Вступ

Піренеї — гори, які утворюють природний кордон між Францією та Іспанією. Простяглися на 435 км від Біскайської затоки до Середземного моря(Капе де Креус). Найвища вершина — Піко-де-Анета (3404 м).

Піренеї — альпійська складчаста система з монолітною осьовою зоною. На заході розвинені вапняки, карст; в центрі — переважно кристалічні породи, альпійські форми рельєфу, льодовики (площа бл. 40 км2); на сході хребти знижуються, чергуючись з міжгірними западинами. Родовища бокситів, залізних руд.

Піренеї старші за Альпи: їх відклади були спочатку депоновані біля берега у палеозої та мезозої. Між 100 и 150 млн. років тому, Біскайська затока розпочала розширення і витискування сучасної Іспанії в бік сучасної Франції. Інтенсивний тиск і підняття земної кори було під час всього еоцену.

Східна частина Піренеїв складається з: граніту та гнейсів.А західна частина з граніту та вапняку.

1. Особливості природних ресурсів Піренеїв

Піренеї (середня висота біля 2500 м, найвища вершина Ането — 3404 м) — друга в Європі після Альп гірська система, тягнеться уздовж границі Іспанії й Франції. Піренеї вважаються однієї з найбільш важкодоступних гірських систем Європи (тому що всі перевали відрізняються значною висотою — 1500- 2000 м). Донедавна єднальну Іспанію й Францію залізниці  обходили Піренеї уздовж берегів Біскайської затоки. Крім важкопроходності Піренеї відрізняються мальовничістю, що їм надають льодовикові форми рельєфу, численні гірські озера, водоспади, льодовики, сніжники, глибокі карстові прірви й печери. На півдні піднімається гірський ланцюг Кордильєра- Бетика). Тут у гірському масиві Сьєрра-Невада (Сніжні гори) перебуває найвища вершина всієї Іспанії — гора Муласен (3478 м). Своя назва цей гірський масив одержала тому, що на його вершинах протягом  майже всього літа зберігається сніг і є невеликий льодовик Корраль, самий південний у Європі.

Поширення вапняків сприяє розвитку карстового рельєфу, утворенню стрімчастих, скелястих схилів і гострих вершин, що надає південній Іспанії неповторний колорит і мальовничість. На головному острові Канарських островів — Тенерифі – перебуває мальовничий вулкан.

У південній частині країни розкинулася єдина велика рівнина — Андалуська. По ній протікає одна з головних рік Іспанії Гвадалквівір, її нижня частина судноплавна. Інші ріки Іспанії — Тахо, Дуэро, Ебро, Гвадіана — відрізняють різкі перепади рівня води по сезонах, стрімкий плин, наявність порогів. Цей природний «недолік» використовується для організації рафтингу[2, c. 59-60].

Королівство Іспанія — держава на південному заході Європи, яка займає 85 % території Піренейського півострова. Загальна площа — 504,8 тис. км2, населення — 40,5 млн осіб, з яких 77 % — мешканці міст. Іспанія має вихід до Атлантичного океану, омивається водами Біскайської затоки і Середземного моря.

Геотуристичне положення країни напрочуд вигідне. Вона має вихід до узбережжя теплих морів, розташовується у безпосередній близькості від головних споживчих туристичних ринків на території з ландшафтним розмаїттям і комфортними погодно-кліматичними характеристики, які притаманні для значної частини території країни протягом більшої половини року. До специфічних рис геотуристичного положення Іспанії належить наявність двох міст на території Африки та острівних територій, природні умови яких дозволяють цілорічно розвивати пляжно-купальний відпочинок. Королівство володіє унікальною культурною спадщиною, яка стала наслідком тривалої взаємодії християнського й ісламського світів.

Іспанія багата на природні, суспільні і подієві туристичні ресурси.

На території країни виділяються три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря з м’якими вологими зимами та спекотним сухим літом; континентальний пояс у внутрішніх районах країни з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1 600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів за рік і лише приблизно 20 % — понад 1 000 мм.

Температури скрізь, окрім внутрішніх районів, у цілому помірні. На північному заході пересічна температура січня складає +7° С, а серпня — +21° С; на східному узбережжі, відповідно +10° С і +26° С. Зими у внутрішніх районах холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні буревії. Літо тут спекотне: середня температура липня і серпня — +27° С. У Мадриді пересічна температура січня становить +4° С, а липня — +25° С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетики, клімат там близький до африканського із дуже сухим і спекотним літом. Це область вирощування фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Улітку найбільш спекотна погода тримається в районі Андалузької низовини. На південному узбережжі пересічна температура серпня — +29° С, але іноді температура вдень підвищується до +46° С; зими м’які, пересічна температура січня — +11° С. [7, c. 86-87]

Невелика за площею і кількістю населення (92,3 тис. км2; 10,1 млн осіб) Португальська Республіка щороку приймає понад 10 млн туристів. Країна займає південно-західну частину Піренейського півострова і має широкий вихід до Атлантичного океану. Периферійність геотуристичного положення стосовно європейського туристичного споживчого ринку, яка компенсується значним ресурсним потенціалом, не є суттєвою перешкодою на шляху розвитку туризму. Наявність острівних територій, у межах яких погодно-кліматичні умови дозволяють відпочивати цілий рік — особливість геотуристичного положення країни.

Іспанія вважається найбільшою «мисливською» країною в Європі. На півночі країни в букових і дубових лісах Кантабрійських гір розташувався великий мисливський заказник Саха. Тут полюють на ведмедя, кабана, козулю, вовка, сарну, куріпку, бекаса.

На кордоні Франції та Іспанії розташоване Князівство Андорра, відоме своїми гірськолижними курортами, зоною безмитної торгівлі і, відповідно, значно дешевшими товарами та аквапарками. Андорра — невелика держава навіть за європейськими мірками. Її площа — 468 км2, населення 65 тис. чоловік. Головний вид туристичних ресурсів — гірські ландшафти, які стали основою розвитку гірськолижного і кліматотерапевтичного відпочинку. Найбільшу славу мають гірськолижні курорти Паль-Арінсаль, Ордіно-Аркаліс. Соль-деу-Ель-Тартер вважається найбільш популярним курортом, де катаються як новачки, так і затяті гірськолижники, а Пас-Де-Ла-Каса-Грау-Руж — ідеальне місце для досвідчених лижників. Паль-Арінсаль підходить для новачків та тих, хто навчається [1, c 117-118].

2. Рекреаційні ресурси Піренейського регіону

Положення Піренейського півострова на виході із Середземномор’я поблизу африканського материка зробили його найважливішим перехрестям світової історії розвитку культур і цивілізацій. Він залучав іберійців, кельтів, фінікійців, греків, римлян. В 8 в. майже вся територія Іспанії виявилася під владою маврів (арабів і берберів), вторгшихся з Африки.

Лише на півночі збереглися невеликі християнські королівства (Кастилія й Арагон), які стали вогнищами реконкісти — визвольної війни. Формування єдиної держави відбувається в 15 сторіччі. Запозичивши в арабів морську культуру, Іспанія перша серед європейських країн уживає тривалі морські експедиції (подорожі Колумба до берегів Америки, перше кругосвітнє плавання Магеллана), розширює свої колоніальні володіння в Америці, Африці, Азії й стає світовою державою, досягши в 16 в. найвищої могутності. У першій третині 19 століття Іспанія втрачає колишню славу й зараз із до числа середньо розвинутих країн.

Іспанія — країна з багатовіковою культурою, у якій зустрічаються нашарування різних історичних епох і релігійних напрямків, становлячи основу багатих культурно-історичних рекреаційних ресурсів країни. Найбільш древні пам’ятники на території Іспанії ставляться до епохи палеоліту — наскальні малюнки на стінах печери Альтамира. Із часів іберів, що населяли Піренейський півострів в 1 тисячоріччі до нашої ери, збереглися руїни кам’яних стін у Таррагоне. Про римлянах нагадують цивільні будівлі, зведені в 107- 102 роках до нашої ери — водопроводи, мости, акведуки, амфітеатри (у Мериде, Сагунто), арки (у Медисанели, Барії). Добре зберігся шестиарочний кам’яний міст біля Алькантари на р. Тахо, посередині мосту — тріумфальна арка висотою 57 м, а на березі ріки — невеликий храм [6, c. 134-135].

Головний осередок природних туристичних ресурсів Іспанії — середземноморське узбережжя та острови (рис. 1).

Рис. 1. Туристичні центри Іспанії

Середземноморське узбережжя включає відомі курортні зони: Коста Брава, Коста дель Маресме, Коста дель Гарраф, Коста Даурада, Коста Азаар, Коста Бланка, Коста дель Соль. Виділяється також острівна частина, в яку входять Майорка, Ібіса, Гран Канарья, Тенеріфе.

Коста Брава, що в перекладі означає «дикий, скелястий берег» — знамените узбережжя Каталонії, що простягнулося від кордону з Францією до курортного міста Бланес.

Скелі, які обриваються в море і дивовижні піщані пляжі — особливі риси ландшафтів цієї частини узбережжя. До найбільш відомих туристичних центрів Коста Брава належать Паламос, Льорет де Map (популярний молодіжний курорт), Бланес, що славиться своїм ботанічним садом.

Коста дель Марісме («болотистий берег») — наступна на південь частина узбережжя Каталонії. Найбільш відомі туристичні центри — Малграт де Map, Пінеда де Map, Калелла та ін.

Далі на південь лежить узбережжя Коста Даурада — «золотий берег», названий так за морські пляжі з дрібного м’якого жовтого піску. Гордістю Коста Даурада є другий за величиною тематичний парк Європи — Порт Авентура.

На території області Валенсія розташована 120-тикілометрова частина узбережжя під назвою Коста Азаар з центром у місті Кастельон.

На південь від Валенсії розкинулася знаменита Коста Бланка — «білий берег» — частина узбережжя з відомими курортами Ганді, Хавеа, Бенідорм, Аліканте. Бенідорм, зокрема, відомий тим, що на околицях знаходиться тематичний парк Терра Мітіко, де в мініатюрі представлені давні легендарні цивілізації Середземномор’я. Територія Валенсії — це не тільки середземноморське узбережжя, а і внутрішні аграрні райони, які представляють інтерес для мандрівників через значну кількість природних заповідників.

На крайньому півдні Андалусії розташований відомий курортний район — узбережжя Коста-дель-Соль — «берег сонця». Ця частина Іспанії відома фешенебельними курортними центрами.

Великою популярністю серед туристів користується острівна частина країни. Канарські острови розташовані навпроти африканських берегів, за 1000 км від Піренейського півострова. Завдяки комфортному клімату протягом усього року і чудовим пляжам, Канари надають можливість насолоджуватися красою моря протягом усього року. Санта Круз, Пуерто де ла Круз і пляжі у південній частині острова Тенеріфе; пляжі Лас Плайас дель Інглес і Маспаломас на острові Гран Канарья; Пуерто дель Кармен на острові Лансароте і Корралехо на Фуертевентура — ось лише деякі з місць найбільшого напливу туристів [5, c. 104-105].

У територіальній структурі туристської індустрії Іспанії зложилося кілька великих рекреаційних районів і центрів. Головні райони міжнародного туризму в Іспанії сформувалися на узбережжя Середземного моря, Атлантичного океану, на Канарських і Балеарські островах. Вони спеціалізуються на спортивно-оздоровчій рекреації: відпочинок на узбережжя, морські види туризму. Уздовж берегів Іспанії суцільним ланцюжком тягнуться приморські курорти, групуючись у кілька основних курортних зон.

До туристичних ресурсів Португалії належать мозаїчні ландшафти: гори і долини у північній і центральній частині змінюються рівнинами у південних широтах. Тут м’яка зима і спекотне літо, яке пом’якшується впливом Атлантики. На океанічному узбережжі велика кількість зручних пляжів. У багатьох містах сконцентровані унікальні пам’ятки матеріальної та духовної культури. Особливо виділяються Лісабон і Порту.

Острів Мадейра разом із островом Порту Сайту і незаселених островів-заповідників утворюють архіпелаг, який ось вже протягом трьох століть є одним із популярних європейських туристичних напрямків. Мадейра знаходиться в 500 км від узбережжя Африки і в 1 000 км від континентальної частини Португалії.

Важливою туристичною принадою Португалії є Азорські острови, розташовані в Атлантичному океані.

Португалія оригінально розпорядилася частиною своїх архітектурних пам’яток: середньовічні заїжджі двори, замки, палаци і маєтки переоснащені під сучасні засоби розміщення туристів, які називаються поузади. Вони мають сучасний інтер’єр, обладнані новітнім устаткуванням, але зберігають архітектурні, декоративні та гастрономічні особливості тих районів Португалії, де вони розташовані.

На південному закрайку Піренейського півострова розташована єдина у межах Європи залежна територія — Гібралтар. Довжина берегової лінії цієї колонії становить 12 км, а загальна площа території, зайнятої переважно скелями — всього 6,5 км2. Перебуваючи під юрисдикцією Великої Британії, територія Гібралтару продовжує залишатися предметом суперечок між Іспанією та Великою Британією.

Економіка країни знаходиться у прямій залежності від британської економічної допомоги, доходів від туризму, обслуговування кораблів, банківської та фінансової діяльності.

В останні роки Гібралтар перетворився на визнаний центр парусного спорту і туризму. Туристів приваблює екзотичність території, можливість дешевого шопінгу, тому що ціни на товари набагато нижчі, ніж у більшості країн Європи. На гібралтарському узбережжі скелі фактично не лишили місця для організації пляжно-купального відпочинку. Але в останні роки швидкими темпами створювалися штучні пляжі, що перетворило Гібралтар на незвичайне і нове місце відпочинку.

Традиційно Піренейський півострів вважається одним з найбільш популярних напрямків літнього відпочинку, але тут сформувалося кілька центрів гірськолижного туризму й спорту. Лижний сезон на Піренеях починається в листопаді, закінчується в березні. Найбільш популярні райони катання на лижах — Піренеї й Сьєрра-Невада. Піренеї перетворилися у великий район міжнародного туризму, що спеціалізується не тільки на зимових, але й гірських видах відпочинку: гірськолижний, маршрутний (пішохідний, велосипедний, лижний), альпінізм, скелелазіння, спелеотуризм [7, c. 156-157].

Висновки

В прикордонних регіонах Піренейського півострову політики і дослідники працюють над низкою сценаріїв, щоб з’ясувати, чи потрібно прикордонному регіону (чи буферній зоні), котрі інколи лежать поза зоною економічного розвитку, надавати більшого значення як територіям взаємозв’язків (економічної синергії). На Піренейському півострові регіоналізація вважається одним з пріоритетів серед європейських викликів. Натомість, процес регіоналізації, що триває в Португалії, передбачає виникнення регіонів політичного і адміністративного характеру та децентралізацію влади і ресурсів.

Незмінно потужним, на рівні 450-500 млн візитерів щороку, лишається обсяг туристичного потоку до країн Європейського туристичного регіону. Такий стан речей обумовлений впливом кількох груп чинників.

По-перше, потужний і багатоманітний туристичний природний і культурно-історичний потенціал: тисячі кілометрів морських пляжів, освоєні гірські системи, мозаїчність і різноманітність ландшафтів, рясна річкова й озерна мережа, багаті бальнеологічні ресурси, багатство різноманітних історичних, архітектурних і археологічних пам’яток, значна кількість культурних, сакральних і техногенних атракцій (мегаліти, монастирі, церкви, музеї, тематичні парки, аквапарки, розважальні заклади тощо), численні події, які використовуються у туристичній індустрії і формують значні туристичні потоки.

По-друге, сприятливі соціально-економічні та суспільно-географічні чинники: високий рівень економічного розвитку більшості країн регіону, якісна транспортна і соціальна інфраструктура, тісне сусідство держав, давні та багаті культурні традиції, у тому числі напрацьована культура відпочинку і подорожі, релігійна й етнічна толерантність, притаманна населенню більшості країн Європи, відносно низький рівень злочинності і висока безпека життя, якісні трудові ресурси, традиційно високий рівень розвитку туристичної індустрії та якості обслуговування.

По-третє, сприятливий політичний клімат: давні демократичні традиції суспільно-політичних устроїв, стабільність політичної ситуації в більшості європейських країн, функціонування Європейського Союзу, формування єдиної єврозони і спрощення процедур в’їзду — виїзду туристів, що дозволяє безперешкодно відвідувати ряд країн.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв О.Є. Політико-географічний простір сучасного світу Довідник. — К.: Шкільний світ, 2010. – 128 с.
2. Масляк П.О. Країнознавство/ Підручник. — К.: Знання, 2008. — 292 с.
3. Николаенко Д.В. Рекреационная география: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001.
4. Романов А.А., Саакянц Р. Г. География туризма: Учебное пособие. — М.: Советский спорт, 2002.
5. Самойленко А.А. География туризма: учебное пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.
6. Смаль І.В. Географія туризму та рекреація: словник-довідник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2010.
7. Смаль І.В. Туристичні ресурси світу / Ніжин: Видавництво Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, 2010. — 336 с.
8. Стафійчук В.І. Туристичне країнознавство: туристичні ресурси світу. Європа, Азія, Австралія та Океанія : [навч. посіб.] / В. І. Стафійчук, О. Ю. Малиновська. — К. : Альтерпрес, 2009. — 427 с. — (Серія «Бібліотека професійного менеджера»).
9. Юрківський В.М. Країни світу. Довідник. — К.: Либідь, 1999.