Вступ

Саудівська Аравія — велика держава на південному заході Азії. Офіційна назва — Королівство Саудівська Аравія. Країна займає 2/3 Аравійського півострова й низку прибережних островів у Червоному морі й Перській затоці. Саудівська Аравія межує із сімома державами: на півночі — із Йорданією, Іраком і Кувейтом, на сході — із Катаром та Об’єднаними Арабськими Еміратами, на південному сході — з Оманом, на півдні — із Єменом. Західні береги країни омиваються водами теплого Червоного моря, а північно-східні — Перської затоки. Має вигідне географічне положення; сприятливі кліматичні та ландшафтні умови для туризму та рекреації, а також різноманіття рекреаційних ресурсів.

Площа території — 2,240 тис. кв. км. Загальна протяжність кордонів — 4431 км.

1. Оцінка географічного положення (фізико-, економіко-, політико-географічне) країни

Офіційна назва країни — Королівство Саудівська Аравія. Столиця — Ер-Ріяд.

Кількість населення міста налічує понад 2,5 млн.осіб. Воно розташоване у центральній частині Аравійського п-ва, на висотах приблизно 600 м, у родючій долині Ваді-Ханіфа. Клімат субтропічний, середня температура січня становить + 14°С, липня — +33°С. За рік випадає усього до 60 мм опадів.

Ер-Ріяд у перекладі означає «Сади». Місто відоме з XVIII ст. як столиця одного з дрібних еміратів — Нед- жда. У 1773 р. воно було захоплене вахабітами. З 1821 р. до другої половини XIX ст. було столицею емірату Сау- дидів, потім потрапило під владу емірів Шаммара. У 1902 р. Ер-Ріяд захопили загони Ібн Сауда, який зробив його столицею емірату Неджд, а з 1932 р. місто стало столицею Саудівської Аравії.

Столиця є великим промисловим (тут знаходиться до чверті промислових підприємств країни), кустарно- ремісничим і торговим центром (фрукти, головним чином фініки, зернові). Функціонують нафтопереробні, цементні, харчові підприємства. Діє аеропорт міжнародного значення.

У місті чергуються традиційні мусульманські (2400 мечетей) і сучасні суспільні споруди, нові палаци і мечеті. Видатними архітектурними пам’ятками є королівський палац Мурабба (1944), палац емірів із дома Саудидів (засновників сучасної держави), королівські конюшні, величезний стадіон ім. короля Фахда. Зоопарк в Ер-Ріяді вважається одним із найкращих на Аравійському півострові.

Країна є абсолютною теократичною монархією. Глава держави — король, який одночасно є релігійним лідером країни (імамом), головою правлячої династії Саудидів і має давній почесний титул «зберігача священних мечетей». Король керує державою за допомогою указів. При ньому діє Консультативна рада у складі 90 осіб (учені, письменники, бізнесмени і члени королівської родини), які обираються на4 роки. Раду міністрів призначає король, який її і очолює. Певною мірою влада короля спирається на родину Аль Сауд, що налічує більше ніж 5 тис. осіб і є основою монархічного устрою в країні. Діяльність політичних партій та профспілок офіційно заборонена.

Держава поділена на 13 провінцій, що сформовані із 103 округів, довжина берегової смуги — 2640 км.

Кордони. На півночі країна межує з Йорданією (744 км), Іраком (814 км) та Кувейтом (222 км), на сході — з Катаром (60 км) і ОАЕ (457 км), на південному сході — з Оманом (676 км), на півдні з Єменом (1458 км). Загальна довжина кордонів — 4431 км.

Участь у міжнародних організаціях. Країна бере участь у Раді співпраці арабських держав Перської затоки, є учасницею ООН та Ліги арабських держав з 1945 р., МВФ та МБРР — з 1957 р., з 1960 р. — учасниця ОПЕК.

2. Характеристика природних умов та ресурсів:

2.1. Рельєф та клімат

У країні надзвичайно складні природні умови, що зумовлено домінуванням піщаних пустель і спекотного тропічного клімату.

Рельєф. На території країни переважають піщані та кам’янисті пустелі (понад 50%) і напівпустелі: пустеля Руб-ель-Халі на південному сході, Сирійська, Великий та Малий Нефуд на півночі, Ан-Нафуд на півдні. У центрі розташоване плато з пересихаючими ріками. Подекуди в пустелях зустрічаються оазиси.

Клімат. У країні переважає континентальний, жаркий, сухий клімат, на півночі — субтропічний, на півдніо тропічний. Середні температури січня усюди вище +10 С, липня — +30 …+35°С. На більшій частині території кількість опадів не перевищує 100 мм, у горах — до 400 мм.

2.2. Водні, мінеральні, земельні, лісові, рекреаційні ресурси країни

Ріки й озера. Постійних рік і прісних озер немає. В країні інтенсивно використовують підземні води. Однак обсяги потреб води в кілька разів перевищують темпи природного поповнення водних горизонтів.

Мінеральні ресурси. Країна багата на нафту, запаси якої становлять 35,8 млрд. т (перше місце в світі, майже 1/4 усіх світових запасів). На її території розташовані 77 родовищ нафти й газу, зокрема Гавар (найбільше нафтове родовище світу — 70 млрд. барелей) і Сафанія (найбільше офшорне родовище світу). За запасами газу країна посідає п’яте місце в світі (5,1 трлн. м3), 2/3 усіх газових родовищ є змішаними нафтогазовими родовищами. Також в країні наявні поклади вапняку, солі, глини, мармуру та гіпсу.

Рослинні і тваринні ресурси. Рослинність пустельна та напівпустельна, насамперед полин, астрагал, саксаул тощо. В оазисах ростуть аравійська акація, фінікова пальма, фруктові дерева.

Тваринний світ різноманітніший: водяться вовки, шакали, нубійські гірські козли, чимало гризунів і плазунів. У Червоному морі та Перській затоці налічується понад 2000 видів коралів, особливо цінний чорний корал.

Рекреаційні ресурси. Приблизно 3% площі країни зайнято охоронними територіями. У середині 80-х років

XVIII ст. уряд країни заснував Національний парк Асір, де водяться рідкісні види тварин, зокрема орикс (сернобик) і нубійський гірський козел.

В Мецці зберігається головна святиня ісламу — давнє святилище Кааба (у стіну якого вмонтований чорний камінь, що впав з неба), яке розташоване у внутрішньому дворі центральної мечеті Харам (Бейт-Уллах). Кожний мусульманин повинен хоча б один раз у житті здійснити сюди паломництво (хадж). Важливим релігійним центром є Медіна, в якій знаходяться Велика мечеть і гробниця пророка Мухаммеда.

Сучасні технології та розширення області геологічних досліджень та промислових розробок і особливо в питаннях пошуку, розташування, і наявності підземних вод в надрах Саудівської Аравії. Геологи Нафтової компанії Саудівської Аравії — «Сауді Арамко» встановили, що дуже глибокі водоносні шари лежать в багатьох районах північної та східної Аравії, і що найбільший водоносний горизонт в Саудівській Аравії — Вейсья (Wasia), містить більше води, ніж вся Перська затока.

3. Характеристика населення

3.1. Демографічна ситуація

Територію Аравійського п-ова з давнини населяли кочові арабські племена (араб. — «аль-араб»).

Чисельність населення. Мови. Загальна кількість населення становить 26,4 млн. осіб (2004).

Населення розмовляє на аравійських діалектах арабської мови. Літературна арабська мова розвинулася з класичної мови (фусхи), основою якої є хіджаський говір. Поширена також англійська.

Демографічні особливості. Для Саудівської Аравії характерний позитивний приріст населення (2,31% у 2004), народжуваність (29,56%0) набагато перевищує смертність (2,62%о), однак дитяча смертність залишається надто високою (52,90%). Тривалість життя чоловіків становить 73,4 року, жінок — 77,5 року. На осіб віком до 15 років припадає 38%, від 15 до 65 років — 59%, більше 65 років — 3%.

Населення Саудівської Аравії за станом на липень 2006 року, становить, близько 27 019 731 осіб, у тому числі приблизно 5,5 мільйонів іноземців-резидентів [2]. До 1960-х років велика частина населення вела кочовий спосіб життя, але в наш час[Коли?] більше 95 % населення, через швидке економічне зростання і збільшення міст більшість їх почали вести осідлий спосіб життя.

Вікова структура: 10-14 років — 38,2 % (чоловіків 5149960 / 4952138 жінок), 15-64 років — 59,4 % (чоловіки 8992348 / 6698633 жінки)

Середній вік: Разом — 21,5 років, а для чоловіків — 22 роки, для жінок — 19 років

Темпи росту населення — 1,848 % (станом на 2009 рік)

Народжуваність — 28,55 новонароджених на 1000 осіб населення

Смертність — 2,49 смертей на 1000 осіб населення

Співвідношення статей: при народженні — 1,05 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці 15-64 років: 1,34 чоловіків / 1 жінку, сумарний показник — 1,21 чоловіків / 1 жінку (станом на 2005 рік)

Коефіцієнт дитячої смертності — 11,57 смертей на 1000 новонароджених.

Очікувана тривалість життя: загальна — 76,3 років, для чоловіків — 74.23 років, для жінок — 78.48 років.

Загальний коефіцієнт народжуваності — 3.83 новонароджених припадає на одну жінку

Урбанізація — 82 % від загальної чисельності населення.

3.2. Структура населення

Більшість населення (90%) є арабами, що зберегли племінну організацію. Також в країні мешкає кілька тисяч американців та європейців (зайняті у нафтовій промисловості). Північні та східні райони країни заселяють кочівники-бедуїни.

Державною релігією є іслам ваххабістського (релігійна) толку. Майже 10% населення — шиїти. Релігійні канони визначають повсякденне життя саудівців. Основою законодавства є шаріат. У королівстві знаходяться головні святині ісламу — Мекка (батьківщина засновника ісламу Мухаммеда) та Медіна (місце, де він жив і де знаходиться його гробниця).

Переважна більшість населення Саудівської Аравії складають араби (саудівські араби — 74,2 %, бедуїни — +3,9 %, араби Перської затоки — 3 %), що здебільшого зберегли свою племінну організацію. Найбільш великі племінні об’єднання — аназа і шаммар; племена — аваза, авамір, аджман, атайба, балі, бейт Яман, бені атийя, бені муррей, бені сахра, бені яс, вахіба, давасір, дахм, джанаби, джухайна, кахтан, манасір, манахіль, муахіб, мутайр, субей, сулейба, шарарат, харб, хувейта, хутейм. Плем’я сулейба, що населяє північні райони, вважається неарабського походження і складається, за деякими даними, з нащадків хрестоносців, захоплених у полон і обернутих у рабство. Всього в країні налічується більш ніж 100 племінних об’єднань і племен.

Крім етнічних арабів, в країні проживають саудівські араби змішаного етнічного походження, що мають турецькі, іранські, індонезійські, індійські, африканські корені. Як правило, це нащадки паломників, які осіли в регіоні Хіджаз, або африканців, яких ввозили до Аравії як рабів (до скасування рабства в 1962 році в країні налічувалося до 750 тисяч рабів). Останні проживають переважно в прибережних районах Тіхамі і Ель-Хаси, а також в оазисах.

3.3. Розміщення населення

Саудівська Аравія є слабо заселеною країною з низькою густотою населення (до 8 осіб/км2), в пустелях менше 1 особи/км2. Більшість його мешкає на узбережжі, в містах та оазисах. Характерний високий рівень урбанізації (79%). Найбільші міста — Ер-Ріяд (понад2,5 млн. осіб), Джідда (2 млн.), Мекка (до 1 млн.), Медіна (750 тис.) та ін.

Загальна кількість працездатного населення — 6,62 млн. осіб, з них у сільському господарстві зайнято 12%, у промисловості — 25%, а у сфері послуг 63%. У країні спостерігається дуже високий рівень безробіття — 25% (2004), однак тут працюють також понад 5 млн. іноземних робітників (переважно з арабських країн).

4. Історія формування країни та характеристика політичного устрою

Територію Аравійського півострова з найдревніших часів (2 тис. до н.е.) населяли кочові арабські племена, що називали себе «аль-араб» (араби). У 1 тис. до н.е. у різних частинах півострова починають складатися древньоарабські держави — Мінейська (до 650 до н.е.), Сабейська (бл. 750-115 до н.е.), Хім’яритське царство (бл. 25 до н.е. — 577 н.е.). У 6-2 ст. до н.е. на півночі Аравії виникають рабовласницькі держави (Набатейське царство, що стало в 106 н.е. римською провінцією, та інш.).

Розвиток караванної торгівлі між Південною Аравією і державами середземноморського узбережжя сприяв розвитку таких центрів, як Макораба (Мекка) і Ясріб (Медіна). У 2-5 ст. на півострові набувають поширення іудаїзм і християнство. На узбережжі Перської затоки і Червоного моря, а також у Хіджазі, Наджрані та Ємені виникають релігійні громади християн та іудеїв. Наприкінці 5 ст. н.е. в Неджді сформувався союз арабських племен на чолі з плем’ям Кінда. Надалі його вплив розповсюдився на ряд сусідніх областей, включаючи Хадрамаут і східні райони Аравії. Після розпаду союзу (529 н.е.) найважливішим політичним центром Аравії стала Мекка, де в 570 н.е. народився пророк Мухаммед.

У цей період країна стала об’єктом боротьби між ефіопськими і перськими династіями. У сер. 6 ст. араби на чолі з плем’ям курейшитів зуміли відбити напад ефіопських правителів, що намагалися захопити Мекку. У 7 ст. н.е. в західній частині Аравійського півострова виникла нова релігія — іслам, і утворилася перша мусульманська теократична держава — Арабський халіфат зі столицею в Медіні. Під керівництвом халіфів наприкінці 7 ст. розгортаються завойовні війни поза Аравійським півостровом.

Переміщення столиці халіфатів з Медіни спочатку до Дамаску (661), а потім до Багдаду (749) привело до того, що Аравія стала околичною областю величезної держави. У 7-8 ст. велика частина території сучасної Саудівської Аравії входила до халіфату Омейядів, у 8-9 ст. — Аббасидів. З падінням Аббасидського халіфату на території Аравійського півострова виникло безліч дрібних самостійних державних утворень. Хіджаз, який зберігав значення релігійного центру ісламу, наприкінці 10-12 ст. залишався у васальній залежності від Фатімідов, у 12-13 ст. — Айюбидів, а потім — мамлюків (з 1425). У 1517 Західна Аравія, включаючи Хіджаз і Асір, були підкорені Османській імперії. У сер. 16 ст. влада турецьких султанів розповсюдилася на Ель-Хасу, область на узбережжі Перської затоки. З цього моменту і до кінця Першої світової війни Західна і Східна Аравія входили (з перервами) до складу Османської імперії. Значно більшою самостійністю користувався Неджд, населення якого становили бедуїни і землероби оазисів. Весь цей район являв собою безліч дрібних феодальних державних утворень з самостійними правителями практично в кожному селищі і місті, що постійно ворогували між собою.

Із IX ст. до н. є. територію сучасної Саудівської Аравії населяли кочові скотарські арабські племена. Близько 570 р. н. є. в Мецці народився Мухаммед, оголошений пророком. Він об’єднав арабські племена, що жили на заході півострова, у мусульманську теократичну державу Халіфат зі столицею в Медині. Мухаммед уважається засновником однієї з найбільших світових релігій — ісламу. У VIII ст. ця релігія поширилася на значну частину Азії та Північної Африки.

Із XIII ст. країна перебувала під владою єгипетських мамлюків, а в 1517 р. ввійшла до складу Оттоманської імперії. У середині XVIII ст. в Центральній Аравії, на території теократичної держави, що відділилася, — емірату Неджда — виникає релігійно-політична течія ваггабітів, названа ім’ям засновника Мухаммеда ібн Абдал-Ваххаба, Ваггабіти відкидали «нововведення», що з’явилися в ісламі в процесі його історичного розвитку, а також унаслідок контактів з іншими релігіями.

До початку XIX ст. більша частина Аравії була об’єднана у федеральну державу Саудідів. У січні 1902 р. емір Аб-дель Азиз аль-Сауд що одержав у європейців ім’я Ібн Сауд, захопив столицю Саудідів Ер-Ріяд і проголосив себе головою нової держави в Неджді. До кінця 20-х рр. XX ст. Ібн Сауд зміг підкорити своїй владі північну й східну частини півострова, а потім і державу Хіджаз зі священними містами Меккою, Мединою й важливим торговельним портом Джидда.

У 1932 р. Ібн Сауд проголосив створення королівства Саудівська Аравія. Однак величезна за площею держава опинилася майже позбавленою засобів існування, оскільки пустелі, які простягалися на тисячі кілометрів і займали більшу частину країни, були неродючими. «Тоді, через рік, король надав американським нафтовим компаніям концесію на розробку й видобуток нафти.

Промисловий видобуток почався в 1938 р. і став швидко набирати темпів. У 1964 р. до влади прийшов король Фейсал, що почав проведення корінних економічних і соціальних реформ. Саудівська Аравія стала одним із засновників ОГІЕК (Організації виробників та експортерів нафти), позбулася диктату іноземних компаній і почала самостійно приймати рішення щодо обсягу нафти, що добувається, і ціни на неї. Завдяки проведеним реформам і розвитку нафтового бізнесу Саудівська Аравія за нетривалий період перетворилася на одну з найбагатших країн світу.

Війна з Іраком серйозно позначилася на економіці країни. Економічні проблеми стали очевидними у 1993, коли США наполягли на тому, щоб Саудівська Аравія оплатила американські витрати під час війни у Перській затоці. За оцінками фахівців, ця війна обійшлася країні у 70 млрд. дол. Низькі ціни на нафту не дали змоги Саудівській Аравії компенсувати фінансові витрати. Бюджетний дефіцит і зниження цін на нафту в 1980-х змусили саудівський уряд урізати соціальні витрати й скоротити зарубіжні вклади королівства. Незважаючи на власні економічні труднощі, Саудівська Аравія перешкодила іранським планам штучно підняти ціни на нафту в березні 1994.

5. Характеристика економіки країни

Саудівська Аравія характеризується стабільним розвитком економіки, який базується на надходженнях від нафтової промисловості.

Сучасний стан економіки. У 2004 р. ВНП країни становив 310,2 млрд. дол., або 12 600 дол. на душу населення. Частка галузей економіки, що не пов’язана з видобутком та переробкою нафти, у ВНП збільшилася з 46% у 1970 р. до 68% у 2003 р. За обсягами іноземних інвестицій в економіку Саудівської Аравії (43% від загальної суми інвестицій), які було вкладено у 236 об’єкти (до 12 млрд. дол.), переважає американський капітал.

Загальна характеристика промисловості. Завдяки прибуткам від нафти швидко розвивається промисловість відповідно до п’ятилітніх планів, розроблених за участю провідних промислових та інженерно-консультативних компаній США.

Паливно-енергетичний комплекс. Щорічний видобуток нафти сягає 430 млн. т, з яких 390 млн. т експортується. Компанія «Арамко» видобуває 97% нафти. Валютні нафтові надходження становлять 45 млрд. дол. (приблизно 85% від усього експортного виторгу). Щорічна квота Саудівської Аравії, яка визначається ОПЕК, сягає до 1,17 млн. т на добу. Найбільші родовища нафти розташовані у східній частині країни, на узбережжі Перської затоки або на шельфі. Виробництво електроенергії становить 138,2 млрд. кВттод. Нині електрифіковано до 6000 міст й сільських населених пунктів по всій території країни.

Обробна промисловість. Розвиваються металургійна (у 1968 р. побудовано сталеливарний завод у Джідді), нафтопереробна промисловість (Джідда, Ер-Ріяд та ін.), виробництво мінеральних добрив (Даммам), хімікатів, будівельних матеріалів, пластмас, металовиробів, тканин, паперу, продуктів харчування. Саудівська Аравія є найбільшим у світі виробником прісної води (33 опріснювальні заводи країни щодня опріснюють до 2,2 млрд. л морської води, задовольняючи на 70% потреби населення у питній воді).

Кустарна промисловість. Не втратили свого значення і традиційні ремесла: ткацтво, шкіряне і гончарне виробництво.

Сільське господарство. У ВВП його частка становить понад 6,4%. Країна повністю позбавлена постійних водотоків. За останні 20 років вдвічі збільшилися площі орних земель, а сільськогосподарське виробництво зросло у 3 рази, що пов’язано з широким використанням підземних вод для зрошування полів. Землі, придатні для обробки, займають менше 2% території, мають площу понад 3 млн. га.

Рослинництво. В країні вирощують пшеницю, фініки, овочі та квіти. В оазисах культивують ячмінь, кукурудзу, просо, каву, люцерну й рис.

Тваринництво. Розводять верблюдів, овець, кіз, віслюків та коней, виробляють молочні продукти, яйця, рибу, птицю.

В Саудівській Аравії збудована сучасна транспортна мережа. Протяжність автошляхів сягає 152 044 км, з яких з твердим покриттям — понад 45,4 тис. км. Побудоване Трансаравійське шосе. Автопарк нараховує 1,7 млн. пасажирських і 1,1 млн. вантажних машин. Довжина залізниць становить 1392 км. Великою є мережа нафтопроводів (5400 км) та газопроводів (2200 км). Функціонують 25 аеропортів (у тому числі 3 міжнародні). Авіаційний парк містить 113 транспортних та пасажирських літаків. «Саудівська національна компанія морських перевезень» володіє 71 судном загальною тоннажністю понад 1,3 млн. бр.-реєстр. т. Морськими портами є Джідда, Даммам, Рас-Танну- ра. Більше 60% внутрірегіональних перевезень здійснює Саудівська Аравія.

У 2004 р. зовнішньоторговельний обіг досяг 149,2 млрд. дол. Основними статтями експорту (113 млрд. дол.) є нафта і нафтопродукти, овочі, яйця, м’ясо. Велика частина прибутків від зовнішньої торгівлі інвестується за кордон у вигляді допомоги іноземним державам (зокрема, Єгипту, Йорданії та іншим арабським державам) Імпортують (36,2 млрд. дол.) здебільшого промислове і наукове устаткування, транспортні засоби, озброєння, продовольство, будівельні матеріали, продукцію хімічної промисловості, тканини й одяг.

Основні торгові партнери — СІЛА, Японія, Велика Британія, Німеччина, Сінгапур, Франція. Товарообіг з Україною становить 244 млн. дол. (2004).

6. Участь у міжнародних організаціях

Членство в міжнародних організаціях — член ООН, МВФ, Ліги арабських держав, ОПЕК.

Зовнішня політика Саудівської Аравії орієнтована на збереження за королівством ключових позицій на Аравійському півострові, серед ісламських держав і держав-експортерів нафти. Дипломатія Саудівської Аравії захищає і просуває інтереси ісламу в усьому світі. Незважаючи на союзницькі відносини з Заходом, Саудівська Аравія часто піддається критиці за поблажливість до ісламу.

Відомо, що Саудівська Аравія була одним з трьох держав, що визнали правління талібів в Афганістані. Саудівська Аравія є батьківщиною лідера терористичної організації «Аль-Каїда», Усами бін Ладена, а також багатьох командирів і комбатантів, що билися проти федеральних військ в Чечні. Чимало чеченських сепаратистів знайшли притулок у цій країні після закінчення бойових дій. Складні відносини складаються також з Іраном, оскільки і Саудівська Аравія, і Іран, будучи центрами двох основних гілок ісламу, претендують на неформальне лідерство в ісламському світі.

Висновок

Отже, Саудівська Аравія – одна з найбільших нафтодобувних країн світу. Уряд заохочує розвиток приватного сектора і змішаних компаній з участю іноземного капіталу. Основні галузі промисловості: нафтова і нафтопереробна, цементна, конструкційних матеріалів. Нафтова промисловість забезпечує понад 80% надходжень в державний бюджет і понад 95% вартості експорту. Транспорт: залізничний, автомобільний, трубопровідний, морський. У 1997 протяжність шосейних доріг становила 43 200 км, а місцевих – 96 000 км. У 1986 було завершене будівництво 24-км шосе, прокладеного по греблі, що з’єднала Саудівську Аравію і Бахрейн. Гол. морські порти: Джідда, Даммам, Ель-Джубайль, Янбу і Король-Фахд. У середині 1990-х років в країні діяли три міжнародних і 22 регіональних та місцевих аеропорти. Мережі комунікацій в Саудівській Аравії вважаються найпередовішими у всьому регіоні.

Список використаних джерел

1. Айвазова С.Г. Саудовская Аравия: за и против.- М.: Наука, 1990. – 521 с.
2. Актуальные проблемы развития торговли, гостиничного хозяйства и туризма в условиях рыночных отношений. – К.: КТЭИ, 1993. – 82 с.
3. Арсеньев Э.А. Саудовская Аравия в истории. — М.: Политиздат, 1994. – 463 с.
4. Васильев А.М. История Саудовской Аравии (1745–1982). — М., 1982.
5. Васильев А.М., Вобликов Д.Р. Саудовская Аравия. – В кн.: Новейшая история арабских стран Азии. — М., 1985. – 438 с.
6. Горбунова Н.М. и др. Саудовская Аравия. – В кн.: Новейшая история арабских стран Азии. 1917–1985. — М.: Просвещение, 1988. – 426 с.