Вступ

Актуальність теми. Сталий розвиток тісних економічних зв’язків України з Російською Федерацією є необхідною передумовою відродження нашої національної економіки на шляху її входження до світових економічних процесів. Певною мірою від стану розвитку цих двосторонніх відносин залежить також і майбутнє України на міжнародній арені.

Розробка принципів двосторонньої співпраці, формування перспективної економічної політики України з Росією та механізмів її здійснення, пошук оптимальних шляхів “співробітництва” «комплекс’ актуальних і взаємопов’язаних питань. Останніми роками зроблено чимало в плані дослідження різних аспектів розвитку українсько-російських відносин. Дослідженню цих питань частково приділили свої праці І. Діяк, О. Лановенко, О. Шевченко та ін. У цих працях проаналізоване місце України у світовому господарстві. Зокрема І. Діяк та О. Лановенко проаналізували структуру українсько-російських відносин і зробити спроби визначити місце України в них. О. Шевченко показав основні двосторонні проблеми, однак не показав можливі шляхи їх вирішення. Оскільки ці публікації не були широко розглянуті, основне завдання нашої статті полягає у висвітленні більш ширших аспектів українсько-російських відносин.

Метою дослідження є аналіз двосторонніх українсько-російських відносин. У процесі дослідження поставлені такі завдання: вивчити структуру двосторонніх відносин України з Російською Федерацією та охарактеризувати основні напрями співпраці.

1. Основні проблеми та суперечності двосторонньої співпраці Росії і України

Українсько-російські відносини займають одне з пріоритетних місць у зовнішній політиці нашої держави. Століттями між Україною та Росією формувались певні історичні, етнокультурні, політичні й економічні зв’язки, якими не можна нехтувати. Після розпаду СРСР у стратегічному плані Україна обрала шлях переходу від залежності та впорядкованості до відносин рівноправних суверенних держав. Відстоювання цього принципу стало головним політичним завданням України в її взаємодії з Москвою. Проте, економічні відносини України й Росії в довготерміновій перспективі повинні будуватися на рівноправних основах, з урахуванням національних економічних інтересів двох держав. Тому потрібна відповідна концепція українсько-російських економічних відносин, яка відображала б проблеми і перспективи формування цих взаємовідносин, інтереси і мету партнерів, пріоритети, принципи стратегічної економічної співпраці. Ця концепція повинна охоплювати всі сфери зовнішньоекономічної діяльності країн, включаючи торгівлю, виробничу кооперацію, спільне підприємництво, науково-технічну кооперацію, фінансово-кредитні відносини тощо.

Фундаментом такої концепції сьогодні є передусім Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Програма економічної співпраці до 2007 р., а також концепції національної безпеки країн, які містять сукупність офіційно прийнятих поглядів на мету і державну стратегію забезпечення економічної безпеки країн.

Розвиваючи відносини партнерства з Російською Федерацією, Україна виходить із того, що вони мають бути спрямовані за такими принципами:

— забезпечення динамічного, стабільного та ефективного розвитку національної економіки, підвищення рівня життя населення України;

— розвиток добросусідських відносин між обома державами;

— зміцнення міжнародної та регіональної безпеки і стабільності [2, 5].

Ціннісні категорії, які є однією із найважливіших складових сучасної системи міжнародної безпеки і співробітництва, для більшості провідних країн Заходу вже багато десятиліть є аксіомою. Розділи щодо дотримання базових демократичних цінностей з’явилися в угодах європейських і євроатлантичних структур як з Росією, так і з Україною вже всередині 90-х р. XX ст.

Разом із тим головною проблемою розробки нового пакета документів для поліпшення українсько-російських відносин на 2012 р. і далі є мінімальне значення до останнього часу ціннісної складової у політичному діалозі України та Росії. Розбудова ціннісної парадигми українсько-російських відносин залежить від тих проблем, що полягають, по-перше: у глобальній площині, по-друге, на регіональному рівні, по-третє, у площині суто двосторонніх відносин і проблем безпеки на всіх рівнях, вирішення яких залежить виключно від України та Росії.

На глобальному рівні міжнародних відносин і Україна, і Росія зазнали труднощів, які виникли в результаті невизначеності їх становища як держав, що поступово, але дедалі активніше залучаються до глобальних процесів світового розвитку. Обидві країни зіткнулися з досить серйозними суперечностями цієї глобальної інтеграції.

Прискорена в часі та фактично некерована відкритість обох держав новим транснаціональним викликам і загрозам (зокрема в економічній сфері) може і в подальшому залишатися причиною значного відтоку ресурсів і капіталів за їхні національні кордони, а непідготовлені до жорсткої конкуренції власні економічні системи поступово занепадатимуть [9, 1].

У цьому контексті й Україна, і Росія націлені на створення внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяютимуть захисту й поширенню життєво важливих цінностей в умовах реально існуючих і потенційних загроз. Можна стверджувати, що в розвиток і продовження ідей Гельсінкських угод у трикутнику відносин Україна — Росія — ЄС нині йдеться про створення такого режиму міжнародної безпеки, принциповими засадами якого обов’язково є загальнолюдські демократичні цінності.

На думку українських політологів, інтересам і України, і Росії на глобальному рівні міжнародних відносин відповідає взаємодія за трьома основними напрямами — безпека, економічне співробітництво, гуманітарна сфера, що має виходити з певної ціннісної парадигми міжнародних відносин і відповідати сучасним реаліям.

На регіональному рівні міжнародних відносин очевидно, що вихід українсько-російських відносин у глобальній контекст певною мірою стимулює й регіоналізацію цих відносин: розширення контактів кожного суб’єкта міжнародних відносин сприяє його самоідентифікації і як окремого неповторного суб’єкта, і як члена певної групи.

У цьому контексті стає зрозумілим посилення значущості регіонального виміру українсько-російських відносин та усунення певного дисбалансу пріоритетності між глобальними та регіональними пріоритетами обох країн. У цій ситуації питання взаємовпливу участі України і Росії у процесах регіональної взаємодії ускладнюється ще й значною специфікою цих процесів на просторі СНД. що вимагає використання нестандартних підходів [5, с.41].

Російський сценарій полягає в тому, щоб відмовитися від ціннісних критеріїв і перевести міжнародне (міждержавне) співробітництво у сфері безпеки на функціональний рівень. Список спільних ціннісних норм, які поділяють усі держави, має бути дуже коротким й абсолютно конкретним (прецедентом поки є боротьба з тероризмом, незаконним обігом зброї, наркотиками, торгівлею людьми). У цьому зв’язку зростає роль міжнародного права, яке має перейти від екстенсивного до інтенсивного розвитку й відповідати визнаним міжнародно-правовим нормам.

Саме в цьому контексті Україна розглядає своє співробітництво з Росією як важливий механізм досягнення мети стратегічного партнерства на рівні регіонального економічного співробітництва, прагнучи створити діючу модель стійкої взаємодії економік і стабільності у просторі безпеки, залишаючи при цьому пріоритетом — шлях європейської інтеграції.

Певної уваги на регіональному рівні українсько-російських відносин привертає і функціонування ЄЕП. Це передусім економічна організація, і тому за певних умов прагнення до співробітництва з ЄС і координація дій у рамках С’НД та ЄЕП майже не суперечать один одному. Вони цілком сумісні з політичної та економічної точок зору. У деяких галузях вони можуть доповнювати один одного.

Однак відносини України з ЄС та України з ЄЕП будуть розвиватися в руслі пошуку нових змістів. Можливо, зміняться формати відносин з ЄС та ЄЕП або зміниться сам ЄЕП як економічний проект. Принципи подальшого формування ЄЕП мають відповідати національним інтересам України і в такому делікатному питанні, як створення наддержавних органів. Але при цьому Україна не відмовиться від тих досягнень, які було отримано завдяки ЄЕП — така стратегія вбачається невигідною.

Проте головними є саме європейські ціннісні категорії, тобто принципи ЄЕП не повинні суперечити принципам, відповідно до яких Україна інтегруються в Європу.

На двосторонньому рівні міжнародних відносин захист і реалізація життєво важливих національних цінностей та інтересів сьогодні найбільш відповідає завданням загальної ціннісної парадигми відносин України та Росії. Загалом можна говорити про позитивну динаміку розвитку відносин між двома країнами.

У квітні 2004 р. відбулася важлива подія в українсько-російських відносинах. Країни обмінялися грамотами про ратифікацію Договору про російсько-український державний кордон і Договору про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки. Набуття чинності цих договорів, а також їхня синхронна ратифікація парламентами обох країн зміцнила стратегічне партнерство наших держав, поглибила відносини в усіх сферах співробітництва, що дало змогу налагодити тісну регіональну взаємодію у таких життєво важливих сферах, як судноплавство, рибальство, охорона навколишнього середовища, навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства тощо [10, с. 19].

Активного розвитку набуло двостороннє співробітництво у сфері транспорту. Прийнято Концепцію інтеграції транспортних систем Росії та України. Передбачається серед іншого й розвиток швидкісного пасажирського сполучення залізницею між Москвою й Києвом. Москвою й Сімферополем, розробка програми круїзного судноплавства Дунай — Чорне море — Дніпро — Волга. Уже укладено угоду про паромне сполучення між російським портом Кавказ й українським Керч. Усе це здійснюється в інтересах громадян двох країн.

Можна констатувати й наявність переважно позитивних тенденцій і в гуманітарній сфері, стан якої, поряд з економікою, є визначальним показником рівня наших відносин із Росією, хоча резерви поглиблення нашої взаємодії тут далеко не вичерпано. Головне, до чого треба прагнути, це те. щоб росіяни, які проживають в Україні, і українці, які проживають у Росії, мали можливість безперешкодно задовольняти свої мовні та культурні потреби.

Однак, локомотивом розвитку двосторонніх відносин є економічне співробітництво. Підписані в серпні 2006 р. угоди про заходи щодо забезпечення стратегічного співробітництва в газовій галузі й про транспортування нафти територією України покликані зміцнити взаємодію у сфері енергетики.  Це не перешкоджатиме стратегічному напряму транспортування каспійської нафти до Європи. Про здійснення економічного співробітництва свідчить насамперед наявність російського капіталу в економіці України. Уявлення про його роль можна зробити лише на основі порівняння обсягів російських інвестицій з обсягами інвестицій інших країн.

Ситуація російського капіталу виглядає парадоксальною: з одного боку, він контролює фактично всю кольорову металургію України, майже всю нафтопереробку, понад 75 % роздрібного продажу нафти, два великих українських телеканали, кілька великих банків, інші сектори економіки, промисловості, і в той же час частка інвестицій РФ в Україні не перевищую 5-6 %. Справа в тому, що, на відміну від інших іноземних інвесторів, росіяни не стільки вкладають гроші в підприємства, скільки контролюють їх. володіють ними, вкладаючи в них порівняно невеликі кошти. При цьому донедавна в багатьох випадках російські бізнесмени скуповували об’єкти господарювання в Україні практично за безцінь. У той час як західні інвестори намагаються вкладати гроші тільки в найбільш ліквідні галузі. росіяни не лякаються політико-економічного ризику і вкладають гроші в базові галузі, менш ліквідні, зате дуже рентабельні [4, с. 77].

Щодо двосторонніх українсько-російських торговельних відносин, то слід відмітити те, що починаючи з 1996 р., простежується тенденція сталого зниження обсягів товарообміну України з Росією. За 2 роки експорт українських товарів у Росію зменшився майже наполовину. Водночас не можливо не помітити й іншого. Сьогодні, є, напевне, три країни, зв’язки з якими дійсно впливають на політику України. Це Росія. США і Німеччина. Серед цих партнерів саме Росія є найбільш важливим. основним нашим партнером і за всіма економічними показниками Російська Федерація випереджає всіх останніх. За імпортом товарів — у п’ять разів випереджає США, а за експортом в Україну (це 47 %. майже половина імпорту в Україну) майже в 15 разів випереджає США. На пострадянському просторі, у межах СНД. Росія головний торговельний партнер України, про що свідчать економічні показники.

Із іншого боку найбільш негативно на українсько-російські торговельні відносини впливають розбіжності в порядку митного (тарифного і нетарифного) регулювання, встановлення транзитних тарифів і режимів, місцевих податків і портових зборів. Болючим для українських товаровиробників, орієнтованих на російський ринок, став перехід Росії з 1 липня 2001 р. на здійснення непрямих податків у взаємній торгівлі за принципом “країни призначення», за винятком енергоносіїв, у результаті чого в більшості відповідних підприємств вагому частку в собівартості продукції займають енергоносії. Таким чином здійснення непрямих податків за цією схемою негативно впливає на конкурентоспроможність української продукції.

Незважаючи на те, що обидві країни намагаються знайти якнайшвидшого компромісу у вирішенні різноманітних двосторонніх суперечок — наявність широкого кола проблем у міждержавному діалозі з Російською Федерацією є одною із головних перешкод реалізації національних інтересів України на сучасному етапі [6, с. 61].

2. Перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України з Росією

У наш час Україна послідовно розвиває зовнішні економічні зв’язки з країнами всіх континентів. Як незалежна держава, зберігши висококваліфіковані кадри, здатні до наукомісткої праці, володіючи значними земельними та сировинними ресурсами, маючи сприятливий клімат, вигідне географічне положення у Центральній Європі, кордони з багатьма державами, вихід до моря, Україна має достатньо потужний потенціал для ефективної інтеграції до світової економіки, а отже, і успішного розвитку.

Російська Федерація залишається основним торговим партнером України, частка якої становить 21,1 % в українському експорті та 28,0 % українського імпорту.

В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні продукти та ін.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України має бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості і конкурентоспроможності національної економіки.

Україні, націленій на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації, необхідно здійснювати прогресивну структурну перебудову економіки і відповідного її реформування, орієнтованого на експорт сектора.

Важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів.

Розвиток добросусідських відносин з Російською Федерацією був і є важливим пріоритетом України в контексті реалізації її національних інтересів. Хоча спостерігаючи за відносинами України і РФ то видно, що Росія проти зовнішньополітичного курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Важелем впливу на українську зовнішню і внутрішню політику є відносини в енергетичній сфері.

Протиріччя, зумовлені розбіжностями в цілях державного розвитку України та Росії, сформували такі головні проблемні позиції на полі двосторонніх відносин:

— активний опір Росії євроатлантичній інтеграції України;

— використання РФ своїх позицій на енергетичних ринках для посилення російського впливу на українську зовнішню і внутрішню політику;

— блокування демаркації та делімітації українсько-російського кордону як державного;

— відсутність конструктивного діалогу з питань підготовки до виведення до 2017 року Чорноморського флоту РФ з місць його тимчасової дислокації на території України;

— агресивна інформаційна та гуманітарна політика Росії спрямована на включення України у власний культурний простір та української національної ідентичності [1].

Ракетно-космічна й авіабудівна галузі є тими сферами, де Україна і Росія виступають як достатньо ефективні партнери. За підрахунками, двосторонні зв’язки наближаються тут до 40 %, а у деяких вузьких галузях — до 60 %. Серед конкретних проектів, реалізація яких неможлива без двосторонньої співпраці можна виділити проект створення літака Ан-70, реалізація якого останнім часом гальмується російською стороною.

Із позитивних моментів можна назвати досягнення між урядами України та Російської Федерації домовленості про поновлення виробництва літака Ан-124-100 “Руслан”.

У протоколі, підписаному за підсумками 3-го засідання Комітету з питань економічного співробітництва Україно-російської міждержавної комісії передбачено широку кооперацію у сфері авіабудування.

Об’єднання інтелектуальних і виробничих ресурсів двох країн на паритетних і взаємовигідних умовах дозволить зміцнити позиції на світових ринках, а також сприятиме освоєнню нових ринків в умовах загострення конкуренції.

Широкі можливості для взаємовигідної економічної кооперації в космічній сфері між Україною і Росією існують у рамках проекту створення єдиного навігаційного простору України і Росії на базі системи ГЛОНАСС.

Україна є повноправним членом СОТ. Росія продовжує переговорний процес з метою набуття членства у цій організації. Україна демонструє готовність підтримати РФ на цьому шляху. Розповсюдження на РФ єдиних правил СОТ щодо торгівлі, доступу до ринків і вирішення торгівельних суперечок відповідає українським інтересам. У цьому зв’язку цілком логічним виглядає бажання України вже зараз вибудовувати торговельно-економічні відносини з Росією у відповідності з урахуванням норм і правил СОТ.

Військово-промисловий комплекс є важливою сферою економічної кооперації України і Росії. Потужні коопераційні зв’язки із російськими підприємствами мають більшість українських заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, ДП “ДК КБ “Луч”, ДГО Концерн “Техвоєнсервіс”, КП “Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.

Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і дозувати кооперацію з Україною у сфері виробництва озброєнь. Це узгоджується із обраною РФ стратегією розвитку власного виробництва зброї та підвищення самодостатності вітчизняного ВПК. Для України це означає поступове згортання коопераційних зв’язків, гальмування або навіть саботування РФ окремих проектів. За оцінками деяких експертів, втрати України від згортання оборонної кооперації з РФ можуть скласти біля 200 млн дол. щорічно. Це актуалізує питання розширення співробітництва України у цій сфері з НАТО.

Слід зазначити, що світова фінансова криза може спонукати Росію тимчасово відкласти питання вступу до СОТ і навіть ввести додаткові протекціоністські обмеження з метою підтримки російської економіки у кризовий період. Це може негативно позначитися на динаміці українсько-російської торгівлі й ускладнить доступ українських товарів на російський ринок.

Проведений аналіз дав можливість обґрунтувати загальні концептуальні підходи формування українсько-російських економічних відносин.Раціоналізація торговельно-економічних відносин з Російською Федерацією — одне з пріоритетних завдань України. Тенденції глобального та національного розвитку вимагають від обох країн формувати свої міждержавні відносини у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та налагодження кооперації. Сучасні українсько-російські економічні   відносини характеризуються налагодженням зв’язків, зокрема, у таких перспективних напрямах: енергетичне та транспортне машинобудування, суднобудування, радіоелектроніка, виробництво засобів зв’язку, приладобудування і електротехніка, автомобілебудування та металургійна промисловість. Основний акцент взаємин з РФ має бути перенесений на розвиток тих галузей співробітництва, що сприяють торговельно-економічному зростанню України.

Висновки

Отже, що стосується перспектив розвитку українсько-російських відносин у контексті сучасних світових та регіональних тенденцій і процесів слід зазначити, що останнім часом експерти-міжнародники, політики та політологи у різних країнах світу приділяють цьому посилену увагу. Думки висловлюються різні: від реалізації сценаріїв ‘Нового кавказького» чи навіть “нового балканського” геополітичного вузла до стратегії взаємодії.

Проблема подальшої формалізації відносин двох держав припускає безліч варіантів — від загальної політики добросусідства до моделей кооперативної або стратегічної взаємодії.

Оцінюючи перспективи відносин України з Росією, слід відмітити, що обидві країни, безумовно, будуть поступово рухатися на захід, враховуючи при цьому свої національні інтереси і зберігаючи свої характерні національні риси. Теоретично можливі два варіанта “дрейфу” на світові ринки: Україна і Росія разом, в основному погоджено, без розриву як історично утворених економічних зв’язків, так і тих, які доказали в наші дні свою раціональність, або самотужки, без врахування спільних інтересів і в конкурентній боротьбі між собою. Очевидно, що національним інтересам двох держав в умовах трансформації їх економік, більш відповідає перший варіант, який дозволяє більш ефективно на паритетних початках інтегруватися в економічні системи Заходу.

Тому стратегічний характер українсько-російських відносин повинен ґрунтуватися на обопільному визнані та повазі суверенного права кожної із сторін на проведення зовнішньої та внутрішньої політики на основі власних національних інтересів та цілей державного розвитку, відповідно до чинних конституційних та інших норм національного законодавства кожної держави.

Список використаної літератури

1. Єльченко В. Українсько-російські відносини : прагматизм стратегічного партнерства // Зовнішні справи. — 2010. — № 9-10. — С. 6-9
2. Задорожній О. Міжнародно-правові проблеми українсько-російських відносин // Право України. — 2012. — № 3-4.- С.106-127
3. Кузнєцов О.В. Україна і Росія в контексті європейської економіко-цивілізаційної парадигми// Світове господарство і міжнародні економічні відносини. — К.,2010. — 17 вересня. (№ 9). — С. 65-70.
4. Ліщук В.В. Стратегічне економічне партнерство в розрізі українсько-російських відносин // Легка промисловість. — 2012. — № 1. — С. 48-50
5. Майстренко І. Ще про українсько-російські взаємини [Текст] / І. Майстренко // Сучасність. — 1961. — № 7. — С. 87-90
6. Овчар І. Державно-правові механізми регулювання українсько-російських взаємин  // Вибори та демократія. — 2011. — № 3. —  С. 32—38
7. Семиноженко В. Україна — Росія: виклик нового часу [Текст] / Володимир Семиноженко // Урядовий кур’єр. — 2011. — 23 липня. — С. 6
8. Толстов С. Українсько-російський діалог : від пошуку форми до визначення змісту // Зовнішні справи. — 2010. — № 7-8. — С. 10-14
9. Українсько-російські взаємовідносини в енергетичній сфері: сьогодні і завтра [Текст] // Національна безпека і оборона. — 2010. — № 6. — С. 52-60
10. Філенко І. Українсько-російські відносини через призму російських мас-медіа / І. Філенко // Зовнішні справи. — 2013. — № 1. — С. 10-15
11. Чекаленко Л. Україна — Росія в постбіполярному світі [Текст] / Л. Чекаленко // Зовнішні справи. — 2011. — № 5-6. — С. 16-19
12. Черевень В. Україна — ЄС- Росія: шлях до гармонізації відносин [Текст] / Володимир Черевень // Голос України. — 2011. — 1 червня. —  С. 16-17
13. Шергін С. Пріоритети стратегічного партнерства та дилема неоєвразійського розвитку // Зовнішні справи. — 2012. — № 5. — С. 20-23