Актуальність дисертаційного дослідження визначається поглибленням інтересу до процесу зародження та становлення вітчизняної історичної думки, здобутків тих діячів, які стояли біля витоків земської статистики, започаткували основи дослідження історії земства та народної освіти. Однією з недостатньо вивчених постатей, яка прислужилася своїм талантом і працею національно-визвольному руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст., був Іван Петрович Білоконський (1855-1931) – громадський діяч, науковець, письменник і публіцист. Літературну діяльність він розпочав у 1875 р., друкувався в газетах, часописах, художніх виданнях, був редактором, перебував на засланні, брав активну участь у статистичній роботі Орловського, Курського та Харківського земств, працював секретарем Харківської губернської земської управи, був дійсним членом Харківського товариства поширення в народі грамотності, редактором Народної енциклопедії, опублікував низку монографій з історії та розвитку земства й народної освіти. У другій половині ХІХ ст. він був активним учасником народницького руху, а на початку ХХ ст. пов’язував з земським конституційним рухом надії на парламентський розвиток країни. Дослідження та популяризація багатогранного життя І.П. Білоконського, його участь у роботі земських та освітніх установ ряду губерній, може стати основою для вивчення діяльності української інтелігенції у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідницької роботи кафедри українознавства, політології і соціології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, в рамках виконання теми «Регіональні проблеми історії України», затвердженої вченою радою університету (протокол №10 від 26 травня 2009 р.).

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу спеціальної літератури та джерел реконструювати життя й діяльність І.П. Білоконського, з’ясувати його роль і місце в суспільно-політичних процесах України у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., дати характеристику його культурно-просвітницькій діяльності, вивчити публіцистичну та наукову спадщину.

Зазначена мета вимагає вирішення наступних дослідницьких завдань:

— проаналізувати наявний історіографічний матеріал, а також охарактеризувати стан джерельної бази досліджуваної проблеми;

— науково відтворити біографію І.П. Білоконського;

— дослідити його участь у громадсько-політичному житті країни у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. загалом та в українському культурно-просвітницькому русі зокрема;

— з’ясувати роль і місце І.П. Білоконського в діяльності Харківського товариства поширення в народі грамотності;

— розглянути наслідки статистичної, журналістської та народно-просвітницької діяльності;

— визначити його внесок у розвиток земського руху.

Об’єктом дисертаційного дослідження є особистість І.П. Білоконського та його життєвий шлях.

Предметом дисертаційного дослідження є участь І.П. Білоконського у наукових, просвітницьких, та суспільно-політичних організаціях, його поглядів на проблеми народної освіти й земської діяльності у контексті відродження національно-культурного та громадського життя народу.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період життя І.П. Білоконського – (1855-1931 рр.).

Територіальні межі дисертації пов’язані з територією Чернігівської, Волинської, Харківської, Орловської, Курської губерній, а також місцями заслання до Східнго Сибіру – Красноярська та Мінусінська.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на підставі аналізу широкого кола документів і матеріалів відтворено життєвий шлях І.П. Білоконського, його внесок в громадсько-політичний та ліберальний рух другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. До наукового обігу залучені мало відомі документи особового походження, що дає можливість комплексно дослідити його народницьку, земську, наукову, просвітницьку та публіцистичну діяльність. Доповнена бібліографія праць об’єкта дослідження.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні положення дисертації, узагальнені факти, спостереження та висновки можуть бути використані під час написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт, наукових праць, лекційних курсів з історії України, з історії і теорії суспільно-політичних та просвітницьких рухів і організацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися у доповідях і повідомленнях автора на засіданнях кафедри українознавства, політології і соціології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти апробовані на наукових конференціях молодих вчених ЧНПУ (2007, 2008, 2009); щорічних підсумкових та міжвузівських науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу ЧНПУ упродовж 2007-2010 рр. За матеріалами дисертаційного дослідження автором офіційно опубліковано 5 статей загальним обсягом 2,4 друкованих аркуші.

Структура дисертації обумовлена проблемно-хронологічним принципом, а також специфікою мети та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (482 позиції). Обсяг рукопису становить 227 сторінок (з них 192 сторінки основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено предмет і об’єкт дослідження, його мету і завдання, окреслено хронологічні рамки, територіальні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення та апробацію роботи.

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми, джерельна база, методологія та методи дослідження» проаналізовано стан його наукової розробки, здійснено огляд використаних джерел, розкривається методологія і методи роботи.

У підрозділі «Історіографія проблеми» зазначено, що в історичній літературі, присвяченій особі І.П. Білоконського, виокремлюють такі жанри: біографічні статті й нариси в енциклопедичних і наукових виданнях, загальні праці, у яких про нього є згадки як про активного статистика, земського діяча й літератора, та рецензії на його наукову та літературну творчість.

Задля наукового відтворення особливостей соціально-економічних і культурно-просвітницьких процесів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. нами були використанні узагальнюючі праці з історії руху народовольців, до яких був причетний І.П. Білоконський, та студій про розвиток окремих його регіональних утворень. Серед авторів таких досліджень – М.Г. Сєдов, В.А. Твардовський, М.Л. Карпачов, Т.М. Кириченко, М.С. Вахрушев, М.П. Рудько, А.К. Волощенко.

У своїх працях історики основну увагу приділяли висвітленню організаційної та пропагандистської діяльності підпільних народовольських груп, очолюваних провідними діячами антиурядового руху. Прагнення досягди демократичних перетворень у соціальній та політичній сферах суспільства вимагало підготовки прогресивно налаштованих представників освічених кіл інтелігенції та молоді. Пропоновані діячами ХІХ ст. моделі демократизації суспільних відносин та шляхи їх реалізації в Україні викликами великий інтерес серед студентства.

Земська, наукова та літературна діяльність І.П. Білоконського висвітлювалась у монографічних дослідженнях Н.М. Пірумової, К.Ф. Шацилло, В.І. Акімова, В.С. Голубєва та ін.

Про І.П. Білоконський як земського статистика писали Б.Б. Веселовський, А.А. Кізеветтер, Я.М. Бєлий, М.Н. Лядов. Про важливе значення наукової діяльності І.П. Білоконського як дослідника історії культурно-просвітницького руху та місцевого самоврядування пише С.А. Шукліна, відзначаючи, «що вона дає можливість вивчити багатий досвід і традиції минулого та використати їх в організації місцевого самоврядування в сучасних умовах». Основні засади централізованого управління народною школою, багате історичне минуле української освіти, висвітлені в Народній енциклопедії наукових і прикладних знань – 10-му томі «Народное образование в России», підготовленому до друку під керівництвом І.П. Білоконського, вони дозволяють ознайомитися зі складним і багатогранним процесом педагогічного та культурного надбання народу, зазначає у своєму дослідженні М. Мінц.

«Популярною громадською організацією в губерніях наприкінці ХІХ ст. стали комітети народних читань, про які І.П. Білоконський у монографії «В годы бесправия» писав, що вони існували лише завдяки ліберальній інтелігенції», – наголошують у своєму дослідження А.Б. Гуларян та О.В. Третяков. «Повернувшись із заслання, наголошує – К.Ф. Шацилло, –І.П. Білоконський став активним публіцистом, одним із діячів та істориків «Союза освобождения» і земського лібералізму. У радянські часи І.П. Білоконський займався літературною творчістю і набув популярності як письменник».

Літературний критик Г. Леман-Абрикосов як засвідчують джерела у своїй статті «Вероятный источник «Вишневого сада» А.П.Чехова» зазначає, що нарис І.П. Білоконського «На розвалинах» був покладений А.П. Чеховим в основу його знаменитої п’єси «Вишнёвий сад». Роздуми над удосконаленням суспільства, глибоке проникнення у внутрішній світ героїв своїх публіцистичних нарисів, їх виховна спрямованість прищеплює читачеві почуття співпереживання, осуду бездумності і байдужості. Підготовлені та опубліковані під впливом знайомства автора з народниками А. Желябовим, С. Виноградським, П. Семенютою, родинами П. Вейнберга і С. Рубінштейна, «вони були присвячені нагальним проблемам і явищам суспільно-політичного і культурного життя».

Соратники по земському руху, освітянській діяльності та літератори наголошували, що і під час ув’язнення, і в наступні роки своєї літературної і публіцистичної діяльності І.П. Білоконський продовжував друкуватися в різних газетах і журналах, намагаючись у своїх статтях, оповіданнях, нарисах, публіцистичних творах привернути увагу громадськості до актуальних проблем суспільства, змусити читача дивитися на соціально-політичні явища і факти очима самого автора. «Аналіз літературної та публіцистичної діяльності І.П.Білоконського показує, що найбільшою вартістю історичного розвитку він вважав духовно-моральне, соціально-економічне та культурно-політичне піднесення суспільства», – зазначав у своїх спогадах В.Г. Короленко. Публікації в «Отечественных записках», які на той час редагував М.Є. Салтиков-Щедрин, талановитий письменник і чуйний наставник молодих літературних талантів, до яких належав І.П. Білоконський, закликав їх спрямувати свою творчість, «проти самодержавно-кріпосного ладу, до боротьби за повалення самодержавства шляхом селянської революції». Цю думку поділяв і соратник по народницькому руху В.Г. Короленко.

Діяльність І.П. Білоконського як громадсько-політичного, культурно-освітнього діяча, дослідника з історії діяльності земств, знайшла певне відображення у дисертаційних дослідженнях з історичних наук. Серед них –Миколаєнко І.М. Історіографія діяльності земських установ України (1864-2001 рр.); Коломієць Т.В. Харківське товариство поширення в народі грамотності (1869-1920 рр.); Гуларян А.Б. Общественно-политическая жизнь в конце XIX – начале ХХ века; Исаков В.В. Местное самоуправление в России: Опыт становления и проблемы функционирования (теоретико-прикладной анализ); Канищев В.Ю. Роль журнала «Освобождение» в формировании конституционно-демократической партии; Чернышев А.И. Деятельность земских учреждений Курской губернии по развитию народного образования во второй половине XIX – начале ХХ веков; Романов А.П. Начальное образование русского крестьянства в последней четверти XIX – начале XX веков: официальная политика и общественные модели. Проте всебічного вивчення діяльності І.П. Білоконського у них не знайдено.

Про І.П. Білоконського як громадського діяча, науковця, письменника і публіциста подані біографічні дані в низці енциклопедичних видань.

Задля розуміння епохи і відтворення соціально-політичних та культурно-просвітницьких процесів другої половини ХІХ ст. було використано узагальнюючі праці – Д. Дорошенка, І. Крип’якевича, Н. Полонської-Василенко та інших.

Таким чином, аналіз історіографічного спадку визначеної нами проблеми дослідження дозволяє виділити такі головні тематичні напрямки у вивченні суспільно-політичної та наукової діяльності І.П. Білоконського: земсько-наукова та літературна творчість. У монографічній літературі про І.П. Білоконського як науковця наголошується, що його публікації про систему управління процесами суспільно-політичного життя, розвиток земського самоврядування стали важливими чинниками удосконалення сфери людської діяльності, сприяли виробленню й систематизації об’єктивних знань про процеси і явища повсякденності. Історіографічний аналіз переконує в необхідності подальшого об’єктивного й комплексного вивчення проблеми, чому й присвячене дане дисертаційне дослідження.

У підрозділі 1.2 мова йде про джерельну базу дисертаційного дослідження. Вона багата й різноманітна, складається з опублікованих та нововиявлених в архівах України та Росії документів і матеріалів, які опрацьовані у 28 фондах 7 архівних установ. Основу джерельної бази становлять праці І.П. Білоконського: оповідання, нариси, наукові й публіцистичні статті, спогади, рецензії, замітки – усього понад 115 позицій. Неопубліковані його твори виявлені нами у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУВ), чимало з них розпорошені по інших фондах України та Росії, науково-дослідному відділі рукописів Російської державної бібліотеки та Російському державному архіві літератури і мистецтва – особовому фонді І.П. Білоконського.

Для відтворення біографії І.П. Білоконського неабияку роль відіграли актові матеріали і діловодна документація. Як джерела офіційного походження вони дозволяють з’ясувати життєвий шлях І.П. Білоконського. Його народження зафіксоване у метричних книгах Чернігівської Воскресенської церкви (Ф.97), які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі – ЦДІАУК). Свідчення про навчання в Новозибківському повітовому училищі збереглися в ЦДІАУК (Ф.1237). Чернігівський період навчання в гімназії міститься у документах Державного архіву Чернігівської області (Ф.970).

Звинувачення І.П. Білоконського у причетності до заарештованих у справі «про державних зрадників» та засланні до Красноярська, а потім і до Мінусінська, де він перебував до 1886 р., разом з іншими джерелами-донесеннями, протоколами обшуків, вилучення «речових доказів» – знайшли своє відображення у документах Чернігівського (ЦДІАУК – Ф.1439) та Київського (ЦДІАУК – Ф.275) жандармських управлінь. Важливим джерелом для вивчення життєвого шляху І.П. Білоконського стали документи особистого походження. Ретельний і критичний аналіз визначених матеріалів, які мають суб’єктивний характер, у співставленні з іншими документами, дає можливість з’ясувати ті аспекти, що відсутні в інших джерелах.

Серед неопублікованих досі матеріалів заслуговують на увагу рукописи «Дань времени. Воспоминания». – Т.3. – 1930. (РГАЛИ – Ф.86. – Оп.1. – Спр.10); «Взамен крепостного права» – 1920, та інші.

Не менш цінним джерелом дослідження є епістолярна спадщина. І.П. Білоконський залишив велику кількість листів. Епістолярій дозволив нам висвітлити широку діяльність як самого І.П. Білоконського, так і коло його ідейних друзів. Оригінали ста одноголиста, які І.П. Білоконський передав до Київського літературного музею, знаходяться в ІР НБУВ (Ф.1). Проаналізоване ділове та приватне листування з представниками наукових, громадських кіл та діячами культури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: В.Я. Богучарським (Яковлєвим) (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 18-19); (ІР НБУВ – Ф.1 – Спр. 28045); О.М. Биковим (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 22); Є.А.Ганейзером (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 25); С.Т. Герцо-Виноградським (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 26); В.Я. Данилевським (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 28); Є.О. Звягінцевим (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 34); М.М. Міклашевським (РГАЛИ – Ф. – 86. – Оп.1. – Спр. 48); Є.П. Карповим (РГАЛИ – Ф. – 770. – Оп.1. – Спр. 42); В.М. Фігнер (РГАЛИ – Ф. – 1185.  – Оп.1. – Спр. 171); В.Є. Якушиним (ІР НБУВ – Ф.1 – Спр. 28082); О.І. Соболевським (ІР НБУВ – Ф.1 – Спр. 28132); О.Ф. Фортунатовим (ІР НБУВ – Ф.1 – Спр. 28135); В.Є. Якушкиним (ІР НБУВ – Ф.1 – Спр. 2842) та ін., – що дало змогу проникнути у внутрішній світ І.П. Білоконського, побачити малопомітні риси його характеру, з’ясувати деякі раніше невідомі сторінки життєвого шляху, простежити еволюцію його поглядів, дослідити творчу лабораторію письменника і політичні плани громадського діяча.

Важливими для вивчення життєвого шляху, громадсько-політичної, наукової та культурно-просвітницької діяльності І.П. Білоконського є його автобіографічні статті та спогади, згодом суттєво доповнені й систематизовані. Із тритомника його спогадів два томи були надруковані ще за життя І.П. Білоконського. Перший том мав назву «Дань времени», а другий – «В годы бесправия». Щодо третього тома спогадів – «Дань времени. Воспоминания», то він надрукований не був. Із листа П. Рюміної-Білоконської до директора державного літературного музею В.Д. Бонч-Бруєвича відомо, що у квітні 1930 р. рукопис був переданий автором до видавництва «Каторги и ссылки», але у зв’язку зі смертю І.П. Білоконського не був надрукований. У 1936 р. разом з іншими документами вона передала рукопис тому до Державного літературного музею. З 1941 р. увесь особовий фонд І.П. Білоконський разом з рукописом третього тому був переданий до Центрального державного архіву літератури і мистецтва Росії, де він зберігається і до цього часу.

У світлі зазначеного привертає увагу автобібліографія І.П. Білоконського, написана у квітні 1927 р. На прохання Д.С. Усова, який збирав матеріал для словника «Писатели современной эпохи». У ній серед основного масиву інформації, характерної для даного жанру, немало важливих деталей життєвого шляху І.П. Білоконського, невідомих з інших джерел дослідження. Ця автобібліографія зберігається у науково-дослідному відділі рукописів Російської державної бібліотеки.

Важливі і цінні матеріали документального характеру містять періодичні видання, що виходили у той час в Україні та Росії. У періодичній пресі І.П. Білоконський виступав упродовж 55 років, розпочавши з публікації статті «Борьба за существование у сфері народного образования» в часописі «Киевский телеграф» у 1875 році. З того часу він був автором, кореспондентом, членом редакційних колегій та редактором багатьох газет та журналів. З 1876 по 1879 рік І.П. Білоконський працював в одній із найстаріших газет «Одесском вестнике». За короткий період публіцистичної діяльності в газеті з’явилися ґрунтовні публікації автора – «К вопросу о крестьянских переселениях», «О положении робочих на сахарных заводах в Юго-Западном крае», «Рассказ из народной жизни», «Мысли по поводу смерти Кущевского» та ін.

Цінними є статті, огляди, кореспонденції, рецензії, замітки, опубліковані в таких газетах і журналах: «Сибирская газета» (Томск), «Отечественные записки» (Санкт-Петербург), «Заря» (Київ), «Сибирь» (Іркутськ), «Восточное обозрение» (Санкт-Петербург), «Русских Ведомостях» (Москва), «Русском Богатстве» (Санкт-Петербург), «Вестник Европы» (Санкт-Петербург), «Русская Школа» (Санкт-Петербург), «Вестник воспитания» (Москва), «Образование» (Москва), «Былое» (Санкт-Петербург), «Голос Минувшего» (Москва), та ін. В особовому фонді І.П. Білоконського та у фондах вищезазначених редакцій газет і журналів зберігається листування з ними автора.

Не менш важливе значення для з’ясування особистості І.П. Білоконського мають його праці «О мелкой земской единице», «Самоуправление и земство», «Голод, вырождение, вымирания и невежество русского народа как следствие полицейского строя», «От деревни до парламента. Роль земства в Будущем строе России», «Земство и конституция», «Земское движение». У своїй науковій діяльності І.П. Білоконський визначався як фахівець з народної освіти, історії земського ліберального руху, місцевого самоврядування та конституційного парламентаризму.

Вивчення і порівняння джерельних матеріалів дали можливість об’єктивно визначити роль і місце І.П. Білоконського у суспільно-політичному житті країни, охарактеризувати не лише його участь у національно-визвольному русі другої половини ХІХ ст., але й оцінити як науковця, публіциста, літератора, земського діяча, представника народницького руху, показати його внесок у розвиток земської статистики, народної освіти. Аналіз джерельної бази свідчить, що вона репрезентативна і дозволяє достовірно й всебічно розв’язати завдання дисертаційного дослідження, адже біографія І.П. Білоконського ще не вивчалася на широкому документальному матеріалі, як не досліджувалася попередниками і його наукова, громадсько-політична і культурно-просвітницька діяльність.

У підрозділі 1.3 проаналізовано методологію та методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладені фундаментальні принципи наукового пізнання – бєктивність та історизм. У роботі описано використання цих принципів під час дослідження громадсько-політичної та наукової діяльності І.П. Білоконського. Важливе значення в процесі роботи над темою мало дотримання діалектичного принципу, який вимагає розглядати явища у взаємозв’язку, взаємообумовленості. Автор використав універсальні загально-наукові методи – аналітичний, синтетичний, логічний та спеціальний історичні методи – типологічний, синхронний, проблемно-хронологічний, діахронний, порівняльно-історичний, структурно-системний, історичного моделювання, а також методи суміжних наук – статистичний та метод соціальної психології.

У другому розділі «Життєвий шлях І.П. Білоконського» відтворено біографію І.П. Білоконського, прослідковано джерела його світогляду, чинники формування ідеологічних переконань, етапи життєвого шляху.

Зокрема, у підрозділі 2.1 мова йде про біографію І.П. Білоконського, який народився 25 травня 1855 року в Чернігові. Аналіз джерел і монографічної літератури показує, що основні віхи його життя й діяльності можна поділити на чотири періоди. Перший – дитинство, юність, навчання, початок трудової діяльності, який охоплює навчання у Чернігівській гімназії, Київському та Новоросійському університетах, а також перші роки роботи сільським учителем. Для цього періоду характерні початок формування особистості як потенційного учасника народницького руху та публіциста. Другий період – становлення взаємовідносин особистості й суспільства, пов’язаний з перебуванням на засланні у Східному Сибіру, одруженням та публіцистичною діяльністю. Третій період розпочався у 1886 р., після повернення із заслання та перебування під постійним наглядом поліції. Характерною особливістю цього періоду стало формування І.П. Білоконського, як земського діяча, його діяльність в статистичних бюро Орла і Курська. Після вивчення земської статистики, він зосередився на дослідженнях у сфері народної освіти.

З переїздом до Харкова у 1899 р. розпочався четвертий період у житті І.П. Білоконського. Упродовж 32-річної діяльності «харківського періоду» він продовжував роботу у земстві та в Харківському товаристві поширення в народі грамотності, читав публічні лекції, виступав з доповідями перед інтелігенцією та успішно працював над монографіями з історії і розвитку земства та народної освіти, при цьому не припиняючи до останніх днів свого життя об’ємне листування з друзями та знайомими. Як особистість І.П. Білоконський виховувався, формувався і удосконалювався в процесі складної політичної боротьби, активного спілкування з прогресивними колами національної інтелігенції, засвоєння багатого соціального досвіду та всієї системи суспільно-політичних, економічних і культурних відносин.

У підрозділі 2.2 «Формування світогляду І.П. Білоконського» дослідженно шляхи формування його світогляду під впливом революційного народництва 70 – 80-х років, яке, насамперед, виступало за широкі демократичні перетворення, що мали наблизити встановлення такого суспільного ладу, у якому буде запроваджене загальне виборче право без станових і майнових обмежень, постійне народне представництво, введені політичні свободи, основою державного устрою стане союзний договір общин і широке місцеве самоврядування, а земля, фабрики та заводи будуть передані у народну власність. Окремої уваги заслуговувало, на думку І.П. Білоконського, національне питання. Радикально-демократична течія в суспільно-політичному русі України виступала за справедливе розв’язання національної проблеми, і в першу чергу кожній нації, народності передбачалося надати національну незалежність і право самостійного визначення форми стосунків та зв’язків між собою. Загалом така програма, на думку І.П. Білоконського, відповідала корінним соціальним, політичним і національним інтересам трудових верств українського народу.

Аналіз джерел та історичної літератури свідчить, що революційно-народницький рух 70-80-х років зазнав поразки через вкрай несприятливі політичні умови, репресивні акції каральних органів царизму, слабкість масового руху народних мас та низький рівень освіти й політичної свідомості трудових верств народу. Негативну роль у цьому відіграли нереальність і хибність революційних програмних настанов. Самодержавству вдалося тільки розгромити головні народницькі організації й місцеві підпільні осередки, а не подолати радикально-демократичну ідеологію. Остання об’єктивно мала глибокі суспільні коріння, а виконання нею своєї місії могло статися тільки після усунення причин, які надавали їй такої актуальності й гостроти, після розв’язання проблем перебудови суспільства на демократичних засадах.

Таким чином, світогляд визначного українського публіциста, прозаїка і статистика І.П. Білоконського як вітчизняного, освітнього й громадського діяча, людини, котра на посаді народного вчителя, заробляючи собі на життя, мріяла про такий суспільний устрій, під час якого будуть запроваджені демократичні свободи, повалене самодержавство й скликані установчі збори, формувався в умовах розвитку національно-визвольного руху другої половини ХІХ ст.

У третьому розділі «Громадсько-політична діяльність І.П. Білоконського» розглянуто комплекс питань, пов’язаних з основними напрямками його громадського життя, та поглядами на облаштування суспільно-політичних відносин у суспільстві.

Зокрема, у підрозділі 3.1 «І.П. Білоконський – прихильник народницької тактики і політики» мова йде про перший етап суспільно-політичної діяльності І.П. Білоконського, який розпочався під час навчання в Чернігівській гімназії і тривав уподовж 15 років. Протягом цього етапу І.П. Білоконський став близько знайомим з прихильникоми українськог національно руху. До кола його спілкування належали Д.А. Лузогуб, Л.П. Симиренко, В.К. та І.К. Дебогорій-Мокріевичі, А.І. Желябов. Але досить жвава його «народницька» діяльність, незважаючи на свій культурно-просвітницький характер, на жаль, призвели до арешту. 18 серпня 1879 р. несподівано з’явилися жандарми, зробили ретельний обшук, вилучили власні речі, та нелегальну літературу й відправили у Чернігівську в’язницю. Це був плідний період у його житті, коли він накопичував духовні інтелектуальні сили і практичний досвід у боротьбі революціонерів – народників проти царської політки.

У підрозділі 3.2 «Суспільно-політична діяльність І.П. Білоконського під час заслання» висвітлюється боротьба І.П. Білоконського за удосконалення суспільних відносин у такий спосіб і такими формами і змістом, як дозволяли умови політичного поселенця і його оточення. Перш за все, то були ідейно-теоретичні напрацювання попереднього періоду, пов’язаного з навчанням у гімназії, університетах Києва та Одеси, участь у «жовтому інтернаціоналі» та інших гуртках, де бунтарські настрої та наївний максималізм молоді шукали відповіді на злободенні питання громадського життя. Ходіння в народ закінчилося адміністративним засланням без суду й слідства в Сибір, але це не привело до втрати віри у вирішальну роль і значення інтелігенції у боротьбі з царським самодержавством.

У підрозіділ 3.3 «внесок І.П. Білоконського у запровадження політичних свобод та конституційного ладу» дослідженно його діяльність в останню чверть ХІХ ст., яка стала в житті І.П. Білоконського не тільки періодом удосконалення його як публіциста й літератора, але й у першу чергу часом формування, як земського діяча. Утиснутий у земську статистику силою матеріальних нестатків і потребою заробітку на повсякденне життя, він глибоко проникся ідеєю запровадження місцевого самоврядування як необхідного чинника розвитку політичних свобод і конституційного ладу. Спілкування з провідними земцями усе більше переконувало І.П. Білоконського в тому, що економічний стан країни, її громадську деморалізацію здатний припинити лише вирішальний крок у бік безпосередньої участі земства у справі управління державою, утворення вільних представницьких установ, які б обмежували царське самодержавство.

У четвертому розділі «Наукова спадщина» досліджуються умови, характер та особливості громадсько-освітнього культурного руху, що в другій половині ХІХ ст. – початку ХХ ст. охопив усю Україну.

Зокрема, у підрозділі 4.1. «Погляди І.П. Білоконського на систему управління народною освітою» детально досліджено твори І.П. Білоконського, у яких він робить наступні висновки. По-перше, початкова школа давала учням лише вміння, за допомогою яких вони могли ввійти в коло сучасної освіченості: вміння – читати, писати, лічити. Цими вміннями початкова школа відчиняла двері до освіти, але не давала самої освіти. По-друге, середня освіта, до якої належали класичні та реальні гімназії, готувала вчителів для початкової школи, абітурієнтів для університетів та фахівців народного господарства. По-третє, вища освіта була представлена університетами та інститутами, де готували спеціалістів високої кваліфікації та майбутніх науковців. Заважали справі надання кваліфікованих знань народним масам постійні втручання урядових структур у навчальний та виховний процес, відсутність належної турботи про матеріальне становище викладачів та студентів, часті зміни статутів, якими обмежувалися ініціатива та автономні засади навчального закладу.

У підрозділі 4.2 «Розвиток земського самоврядування у творах І.П. Білоконського» висвітлюється ідеї І.П. Білоконського, як визначного громадсько-політичного діяча, який формувався упродовж півстолітнього становлення земського конституційного руху, і мріяв про парламентський розвиток країни, шляхом прийняття конституції та перетворення царської Росії в конституційну монархію. Він пропонував поряд із земельною і земською реформами запровадити в суспільстві свободу совісті, слова, друку і незалежний суд. Але, наголошував, що буде помилкою обмежитися лише зазначеними заходами, якщо навіть мати на увазі земське самоврядування. Дуже важливим і необхідним має бути участь виборчого народного представництва в законодавчій діяльності. Без такої участі не могла бути забезпечена взаємна довіра і єдність державної влади з суспільством, бо тільки вона здатна послідовно сприяти здійсненню законодавчої справи, забезпечити її повну ефективність і цілеспрямованість, відповідність дійсним інтересам країни. Для того, щоб зоконодавча робота не залишалася більше в руках консервативної бюрократії, необхідно суспільству, в особі своїх виборних представників брати активну участь у зміцненні державного порядку й народного добробуту на міцній законодавчій основі, яка має бути не тільки обов’язково-визначальною, але й відповідати сучасним поняттям про право, правду і справедливість. Таким було розуміння І.П. Білоконським проблеми удосконалення розвитку не тільки земського, але й суспільного самоврядування. 

ВИСНОВКИ

Проблема, яка розглянута у дисертаційній роботі не була предметом самостійного наукового дослідження. Разом з тим розглянуто достатню кількість документів і матеріалів, які дозволяють всебічно охарактеризувати основні віхи життєвого шляху І.П. Білоконського, показати формування його поглядів на навколишній світ, місце в громадсько-політичному та культурно-освітньому житті країни в другій половині ХІХ ст. – початку ХХ ст.

Під впливом сім’ї, викладачів Новозибківського повітового училища, Чернігівської гімназії та Київського і Новоросійського університетів сформувалися високі моральні якості І.П.Білоконського. У формуванні його світогляду велику роль відіграло суспільно-народницьке, революційно налаштоване середовище Чернігова, Києва, Одеси з одного боку, та з другого реформаційні перетворення в Російській імперії, розпочаті Олександром ІІ. Реалії тогочасного політичного життя сприяли формуванню у І.П. Білоконського прогресивно-демократичних переконань. Його політичні погляди розвивалися разом з еволюцією українського громадсько-політичного руху.

Життєвий шлях І.П. Білоконського був нелегким і багато в чому типовим для українського діяча. Як особистість І.П. Білоконський виховувався, формувався і удосконалювався у процесі складної політичної боротьби, активного спілкування з прогресивними колами національної інтелігенції, засвоєння багатого соціального досвіду та всієї системи суспільно-політичних, економічних і культурних відносин. Вивчення основних періодів життя І.П. Білоконського на основі широкого кола історичних джерел дало можливість зі значною мірою достовірності реконструювати його біографію.

Особливо активним виявив себе І.П. Білоконський у громадсько-політичному житті на початку 70-х років ХІХ ст.під час навчання у Чернігівській гімназії, Київському та Новоросійському університетах. У цей період відбувається формування світогляду І.П. Білоконського як активіста народницького руху під впливом діяльності революційних народників, котрі розповсюджували серед населення літературу революційно-демократичного змісту. Він брав участь у створенні нових нелегальних гуртків і груп робітників, студентів, учнівської молоді. Перший період суспільно-політичної діяльності І.П. Білоконського  закінчився арештом в Новозибкові. Це був час, коли він дбав про накопичення духовних, інтелектуальних сил і практичного досвіду для майбутньої боротьби у складі народовольців проти урядової політики. Під час перебування на засланні І.П. Білоконський намагається боротися за удосконалення суспільних відносин. Ходіння в народ закінчилося адміністративним засланням без суду і слідства до Східного Сибіру, але це не привело до втрати віри у провідну роль і значення інтелігенції в боротьбі з самодержавством.

Остання чверть ХІХ – початок ХХ ст. стали в житті І.П. Білоконського не лише періодом становлення його як публіциста й літератора, але й процесом формування як сумлінного земського діяча. Спілкування з відомими земцями все більше переконувало І.П. Білоконського в тому, що економічний занепад здатна припинити безпосередня участь земства у справі управління державою, утворення таких конституційних установ, які б обмежували свавілля самодержавства.

Прибувши на службу до земської губернської управи м. Харкова, І.П. Білоконський продовжив культурно-просвітницьку діяльність, вступив до провідної на той час громадської організації – Харківського товариства поширення  в народі грамотності. Він зробив помітний внесок у розвиток товариства, запропонував відкрити довідково-педагогічний комітет і очолював його до останніх днів існування товариства. Метою створення такого комітету для надання відповідей була широка просвітницька діяльність та підготовка відповідей на запити, що стосувалися безпосередньо народної освіти. При довідково-педагогічному комітеті були відкриті бібліотека і пересувний педагогічний музей. У згаданому товаристві він був постійним членом правління, мав безпосереднє відношення до видавничої справи.

Починаючи зі студентських років і упродовж усього життя, І.П. Білоконський, займався публіцистичною діяльністю. З-під його пера вийшли сотні наукових статей. Навіть під час заслання йому вдалося співпрацювати не тільки з місцевими, але й зі столичними виданнями. Заслуговує на увагу його прихильність до статистичної діяльності, якою він почав займатися після заслання. У статистичній роботі він відзначався науково-історичним підходом до явищ соціально-економічного життя, розробляв нові методи статистичних досліджень. За час роботи в земстві І.П. Білоконський сприяв підвищенню рівня статистичних бюро, у яких працював та які очолював. Результатом його діяльності стало накопичення значного фактичного матеріалу, що характеризував соціально-економічні відносини в країні. Узагальнені статистичні дані систематично публікувалися на сторінках місцевих видань. Помітний внесок І.П. Білоконського у розвиток земського просвітницького руху, у дослідження історії народної освіти, у боротьбу за соціальні гарантії вчителів. Він надавав значну допомогу в розбудові земських шкіл, був співзасновником і співробітником народних читалень та громадських бібліотек.

І.П. Білоконський зробив помітний внесок у розвиток земського руху та історію його вивчення. У своїх наукових розвідках він неодноразово повертався до теми «третього елемента» – працівників земства на громадських засадах, підкреслюючи важливу роль союзу між ним та «другим елементом» – штатними земцями. З кількісним і якісним ростом земської інтегенції з’являються праці автора, де показана її важлива в організації роль  ліберального земського руху.

Як прихильник конституційної монархії, І.П. Білоконський наголошував на розвитку місцевого самоврядування. Він доводив, що важливим і необхідним має бути участь виборного народного представництва у законодавчій діяльності, наполягаючи на необхідності усім суспільством в особі своїх виборних представників на міцній законодавчій основі, брати активну участь у зміцненні державного порядку й народного доброту. Таким було розуміння І.П. Білоконським проблеми удосконалення розвитку не тільки земського, але й суспільного самоврядування.

Підбиваючи головний підсумок життя і діяльності І.П. Білоконського, зазначимо, що своєю громадсько-політичною, культурно-просвітницькою працею, науковими досягненнями він сприяв об’єктивному процесу духовного відродження українського народу. Його багатогранний талант, наукові інтереси дали можливість зробити значний внесок у розвиток земської статистики, народної освіти, педагогіки, просвітництва та історії земського руху. 

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях:

1. ПанченкоВ.І. Формування світогляду І.П.Білоконського (1855-1931) / В.І. Панченко // Сіверянський літопис. – 2007. – №3. – С. 24-29.
2. ПанченкоВ.І. Іван Петрович Білоконський і земство / В.І.Панченко // Матеріали науково-методичного семінару. Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. – Чернігів. 2007. – Вип.IХ. – С. 85-93.
3. ПанченкоВ.І. Наукова спадщина І.П.Білоконського / В.І. Панченко // Сіверянський літопис. – 2008. – №2. – С.68-80.
4. ПанченкоВ.І. І.П. Білоконський: суспільно-політична діяльність (1864-1879) / В.І.Панченко // Сіверянський літопис. – 2008. – №3. – С. 142-152.
5. ПанченкоВ.І. Іван Петрович Білоконський: біографія (1855-1931 рр.) / В.І.Панченко // Сіверянський літопис. – 2011. – №2. – С. 70-80.