Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Грошово-кредитна політика України

Вступ

Актуальність теми. Особливої актуальності на перехідному етапі розвитку вітчизняної економіки набуває питання її грошово-кредитного регулювання. Розвиток грошово-кредитного регулювання, насамперед, пов'язаний із системними змінами в національній економіці, формуванням ринкового механізму, процесами стабілізації за умов глобальної фінансової кризи, подоланням інфляції та інтеграцією України у світове співтовариство.

Поточна фінансова криза спонукає до переосмислення впливу грошово-кредитної політики на рівень економічної безпеки держави. Девальвація гривні на 52% за 2008 рік прискорила згортання ринку запозичень та відтоку іноземних інвестицій, викликала негативну реакцію приватного сектору та громадян. Знижені суверенні кредитні рейтинги України, були проблеми з погашенням міжнародних боргів державних НАК «Нафтогаз України» й «Укрзалізниці». Загострилася залежність держави від позик Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), при цьому уряд не дотримався умов, погоджених з МВФ, що призвело до призупинення кредитування у грудні 2009 року. Гостро постала проблема вдосконалення механізму валютно-курсової політики, у зв'язку з фундаментальною зміною режиму обмінного курсу в Україні — переходом НБУ до керованого гнучкого курсоутворення. Суттєвими є зміни у міжнародній фінансової системі, серед яких — диверсифікація валютних резервів держав та ймовірна поява нових резервних валют. Зокрема, посилюється російський рубль, як можлива регіональна резервна валюта в СНД.

Світова практика нагромадила значнийдосвід грошово-кредитного регулювання, тому важливим є його врахування при розробці та реалізації грошово-кредитної політики в Україні. Звичайно, відпрацюваннябудь-яких універсальних правил проведення грошової політики є досить проблематичним, оскільки макроекономічна ситуація як в масштабах світової економіки, так і в Україні, схильна до істотних змін. Питання вибору оптимальної політики в системі грошово-кредитного регулювання і доцільності модернізації того, що вже застосовується, практично ніколи не втрачало актуальності.

Нестабільність перехідної економіки і відсутність єдиного розуміння функціонування трансмісійного грошового механізму ускладнюють застосування ряду традиційних моделей грошово-кредитного регулювання. Багато країн світу вже мають певний досвід в реалізації оновлених моделей грошового регулювання. Саме тому в роботі досліджуютьсярежими грошово-кредитної політики і особливості їх застосування в країнах з різним ступенем розвитку ринкової економіки. Відносно новим режимом грошово-кредитної політики є таргетування інфляції, що вже зарекомендувало себе як дієвий механізм досягнення макроекономічної стабілізації та її тривалої підтримки.

Широке коло питань, пов'язаних із грошово-кредитним регулюванням економіки висвітлювали у своїх працях такі вітчизняні науковці, як Г. Башнянин, Д. Богиня, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Гриценко, О. Дзюблюк, А. Мороз, У. Михасюк, Л. Красавіна, М. Пуховкіна, С. Науменкова, А. Пересад, Ю. Пахомов, А. Чухно, О. Шаров, В. Ющенко та інші. Однак поглиблення трансформаційних процесів на фоні глибокої економічної кризи потребує їх більш глибокого теоретичного узагальнення та науково-методологічного обґрунтування.

Метою роботиє визначення змісту грошово-кредитної політики та аналіз основних цілей її здійснення.

Для досягнення визначеної мети були поставлені та вирішувались такі завдання:

  • визначити сутність грошово-кредитної політики в умовах ринкових трансформацій в Україні, виявити її цільову спрямованість та механізм реалізації;
  • узагальнити досвід зарубіжних країн стосовно реалізації сучасних режимів грошово-кредитної політики, з’ясувати їх вплив на цінову стабільність з метою можливого використання в Україні найбільш ефективного з них;
  • проаналізувати сучасний стан грошово-кредитної політики в Україні та виявити інструменти, які використовуються в практиці монетарних органів регулювання.

Об’єктом дослідженняє грошово-кредитна політика як сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової системи та економіки в цілому.

Предметом дослідженняє грошово-кредитне регулювання в Україні та особливості грошово-кредитної політики під час фінансової кризи.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання, зокрема аналіз, синтез, системність, комплексність. В основу дослідження проблем грошово-кредитної політики покладено діалектичний підхід, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей. За допомогою методу структурно-логічного аналізу здійснена класифікація та систематизація цілей грошово-кредитної політики. Оцінка ефективності режимів грошово-кредитної політики в іноземних країнах та особливостей її реалізації в Україні проводилася за допомогою методу міжнародного компоративного аналізу.

Розділ 1. Механізми реалізації ГКП в Україні

1.1. Інституційно-правове забезпечення ГКП

При визначенні об'єктивної необхідності грошово-кредитної політики в умовах трансформації економіки особливо важливим є розуміння її сутності, цілей, механізму та інструментів реалізації. Грошово-кредитна політика є складовою економічної політики держави, одночасно реалізує як політичні, так і економічні цілі. Економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб'єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів.

Таке визначення суті грошово-кредитної політики дає змогу виділити ієрархічну структуру її завдань і цілей відповідно до тих політико-правових та економічних умов, у яких вона здійснюється. Тому можна намітити стратегічну мету, що реалізує кінцевий етап, і поточну грошово-кредитну політику, яка орієнтується на розв'язання конкретніших і нагальніших завдань тактичного характеру. Визначення ієрархічної структури в інтересах грошово-кредитної політики необхідне при конкретизації тактичних завдань для досягнення загального результату. Тактичні цілі грошово-кредитної політики за своєю спрямованістю можуть не збігатися із загальноекономічною метою, але вони дають змогу досягти окремих результатів стану економіки, або окремих її складових, які є певним ступенем в економічній моделі, що реалізує стратегічну мету.

Нині у вітчизняній економічній літературі грошово-кредитна політика ототожнюється з монетарною політикою НБУ. Основною метою такої політики є стабілізація національної грошової одиниці та грошового ринку за рахунок контролю й управління емісією грошей та банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною політикою держави, причому і фіскальна, і грошово-кредитна політика повинні становити єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі. Ми вважаємо, що не можна ототожнювати грошово-кредитну політику з монетарною, оскільки остання є лише її складовою, має вужчу сферу функціонування окремих суб'єктів та інструментарій механізму реалізації, охоплюючи в основному грошовий ринок. Тому доцільніше використовувати термін "грошово-кредитна політика". Хоч грошово-кредитна і фіскальна політика виступають як окремі складові при досягненні кінцевого макроекономічного результату, ефективність їх дій полягає у визначенні тактичних цілей та у взаємодії в ході їх реалізації. Така взаємодія визначає ефективність і дієвість як кожної окремої складової, так і в цілому економічної політики держави [33, c. 42-43].

На сьогодні особливо важливим у створенні й реалізації ефективної грошово-кредитної політики є правильний вибір і конкретизація її тактичних цілей, погодження їх із стратегічною метою на довгостроковому етапі. Необхідно погодитись із позицією М.Савлука про те, що вибір цілей, зміна чи узгодження їх спрямування є нині чи не найскладнішими завданнями економічної політики загалом і монетарної зокрема.. Аналіз грошово-кредитної політики в умовах перехідної економіки має починатися з дослідження ієрархічної структури та доречності цілей, інший підхід може призвести до абсурдного висновку про недоцільність використання грошово-кредитної політики в даний період узагалі. Тому важливо, виходячи з конкретизації економіко-політичного стану країни, визначити найнагальніші проблеми як макроекономічного, так і мікроекономічного рівня з метою акумуляції на них механізму дії інструментів грошово-кредитної політики. Така конкретизація дасть змогу мати дієвіші і зриміші результати для економіки України найактуальнішими є проблеми, пов'язані з: 1) трансформацією економіки,2) структурною перебудовою та створенням конкурентоспроможного вітчизняного виробника, 3) подоланням дефіциту державного бюджету і тенденції у зростанні державного боргу, 4) створенням сприятливого мікроклімату для залучення іноземного капіталу, 5) стимулюванням розвитку підприємництва (малого й середнього бізнесу) тa інвестиційних процесів у країні. Реалізація цих проблем допоможе конкретизувати тактичні цілі грошово-кредитної політики, зробить їх зрозумілішими й спрямованішими, створить умови для досягнення стратегічної мети ринкових перетворень і макроекономічної стабілізації в цілому [26, c. 22].

Грошово-кредитна політика дає можливість акумулювати вільні кошти держави, підприємств, населення та використовувати їх найбільш раціонально й ефективно. Сьогоднішній фінансовий і технічний стан підприємств не дає їм змоги проводити самостійну економічну політику. Отримавши юридичну самостійність, підприємства економічно не можуть самостійно розвиватися. Це передусім зумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічними товарами імпортного виробництва. Основних причин дві: 1) застаріла технологія виробництва, а також високі додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою за імпортну; 2) низький рівень життя громадян України, стійка тенденція до зниження доходів на душу населення призводять до падіння купівельної спроможності. Населення купує переважно низькоякісні, але дешеві імпортні товари, водночас вітчизняна продукція не має збуту.

Тому основним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника на національний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації, що склалася в економіці, можуть бути:

— визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки;

— пільгове кредитування пріоритетних галузей і підприємств. Встановлення державного контролю за обов'язковістю надання кредитів комерційними банками визначеним державою підприємствам на пільгових умовах;

— створення гнучкішої системи оподаткування, яка б давала змогу стимулювати використання частини прибутку на розвиток виробництва;

— створення відповідної законодавчої бази, що дає можливість одночасно реалізовувати інтереси підприємця і держави в цілому.

Важливим чинником, що визначає пріоритети структурної перебудови України, є прямі іноземні інвестиції. Динаміка обсягів зарубіжних інвестицій в окремі галузі економіки дає можливість точніше визначити конкурентоспроможність окремих наших підприємств і галузей, відповідність їхньої продукції кон'юнктурі світового ринку. Прямі іноземні інвестиції допомагають визначити пріоритетність розвитку підприємств за умови державного фінансування, отримати майбутні надходження до державного бюджету із цих підприємств [24, c. 20-21].

Пріоритетність надходження іноземних інвестицій в окремі галузі економіки дає змогу визначити основні орієнтири структурної перебудови економіки України. Особлива роль у цьому процесі належить грошово-кредитній політиці НБУ, яка повинна, з одного боку, сприяти залученню іноземних інвестицій, а з другого — здійснювати державний контроль за їх цільовим і ефективним використанням. Визначення пріоритетних напрямків іноземного інвестування дає змогу державним структурам за допомогою економіко-правових чинників проводити відповідну політику їх регулювання, а також найраціональніше використовувати державні фінансові ресурси. Тобто за допомогою фіскальної і грошово-кредитної політики держава повинна регулювати обсяги інвестиційних надходжень, здійснювати перерозподіл доходів із необхідним урахуванням інтересів соціально-економічного розвитку країни.

Залучення іноземного капіталу значною мірою впливає на грошово-кредитну політику держави, хоч водночас є об'єктом останньої. Це полягає в тому, що:

1) додаткові капіталовкладення безпосередньо впливають на зростання обсягів виробництва й зайнятості, що визначається в стратегічній меті грошово-кредитної політики;

2) операції на відкритому ринку та залучення коштів нерезидентів, які держава та НБУ використовують для збільшення своїх валютних резервів і стабілізації національної грошової одиниці, були пріоритетним завданням грошово-кредитної політики в 2006—2009 роках;

3) цей процес також позитивно впливає на кредитоспроможність і ліквідність банківської системи, що стабілізує грошово-кредитний ринок.

Необхідність ринкових перетворень в Україні після здобуття незалежності, нерозвиненість ринкової інфраструктури, безгосподарність урядових структур, а також великі державні фінансові витрати спричинили появу і зростання державного боргу України. Внаслідок тяжкого економічного стану, падіння обсягів виробництва та зменшення надходжень до державного бюджету його потреби покриваються за рахунок трьох джерел: кредитів Національного банку, розміщення облігацій внутрішньої державної позики і зовнішніх джерел фінансування.

Весь період виникнення і зростання державного боргу можна поділити на два етапи залежно від факторів його збільшення.

Перший етап — 1991—2005 роки — характеризувався зростанням державної заборгованості за рахунок кредитів, отриманих від НБУ, міжнародних фінансових організацій, та заборгованості з експорту.

Другий етап — управління державним боргом характеризується переорієнтацією акцентів на ринок державних цінних паперів. Міністерство фінансів основним джерелом управління державним боргом визначило ринок ОВДП. Гіперболізація ринку ОВДП створила проблеми управління ним та підтримки стабільності, що особливо виявилося в період фінансових криз 2008-2009 років.

Вивчення моделей використання грошово-кредитної політики у країнах із ринковою економікою і той досвід, що його має наша країна, дають змогу дійти висновку про необхідність особливого підходу у використанні інструментарію та моделей грошово-кредитної політики, врахування суб'єктивних факторів впливу, незавершеність процесу трансформації, потребу в структурній перебудові, нерозвиненість ринкової інфраструктури та відсутність відповідної законодавчої бази. Така позиція об'єктивно викликає обов'язкове використання в умовах перехідної економіки поряд з інструментами грошово-кредитної політики фіскальних важелів та адміністративних методів управління, що адекватні процесу становлення ринкової системи господарювання [21, c. 55-56].

Важливим чинником, який значно впливає на стабільність, а отже, дієвість і ефективність грошово-кредитної політики НБУ, є політична нестабільність у країні, протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. Така ситуація — своєрідний фактор психологічного стримування ділової активності суб'єктів грошово-кредитного ринку в період загострення політичного протистояння чи перевиборів. Можна погодитися з факторами, що визначають таку ситуацію:

— зменшення політичного ризику та початок структурних реформ щодо відносин власності;

— необхідність прийняття державної програми про банкрутство підприємств;

— можливість прийняття бездефіцитного бюджету та зменшення фінансування держави за рахунок кредитів банківської системи;

— залучення прямих і портфельних іноземних інвестицій, пов'язаних, зокрема, з приватизацією великих підприємств.

Визначаючи економічну ситуацію в Україні, її певною мірою можна порівняти з економічним станом в Англії наприкінці 70-х років. Основу економічної доктрини уряду М. Тетчер у цей період становила монетарна політика управління державними фінансами. Новим підходом у галузі контролю за грошовим обігом було використання в державному бюджеті Англії на 1980 рік середньострокової фінансової стратегії. Такий метод був спрямований передусім на створення певних перспектив для ринків при одночасному зменшенні адміністративного впливу на економічні процеси. Уряд визначив планові цифри зростання грошової пропозиції та державної заборгованості на чотири роки вперед, передбачаючи одночасне зниження обох показників. Метою уряду було скорочення можливостей для проведення дискреційної політики казначейства.

Згідно з рекомендаціями Ф. Хайєка і М. Фрідмена основні зусилля були сконцентровані на досягненні контролю над грошовою масою з метою стримування інфляції, хоч ігнорувалася певною мірою зайнятість і обсяги виробництва. Якщо темпи зростання грошової маси перевищували планові показники, грошово-кредитна політика впливала на звуження кредитного ринку, піднімаючи процентні ставки до необхідного рівня. В цей же період фіскальна політика держави була спрямована на реструктуризацію ринку робочої сили, здійснюючи його розвиток за рахунок стимулювання приватного підприємництва. Звичайно, ми не можемо прямо переносити ту модель грошово-кредитної та фіскальної політики, що була здійснена в Англії, на нашу реальність, але її досвід можна запозичити при коригуванні економічної політики в Україні.

Практика використання грошово-кредитної політики в країнах ринкової економіки свідчить, що більш незалежна політика центрального банку, особливо при вирішенні тактичних завдань, є запорукою протистояння інфляційним процесам, грошовій та кредитній експансії. Проте прийнятий Закон України "Про НБУ" має дещо суперечливе і нечітке визначення компетенції Ради НБУ та Правління НБУ в прийнятті рішень, їх ухваленні та відповідальності. [6, c. 7-8]

Так, Раді НБУ, як вищому органу управління Нацбанку, надаються повноваження щодо розробки основних напрямків грошово-кредитної політики, її окремих заходів монетарного й регулятивного характеру, політики курсоутворення та валютного регулювання. Але до Ради НБУ входять представники різних політичних партій, комерційних банків зі своїм розумінням моделі грошово-кредитної політики, її цілей і завдань. Маючи право накладати вето і затверджувати рішення Правління НБУ, вони можуть якщо не змінювати, то суттєво впливати на реалізацію механізму грошово-кредитної політики, особливо при вирішенні тактичних цілей, надто в період загострення соціально-економічних ситуацій. Це створює прецедент можливості втрати управління грошово-кредитною політикою держави й зменшення ефективності її впливу на грошовий та кредитний ринок. Незалежність і самостійність центрального банку на сьогодні є основною запорукою дієвості його грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково — адміністративних).

Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід також враховувати чинне законодавство і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни — це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки якого можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів[13, c. 27-28].

1.2. Оцінка стану реалізації ГКП за 2005-2009 роки

Грошово-кредитна політика в Україні має бути націлена на успішне розв’язання проблем перехідної економіки через зростання ефективності діяльності банківської системи та грошового обігу.

Важливою передумовою ефективної реалізації грошово-кредитної політики є незалежність Національного банку. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного банку Радою НБУ в щорічних "Основних засадах грошово-кредитної політики" та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи план на майбутнє слід враховувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку, пам'ятати, що розвиток економіки органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку і структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти [16, c. 294-296].

Грошово-кредитна політика останнім часом є достатньо гнучкою. Національний банк оперативно реагує на зміни ситуації на грошово-кредитному ринку і відповідним чином корегує тактику своїх дій відносно регулювання грошової маси в обігу. Беручи до уваги невизначеність можливого впливу на економіку низки внутрішніх і зовнішніх економічних та політичних чинників, намагаючись нівелювати підвищення рівня інфляції з боку попиту на гроші, НБУ проводить обережнішу грошово-кредитну політику, яка відповідно до ситуації має або рестрикційний, або експансійний характер.

Однак залишається значна кількість проблем, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. Вони, по-перше, полягають у структурі грошової маси в Україні, по-друге, у розвитку кредитних відносин, по-третє, у недостатньому розвитку ринку державних цінних паперів.

Велику роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграють грошові агрегати. Вони розкривають структуру грошової маси на основі принципу ліквідності, коли до першого агрегату належать готівка і чеки, яким властива найвища ліквідність, а до наступних — менш ліквідні платіжні і розрахункові засоби. Також важливим і цікавим у грошовому агрегуванні є принцип нарощування, за яким у кожний наступний агрегат входить попередній.Грошові агрегати дають чітке уявлення про те, що собою являє грошова маса, з яких елементів вона складається. Грошові агрегати свідчать, що в розвинених країнах, наприклад у США, готівкові гроші, які найчастіше належать до паперових, по-перше, становлять усього 5 % їхнього загального обсягу, а по-друге, вони є банкнотами, тобто борговими зобов'язаннями банків. Чеки, депозитні сертифікати та інші платіжні й розрахункові документи відображають рух реальних грошей, а значить, — реального позикового капіталу. І нарешті, до найвищих грошових агрегатів належать цінні папери держави і банків, які зарубіжні економісти називають "майже гроші", але водночас зазначають, що вони мають досить високу ліквідність і можуть швидко перетворитися на готівку.

Грошове агрегування дає змогу чітко визначити особливості грошової системи України, вказуючи на низький рівень монетизації економіки в Україні, високу питому вагу готівки, низький обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3. Ще однією особливістю є виділення такого грошового утворення, як грошова база та грошовий агрегат М0[22, c. 80-82].

Отже, можна визначити причини, які зумовили такі відмінності.

Низький рівень монетизації економіки у 1990-х роках, спричинений глибоким і довгостроковим спадом виробництва, коли його скорочення обумовлювало необхідність обмеження кількості грошей. На початку економічного зростання у 2000 р. він дорівнював 15,7 %, а у 2002 р. досяг майже 25 %, також зростаючи у подальшому . Рівень монетизації економіки України на початок 2006 р. становив 48,6 %, 2007 р. — 48, а в 2008 дорівнював 55,8 % . Таким чином, показник монетизації, починаючи з 2000 р., значно зріс, але його зростання є недостатнім. На нашу думку, такий стан є результатом нестійкої економічної та політичної ситуації в країні.

Зростанню рівня монетизації економіки останнім часом сприяло швидке збільшення грошової маси в країні (агрегату М3). Відповідну динаміку змін загальної грошової маси і агрегатів М0, М1 та М2 представлено в табл. 1. На підставі цих даних можна визначити, що в 2001 р. грошова маса в порівняно з попереднім роком зросла майже на 42 %, 2002 р. — на 42, 2003 р. — на 47, 2004 р. — на 32, 2005 р. — на 54, 2006 р. — на 34,5 та 2007 р. — на 65,6 %. У результаті грошова маса (М3) у 2007 р. досягла 396,156 млрд грн та складає приблизно 55,8 % до ВВП. І це при тому, що в розвинених країнах рівень монетизації економіки становить: у Великобританії — 100 %, Німеччині — 70, Швейцарії — 120, США — 70, Китаї — 100—120 % .

Таким чином, незважаючи на зростання рівня монетизації економіки України, залишається проблема його подальшого підвищення. Адже недостатня кількість грошей зумовлює збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості, а також інші негативні процеси. Емісія грошей може призвести до перевищення сумою грошей вартості товарів і послуг в обігу та невиправданого зростання цін й інфляції. Тому основною умовою та чинником підвищення рівня монетизації економіки є розвиток національної економіки, зростання обсягів виробництва, збільшення ВВП [32, c. 53-54].

Таблиця 2.1

Обсяги грошової маси на кінець року, млрд грн.

Рік

М0

М1

М2

М3

2004

33,1

53,1

98,5

95,0

2005

42,3

67,1

125,5

125,8

2006

60,2

98,6

193,1

194,1

2007

75,0

123,2

259,4

261,1

2008

111,1

181,7

391,3

396,2

2009

119,1

183,2

435,8

452,1

Отже, економічні та монетарні методи спроможні забезпечити зростання рівня монетизації економіки країни тільки в гармонійному поєднанні, не допускаючи зростання інфляції. Однією з особливостей грошової системи нашої країни, згідно з даними, наведеними у табл. 2.1, є висока питома вага готівки і виокремлення такого структурного елементу грошової маси, як грошова база (агрегат М0). Беручи до уваги світовий досвід, слід зазначити, що, наприклад, у США немає поняття "грошова база" та такого грошового агрегату, як М0. Грошове агрегування починається з агрегату М1, до якого входить готівка, поточні депозити, у тому числі чекові.

Отже, в Україні грошова база є одним із засобів регулювання грошового обігу, грошової маси. А той факт, що показник грошової бази використовується в окремих розвинених країнах, свідчить про її універсальний характер.

На сьогодні потрібно вживати заходів у напрямку інноваційного розвитку економіки, зростання обсягів ВВП, значного підвищення доходів населення, які можуть стати надійною основою збільшення розмірів сум вкладів у банки, що забезпечить збільшення власної частки вищого грошового агрегату.

Окрім поліпшення структури грошової маси, не менш важливою проблемою грошово-кредитної політики в Україні є подальший розвиток кредитних відносин, зокрема з використанням цінних паперів [34, c. 439-440].

На сьогодні особливо важливими є умови кредитування, що має безпосереднє значення для розвитку підприємництва та здійснення розширеного відтворення. На жаль, у цьому випадку зниження відсоткових ставок, а значить, розширення можливостей одержання кредиту відбувається повільніше. Якщо 2000 р. відсоткова ставка за кредитами дорівнювала 37,3 %, то до кінця 2008 р. вона знизилася у 2,7 раза і становила 13,9 %. Але така плата за кредит залишається дуже високою. Тому за цими відсотками не кожне підприємство може залучити кредитні кошти у потрібному обсязі. Суб'єкти господарювання з метою покриття витрат за кредитом змушені підвищувати ціну на товари, від чого страждає як окремий споживач, так і економіка країни. Одним із шляхів виходу з такої ситуації є нарощення економічних можливостей, накопичення капіталу, аби створити сприятливі умови для розвитку кредитних відносин.

Не можна не порівняти відсотки за кредитами, які надають банки, та відсотки, які вони платять за депозитами. У 2000 р. перші перевищували другі вчетверо, у 2001-2002 рр. — менш ніж утричі, у 2003 р. — дещо більше ніж удвічі. Таке співвідношення ми спостерігаємо у 2006-2007 та 2007-2008 рр. Позитивним є той факт, що хоч повільно, але відбувається зменшення розриву між тим, що банки беруть за надання коштів, і тим, що дають за вкладені у банк кошти. Але все одно розрив надто великий. Таким чином, потрібно знижувати плату за кредит, щоб прискорити розвиток кредитних відносин.

Також негативним моментом розвитку грошово-кредитної політики в Україні є те, що вексельний обіг не набув значного поширення. А тому така складова політики рефінансування, як обліковий кредит, що передбачає переоблік комерційних векселів, не є поширеним і на сьогодні не має великого значення.

У 2010 році очікується уповільнення темпів зростання ВВП, що пов’язано з прогнозованим погіршенням умов зовнішньої торгівлі внаслідок очікуваного зниження темпів зростання світової економіки, посиленням конкуренції на ринках металу та суттєвим підвищенням ціни на газ. Реалізація задекларованих планів щодо підвищення виплат соціального характеру разом з необхідністю збільшення капітальних видатків бюджету підвищуватимуть навантаження на бюджет та вимагатимуть здійснення більш жорсткої фіскальної політики. Збереження інфляційного тиску буде зумовлено подальшим впливом загальносвітової тенденції подорожчання продовольства та підвищенням адміністративно регульованих тарифів[29].

Відповідно до змін у макроекономічному та політичному середовищі розвиток грошово-кредитного ринку упродовж 2009 року мав суттєві відмінності. Особливістю І кварталу було збереження значної напруги на грошово-кредитному ринку, яка проявилася в продовженні відпливу коштів з банківської системи, зниженні ліквідності банківської системи, дефіциті іноземної валюти на ринку, тощо. Натомість у ІІ кварталі ситуація значно покращилася, що позитивно відобразилося як на стані валютного ринку, так і на показниках, що характеризують обсяги активних та пасивних операцій банків, а також вартість коштів. Серед факторів, що сприяли покращенню ситуації на грошово-кредитному ринку можна виділити поліпшення показників розвитку реального сектору та платіжного балансу, скасування законодавчих рішень, які обмежували незалежність Національного банку України в проведенні грошово-кредитної політики, отримання ефекту від стабілізаційних заходів, ужитих Національним банком України наприкінці 2008 – початку 2009 років та ін.

Проте стимулюючі заходи, які вживав Національний банк України, не знайшли адекватної підтримки з боку структурних та бюджетних механізмів. Як наслідок, значні обсяги вільної ліквідності, які мали банки, у ІІІ кварталі п.р. почали тиснути на валютний ринок. Вищезазначене зумовлювало посилення девальваційних та інфляційних очікувань, спровокувало підвищення попиту на іноземну валюту та уповільнення позитивних тенденцій в динаміці депозитів.

Девальвація обмінного курсу гривні через погіршення ринкових очікувань учасників ринку призвела до певного уповільнення динаміки зростання депозитів, загальний обсяг яких у ІІІ кварталі збільшився на 0,4% порівняно із приростом на 0,9% у ІІ кварталі. З початку року загальний обсяг депозитів знизився на 11,1% – до 318,1 млрд. грн., у т.ч. у національній валюті – на 16,7% – до 166,9 млрд. грн., в іноземній валюті – на 4,0% – до 151,2 млрд. грн.

Уповільнення динаміки зростання загального обсягу депозитів у ІІІ кварталі 2009 р. пов’язане, насамперед, із більш повільним приростом вкладів населення (на 1,7%) порівняно з 4% у ІІ кварталі 2009 р. Кумулятивний показник приросту депозитів фізичних осіб за 9 місяців 2009 р. демонструє зменшення їх обсягу з початку року на 6,1% – до 202,4 млрд. грн. [30]

Динаміка коштів юридичних осіб у ІІІ кварталі 2009 р. хоча й демонструвала від’ємний приріст (-1,8%), однак темпи їх зменшення були значно повільнішими ніж у І та ІІ кварталах (-3,8% та -13,9% відповідно). За січень – вересень обсяг коштів юридичних осіб знизився на 18,6% – до 115,7 млрд. грн.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2010 р. і наступних роках відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що є основою для досягнення головних стратегічних цілей, які полягають у підтримці стійкого і збалансованого економічного розвитку, а також підвищенні зайнятості, реальних доходів та стандартів життя населення.

Внутрішні аспекти стабільності національної грошової одиниці розглядатимуться в контексті необхідності забезпечення цінової стабільності, головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. Водночас, у широкому розумінні, забезпечення цінової стабільності передбачає не тільки досягнення визначених інфляційних орієнтирів, а й створення фундаментальних передумов для підтримання стабільного низькоінфляційного середовища на довгостроковій основі та забезпечення стійкості національної грошової одиниці до впливу різноманітних дестабілізуючих чинників. Такі передумови передбачають, зокрема, забезпечення збалансованого розвитку всіх секторів фінансового ринку та поліпшення на цій основі трансмісійних механізмів, нівелювання дисбалансу в розвитку окремих сегментів реального сектору економіки, можливість максимального згладжування впливу зовнішніх шоків на внутрішній ринок за рахунок швидкого перетікання потоків капіталу, стабільність та надійність банківської системи, високий рівень довіри до національної валюти, зменшення присутності іноземної валюти в операціях на внутрішньому ринку та як засобу заощаджень тощо. Забезпечення внутрішніх аспектів стабільності національної грошової одиниці в середньостроковій перспективі розглядатиметься як пріоритетне завдання грошово-кредитної політики [24, c. 20-21].

Зовнішні аспекти стабільності національної грошової одиниці розглядатимуться не лише з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, а й з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегменту ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, не провокують формування та поглиблення макроекономічних, валютних і пруденційних ризиків, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків фінансового характеру. Такі критерії можуть бути забезпечені через використання режиму керованого плавання обмінного курсу (з переходом у перспективі до режиму вільного плавання обмінного курсу) , що має супроводжуватися:

— посиленням гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань (у результаті обмінний курс втрачатиме статус якоря грошово-кредитної політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності національної грошової одиниці);

— забезпеченням прозорості та транспарентності функціонування валютного сегменту ринку через удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання чітких принципів і процедур можливого виходу на ринок та /або застосування відповідних регулятивних заходів з боку Національного банку України;

— створенням та постійним удосконаленням механізмів хеджування валютних ризиків;

— розбудовою комплексної системи моніторингу валютних ризиків, послідовним удосконаленням механізмів контролю та протидії спекуляціям, які порушують стійкість валютного ринку, застосуванням пруденційних процедур для упередження накопичення банківською системою надмірних валютних ризиків та недопущення формування інших дисбалансів, пов’язаних з активним здійсненням банками та іншими суб’єктами операцій капітального характеру в іноземній валюті;

— послідовним і системним здійсненням лібералізації валютного ринку на основі чітко визначених принципів, підходів та етапності;

— ужиттям інших ринкових заходів, спрямованих на зниження рівня доларизації економіки, зменшення зовнішніх ризиків та удосконалення засад функціонування валютного сегменту грошово-кредитного ринку [18, c. 33-34].

Динаміка ліквідності банків у поточному році була неоднорідною і значною мірою визначалася темпами відпливу коштів з банків. У цілому з початку року обсяг коррахунків банків зменшився на 13,8% – до 16,1 млрд. грн.

Національний банк України з метою регулювання ліквідності банківської системи проводив операції як з підтримки ліквідності банків, так і з її абсорбування. Спрямованість операцій з регулювання ліквідності визначалася виходячи із ситуації на ринку. Так більша частина операцій з рефінансування (34,4 млрд. грн. із 59,6 млрд. грн. за 9 місяців п. р.) була проведена в І кварталі 2009 р., коли на грошово-кредитному ринку внаслідок відпливу коштів з банків відчувався дефіцит ліквідності. Обсяг операцій з рефінансування у ІІ кварталі знизився до 21,3 млрд. грн., а в ІІІ – до 3,8 млрд. грн.

У середньостроковій перспективі Національний банк України концентруватиме зусилля на створенні спільно з Урядом макроекономічних, фінансових та інституційних умов для переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності. Передбачається розроблення в першому півріччі 2009 року плану заходів з переходу до нового монетарного режиму, який, поміж іншого, має відображати питання макроекономічної та фінансової збалансованості, застосування більш гнучких курсових режимів, розвитку внутрішнього ринку капіталів, удосконалення комунікацій з громадськістю тощо. Запровадженню такого режиму передуватиме системна робота з удосконалення чинного законодавства, зокрема, ініціюватиметься внесення змін до Законів України «Про Національний банк України» та «Про Кабінет Міністрів України» в частині більш чіткого визначення поняття «стабільність національної грошової одиниці », а також визначення та розмежування відповідальності за забезпечення цінової стабільності в країні.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектру макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв’язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів.

У ІІІ кварталі 2009 року відновилися позитивні тенденції до кредитування банками реального сектору економіки. Відображенням цього є збільшення протягом ІІІ кварталу загального обсягу залишків за кредитами (без нарахованих доходів) на 0,5%. Це відбулося за рахунок зростання більш прискореними темпами залишків за кредитами, наданими юридичним особам (у ІІІ кварталі на 1,6% порівняно із 1,3% у ІІ кварталі), та уповільнення темпів зниження залишків за кредитами, наданими юридичним особам (у ІІІ кварталі на 1,6% порівняно із 1,3% у ІІ кварталі), та уповільнення темпів зниження залишків за кредитами, наданими фізичним особам (у ІІІ кварталі зменшення на 1,7% тоді, як у ІІ кварталі – 5,4%)[30].

Також кумулятивно з початку року загальний обсяг залишків за кредитами (без нарахованих доходів) у січні – вересні 2009 р. зменшився на 3,9% – до 693,8 млрд. грн. за рахунок зниження залишків за кредитами фізичних осіб на 12,6%, тоді як залишки за кредитами юридичних осіб за цей період зросли на 1,2%. У строковій структурі кредитів протягом ІІІ кварталу 2009 р. відбулося зниження питомої ваги довгострокових кредитів у загальному їх обсязі до 62,93%.

Основними засадами грошово-кредитної політики на 2010 р. відповідно до основних прогнозних макроекономічних показників визначено монетарні індикатори розвитку грошово-кредитної сфери, які передбачають темпи зростання монетарної бази у 2010 році на рівні 9 — 13%.

З урахуванням середньострокових цілей грошово-кредитна політика набуватиме більшої гнучкості. Це означатиме обмежене реагування монетарними засобами на незначні відхилення від цільових орієнтирів, викликаних дією кон’юнктурних короткострокових шоків, які істотним чином не впливатимуть на стабільність національної грошової одинці в середньостроковій перспективі [7, c. 68-69].

Ураховуючи поступове посилення гнучкості обмінного курсу гривні та пов’язане з цим підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму, Національний банк у перспективі як основний інструмент реалізації грошово-кредитної політики використовуватиме процентну ставку. Одночасно значення такого інструменту, як офіційний курс, поступово зменшуватиметься. До того ж показники курсу гривні та грошової маси не матимуть статусу монетарної цілі, використовуватимуться в аналітичних цілях і відхилення від їх прогнозних орієнтирів не вимагатиме автоматичного коригування політики, а лише буде приводом для більш детального аналізу ситуації в економіці та на грошово-кредитному ринку.

Використання запропонованих підходів до проведення грошово-кредитної політики сприятиме як успішному подоланню сьогоденних інфляційних викликів, так і створенню надійних макроекономічних та монетарних підвалин для забезпечення стабільності національної грошової одиниці в довгостроковій перспективі.

Ураховуючи наявні ризики для цінової стабільності, Національний банк у середньостроковій перспективі докладатиме зусиль аби засобами грошово-кредитної політики сприяти поверненню показника приросту споживчих цін у межі однознакових чисел не пізніше кінця 2010 року, подальшому зниженню темпів споживчої інфляції до рівня 5-7% на рік та утриманню в таких межах у середньостроковій перспективі. До досягнення цих рівнів установлюватимуться інфляційні орієнтири на кожен рік, які відповідатимуть зазначеній середньостроковій траєкторії.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи.

У 2010 році макроекономічні умови здійснення грошово-кредитної політики знаходитимуться під впливом загальносвітових тенденцій, пов’язаних із наслідками фінансової кризи 2008 — 2009 рр. За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка наступного року увійде до стадії помірного зростання, що пов’язуватиметься з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю. Прогнозується зростання світової економіки на рівні 2,5%[31].

Такі очікування створюють для України умови поступового відновлення зовнішнього попиту на продукцію вітчизняного експорту. Утім темпи його зростання в 2010 році ще не матимуть значного прискорення. З іншого боку, тривалий період попереднього зниження внутрішнього попиту, що супроводжувалося зменшенням доходів населення, скороченням обсягів промислового виробництва, інвестицій в основний капітал на фоні підвищення цін за базовими товарними групами імпорту (у т.ч. енергоносіїв), формуватиме підґрунтя також і для стримування темпів зростання імпорту. Очікується, що у наступному році дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу може становити 0,1 % від ВВП. Також продовжуватиметься відплив коштів за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій, хоча й в менших обсягах ніж у 2009 році. Обсяг планових платежів за прямим та гарантованим державою боргом в наступному році становитиме не менше ніж 2,3 млрд. дол. США, а за приватним боргом – більше ніж 18 млрд. дол. США.

Зазначені внутрішні та зовнішні умови залишають значні ризики розвитку грошово-кредитної сфери в наступному році, більшість з яких знаходитимуться поза межами прямого впливу монетарних інструментів та механізмів грошово-кредитної політики. Найбільш небезпечним може виявитися несприятлива кон’юнктура на світових ринках за основними товарними групами українського експорту.

З урахуванням причин і наслідків кризових проявів 2008 — 2009 рр. та, виходячи із прогнозів макроекономічного розвитку, що передбачають зростання реального ВВП на 3%, для забезпечення стабільності національної валюти, зниження темпів інфляції у 2010 році ключове значення матиме забезпечення стійкості фінансової системи, що розглядатиметься як пріоритет грошово-кредитної політики.

Стабілізації ресурсної бази банків та посиленню керованості грошово-кредитного ринку сприятимуть заходи з розвитку безготівкових розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання багатофункціональних банківських старт-карток і реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.

Національний банк підтримуватиме тісну взаємодію з Урядом у питаннях узгодження грошово-кредитної та фіскальної політики, у тому числі в частині впливу на стан грошово-кредитного ринку випуску внутрішніх зобов’язань. Також Національний банк активно співпрацюватиме з Урядом у питаннях розвитку фінансового сектору та забезпечення стійкості фінансової системи[31].

У період зберігання напруги в економіці та вирішення завдань подолання наслідків фінансової кризи вагомою лишатиметься роль кількісних показників обсягу грошової пропозиції. Виважене регулювання обсягу монетарної бази дозволятиме Національному банку, з одного боку, вчасно реагувати на монетарні ризики посилення інфляційного та девальваційного тиску, а з іншого – сприяти в межах компетенції стабільності фінансової системи через забезпечення на ринку необхідного обсягу ліквідності. Такі підходи відповідають засадам стабілізаційної програми «Стенд-бай», яка підтримується Міжнародним валютним фондом. Передбачені нею монетарні критерії ефективності за монетарною базою та чистими міжнародними резервами використовуватимуться які проміжні орієнтири грошово-кредитної політики.

Вплив на монетарні та фінансові процеси забезпечуватиметься за рахунок проведення відповідної процентної політики, пріоритетним завданням якої в умовах посткризового відновлення економіки буде створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку[15, c. 22-23].

У зв'язку з наведеними висновками, на наш погляд, доцільно:

— по-перше, для розвитку такого інструменту грошово-кредитної політики, як операції на відкритому ринку здійснювати подальший розвиток фондового ринку, урізноманітнювати форми цінних паперів, перетворювати фондові біржі на активний механізм переливу капіталів. Зокрема, необхідно розвивати вексельний обіг та банківські операції з векселями;

— по-друге, для підвищення рівня монетизаціїї економіки вживати заходи щодо підтримки економічного зростання, якими є розвиток національної економіки, зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Також важливим є створення інвестиційних іпотечних банків, що пов'язує зростання грошей з інноваційними процесами, підтримує взаємозалежність між грошовою масою та економічною діяльністю.

Для вирішення проблем грошово-кредитної політики в Україні необхідно здійснювати нарощування і раціональне використання позикового капіталу та структурні зрушення в економіці.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково — адміністративних). Монетарні індикатори розвитку грошово-кредитної сфери у 2010 р., визначені відповідно до основних прогнозних макроекономічних показників на 2010 рік, передбачають темпи зростання монетарної бази на рівні 9-13%[31].

1.3. Особливості здійснення валютно-курсової політики

Після трьох років (2001—2003) відносної стабільності цін виробників промислової продукції у 2004 р. вони зросли на 20,5%, а індекс споживчих цін досяг 109,0% (див. табл. 2.2). Разом з тим інших негативних макроекономічних результатів у тому році ще не було, оскільки поточний рахунок платіжного балансу було зведено з дуже важливим для економіки додатним сальдо майже в 7 млрд. дол., що у 2,4 раза більше, ніж у досить благополучному 2003 р., і в 2,2 раза — ніжу не менш благополучному 2002 р.

І хоча від'ємне сальдо фінансового рахунку зросло у 2004 р. порівняно з 2003 р. у 7,3 раза, проте це пояснювалося насамперед втечею капіталу через відому політичну нестабільність, що виникла у період виборів Президента України.

Таблиця 2.2

Динаміка обмінного курсу грн./дол. та інфляції у 2002—2009pp.

(за роками)

Показники

Роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Індекс номінального обмінного

курсу (у %, у середньому за рік)

99,3

100,0

99,8

96,2

98,6

100,0

98,2

116,5

Індекс споживчих

цін (у % до попереднього року)

100,8

105,2

109

113,5

109,1

112,8

126,2

Індекс цін виробників промислової

продукції (у % до попереднього року)

105,7

107,6

120,5

116,7

109,6

119,5

137,8

120,3

У 2005 р. у макроекономічній сфері ситуація різко змінюється у бік погіршення. Зростання цін у 2004 р. і в наступних 2005—2007 pp. формує в Україні умови попиту, який дедалі збільшувався і задовольнити який ресурсами потужностей національної економіки вже у 2005 р. стало неможливим, оскільки внутрішні резерви потужностей було вичерпано. Починає різко зростати імпорт, чому сприяє як зниження рівня тарифного захисту митної території України, здійснюване урядом та Верховною Радою України, так і ревальвація Національним банком України національної валюти на 3,8% у квітні 2005 р. У результаті зовнішньоторговельне сальдо товарів та послуг знижується більш як на 7,4 млрд. дол. Але у зв'язку з тим, що після всіх попередніх років його від'ємного значення за фінансовим рахунком ми отримали додатну величину в розмірі майже 8,2 млрд. дол., удалося зберегти стабільність платіжного балансу. Така зміна в тенденціях на той час свідчила багато про що.

По-перше, суб'єкти господарювання (корпорації) та приватні банки почали прагнути якомога більше заробити на зростанні цін на внутрішньому ринку. При цьому вони ж і зруйнували його своїми діями, підключаючи до цього все більше й більше імпортних товарів та позикових фінансових ресурсів.

По-друге, в країні почалося різке збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі. У 2005 р. питома вага іноземного капіталу в статутному капіталі банків зросла більш як у 2 рази, а до кінця 2007 р. вона досягла вже 35%, тобто за чотири роки підвищилася більш як у 3,6 раза.[15, c. 22-23]

Таким чином світова фінансова система поширила свій вплив на Україну шляхом як включення до неї через кредитування національних банківських установ, так і придбання українських приватних банків іноземними, так званими "материнськими", банками. Вони також долучилися до розширення насамперед споживчого кредитування населення, заробляючи на зростанні його доходів, зумовленому збільшенням розмірів пенсій, допомог, стипендій, заробітної плати в державному секторі економіки, а також необґрунтованим зростанням заробітної плати в реальному секторі. Останнє було, в тому числі, й реакцією на збільшення доходів у бюджетному секторі.

Експансія іноземного капіталу в країну найрізноманітнішими шляхами є результатом діяльності фінансової системи, яка склалася ще в 70-ті роки XX ст. і яка втратила у своїй основі так звану в колишній термінології "збалансованість між матеріально-речовою та вартісною структурами виробництва" або в сучасній — "відрив реальної вартості основного капіталу від його фінансового еквівалента". У результаті цього в економіку ринули віртуальні гроші, які обслуговують, насамперед, спекулятивні операції, а також формують протягом більш як 30-річного періоду можливість задовольняти потреби в коштах на кредитування економіки за рахунок експансії фінансових інститутів високорозвинутих країн. Водночас за умов періодичної нестабільності економіки країни Україна боролася за ресурси МВФ та Світового банку, залежно від того, до якої пастки зовнішнього фінансування вона потрапляла. Прикладів цілком досить. Україна, важко подолавши одну пастку 90-х років минулого століття, пов'язану із стабілізацією економіки після перехідного періоду 1994—1996 pp., уже на початку XXI ст. потрапила в чергову пастку світової фінансової системи, використавши позикові кошти.

По-третє, Україна внаслідок політичного циклу в економічній політиці, який почався у 2004 p., з 2005 р. знову потрапила в пастку зовнішнього запозичення, що зумовило як динаміку формування пропозиції грошей, у тому числі грошово-кредитну політику, так і валютно-курсову політику того періоду. Ресурси таких запозичень було вичерпано як через внутрішні причини, бо ще в 2007 р. зовнішній борг країни досяг величини майже в 60% ВВП (рівень, який дуже часто породжував кризи в інших країнах), так і з огляду на зовнішні умови, оскільки світова фінансова криза зробила такі ресурси дефіцитними тепер і на майбутнє, незважаючи на те, що пропозиція грошей у світовій економіці зростає і зростатиме, але, скоріше за все, вона матиме інше походження, хоча зміст дії світової фінансової системи поки що не змінюється. Проте у зв'язку з рішенням уряду США про скасування, по суті, обмежень на збільшення пропозиції грошей може і зберегтися статус-кво. Оскільки ресурси світової фінансової системи насамперед направлятимуться на поліпшення становища в економіках розвинутих країн, необхідно зробити ще один висновок.

По-четверте, зовнішні джерела фінансових ресурсів для України, як і для багатьох інших країн з ринками, що розвиваються, і під час кризи, і після неї будуть дуже обмеженими і дорожчими. Про це свідчать як прагнення дочірніх фінансових інститутів вивести гроші з України, так і бажання іноземних кредиторів корпоративного сектору отримати гроші по боргах, як мінімум, вчасно, а також дії тих інвесторів, які вважають за необхідне вивести прибуток від раніше зроблених інвестицій і не бажають його реінвестувати у зв'язку з наявною політичною кризою з невідомим результатом у найближчі два роки. У кінцевому підсумку обсяги таких ресурсів досить великі, як і борги України за імпорт енергоносіїв, що свідчить про справжню кризу платіжного балансу країни. Тому, при одночасному прагненні багатьох суб'єктів господарювання та окремих бізнесменів з фінансового сектору вивести ресурси за кордон, резервів для підтримання платіжного балансу не так багато, і очевидно, без зміни курсу національної валюти в бік зниження відновити його буде дуже складно. Цьому не сприяє, як не сприяла всі ці роки, і політика виконавчої влади України[6, c. 8-9].

Уряди, які змінювали один одного протягом 2004—2007 pp., так і не відступили від політичного циклу в економічній політиці, оскільки перманентні вибори і боротьба за голоси виборців не припинилися. Рік у рік зростання заробітної плати перевищувало збільшення продуктивності праці і, природно, реального ВВП. У результаті сальдо поточного рахунку платіжного балансу вже у 2006 р. стало від'ємним (—1,6 млрд. дол.), у 2007 р. досягло майже —5,9 млрд. дол., а баланс товарів та послуг того року був уже на рівні —7,9 млрд. дол. За підсумками 2009 p., його від'ємне сальдо вже становило понад 12 млрд. дол. У минулі роки зазначеного періоду це сальдо покривалося додатним сальдо фінансового рахунку, яке, за підсумками 2006 p., становило 3,9 млрд. дол., а в 2007 р. — вже 15,7 млрд. дол. Врешті-решт, до 2008 р. зовнішній борг України становив 100 млрд. дол., що наблизило його до критичної величини, і його покриття в перспективі ставало дедалі важчим, особливо після значної девальвації. У результаті зовнішній борг країни перевищив 90% ВВП, що загрожує масштабною кризою, якої ще не було в нас.

Можна безумовно стверджувати, що економічна політика 2004— 2007 pp. була вкрай небезпечною, але, можливо, вона дозволила б зберегти відносну стабільність і протягом усього 2008 p., оскільки ще в середині року приплив іноземного капіталу в Україну був досить значним. Останнє підштовхнуло Національний банк України на шлях чергової майже 5-процентної ревальвації національної валюти, яка ще більше погіршила стан поточного рахунку платіжного балансу, що й підтвердилося, як уже зазначалося, його показниками за підсумками 2008 р.

Цей захід був викликаний бажанням Національного банку України знизити інфляцію у 2008 p., яка в цілому за рік, як і очікувалося, ще й прискорилася, і багато експертів оцінювали її темп на кінець 2008 р. на рівні 21—23%. Проте цей шлях зниження інфляції був також дуже дискусійним, оскільки причина її була закладена, насамперед, у політиці доходів, що сформувалися від самого початку за рахунок бюджету та пенсійного фонду країни. В умовах загострення фінансової ситуації у вересні — листопаді 2008 p., що виникла унаслідок як різкої зміни стану платіжного балансу, так і нестабільності курсу, населення масово кинулося в банки знімати гривневі заощадження і конвертувати їх в іноземну валюту в очікуванні зниження курсу гривні, тим самим призводячи до ще більшого його падіння. Цьому сприяла також політика комерційних банків, які отримали величезні обсяги рефінансування і направили значну їх частину на купівлю валюти та, очевидно, виводили валютні резерви за кордон[2, c. 12-13].

Унаслідок паніки курс гривні знизився за жовтень 2008 р. більш як на 20%, причому за період з липня по жовтень темп падіння становив більше 30% і продовжує зростати й нині. Як результат, Національному банку України для боротьби з панікою довелося ввести обмеження на розрив угод по довгострокових депозитах населення, а також інші обмеження адміністративного характеру, що сприяли певній стабілізації ситуації. Крім того, НБУ докладав зусиль для стабілізації курсу національної валюти шляхом його підтримки за рахунок продажу резервів вільно конвертованої валюти, прийнявши під тиском МВФ принципове рішення про лібералізацію політики курсоутворення. Оголосивши це рішення, він також уже здійснив цілий ряд обмежувальних заходів, з свого боку, зобов'язавши банки продавати валюту за курсом, який визначив напередодні. У результаті на валютному ринку встановився курс, що привів навіть до деякого зміцнення національної валюти, але при цьому з'явилися серйозні обмеження на купівлю валюти для населення, що спричинило негайну появу "чорного" ринку готівки, на якому курс був на 2—10% (і навіть більше) вищим, ніж офіційно зареєстрований і оголошений напередодні Національним банком.

Незважаючи на початкове приблизно 20-процентне підвищення курсу долара щодо гривні порівняно з його середнім значенням у попередній період відносної стабільності, курс гривні залишається завищеним. Невідновлений він ще й тому, що тепер долар значно зміцнив свій курс щодо євро. До цього слід додати також, що зовнішній попит, у тому числі на товари традиційного українського експорту (насамперед на вироби з металу), різко знизився, і це ще більше підвищує рівень цінової конкурентоспроможності, якого необхідно досягти. У зв'язку з цим вже зупинилося багато підприємств металургії, машинобудування та будівництва. Таким чином, навіть враховуючи умови зовнішньої торгівлі, які були набагато кращими щодо двох зазначених найбільш важливих причин, які погіршують ситуацію з конкурентоспроможністю українського експорту, рівень мінімально необхідної девальвації курсу гривні до долара має становити величину, яка в 1,5 раза перевищує рівень жовтня 2008 р. Тому в економіці України слід очікувати появи ефекту цінової конкурентоспроможності на рівні обмінного курсу не менш як 8 грн. за 1 дол. (з урахуванням того, що на той час багато з діючих найменш ефективних виробництв будуть зупинені).

Неважко припустити, що за такої девальвації національної валюти щодо рівня 2006 та 2007 pp., коли було взято основні споживчі та іпотечні кредити, кредитори будуть поставлені перед фактом масових неповернень виданих позик, а отже, станеться банкрутство фінансових установ (насамперед банків), які видали кредити в іноземній валюті (частка таких кредитів становить близько 70—80%). Ситуація ускладнилася вже в листопаді 2008 p., а враховуючи те, що в майбутньому передбачаються масові звільнення через очікуване ще більше падіння економіки, слід передбачати її подальше погіршення. Падіння ВВП у 2010 р. може становити, за нашими оцінками, в оптимальному варіанті 3%, в усередненому — 6%, а в найгіршому — до 10% проти рівня 2008 р.[4, c. 57-58]

Рис. 8. Динаміка курсів гривні та рубля та євро до долара США

Таким чином, нині українська економіка опинилася у подвійній пастці власної та світової фінансових криз, коли можна очікувати і банківської кризи, і досить глибокого падіння економіки, що загрожують у будь-якому випадку масовим невдоволенням населення, бо у 2009 р. рівень безробіття може перевищити 11%, що в умовах України є значною величиною, оскільки бюджет і пенсійний фонд не зможуть виконати в необхідному обсягу свої зобов'язання, а темп інфляції у 2009 р. матиме тенденцію до підвищення приблизно до 15—20%. При цьому через одне з найвищих навантажень на економіку у вигляді затрат на підтримку пенсіонерів та інших категорій населення, які отримують допомогу від держави, рівень безробіття може виявитися в Україні критичним за песимістичним варіантом в 2009 p., що також вимагатиме державної підтримки. А це, у свою чергу, означає, що в бюджеті та пенсійному фонді у 2010 р. слід передбачити цілий ряд змін, спрямованих на максимально можливе скорочення пільг, обмеження необґрунтовано високих заробітних плат і пенсій окремим категоріям населення, а також на раціоналізацію виконання державою своїх зобов'язань з ряду загальнодержавних функцій щодо управлінських витрат і на скорочення загальнодержавних та регіональних державних програм. У цілому слід мати на увазі, що уникнути соціальної кризи не вдасться, а тому скорочувати нераціональні витрати бюджету в 2010 р. вкрай необхідно, бо, якщо не вдасться вирішити проблему соціальної напруженості, серйозних соціальних потрясінь не уникнути.

Основними інструментами валютно-курсової політики НБУ є операції з купівлі та продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку, а також інструменти прямої дії, які стосуються валютного регулювання та валютного контролю. Взаємозв'язок валютно-курсової політики та політики керування обігом грошей полягає передусім у можливості держави створювати, чи вилучати додаткову грошову масу у гривнях через купівлю та продаж іноземної валюти. На сьогодні, цей інструмент є насправді «якорем» монетарної політики, що відображено у цілях грошово-кредитної політики держави. НБУ запланував у середньостроковий період перейти до інфляційного таргетування, визнаючи необхідність "певного перехідного періоду до використання інфляційного орієнтира як головної мети грошово-кредитної політики…Пріоритет у грошово-кредитній політиці поступово наближатиметься до забезпечення цінової стабільності, якій підпорядковуватиметься політика валютного курсоутворення, що стане більш гнучкою". Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік вводять поняття "зміни монетарного режиму" в Україні -"Національний банк України концентруватиме зусилля на створенні спільно з Урядом макроекономічних, фінансових та інституційних умов для переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності". Засади грошово-кредитної політики на 2010 рік визначають, що за такого режиму курсоутворення характеризується "…посиленням гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань…курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності національної грошової одиниці", у перехідний період держава сприятиме розвитку валютного ринку. Таким чином, саме валютний курс залишається сьогодні головним орієнтиром грошово-кредитної політики[5, c. 11-12].

Розділ 2. Шляхи підвищення ефективності ГКП

2.1. Особливості ГКП в умовах фінансової кризи

Фінансова криза, що відбувається у світі, зумовила погіршення стану економік майже всіх країн. Відбувається зупинення підприємств, падіння обсягів виробництва, зменшення реальних доходів населення, погіршується стан банківської системи. За даними Євростату, на 01.01.2010 рівень безробіття в країнах Єврозони вже сягнув 7,7%.

Незважаючи на доволі невеликий ступінь інтегрованості України в світовий економічний простір, вона перебуває серед тих країн, що зазнають найбільшого впливу фінансової кризи. Ще у жовтні індекс фондового ринку нашої держави «Перша фондова торгівельна система» (ПФТС) впав на 65,7%, це було найбільше падіння серед усіх країн. Зараз відбувається галопуюче зростання курсу долара до національної валюти, збільшується частка неповернених кредитів, погіршується ліквідність банківської системи, підприємства майже не мають можливості брати кредити в комерційних банків, металургійні компанії (а вони забезпечують 40% усіх валютних надходжень у країну) працюють на половину своїх виробничих потужностей, попит на їхню продукцію знизився тощо.

Задля вирішення цих проблем використовують різні методи фінансової політики держави, серед яких є грошово-кредитна.

Під грошово-кредитною (монетарною) політикою ми розуміємо комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції та курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо.

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю й стабільністю цін. Також, залежно від розвитку економічних відносин у державі, розрізняють 3 групи цілей грошово-кредитної політики: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічні цілі завжди співпадають з загальноекономічними, а проміжні й тактичні — доповнюють стратегічні цілі та конкретизують їх.

Стратегічні цілі є ключовими в загальнодержавній економічній політиці. Вони полягають у забезпеченні зростання ВВП, високого рівня занятості та зниження темпів інфляції, збалансування платіжного балансу. Варто зазначити, що в межах монетарної політики ці завдання несумісні, досягти їх одночасно неможливо. Наприклад, прагнення стабілізувати ціни, тобто стримати інфляцію шляхом зменшення пропозиції грошей, веде до зростання попиту на них, а отже до зростання процентних ставок і до зменшення попиту на робочу силу, тобто відбувається зростання безробіття.

Проміжними цілями називають такі зміни у певних економічних процесах, які мають на меті сприяти досягненню стратегічних цілей. Наприклад, таргетування грошових агрегатів, обмінного курсу або інфляції, відсутність наявної номінальної складової. Оскільки досягнення стратегічних цілей визначається станом ринкової кон'юнктури, то проміжною метою може бути пожвавлення або стримування зміни кон'юнктури ринку, тобто сукупного попиту та сукупної пропозиції [7, c. 74-75].

Управління обов'язковими резервами, операції на відкритому і валютному ринках, рефінансування комерційних банків є оперативними завданнями банківської системи для досягнення проміжних цілей, які становлять тактичний базис грошово-кредитної політики. Його основними ознаками є короткостроковість, реалізація виключно за допомогою оперативних заходів центрального банку і багатоаспектність, що ускладнює вибір та механізми реалізації цих цілей.

Інституційною основою монетарної політики традиційно вважається грошовий ринок і банківська система. Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк, який самостійно розробляє основні засади монетарної політики. Також участь у розробці цієї політики беруть уряд, Міністерство фінансів, Міністерство економіки та Верховна Рада. Вони визначають макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей монетарної політики: обсяг ВНП, розмір бюджетного дефіциту, рівень зайнятості, платіжний та торгівельний баланси.

Відповідно до пункту 8.7 «Тимчасового положення про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням», Національний банк України визначає:

• кінцеві та проміжні цілі грошово-кредитної політики;

• механізм забезпечення прогнозного рівня інфляції, прогнозні показники монетарної бази, грошової маси, темпів їх зростання;

• прогнозну динаміку курсу національної валюти відносно світових резервних валют;

Для виконання вищезазначених функцій ця фінансова інституція використовує такі інструменти монетарної політики: інструменти прямого та опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси.

До прямих належать: встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, на кредитування Національним банком комерційних банків або потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів між галузями, виробництвами, регіонами тощо.

За допомогою опосередкованих методів здійснюється вплив Національного банку на певні грошові індикатори. Для цього використовують такі інструменти: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. Всі вони були враховані при розробці системи заходів, спрямованих на поліпшення стану фінансового ринку України [2, c. 13-14].

Потрібно визначити, що при розробці даної системи заходів важливу роль відіграють внутрішні чинники фінансової кризи в Україні, адже вони мають значний вплив на нинішню економічну ситуацію:

По-перше, це постійне збільшення соціальних виплат, незалежно від показників зростання виробництва праці й товарного забезпечення, як для внутрішнього споживання, так і для експорту. У підсумку це призвело до того, що експортерів «викинуло» зі світового ринку, щойно кон'юнктура на них знизилась, а зростання споживчого попиту (якому також сприяло збільшення обсягів банківського споживчого кредитування) дедалі більше покривалось за рахунок імпорту.

По-друге, як наслідок, це негативне сальдо торгового балансу, яке до кінця року може досягти 20 млрд дол. (тому що за 2008 р. воно вже становило понад 14 млрд дол., за даними Держкомстату).

По-третє, сума іноземних кредитів за 2008 р. досягла 85 млрд дол., що в 2,2 рази перевищує державні резерви. А у зв'язку зі світовою фінансовою кризою комерційні банки та підприємства втратили можливість постійно брати зовнішню позику задля погашення старих кредитів. Існує думка, що цей фактор став вирішальним у готовності МВФ надати кредит Україні.

Четвертою причиною є виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти, що зумовило зниження курсу національної валюти.

П'ятий чинник — високий рівень доларизації економіки (22,7% станом на 2009 p.), що створює загрозу для національної економіки в умовах галопуючого курсу долара. Це обмежило дію інструментів монетарної політики НБУ і зробило ситуацію на вітчизняному фінансовому ринку залежною від такої на міжнародних фінансових ринках.

Що стосується зовнішніх чинників, слід зазначити, що вони лише збільшили дію внутрішніх. Можна відокремити такі з них: фондовий ринок, банківська система, зовнішньоторговельна та боргова сфери. Так падіння індексів фондових бірж в усьому світі не обминуло і нашу країну. Але фондовий ринок України не є розвиненим, тому він не став найбільш вагомим чинником. «Перша фондова торгівельна система» лише створює певний тиск на валютний ринок, оскільки відбувається відплив спекулятивного капіталу. Вплив банківської системи полягає в тому, що частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах є доволі високою (частка іноземного капіталу на 01.01.2010 становить 38,1%, за даними НБУ). Тобто, якщо іноземні компанії, капітал яких присутній у банківський системі нашої країни, зазнаватимуть збитків та матимуть проблеми з ліквідністю, то це вплине на стан суб'єктів фінансового ринку України. Що стосується зовнішньоторговельної сфери, то наслідком фінансової кризи є зменшення світового попиту, що супроводжується зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва. Це призводить до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування. Важливу роль відіграє борговий чинник. На 01.01.2010 обсяг зовнішнього боргу становив 100,06 млрд дол. США або 59,9% ВВП. Враховуючи кредит МВФ це ще 16,4 млрд дол. Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов'язань на зовнішніх ринках [7, c. 78-79].

Отже, враховуючи ці проблеми, для поліпшення стану фінансового ринку України релевантною є зміна грошово-кредитної політики на більш жорстку й послідовну, а саме:

• зниження ставки рефінансування комерційних банків на 5-6% (зараз становить 12%), що зробить кредити більш доступними. Разом із цим, необхідно запровадити контроль за виданими кредитами банкам, щоб запобігти ситуації, коли вони будуть отримувати кредити під 6-7%, а надавати підприємствам під 20-30%. Для рефінансування банків можна використовувати частину золотовалютних резервів держави;

• запровадження адміністративного регулювання процентних ставок задля запобігання корупції й зловживань, встановлення банківської маржі по операціях за кредитом, який виділяє держава, на рівні 2-3%;

• виконання Національним банком функції «кредитора останньої надії» та забезпечення рефінансування вибірково, залежно від вкладу банку в розвиток економіки країни;

• реальне прив'язування монетарної політики до попиту підприємств, тобто збільшення долі рефінансування банків під виробничі векселі;

• здійснення націоналізації активів проблемних банків. Для цього можна створити державну компанію з повернення активів (на зразок американського трастового фонду RTC);

• використання керованого плаваючого курсу з поступовим переходом до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це сприятиме посиленню гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань;

• запровадження контролю над зовнішнім боргом приватного сектору (банківського та корпоративного) і зіставлення з можливостями його погашення;

• зниження залежності економіки від валютних ризиків;

• створення системи податкових пільг, які компенсують тимчасові витрати банків і стимулюватимуть капіталізацію їх прибутку.

Слід зазначити, що основою для забезпечення стабільного функціонування фінансового ринку та економіки України загалом є політична стабільність, досягнення згоди всіх гілок влади з приводу державної економічної політики (що включає як грошово-кредитну, так і бюджетно-фіскальну політику), відмова від популізму, прийняття непопулярних, але потрібних рішень.

Загроза зростання ступеня неповернення кредитів українським банкам, узятих, насамперед, в іноземній валюті, підвищить імовірність їх масових банкрутств. При цьому в держави буде явно недостатньо коштів для виплати компенсацій вкладникам збанкрутілих банків, особливо якщо врахувати очікувану напруженість бюджету у 2010 р. Надія на зовнішні позики для підтримання бюджету і одночасно — на кредити для підтримання стабільності зумовить довгочасну боргову залежність України як держави, багато в чому подібну до тієї, яка має місце в Угорщині, що переживає постійні труднощі боргових потрясінь і очікуваної нової хвилі соціальної дестабілізації [15, c. 27-28].

Природно, держава не повинна допустити у 2010 р. появи в Україні ще одного джерела соціальної напруженості, яких і так вистачає. Тому вона може і повинна збільшити зусилля щодо залучення позик під гарантії уряду у Світовому банку для реструктуризації банківської системи і отримання контрольних пакетів ряду комерційних банків, які треба органічно об'єднати з існуючими державними банками, збільшивши їх питому вагу до рівня не менш як 20% у статутному капіталі банківської системи. Після такої реструктуризації в Україні можна буде створити конкурентне банківське середовище, в якому банківський капітал приблизно в рівних частинах контролюватиметься державою, приватним бізнесом, а також іноземним капіталом. При цьому держава не втратить можливість для свого впливу на діяльність банківських інститутів, що, як показує досвід боротьби з нинішньою фінансовою кризою, здійснюють високорозвинуті держави шляхом збільшення своєї питомої ваги в банківському капіталі. Як результат, регуляторна політика держави у грошово-кредитній сфері може бути успішнішою.

Крім того, під контролем держави важливо реалізувати ще одну програму реструктуризації банківської системи, яка вже передбачена угодою України з МВФ, підписаною в жовтні 2008 р. для отримання стабілізаційної позики. При цьому не слід було сподіватися, що Україні вдасться уникнути витрачання ресурсів МВФ, отриманих для стабілізації, хоча такі припущення висловлювалися. Аналіз використання подібних позик від МВФ іншими країнами показує, що уникнути цього не вдалося нікому. Мінімально їх витрачала в 1998 р. Росія — 33% від загальної суми, Бразилія у 1998—1999 pp. — 72% загальної суми. Решта країн рівень витрачання коштів МВФ доводили більш як до 80%, наприклад, Індонезія в 1997 р. витратила 95% позики, отриманої від МВФ.

В Україні також за 2008—2009 pp. було витрачено значну частину ресурсів позики, отриманої від МВФ, і ресурсів Національного банку України, оскільки загальний обсяг платежів як до кінця 2008 р., так і в 2009 р. становив близько 40—50 млрд. дол. з урахуванням очікуваного дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Якщо виходити з того, що резерви Національного банку і позика МВФ в сукупності становлять близько 50 млрд. дол., то можна стверджувати, що без девальвації національної валюти, як уже було показано, не обійтись і надалі. А це означає, що в економіці, крім уже наявних факторів, які посилюють інфляцію, будуть і фактори, пов'язані з очікуваною девальвацією та труднощами в обслуговуванні боргів. Серед факторів, які стримують інфляцію, неминуче доведеться запроваджувати обмеження на зростання заробітної плати, як це й випливає з підписаного меморандуму з МВФ. Проте цього буде явно недостатньо. Крім того, Національний банк України для боротьби з інфляцією проводитиме рестрикційну грошову політику, яка вже й так спостерігалася за підсумками 2008 — 2009 р. (див. рис. 7), що в цілому призведе до відносного скорочення грошової пропозиції замість необхідного її збільшення у зв'язку з доцільним стимулюванням попиту на гроші [25, c. 26-27].

Рис. 7. Облікова ставка НБУ в 2000-2008 pp.

Ті, хто розробляли й підписували меморандум, вважають, що попит на гроші скоротиться. У цьому випадку автори, скоріше за все, виходили з того, що матиме місце зменшення реального ВВП. Проте даний підхід суперечить логіці виходу з такої кризи, в яку Україна потрапила вперше, коли треба стимулювати попит на гроші, в тому числі також шляхом зниження процентних ставок замість передбачуваного їх підвищення. У меморандумі з МВФ задекларовано, що Національний банк України підвищить процентні ставки по депозитах в НБУ, щоб зменшити їх розрив із ставкою рефінансування, тобто, що ставка рефінансування, по суті, опускатися не буде, а це, природно, не знизить і ставки по кредитах, а підвищить їх, що вже має місце. Очевидно, для активізації попиту на гроші потрібна, з одного боку, програма розширення реалізації інфраструктурних проектів, а з іншого — цільове та прозоре їх рефінансування через банки, які беруть участь у цих проектах. Те саме стосується і житлового будівництва[33, c. 46-47].

Враховуючи, що обслуговування боргів як приватного, так і державного секторів економіки України в 2008 p., і особливо у 2009 p., може, за одним з теоретично можливих сценаріїв розвитку подій, призвести практично до зведення до нуля резервів валюти, що означатиме дефолтний стан економіки (про це заявлялося окремими політиками в Україні). Для уникнення цього доцільно широко практикувати підвищення активності українського уряду щодо реалізації інфраструктурних проектів як у житлово-комунальній сфері, так і в інших життєво важливих сферах економіки країни.

Оскільки зовнішнє фінансування все ж таки буде обмежене, особливо у 2009 p., і стане дорожчим, необхідно (під завдання Уряду) почати широко практикувати реалізацію національних цінних паперів на внутрішньому ринку, що розширить можливості фінансування економічно активних суб'єктів господарювання. При цьому треба мати на увазі, що на початковій стадії кризи населення в очікуванні погіршення ситуації прагне запастися споживчими товарами і витратити гроші, щоб уникнути їх знецінення. Така мотивація цілком логічна, але саме вона наданому етапі підтримує динаміку цін на високому рівні. Цьому також сприяє той факт, що не знижуються надзвичайно високі ціни на житло, рівень яких перевищує собівартість будівництва приблизно у два, а то й більше разів, — отже, рентабельність даного виду діяльності є ще дуже високою. Прагнення будівельних компаній зберегти такий рівень рентабельності цілком логічне, і тому робиться все для того, щоб не йти на зниження цін, — переговори з урядом, пошук шляхів кредитування за участю Національного банку тощо. Але вся ця діяльність веде в глухий кут.

На початковій стадії, щойно окреслилися ознаки кризи, потрібно було йти на зниження цін у будівництві, орієнтуватися на рівень рентабельності 10—15% і направити потік накопичених у населення грошей у даний сектор. Проте цього не відбулося. За 2—3 місяці населення витратить гроші, аті, у кого вони залишаться, очікуватимуть весни 2009 р. з тим, щоб усе-таки почати купувати житло, в тому числі й недобудоване. Рівень цін у будівництві, за логікою розвитку кризи і виходу з неї, може впасти не тільки до доцільних сьогодні 30—40%, а навіть у кілька разів, адже в умовах зниження виробництва, попиту та загрози банкрутства компаній вигідніше (за законами мікроекономіки) продати із збитками, величина яких буде меншою, ніж у випадку, коли компанія збанкрутує і знецінені активи стануть, як завжди це було, продаватися значно дешевше, ніж до кризового рівня. Слід зазначити що знецінення активів спостерігатиметься у багатьох сферах економіки України, особливо коли врахувати, що в 2009 р. є можливим розвиток подій за песимістичним сценарієм.

У такому випадку логічним буде прагнення, в тому числі й іноземного капіталу, взяти під контроль багато видів діяльності, пролонгувавши і закріпивши тим самим модель екзогенної орієнтації розвитку економіки України, яка склалася раніше. Досвід України і сусідньої Угорщини, наприклад, показує, що така модель не гарантує захисту від системних криз і боргової залежності країни на майбутнє. Зокрема, стабілізаційний кредит МВФ, наданий у жовтні — листопаді 2008 p., взято на далеко не найкращих умовах за строками, оскільки Україна у вересні 2010 p., не встигне ще вийти з поточної кризи і вже змушена буде почати погашати даний кредит. З цієї точки зору, хоча кредит і досить дешевий, він дуже обтяжливий за строками початку погашення, незважаючи на те, що весь строк повернення розтягнуто, за умовами меморандуму, на 5 років. Проте, враховуючи кризову ситуацію з платіжним балансом України, яка проявилася у 2008 р. і очікувану у 2009 p., становище у 2010 р. буде не набагато легшим[31].

Повертаючись до проблеми цінових співвідношень слід зазначити: у нинішньому році можна очікувати, що рівень цін, особливо до весни цього року, набуде тенденції якщо не до зниження, то до стабілізації, і за таких умов процентна політика має бути відповідною. Проте рішення даного періоду і наміри щодо майбутнього, вказані в меморандумі з МВФ, про які вже йшлося, цьому не сприяють, оскільки банківській системі тепер рекомендовано з метою стабілізації та призупинення відпливу грошей підвищити проценти по депозитах у зв'язку з панікою населення, яка виникла в жовтні 2008 р. У листопаді 2008 р. ставки по депозитах уже перебували на рівні 17—20% річних, залежно від ситуації в банку. В окремих банках вони досягають навіть 24% річних. Таке дороге залучення банками ресурсів нині ставить під загрозу майбутнє кредитування, оскільки знайти проекти з необхідною рентабельністю і повернути гроші вкладникам за такими ставками ні сьогодні, ні завтра є нереальним. Таким чином, нинішня процентна політика банків, у тому числі й на основі рекомендацій Національного банку України, є для економіки, та й самої банківської системи, вкрай небезпечною, і, по суті, за такої політики йдеться просто про виживання і аж ніяк не про турботу про те, що буде через 6—12 місяців, коли ситуація може почати змінюватися на краще, а наявні ресурси у банківській системі перебуватимуть під тиском сьогоднішніх процентів по депозитах.

Важливо зосередитися на підтримці системних банків, які контролюють 60—70% ринку банківських послуг, щоб не допустити кризи системного характеру не тільки у фінансах, але і в економіці в цілому. Тому нині краще утриматися від залучення депозитів і, організувавши реструктуризацію банківської системи, а також послабивши інфляцію, дати можливість якомога швидше почати відроджувати економіку, яка вже з 2010 р. (або хоча б з 2011 р.) може виявитися здатною почати обслуговувати свої борги і не позичати гроші у міжнародних фінансових організацій. Це мінімізує час знецінення активів, оскільки підприємства коштуватимуть менше у 2—3 рази і навіть дешевше, бо вже сьогодні є інформація з ринку, що за окремі з них готові дати менше, ніж у них є реально оборотних коштів на їхніх рахунках.

Криза, вдаривши по доходах населення, знецінивши активи, збільшивши безробіття і, відповідно, посиливши навантаження на бюджет, доходи якого скоротяться, зумовивши підвищення боргового навантаження на економіку, особливо болісно позначиться на інвестиційній активності й тим самим позбавить економіку середньострокової перспективи, що є найбільш неприємним. У цьому зв'язку всі зміни в економічній політиці вже нині мають бути спрямовані на створення умов для швидкого початку відродження економіки, здійснення програми реструктуризації і одночасно визначення найбільш перспективних секторів для майбутнього розвитку. Такими, звичайно, є інноваційні сектори, але не тільки[25, c. 29-30].

Сьогодні світ особливо потерпає від продовольчих обмежень, і в нинішньому році знову очікується зростання цін на продовольство. Тому після хорошого врожаю 2008 p., і відповідно відносно непоганої ситуації з фінансами в аграрному секторі (оскільки основні роботи завершено, хоча зерно й подешевшало), а також враховуючи наявні ресурси землі, важливо вже сьогодні підготуватись до того, щоб нинішнього року не скоротилися посіви через ціни на зерно, які тепер знижуються, бо в майбутньому вони зростатимуть. Крім того, у цьому секторі не можна скорочувати інвестиційні програми і, особливо, програми оновлення та розширення потужностей, які виробляють продукти харчування й ресурси для них. Тому уряд, крім переговорів та обіцянок підтримати металургію як основну галузь, що дає експортну виручку, сьогодні має здійснити переорієнтацію на підтримку аграрної сфери, а також харчової промисловості, оскільки надалі ці види діяльності можуть стати основною прибутковою статтею експорту та джерелом експортної виручки, що в результаті визначатиме і курс національної валюти.

Оскільки ціни на нафту у світі падають, ціни на газ для України теж стабілізуються, хоча і не на тому рівні, який очікувався, а також беручи до уваги, що багато країн (і насамперед Китай та Росія) в основному реструктуризували свою металургію, метал з України буде дедалі більше неконкурентоспроможним. Це означає, що в разі продовження орієнтації лише на металургію як основну статтю експортної виручки в середньостроковій перспективі курс національної валюти підштовхуватиметься до девальвації для створення цінового запасу конкурентоспроможності, оскільки енергомісткість цієї галузі поки що залишається високою і буде такою ще років 5—7, якщо програми реструктуризації здійснюватимуться дуже активно. А при переорієнтації на аграрну сферу, і особливо на поглиблення переробки сільгосппродукції, а також на налагодження дедалі більшого обсягу її кінцевого виробництва, продаж на експорт не потребуватиме зниження курсу, оскільки саме в середньостроковій перспективі зростання цін на продовольство на світовому ринку, навпаки, стабілізуватиме курс національної валюти, що є запорукою забезпечення стабільного економічного зростання.

На мою думку, переорієнтація на галузі економіки, пов'язані з аграрним сектором та харчовою промисловістю, і на сектори машинобудування, що працюють на задоволення зовнішнього попиту, як це було в останні кілька років, а також на покриття потреби в транспортному машинобудуванні, що визначалася реалізацією інфраструктурних проектів у сусідніх країнах, орієнтація на розвиток виробництв авіакосмічної галузі, ядерної енергетики, здатних забезпечити валютні доходи у перспективі, — усе це дасть змогу уникнути тривалої і тяжкої депресії, можливої в економіці України після закінчення кризи, яка триватиме до двох років. Такого роду проекти підвищуватимуть капіталомісткість української економіки без відриву від реальної вартості новостворених потужностей, що є ознакою здорової економіки.

А якщо не здійснити таку переорієнтацію економічного курсу, ми повторимо траєкторію розвитку, яка склалася після кризи 1998—1999 pp. і базується на підвищенні виключно цінової конкурентоспроможності. Але цього разу темпи зростання економіки будуть вже значно нижчими, отже, це не дозволить використати можливості фінансування її зростання за рахунок зовнішніх запозичень вдруге (як це було в період 2004—2007 pp.) через високу боргову залежність країни, розрахуватися з якою буде вже не так просто, бо ми давно перейшли межу в 35% боргу щодо ВВП, яка є для нас оптимальною, і досягли рівня 90% і більше. Зовнішнє фінансування також буде неможливо отримувати через його обмеженість і дорожнечу. У такому випадку переорієнтація на інші, стабільніші й вигідніші з точки зору світової кон'юнктури експортні товари є раціональнішою, ніж орієнтація на металургію, яка так і не змогла поновити технології і змушена буде (як це тепер і відбувається) скоротити виробництво, отже, і доходи від нього [15, c. 15, c. 29-30].

Орієнтація на колишню відновлювальну динаміку зразка 1999—2000 pp., коли девальвація дала ефект зростання, підтриманий збільшенням запозичень і кредитування населення та економіки, є непотрібною, оскільки уроки 2000—2007 pp. повинні навчити нас хоча б не повторювати помилок минулого. Адже уникнути (тим більше — швидко) нової кризи знову не вдасться. Без реконструкції, на яку в металургів та хіміків немає грошей, а на ті гроші, що були, але вже витрачені на інші цілі, подальший розвиток неможливий. Тому країні доведеться повертатися до скорочення споживання й активізації нагромадження, причому його ресурси буде вигідно і доцільно вкладати у ті сектори економіки, які на світовому ринку нарощуватимуть обсяги торгівлі і на продукцію яких спостерігатиметься зростання цін. На мою думку, це аграрний і продовольчий сектори з відповідним технологічним оновленням, яке також має інноваційну складову. Це відбуватиметься ще й тому, що економічне зростання сьогодні перемістилося в країни, далекі від високорозвинутих. Економічний розвиток там підвищуватиме рівень життя, отже, і споживання.

Таким чином, в умовах зростаючої конкуренції та глобалізації світового ринку капіталу мають бути прийняті до реалізації запропоновані заходи щодо захисту внутрішньої сфери та інфраструктури обігу капіталу, а також нарощування вітчизняного потенціалу найбільш прибуткового його розміщення [12, c. 22].

2.2. Досвід в зарубіжних країнах

Грошово-кредитна політика (ГКП) провідних країн у другій половині XX — на початку XXI ст. ґрунтувалася на теоретичних уявленнях про роль грошової сфери в досягненні макроекономічної рівноваги в рамках моделі IS—LM на таких концепціях: ефективності ринків, раціональних очікувань, нейтральності грошей по відношенню до довгострокової динаміки сукупного попиту.

Згідно з теоретичними уявленнями про ГКП, що сформувалися в докризовий період (тобто до 2007 p.), її операційні цілі досягаються в результаті дії трансмісійного механізму, тобто системи зв'язків із забезпечення передання сигналу (інформації) від центрального банку до господарюючих суб'єктів. Цей механізм включає канали, методи та інструменти передання сигналу. До традиційних каналів належать: грошовий, кредитний, процентний і валютний. Методи включають вплив на грошову базу, грошові агрегати, банківські резерви, процентні ставки. До інструментів належать: рефінансування та інтервенції для підтримки валютного курсу.

Зважаючи на фінансові потрясіння і зростання цін на сировинні товари, а також останній низький прогноз Міжнародного валютного фонду (МВФ) з приводу зростання обсягів виробництва, СОТ передбачає подальше зниження темпу зростання світової торгівлі в поточному році до 4,5% — найнижчого рівня з 2002 року.

На думку економістів СОТ, даний прогноз організації може виявитися ще дуже оптимістичним, оскільки зважаючи на поширення проблем на фінансових ринках, а також заходів, які уряди держав робитимуть для того, щоб стримати зростання цін на продовольство і енергоносії, світовий попит може скоротитися.

Глобальній фінансова криза еволюціонувала в торгівельну, і державам необхідно відмовитися від політики протекціонізму і якнайскоріше завершити Дохийський раунд переговорів про лібералізацію світової торгівлі в рамках СОТ.

Переговори по лібералізації торгівлі проходили в рамках Дохийського раунду, який почався в 2001 році і повинен закінчитися підписанням єдиної торгівельної угоди. 30 липня 2008 року Дохийський раунд був провалений після того, як держави — члени СОТ не змогли домовитися про ключові умови угоди. Зокрема, країни, що розвиваються, намагалися відстояти своє право на збільшення загороджувальних мит, які можуть допомогти захистити місцевих виробників.

При цьому країни, що розвиваються, виступали за зниження держпідтримки сільського господарства в розвинених країнах. Останні таку ініціативу не підтримували. Очікується, що Дохийський раунд буде закінчений до 2010году[7, c. 71-72].

Найсильніше постраждали від кризи не країни з розвиненою банківською системою, а ті держави, чия економіка орієнтована на експорт товарів. Наприклад, економіка Японії, об'єми експорту якої в першомукварталі 2009 року скоротилися майже вдвічі в порівнянні з першим кварталом 2008 року. Китайський експорт скоротився на 17 %, американський — на 30 %, а німецький — на 20 %. Об'єм світової торгівлі в 2009 році зменшиться на 6,1%, а не 2,1%, як очікувалося раніше. Також керівництво Всесвітнього Банку чекає в 2009 році падіння світової економіки на 1,7%. Настільки велике скорочення глобального ВВП станеться вперше після Другої світової війни. Вливання капіталу в країни, що розвиваються, скоротиться з $1 трлн в 2007 році до $165 млрд в 2009 році.

Зростання промислового виробництва і торгівлі в країнах, що розвиваються, буде вище, ніж в розвинених економіках. При цьому внаслідок зростання цін на продукти харчування і слідуючої з нього соціальної незадоволеності, ця оптимістична картина може бути затьмарена навіть в країнах, які є чистими експортерами продовольства, і, в принципі, повинні отримувати вигоду від зростання цін.

Останніми роками країни, що розвиваються, помітно понизили свою залежність в плані експорту від ринків багатих країн. Лише торік доля бідних країн в світовій торгівлі збільшилася до 34%, зумовивши половину зростання всієї світової торгівлі.

Значні зміни в дії трансмісійного механізму ГКП відбулися наприкінці XX ст. в результаті широкого використання "сек'юритизації" активів і фінансових інновацій, зокрема структурованих фінансових інструментів і складних деривативів. По-перше, їх залучення як застави розширило дію вузького і широкого кредитних каналів. По-друге, в результаті "сек'юритизації" позик і, як наслідок, збільшення можливостей банківського кредитування знизилась ефективність дії каналу процентної ставки.

Одночасно відбулося зниження ефективності використання конкретних інструментів ГКП. По-перше, залучення комерційними банками як застави широкого переліку цінних паперів, у тому числі деривативів, призвело до появи так званої колатералізованої ліквідності. Це означало, що разом з її традиційними видами — грошовою базою і грошовими агрегатами — сформувався новий вид ліквідності. Його поява пояснювалася легкістю отримання коштів під заставу цінних паперів, віднесених до певної, досить широкої категорії. За цих умов знизилися можливості використання такого традиційного інструмента, як грошові агрегати.

По-друге, доступність кредитних ресурсів призвела до зниження ефективності операцій центральних банків на відкритому ринку. Це було пов'язано із зменшенням впливу ресурсів на формування процентної ставки.

По-третє, підвищення ефективності управління комерційними банками своїми резервами і диференціація ресурсів, що залучаються, зумовили зниження дієвості такого інструмента ГКП, як обов'язкове резервування [4, c. 58-59].

Висновки

Основа ринкового регулювання економіки значною мірою визначається грошово-кредитною політикою. Вона визначає основні напрями і можливості регулювання економіки монетарними методами. Питання співвідношення державної економічної політики і грошово-кредитної політики розглядається як співвідношення стратегічного і теоретичного регулювання економіки.

Цілі грошово-кредитної політики пов'язані з тими завданнями, які повинні бути досягнуті на певному етапі її реалізації. В основі формування цілей покладені принципи їхньої ієрархій, коли досягнення цілей нижчого рівня підпорядковується цілям вищого рівня. Такими цілями вищого рівня є забезпечення стабільності цін, повної зайнятості та зростання реального обсягу виробництва.

Таким чином, світова фінансова криза продемонструвала, наскільки ще вразлива економіка України до екзогенних (зовнішніх) шоків. Держава та Національний банк повинні використовувати весь спектр можливостей регулювання, а грошово-кредитна політика, у свою чергу, — використовувати системно-структурний підхід для того, щоб не допустити поглиблення фінансової кризи, запобігти подальшій девальвації національної валюти, стримати зростання безробіття та підвищити довіру до банківської системи.

Також варто визначити, що ні зовнішні ринки, ні приплив іноземного капіталу вже не можуть бути одним із головних джерел фінансування економіки України. У сучасних умовах особливе значення мають внутрішні джерела, довгострокові депозити фізичних та юридичних осіб, вільні кошти Пенсійного фонду тощо. Необхідно також зробити так, щоб анти кризові заходи не здійснювалися всупереч економічному розвитку України та підвищенню добробуту населення.

Основними засадами грошово-кредитної політики НБУ є здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, встановлення межі її приросту відповідно до реальної зміни ВВП, що повинно забезпечувати помірний темп інфляції; забезпечення купівельної спроможності національної грошової одиниці до рівня, який би дав змогу збалансувати інтереси держави, інших суб'єктів господарської діяльності, включаючи і зовнішньоекономічну; стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантованості їхнього повернення через уведення системи механізмів страхування депозитів та орієнтацію комерційних банків на встановлення процентних ставок за депозитами відповідно до реально існуючих темпів інфляції; збільшення обсягів кредитування вітчизняних виробників через інтенсифікацію кредитної активності комерційних банків; підтримування НБУ ліквідності комерційних банків через систему рефінансування, а також через здійснення банківського нагляду та контролю.

Важливим напрямом грошово-кредитної політики НБУ є стимулювання зростання обсягів залучення грошових коштів населення та підприємницьких структур. Політика в цьому напрямку дає можливість не тільки активізувати грошово-кредитний ринок, а й з найбільшою ефективністю використати тимчасово вільні грошові кошти. Значимість такого напрямку у політиці НБУ зумовлюється зростанням долі грошової маси, що знаходиться у межах контролю банківської систему. Головний чинник, що впливає на зростання обсягів ринку вкладів і депозитів, є стабільна фінансово-кредитна система та зрозуміла грошово-кредитна політика НБУ стосовно потенційних клієнтів.

Список використаної літератури

1. Береславська О. Інтеграції на валютних ринках як інструмент курсової та грошово-кредитної політики //Вісник Національного Банку України. — 2005. — № 10. — C. 36-40

2. Береславська О. Чинники курсової нестабільності в Україні/ О. Береславська //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 2. — C. 8-14

3. Борщ Л. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес/ Л. Борщ //Фінанси України. — 2003. — № 12. — С.16-23

4. Бурлачков В. Теоретичні основи грошово-кредитної політики та світова фінансова криза //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 49-59

5. Гальчинський А. Стабільність гривні та проблема її забезпечення/ А. Гальчинський //Економіка України. — 2004. — № 2. — С.4-12

6. Геєць В. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики України до і під час фінансової кризи/ В. Геєць //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 5-23

7. Головнін М. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику: теоретичні аспекти і реакція на фінансові кризи/ М. Головнін //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 67-78.

8. Гончарова О. Грошово-кредитна політика держави та малий бізнес/ О. Гончарова //Економіка в школах України. — 2007. — № 2. — C. 30-33

9. Гребенник Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні. Стаття перша. Становлення монетарної політики в незалежній Україні //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 5. — C. 12-22

10. Гриценко А. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття друга. Архітектоніка монетарних стратегій і зарубіжний досвід їх формування та застосування //Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 2. — C. 8-19

11. Гриценко А. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття перша. Необхідність і передумови формування монетарної стратегії як форми комунікації центральних банків/Вісник Національного Банку України. — 2005. — № 11. — C. 8-17.

12. Гриценко А. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття третя. Основні засади побудови і запровадження середньострокової монетарної стратегії в Україні //Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 7. — C. 8-22

13. Грудзевич Я. Розвиток інституційної основи грошово-кредитної політики в Україні //Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 6. — C. 27-29.

14. Дідківська Т.В. Внутрішні та зовнішні впливи на незалежність грошово-кредитної політики //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — C. 164- 172

15. Дзюблюк О. Грошово-кредитна політика в період кризових явищ на світових фінансових ринках/ О. Дзюблюк //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 5. — C. 20-30

16. Дзюблюк О. Грошово-кредитний механізм регулятивного впливу Національного банку України на динаміку економічного розвитку //Журнал європейської економіки. — 2007. — № 3. — C. 294-311.

17. Заріцький О. Аналіз бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, ії вплив на економічне зростання у 2003 році //Банківська справа. — 2003. — № 1. — C. 15-21

18. Зянько В. В. Монетарні інструменти макроекономічного регулювання і їх застосування національним банком України //Вісник Вінницького політехнічного інституту. — 2008. — № 2. — C. 31-35.

19. Ковальчук А. Грошова-кредитна сфера як об’єкт правового регулювання //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 10. — C. 64-68

20. Ковальчук А. Грошово-кредитні відносини у правовому вимірі/ А. Ковальчук //Банківська справа. — 2003. — № 3. — C. 29-42

21. Кухарська Н. Специфіка грошово-кредитного регулювання в Україні //Економіст. — 2009. — № 3. — C. 55-57

22. Любський М. Трансмісійний механізм грошово-кредитної політики: сутність і роль у сучасній економіці //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 79-85

23. Матвієнко П. Концептуальні засади грошово-кредитної політики України/ П. Матвієнко //Голос України. — 2003. — 18 лютого. — C. 6

24. Науменко С. Основні тенденції розміщення грошової маси та її вплив на формування грошово-кредитної політики / С. Науменко //Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 1. — C. 19-26

25. Некіпєлов О. Ризики грошово-кредитної політики та сучасні фінансові кризи //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 24-30.

26. Осецький В. Грошово-кредитна політика — детермінанта інвестиційних змін //Банківська справа. — 2003. — № 1. — C. 22-26

27. Основні засади грошово-кредитної політики на 2003 рік //Вісник Національного банку України. — 2002. — № 10. — C. 2-5

28. Основні засади грошово-кредитної політики на 2006 рік //Вісник Національного Банку України. — 2005. — № 10. — C. 3-6

29. Основні засади грошово-кредитної політики України на 2008 рік. — НБУ. — bffiy>:http://www.bank.gov.ua/Rada_NBU/OsnovZasad-2008.pdf

30. Основні засади грошово-кредитної політики України на 2009 рік. -НБУ. — http://www.bank.gov.ua/Rada_NBU/OsnovZasad-2009.pdf

31. Основні засади грошово-кредитної політики України на 2010 рік. -НБУ. — http://www.bank.gov.ua/Rada_NBU/OsnovZasad-2010.pdf

32. Романчукевич В. Проблеми та перспективи висвітлення грошово-кредитної політики НБУ (комунікаційний аспект) //Вісник Національного банку України. — 2008. — № 4. — C. 52-55

33. Сенчагов В. Цілі й інструменти грошово-кредитної політики в умовах зростання структурних дисбалансів економіки та посилення дестабілізуючого впливу зовнішніх факторів//Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 42-48

34. Череп А. Грошово-кредитна політика України в умовах фінансової кризи //Журнал європейської економіки. — 2008. — № 4. — C. 438-445