Зміст

1. Сутність та структура грошового ринку
2. Попит на гроші
3. Пропозиція грошей та механізм її формування
4. Рівновага на грошовому ринку

Сутність та структура грошового ринку

Грошовий ринок – особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Метою переміщення грошей є не купівля-продаж товарної вартості, а одержання додаткового доходу. Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти. Продаж грошей на грошовому ринку виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші – відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти [5, c.103-105].

Інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на:

1)      Неборгові – зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах (акції, деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові)).

2)      Боргові – зобов’язання, за якими покупець зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму грошей і сплатити по ній дохід. Боргові зобов’язання, у свою чергу, поділяються на:

• депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) проценту. Вони мають форму угод на відкриття у банках поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;
• позичкові зобов’язання, за якими продавці грошей вносять певні обмеження в права покупців розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, векселів тощо [5, c.106].

Суб’єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи:

• з продажу грошей (сімейні господарства, фірми і структури державного управління)
• з купівлі грошей (сімейні господарства, фірми і структури державного управління)
• посередницькі (фінансові посередники – банки, інвестиційні та фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства, що акумулюють у себе грошові кошти, купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям) [5, c.108].

Структура грошового ринку. Сегменти грошового ринку можна виокремити за кількома критеріями. За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців у грошовому ринку можна виділити три сегменти:

• ринок позичкових зобов’язань;
• ринок цінних паперів;
• валютний ринок.

За інституційним критерієм у грошовому ринку виділяють два сектори — сектор прямого фінансування та вектор опосередкованого фінансування. У секторі прямого фінансування зв’язок між продавцями і покупцями грошей здійснюється безпосередньо, всі питання, що стосуються купівлі-продажу грошей, вони вирішують безпосередньо один з одним. У секторі прямого фінансування функціонують два канали руху грошей:

• канал капітального (акціонерного) фінансування. Капітальне (акціонерне) фінансування являє собою купівлю грошей в обмін на право участі у власності фірми назавжди. Як інструмент тут використовуються акції.
• канал запозичень за допомогою облігацій. Завдяки цьому каналу покупці залучають кошти у свій оборот тимчасово. Як інструмент тут використовуються облігації, здійснюється купівля грошей в обмін на облігації із зобов’язанням повернути гроші у встановлений строк і з виплатою відсотків [4].

У секторі непрямого (опосередкованого) фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через економічних (фінансових) посередників. Ці посередники мобілізують грошові кошти в тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і розміщують їх серед тих суб’єктів, що мають потребу в додаткових коштах. Фінансове посередництво допомагає швидше, зручніше та вигідно перемістити вільні гроші до кінцевих покупців. Свою діяльність фінансові посередники здійснюють заради отримання прибутку. Фінансові посередники від свого імені і за власний рахунок залучають гроші та створюють власні зобов’язання. Прибутки фінансових посередників формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами на їх залучення [4].

За економічним призначенням купівлі грошей грошовий ринок поділяють на:

• ринок грошей;
• ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до 1 року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору [5, с.113].

До складу грошового ринку належать: обліковий, міжбанківський та валютний ринки. Обліковий ринок — це ринок, на якому позичальник (господарюючий суб’єкт або банк) отримує гроші, обліковуючи свої короткострокові цінні папери, наприклад комерційні векселі. Унаслідок значного поширення короткострокових грошових зобов’язань (комерційні та казначейські векселі, бони тощо) операції на цьому ринку дуже поширені.  Міжбанківський ринок — це ринок, на якому суб’єктами виступають банки, а суть операцій зводиться до того, що одні банки розміщують свої тимчасово вільні кошти, а інші їх отримують на умовах платності, терміновості і повернення, тобто один банк надає іншому короткостроковий кредит. Найчастіше це здійснюється у вигляді міжбанківських депозитів. Необхідність таких запозичень часто викликана потребою в дотриманні якихось нормативів центрального банку.  Валютний ринок — це ринок, де здійснюється купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції. Необхідність існування такого сектору грошового ринку пов’язана перш за все з тією обставиною, що єдиного

платіжного засобу для всіх країн не існує. Тому розрахунки за міжнародними торговельними операціями здійснюються або у валюті країни-експортера, або в конвертованій валюті. Це робить необхідним операції на валютному ринку, де валюта купується і продається як на момент виникнення попиту-пропозиції на неї (касові угоди), так і через певний термін (строкові угоди) [6] .

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий термін (більше 1 року). Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників. Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами – акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо[5, с. 114].

Ринок капіталів включає два основних елементи: ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних паперів. Ринок середньо- і довгострокових кредитів — це ринок, де фірми й установи запозичають кошти, як правило, необхідні для розширення виробництва, його модернізації, оновлення продукції і т. ін. Іншими словами, це ринок, який забезпечує інвестиційну діяльність. Для кожної країни він має стратегічне значення і якщо на цьому ринку зменшується довгострокове кредитування (або воно характеризується невеликим зростанням), то це означає послаблення інвестиційної діяльності в державі, що неодмінно призводить до певних негативних наслідків у функціонуванні суспільного виробництва. Ринок цінних паперів характеризується тим, що головним об’єктом купівлі-продажу на ньому виступають цінні папери. Саме через їх купівлю інвестор кредитує позичальника (емітента) своїми коштами. На цьому ринку дуже багато особливостей як у формі надання інвестором кредиту, так і в його загальній організації. Так, наприклад, гроші, вкладені в придбання акції, як правило, не можна повернути назад шляхом зворотного продажу придбаних акцій їх емітенту. Акції можна продати тільки іншим покупцям на так званому вторинному ринку цінних паперів. Є тут і певні особливості в отриманні кредитором відсотка. Якщо в комерційному банку власник внеску отримує чітко фіксований відсоток, то дохід на акцію (дивіденд) може бути дуже великим (у більшості випадків він не фіксується у своїх розмірах), або, за певних умов, може бути малим і взагалі бути відсутнім. Є на цьому ринку і багато особливостей, пов’язаних з емісією цінних паперів, організацією їх руху, контролем держави за роботою ринку цінних паперів і т. ін. [6].

2. Попит на гроші

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.

Відповідно до цілей накопичення грошей, розрізняють три мотиви попиту на гроші

трансакційний (операційний) мотив  полягає у тому, що суб’єкти демонструють постійний попит на поточний запас платіжних засобів (готівка, вклади до запитання) для реалізації поточних платежів.

мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

спекулятивний мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід і має максимальний захист від ризику. Зберігаючи гроші, індивіди втрачають доходи, які називаються альтернативною вартістю зберігання грошей. Величина її залежить від середньої норми процента за фінансовими активами та запасу грошей [5, с.118-119].

Крива MГ, демонструє, що за інших незмінних умов, при зростанні ставки процента, попит на гроші знижується. Крива MГ не пересікає осі ординат. Адже якою високою не була б процентна ставка, частина грошей завжди перебуватиме у формі готівки, оскільки економічні суб’єкти потребуватимуть її для трансакцій. Також крива попиту на гроші не перетинатиме осі абсцис, адже за низького рівня процентної ставки спрацьовує ефект “пастки ліквідності”. Термін «пастка ліквідності» відображає ситуацію, коли процентна ставка вже досягла свого мінімуму і подальше нарощення пропозиції грошей не може спричинити її подальшого зниження. У пастці ліквідності споживачі уникають купівлі цінних паперів і тримають заощадження у формі грошей, очікуючи, що ситуація зміниться і відсоткові ставки скоро зростуть [7].

3. Пропозиція грошей та механізм її формування

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. На макроекономічному рівні природною межею пропозиції грошей є фактична маса грошей в обороті. Збільшення пропозиції понад цю межу можливо лише за рахунок додаткової емісії грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту – як скорочення пропозиції грошей. Отже, зміна пропозиції грошей є екзогенним явищем, яке визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією економічних суб’єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності [5, с.128].

У сучасних умовах теоретичні засади стосовно формування пропозиції грошей базуються на кількох визначальних моментах монетаристської концепції. Пропозиція грошей — це незалежний від функціонування економіки показник. Проте цю незалежність не можна трактувати абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропонується для обігу, визначається розміром того сукупного продукту, який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий процес нарощування обсягів суспільного виробництва, а в довгостроковому періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція грошей незалежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в грошовій сфері з урахуванням швидкості обігу однойменної грошової одиниці, може бути більшою від обсягів ВВП. Монетаристи вважають , що незалежність, екзогенність пропозиції грошей, як уже зазначалося, не може бути абсолютною. Вона має свої певні обмеження, які полягають у тому, що »відрив» пропозиції грошей від динаміки та обсягів виробленого в суспільстві продукту, є більш-менш визначеною величиною. У теорії монетаристів пропозиція грошей щорічно повинна збільшуватись на 3—5 %, незалежно від фази циклу і поточної кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей постулат відомий в економічній літературі як «грошове правило» М. Фрідмена.  Згідно з монетаристською концепцією, збільшення грошової маси безпосередньо стимулює розвиток виробництва через збільшення витрат і посилення попиту на товари, що, у свою чергу, спонукає товаровиробника до збільшення обсягів виробництва. На думку монетаристів, держава може втручатись у регулювання пропозиції грошей, але це втручання має бути обмеженим. Вона не може надмірно збільшувати пропозицію грошей на грошовому ринку [6].

Формування пропозиції грошей. Пропозицію грошей можна записати у вигляді формули:

М1 = mm·Гб,

де        М1     –    пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;

mm    –    коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

Гб      –    грошова база.

Зміна пропозиції грошей (М1) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Оскільки грошова база (Гб) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку – операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку. Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, які можуть впливати на обсяг пропозиції грошей: норма обов’язкових резервів;  облікова ставка; типова ринкова процентна ставка; процентна ставка за депозитами до запитання; обсяг багатства економічних суб’єктів; тінізація підприємницької діяльності; стан довіри до банків [5, c.130].

Отже, остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб’єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників.

Пропозиція грошей як явище екзогенне формується передусім банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної політики. Якщо ціллю є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме такий вигляд, як зображено на рисунку 3.2 [5, c.132].

4. Рівновага на грошовому ринку

Якщо криві попиту і пропозиції зобразити в одній системі координат, то одержимо графічну модель грошового ринку, в якій визначається результат взаємодії попиту і пропозиції (рис.3.3).

Криві попиту і пропозиції перетинаються в певній точці. Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента. Модель демонструє, що зміна пропозиції грошей буде впливати на рівноважну ставку процента. Зі зменшенням пропозиції грошей ставка процента буде зростати, і навпаки.

Рівновага на грошовому ринку може порушуватись під дією багатьох чинників. Найбільш поширеними щодо цього є випадки, коли змінюється попит. Так, наприклад, він зростає, якщо збільшується обсяг виробництва. Зростання попиту спричинить переміщення кривої попиту угору праворуч. У цій ситуації рівноважна ставка відсотка за однієї й тієї самої пропозиції зросте. Попит на гроші може викликати й підвищення цін. У цьому випадку суб’єктам господарювання і населенню для задоволення своїх потреб на попередньому (до підвищення цін) рівні потрібно буде більше грошей. Графічно ця зміна попиту на гроші знайде своє відображення у переміщенні кривої попиту угору праворуч і зростанні рівноважної ставки відсотка. У разі зниження попиту на гроші, а це може бути викликано, наприклад, зменшенням обсягів суспільного виробництва, крива попиту переміститься вниз. Водночас це призведе до зменшення рівноважної ставки відсотка [6].