Вступ

Університет імені Рупрехта Карла розташований на березі річки Неккар. Заснував його курфюрст Рупрехт I, і сталося це 1386 року. Загальна кількість перших студентів становила 600 осіб. Їм пропонувалося на вибір чотири класичних факультети: теології, права, філософії та медицини. До університету запрошували професорів з Праги та Відня.

Гейдельберзький університет – найстаріший у Німеччині. Сьогодні в ньому навчається майже 30 тисяч студентів. Починаючи від 2007 року, він носить статус елітного вищого навчального закладу.

Сучасний Гейдельберзький університет має репутацію одного з найкращих вузів Німеччини. Так, різноманітні рейтинги доводять зокрема високу якість викладання тут юриспруденції. По результатах соціологічних опитувань викладачів Гейдельберг завжди лідирує в таких дисциплінах, як історія, фізика, математика, педагогічні науки.

Провідним осередком наукових досліджень є медичний факультет. У тісному зв’язку з факультетом працює клініка ім. Карла Рупрехта. Гасло клініки та факультету – «Лікування через науку». Спираючись на результати досліджень, здійснених на базі лабораторій клініки, лікарі та наковці постійно збагачують сучасну лікувальну практику новими методами, вдосконалюють вже існуючі засоби лікування.

Німецький центр досліджень раку при Гейдельберзькому університеті продовжує традицію онкологічних досліджень, засновником якої став відомий хірург, спеціаліст по лікуванню раку Вінценц фон Черні (1842-1916). Університет є партнером численних медичних закладів таких, як Європейська лабораторія молекулярної біології, Інститут медичних досліджень Макса Планка, Лабораторія молекулярної онкології.

У Ґейдельберзькому університеті навчалися й видатні росіяни – мандрівник, антрополог, географ та етнограф українського походження Микола Миклуха-Маклай. Поет Осип Мандельштам два семестри вивчав у Гейдельберзі романістику.

1. Історія становлення та розвитку Гейдельберзького університету

Університет був заснований курфюрстом Рупрехтом І за бажанням римського тата Урбана VІ в 1386 році, щоб дати його розрізненим володінням, Пфальцу на Рейні, центр духовного життя, залучити іноземців і виховувати церковних діячів і державних чиновників у власній країні. Підґрунтям утворення університету став Великий західний розкол католицької церкви: випускники Сорбони, що підкорялися авіньонському татові Климентові VІІ, не могли служити в церквах Пфальца, керованих татом римським, тому виникла потреба у власному теологічному утворенні. Перші професори в Гейдельберг приїхали з Парижа й Праги. Ректором — засновником університету став Марсилій Інгенський, прихильник номіналізму, що довгий час викладав в університеті у винятковому порядку.

На момент підстави він став четвертим по старшинству після болонського, празького й віденського університетів на території Священної Римської імперії й першим університетом на території сучасної Німеччини.

Установчі грамоти датовані 1 жовтня 1386 року. 18 жовтня того ж року відбулася церковна меса, що відкрила стіни університету, а наступного дня  почалися заняття. У той же день була отримана й срібна університетська печатка, чий відбиток є логотипом університету.

Спочатку університет випробовував гостру недостачу в приміщеннях. Заняття проходили в приміщеннях монастирів августинців і францисканців. Більші зручності університет одержала після того, як курфюрст Рупрехтом ІІ вигнав євреїв з Гейдельберга й передав  будинки, що звільнилися, університету. Будинок синагоги був перероблений під Маріїнську капелу й служив аудиторією. Для фінансування університету курфюрст Рупрехт ІІІ заснував монастир Святого духу, церква Святого духу стала одночасно й церквою університету, поки в XІХ столітті її функції не перейняла церква Святого Петра.

Курфюрсти піклувалися про свої університети, але також активно втручалися й у його автономію. Вони розвивали й нові духовні плини, наприклад гуманізм. Так Фрідріх І Переможний провів важливу університетську реформу: на теологічному факультеті було дозволено викладати реалізм, що означало деяку волю викладання. Одночасно на юридичному факультеті стало вивчатися не тільки церковне, але й світське право. Надвірний радник Фрідріха Й Андреас Гартмани вперше за всю багатовікову історію університету обирався на пост ректора з 1463 по 1495 рік. Серед каноніків церкви Святого духу був його родич, Гартман Гартманни, що в 1510 році заснував найстаршу стипендію університету, що проіснувала до 1949 року.

Незважаючи на Гейдельберзький диспут Мартіна Лютера 1518 року, університет довгий час був глухий до Реформації. Хоча канцлер Курпфальца, Гартман Гартманни Старший, син колишнього ректора, намагався схилити курфюрста Фрідріха ІІ в 1546 році вибрати ректором університету євангелічного проповідника церкви Святого духу, Генріха Штолля, всупереч волі    професорів, що сповідають стару віру, однак Реформація торкнулася тільки факультет вільних мистецтв. Лише курфюрст Оттгенрих перетворив весь університет в 1556 році у Вищу школу євангелізму. У зв’язку із цим він почав    реформу, що має найважливіше значення: відтепер студенти повинні були відвідувати заняття у світському одязі, а не в прийняті донині рясах. На теологічному факультеті обов’язковими для вивчення стали давньоєврейська й давньогрецька мови, на медичному факультеті більша увага стали приділятися практичній стороні освіти.

Завдяки курфюрстові Фрідріху ІІІ в другій половині XVІ століття Гейдельберг став центром європейської культури й науки й одержав особливе значення як вища школа кальвінізму. Гейдельберг став «німецькою Женевою», тобто  центром кальвіністської вченості, що залучало в університет професорів і студентів з усією Європи. При участі теологічного факультету в 1563 році виник знаменитий Гейдельберзький катехізис. Поряд з кальвінізмом наприкінці  XVІ століття існував і так званий пізній гуманізм. У цей період тут трудилися такі відомі особистості як Пауль Шеде, Ян Грутер, Мартін Опиц, Юлій Вільгельм Цинкгреф і Маттеус Меріан.

Період розквіту тривав до 1618 року. Тридцятирічна війна важко далася університету. Заняття неодноразово переривалися. В 1622 році всесвітньо відома Гейдельберзька бібліотека була перенесена в Рим. Відкриттю університету після війни перешкодило повне руйнування Гейдельберга військами Людовика XІ в 1693 році. Університет знову закрився на кілька років.

В XVІІІ столітті в Гейдельберзі панувала інтелектуальна посередність. Більшість професорів бути єзуїтами, що затримуються в Гейдельберзі лише ненадовго. Інші професорські посади передавалися в спадщину, що не сприяло належному науковому рівню. Евангеліський характер навчання був знищений запізнілою Контрреформацією. Розтрати фінансових засобів і революційні війни кінця XVІІІ століття позбавили університет його майна й незалежних доходів.

Ще в XV сторіччі курфюрст Фрідріх І вимагав, щоб при університеті був створений карцер. Тоді керівництво відхилило цю вимогу як зайву й університет обходився без карцеру ще 100 років. Нарешті тюрма таки була відкрита в 1545 році. В офіційному документі відкриття карцеру обґрунтовано прагненням «розмістити блукаючих містом студентів».

За тодішнім законом, студентам, як і усім мешканцям міста, було заборонено переміщатися вулицями після настання темряви, якщо в них не було достатніх причин на це. До спорудження карцеру було заведено стягувати з таких «правопорушників» грошові штрафи. Відтепер за нічні блукання молодих людей карали тюремним ув’язненням.

У ХVII сторіччі в результаті освітньої реформи термін навчання в школі збільшився. Тепер школу закінчували вже в 17 років, а не в 14-15, як раніше.

Це призвело до зростання віку студентів і, відповідно, зміни характеру злочинів. Колись ув’язненням каралися майже безневинні хлоп’ячі витівки. Провини ж 17-річних юнаків майже дорівнювали серйозним злочинам дорослих. Так, студенти дуже часто «забували» повертати борги. Більш того, нерідко спудеї досить серйозно бешкетували в місті, іноді навіть застосовуючи при цьому зброю. Певно, боючись майбутньої помсти таких лиходійників, керівництво університету ввело нове правило: по завершенню терміну ув’язнення студенти мали принести клятву, що вони відмовляються від будь-якої помсти своїй alma mater за те, що були засуджені.

Керівництво університету досить серйозно ставилося до свого обов’язку чинити правосуддя.

В 1735 році на Університетській площі поруч із «Domus Wіlhelmіna», відомим сьогодні під ім’ям «Alte Unіversіtat» («Старий університет» — ньому.), з’явився новий головний будинок університету.

Перехід Гейдельберга у володіння Бадена в 1802 році привів до повторного створення університету. Університет був реорганізований і став державно фінансованою навчальною установою. Університет додав ім’я першого великого герцога Карла Фрідріха Баденського до ім’я свого засновника й з тих пор іменує себе Гейдельберзьким університетом імені Руперта й Карла. Університет тих часів сповідав новий гуманізм, але й романтики знайшли своїх прихильників серед професорів і студентів університету. У Гейдельберзі два роки викладав Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Фрідріх Шлоссер заснував тут власну школу політичних історичних наук, лікар Максиміліан Йозеф фон Келіус залучав пацієнтів з усією Європи. Професори Гейдельберга були представниками домартовського лібералізму, багато хто з них в 1848 році були членами Франкфуртського національних зборів. У той час як природничі науки в особі Роберта Бунзена, Густава Кірхгофа й Германа Гельмгольца переживали своя зоряна година, Гейдельберг зразка XІ століття був відомий, насамперед , як юридичний університет.

В 1886 році університет відсвяткував свій 500-літній ювілей.

На початку століття в університеті викладали обоє найважливіших представника Баденської школи: Вільгельм Виндельбанд і Генріх Риккерт. Гейдельберг був ліберальним світовим університетом. Це було видно не тільки по припливі численних іноземних студентів, але й по особливому гейдельберзькому дусі, міждисциплінарним бесідам, інспірованим Максом Вебером і його друзями, насамперед  теологом Ернстом Трельчем, і навкруги молодих учених.

У часи Веймарської республіки Гейдельберг уважався оплотом демократичного духу, підтримуваного такими професорами як Карл Ясперс, Густав Радбрух, Мартін Дибеліус, Альфред Вебер. На побудованому Карлом Грубером на американські пожертвування будинку Нового університету з’явився напис-присвята Фрідріха Гундольфа: «Духу живучий». Тут слухав лекції по літературі представник націонал-соціалізму Йозеф Геббельс. Студентство ставало усе більше радикальним, так студент-пацифіст Эмиль Гумбель був змушений покинути стіни університету. У науковому плані особою університету того часу були філософський і юридичний факультети. Але нові шляхи прокладались, і, насамперед  Лудольфом Крелем з його концепцією цілісної медицини. Тут також працювали довгі роки фізик Філіп Ленард.

Університет Гейдельберга став першим університетом Німеччини, що вітали націонал-соціалізм. Це привело до звільнення великої кількості доцентів єврейського походження, а потім і до виключення студентів по політичних і расистських причинах. Багато хто були змушені емігрувати, два професори стали жертвою терору. У спаленні книг на Університетській площі брали активну участь, насамперед , співробітники університету (спалення книг в 1933 році в Німеччині). Особлива участь у ньому приймали представники молоді, і згодом  університет став сповідати відверто фашистські настрої. Присвята на будинку університету «Духу живучий» було перероблено в «Духу німецькому», і багато хто, навіть серед професорів, служили цьому девізу.

У Другій світовій війні університет не постраждав, але вимагав духовного відновлення. Під керівництвом філософа Карла Ясперса був розроблений новий устав, у якому університет зобов’язався «служити живучому духу правди, справедливості й людинолюбства». Першим ректором післявоєнних часів став хірург Карл Генріх Бауер. Університет був розділений і просторово: факультет природничих наук і частина медичного факультету переїхали в університетські будинки в Нойенгеймер Фельд, у той час як гуманітарні науки залишилися в старому місті. Стародавня клініка в Бергхайме була розширена.

Реформи змінили й структуру університету: якщо від дня підстави університет складався із чотирьох факультетів (теологічного, юридичного, медичному й філософського), до яких лише в 1890 році був приєднаний п’ятий — факультет природничих наук, те починаючи з 1969 року, університет був розділений на 16 факультетів. В 1968 р. в університеті був організований Соціалістичний колектив пацієнтів. Кількість студентів постійно росло, у ювілейний 1986 рік ( 600-летие університету) у Гейдельберзі навчалося 27 тисяч студентів. Вони становили гнітючу частину населення Гейдельберга. Також і традиційно велика кількість іноземних студентів за післявоєнні роки відновилося.

2. Сучасний стан Гейдельберзького університету

Сьогодні «Ruperto Carola», як університет у Гейдельберзі називають латиністи, пропонує студентам широкий спектр спеціальностей. Майже 30 тисяч молодих людей навчаються на 12 факультетах цієї альма-матер. На Їхній вибір — 88 спеціальностей: від єгиптології до зубної медицини. 2007-го року цей ВНЗ потрапив у дев’ятку найкращих університетів Німеччини. Він поставив собі за мету знайти відповіді на «великі запитання людства».

Як і в інших елітних вищих навчальних закладах, велику роль тут відіграє здобуття освіти, що виходить за межі вибраних спеціальностей. Так при університеті свого часу заснували міждисциплінарні науково-дослідні центри, в яких не тільки спільно працюють міжнародні науковці, але які також сприяють діалогу й обміну між різними науками – наприклад, гуманітарними й природничими.

Окрім цього, Гейдельберзький університет дбає про свої молоді наукові кадри. Для них пропонуються підготовчі семінари, які допомагають молодим професорам об’єднувати викладання та наукові дослідження.

У старій частині міста Гейдельберг вирує студентське життя. Чимало старовинних будівель у стилі бароко належать університету. Але досить зробити кілька кроків і опиняєшся на мальовничих галявинах на берегах річки Неккар, де можна чудово відпочити.

На кожному відділенні факультету діє консультаційний відділ студентського представництва (Studienberatung der Fachschaft), який так би мовити є першою адресою для новачків. Її члени, студенти університету, опікуються особливо першокурсниками та іноземними студентами, яким потрібна загальна інформація щодо навчання чи поради в пошуку квартир. До речі, кожний п’ятий гейдельберзький студент – іноземець. До послуг студентів також інформаційне бюро міжнародного відділу та «Міжнародне інформаційне кафе» у студентській їдальні.

3. Бібліотека та музей Гейдельберзького університету

Заснування сучасної Гейдельберзької університетської бібліотеки відноситься до 1386 року, року заснування університету.

Спочатку це була скриня із древніми рукописами, придбаними першим ректором університету, Марсилієм Інгенським в 1388 році. Ця скриня перебувала в церкві Святого духу. Різні книжкові збори, а також бібліотека курфюрстів Гейдельберзького замка були об’єднані курфюрстом Оттгенрихом в XVІ столітті в Палатинську бібліотеку, що розташовувалася на хорах церкви Святого духу й відкриту для загального доступу. Особливу цінність її представляла бібліотека Фуггерів. Більша частина цієї знаменитої бібліотеки була в 1622 році подарована Ватикану як  військовий трофей у Тридцятирічній війні герцогом Максиміліаном І Баварським татові Римському Григорію XV. Внаслідок цього, проведення наукових досліджень перший час було неможливим.

Бібліотеки, секуляризовані в монастирів Салема й Петерсхаузена в 1804 році стали основою нової бібліотеки. В 1816 році в бібліотеку повернулися 847 рукописів німецькою мовою  з Палатинської бібліотеки. За ними в 1888 році повернувся в рамках мінової угоди Манеський кодекс — знаменитий рукопис гейдельберзьких пісень, що манівцями  опинився в Королівській паризькій бібліотеці. Першим професійним директором бібліотеки став Карл Цангенмейстер (1837-1902). В 1912 році директором бібліотеки став Якоб Віллі.

В 1901-1905 роках по проекті Йозефа Дурма був побудований будинок університетської бібліотеки із численними флігелями, що перебуває напроти церкви Святого Павла.

В 1978 році з’являється філія бібліотеки в Нойнгеймер Фельд, що обслуговує факультети природничих наук і медицини.

Завданням сучасної університетської бібліотеки, об’єднаної зі своїми філіями єдиною системою, є всебічне забезпечення необхідною літературою співробітників і учнів Гейдельберзького університету. Поряд зі спеціалізованою літературою бібліотека розташовує й особливими зборами: зборами літератури про Курпфальце й Бадене, і спеціальними зборами Німецького науково-дослідного суспільства по єгиптології, класичній археології, історії мистецтва Середньовіччя й Новітніх часів (до 1945), Південної Азії.

Фонди бібліотеки в 1934 році переступили мільйон томів і сьогодні становлять понад 3 мільйонів книг і журналів, понад 480 тисяч інших матеріалів: мікрофільмів, відеозаписів, а також близько 6600 рукописів. У децентралізованих бібліотеках (з них 11 бібліотек з фондом більше 100 тисяч томів) перебувають ще три мільйони книг. Загальні збори Гейдельберзької бібліотеки становить понад шість мільйонів книг і інших носіїв інформації.

Щорічно бібліотекою користуються 38 тисяч активних користувачів (дані 2007 року).

Традиційна пропозиція вже давно доповнена численними електронними послугами: у розпорядженні читачів близько 44 тисяч електронних журналів і 1700 баз даних.

Сьогодні університет розташований у такий спосіб: природна, спортивні й більша частина медичних наук розташовуються в Нойенгеймер Фельд; більшість гуманітарних і суспільних наук, ректорат і адміністрація університету перебувають у старій частині Гейдельберга. Крім цього існують і інші будинки університету в міській частині і його найближчих околицях (наприклад, десять корпусів факультету фізики й астрономії на Філософенвег). Ректорат і музей університету розташовуються в будинку старого університету в Гейдельберзі.

В останні роки завдяки своїм численним клінікам і спільній роботі з різними дослідницькими установами університет одержав визнання в області медицини, нейробіології й фізики, математики й інформатики, юридичний і економічних наук. Гейдельберг став першим університетом, що заснував філії за рубежем, наприклад у Єгипті, Чилі й Массачусетсі (США). У жовтні 2007 року він поповнив список університетів, учасників програми «Концепції майбутнього».

Музей Університету розташований на першому поверсі будівлі Старого Університету, зведеної у ХVIII сторіччі. Портрети, документи та інші експонати, знайомлять відвідувачів із історією Руперто- Кароли від XIV до ХХ сторіччя.

Свої двері перед відвідувачами відчиняє оформлена в стилі неоренесансу Стара Зала (Alte Aula). Парадна зала прикрашена портретами відомих вчених та ректорів університету. На стелі зображені алегоричні постаті Медицини, Теології, Філософії та Юриспруденції. Стара Зала використовується насамперед під час урочистостей.

Експозиція організована за хронологічним принципом. Зал А присвячений історії університету в період правління курфюрстів Пфальцу (1386-1786), зал Б – періоду, коли Гейдельберг був у складі герцогства Баден, зал C – ХХ сторіччю.

У першому залі представлені факсіміле документів університетського архіву. З них можна дізнатися про історію заснування університету, його економічні основи, принципи навчання на ранньому етапі. Найцінніші експонати – два золотих університетські скіпетри, шедеври середньовічної ковальської справи.

Також тут виставлені портрети курфюрстів, які зіграли важливу роль в житті навчального закладу. У 1386 році Рупрехт І, курфюрст Пфальцу, своїм указом заснував університет. Назва університету – Рупрехт-Карл – увіковічує його ім’я разом із іменем герцога Карла-Фрідріха фон Бадена, видатного реформатора університету в ХІХ сторіччі.

Висновки

У Німеччині дев’ять навчальних закладів офіційно визнано елітними. Свого часу вони переконали прискіпливе журі, яке надало їм цього почесного статусу, а разом з ним і солідну державну фінансову підтримку.

Гейдельберзький університет – найстаріший у Німеччині. Сьогодні в ньому навчається майже 30 тисяч студентів. Починаючи від 2007 року, він носить статус елітного вищого навчального закладу.

Майже відразу після заснування Гейдельберзький університет стає відомим навчальним закладом. У добу середньовіччя з його стін виходили обдаровані особистості: радники курфюрстів, посли, теологи.

В університетських списках за 1509 рік був знайдений студент на ім’я Іоганн Фауст. Отже, можливо, саме в Гейдельберзі середньовічний доктор-чорнокнижник, прототип героя Йоганна Вольфганга Гете, «богословьем овладел, над философией корпел, юриспруденцию долбил и медицину изучил».

Поступово в рамках чотирьох факультетів – теологічного, філософського, юридичного та медичного – виникали кафедри інших дисциплін (наприклад, кафедра математики у 1752 році). Але лише в 1890 році кафедри математики, експериментальної фізики та інших дисциплін стали окремим п’ятим факультетом – природничих наук. Така структура факультетів зберігалася до 1969 року.

Список використаної літератури

1. Васюк О. Реформування вищої освіти Німеччини [Текст] / Васюк О. // Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 4. — С. 48 — 50
2. Гура О. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник/ Олександр Гура,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
3. Кудін А. Особливості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах ФРН // Вища школа. — 2006. — № 4. — С. 51-58
4. Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.
5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Ред. В. І. Лозова. — Харків: Освіта. Виховання. Спорт, 2006. — 495 с.
6. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник для магістрантів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Слєпкань,; Ред. Л. О. Біда. — К.: Вища школа, 2005. — 238 с.
7. Солощенко В. М. Особливості запровадження оцінки якості вищої освіти в Німеччині // Вісник Житомирського державного університету. Випуск 52. Педагогічні науки. 2010. – с. 184-190
8. Стаднійчук Т. Міфи й реалії навчання в Німеччині // Євробюлетень. — 2010. — № 2. — С. 25-25
9. Столяров Г. Наука та вища освіта в Німеччині // Географія та основи економіки в школі. — 2009. — № 2. — С. 46
10. Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. — 351 с.
11. Яремчук Н. Знайомимося з системою освіти в Німеччині [Текст] / Н. Яремчук // Обдарована дитина. — 2007. — № 3. — С. 38-44