Зміст

1. Сутність та основні елементи грошової системи
2. Основні типи грошових систем та їх еволюція
3. Грошові реформи

Сутність та основні елементи грошової системи

Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави. До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб’єкт грошово-кредитного і валютного регулювання [8].

Грошова одиниця – законодавчо встановлений грошовий знак країни, головний елемент національної грошової системи, одиниця грошової лічби, за допомогою якої визначаються ціни, тарифи та інші вартісні показники. Розмір і назва грошової одиниці встановлюються в кожній країні законодавством. У ст. 99 Конституції України визначено, що грошова одиниця України – гривня, а забезпечення її стабільності – головна функція Національного банку України. У ст.32 Закону України «Про Національний банк України» також вказано, що грошова одиниця України – гривня, яка дорівнює 100 копійкам. Літерний код валюти – UAH, код валюти цифровий – 980, скорочена назва – «грн.» В обігу знаходяться: банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень, розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок та обігова монета номінальною вартістю 1 грн.  У ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що грошові знаки випускаються у вигляді банкнот і монет, які мають вказану на них номінальну вартість. Грошова одиниця ділиться на більш дрібні пропорційні частини. У більшості країн існує десяткова система ділення 1:10:100. Назва грошової одиниці, як правило, складається історично. Вперше в незалежній Україні гривню визнано грошовою одиницею України Постановою Президії Верховної Ради України від 10 грудня 1991 р. До 1992 р. на території України офіційною грошовою одиницею  був радянський карбованець. З січня 1992 р. до вересня 1996 р. функціонувала тимчасова грошова одиниця  український карбованець [5].

Державні грошові знаки — визначаються законодавством держави і мають законну платіжну силу. Грошові знаки, що випускаються державою, обов’язкові до приймання на території всієї країни [8].

Розрізняють такі види державних грошових знаків:

• Банкноти – боргові зобов’язання емісійного банку.
• Казначейські білети — вид державних грошових знаків, які впроваджуються в обіг при бюджетній емісії спеціально уповноваженим державним органом [8].
• Білонні монети – монети виготовлені з недорогоцінних металів. Сьогодні це, переважно, мідно-нікелеві сплави.

Масштаб цін — історично зумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Установлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості [6, с.106].

Валютний курс (exchange rate)  — це ціна грошової одиниці однієї держави, виражена у грошових одиницях іншої держави. У міжнародній практиці використовують фіксовані та пла­ваючі (гнучкі) режими валютних курсів, а також їх комбінації.

Фіксований валютний курс (fixed exchange rate)  передбачає наявність певного офіційного співвідношення, який підтримують орга­ни державного валютного контролю. Плаваючий валютний курс (floating exchange rate) це курс, який визначається на ринку під впли­вом попиту та пропозиції.

На даний час фіксований або плаваючий курс в «чистому» вигляді застосовується рідко. Більшість країн у валютній політиці орієн­тується на кероване плавання, тобто плаваючий курс, рівень якого час від часу корегується центральним банком шляхом валютних інтервенцій. Країни з високим ступенем залежності від якоїсь однієї країни з сильною валютою часто використовують прив’язку курсу своєї валюти до валюти сильнішої країни. У періоди валютної нестабільності центральний банк може скористатися режимом валютного коридору, при якому оголошується не тільки курс, якого планує дотриматися центральний банк, а й його можливі відхилення. Інші режими застосовуються рідше [1].

Організація емісії та обігу грошових знаків включає визначення сфер готівкових і безготівкових розрахунків, режим використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Порядок емісії та обігу грошових знаків встановлюється державою і регулюється законодавством країни [8]. Розрізняють готівкову та безготівкову емісію. Готівкову емісію в Україні НБУ реалізовує на монопольних засадах. В Україні до складу установ та організацій НБУ належать Фабрика банкнотного паперу та Банкното-монетний двір, які забезпечують виготовлення банкнот та монет. Випуск готівки НБУ в обіг здійснюється через продаж її комерційним банкам. Ця операція відображається у фінансовій звітності як операція обміну, а ціна готівки приймає форму комісії.

Випуск центральним банком безготівкових грошей здійснює­ться такими способами:

• наданням позичок комерційним банкам шляхом їх рефінан­сування;
• через купівлю у комерційних банків цінних паперів;
• через купівлю у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву [2, с.102].

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунка платника на рахунок їхнього одержувача. Принципи функціонування грошей, що перебувають на рахунках («грошей безготівкового обігу» або «електронних» в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначає держава через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи — її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом. Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом, за традицією, виступає центральний банк, в Україні — Національний банк України [6, с.107].

Організація міжнародних розрахунків — система регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, що виникають між державами, підприємствами, організаціями та фізичними особами, які перебувають на території різних країн [8]. Міжнародні розрахунки — це система механізмів реалізації грошових вимог та зобов’язань, що виникають між різними суб’єктами у сфері міжнародних економічних відносин. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами та ін. На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється за кількома напрямами. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках. Існує три основні види організації міжнародних розрахунків:

• розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками;
• розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна характеризувати як платежі брутто;
• розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі, нетто.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, відділення, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками [9].

Суб’єктом грошово-кредитного і валютного регулювання у більшості країн виступає центральний емісійний банк. Центральним банком України є Національний банк України. Його роль у грошово-кредитному та валютному регулюванні держави розглянуто у розділі 16 цього конспекту.

2. Основні типи грошових систем та їх еволюція

Тип грошової системи залежить насамперед від того, в якій формі функціонують гроші: як товар — загальний еквівалент чи як знаки вартості. За цим критерієм  П.В. Круш, О.В. Клименко  виділяють такі типи грошових систем:

• система металевого обігу, коли роль загального еквівалента виконують коштовні метали, грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а інші грошові знаки розмінні на метал;
• система паперово-кредитного обігу, за якої золото витіснене з обігу, а обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові чи металеві), що не мають внутрішньої вартості, а тому в такій грошовій системі потрібне державне регулювання [7].

Серед систем металевого обігу слід виділити золотосрібний біметалізм та золотий монометалізм. Суть біметалістичної грошової системи полягала у тому,  що в обігу перебували як золоті, так і срібні монети. Пізніше у обігу використовувалися білонні монети та паперові гроші, причому всі паперові гроші, емітовані центральними банками, були підкріплені золотими чи срібними резервами емісійного банку. Коваленко Д.І., Венгер В.В. виділяють такі різновиди біметалізму:

• система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначає держава;
• система «кульгаючої» валюти, за якої один з видів монет карбується в обмеженій кількості та поступово виводиться з обігу;
• система паралельної валюти, за якої вищезазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі [6, с.109].

Згідно з принципами золотого монометалізму роль загального еквівалента закріплювалася за золотом, в обігу функціонували золоті мо­нети або грошові знаки, розмінні на золото. У системі золотого стандарту виділяють періоди золотомонетного стандарту, який був основою Паризької валютної системи, а також золотозливкового стандарту та золотодевізного стандарту, які використовувалися пізніше.

З 30-х років ХХ ст. у світі починають функціонувати грошові системи, побудовані на обігу нерозмінних на золото паперово-кредитних грошей. Слід розрізняти паперові грошові системи і грошові системи кредитних грошей. У грошовій системі паперових грошей грошові знаки виступають у формі казначейських білетів. Вони емітуються державою для покриття бюджетного дефіциту. Емісія казначейських грошей не пов’язана з потребами реалізації товарів і послуг, визначається лише потребами державних видатків, що веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються. Грошова система кредитних грошей спирається на кредитний механізм емісії грошей, що пов’язаний з виробництвом і реалізацією товарів. Тому цей механізм здатний забезпечувати тривалу товарно-грошову рівновагу та сталість грошей в обігу [7]. Еволюція грошових систем нерозривно пов’язана з розвитком грошових форм, тому більш детально ця тема висвітлена у розділі 1.

3. Грошові реформи

Грошова реформа — це повна чи часткова перебудова грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов [6, c. 138].

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього — до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування. Такий же характер мають грошові реформи, що проводяться при створенні нових держав. У цих випадках потрібно не тільки створити нові гроші і систему їх обороту, а й відповідним чином реструктуризувати економіку нової країни, щоб вона могла забезпечити самостійне функціонування нової грошової системи [11, c. 236].

Реформи часткового типу зводяться до заміни окремих елементів грошової системи, наприклад назви грошової одиниці, її фізичних властивостей, зовнішнього вигляду, номіналу, механізму емісії чи масштабу цін. Основа грошової системи та структура економіки та грошового ринку залишаються незмінними. Серед таких реформ виділяють формальні і деномінаційні реформи. Деномінація – це укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошовою обороту і надання більшої повноцінності грошам. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту — впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої зміни може бути:

а) необхідність поліпшення фізичних властивостей;

б) посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти;

в) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад зміною державної символіки [6, c. 142].

За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні і конфіскаційні грошові реформи. За неконфіскаційних реформ за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів од­наково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо). За конфіскаційних (або «шокових») реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися за меншим коефіцієнтом, ніж готівка); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних) [11, c. 237]. У рамках реформ такого типу зазвичай передбачено встановлення ліміту на обмін банкнот, замороження частки депозитів понад встановлений рівень, тимчасове припинення валюто-обмінних операцій. До певної межі грошові знаки обмінюються на нові у співвідношенні 1:1, а далі – зі знижувальним коефіцієнтом. Мета подібних заходів – конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу державою [6, c. 142]. До цього типу реформ належить нуліфікація. Нуліфікація – це реформа, що передбачає оголошення  державою паперових знаків недійсними.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу. За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7—15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1 : 1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки. Замість них банки видають в оборот уже нові гроші. Нерідко грошові реформи мають ознаки всіх розглянутих типів [11, c. 238].