Зміст

1. Сутність та структура грошового обороту
2. Грошова маса. Грошові агрегати та грошова база
3. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу
4. Механізм регулювання грошової маси в обороті

 1. Сутність та структура грошового обороту

Грошовий оборот – процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні [7, с.63]. Суб’єкти грошового обороту – всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту.

Розглянемо структуру грошового обороту. За економічним призначенням окремих грошових потоків сукупний грошовий оборот поділяється на грошовий обіг, фіскально-бюджетний оборот та кредитний оборот. Два останніх сектори часто об’єднують у рамках фінансово-кредитного обороту.

Грошовий обіг обслуговує створення, реалізацію, обмін і споживання матеріальних цінностей та послуг. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є:

• еквівалентність, оскільки назустріч грошовому платежу платник одержує реальний еквівалент у формі товарів чи послуг;
• безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші безповоротно переходять у його власність;
• прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів [7, c.76-77].

Фінансово-кредитний оборот поділяється на фіскально-бюджетний та кредитний сектори. Відносини між суб’єктами фіскально-бюджетної частини цього сектора грошового обороту мають характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави. У результаті одні суб’єкти безповоротно і без одержання будь-якого доходу втрачають свої гроші, а інші їх одержують теж безповоротно і безоплатно. Друга частина фінансово-кредитного обороту – кредитний оборот –обслуговує переміщення вартості між економічними суб’єктами. У цьому секторі власність суб’єктів не відчужується, а передається у тимчасове користування. Тобто тут рух грошей має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій, і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду [7, c.76-77].

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на: безготівковий і готівковий. У сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. Звідси перевага готівкового обороту – на нього можуть впливати лише прямі його суб’єкти, що дає можливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили [7, c.78]. Але в деяких випадках платежі готівкою можуть сприяти тінізації економічних відносин.

При безготiвковому обороті рух грошей здійснюється шляхом перерахункiв у кредитних установах або зарахуванням взаємних вимог. Контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів можуть не тільки вони самі, а й треті особи – банки, а також держава. У сучасних умовах безготівковий оборот є основною формою загального грошового обороту. Його переваги:

• скорочення витрат обiгу,
• прискорення руху коштiв та розрахункiв,
• бiльша ефективнiсть державного регулювання процесу обiгу.

 

2. Грошова маса. Грошові агрегати та грошова база

Грошова маса – вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Сьогодні більшість країн використовують дві методики розрахунку грошової маси.

Перша ґрунтується на системі агрегатів, що застосовуються для регулювання національного грошового обігу.

Друга базується на використанні методології МВФ, відповідно до якої розрахунок грошових агрегатів спрямований на виявлення можливості країни відповідати за своїми зобов’язаннями в рамках існуючого валютного механізму, тобто на відображення міжнародної ліквідності країн-членів МВФ. Відповідно до цієї методики всю грошову масу поділяють на три основні групи грошових активів:

• «Гроші», які включають гроші поза банками і гроші до запитання.
• «Квазігроші» – ліквідні депозити грошової системи, які не використовують ся як засіб платежу та включають строкові та ощадні депозити, а також депозити в іноземній валюті.
• «Широкі гроші» – сукупність агрегатів «гроші» та «квазігроші» [1, c.126-127].

Грошові агрегати – зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектору загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегати є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства [5].

Немає світових стандартів розрахунку грошових агрегатів. Кожен центральний банк визначає кількість та склад агрегатів, які допомагатимуть характеризувати структуру емітованої ним грошової маси. Як правило, їх кількість коливається від трьох до п’яти.

Національні методики розрахунку грошової маси та її структури в різних країнах світу відрізняються. В Україні залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у грошові агрегати М0, М1, М2 та М3. Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями. Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті. Грошовий агрегат М2 – грошовий агрегат М1 і переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити. Грошовий агрегат М3 (грошова маса) – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій [5].

ФРС США в структурі грошової маси виділяє два агрегати: 1. М1 – готівка, дорожні чеки, депозити до запитання, інші чекові депозити (рахунки NOW і рахунки ATS). Рахунки NOW (negotiable orders of withdrawal accounts) є вкладами до запитання з високим рівнем процентного доходу. Рахунки ATS (automatic-transfer-system account) є комбінацією ощадного рахунка, за яким виплачуються проценти на залишок, і чекового рахунка, на який проценти не нараховуються; 2. М2, до складу якого включають агрегат М1, ощадні депозити, невеликі строкові депозити (до 100 тис. дол.), баланси взаємних фондів грошового ринку [1, c. 127].

З 2002 р. структура грошової маси країн Єврозони представлена наступними агрегатами: 1. М1 – валюта в обігу (банкноти та монети), а також депозити «овернайт»; 2. М2 включає М1, строкові депозити зі строками повернення до 2-х років, депозити, які повертають з повідомленням менше, ніж через 3 місяці; 3. М3 включає М2, угоди РЕПО, акції (паї) в фондах грошового ринку, боргові цінні папери зі строком погашення до 2-х років [1, c. 127].

Грошова база – складова грошової маси, яка включає сукупність зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів і кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування та основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база включає готівкові кошти, випущені в обіг Національним банком України, і переказні депозити в національній валюті в Національному банку України. До готівкових коштів в обігу належать банкноти та монети, емітовані Національним банком України, за винятком банкнот і монет у сховищах Національного банку України, касах і банкоматах установ Національного банку України. До переказних депозитів належать зобов’язання Національного банку України за коштами на кореспондентських рахунках, коштами обов’язкових резервів та іншими коштами на вимогу інших депозитних корпорацій, а також коштами на рахунках інших фінансових корпорацій, нефінансових корпорацій та домашніх господарств (працівників Національного банку) у національній валюті в Національному банку України [5].

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку (ЦБ). Величину грошової бази Гб можна визначити за формулою:

Гб = Мо + Мк + Мрез,

де Мо — сума готівки, що перебуває поза банками;

Мк — сума готівки в касах банків;

Мрез — сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку [7, c. 82].

 

3. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу

Швидкість обігу грошей — це частота переходу грошової одиниці від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період [7, c. 84].

Величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою, що випливає з закону обміну І.Фішера:

V = (P´Q) / М                                               (2.1)

де    Р – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, реалізованих в даному періоді;

M – середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати номінального обсягу виготовленого національного продукту (Р´Q).

На швидкість обігу грошей впливають дві групи чинників:

• з боку платоспроможного попиту – зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо;
• з боку товарної пропозиції – зміни обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвиток економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи), збалансованість ринку тощо.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки:

• збільшує чи зменшує масу грошей в обігу, чим впливає на витрати обігу;
• ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу;
• дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.

Прискорення обігу грошей збільшує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообігу. Проте в умовах, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором [7, c.87].

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тому його забезпечення сприятиме успішній реалізації антиінфляційних програм, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, найсприятливіша для реформування грошової системи країни.

Закон грошового обігу: в обiгу на певний перiод часу повинно знаходитись грошей не бiльше нiж це необхiдно для оплати реально iснуючих товарів i послуг по цiнах, що склалися на даний момент.

Сутність цього закону може бути виражена рівнянням:

М_Ф = М_Н,                                            (2.2)

де         М_Ф – фактична маса грошей в обігу,

М_Н – об’єктивно необхідна для обігу їх маса [7, c.88].

Величина М_Н включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу, можна виразити формулою:

М_н = (P´Q) / V,                                            (2.3)

де    Р´Q   –   сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

V        –   середня кількість оборотів грошової одиниці за цей період.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину М_н можна виразити так:

М_н = (S( Р´Q ) — SК + SП — SВП) / V,                                    (2.4)

де ΣК – сума продажів товарів і послуг у кредит;

ΣП – загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

ΣВП – сума платежів, погашених взаємним зарахуванням боргів [7, c.89-90].

4. Механізм регулювання грошової маси в обороті

Центральний банк на монопольних засадах емітує та вилучає з обороту готівкові гроші, а також бере участь в емісії безготівкових грошей.

ЦБ випускає безготівкові гроші такими способами:

• надання позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування;
• купівля у КБ цінних паперів;
• купівля у КБ та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву [7, c.92].

У всіх цих випадках збільшуються запаси коштів на коррахунках комерційних банків у ЦБ, що й є проявом випуску останнім безготівкових грошей. Коли КБ погашають свої зобов’язання перед ЦБ, це означає вилучення безготівкових грошей з обороту. Перевищення випуску над вилученням означає емісію безготівкових грошей центральним банком, на суму якої зростає загальна маса грошей в обороті.

Комерційні банки можуть створювати тільки безготівкові гроші.

Механізм створення грошей комерційними банками полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів. Грошово-кредитна мультиплікація – це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні [7, c.93].

Вільний резерв — це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов’язковим резервом [7, c.93].

Обов’язкові резерви – один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій та коштів, залучених на умовах субординованого боргу. Банки України формують обов’язкові резерви, виходячи із встановлених Національним банком України нормативів обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучених банком коштів. Національний банк України може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкових резервів залежно від: строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку); виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна, в т. ч. в банківських металах); суб’єктів (юридичні/фізичні особи, резиденти/ нерезиденти) [4].

Для всіх банків установлюється єдиний порядок визначення та формування обов’язкових резервів. Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо: звітного періоду резервування; нормативів обов’язкових резервів; складу зобов’язань банку (об’єкта резервування), щодо яких установлюються нормативи обов’язкових резервів; обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України; порядку формування та зберігання коштів обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України [4].

Формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України та/або на окремому рахунку в Національному банку України. За залишками коштів обов’язкових резервів, що перераховані банками на окремий рахунок у Національному банку України, Національний банк нараховує проценти в установленому ним порядку за умови дотримання банком порядку формування та зберігання обов’язкових резервів [4].

Максимально можливе за даної норми обов’язкового резервування (r) значення грошово-кредитного мультиплікатора (рівня грошово-кредитної мультиплікації m) визначається за формулою

m = 1/r                                               (2.5)

Фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового через:

• використання клієнтами банків позичених коштів для платежів готівкою;
• зниження попиту на позички

зростання позичкового процента [7, c.99].

Окрім кредитної емісії ЦБ грошово-кредитний мультиплікатор може «спрацювати», якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки на рахунок клієнта, або ж якщо банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку.

З огляду на це фактичний рівень мультиплікатора, що склався на певний час (mm), доцільно визначати як співвідношення загальної маси грошей в обороті (грошова пропозиція) до суми грошової бази за формулою:

mm =( M0 +Д )/( M0 +R)                                                (2.6)

де    М0 – маса готівки в обороті поза банками;

Д – маса грошей в депозитах КБ;

R – сума резервів КБ (гроші на коррахунках та в касах банків) [7, c.99-100].

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням ЦБ є своєчасне регулювання рівня мультиплікації відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечують:

• зміна норми обов’язкового резервування;
• вплив на обсяг початкового приросту банківських резервів;
• вплив на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо[7, c.100].