Андрєєва Я. Ф., кандидат психологічних наук,
завідувач кафедри психології
Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича

Актуальність даного дослідження визначена необхідністю аналізу психологічних якостей особистості, які можуть розглядатися як особистісні ресурси, що впливають на подолання складних ситуацій розвитку особистості. Професійний розвиток — процес, який характеризує динаміку незворотних змін особистості, її основних мотиваційно-потребових, когнітивних, емоційно- вольових компонентів в процесі професіоналізації. Процес професійного розвитку характеризується стадіальністю, нерівномірністю, гетерохронністю, наявністю критичних         і сенситивних        періодів, тобто всіма тими закономірностями, які характеризують онтогенез особистості. Проблема професійних криз доволі широко представлена в працях вітчизняних і зарубіжних дослідників у яких детально аналізуються нормативні кризи, виділяються фактори,  які сприяють розвитку криз, досліджуються конструктивні та деструктивні шляхи виходу із названих криз (Є. Ф. Зеєр, Ю.П.Поваренков, Є. Є. Симанюк, М. С. Пряжников, Г. Шихи, Б. Ливехуд та ^ін.).

У сучасній актуальній ситуації життєдіяльності особистості зростає кількість ненормативних професійних криз, які виникають на окремих стадіях процесу професіоналізації і детерміновані випадковими або позанормативними подіями. Соціально-економічна ситуація, яка визначається як нестабільна, динамічна та непередбачувана, породжує значну кількість таких подій, які не вкладають у нормативний професійний розвиток особистості. У результаті збігу сприятливих або несприятливих обставин, ненормативні кризи здібні привнести в наше життя хаос, дезадаптацію, руйнуючи при цьому лінію розвитку особистості [1]. Наприклад, персонал організацій, які знаходяться під впливом реформ, зазнає великого психологічного навантаження, порушується звичний рух професійного життя, що породжує психічну напругу, дискомфорт; впровадження нових технологій супроводжується опором, негативними переживаннями та ін. Це може бути фактором, який впливає на виникнення ненормативної кризи професійного розвитку особистості.

Подолання складних ситуацій професійного розвитку особистості можливе за умови професійного вчинку як позанормативної активності особистості, яка розуміється як намагання особистості перевищити звичні для неї вимоги нормативної професійної діяльності та посадових обов’язків [1, 46].

Предметом даного дослідження є гумор в контексті проживання складних ситуацій професійного розвитку особистості. Значна більшість сучасних досліджень гумору належить західним дослідникам, які розглядають гумор не лише як соціально бажану рису особистості, а як важливий компонент психічного здоров’я. Науковці, спираючись на численні дослідження, у першу чергу, в клінічній психології, аналізують гумор як механізм подолання стресових життєвих подій і важливу соціальну навичку формування, підтримування та розвитку гармонійних міжособистісних стосунків.

У теоретичному плані ми можемо виділити такі підходи до вивчення цього феномену, як передбачають різні способи концептуалізації, аналізу та подальших практичних досліджень:

• психоаналітичний підхід і теорії переваги-приниження (гумор як захисний механізм)
• когнітивний підхід (гумор як когнітивна гра із взаємодією когнітивних, емоційних і соціальних елементів)
• соціально-психологічний підхід (гумор як паттерн поведінки, спосіб комунікації);
• диспозиційний підхід (гумор як здібність і як риса характеру) [2].

Почуття гумору традиційно вважається атрибутом психологічного здоров’я та благополуччя, але аналіз досліджень, який ретельно провів і описав Р. Мартін, виявляє доволі неоднозначний зв’язок між гумором і психічним здоров’ям. В експериментальних дослідженнях виявлено, що гумор є механізмом регулювання емоцій, у короткотривалій перспективі викликає підсилення позитивних емоцій, надає відчуття контрою та влади; гумор однозначно послабляє агресивні, тривожні та депресивні переживання.

У довготривалій перспективі, спираючись на аналізовані Р. Мартіном дослідження, ми знаходимо дещо інші результати. Наприклад, низка окремих життєвих прикладів і емпіричних досліджень гумору підтверджують те, що гумор корисний для емоційного здоров’я в екстремальних і неконтрольованих стресових ситуаціях. Але результати, отримані в дослідженнях використання гумору в менш складних і контрольованих ситуаціях (професійних), є доволі суперечливими і ставлять під сумнів загальну ефективність гумору при подоланні високого рівня стресових ситуацій [2].

Подальші якісні дослідження використання гумору в стресових професіях допомагають зрозуміти, що не всі стилі гумору корисні при подоланні стресової ситуації, найбільш успішне подолання залежить від стилю або типу гумору, які різняться за своєю адаптивністю.

Р.Мартін та його колеги розробили двовимірну модель гумору. Запропонована ними класифікація стилів гумору базується на двох критеріях :

• спрямованість гумору на себе (internal/self-identity) або на відносини з оточуючими (extemal/socialidentity);
• підтримуюий характер гумору або (growth) або принизливий його тон, глузування (loss).

Спираючись на ці критерії, можна виокремити чотири стилі гумору: афіліативний (affiliative); самопідримуючий (self-enhancing); агресивний (aggressive) та самозневажливий (self-defeating) [3].

Експериментальні дослідження [2, с. 349] виявили, що довготривалі наслідки використання гумору для психічного здоров’я залежать від стилю гумору особистості. Як правило, досліджувані, які використовують гумор для подолання із врахуванням власних потреб і потреб інших, більш загальних, характеризуються більш високою самооцінкою, кращим емоційним здоров’ям і гармонійними стосунками із оточуючими. Якщо гумор використовується для тимчасового підсилення позитивних емоцій і послаблення стресу за рахунок інших (сарказм), то в довготривалій перспективі це призводить до конфліктів і формування загального відчуття віддаленості від інших. Тобто, за словами А.Маслоу і Г.Олпорта, роль гумору в психічному здоров’ї пов’язана не лише з тими типами гумору, які використовує людина, а й з тими, які вона не використовує.

У даних дослідженнях був виявлений значимий кореляційний зв’язок між відповідним стилем гумору особистості та психологічним благополуччям. Але, якщо аналізувати гумор в контексті подолання складних ситуацій, потрібно враховувати, що подолання представляє динамічний процес. Ретроспективні оцінки способів подолання стресорів не дозволяють конкретно перевірити, які саме типи гумору використовувались досліджуваними кожного дня для подолання визначених стресорів. Перспективним вбачається процесуальний підхід до дослідження феномену гумору, як захисного механізму. Саме так маємо можливість зрозуміти, які стилі гумору можуть бути більш або менш ефективними в залежності від типу стресорів, з якими стикається особистість кожного дня [2, с.350].

Список використаної літератури:

1. Зеер Э. Ф., Сыманюк Э. Э. Психология профессиональных деструкций. Москва, 2005. 240 с.
2. Мартин Род А. Психология юмора / пер. с англ. под ред. Л. В. Куликова. СПб.: Питер, 2009. 480 с.
3. Martin R. A., Puhlik-Doris P., Larsen , Gray J., Weir K. Individual differences in uses of humor and their relation to psychological well-being: Development of the Humor Styles Questionnaire // Journal of Research in Personality. 2003. Vol. 37. P. 48-75.