Вступ

На сучасному етапі розвитку нашої країни тільки інноваційно-орієнтована економіка здатна забезпечити випе­реджаючі темпи зростання. З огляду на сказане, актуальними питаннями економічної політики держави є структурна пере­будова і модернізація промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання.

Провідну роль інвестиційно-інноваційної діяльності у соціально-економічному розвиткові регіону підтверджує до­свід зарубіжних країн. Так, відома Силіконова долина (США), до складу якої входить Стенфордський університет, що скла­дається з тридцяти інститутів, центрів, лабораторій, влас­них промислових підприємств і підприємств великих корпо­рацій, здатна проводити наукові дослідження з будь-якої те­матики. Вона, зокрема, забезпечує 20% світового виробни­цтва обчислювальної техніки, комп’ютерів та електронних компонентів, виконує замовлення за військово-космічиими програмами федерального уряду тощо. Іншим прикладом регіонального науково-промислового комплексу в США є науково-промисловий комплекс штату Массачусетс, де розта­шовано 780 промислових, 100 університетських, 20 держав­них лабораторій, які щорічно виконують досліджень і розро­бок на 1 млрд дол. США.

1. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У розвинених країнах система інвестиційної підтримки інноваційної діяльності характеризується наявністю множин­ності джерел надходження коштів. Ці джерела можна класи­фікувати таким чином:

• державні інвестиції в інноваційний розвиток з держав­ного і муніципального бюджетів. Наприклад, у США ієрар­хія джерел фінансування нововведень включає: бюджет федерального уряду, що відіграє головну роль у бюджет­них джерелах фінансування; бюджет уряду штату (окру­гу), що має особливе значення для університетської нау­ки – майже 40% усіх коштів, які надходять університетам на модернізацію їхнього наукового-дослідного устаткуван­ня, припадає на це джерело; бюджет муніципальної влади, використовуваний, насамперед, для фінансування дослі­джень галузі вивчення проблем освіти, охорони здоров’я й охорони навколишнього середовища, бюджет тауншинів (місцевих, так званих «самоврядних громад» у невеликих населених пунктах сільського типу), який не впливає сут­тєво на загальні показники;
• приватний бізнес, головним чином, промислові фірми і корпорації (фінансування інновацій відбувається за раху­нок власних коштів);
• вищі навчальні заклади, до яких належать приватні й державні університети, коледжі, вищі технічні училища;
• некомерційні організації (безприбутковий сектор) – установи, що не ставлять собі за мету одержання при­бутку;
• іноземний капітал.

Важливо відзначити, що питома вага джерел інвестуван­ня інновацій у різних країнах неоднакова, проте основними є два – держава і приватний бізнес  [2, c. 54].

Форми державної підтримки інвестиційно-інноваційного розвитку різноманітні. У різних країнах використовуються певні форми підтримки досліджень і розробок, такі як знижки з податку, тарифні й нетарифні бар’єри, державні закупівлі, позики і субсидії. Наприклад, у Великобританії інструменти урядової політики варіюються від 100% звільнення від податку витрат на дослідження і розробки до надання ризикового фінансування (контракти і передвиробничі замовлення з покриттям частини витрат чи субсидій (грантів)).

Угорська економіка є відкритою для іноземних інвестицій, а діяльність зарубіжних інвесторів дозволена майже у всіх її сферах. Іноземні інвестиції в Угорщині вкладаються, як правило, в одній із чотирьох форм: заснування нової компанії; створення спільного підприємства; купівля компанії, що при­ватизується; придбання додатково емітованих акцій вже існуючого підприємства.

Частка іноземних акціонерів у статутному капіталі угорської компанії може становити до 100%, за винятком компаній, що входять у перелік стратегічних.

В Угорщині інвесторам також можуть надаватися різ­ні неподаткові пільги у формі грантів безвідсоткових кредитів і субсидій в індивідуальному порядку за результатами де­тального розгляду інвестиційних проектів. Угорське агентство з розвитку інвестицій і торгівлі може надавати інвесторам ін­формаційну та іншу підтримку.

Отже, особливостями регулювання інвестиційної діяльнос­ті в Угорщині є: спрощення процедур реєстрації юридичних осіб, системи одержання необхідних дозволів регулюючих національних органів для здійснення інвестицій; надання неподаткових пільг, зокрема для розвитку депресивних територій, підвищення кваліфікації трудових ресурсів, захисту навко­лишнього середовища.

Найбільш інвестиційно-привабливою країною серед нових членів Європейського Союзу є Польща. Всього за останні 16 років іноземні інвестори вклали в польську економіку понад 84 млрд дол. США, що в десять разів більше, ніж обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну за цей період. Залучення таких обсягів іноземних інвестицій Польщі вдалося шляхом «маркетингового просування» країни в цілому, тобто створення по­зитивного іміджу країни і протягом десяти років виведення Польщі до так званих «фірмових країн» (Branded countries).

Заслуговує на увагу також система фінансової підтримки інвестицій в Польщі. Для її одержання інвестиції повинні відповідати одній з перелічених нижче вимог: обсяг нових інвестицій повинен перевищувати 10 млн євро; обсяг інвестицій у розвиток і модернізацію існуючого бізнесу повинен перевищувати 500 тис. євро, повинно бути створено 100 або більше робочих місць (50 робочих місць для інвестицій в пріоритетні регіони) протягом хоча б п’яти років; інвестиції повинні забезпечувати впровадження нових технологій, що дозволяють ви­готовляти сучасні і конкурентоспроможні товари чи послуги.

Прикладом гнучкої політики регулювання діяльності іноземних інвесторів слугує Китай. Високі темпи економічного зростання Китаю забезпечуються трьома головними чинниками: інвестиціями, внутрішнім попитом і експортом. При цьо­му перший чинник забезпечує 1,5-2% економічного зростання на рік. Китайський досвід показує, що вирішальну роль в залу­ченні іноземних інвестицій в країну відіграють такі чинники: наявність єдиної довготермінової стратегії, що комплексно ви­значає конкретні настанови й орієнтири стійкого соціально-економічного розвитку; незмінність політичного курсу і стабільність загальної соціально-політичної ситуації в країні; відкритість зовнішньому світу при твердому відстоюванні кінцевих і особливо перспективних національних інтересів; застосування конкретних інструментів політики від часткових екс­периментів до широкого впровадження [4, c. 32-33].

Головною організацією, що супроводжує іноземні інвестиції в Австрії, є Австрійська бізнес-агенція, яка здійснює свою діяльність під егідою Федерального міністерства економіки та праці Австрії. Основне завдання агенції — це надання безкоштовних послуг іноземним інвесторам, які прагнуть працюва­ти в пріоритетних галузях австрійської промисловості та сільського господарства. Перелік послуг Агенції охоплює як надання загальноекономічної інформації про умови підприємницької діяльності в Австрії, так і специфічних консультацій під час вибору інвестором місця, галузі інвестування, включаючи допомогу у виконанні формальностей в оформленні необхідних документів. Серед пріоритетних завдань агенції необхідно відзначити пропаганду переваг Австрії для вкладення іноземного капіталу, розповсюдження необхідної інформації про економічні, політичні та правові умови діяльності іноземного капіталу, допомогу у встановленні необхідних контактів між інвестором та австрійськими підприємствами, установа­ми, надання консультативних послуг щодо вибору місця для впровадження проекту, оцінка ефективності затрат, вибору галузі тощо.

З метою підтримки вкладення іспанськими компаніями своїх коштів за кордон у країні діє програма фінансування великих іспанських інвестицій за кордоном (PROINVEX) та програма підтримки іспанських зовнішніх інвестицій (ІСЕХ). Згідно з цими програмами іспанським інвесторам надають­ся кредити та гарантії, з також фінансова підтримка для покриття фінансових ризиків. Крім того, у країні створено фонд COFІDES, метою діяльності якого є фінансова підтримка іспанських інвесторів за кордоном.

Щоб подолати різницю у розвитку земель, у Німеччині було створено систему стимулювання інвестиційної діяльності. Держава запропонувала у зв’язку з цим переважно такі стимулюючі інструменти, які, з одного боку, базувалися на скоро­ченні податкових надходжень, а з другого – не вимагали сут­тєвих бюджетних витрат. До таких інструментів насамперед слід віднести особливості механізму амортизації. Так, поряд із стандартними амортизаційними відрахуваннями іноземним інвесторам надано право списання протягом першого року інвестицій на придбання або виробництво основних засобів. Крім цього, під інвестування в основні засоби видаються бан­ківські кредити із зниженою відсотковою ставкою. Під 35% загального обсягу інвестицій у країні здійснювалися різного роду інвестиційні доплати. Держава також компенсувала до 23% витрат на будівництво, розширення виробничих потужностей і проведення раціоналізації або структурної перебудови підприємств. Пільгами однаковою мірою можуть користуватися як іноземні, так і вітчизняні інвестори [1, c. 47-48].

2. ФОРМИ ДЕРЖАНОЇ ПІДТРИМКИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Швейцарія є одним із провідних інвесторів у світі. За іні­ціативою Державного секретаріату економіки у 1997 році було створено Швейцарську організацію сприяння інвестиціям. Го­ловна мета її створення — сприяння ефективній реалізації ін­вестиційних проектів відповідно до угод між швейцарськими підприємствами та їхніми партнерами в країнах, що розвива­ються, і з перехідною економікою. Організація приділяє вели­ку увагу трансфертам нових технологічних розробок.

Протягом останніх років уряд Індії, з метою пожвавлення інвестицій в інновації, впровадив кілька змін у системі опо­даткування. Однією в найважливіших змін було вилучення з прибуткового податку доходів з експорту програмного за­безпечення, а також звільнення програмного забезпечення і пов’язаних послуг з податку від продажу.

У 1992 р. уряд Індії прийняв рішення про зменшення обме­жень щодо функціонування позабіржового ринку. Таке рішення дало змогу створення венчурних фондів і стимулювало приплив фінансових ресурсів з-за кордону, тому підвищило можливості використання такого механізму фінансування інноваційної ді­яльності, особливо малими та середніми підприємствами.

Ключову роль у стимулюванні використання інновацій відіграє в Ірландії податкова система. Економічна політика Ірландії акцентує увагу на розвитку високих технологій. Тому підприємства, які займаються інноваційною діяльністю, пла­тять дуже низький прибутковий податок величиною 10% [5, c. 71-72].

Завдання у сфері стимулювання інновацій і трансферу нових технологій в Японії розділені між владою і приватним сек­тором. Зобов’язує засада поділу вкладу в пропорції 20% влада і 80% приватний сектор. Проблематикою впровадження ін­новацій займається Департамент прикладних наук, технології і охорони середовища Міністерства економіки, торгівлі і промисловості (Ministry of Economy, Trade and Industry — МЕТІ), створеного в 2000 p. на базі Міністерства міжнародної торгівлі і промисловості. Міністерство підтримує фундаментальні, прикладні дослідження, а також інфраструктуру для функціонування дослідницької діяльності, наприклад стандартизацію мір і ваг.

Політику підтримки інвестиційно-інноваційної діяльності в Сінгапурі започаткували наприкінці 70-х років, коли було впроваджено перший в історії план технологічного розви­тку. Одним з перших великих проектів у рамках цього плану було створення під кінець 70-х років Парку науки (Singapore Science Park). Наприкінці 90-х років у Парку діяло близько 100 фірм, в яких працювало понад 5000 інженерів, техніків і науковців з різних сфер. У Парку процвітають такі галузі, як: інформаційна технологія, електроніка, хімія, інженерія матеріалів, біотехнологія. В Парку функціонують урядові агенції, які займаються дослідженнями і розвитком. Під час другого етапу розвитку до 2001 р. були створені Центр інновацій та Центр технічної допомоги, завданням яких є надання допомоги новоствореним інноваційним фірмам.

Таким чином, як показує досвід Японії, США, Сінгапуру, розвиток інвестиційно-інноваційного сектора економіки на регіональному рівні виникає із створенням необхідної інноваційної інфраструктури для успішного функціонування під­приємств. При цьому основними джерелами фінансування ін­новаційної діяльності в розвинених країнах є бюджетні кошти і власні фінансові ресурси компаній [2, c. 59].

Узагальнюючи досвід зарубіжних країн, можна стверджувати, що Україна на сучасному етапі розвитку національної економіки повинна керуватися такими перспективними на­прямками регулювання інвестиційно-інноваційної політики:

1) структурна перебудова національної економіки, розвиток інфраструктури з використанням інноваційних проектів, реконструкція і створення нових екологічно чистих вироб­ництв;

2) залучення інвестицій у галузі, які сприятимуть розши­ренню конкурентного середовища, розвитку приватизації і підприємства;

3) вибіркове інвестування і державна підтримка вироб­ництв, які потребують оновлення основних фондів та мають значний інноваційний потенціал, за допомогою якого можна здійснювати нарощування обсягів виробництва;

4) використання інноваційних стратегічних технологій маркетингового спрямування, зокрема маркетингового «просування» країни;

5) формування єдиної довготермінової стратегії, що комплексно визначатиме конкретні орієнтири стійкого соціально-економічного розвитку України [3, c. 114].

Висновки

Практикою підтверджено: щоб система управління інвестиційною діяльністю функціонувала ефективно, необхідна чітка організація процесу управління інвестиційною діяльністю на виробництві. Під час розроблення інвестиційної політики підприємства важливо керуватися такими принципами:

• досягнення максимального економічного, науково-технічного і соціального ефекту досліджуваних заходів;
• одержання виробником необхідного прибутку на вкладений капітал;
• раціональне використання коштів, які спрямовують на інвестиційну діяльність;
• використання державної підтримки для підвищення ефективності інвестицій;
• одержання пільгових кредитів і позик;
• забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків, пов’язаних з реалізацією конкретних проектів.

Надзвичайно важливо проекти, реалізовані в межах здійснюваної виробником інвестиційної політики, погоджувати між собою за обсягами виділених ресурсів і термінами реалізації. При цьому необхідно врахувати критерій досягнення максимальної дохідності та мінімізацію періоду окупності капітальних вкладень і ризику.

Список використаної літератури

1. Бойко Є.І. Інвестування структурних реформувань промисловості регіону / Є.І. Бойко, В.Б. Зойцеховський, М.П. Горин. — Львів : НАН України, Ін-т регіональних досліджень. -2000-218 с.
2. Вовчак О.Д. Інвестування : навч. посібн. / О.Д. Вовчак. — Львів : Вид-во «Новий Світ- 2000», 2007. — 544 с.
3. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування : навч. посібн. / Дука А.П. -К. : Вид-во «Каравела», 2007. -424 с.
4. Карпунь І.Н. Управління фінансовою санацією підприємства : навч. посібн. / І.Н. Карпунь. — Львів : Вид-во «Магнолія-2006», 2007. -418 с.
5. Карпунь І.Н. Антикризові заходи на підприємстві: управління, стратегія, цілі та завдання : монографія / І.Н. Карпунь. — Львів : Вид-во «Магнолія-2006», 2008. -412 с.
6. Пересада А.А. Інвестування : навч. посібн. / А.А. Пересада. — К. : Вид-во КНЕУ, 2001.-250 с.