласного суду зазначила, що заподіяння потерпілому майнової шкоди особою, яка не мала умислу на порушення громадського порядку, не містить складу хуліганства.

Не можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 206 КК й інші діяння, які мають деякі подібні зовнішні ознаки — образа (ст. 126 КК), нанесення побоїв (ст. 107 КК), легких тілесних ушкоджень (ст. 106 КК), самоправство (ст. 198 КК) та деякі інші, оскільки останні вчинюються не з хуліганських мотивів, але з істотних приводів, що випливають із зовнішніх обставин[15].

Якщо діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 206 КК, то образа, побої, пошкодження або знищення майна, погроза вбивством, заподіяння легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється складом хуліганства і додаткова кваліфікація цих дій за відповідними статтями КК не потрібна.

2.2. Злісне хуліганство

Злісним хуліганством називаються дії, вчинені з хуліганських спонукань, що відзначаються винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю або поєднані з опором представникові влади, громадськості чи громадянам, що при-сікають хуліганські дії, або вчинені особою, раніше судимою за хуліганство (ч. 2 ст. 206 КК).

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 206 КК, якщо воно містить хоч би одну з чотирьох визначених законом ознак:

1) винятковий цинізм;

2) особлива зухвалість;

3) опір особам, що присікають хуліганські дії (представникам влади, громадськості або окремим громадянам);

4) наявність судимості за раніше вчинене хуліганство[16].

Якщо хуліганські дії не мають жодної з цих кваліфікуючих ознак, то вчинене кваліфікується за ч. 1 ст. 206 КК як просте хуліганство.

Визнання тих чи інших дій винятково цинічними або особливо зухвалими проводиться на основі оцінок конкретних обставин в їх сукупності з урахуванням часу, місця та умов вчинення злочину. При цьому за ч. 2 ст. 206 КК за ознакою виняткового цинізму кваліфікуються такі дії, які супроводилися демонстративною зневагою до загальновизнаних норм моралі: проявом виняткової безсоромності, знущанням над хворим, особою похилого віку чи такою, що перебуває в безпорадному стані, тощо.

Цинізм — це нахабне зневажливе ставлення до норм моралі, чемності, до того, що користується особливою шаною, визнанням, загальною повагою. Винятково цинічними визнаються, зокрема, непристойні рухи тіла, оголення статевих органів, відправлення потреб у громадському місці в присутності сторонніх осіб.

Хуліганські дії у багатьох випадках бувають цинічними. Для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 206 КК за ознакою виняткового цинізму необхідно встановити і довести не просто цинічність тих чи інших дій, а їх винятковий, надзвичайний, найвищого ступеня цинізм.

При кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 206 КК у всіх процесуальних документах — у постанові про притягнення обвинуваченого (ст. 132 КПК), в обвинувальному висновку (ст. 223 КПК) і вироку (ст. 333-335 КПК) повинно бути обов’язково вказано, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння винного визнається злісним хуліганством. Якщо діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 206 КК за ознакою виняткового цинізму чи особливої зухвалості вчинених дій, то в процесуальних документах повинно бути зазначено, які саме конкретні дії винного визнані винятково цинічними чи особливо зухвалими[17].

Відсутність у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинувальному висновку та вироку вказівки, за якою кваліфікуючою ознакою хуліганство визнано злісним. і повних даних про характер вчиненого злочину є підставою для скасування вироку і направлення справи на нове розслідування.

За ч. 2 ст. 206 КК за ознакою виняткового цинізму кваліфікують лише умисні дії, що дуже грубо, демонстративно і свідомо ображають моральні почуття людей. У тих випадках, коли, наприклад, особа задовольняє свої природні фізіологічні потреби хоч і в громадському місці, але вживає можливі для неї в цих конкретних обставинах заходи для того, щоб сховатися, не викликати почуття сорому у сторонніх осіб і т. ін., її дії не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 206 КК.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнається таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства і супроводилося насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось або було пов’язане з пошкодженням чи знищенням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та ін.

За ознакою особливої зухвалості вчинених дій злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 206 КК не тоді, коли винний проявив звичайну зухвалість, звичайне нахабство чи грубість або жорстокість, а лише в тих випадках, коли його дії були особливо зухвалими, тобто відзначались надмірною, найвищого ступеня зухвалістю. Тому звичайне зухвале хуліганство, що виявилося в образі, нанесенні ударів, побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я або пошкодження чи знищення малоцінного майна, якщо спосіб вчинення таких дій не створює великої суспільної небезпечності для потерпілих або оточуючих, кваліфікується за ч. 1 ст. 206 КК.

Необгрунтовано, наприклад, було засуджено за ч. 2 ст. 206 КК за ознакою вчинення хуліганства з особливою зухвалістю Д., який у стані сп’яніння вчинив у ресторані хуліганські дії — порушив громадський порядок, у туалеті ресторану розбив перегородку з тирсоплити. Цими діями Д. заподіяв збитки на суму 800 000 крб. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що суд безпідставно визнав ці дії Д. особливо зухвалими, і перекваліфікувала їх з ч. 2 на ч. 1 ст. 206 КК[18].

За ч. 2 ст. 206 КК хуліганство як особливо зухвале кваліфікується у тих випадках, коли хуліганські дії супроводилися заподіянням тілесних ушкоджень, пошкодженням чи знищенням майна, тяжкою образою потерпілих, застосуванням грубого насильства і т. ін. Все скоєне при цьому повністю охоплює ч. 2 ст. 206 і додаткова кваліфікація цих дій за статтями про відповідальність за злочини проти здоров’я (ст. 102 і ч. 1 ст. 106 КК), власності (ч. 1 ст. 89 і ч. 1 ст. 145 КК), честі та гідності особи (ст. 126 КК) не потрібна. Але заподіяння тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 2 ст. 206 КК лише у випадках, коли вони були заподіяні під час хуліганських дій. Якщо ж заподіяння тілесних ушкоджень не супроводилося порушенням громадського порядку, діяння не може кваліфікуватися за ст. 206 КК[19].

Частина 2 ст. 206 КК не охоплює вчинення більш тяжких, ніж хуліганство, злочинів. Тому вчинення під час хуліганства злочинів, передбачених ст. 101, ч. 2 та ч. 3 ст. 89 або ч. 2 ст. 145 КК, кваліфікується за сукупністю з хуліганством (ч. 2 чи ч. 3 ст. 206 КК)[20].

Хуліганство визнається злісним і кваліфікується за ч. 2 ст. 206 КК, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії. Припиненням хуліганства є вчинення таких дій, які здатні зупинити хулігана, покласти край його злочинним діям. Прохання припинити хуліганські дії, зауваження, умовляння, вимоги тощо не є припиненням.

Протидія, опір як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 206 КК має місце лише в тих випадках, коли хуліган активно протидіє припиненню, тобто застосовує фізичну силу (відштовхує, наносить удари, побої, заподіює тілесні ушкодження тощо) або погрожує застосувати насильство.

Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 206 КК.

Згідно зі ст. 185 КпАП злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Пленум Верховного Суду України вказав, що на відміну від злісної непокори, передбаченої ст. 185 КпАП, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, членом громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцем обов’язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст. 188′ КК. За цією статтею має відповідати не лише безпосередньо правопорушник, а й інша особа, яка активно перешкоджала працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцю виконувати покладені на них обов’язки по охороні громадського порядку[21].

Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його застосувати, якщо він був спрямований лише на те, щоб перешкодити працівникові міліції запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, утворює окремий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 1893 КК.

Поєднаний з насильством або погрозою застосувати насильство опір військовослужбовцю або члену громадського формування з охорони громадського порядку, що перешкодив запобігти злочину чи затримати злочинця, охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 188′ КК.

Насильство, застосоване щодо працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця при опорі їм під час виконання ними службових обов’язків по охороні громадського порядку, може виявлятися в умисному нанесенні побоїв, тілесних ушкоджень тощо. При цьому заподіяння будь-якому з потерпілих легких тілесних ушкоджень, а члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю і середньої тяжкості охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 188′ КК. Якщо під час опору працівникові міліції умисно було заподіяне середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2. ст. 188′ та ч. 2 ст. 1892 КК.

Погроза застосувати насильство під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця при виконанні ними обов’язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв’язку виконанням ним інших службових обов’язків тягне відповідальність за ст. 1892 КК[22].

Хуліганські дії, що супроводилися опором працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю, представникові влади або громадськості при виконанні ними обов’язків по охороні громадського порядку або будь-якому громадянину, що припиняв хуліганські дії, в тому числі і поєднані з насильством чи погрозою застосувати насильство до цих осіб, повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 206 КК і додаткової кваліфікації за статтями 188 і 188′ КК не потребують.

Опір особі, яка припиняла хуліганські дії, не охоплюється складом хуліганства лише в тих випадках, коли внаслідок застосування насильства винний вчинив ще й інший, більш тяжкий злочин. Ці більш тяжкі (ніж хуліганство) злочини (вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження та ін.), вчинені з хуліганських спонукань, кваліфікуються лише за відповідними статтями КК (зокрема, за п. „б” ст. 93 КК), якщо законодавством передбачена відповідальність за їх вчинення з хуліганських мотивів. Якщо така відповідальність законом не передбачена або якщо є їх реальна сукупність, то такі злочини кваліфікують за сукупністю з хуліганством. Оскільки Кримінальним кодексом України кримінальна відповідальність за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні з хуліганських мотивів, спеціально не передбачена, то їх слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч. 1, 2 чи 3 ст. 101 і ч. 2 або ч. 3 ст. 206 КК .

Не є кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства опір працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю або представнику влади чи громадськості, що припиняли дрібне хуліганство. Опір представнику влади, що припиняв дрібне хуліганство, кваліфікується за ст. 188 КК, а працівникові міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовцю — за ч. 1 ст. 188′ КК.

Опір іншим громадянам, що припиняли дрібне хуліганство, залежно від конкретних обставин кваліфікується за ст. 190 КК або як злочин проти особи.

Опір особам, що припиняли хуліганські дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 206 КК лише в тому разі, якщо опір був складовою частиною хуліганських дій, супроводився вчиненням їх. Якщо опір був застосований уже після припинення хуліганських дій, наприклад при затриманні або доставленні винного в органи міліції, то він не може визнаватися кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства, і такі дії кваліфікують за сукупністю з хуліганством за ст. 188 чи ст. 188-1 і частинами 1, 2 чи З ст. 206 КК[23].

Заподіяння хуліганові тяжких тілесних ушкоджень або іншої шкоди при припиненні злочину є правомірним і складу злочину не становить.

Хуліганство визнається злісним за ознакою наявності минулої судимості (ч. 2 ст. 206 КК) за умови, що цю судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку. При цьому кваліфікуючою ознакою хуліганства є минула судимість за однією з частин ст. 206 КК, тобто коли особа була раніше судимою за частинами 1, 2 чи 3 ст. 206 КК.

Судимість за вбивство з хуліганських мотивів (п. «б» ст. 93 КК) не є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 206 КК.

Перелік кваліфікуючих ознак злісного хуліганства в ч. 2 ст. 206 КК є вичерпним. Ніякі інші обтяжуючі відповідальність обставини (наявність у діях винного кількох епізодів хуліганських дій, вчинення хуліганських дій групою осіб тощо) не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 206 КК.

Згідно з принципом повноти осудності (інкримінування), коли скоєне характеризується кількома кваліфікуючими ознаками (наприклад, особливою зухвалістю і опором особам, які припиняли хуліганські дії), всі вони повинні бути поставлені за вину при кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 206 КК і зазначені в процесуальних документах.

Ці вимоги особливо важливі для слідчого та для органів дізнання, якщо згідно із ст. 112 КПК у справі проводилось дізнання, оскільки суд не вправі без повернення справи на додаткове розслідування вказувати у вироку кваліфікуючі ознаки хуліганства, які не були пред’явлені особі органами попереднього слідства чи дізнання.

Вчинення особою в різний час двох і більше діянь, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 206 КК, кваліфікується як сукупність злочинів — кожне з діянь кваліфікується окремо, самостійно. Але якщо особа вчинила два або більше злочинів, передбачених однією частиною ст. 206 КК, то діяння кваліфікується як один злочин, тобто вчинення двічі злісного хуліганства кваліфікується і карається як один злочин. Такий недолік виникає внаслідок того, що ст. 206 КК не передбачає посилення відповідальності за повторне хуліганство.

Злісне хуліганство кваліфікується у багатьох випадках за сукупністю з іншими злочинами.

Погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді або народного засідателя, а так само щодо їх близьких родичів у зв’язку із здійсненням суддею чи народним засідателем правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, кваліфікується за сукупністю статей 1762 і 206 КК.

Так само кваліфікується погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо осіб, зазначених у статтях 1892 і 190 КК, у зв’язку з названою в цих статтях діяльністю, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Образа працівника правоохоронного органу (прокурора, слідчого тощо), члена громадського формування або військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку, а так само образа судді» народного засідателя у зв’язку з їх діяльністю по здійсненню правосудця, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, слід кваліфікувати за ст. 206 КК і відповідно за статтями 1763 та 189′ КК.

Публічний глум над Державним гербом. Державним прапором або Державним гімном України або офіційно встановленим або піднятим гербом чи прапором іноземної держави, глум над могилою, умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам’яток історії культури або природних об’єктів, узятих під охорону держави, вчинені з хуліганських спонукань, кваліфікуються відповідно за статтями 1872, 207, 212 та ч. 2 ст. 206 КК.

2.3. Особливо злісне хуліганство

Особливо злісним називається хуліганство, передбачене ч. 1 чи ч. 2 ст. 206 КК, при вчиненні якого винний застосовував чи пробував застосувати вогнепальну зброю, ножі, кастети чи іншу холодну зброю, а також інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (ч. З ст. 206 КК).

Таким чином, особливо злісне хуліганство має всі ознаки злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 206 КК, і додатково характеризується використанням або спробою використати спеціальні знаряддя вчинення злочину.

Закон виділяє три групи таких знарядь:

1) вогнепальна і холодна зброя; 2) ножі; 3) інші предмети, спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень.

За своїми юридичними властивостями ці предмети, як знаряддя злочину, поділяються на дві групи:

— всі види вогнепальної та холодної зброї (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесі хуліганства завжди є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 206 КК);

— інші предмети (застосування чи спроба застосувати ці предмети в процесі хуліганства дає підстави для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 206 КК лише у тих випадках, коли ці предмети були винним заздалегідь спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень)[25].

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які винний пристосував для цієї мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якій попередній обробці, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж мети.

Можуть бути визнані спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень і предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можна заподіяти тілесні ушкодження і застосування чи спроба застосувати які дає підстави кваліфікувати хуліганство як особливо злісне за ч. 3 ст. 206 КК.

Застосування або спроба застосувати предмети знайдені на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не може бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 206 КК.

Застосування чи спроба застосувати при вчиненні хуліганських дій вогнепальну зброю, будь-які ножі, кастети чи іншу холодну зброю, а так само інші предмети, спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за ч. З ст. 206 КК не лише в тих випадках, коли винний за їх допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесне ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів під час хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.

До першої групи належать усі види вогнепальної зброї (нарізної і гладкоствольної) не тільки заводського, а й кустарного виробництва. Вогнепальною визнається зброя, яка призначена для ураження живої цілі з використанням енергії порохових газів і яка не має іншого господарського призначення.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до вогнепальної зброї.

До першої групи належать і всі види холодної зброї — знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або Історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колюче-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий та ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, кортик, штик, кастет, нунчаки тощо) і призначені для ураження живої цілі[26].

Крім того, до першої групи належать і будь-які ножі незалежно від того» чи є вони холодною зброєю. Така законодавча оцінка суспільної небезпечності застосування чи спроби застосувати в процесі хуліганських дій будь-якого ножа зумовлена тим, що, як свідчить практика, у багатьох випадках вчинення хуліганства, кваліфікованого за ч. 3 ст. 206 КК, використовувалися ножі, які не були визнані холодною зброєю. Та й об’єктивно суспільна небезпечність застосування ножа при вчиненні хуліганських дій не залежить від довжини його леза, зручності користування ним та інших його технічних властивостей. Тому застосування чи спроба застосувати будь-який ніж під час хуліганства дає підстави для кваліфікації злочину за ч. 3 ст. 206 КК. Звідси випливає висновок, що у ст. 206 КК всі ножі прирівняні до холодної зброї, тобто хуліганство, вчинене із застосуванням ножа, хоч би й не віднесеного до холодної зброї, кваліфікується за ч. 3 ст. 206 КК.

Разом з тим відповідальність за особливо злісне хуліганство настає за умови, що винний застосував при вчиненні цього злочину ніж чи спробував його застосувати, чим створив реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.

Якщо винний, маючи при собі ніж, його не застосував як колюче-ріжуче знаряддя і не мав наміру застосовувати, а лише демонстрував його чи погрожував ножем, то такі дії не визнаються особливо злісним хуліганством і не можуть кваліфікуватися за ч. 3 ст. 206 КК.

Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 3 ст. 206 КК дії М., який, будучи у нетверезому стані, заважав роботі сільського сходу — стукав у двері клубу, кричав, демонстрував ніж завідуючому клубом Т., який не пускав його до клубу.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що відповідальність за особливо злісне хуліганство настає за умови, якщо в ході хуліганських дій винний застосував чи намагався застосувати ніж. Як встановлено у справі, М. цього не робив і не створював реальної загрози для життя чи здоров’я Т. Демонстрація ножа не може бути підставою для кваліфікації дій винного за ч. З ст. 206 КК. Тому судова колегія перекваліфікувала дії М. на ч. 2 ст. 206 КК[27].

Діяння кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 3 ст. 206 КК лише у випадках, коли винний застосував ніж як колюче-ріжуче знаряддя, тобто за його прямим призначенням. Коли ж винний не використовував і не намагався використати колюче-ріжучі властивості ножа, а діяв, використовуючи ніж, як звичайний предмет, не відкриваючи леза, затиснувши, наприклад, ніж у руці, то немає підстав кваліфікувати його дії за ч. 3 ст. 206 КК. У такому випадку винний використовує ніж як будь-який інший (спеціально не пристосований) предмет для посилення удару, а не як колюче-ріжуче знаряддя, тоді як ч. 3 ст. 206 КК передбачає застосування ножа за його прямим призначенням.

Коли під час хуліганських дій ніж застосовував один із співучасників злочину, а інші не знали про застосування ним ножа, то за ч. 3 ст. 206 КК кваліфікуються дії лише того із співучасників, який сам безпосередньо застосовував ніж для заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, а також тих співучасників, умислом яких охоплювалося застосування ножа при вчиненні цього злочину.

Другу групу становлять предмети (будь-які) незалежно від їх фізичних властивостей і господарського чи іншого призначення, які були заздалегідь пристосовані винним для заподіяння тілесних ушкоджень. Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень визнаються такі предмети, які винний пристосував для такої мети заздалегідь. або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавалися будь-якій попередній обробці, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж мети.

Пристосувати — значить зробити предмет більш зручним для його використання і надати Йому більшої ударної сили чи уражаючого ефекту. Такими, що були спеціально пристосованими, визнаються камінь чи гиря на тросі (мотузці), гумовий шланг з металевим кінцем, металевий прут, горло розбитої пляшки і т. ін.

Предмети, що їх використав винний під час хуліганських дій, але які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не дають підстав кваліфікувати їх застосування як особливо злісне хуліганство. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 3 ст. 206 КК дії Ч., який на зауваження В. вдарив його піджаком по голові, в кишені якого були камінь і пляшка горілки. Потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.[28]

Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала, що камінь і пляшка горілки, що опинилися в кишені піджака винного, не були ним спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. Ч. підняв камінь на дорозі не для того, щоб скористатися ним у процесі хуліганських дій, а щоб з’ясувати, хто цей камінь у нього кинув. За таких обставин хуліганські дії Ч. не можна вважати як вчинені із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, і кваліфікувати за ч. 3 ст. 206 КК [13, с. 409].

Застосування або спроба застосувати предмети, підібрані на місці вчинення злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 206 КК.

Підібраними на місці вчинення хуліганських дій визнаються предмети, які були поряд, у безпосередній близькості від винного, і він за ними не відлучався з місця події. Не можна визнати такими, що були підібрані на місці вчинення злочину предмети, за якими винний виходив до іншого приміщення чи з двору заходив до будинку, чи відходив від місця події на певну відстань.

Застосування вогнепальної зброї як кваліфікуюча ознака особливо злісного хуліганства є в діях винного тоді, коли така зброя застосовується за своїм прямим призначенням. Інші випадки, коли винний, наприклад, прикладом мисливської рушниці вдарив потерпілого по плечу, не можуть вважатися застосуванням вогнепальної зброї. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні хуліганських дій є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 206 КК і в тих випадках, коли цим створюється реальна загроза для життя чи здоров’я громадян. Така загроза створюється тоді, коли винний вчинює дії, які можуть призвести до заподіяння тілесних ушкоджень (спрямовує зброю на потерпілого, замахується для нанесення удару, погрожує негайно застосувати зброю тощо).

Якщо застосування вогнепальної зброї не створило загрози для життя чи здоров’я оточуючих, то діяння не визнається особливо злісним хуліганством і не кваліфікується за ч. 3 ст. 206 КК.

Помилково, наприклад, були кваліфіковані за ч. 3 ст. 206 КК дії 3., який у стані алкогольного сп’яніння з хуліганських спонукань стріляв з обріза малокаліберної гвинтівки у легкову автомашину, в якій нікого не було.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що злочинний задум засудженого під час стрілянини не був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень громадянам, а вчинені дії не створювали реальної загрози для їх життя і здоров’я. За таких обставин дії 3. як такі, що за своїм характером відзначалися особливим зухвальством (злісне хуліганство), підлягають перекваліфікації з ч. 3 на ч. 2 ст. 206 КК[29].

Використання при хуліганстві ножа чи вогнепальної зброї, що створювало реальну загрозу для життя чи здоров’я людей, кваліфікується як особливо злісне хуліганство за ч. 3 ст. 206 КК незалежно від того, чи намагався винний нанести удар чи заподіяти тілесні ушкодження конкретному потерпілому. Згідно з диспозицією ч. 3 ст. 206 КК для складу передбаченого нею діяння заподіяння тілесних ушкоджень не є о6ов’язковою ознакою. Відповідальність за ч. 3 ст. 206 КК настає і в тому разі, коли особа, вчинюючи хуліганські дії, застосовувала будь-який із зазначених у цій нормі предметів і тим самим створювала реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян.

Погроза словами застосувати зброю, ніж чи інші спеціально пристосовані предмети, якщо винний їх не застосовував і не використовував під час хуліганських дій, не є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 206 КК, оскільки така погроза не є спробою застосувати ці предмети і не створює реальної загрози для життя чи здоров’я потерпілих. Реальна загроза для життя чи здоров’я людей виникає лише тоді, коли винний вчинює дії, що виходять за межі погрози словами чи демонстрації зброї, ножа чи інших предметів. Тільки за цими межами починається застосування чи спроба застосувати зазначені знаряддя.

Застосування чи спроба застосувати вогнепальну зброю» ножі або інші спеціально пристосовані предмети є кваліфікуючого ознакою особливо злісного хуліганства лише в тих випадках, коли ці предмети винний використовував безпосередньо в процесі вчинення хуліганських дій.

Якщо винний застосував чи спробував застосувати будь-які з цих предметів після припинення (закінчення) хуліганських дій у зв’язку, наприклад, з його затриманням, то його дії не є особливо злісним хуліганством. Вони кваліфікуються за сукупністю з хуліганством (як злочин проти особи, проти порядку управління або ін.). Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що опір, вчинений після припинення хуліганських дій, у тому числі й у зв’язку із затриманням винної особи, не повинен розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства і кваліфікується за сукупністю злочинів[30].

Хуліганство в багатьох випадках утворює сукупність з іншими злочинами. Найчастіше за інші поряд з хуліганством вчинюються злочини, передбачені п. „б” ст. 93, ст. 100, ч. 1 ст. 101 та ст. 222 КК.

Вбивство чи замах на вбивство з хуліганських спонукань кваліфікується лише за п. „б” або за ст. 17 і п. „б” ст. 93 КК. За сукупністю з хуліганством це діяння кваліфікується лише у випадках реальної сукупності, тобто тоді, коли вбивству передувало вчинення хуліганських дій або коли вони були вчинені після вбивства.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України, у випадках, коли крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність), скоєне слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 КК та статтею КК, яка передбачає відповідальність за вбивство.

Зокрема, за пунктами „г”, „е”, „з” cт. 93 і ч. 2 ст. 206 КК були кваліфіковані дії П., який у дворі будинку потерпілих М. і К. вчинив особливо зухвалі хуліганські дії, а потім через деякий час вчинив вбивство М. і К.

За ч. 2 або ч. З ст. 206 і ч. 1 ст. 101 КК діяння кваліфікується як у випадках реальної, так і ідеальної сукупності злочинів. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 2 або ч. З ст. 206, та залежно від наслідків ушкодження — відповідною частиною ст. 101 КК. Заподіяння під час хуліганства смерті з необережності також кваліфікується за сукупністю — за відповідною частиною ст. 206 та за ст. 98 КК

За сукупністю з хуліганством кваліфікується також умисне пошкодження або знищення державного, колективного чи приватного майна за обтяжуючих обставин, вчинене з хуліганських мотивів. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 чи ч. 3 ст. 89, ч. 2 ст. 145 та відповідною частиною ст. 206 КК[31].

Хуліганські дії, вчинені з використанням чи застосуванням вогнепальної зброї, викраденої винним або виготовленої чи придбаної ним незаконно, а так само з використанням чи застосуванням холодної зброї, яку винний виготовив або носив незаконно, кваліфікуються за сукупністю злочинів за ч. 3 ст. 206 і відповідними частинами статей 222 чи 223 КК.

Об’єктивно деякі злочини порушують громадський порядок і мають чимало ознак, подібних до хуліганства, зокрема масові безпорядки (ст. 71 КК), організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок (ст. 1873 КК).

Масові безпорядки, на відміну від хуліганства, припускають наявність натовпу, який керується різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчинюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або чинять збройний опір владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки.

При груповому хуліганстві цих ознак немає. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок.

На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 1873 КК, можуть здійснюватись не натовпом, а окремою групою людей і не супроводитися погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями.

Дії, передбачені ст. 1873 КК, не супроводяться явною неповагою до суспільства, а лише порушують громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємств і організацій, роботу транспорту або пов’язані з явною непокорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводяться вчиненням з хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, то вони додатково кваліфікуються і за ст. 206 КК.

Висновки

Хуліганство — грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Основний безпосередній об’єкт хуліганства — громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

КК не пов’язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам’ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення,

Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, Їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.

Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства — це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

Хуліганство відрізняється від інших подібних злочинів головним чином спрямованістю умислу, хуліганськими мотивами, незначними приводами та внутрішніми причинами вчинення дій, які грубо порушують громадський спокій і громадську мораль.

Список використаних джерел

Кримінальне право України: загальна частина. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 495, с.
Кримінальне право України: Особлива частина. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 622, с.
Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /ред.: Є. Л. Стрельцов. — 5-те вид., перероблене то доповнене. — Харків : Одіссей, 2008. — 800 с.
Навроцький В. О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації: монографія. — К. : Атіка, 2006. — 462, с.
Налуцишин В. Призначення покарання за вчинення хуліганства // Право України. — 2005. — № 12. — С. 97-100
Питання боротьби зі злочинністю: збірник наукових праць /Академія правових наук України, Ін-т вивчення проблем злочинності ; ред. Ю. В. Баулін та ін. — Харків : ТОВ «Кроссроуд, 2008 — Вип. 15 / ред. : Ю. В. Баулін. — 2008. — 323, с.
Піщенко Г. Кримінологічна характеристика хуліганства: причини та умови його вчинення // Право України. — 2006. — № 5. — С. 81-84
Піщенко Г. Чи потрібна стаття про хуліганство в КК України? //Право України. — 2001. — № 2 . — С. 91-92
Піщенко І. Кваліфікуючі ознаки хуліганства:проблеми та їх вирішення // Право України. — 2007. — № 7. — С. 53-55
Про судову практику у справах про хуліганство //Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № . — С. 4-7
Розгляд судами кримінальних справ про хуліганство // Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 2. — С. 26-32
Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України: закони і законодавчі акти. — К. : Юридична книга, 2008. — 992 с.
Хавронюк М. І. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 листопада 2005 року (відповідає офіційному тексту). — К.: Юрисконсульт, 2006. — 550 с.

Освіта та самоосвіта