Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення граматичного значення, категорії та форми

1.1. Поняття граматичного значення та його типи

1.2. Мотивація значення

1.3. Зміна значення слова

1.4. Поняття граматичної категорії

Висновки

Розділ 2. Граматичні категорії та форми в англійській мові

Список використаних джерел

Вступ

Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформлює лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом в категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження у граматичних значеннях відмінка.

Граматичні значення таких категорій, як стан, перехідність/неперехідність тощо, у дієслова виражаються за допомогою семантичних засобів. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять. Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, які визначаються за допомогою своїх засобів вираження — граматичних форм.

Граматична категорія — це найбільш узагальнене поняття, що об'єднує однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Однина і множина — категорія числа, тощо.

Тема: «Граматична категорія. Значення. Форма».

Мета: здійснити теоретичний аналізтаких понять якграматичне значення, категорія та форма й практично показати категорії виду і часу в англійській мові.

Завдання роботи:

— розкрити поняття граматичного значення, його типи, мотивацію та зміну значення слова;

— показати граматичні категорії та форми в англійській мові, зокрема категорію виду і часу.

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення граматичного значення, категорії та форми

1.1. Поняття граматичного значення та його типи

Коло явищ, які входять до граматики, по-різному окреслюються вченими. Одні вважають, що сюди належать лише граматика слова і граматика речення, інші — словотвір, а треті, як, наприклад, деякі представники Празької лінгвістичної школи, дуже широко трактують граматику, включаючи до неї все в мові, за винятком фонологічної системи [7, с. 14].

Граматика належить до знакового рівня, або, за термінологією А. Мартіне, до сфери першого мовного членування, а фонологія — до незнакового рівня, або до сфери другого мовного членування. Водночас треба мати на увазі, що граматика має справу з абстракціями різних відношень (у поєднаннях слів, у будові речення) та узагальненим вираженням ситуацій (між суб'єктом і дією, дією та об'єктом тощо) [7, с. 14].

Найважливішим і вихідним для граматики є поняття граматичного значення (за іншою термінологією — грамеми).

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне и стандартне вираження[7, с. 15].

Іншими словами, це формально виражене значення. У морфології — це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо як обов'язкові атрибути певних частин мови (в цьому разі — іменників, дієслів, прикметників), а також більш конкретні значення слів і словоформ (значення часу, особи, числа, роду, відмінка тощо) [7, с. 15]. У синтаксисі — це значення предикативності, суб'єкта, об'єкта, кваліфікатора, обставинне, семантика теморематичних відношень у простому реченні і відношень між предикативними одиницями в складному реченні[7, с. 15].

На відміну від лексичного граматичне значення характеризується такими ознаками:

1) вищим ступенем абстракції. Граматику можна порівняти з геометрією, яка вивчає не конкретні предмети, а тільки їх просторові параметри — довжину, висоту, ширину. Так, цегла для геометрії — це лише паралелепіпед. Для граматики стіл, будинок, місто — всього лише предмети. Різні слова будинку, великого, цього, п'ятого об'єднані спільним граматичним значенням родового відмінка, яке не пов'язане з конкретним лексичним значенням цих слів. Лексичне значення індивідуальне (кожне слово має тільки йому притаманне лексичне значення), тоді як граматичне значення загальне, спільне для цілих груп і класів слів;

2) необов'язковою співвіднесеністю з позамовним референтом. Чимало граматичних значень має тільки внутрішньомовну природу;

3) регулярністю свого вираження. Кожне граматичне значення має обмежений набір засобів свого вираження;

4) обов'язковістю. Ця ознака пов'язана з попередньою. Якщо лексичні значення є необов'язковими і залежать від наміру і смаків мовця, то граматичні від цього не залежать. Це ті значення, без яких не можна вживати певний клас слів. Якщо ви вживаєте іменник, то не можете уникнути значень числа, роду, відмінка, бо будь-який іменник завжди має в собі ці значення. Обов'язковість вираження граматичних значень є універсальним, незалежним від типу мови критерієм визначення граматичних явищ[7, с. 16].

Усі граматичні значення можна поділити на три типи:

а) ті, що виражають відношення явищ дійсності;

б) ті, що виражають відношення людини до тих явищ;

в) ті, які не пов'язані зі світом речей і явищами людської свідомості, а зумовлені внутрішньомовними відношеннями [7, с. 17].

До першого типу належать значення числа, роду, коли йдеться про розрізнення статі тощо. До другого типу відносять граматичні значення модальності (ствердження, заперечення, наказовість, умовність, запитання, відповідь, окличність, волевиявлення). До третього типу належать значення роду, числа та відмінка прикметників, що зумовлені відповідним значенням іменника, з яким вони узгоджуються.

Проте не буде помилковим і твердження, що між лексичним і граматичним значеннями немає якоїсь прірви. Одне й те ж значення в одній із мов може бути граматичним, а в іншій — лексичним. Так, зокрема, в германських, романських та деяких інших мовах є граматична категорія означеності і неозначеності, що відповідно вказує на повністю визначений, відомий предмет, і один із багатьох, не відомий слухачеві та й мовцеві предмет. Виражається ця категорія означеними і неозначеними артиклями: нім. der, die, das і ein, eine, ein, фр. le, la і un, une, англ. the і а. Те, що в названих мовах виражається граматично, в українській мові, як і в усіх інших слов'янських, крім болгарської та македонської, передається лексично: цей чоловік, моя бабуся і якийсь чоловік, одна бабуся. Непоодинокі випадки, коли в одній і тій же мові ті самі значення в одних випадках виражаються граматично, в інших – лексично[7, с. 19].

Так, в англійській мові значення претериту в дієсловах виражається за допомогою закінчення -ed, а значення вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників і прислівників за допомогою слів ступеня more і most або суфіксів, однак у дієслові to be і в прикметнику та прислівнику bad вони виражаються лексично (І am — / was, bad — worse) [7, с. 19].

Кожен спосіб вираження значень має свої переваги і недоліки. При лексичному вираженні маємо синтагматичну зручність, якої досягнуто внаслідок нерозчленованого вираження лексичного і граматичного значень (скорочення і спрощення тексту), але парадигматичну незручність (збільшення числа лексичних одиниць, тобто ускладнення коду). При граматичному вираженні — все навпаки. Закон мовної економії, однак, рідко допускає перший варіант.

Граматичні значення не існують ізольовано. Кожне з них входить до пов'язаних із ним і протиставлених йому значень. Іншими словами, граматичні значення є членами певних парадигм, які, як правило, формують граматичні категорії.

Лише як мовна категорія значення охоплює всі об'єкти людського знання, уяви і вислову. У мовознавстві під значенням розуміли назву предмета, уяву про предмет, поняття, різноманітні стосунки (головним чином, між знаком і предметом), функцію слова, інваріант інформації, відображення дійсності. Значення у його широкому розумінні розбиває на сім складових частин Д.Ліч Leech, Geoffrey N. Semantics. Penguin Books, Harmondsworth, 1974: логічне або концептуальне, яке пов'язане з семантичним досвідом, коннотативне, стилістичне, афективне, рефлектне, колокативне (ситуативне) і тематичне [4, с. 53]. Значна увага приділяється граматичному значенню.

Слова, що належать до одного граматичного класу, мають, як правило, спільні риси. Ряд слів, скажімо, fact, book, face, number, при набуванні ознак множини чи родового відмінка об'єднується спільністю граматичних ознак і значенням морфеми, що охоплює морфологічні перетворення в один ряд подібності. Звідси форми facts, books, faces, numbers мають граматичне значення множини, форми fact's, book's, face's, number's — граматичне значення родового відмінка тощо. Граматичне значення мають часові форми дієслів, ступені порівняння прикметників тощо[4. с. 54].

Граматичне значення — це значення формальної віднесеності слова, яка виражена залежними морфологічними елементами, що окремо не вживаються, наприклад, -s у house-s, -ing у writing та под.

Для кожного вислову обов'язкові граматичні значення часу, числа, відмінка, виду, порівняння тощо. А.К. Жолковський до граматичних знчень відносить і абстрактні значення контакту, володіння, знання, відчуття, волі, бажання, реальності, потенціальності, уміння[4, с. 54].

Таким чином, граматичне значення визначається наявністю певних морфологічних ознак, спільних для форми цілого ряду слів. У процесі утворення мовного потоку граматичні значення поєднуються з лексичними[4, с. 55].

Кожне слово, крім своїх граматичних зв'язків, має лексично-семантичне значення (зміст), історично або умовно закріплене. Воно може означати один чи кілька об'єктів, мати різні емоційні характери, зрештою, усе те, що належить до значення. У противагу граматичному значенню, воно тотожне у граматично різних формах. Усі форми слів house, houses, house's, наприклад, пов'язані з поняттям житла.

Лексичне значення — це відбуток предмета реальної дійсності, яке стає фактом мови внаслідок утворення постійного зв'язку змісту з формою, у якій воно реалізується, входить до струкури мовної одиниці як ознака, спільна для всіх мовних ситуацій [4, с. 55].

Прямі, номінативні значення безпосередньо пов'язані з поняттями. Їм властива і лексико-семантична узагальненність. Так, у слові land визначаються три основні значення:

— earth, ground, soil;

— country, fatherland, nation;

— province, district, region, territory, tract, plot.

Звідси ці значення виводимо, як “земля взагалі”, “земля людей” і “частина землі, теріторія” Irvine. Решта значень для цього слова є сукупністю лексико-семантичних варіантів.

Сукупність лексичних і граматичних значень складає лексикограматичну структуру слова.

Якщо значення співвідноситься з данним референтом і вказує на поняття, воно є денотативним. Денотативне значення може змінитися в історичних періодах, тобто діахронно, а у синхронному плані воно стійке і постійне. Воно досить спільне для усіх носіїв мови, хоча останні мають про нього неоднакову уяву.

Денотативне значення пов'язане безпосередньо з денотатом — об'єктом визначення. Об'єкти, що їх визначає мовне значення, неоднорідні [4, с. 57].

Коннотативне значення — це відносна комунікативна цінність мовної одиниці, яка часто знаходиться поза концептуальним змістом [4, с. 57]. Наприклад, до коннотативного значення слова woman англійський мовознавець Д.Ліч відносить не лише фізичні, але і психічні і суспільні характеристики (суспільність, материнські інстинкти); їй можуть бути властиві риси, які швидше типові, ніж незмінні (багато розмовляє, має досвід куховарства, носить властивий їй одяг). Коннотативне значення охоплює удавані властивості: жінці приписуються такі ознаки як “слабка”, “плаксива”, “боязка”, “емоційна” поряд з такими рисами як “м'яка”, “лагідна”, “чуйна”, “працьовита”. Коннотації змінюються залежно від часу і оточення, від особи до особи у тій же мовній спілці[4, с. 58].

Як додатковий зміст мовної одиниці, коннотація існує у вигляді параллельних семантичних відтінків, які накладені на основне значення. Вона відбиває різні експресивні, емоційні та оцінювальні обертони і може надавати певного описового відтінку всьому вислову.

1.2. Мотивація значення

Високий ступінь абстрагування, що властивий значенню, його гнучкість у лексичних зв'язках з іншими одиницями словника у значній мірі визначаються мотиваційними особливостями лексичних одиниць. Загальновизнаними є чотири види мотивації: фонетико-морфологічна, етимологічна, морфологічна та зумовлена семантичним полем.

Фонетико-морфологічна мотивація, або наслідувальна, спирається на явище звуконаслідування. Її найпереконливіші випадки реалізації відносять до прямого наслідування природних звуків. Існує, як відомо із загального мовознавства, звуконаслідувальна теорія походження і розвитку мови. Так, серед англійських дієслів із значенням “бити” є набори, що об'єднуються єдиним інваріантом, який зберігає остаточні явища звуконаслідувального характеру, поєднані з звуковою мотивацією, наприклад: whip, whack, swish, slap. У структурі значення цього ряду є компоненти, поєднані як з дією особи, так і свистом повітря, що його розтинає зброя або батіг. Залишки ономатопеї спостерігються і в словах, які означають зіткнення (речей, транспорту і подібне)[5, с. 26]. Лексико-семантичне значення ряду слів супроводжується звуковими ефектами. Про сучасну продуктивність цієї мотивації говорити важко, оскільки вона склалася історично.

Проте залишки звуконаслідування у мові досить міцні — вони лише стерлися у процесі довгого вжитку.

Етимологічна мотивація, що заснована на зв'язку слова з історичними джерелами — словами, які існували у мові раніше. Визначення початкового значення і подальший його розвиток — невід'ємна частина історичного дослідження значення. Етимологічно значення власне англійських слів складають дійсний грунт мови. Їх можна прослідкувати до найдавніших писемних пам'ятників і навіть до реконструйованих праіндоєвропейських джерел. Значення таких слів як shine, bid, bind, bear, fare, fall денотативно не змінилося протягом відомого нам часу їхнього вживання. Серед власномовних слів вирізняємо такі, що мають первинне етимологічне значення, наприклад, ache, яке з самого початку означало “to throb with pain”, та слова, значення яких інтегрувало якісь інші початкові значення: acre, наприклад, у давньоанглійській мові означало field — поле. Етимологічні дані відсутні лише в поодиноких словах, як, наприклад, у слові dodge[5, с. 28].

Морфологічна мотивація стосується лише слів, що складаються з більше, ніж однієї морфеми.

Морфологічна мотивація реалізується за допомогою словотворчих морфем, особливо суфіксів. Слова scholarly, kingly, soldierly вважаються морфологічно умотивованими, оскільки до іменникових основ додається суфікс -ly, який одночасно претворює іменник у прикметник і надає слову ознак, притаманих як іменникові, так і прислівникові [5, с. 28].

Мотивація, зумовлена семантичним полем — найскладніший тип мотивації. Окреме значення лексеми або один із компонентів цього значення може набирати переваги над рештою компонентів чи, навіть, над прямим визначенням у контексті. Інколи слово набуває нового значення, що відрізняється від традиційного, умотивованого етимологічно. Тому цей тип мотивації у значній мірі грунтується на стосунках слова з позамовними реаліямиі функціональних зв'язках нового семантичного угрупування[5, с.29]. Так, нового значення у наш час набули слова загальновживані слова chip i card.

Мотивація семантичного поля особливо важлива для визначення інваріанта — значення, спільного для споріднених понять. Так, значення, to dance є інваріантним серед лексико-граматичного об'єднання dance, frolic, jive, waltz, shimmie, boogie-woogie, glide, rock, twist. Інваріантне значення мотиваційно ширше від спільного синонімічного значення, проти інваріанти можна розрізняти навіть серед синонімічного ряду[5, с. 29]. У ряді синонімів із значенням “рухатись” існують два протиставлені інваріанти: — arrive, come, reach. Такі головні мотиваційні особливості значення слова.

1.3. Зміна значення слова

“Протягом відомої нам історії розвитку більшість слів, бодай частково, змінювала своє значення. Слова, як правило, набувають нових значень, інколи втрачаючи при цьому значення старі.” [4, с. 60]

Розглядаючи слова act i chart діахронно, доходимо висновку, що їхні значення змінились. Chart, яке початково означало “уклад, хартія”, набуло значення “схема, карта”. Слово act, яке означало (і означає тепер) “дія”, поступово набуло значення “закон”, що особливо характерно для новітнього часу.

В інших випадках старе значення продовжує співіснувати з новим, і в таких випадках виникає багатозначність або полісемія.

Дуже важливо розрізняти між лексичним значенням слова у мовленні та його семантичною структурою у мові. Значення у мовленні контекстуально. Якщо досліджувати, наприклад, слово bother у нижчеслідуючому: Life doesn't often bother to be charming since childhood has passed (Braine), ми бачимо його у у певному контексті, що уособливлює його і робить можливим тільки одне значення: “to take the trouble”. Це поняття отримує іронічне емоційне забарвлення, яке викриває протагоністичний погляд на життя як цинічний і песимістичний. Це забарвлення слова bother поєднується із загальноприйнятим стилістичним тоном. Так як будь-яке слово фактично має тільки одне значення, воно моносемантично, але воно може нести складене поняття або емоції багатьох видів.

Полісемія існує тільки в мові, але не в мовленні. Сумарні підсумки багатьох контекстів, де слово може зустрітися, дозволяє нами простежити і записати випадки ідентичного значення і випадки розходження у значенні. Вони регіструються і класифікуються лексикографами і їх можна знайти у словниках[4, с. 61].

Наприклад, ми читаємо, що bother має два значення як дієслово:

1. to worry or to cause trouble

2. to take trouble

Слово, яке має більш, ніж одне значення у мові, називається полісемантичним.

Полісемія не пов'язана з комунікативною функцією мови, тому що в кожному окремому випадку ситуація і контекст, тобто, середовище слова, залишає тільки одне з усіх можливих значень і робить мовлення однозначним.

Полісемія наслідувальна у самій природі слів або понять, тому що вони завжди містять у собі узагальнення декількох рис об'єкту. Деякі з цих рис притамані й іншим об'єктам. Звідси можливість ідентичних назв для об'єктів, яким властиві загальні риси.

Таким чином, полісемія — це характеристика багатьох слів у багатьох мовах, якими б різними вони не були. Але вона більше властива англійській мові, ніж російській, завдяки односкладовій природі англійських слів та домінуючій кількості кореневих слів [4, с. 61].

Чим більше відносна частотність слова, тим більше число елементів, які складають семантичну структуру, тобто тим більш полісемантичим воно є. Ця регулярність, звісно, статистична, а не стала.

1.4. Поняття граматичної категорії

У мовознавстві ще немає єдиного загальноприйнятого трактування граматичної категорії. Одні вчені інтерпретують граматичну категорію дуже широко, відносячи до неї всі групи граматичних одноманітностей, однаковостей. Так, О. О. Потебня категоріями називав іменник, дієслово, час, число, особу, орудний відмінок[7, с. 44]. Чеський мовознавець Мілош Докуліл граматичними категоріями називає іменник, істоту, підмет, підрядне речення тощо[7, с. 44]. Мабуть, тут словосполучення граматична категорія не претендує на термін, як не претендують на терміни у деяких працях поняття рівня, структури, системи і поля. Однак є випадки широкого трактування граматичної категорії і в термінологічному значенні. Так, зокрема, Б. М. Головін усі граматичні категорії класифікує на категорії слів, куди відносить частини мови, категорії словесних форм (час, рід, відмінок, число і т. ін.), категорії словесних позицій (члени речення) і категорії словесних конструкцій (речення). Очевидно, таке широке застосування терміна граматична категорія, де під ним розуміється будь-яка «єдність граматичного значення і формальних засобів його вираження» [7, с. 45], не є коректним. Частина мови не є родовим поняттям до часу, способу, відмінка тощо. Це явища різного роду.

Інше трактування граматичної категорії запропонував Д. А. Штелінг. Граматичну категорію він визначає як «відношення, виражене в граматичній будові мови через протиставлення двох (і не більше) взаємовиключних за значенням рядів (або груп) форм: це єдність взаємовиключних протилежностей» [7, с. 46]. Таке тлумачення граматичної категорії набуває все більшого поширення і нині, по суті, домінує в лінгвістиці.

Граматична категорія — система протиставлених одна одній граматичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням[7, с. 46].

Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа виділяють протиставлені граматичні значення однини і множини, а в межах категорії виду — значення доконаності і недоконаності дії і кожне з цих значень має формальне вираження (закінчення однини і множини, суфікси, що виражають недоконаність, та суфікси і префікси, які виражають доконаність).

Отже, за цією теорією, поза протиставленням граматичні категорії не можуть існувати. Крім того, граматична категорія обов'язково повинна мати формальне вираження.

Щодо першої ознаки граматичної категорії (протиставлення) закономірно може виникнути запитання, як бути з категорією відмінка, яких у мовах буває не тільки два, а й чотири, шість, сім і навіть двадцять один, або як інтерпретувати число в тих мовах, де їх три (однина, двоїна, множина), чи час, який має також три форми (теперішній, минулий і майбутній) та інші подібні випадки. Саме це є головним аргументом противників опозиційного трактування граматичної категорії. Однак відомо, що будь-яку кількість протиставлених членів можна звести до двох (до бінарної привативної опозиції), як, наприклад, прямий відмінок — непрямі відмінки, дійсний спосіб — недійсний спосіб, чоловічий рід — нечоловічий рід, перша особа — інші особи тощо [4, с. 69].

Що ж стосується другої обов'язкової ознаки граматичної категорії — формального вираження, то вона дуже важлива, бо саме наявність чи відсутність формального вираження є основним критерієм розрізнення граматичних і поняттєвих категорій [4, с. 69]. Так, наприклад, поняттєва категорія статі притаманна всім мовцям незалежно від того, якою мовою вони спілкуються: усі розрізняють чоловічу і жіночу стать. Таке розрізнення спирається на позамовну дійсність, тому поняттєві категорії є інтернаціональними, універсальними. На відміну від поняттєвої категорії статі граматична категорія роду є тільки в тих мовах, де вона має формальне вираження: слов'янських, балтійських, романських, німецькій. Для її вираження перелічені мови використовують спеціальні закінчення (укр. тато, мама, море) або артиклі (нім. der, die, das і єіп, еіпе, еіп, фр. le, la, і ип, ипе, італ. il, la і ип, una) [10, с. 98]. Оскільки в англійській мові, фінно-угорських і тюркських мовах таких показників немає, то немає і категорії роду. Для германських і романських мов характерна граматична категорія означеності-неозначеності, яка формально виражається означеними і неозначеними артиклями. У слов'янських мовах, за винятком болгарської і македонської, значення означеності-неозначеності не має формального граматичного вираження, отже, й такої граматичної категорії тут немає. Поняттєва категорія означеності — неозначеності в цих мовах може бути виражена лексично (цей хлопець — якийсь хлопець). У слов'янських мовах, як уже зазначалося, існує граматична категорія виду дієслів, тоді як германським і романським мовам вона невластива, бо вони не мають формальних засобів її вираження; у разі потреби значення завершеності чи незавершеності дії тут передається описово, лексично[4, с. 71].

Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і складом граматичних категорій (крім вищеназваних зіставлень, можна навести ще такі приклади, як категорія граматичного класу «людини» або «речі» в іберо-кавказьких мовах, категорія ввічливості в японській і корейській мовах та ін.); за кількістю протиставлених членів (в німецькій мові чотири відмінки, в англійській — два, в російській — шість, в українській — сім, у деяких дагестанських мовах — сорок; в українській, як і в інших слов'янських мовах, три граматичних роди, у французькій — два); за тим, які частини мови мають ту чи іншу категорію (в ненецькій мові, наприклад, іменник має категорії особи і часу)[4, с. 72].

Граматичні категорії не є незмінними. У процесі свого історичного розвитку мова може втрачати чи набувати граматичні категорії або змінювати їхню структуру. Так, зокрема, великих змін зазнала видо-часова система слов'янських мов. Змінився в українській мові і кількісний склад категорії числа (було три числа: однина, двоїна, множина) та категорії часу (було чотири форми минулого часу: аорист, імперфект, перфект, плюсквамперфект, дві аналітичних і одна синтетична форма майбутнього часу та проста форма теперішнього часу) [4, с. 73].

Усі граматичні категорії поділяють на морфологічні і синтаксичні. До морфологічних категорій належать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи. Межі застосування поняття граматичної категорії до синтаксису ще не зовсім визначені. Очевидно, сюди можна віднести категорію комунікативної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності-заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які формують парадигму речення [4, с. 73].

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні категорії — це такі, в яких члени виступають як рубрики класифікації слів. Так, наприклад, категорія роду іменників і категорія виду дієслова є класифікаційними, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до певного роду), а дієслова належать до однієї з трьох рубрик — до дієслів доконаного чи недоконаного виду або двовидових[4, с. 74].

Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно поєднується в мовленнєвому ланцюжку. Наприклад, категорія роду прикметників. Прикметники не класифікуються, а відмінюються за родами (кожен прикметник у слов'янських мовах має форми всіх трьох родів; наприклад укр. великий, велика, велике). Класифікація граматичних категорій графічно має такий вигляд:

Граматичні категорії по-різному виявляються в мові. Наприклад, такі категорії, як рід і відмінок, в українській мові виявляються синтаксично (реляційно), категорія виду і часу — несинтаксично (номінативно, референційно), а категорія числа або особи поєднує ознаки обох названих типів.

Крім граматичних категорій, які обов'язково мають формальне вираження, в мові існують приховані категорії, вперше виявлені американським ученим Б. Уорфом[4, с. 75].

Приховані категорії — семантичні та синтаксичні ознаки слів, які не мають морфологічного виявлення, але важливі для побудови висловлення, оскільки впливають на їх (слів) сполучуваність [4, с. 75].

Від граматичних категорій слід відрізняти лексико-граматичні розряди (їх ще називають лексико-граматичними категоріями). Лексико-граматичні розряди — це граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, яким властиві такі риси:

1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинність, статальність, зворотність та ін.);

2) необов'язковість формального показника (збірні іменники мають формальне вираження — суфікси -ство, -am тощо, тоді як, скажімо, статальні дієслова такого формального показника не мають — бути, сидіти, лежати);

3) взаємодія з пов'язаними з ними граматичними категоріями. Так, зокрема, від зворотності дієслів залежить категорія стану, від перехідності/неперехідності — категорія активу/пасиву, від істоти/неістоти — категорії відмінка і роду, від особи/неособи — категорія роду, від назв власних і загальних — категорія числа;

4) необов'язковість протиставлення в межах лексико-граматичного розряду рядів форм, тобто відсутність регулярних парадигм (наприклад, речовинні іменники, збірні іменники тощо, які не мають ні внутрішніх, ні зовнішніх опозиційних рядів форм) [4, с. 77].

Отже, граматичні категорії важливі не тільки в змістовому, а й у структурному плані. Вони об'єднують слова не лише в межах певної частини мови, а й поза цими межами, тобто слова різних частин мови (категорії роду, числа, особи є спільними для іменників, займенників і дієслів, категорії роду, числа і відмінка — для іменників, прикметників тощо). Це забезпечує структурну організацію всієї системи частин мови.

Висновки

Найважливішим і вихідним для граматики є поняття граматичного значення (за іншою термінологією — грамеми).

Граматичне значення — узагальнене, абстрактне значення, властиве цілому ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне и стандартне вираження.

Іншими словами, це формально виражене значення. У морфології — це значення предметності, процесуальності, ознаки тощо як обов'язкові атрибути певних частин мови (в цьому разі — іменників, дієслів, прикметників), а також більш конкретні значення слів і словоформ (значення часу, особи, числа, роду, відмінка тощо). У синтаксисі — це значення предикативності, суб'єкта, об'єкта, кваліфікатора, обставинне, семантика теморематичних відношень у простому реченні і відношень між предикативними одиницями в складному реченні.

Граматичні значення не існують ізольовано. Кожне з них входить до пов'язаних із ним і протиставлених йому значень. Іншими словами, граматичні значення є членами певних парадигм, які, як правило, формують граматичні категорії.

Граматична категорія — система протиставлених одна одній граматичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.

Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа виділяють протиставлені граматичні значення однини і множини, а в межах категорії виду — значення доконаності і недоконаності дії і кожне з цих значень має формальне вираження (закінчення однини і множини, суфікси, що виражають недоконаність, та суфікси і префікси, які виражають доконаність).

Усі граматичні категорії поділяють на морфологічні і синтаксичні. До морфологічних категорій належать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи. Межі застосування поняття граматичної категорії до синтаксису ще не зовсім визначені. Очевидно, сюди можна віднести категорію комунікативної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності-заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які формують парадигму речення.

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні категорії — це такі, в яких члени виступають як рубрики класифікації слів.

Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно поєднується в мовленнєвому ланцюжку.

Отже, граматичні категорії важливі не тільки в змістовому, а й у структурному плані. Вони об'єднують слова не лише в межах певної частини мови, а й поза цими межами, тобто слова різних частин мови (категорії роду, числа, особи є спільними для іменників, займенників і дієслів, категорії роду, числа і відмінка — для іменників, прикметників тощо). Це забезпечує структурну організацію всієї системи частин мови.

Розділ 2. Граматичні категорії та форми в англійській мові

Усі події та явища навколишньої об`єктивної дійсності протікають у часі, який є об`єктивним, нескінченним й необоротним. Усі події чи явища ми відносимо до одного з трьох часових поясів — справжнього, минулого, майбутнього. Розповідаючи про будь-яку дію чи явище, ми використовуємо певні мовні засоби, які дозволяють нам співвіднести його з моментом промови, а саме лексичні — спеціальні слова чи словосполучення — today, yesterday, now, then, clock sharp, next spring:

1. I am tired today.

2. I shall be free next summer.

3. I was free a tmnute ago.

4. New Riddick game coming next spring News.

5. My 12 year old was asking me today why we say to be somewhere at something o' clock sharp.

6. Yesterday all my troubles seemed so far away.

Але ці лексичні позначення часу у висловлюванні не є необхідними, щоб часовий план висловлювання був ясний, тому що цей план у кожному висловлюванні передається певними дієслівними формами, які називаються тимчасовими. Розмовляючий може представляти дію чи явище яка має місце у теперішньому, т. б. в момент промови; у майбутньому, т. б. після моменту промови; чи минулому, т. б. до моменту промови.

When the my daughter is expected, I speak I will quite old (майбут. час) [2, с. 36]

Коли моя донька виросте, я буду надто старий.

I quickly drew back my lifted foot, and through the almost opaque darkness I saw far below me a vast plain (теперіш. час)[2, с. 42]

Я швидко прибрав занесену ногу і скрізь ледве прозору темряву ночі, побачив далеко під собою величезну рівнину.

People were stirring round them, shadows hovered, and sometimes the front of a little curly head was lighted up by the glow (минулий час)[2, с. 44].

Кругом них вертілися люди, коливалися тіні, іноді яскраво світилася половинка маленької кучерявої голови.

Остільки ця розбіжність в часі здійснення дії, визначеного дієсловом, систематично виявляється у граматичних формах, ми можемо говорити про існування у дієслова категорії часу. Дієслівна категорія часу служить для локалізації у часі тієї дії, яка визначена дієсловом.

Розмовляючий співвідносить події чи явища дійсності із моментом свого висловлювання, використовуючи його як вихідну точку, щоб відповідно до цього вживати існуючі у мові дієслівні форми. Отже, мовні часові форми мають несамостійний характер, мовний час відносний, тоді як час буття об`єктивний. Момент промови для розмовляючого є дійсним, а минуле стосовно цього моменту є справді минулим в прямому сенсі. Поняття «момент промови» не встановлюється говорячим довільно, воно існує як точка об`єктивного часу та залежить від людської свідомості[13, с. 50].

Мовний час (Tense) не обов`язково збігаються з об`єктивним часом (Time). Так, в художніх творах розповідається про події об`єктивно минулих часів, але автор може користуватися мовним дійсним, яке не збігається з дійсним об`єктивної дійсності[13, с. 51]. Людина може свідомо використовувати мовні часові форми для позначення різних відрізків об`єктивного часу, які не збігаються зі значенням мовного часу. Так, мовне дійсне можливо вжити для позначення дії, яка належить до майбутнього (Я їду в Москву завтра) або до минулого (Входжу я вчора до квартири i бачу…). Отже, говорячи про мовний, чи граматичний час, ми встановлюємо як він співвідноситься з часом об`єктивним, так і певні розбіжності.

Головна з цих відмінностей в англійській мові у тому, що якщо об`єктивний час зі всією очевидністю ділиться на минулий, нинішній та майбутній, то тут для мовного часу характерно дуже багато форм висловлювання. В англійській мові три головних періоди часу виражаються різними формами дієслова Indefinite (Present, Past, Future), Continuous (Present, Past, Future), Perfect (Present, Past, Future), Perfect Continuous (Present, Past, Future) [10, с. 118].

Наявність у мові дієслівних форм, тимчасовий розподіл яких збігається — справжнє, минуле, майбутнє, — змушує припустити, що вони несуть якесь додаткове матеріальне значення, крім часового.

Якщо ми звернемося до російського дієслова, то побачимо, що йому властива крім категорії часу і категорія виду. Вид у російській мові є граматичною категорією, що характеризує дію по способу її здійснення і має чіткі формальні показники — префіксацію. В російській та інших слов`янських мовах вид виражається у вигляді парних співвідносних дієслів (малювати — намалювати) і характеризує спосіб, характер перебігу дії в часу. Наявність у слов`янських мовах особливих способів передачі характеру дієслівної дії змусило лінгвістів звернутися до пошуків цієї категорії в інших мовах. Спроби провести прямі аналогії зі слов`янським видом були й на історичному і сучасному матеріалі, але не увінчалися успіхом, тому що германських мовах відсутня форма висловлювання виду, подібна слов`янському. Питання існуванні категорії виду в німецьких, і зокрема в англійській мові піддається обговоренню, оскільки немає єдності погляду на суті цієї категорії [13, с. 55].

Деякі лінгвісти (Curme, 1935; Kruisinga, 1932; Poutsma, 1929) розуміють під категорією виду значення, властиві деяким дієсловам, що містять вказівку на спосіб перебігу дії і що позначають початок чи кінець дії (to begin, to finish), багаторазовість дії тощо. Але таке тлумачення категорії виду призводить до того, що лексичні засоби передачі характеру перебігу дії видаються за граматичну категорію виду[13, с. 55]. Цей шлях перешкодив встановити наявність граматичної категорії виду англійського дієслова, але привернув увагу до його видового характеру.

Видовий характер англійського дієслова складається з його граничності чи не граничності.

Видовий характер дієслова не можна розглядати, як явище лексичне, оскільки, як показує І. П. Іванова, «групи дієслів граничного, неграничного і двоїстого характеру не мають загального, що об`єднує цю групу лексичного значення»[13, с. 56]. В той самий час видовий характер дієслова володіє граматичними ознаками, саме передає форму існування дії, не називається в слові, але супроводжується лексичним значенням. Оскільки через брак формальних зовнішніх показників не можна видовий характер дієслова визнати граматичною категорією, вважатимемо його граматичним значенням, яке отримує свою форму у взаємодії з близькою за змістом граматичною категорією часу. Таке граматичне значення прийнято називати «залежним граматичним значенням» на відміну від основного граматичного значення, має постійний формальний показник і входить у граматичну категорію. Залежне граматичне значення граничності/не граничності проявляється у відмінності значень деяких часових форм[13, с. 57].

Існування категорії часу поза сумнівом у дослідників англійської мови, проте співвідношення часових планів об`єктивного часу і мовного трактується по-різному, тому немає єдиної думки про кількість часів в англійській мові. Серед лінгвістів (Есперсен) прийнято уявлення об`єктивного часу, як прямої, де точка, «нульової пункт» означає момент мови і є тим самим кордоном між минулим і майбутнім, яка відділяє лише доступне «до», від того, що буде «після» [13, с. 58]. Намагаючись визначити місце дій, які визначаються різними дієслівними формами, на цій уявній прямий будуються різні концепції значення дієслівних форм. Відрізкам в цій прямій повинні відповідати у мові певні часові форми. У майбутньому і минулому є своя перспектива: стосовно певної точки часу у минулому дія може, у свою чергу, бути як минулим так і майбутнім. Ця схема універсальна, і тому за її межами залишаються деякі дієслівні форми англійської, котрим немає відповідних відрізків на прямій, — тривалі форми і перфект дійсного часу, так як і перфектно-тривалі форми. Разом із цим у цій логічній побудові є такі відтинки на прямій, котрим в англійській мові немає форм — відтинку after-future повинна відповідати форма post-future, якої не існує [10, с. 122].

Ця схема не задовольняє лінгвістів, і надалі були запропоновано різні її модифікації, щоб наблизити цю загальну схему до даних англійської мови. Найбільш складними, непідвладними такому лінійному зображенню є форми Perfect і Perfect Continuous. Слід зазначити, що, попри визнання розподілу об`єктивного часу на дійсний, минулий і майбутній, все-таки висловлювалися сумніви існування а англійській мові дієслівного майбутнього часу. Ці сумніви грунтуються ось на якому затвердженні. Форми майбутнього часу з shall і will завжди зберігають особливе модальне значення, властиве цим дієсловам — повинності у shall та бажання у will — не можуть розглядатися як форми чистого майбутнього часу.

Shall We Dance.

Shall and will are both modal verbs in English primarily used to express the future and conditional [3, с. 90].

Guidance on making a will, plus information on where to get further help.

Horn said that in 15 years almost 50% of all courses will be delivered online [3, с. 94].

Проте мовний матеріал свідчить про втрату цими дієсловами самостійного значення в більшості випадків і, як наслідок, перетворення поєднань з тими дієсловами в аналітичну форму висловлювання майбутньої дії [10, с. 124].

Як говорилося раніше, момент промови є поняттям вкрай важливим для категорії часу, для співвіднесення дії, про які йдеться з об`єктивним часом. Проте тимчасові дієслівні форми орієнтують описувану ними дію, у відношенні як не тільки моменту промови, але загалом у деяких випадках якоїсь іншої дії. З усіх дієслівних форм виділяються такі, які співвідносять дію безпосередньо з моментом промови, і ті, які співвідносять дію з якоюсь іншою дією. Час, безпосередньо направлений на момент промови, може проектувати дію на минуле, справжнє чи на майбутнє. Їх називають абсолютними, основними чи головними. Лінгвісти говорять про незалежні часи. Такими незалежними є всі часи групи Indefinite і дійсні часи решти груп. Інші часи — залежні, оскільки співвіднесені з якоюсь іншою дією чи з яким-небудь моментом минулого, переданим лексично. Вони позначають, що дія відбувається одночасно з цим моментом, чи були до нього або будут опісля нього:

Не said he would be back soon [10, с. 125].

Отже, залежні часи передають значення одночасності, попередження чи наступності. Такі часи англійські лінгвісти називають відповідно відносними, вторинними чи підлеглими. Різниця залежного і незалежного вживання дієслівних форм дуже істотна для англійської мови[13, с. 60].

Залежні тимчасові форми показують послідовність діянь та відносять дію до сьогодення, минулого чи майбутнього. Найчастіше вони вживаються в придаткових підметах та придаткових присудка й у додаткових придаткових. Незалежні форми вживаються в простих реченнях, головних частинах складнопідрядних речень, в придаткових обставин і часто — порівняльних:

He could prove that he had never been there [3, с. 99].

Особливістю англійської мови є і зване узгодження часів, що полягає в обов`язковому вживанні відносних дієслівних форм в підрядному реченні залежно від одночасності чи різночасності описуваної дії — дії, про яку йдеться у головній частини складнопідрядного речення. Дії, які у плані дійсного, передаються формами дійсного часу; дії, які у плані майбутнього, — формами майбутнього часу. Інша справа, коли дії відбуваються у плані минулих часів. Одноплановість дій, їх одночасність передаються формами одного часового плану; передування — перфектом минулого часу; намір дії до виконання — формами залежного майбутнього:

Не said that he had never seen the man (предш.),

Не said he would see the man next day (майб.)[10, с. 128].

Можна зауважити, проте, що є «відхилення» від правила узгодження часів, які пояснюються різноплановістю дій у часі в головній і в підрядній частинах:

The two ladies were standing in the manner of those who have completed their purchases and are waiting for their change.

Дія, позначена «неузгодженою формою», випадає із загальної розповіді, відбувається в іншому часовому плані порівняно з дією головного речення. «Узгодженість» присудка підрядного речення у часі з присудком головного речення визначається не жорсткими правилами, а реальним співвідношенням дій[13, с. 62].

Отже, найскладнішим і дискусійним є питання існуванні категорії виду в англійській мові і про характер значень дієслівних часових форм. У більшості досліджень питання граматичної категорії виду у англійського дієслова або не розглядалися взагалі або не пов`язували з категорією часу.

Як відзначалося раніше, спроби довести існування виду, з лексичного значення дієслова, не увінчалися успіхом. Проте важливі самі спроби встановити наявність цієї категорії в англійській мові. Досить часто стверджується наявність видового значення тільки в однієї групи дієслівних форм — Continuous. Ці форми, звані «розширеними» (Expanded), тривалими (Curative), продовженими (Continuous), «прогресивними» (Progressive), передають спосіб перебігу дії, характеризують її як процес. Інші форми розглядаються як суто тимчасові [10, с. 132].

У зарубіжних дослідженнях останніх десятиліть констатується наявність в англійській мові двох видів, виражених протиставленням форм goes — is going, і відзначається своєрідне вживання дієслівних форм залежно від їх віднесеності — або на момент об`єктивного часу, або до різних часовим відношень.

So it goes without saying that you left me feeling hurt [3, с. 101].

When the smoke is going down.

Where is our love going?

У зв`язку з цим говориться про двоїстість англійської часової системи: в першому випадку дія співвідноситься з минулим, майбутнім чи дійсним, у другому — з передуванням, одночасністю або майбутньою послідовністю. У структурних описах дієслівних форм виникає усунення аналітичних часових форм і поєднань модальних дієслів з інфінітивом, але в окремих випадках, спираючись на опис дієслівних структур, робляться цікаві висновки про часовий чи видовий їх характер [4, с. 79].

У вітчизняної лінгвістиці традиційно категорії часу і виду англійського дієслова розглядаються у взаємодії. Вітчизняні дослідники, як й іноземні, визнають видовий характер форм Continuous; різночитання можливі лише за деталізації окремих приватних значень цих форм. Спірний є питання про наявність особливих видових характеристик у форм Indefinite і Perfect. Група форм Indefinite часто протиставляється групі Continuous як часова. При порівнянні форм goes і is going виявляється чітко лише видове значення процесуальності форми Continuous — is going, тоді як форма goes має настільки невизначене та настільки широке значення, що часом її вважають позбавленої будь-якого видового значення.

My Scene Goes Hollywood.

Ще більш суперечливе тлумачення сутності форм Perfect. Якщо зарубіжні дослідники переважно трактують ці форми як часові, то вітчизняні дослідники вважають їх чи видовими чи видо-часовими[4, с. 80].

Існує і думка, вперше висунута проф. А. І. Смирницьким, за якою ці форми виділяються на самостійну дієслівну категорію — категорію співвіднесеності[4, с. 80]. Найдокладнішу і повну картину взаємодії категорій виду та часу у англійських дієслівних формах створила проф. І. П. Іванова. Після проф. У. М. Ярцевої І. П. Іванова розглядає видове значення у зв`язку з часовими формами, вважаючи, що вид є постійною характеристикою дієслівної форми, а час – постійною, але перемінною величиною. Оскільки вид і час для І. П. Іванової є взаємопов`язаними поняттями, вона називає xасові групи розрядами і розглядає зміст кожного з погляду властивого йому видового та часової значення [4, с. 81].

Перший — головний розряд, який об`єднає форми Indefinite, характеризується більшою розмаїтістю переданих ним значень, форми цього розряду можуть позначати окремі, закінчені дії (I met him three hours ago), ряд послідовних дій чи незакінчену дію (She drank her coffee, put down her cup and looked at me thoughtfully (Fr., Odds, 108). З іншого боку, значення закінченості/незакінченості може передаватися однієї формою (She drank her coffee noisily) [10, с. 135].

В очевидь, що форма Indefinite сама по собі не несе видового значення, таке значення обумовлюється чи видовим характером дієслова чи контекстом. Подальші спостереження доводять, що ця форма може вживатися синонімічно формам як Continuous, і Perfect.

У реченнях The clock strikes і The hour is striking часове значення збігається, обидві дій ставляться сьогодення, але тривала форма передає значення процесу дії протікання. Така сама однакова віднесеність у часі зокрема у реченнях[4, с. 83].

I merely came back to water the roses — Paris became impossible, and I have come here, але форми Perfect виділяють дію з інших, переносять їх у центр уваги. І. П. Іванова виходячи з байдужості розряду Indefinite до видового характеру форм, які застосовуються синонімічно форм інших розрядів приходить до висновку про відсутність у цього розряду видового характеру і пропонує вважати ці форми кульовою формою виду [4, с. 84]. Отже, форми розряду Indefinite суто часові.

Три інших розряди — Continuous, Perfect, Perfect Continuous — видо-часові. Для розряду Continuous основним видовим значенням є значення процесуальності, для розряду Perfect — значення повноти дії, а для розряду Perfect Continuous — значення повноти розгортання дії [4, с. 85].

Усі розряди дійсного часу співвіднесені безпосередньо з моментом промови, хоча характер цієї співвіднесеності не однаковий: час основного розряду може збігатися з моментом промови, і може бути і значно ширше його (якщо йдеться про повторювані дії чи почасові); для справжнього тривалого розряду момент промови входить у перебіг процесу, для перфекта момент промови є лише кордон періоду, куди протікала дія, що вже завершилася до моменту промови; для тривалого перфектного момент промови є кордоном періоду розгортання дії.

Минуле основного розряду безпосередньо співвіднесено з моментом промови, але не поширюється на нього. Дії, виражені минулими формами інших розрядів, ніколи прямо не стикаються з моментом промови. Вони співвіднесені з якимось моментом у минулому. Ця деталь, що може бути вказано лексично чи передана за значенням на іншу дію, називається часовим центром минулого чи майбутнього, що у позначення майбутніх дій картина подібна до тільки що описаної: безпосередньо пов`язаним з моментом мови тільки майбутнє основного розряду. Форми, співвіднесені з моментом промови, називаються незалежними, а співвіднесені з часовим центром – залежними[4, с. 87].

Для тривалого розряду виділяється основне значення процесуальності, позначення дії розвитку на якомусь етапі. У цьому видове значення незалежних дієслів — відсутність краю, до якого прагне дія — збігається з значенням тривалого розряду. При дієсловах граничних, які застосовуються у тривалому розряді, відбувається протиставлення видового характеру дієслова — наявність краю, до якого прагне дія, і значення даного розряду, на першому плані виступає властиве цим дієсловам у цьому розряді значення незавершеності дії. Дієслова двоїстого характеру виступають в значенні, аналогічному значенням неграничних дієслів, у них реалізується значення, яке збігається з граматичним значенням форми, дія у процесі. Тривалий розряд позначає дію-процес, який фактично проходить в останній момент промови (тривале дійсне) чи проходить у минулому у визначений час (тривале минуле), чи дію, що буде протікати в даний момент у майбутньому. Час і вид нерозривно пов`язані один з одним, і видове значення є з тимчасового значення, оскільки визначає ставлення дії на той час часу, з`ясуванням часового значення, так як визначає відношення дії до того моменту часу з яким ця дія безпосередньо пов`язана [4, с. 88].

Якщо ми звернімося до значення перфектного розряду, то побачимо, що перфект дійсного часу від граничних дієслів позначає завершене дію, у межах дійсного часу, видовий характер дієслова збігаються з граматичним значенням форми. При вживанні у цій формі граничного дієслова дія, ним позначувана, припиняється раніше моменту промови, закінчується над силу досягнення краю — її в цих дієслів немає, а в силу якихось інших причин. Спільним виявляється для граничних і неграничних дієслів у цій формі значення завершеності, повноти дії. Дієслова двоїстого характеру виступають багатозначно, з аналогічним значенням граничних дієслів.

Усі дієслова, незалежно від свого видового характеру, виступають багатозначно дії, виконаного у цьому і аналізованого у його обсязі. Отже, тут маємо працювати з граматичним значенням перфекта. Дія, позначена перфектом, немає в останній момент промови, вона закінчена раніше, але пов`язана з моментом промови тим, що відбувається у період, кінцевою точкою якого є момент промови. Відсутня фіксація дії в часі, оскільки проміжок між дією і моментом промови може бути різним.

Слід зазначити, що перфекту властива оповідальна функція, яка не передає послідовних дій у плані їх розгортання й вживається переважно у прямій мові. Перфектно-довгий розряд висловлює дію як процес у його протіканні у часі, період якого заповнюється, що притаманне значенням неграничних дієслів і дієслів двоїстого характеру даної формі. У граничних дієслів чітко простежується значення процесуальності; значення закінченості чи незакінченості залежить від характеру дії, яка позначається дієсловом[4, с. 89]. Тимчасове значення перфектно-довгого розряду тотожне тимчасовому значенню перфекта. Отже, перфектно-довгий розряд збігається з тривалим щодо видового значення й з перфектом щодо тимчасового.

Підсумовуючи огляд проблем, пов`язаних з аналізом граматичних категорій виду та часу в англійськіймові можна назвати, що пошуки переконливих доказів існування цих категорій у англійського дієслова тривають. Дослідники одностайно визнають наявність видових і тимчасових характеристик у дієслівних форм. Теорія виділення окремої категорії співвіднесеності потребує подальшої розробки і уточненні, проте безперечно вірно, що категорії виду та часу в англійській мові настільки пов`язані, що необхідно говорити про існування системи видо-часових форм, причому категорія часу в цій системі є провідною [4, с. 90].

It was a sultry day in June and I was sitting by the stream. (Holt) [2, с. 45]

The sun was setting going down like a battleship. (Braine) [2, с. 45].

Через те, що претерит тривалого розряду співвідноситься з тимчасовим центром колишніх часів, часто вираженим іншим дієсловом, йому характерно вживання у складнопідрядному реченні, але таке вживання необов`язково; якщо претерит тривалого розряду вжито у простій дії пропозиції, то тимчасової центр зазначений поза цієї пропозиції, іноді далеченько від цього:

The gas fire was burning; the Principal was writing at his desk… (Snow)[10, с. 144]

Підсумовуючи усе сказане вище, можна вивести такі закономірності. Справжній час — сфера прямої мови — дає можливість найповнішого, незалежного вживання видо-часових форм. Усі форми співвіднесені з моментом промови однаково; точка тимчасового співвіднесення не вказується у пропозиції. Саме тому форми справжнього часу вживаються переважно у простому реченні[4, с. 91].

Список використаних джерел

1. A Bit of Grammar // Speak Out. — 2001. — № 4. — p.12.

2. Collerson, John. English Grammar : A Functional Approach / J. Collerson. — Newtown : Primary English Teaching Association, 1994. — 152 p.

3. Webster's Grammar Handbook : учбовий посібник. — New York: PMC Publishing Company, Inc., 1994. — 235 p.

4. Блох М. Я. Теоретическая грамматика английского языка: — 3-е изд., испр. — М.: Высш. школа, 2000. — 381 с.

5. Блох М. Я. Теоретические основы граматики. — М. : Высш. шк., 1986. — 159 с.

6. Гуревич В. В. Теоретическая грамматика английского языка. Сравнительная типология английского и русского языков: Учебное пособие. — М.: Флинта: Наука, 2004. — 168 с.

7. Иванова И. П. Теоретическая грамматика современного английского языка. — М.: Высш. школа, 1981. — 285 с.

8. Иофик Л. Л. Хрестоматия по теоретической грамматике английского языка. — Л.: Просвещение, 1981. — 223 с.

9. Качалова К. H. Практическая грамматика английского языка: учбовий посібник. – М.: Юнивес Лист, 1998. — 716 с.

10. Кошевая И. Г. Теоретическая грамматика английского языка. — М.: Просвещение, 1982. — 336 с.

11. Мороховская Э. Я. Основы теоретической грамматики английского язика. – К.: Вища шк., 1984. — 287 с.

12. Старикова О. М. Семінарій з курсу теоретичної граматики англійської мови = Seminars in Theoretical Grammar: Навч. посібник для студентів фак. іноз. мов ун-тів. — К.: Вища шк. Голов. вид-во, 1980. — 180 с.