Вступ

Актуальність теми. Значення рекреації взагалі й туризму зокрема для населення України постійно зростає. Дитячо-юнацький туризм, орієнтований на соціально важливу категорію нашого суспільства — підростаюче покоління, посідає особливе місце в системі рекреаційно-туристської діяльності. У першу чергу він покликаний сприяти вихованню освіти підростаючого покоління засобами туристсько-краєзнавчої діяльності, формуванню всебічно розвішеної особистості. Дуже важливою є медико-біологічна функція дитячо-юнацького туризму, яка полягає в оздоровленні молоді. При розумній організації дитячо-юнацький туризм може дати відчутний економічний ефект.

Необхідною умовою розвитку туризму, в тому числі і дитячо-юнацького, є наявність рекреаційного потенціалу певної території. Під рекреаційним потенціалом М.С.Мироненко та І.Т.Твердохлєбов розуміють всю сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних переду мов для організації рекреаційної діяльності на певній території [13, с. 12].

О.І.Шаблій дає таке визначення рекреаційного потенціалу — «це система природних і суспільних об’єктів, їх властивостей і відношень, які можуть використовуватись або використовуються для цілей оздоровлення чи відновлення, поповнення, розширення чи нагромадження (акумуляції) духовних і фізичних сил людини у вільний від основного виду її діяльності час» [21, с. 442].

За О.О.Бейдиком. рекреаційний ресурсний потенціал — це сукупність природних і антропогенних факторів, необхідних для рекреаційного використання (кліматичні та ландшафтні умови, морські акваторії та їх узбережжя, джерела водозабезпечення, інженерно-будівельні, грунтово-рослинні умови тощо); система природних, історико-культурних та соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території [3, с. 67].

Очевидним є те, що поняття «ресурсно-туристський потенціал» є складовим поняття «рекреаційний ресурсний потенціал», тому що останнє включає фактори, необхідні для задоволення всіх рекреаційних потреб людини, в тому числі і в ліку ванні. Таким чином, на нашу думку, ресурсно-туристський потенціал — це сукупність природних, природно-антропогенних, культурно-історичних факторів та соціально-економічних передумов, необхідних для організації рекреаційно-туристської діяльності на певній території.

Як справедливо вважають М.С.Мироненко та І.Т.Твердохлєбов, найважливішою складовою частиною рекреаційного потенціалу території є рекреаційні ресурси, під якими розуміються компоненти географічного середовища та об’єкти антропогенної діяльності, які завдяки таким якостям, як унікальність, історична або художня цінність, оригінальність, естетична привабливість та цілющо-оздоровча значущість, можуть бути використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять [13, с. 12].

Раціональна територіальна організація туристської галузі ставить перед дослідниками-географами завдання щодо виявлення конкретних ділянок, визначення їх якісних показників та розрахунку необхідних площ природних комплексів, що виступають як ресурси.

Мета роботи – дослідити глобальні особливості і проблеми розвитку дитячого відпочинку в Україні.

Розділ 1. Природні рекреаційно-туристські ресурси для дитячо-юнацького туризму

При всій важливості об’єктів історії й культури в рекреаційно-туристському потенціалі певної території природна його складова займає переважаюче місце, оскільки є однією з основних матеріальних передумов рекреації взагалі і туризму зокрема Природними передумовами рекреації виступають перш за все природно-територіальні та аквальні комплекси різних рангів, їх компоненти та окремі якості, в тому числі такі як атрактивність, контрастність й ритм ландшафтів, можливість подолання перешкод, географічна специфіка, екзотичність, унікальність або навпаки, типовість, розміри й форми природних об’єктів та їх візуально-географічне положення. Розподілу природних рекреаційно-туристських ресурсів у територіальному плані властиві неоднорідність і нерівномірність, що впливає  на процес формування просторової організації територіальних рекреаційних систем.

Кожен тип природних рекреаційно-туристських ресурсів має властиві тільки їм ознаки, на основі яких виділяють види за їх використанням; прямі та опосередковані Під прямими ресурсами розуміються ті тіла і сили природа, що безпосередньо сприяють відновленню й розвитку духовних сил юних туристів. До них відносяться: літоморфогевні, кліматичні, гідрологічні, флористичні, фауністичні ресурси. Опосередковані ресурси впливають на формування прямих. До них відносяться геологічні, ґрунтові, частково геоморфологічні, флористичні і фауністичні.

Класифікація природних рекреаційно-туристських ресурсів представлена в додатку 1.

1.1. Кліматичні рекреаційно-туристичні ресурси.

Ці ресурси є важливою умовою розвитку дитячо-юнацького туризму, оскільки вони визначають загальну комфортність території для відпочинку та  оздоровчо-спортивних туристських заходів. Це певні метеорологічні елементи або їх поєднання, що впливають на вибір часу і місця відпочинку. Клімат виступає, з одного боку, як самостійний рекреаційний ресурс, а, з іншого — сприяє більш раціональному використанню інших. Певні типи клімату сприяють ефективному підвищенню фізичних і духовних сил юних туристів, як самі по собі, гак і в сполученні з іншими природними рекреаційно-туристськими ресурсами.

Основними кліматичними характеристиками, що впливають на рекреаційно-туристську діяльність — величина сонячної радіації, температура повітря, режим, характер та кількість опадів, швидкість та тривалість вітрів, частота туманів.

Л.О.Баїрова, М.В.Багров та В.С.Преображенський вважають, що характеристики кліматичних рекреаційних ресурсів повинні включати дані про якість природних умов території, на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого ці якості проявляються [1, с. 2].

Провідним кліматоугворюючим фактором виступає величина сонячної радіації. Вона виражається у кількості годин сонячного сяяння. Цей показник суттєво змінюється по території України. Найбільша кількість днів із сонячним сяянням припадає на Крим — 2200-2440 год./рік, причому максимальні показники припадають на Гірський Крим (Ай-Петрі — 2325 год./рік, Карабі-Яйла — 2442 год./рік), що свідчить про сприятливі кліматичні умови при проведенні туристсько-спортивних походів у горах Криму. На противагу цьому Південний берег Криму має трохи гірші показники — Ялта — 2250 год./рік, Феодосія 2275 год./рік, що у свою чергу значно перевищує показники Чорноморського узбережжя Кавказу (1700- І 860 год./рік) і є дуже близьким до визнаних світові« курортів, наприклад, Лазурного узбережжя Франції — 2420 год./рік [! 7, с. 19].

У приморських областях (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька), у степовій зоні України, а також на рівнинній частині Закарпаття цей показник становить 2000-2200 год./рік. В лісостеповій зоні — 1900-2000 од./рік, в низькогірній і середньогірній частинах Карпат — 1500-1600 год./рік. Максимум сонячного сяяння припадає на липень, мінімум на грудень. Отже при проведенні туристсько-спортивних походів у Карпатах кліматичні умови «додають» складності туристським маршрутам у порівнянні з Кримом чи іншими районами України.

Важливим показником, який характеризує кліматичні особливості територій, є температура повітря. Попередні дослідження цього важливого природного компоненту дозволяють зробити висновок, що до кліматичних ресурсів рекреації відносять період 13 переважанням погод, які допускають здійснення тих чи інших її форм. До сприятливих для літнього відпочинку й туризму віднесені дні без опадів, із середньодобовими температурами понад +10°С. Дні із середньодобовими температурами понад +15°С із безхмарною впродовж доби або хмарною вночі, але без опадів погодою віднесені до особливо сприятливих або комфортних. До сприятливих для зимового туризму віднесені дні з помірно морозною погодою (до -12°С), морозною погодою (до -22°С), але без вітру. Обов’язкова також наявність стійкого снігового покриву необхідної висоти [12, с. 98].

В цьому відношенні Україна є унікальною серед країн Центральної та Східної Європи, том) що її середньомісячні температури відображають різноманітність кліматичних умов. Так, середньорічна температура у м. Ялта (Крим) становить +12,5°С, така ж як в Ніцці (Лазурне узбережжя Франції), а на полонині Руна в Карпатах (1479 м над рівнем моря) — -3,0°С, що відповідає середньорічній температурі на півночі Росії. Таким чином, різноманітність теплового режиму в Україні створює сприятливі умови для акліматизації ту ристі в не тільки з будь-яких куточків нашої країни, а й рекреантів практично з усієї Європи.

Період із найбільш сприятливими для літнього відпочинку й туризму температурними умовами (+15 — +20°С) у межах України різко коливається. Якщо для Південного берега Крим) цей період становить 160-240 днів, для низовинної частини Закарпаття — 120-130 днів, в Карпатському низькогір’ї — 30-60 днів, то в середньогірній частині Карпат він повністю відсутній. Загалом сприятливий період для літніх в вдів відпочинку й туризму коливається від 3 (у гірських регіонах) до 9 місяців (на Південному березі Крим) ): в середньому по Україні цей період становить 5-6 місяців. Загалом по Україні в комфортний для літніх видів відпочинку період на сприятливі дні припадає 80% днів, в тому числі 40% — на комфортні типи погоди [12, с. 100].

Зимові види відпочинку й туризм)- пов’язані з певними вимогами до кліматичних умов, які зумовлені специфікою зимової рекреаційної діяльності тобто наявністю снігового покриву. Зимовий період із середньодобовими температурами нижче 0°С на території України має різну тривалість. На Південному березі Крим) цей період практично відсутній, на іншій території країни він коливається від 2,5 до 4-5 місяців (Карпати). Проте, враховуючи, що найбільш популярними видами зимового відпочинку є гірськолижний та лижний спорт, лижний туризм, катання на санках, для яких необхідний відповідний рельєф, то більша частина України не придатна для цього виду рекреаційно-туристської /діяльності.

Найбільш сприятливими територіями для зимових видів відпочинку є гірські райони Карпат, частково Криму. Тривалість залягання снігового покрив} в Карпатах становить 5-6 місяців, а його товщина — 10-35 см, що створює сприятливі умови для організації зимових видів спорту та відпочинку За період із середини листопада до середини квітня спостерігаються найбільш сприятливі температурні умови. Приблизно 70% днів цього періоду мають сприятливий тип погоди. Період із високим сніговим покривом (10-35 см) становить близько 75% тривалості період} зі сприятливими для зимових видів відпочинку й спорт} температурним і вітровим режимами. В низькогір’ї цей період триває із середини грудня до кінця березня, а в середньогірї — із початку грудня до середини квітня. У зв’язку зі сприятливими кліматичними умовами в зимовий період у гірській частині Карпат сформувалося ряд центрів для зимових видів відпочинку (Славське, Тисовець, Ворохта, Рахів, Ясиня, Воловець, Турка та ін.).

У Кримських горах зимовий період триває 100-115 днів, сніговий покрив менший, часті відлиги, зимові температури вищі. Тому цей район менш придатний для розвитку зимових видів відпочинку й спорту.

Питаннями оцінки придатності клімату для рекреації займалися І.С.Кондор, Д.М.Дьоміна. П.Г.Царфіс, Є.М.Ратнер, Н.А.Данилова та інші. Усі різновиди погоди, що зустрічаються ними були розподілені за терморегулюючим навантаженням на організм людини на комфортні (максимальної сприятливості), жаркі та прохолодні субкомфортні (середньої сприятливості) га дискомфорті (несприятливі). Комфортні погоди формують комфортний період. Комфортні, жаркі субкомфортні та прохолодні субкомфортні погоди разом узяті формують сприятливий період, а холодні та жаркі дискомфоргні погоди — дискомфортний період [6, с. 15-17)

Визначення кліматичних рекреаційно-туристських ресурсів як кількості якісно кращих типів погоди в період їх найбільшого повторення виправдано і з біокліматичної та соціально-економічної точок зору. П.Г.Царфіс вважає, що лише сприятливі й комфортні кліматичні умови можуть викликати позитивні зміни в організмі. Несприятливі, дискомфортні умови посилюють напруженість основних функціональних систем і підсилюють фізичну й психологічну втому людини [24, с. 27].

Суттєвий вплив на розвиток рекреації мають лімітуючі кліматичні фактори та пов’язані з ними небезпечні гідрометеорологічні явища, вони стримують та обмелюють рекреаційно-туристську діяльність. До них належать тумани, грози, повені, сельові потоки, снігові лавини. Останні, до речі, є серйозним стримуючим фактором для розвитку лижного туризму в Карпатах.

Отже, найбільш сприятливі в кліматичному відношенні рекреаційні території, зосереджені на півдні України та в Крим) (переважно для літнього відпочинку), а також на Закарпатті і в Карпатах (як для літніх, так і для зимових видів рекреаційно-туристської діяльності)

Загалом кліматичні ресурси України можна оцінити як надзвичайно сприятливі. Вони однаково можуть задовольняти рекреаційно-туристські потреби до клімат) як зимових, так і літніх видів відпочинку й туризму. Сприятливі кліматичні умови ДІЯ сезонних видів відпочинку й туризму зберігаються в нашій країні протягом 10-11 місяців, а несприятливі спостерігаються лише у квітні і в період із другої половини жовтня до половини листопада, тобто система дитячо-юнацького відпочинку й туризм) в Україні може функціонувати практично безперервно.

Якщо розглянути кліматичні ресурси України в контексті вимог дитячо-юнацького туризм), то слід враховувати той факт, що майже всі туристсько-краєзнавчі заходи, пов’язані з відпочинком, оздоровленням, організацією туристських походів і змагань, краєзнавчих експедицій з учнівською молоддю здійснюються в канікулярний період. І, якщо літні канікули (для школярів — це майже 3 місяці з червня по серпень, для студентської молоді — 2 місяці з липня по серпень), переважно мають сприятливі й комфортні умови, за винятком, мабуть, перших двох декад червня, коли на більшій території України (крім Південного берега Крим)) ще не встановився сталий сприятливий температурний режим, особливо для купання то інші канікулярні періоди (зимові, весняні та осінні канікули для школярів та зимові канікули для студентів) не завжди мають сприятливі погоди для організації відпочинку, туристсько-спортивних та краєзнавчих заходів.

Щодо зимового відпочинку дітей та юнацтва, то у більшості випадків він здійснюється на спеціалізованих базах, де основними видами рекреаційної діяльності є гірськолижний спорт (у Карпатах), лижні прогулянки, катання на санках, а при відсутності снігового покриву — радіальні прогулянки та екскурсії. Лише окремі підготовлені групи юних туристів здійснюють в цей період спортивні лижні похода в Карпатах, по півночі України з ночівлями в польових умовах. Для успішного проходження маршрутів таких походів погодні умови мають визначальне значення — сталий температурний режим (без відлиг), стійкий сніговій покрив, сприятливий вітровий режим (особливо на карпатських полонинах), короткий світловий день (особливо у січні), небезпека сходу снігових лавин (у Карпатах) тощо.

За інформацією Українського державного центру туризму й краєзнавства учнівської молодо в період осінніх та весняних канікул домінуючими є два види туристсько-рекреаційної діяльності школярів — відпочинок на туристських базах і в таборах із радіальними одноденними прогулянками та екскурсіями та проведення туристсько-спортивних походів, змагань, зборів. І, якщо в цей період відпочинок на турбазах здійснюється майже по всій території України з невеликою перевагою Карпатського регіону, то туристсько-спортивні походи, як правило, здійснюються в Крим), де погодні умови дозволяють організацію ночівель в польових умовах. Однак ні туристські групи повинні мати відповідну підготовку до організації ночівель, якісне спорядження, певний туристський досвід адже і в бере ні і в листопаді в Гірському Криму може бути багато лімітуючих погодних факторів — низькі температури опади, навіть у вигляді снігу, тумани, сильні вітри тощо.

1.2. Літоморфогенні рекреаційно-туристських ресурсів

В групі літоморфогенних рекреаційно-туристських ресурсів визначальне місце займають орографічні ресурси провідає місце серед яких займають гірські ресурси. Різноманітність природних умов гір, наявність як екстремальних, так і сприятливих і навіть комфортних умов для відпочинку й спорт) створюють передумови для розвитку найрізноманітніших типів рекреаційної діяльності — від спортивних, що вимагають високої майстерності, тренінгу та загартованості, до оздоровчих, масових.

Ю.П.Супруненко виділяє 6 типів рекреаційного використання гірських ресурсів — від альпіністського вищих категорій складності до курортно-лікувального [17, с. 84-85].

Узявши за основу класифікацію Ю.П.Супруненка, відповідно для гірських районів України — Карпат і Криму — ми виділили 4 типи рекреаційного використання гірських ресурсів, а саме:

1. Гірсько-туристський середніх категорій складності. Цей тип включає пішохідні та лижні туристсько-спортивні маршрути І-ІІІ категорії складності, гірські походи І-ІІ категорії складності, гірськолижні екстремальні спуски з вершин, зимові альпіністські сходження, дельтапланеризм. Цьому типу відповідають окремі найвищі карпатські хребти — Чорногора, Свидовець, Мармароський масив, окремі ділянки Горган. Рекреаційні заклади в цих регіонах відсутні.
2. Гірсько-туристський спортивно-оздоровчий. До цього типу відносяться пішохідні та лижні маршрути до І категорії складності включно, водно туристські категорійні маршрути (тільки по карпатських річках), гірськолижний спорт, спелео туристські маршрути, лижні прогулянки та спорт, а також різноманітні види занять, що пов’язані з використанням гірських схилів (санний спорт, стрибки з трампліна, скелелазіння тощо). Цьому типу відповідають певні рекреаційні заклади — турбази, наметові табори, туристські приюти, гірськолижні бази, гірсько-спортивні центри комплексного профілю тощо. До цього типу відноситься значна частина Карпат та Кримських гір із висотами від 800 м над рівнем моря.
3. Масовий прогулянково-оздоровчий. Цей тип об’єднує підтипи: прогулянково-екскурсійний з використанням транспортних засобів і включає відвідування визначних об’єктів; пішохідні прогулянки та походи по легкодоступних ділянках долин у межах передгірь; лижні прогулянки по слабо похилій місцевості та ін. При поділі прогулянково-оздоровчого типу на підтипи слід враховувати також вік відпочиваючих (дитячий та сімейний відпочинок, молодіжні групи). Цьому типу відповідають певні форми організації території та рекреаційні заклади — національні та регіональні ландшафтні парки, організовані місця відпочинку в горах, турбази бази та табори відпочинку тощо. Цьому типу відповідає низькогір’я Карпат і Криму з абсолютними висотами до 800 м над рівнем моря.
4. Курортно-лікувальний. До цього типу відноситься лікування мінеральними водами, лікувальними грязями, кліматотерапія та оздоровчі заходи у вигляді нетривалих прогулянок, сонячні ванни тощо. Цьому типу відповідають специфічні рекреаційні об’єкти — санаторії, профілакторії, пансіонати. До цього типу відносяться гірські курорти — Верховина. Ворохта, Косів, Галявина, Синяк, Черче, Шаян, Яремча та інші — в Карпатах; Аджису. Бешуй — у Криму.

Оцінювання гірських ресурсів для різних типів рекреаційного освоєння залежить в основному від складності проведення тих чи інших форм спортивної діяльності та оздоровчих занять, причому спортивні та оздоровчі типи рекреаційної діяльності розрізняються в горах більш жорстко ніж на рівнинах. В горах, де фактично всі ландшафти відрізняються високими естетичними якостями, поєднання складних умов (великі абсолютні та відносні висоти, крутосхідний рельєф та ін.) розцінюються як позитивна якість гірських ресурсів, яка підвищує їх рекреаційну цінність. Так для скелелазіння важливі в першу чергу відносні висоти скельних відслонень.

Гори мають найрізноманітніші можливості для проведення туристських походів, як оздоровчих, так і спортивних різних категорій складності. На категорію складності гірсько-туристських маршрутів впливає технічна складність, їх протяжність, абсолютна висота, засніженість, кількість ночівель на маршруті, кліматичні умови та жорсткість погоди. Для підвищення безпеки пішохідних гірських та лижних маршрутів, особливо для дитячо-юнацьких туристських груп, траси маршрутів повинні бути промаркіровані, по трасі маршрутів необхідна організація притулків, які ще донедавна були в Карпатах, а зараз їх практично не залишилося, підготовлених стоянок, які мали місце в Криму, але зараз знаходяться в занедбаному стані. Тому , не дивлячись на те, що умови сніжності, рельєфу, лавинної та сольової безпеки, клімату, природної освітленості (тривалість світлового часу доби) сприятливі для розвитку гірськолижних центрів у багатьох місцях Карпат та деяких місцях Криму, всі вони поки що розташовані в місцях традиційного господарського освоєння — Ворохті, Славському, Ясинях тошо.

З урахуванням усіх перерахованих факторів можна зробити висновок, що гірські райони нашої країни — Карпати й Крим — відрізняються відносно високою насиченістю рекреаційної інфраструктури, розвинутою транспортною мережею, а також достатньо високою густотою туристських маршрутів та рекреаційних закладів. Але також можна стверджувати, що гірські рекреаційні ресурси України мають великі потенційні можливості і на сьогоднішній день використовуються недостатньо.

1.3. Спелеологічні рекреаційно-туристські ресурси

До спелеологічних рекреаційно-туристських ресурсів належать підземні порожнини — печери, які мають спелеотуристську цінність залежно від естетичної привабливості або спортивної складності проходження (категорійні печери). При руйнаціях цей тип ресурсів заповнити неможливо, тому що геологічні структури і гірські породи, є незамінними. За морфологією печери поділяються на горизонтальні, вертикальні та комбіновані. Кожний з даних класів печер потребує своїх прийомів і техніки проходження, спеціального спорядження.

Окрему категорію телеологічних рекреаційно-туристських ресурсів становлять печери, обладнані для екскурсій. Це, як правило, естетично привабливі печери, розраховані для масового відвідування. Використання таких печер дає безпосередній економічний ефект.

Крім природних печер певний інтерес мають штучні підземні порожнини, такі як катакомби (наприклад, Одеські, Керченські), шахти (наприклад, Солотвинські соляні шахти в Закарпатті), підземні міста та храми (Чуфут-Кале в Криму, Києво-Печерська лавра та ін.). Часто вони використовуються для екскурсій.

Україна має значні «телеологічні рекреаційно-туристські ресурси. В нашій країні знаходяться найдовші у світі гіпсові лабіринти, значні печерні комплекси у вапняках, печери у пісковиках, штучні підземні порожнини — катакомби, шахти, які при відповідному обладнанні можна перетворити на рекреаційно-туристські об’єкти міжнародного значення. Спеціалісти-спелеолога видаляють в Україні три області розміщення печер: Дністровсько-причорноморську, Кримську та Східно-Карпатську [12, с. 104].

В Дністровсько-причорноморській спелеологічній області відомо понад 140 печер карстового походження в неогенових гіпсах та вапняках, більшість із яких розташовані в Тернопільській та Чернівецькій областях. Тут розташовані найдовші у світі печери у гіпсах — Оптимістична (201 км, дані 1998 року), Озерна (107 км), Попелюшка (82 км), Кришталева (22 км), Млинки (19,1 км). При чому, печера Оптимістична є взагалі другою у світі за протяжністю після Мамонтової печери в США, яка утворена у вапняках (560 км). Печера Кришталева електрифікована та пристосована для відвідування туристами. З печер у вапняках найбільш цікаві розташовані у Причорномор’ї під Одесою — Наталіна, Одеського університету, Одеська-ІІ, Заповідна що були викриті катакомбами.

У Кримській спелеологічній області відомо понад 40 великих печер та 857 карстових порошиш різного розміру у верхньоюрських вапняках. Тут знаходиться найдовша печера України у вапняках — Кизил-коба (13,9 км), яка складається з 6 поверхів, та найглибша печера України — шахта Солдатська (508 м) Серед карстових порожнин Криму є багато печер, які мають не тільки спортивно-туристську, а й високу естетичну цінність, багато печер із залишками викопної фауни, печери-стоянки древньої людини. Такі печери як Мармурова, Емине-Баір-Хасар (масив Чатир-Даг), Кизил-коба (Долго- руківський масив), Скельська (Карадазький ліс) електрифіковані та обладнані для відвідування туристами.

У Східно-Карпатській спелеологічній області великих карстових порожнин не знайдено, за своїми розмірами вони поступаються печерам двох попередніх областей. В басейні річок Велика та Мала Уголька розташована найбільша печера цього району — «Дружба» у верхньоюрських вапняках (протяжність 270 м, глибина 46 м). Цікавим підземним об’єктом в цьому районі є штучні виробітки глибиною до 400 м у Солотвинськсму соляному штоці на Закарпатті, в яких діє алергологічний проти астматичний центр.

1.4. Водні рекреаційно-туристські ресурси

Спеціалістами в галузі рекреації доведено, що відпочинок та туризм є найбільш комфортними на ділянках між двома різними середовищами, наприклад, вода — суша. Тому водні рекреаційно-туристські ресурси є одним із найбільш цінних видів ресурсів. До них відносяться акваторії морів, озер, водосховищ, річки, канали, мінеральні джерела Гідрологічні ресурси включають усі типи поверхневих і підземних вод, що володіють психолого-естетичною цінністю використовуються для задоволення потреб людей.

Водні рекреаційно-туристські ресурси можуть залучатись в процес туристської діяльності різними способами:

1)       як елемент атрактивносгі — сприймаються візуально — морський і річковий пейзажі, екскурсійні водні об’єкти — водоспади;

2)       використовуватися без прямої їх втрати — морські і річкові купання, круїзи.

Україна, незважаючи на малу забезпеченість водними ресурсами, в першу чергу, прісними водами, може задовольнити вимоги в рекреаційних потребах практично на всій своїй території.

Найбільшу цінність у рекреаційному відношенні мають моря. Як відомо, для рекреаційних потреб біля моря використовується вузька смуга акваторії — в основному для купання та вузька смуга узбережжя —          пляжі. Тому доцільно об’єднати поняття «морські рекреаційні ресурси» та «пляжні рекреаційні ресурси», в одне інтегральне поняття

—         рекреаційно-туристські ресурси морських узбереж.

Рекреаційно-туристська цінність морських узбереж визначається якісним складом, кількістю та характером поєднання рекреаційних ресурсів — кліматичних, ландшафтних, бальнеологічних, морських пляжів та прибережні« акваторій моря. Суттєвий вплив на рекреаційний потенціал морських узбереж має сукупність ряду природних та містобудівних факторів, що сприяють або лімітують можливості використання ресурсів, найважливіші з них — інженерно-геологічні умови, будівельна освоєність території, медико-географічні та санітарно-гігієнічні умови відпочинку, грунтово-рослинні умови озеленення території, наявність джерел водозабезпечення та водовідведення, чисельність та розміщення населення, стан транспортної мережі тощо з точки зору можливостей подальшого розвитку її рекреаційних функцій.

Моря — Чорне і Азовське — омивають південну частину України і відіграють дуже важливу роль у її рекреаційно-туристському комплексі. Чорне море у своїй північній частині є мілководним. Унаслідок невеликих глибин (80-120 м) та отримання в літній період теплих прісних річкових вод поверхня прибережних акваторій добре прогріваються і є найбільш сприятливою для водних видів рекреаційно-туристської діяльності. Температура морської води на поверхні коливається влітку від +20-+24°С до +25-+27°С. Середня солоність води становить 14 %о, що значно нижче ніж. наприклад, Середземного моря (37-38 %,).

Азовське море — найбільш мілководний морський басейн світу . Середня глибина моря становить 7-10 м, максимальна — 13,5 м. Тому вода в морі добре прогрівається й становить улітку +27-+32°С, що створює сприятливі умови для купання [17. с, 49].

Загальна протяжність узбереж Чорного й Азовського морів у межах України (без урахування Дністровського й Дніпро-Бузького лиманів та Сиваша) складає 2780 км. Азово-Чорноморське узбережжя України має виключно цінні рекреаційно-туристські ресурси. Для рекреаційних потреб у тій чи іншій нормі можуть використовуватися біля 1500 км берегів різкого типу вздовж глибоководних акваторій (53% протяжності морських узбереж України). З них на долю Чорноморського узбережжя припадає 870 км (60%): біля 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами та 220 км — узбережжя переважно без пляжів з уривчастими берегами, що мають обмежене рекреаційне значення для туризму та лише на окремих ділянках придатне для розміщення закладів відпочинку та лікування при умові будівництва пляжів. По Азовському узбережжю ці оціночні категорії берегів розподіляються так: загальна протяжність придатних для рекреаційного використання узбереж біля 600 км, із них близько 460 км — найбільш придатні та біля 140 км — обмежено придатні для стаціонарного відпочинку та туризму [17, с. 47-48].

Можливості рекреаційного використання Азово-Чорноморського узбережжя України суттєво обмежені важко доступністю частини берегів, відсутністю джерел водозабезпечення, а також сучасним використанням узбережжя для різних господарських цілей. Ділянки узбережжя, що вилучені (населені пункти, промислові зони, порти, причали та інші території різного призначення, а також заповідники), охоплюють не менше 855 км берегової лінії, а це 31% її протяжності.

На Азово-Чорноморському узбережжі України спеціалісти видаляють 8 природно-рекреаційних районів, що різняться за природними умовами та можливостями їх рекреаційного освоєння та використання [ 17, с. 50-52].

Україна бідна озерами, їхні розміри невеликі і рекреаційне значення їх незначне. Найбільшу рекреаційну цінність мають озера приморської частини України, в яких зосереджені значні запаси лікувальних грязей — Сасик, Тилігул, Ялпут, Кагул, Алібей та інші.

У цілому в Україні нараховується близько 71 тис. річок і струмків. З них лише J17 річок мають протяжність понад 10 км. Більшість річок впадають у Чорне і Азовське моря, лише річки півночі впадають у Західний Буг та Сян, а далі в Балтійське море.

Територією України протікає ряд великих річок, придатних для організації водних видів спорту, туризму та відпочинку. В першу чергу , це Дніпро (981 км у межах України), а також його притоки — Десна (591 км), Псел (717 км), Сож, Сула, Ворскла, Самара, Прип’ять, Тетерів, Рось, Тясмин, Інгулець. Велике рекреаційне значення для своїх регіонів мають також притоки Прип’яті — Стир, Горинь, Случ; Десни — Сейм, Снов. Надзвичайно велике рекреаційне значення для свого регіону має основна водна артерія Донбасу — річка Сіверський Донець та його притоки.

Природні мінеральні води є одним із найважливіших факторів рекреації, особливо лікувальної. Та й для оздоровчо-спортивних видів рекреації і для розвитку туризму вони мають неабияке значення. Мінеральні води різного складу виявлено майже у всіх областях України. Основну масу підземної гідросфери України складають мінеральні води без специфічних компонентів, вони розповсюджені майже: по всій території України. Найбільша кількість мінеральних джерел зосереджена в західній частині України, зокрема, в Закарпатській області, багато таких джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській, Донецькій та Запорізькій областях.

З рослинних рекреаційно-туристських ресурсів найбільше значення для рекреації й туризму мають лісові рекреаційно-туристські ресурси. Широкий розвиток відпочинку й туризму, пов’язаний з використанням лісів, привів до того, що останні, зберігаючи властивості продуцентів деревної сировини і побічних продуктів, набули нових властивостей — стали джерелом рекреаційно-туристських послуг.

Залучення лісових ресурсів у процес рекреаційно-туристської діяльності може бути різним за характером використання.

1)       сприймаються візуально — пейзажі, екскурсійні об’єкти;

2)       залучаються у туристську діяльність без прямого використання (наприклад, екскурсії в ліс, у гори і т.д.)

3)       безпосередньо витрачатися (наприклад, збір ягід, грибів, горіхів).

До рекреаційних лісів відносять ліси, що виконують переважно рекреаційні функції (парки, лісопарки в містах та приміських зонах, окремі ділянки природних національних та регіональних ландшафтних парків, що призначені для відпочинку відвідувачів). Рекреаційні ліси повинні забезпечити потреби населення у відпочинку й оздоровленні, задоволенні фізичних, естетичних і пізнавальних потреб людини. Важливою якісною відмінністю рекреаційних лісів е їх підготовленість до масового відпочинку й туризму, що може бути досягнуто при загальному благоустрої території, насиченістю її дорожньо-стежковою мережею тощо.

Розділ 2. Соціально-економічні рекреаційно-туристські ресурси

2.1. Роль соціально-економічнтх рекреаційно-туристських ресурсів

Важливе значення для функціонування територіально-рекреаційних систем, в тому числі й системи дитячо-юнацького туризму в Україні, мають соціально-економічні рекреаційні фактори. Так, М.С.Мироненко, визначаючі фактори, що впливають на територіальну організацію рекреаційних систем, особливе місце відводить соціально-економічним, які умовно поділяє на дві групи: ті, що породжують погребу в організації рекреаційної діяльності та ті, що забезпечують можливість організації відпочинку [18, с. 5].

Значення рекреації взагалі й туризму, зокрема, для підростаючого покоління нашої країни постійно зростає. Це відбувається під дієто негативних наслідків науково-технічного прогресу, в результаті погіршення стану природного середовища, умов життя, особливо в містах. Скорочуються фізичні і збільшуються розу мові га нервово-психічні витрати, росте нервова втома, зняти яку набагато важче, ніж втому від фізичного навантаження. Специфіка відтворення нервово-психічної енергії вимагає не лише збільшення тривалості відпочинку , а й переходу до його активних форм, в першу чергу — туризму, із використанням природних умов і ресурсів. В системі охорони здоров’я настає етап, коли на перший план висувається здоров’я територіальної спільності людей — популяції. Для України такий етап у же настав — з 1992 року населення нашої країни не відтворюється — кількість, померлих перевищує кількість народжених. При такому стані речей рекреаційно-туристській сфері приділяється значна роль як профілактичній системі, що забезпечує здоров’я нації.

Покращення здоров’я дітей та юнацтва, мабуть, є найважливішою соціальною проблемою, яку повинна вирішити наша держава в найближчий час. На перше місце повинні вийти профілактика захворювань та рекреаційні, тобто оздоровчі заходи. Отже можна стверджувати, що суспільство сформувало соціальне замовлення на рекреаційно-туристські заходи для дітей та юнацтва — майбутнього нашої держави, її генофонду.

Основним фактором, що визначає можливості розширення способів задоволення рекреаційних потреб, є вільний час, величина якого служить одним із показників рівня життя.

Ефективність рекреаційно-туристської діяльності для учнівської молоді пов’язана з регулярністю й поєднанням щоденного, щотижневого і канікулярних циклів.

Якщо для щоденного відпочинку у вільний після навчання час учнівській молода більше властиве деяке розслаблення, «релаксація»» психіки й м’язів як необхідна підготовча сходинка до нової активної діяльності, то для більш тривалого за часом відпочинку (починаючи з щотижневого) характерне підвищення фізичної та емоційної рухливості. Таким чином, рекреація і туризм на всіх стадіях свого прояву і на будь-якому рівні організації складається з визначених потреб, для задоволення яких необхідно з допомогою рекреаційної інфраструктури створити відповідні умови.

При короткочасному (щоденному й щотижневому) відпочинку потреба молоді у проведенні дозвілля є повсякденною, а в розвагах — періодичною. При тривалому активному відпочинку розважальна частина рекреаційно-туристської діяльності молоді переходить поряд із функцією оздоровлення в категорію первинних, повсякденних потреб та періодично виникає потреба у пізнавально-виховній діяльності і культурній активності.

Основні, повсякденні, періодичні й епізодичні потреби молодих рекреантів у різноманітних видах відпочинку і туризму та формах рекреаційного обслуговування наведені в табл. 1.

Незважаючи на істотні відмінності між короткочасним і тривалим відпочинком, як видно з таблиці, у них є і подібні риси: під час щотижневого короткочасного відпочинку, також як і при тривалому, молоді рекреанти потребують тимчасового житла, харчування (відкрита мережа), прокату туристського, спортивного, культурного та побутово-господарського інвентарю, організації спортивних, видовищних та інших заходів розважального характеру тощо.

В останні роки для організації короткочасного відпочинку учнівської молоді створюються такі тиші закладів як туристські бази, різноманітні бази відпочинку, наметові туристські табори.

Короткочасний відпочинок організовується також на базі закладів тривалого активного відпочинку, що підвищує рентабельність цих закладів за рахунок збільшення щільності їх завантаження, дозволяє використовувати капіталовкладення і цінні рекреаційні території для формування рекреаційної інфраструктури.

За характером організації рекреаційно-оздоровчого процесу об’єкти інфраструктури дитячо-юнацького туризму поділяються на:

— заклади туризму з мобільними формами відпочинку: рух за маршрутом, зміна умов проживання і рівня обслуговування в різноманітних: типах закладів, що входять у систему туристських маршрутів;

— заклади стаціонарного відпочинку: поєднання оздоровчого процесу із заняттями спортом, підвищенням освітнього і пізнавального рівня в у мовах тривалого перебування в даному заклад.

Таблиця 1. Рекреаційні потреби учнівської молоді і засоби їх задоволення в залежності від тривалості, періодичності й місця проведення відпочинку

Види відпочинку і туристської діяльності	Місце реалізації рекреаційних потреб	Вади потреб у сфері відпочинку й туризму
		Первинні	Періодичні	Епізодичні
Короткочасний (щоденний)	В межах свого населеного пункту, в його культурних і дозвілевих закладах, природно-ландшафтних зонах	Дозвілля — заняття по інтересах, пасивний відпочинок, прогулянки Відновлення фізичної, біологічної, психологічної, морально-вольової рівноваги Домашні заняття	Підвищення інтелекту ального рівня Розваги Культурна активність Заняття фізку льтурою й апортом	Суспільна робота Соціальні контакти — спілкування з ровесниками
Короткочасний (щотижневий)	Природно-ландшафтні зони та культурно- іствричні об’єкти приміської зони	Відпочинок — зміна звичної обстановки, фізичного середовища, оточуючих Харчування Житло	Контакти з природним середовищем Зашгггя фізку льіурою й спортом Розваги	Соціальні контакти Культурна активнісгь Покупки
Довготривалий (канікулярний)	Курортао-лікувальні зони, визнані райони відпочинку й туризму країни та інших країн	Відпочинок Оздоровлення — контакти з природним оточенням, фізичні навантаження, загартування організму Заняття фізкультурою й спортом Заняття по інтересах Харчування Житло	Виховання контакти з цікавими людьми, із ровесниками, знайомство з досягненнями науки й мистецтва, міжнародні зв’язки Пізнання, розширення крутозору — знайомство з пам’ятками історії, культури, архітектури, відвідання нових місць, вивчення національних особливостей побуту, традицій, визначних пам’яток Підвищення інтелектуального рівня Культурна активність	Просторова мобільність — зміна місця відпочинку, вражень, природного й архітектурно- просторового середовища Пізнання Побутове обслуговування Покупки

 

Враховуючи пропорції бюджету вільного часу, що складися на користь щоденного і часу в кінці тижня, варто зробити висновки, що саме ці види відпочинку повинні бути розвинуті більше ніж канікулярні. Це дуже часто приводить до самоорганізації відпочинку , знижуючи його соціальний ефект, і загрожу є серйозним обмеженням для використання високо цінних рекреаційних місцевостей, негативних екологічних наслідків.

На сьогоднішній день значний вплив на вибір способів і місць відпочинку дітей та юнацтва має матеріальна забезпеченість їх батьків. Нерівномірність в цьому плані породжує значні розбіжності між бажаннями й можливостями. Щоб реалізувати запити частини населення низького та середнього рівня забезпеченості, необхідно створювати у мови для рекреації й туризму на базі природних ресурсів свого регіону.

Значення соціально-економічних факторів, які породжують потребу в рекреаційно-туристських послугах, є визначальним для організації рекреаційної діяльності на великих територіях, якою є територія України. Для України в цілому основними є соціально-економічні фактори, які реалізують рекреаційно-туристські потреби, а саме: транспортна забезпеченість та доступність, наявність дитячо-юнацьких рекреаційно-туристських підприємств, кадровий потенціал системи дитячо-юнацького туризму в країні, розвиненість соціальної інфраструктури, частини матеріального виробництва, що безпосередньо або опосередковано працює на рекреаційно-туристську галузь, вигідність економіко-географічного положення того чи іншого регіону, характер розселення в рекреаційно-туристських районах тощо. Серед вищеназваних соціально-економічних факторів для системи дитячо-юнацького туризму в Україні визначальне місце приділяється матеріально-технічній базі та інфраструктурі цього сегмента рекреаційно-туристської галузі.

2.2. Матеріально-технічну база системи дитячо-юнацького туризму

Матеріально-технічна база — це і споруди, і вся система життєзабезпечення системи дитячо-юнацького туризму, тобто те, що називають інфраструктурою. Вона забезпечує специфічні рекреаційні потреби юних туристів-краєзнавців (екскурсійне, спортивно-туристське, культурне обслуговування послуги оздоровлення). Матеріально-технічну базу характеризує місткість, різноманітність, надійність, комфортність, завантаженість, екологічність, рівень експлуатаційної підготовки та ін.

Матеріально-технічну базу системи дитячо-юнацького туризму в Україні становлять приміщення центрів (станцій) туризму і краєзнавства учнівської молоді, які обладнані спеціалізованими класами, спеціалізованими спортивними залами, трену вальними туристськими смутами перешкод, штучними скеледромами тощо, дитячі стаціонарні туристські бази, орендовані туристські бази, туристські табори різного профілю, дитячі туристсько-екскурсійні бюро та центри, туристські та спортивні клуби, бази і табори відпочинку, які використовують для оздоровлення дітей, туристські заклади, транспортні організації що здійснюють перевезення дитячо-юнацьких туристських груп, навчальні заклади підготовки спеціалістів системи дитячо-юнацького туризму, інформаційні та рекламні служби, підприємства з виготовлення, прокату і продажу товарів туристського попиту.

За функціональним призначенням інфраструктуру системи дитячо-юнацького туризму в Україні можна поділити на соціальну (дитячі та медичні установи, підприємства харчування, торгівлі, побутового обслуговування, прокату туристського спорядження, культури) і виробничу (транспорт, зв’язок, будіндустрії, водо-, енергопостачання, виготовлення туристського спорядження).

В системі дитячо-юнацького туризму України провідне положення займає активний туризм, у якому переважають пізнавальні, оздоровчі та спортивні цикли рекреаційних занять. Для здійснення цих циклів рекреаційної діяльності в країні створена мережа профільних туристських закладів. За функціональним призначенням ці заклади можна розбити на такі групи.

І група — регулююча — заклади, що здійснюють функції управління та контролю за туристсько-краєзнавчою діяльністю. Такими закладами с центри (станції) туризму і краєзнавства учнівської молоді та маршрутно-кваліфікаційні комісії управлінь освіти й науки, що здійснюють управління організованим дитячо-юнацьким туризмом, контрольно-рятувальні служби, що здійснюють контроль за дотриманням техніки безпеки під час туристсько-краєзнавчих заходів, виконанням екологічних норм юними туристами, а також регулюють напрямки туристських потоків.

II       група — реалізуюча — заклади, що здійснюють екскурсійне обслуговування та обслуговування юних туристів, що відпочивають у туристських таборах, на турбазах, на спеціалізованих туристських маршрутах, які надають послуги спорядження, харчування та су проводу екскурсовода (інструктора). Цими закладами є туристські бази (додаток 2), туристські табори, бюро подорожей та екскурсій, туристські фірми.

III      група — сприяюча — заклади, що надають послуги, пов’язані з проживанням, харчуванням, придбанням спорядження тощо. В цю групу входять готелі, приюти у гірських регіонах, кафе, їдальні, пункти прокату, магазини по продажу туристського спорядженій тощо.

На 1 січня 2008 року в Україні працювало 100 центрів (станцій) туризму і краєзнавства учнівської молоді, що становить 6% від загальної кількості всіх типів навчальних закладів України з охопленням близько 109 тис. гуртківців, що становить лише 1,8 % від усього учнівського загалу нашої країни [8, с.56]. Серед них: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді — 1, Кримський республіканський — 1, обласних — 21, міських — 42, районних — 31 (в т.ч 6 районних у містах). Чисельність центрів туризму має стійку тенденцію до збільшення. Збільшення чисельності центрів туризму відбулося за рахунок відкриття цих закладів у Донецькій, Полтавській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Закрито один центр туризму у Волинській області. Найбільшу кількість центрів туризму, станцій юних туристів мають: Дніпропетровська — 11, Луганська, Полтавська, Хмельницька — по 7 кожна, Волинська, Львівська, Черкаська — по б, Донецька. Запорізька — по 5. На долю цих 9 областей України припадає 60 закладів (більше 63 %).

Розміщення туристсько-краєзнавчих закладів (центрів туризму й краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів, дитячо-юнацьких туристських баз) представлено в додатку 2.

На початок 2009 року в Україні працювало 76 міських та районних станцій (центрів) юних туристів (із них 6 районних у містах), які підпорядковані відповідним управлінням (відділам) освіти міськ- (рай)держадміністрацій. Шість районних станцій юних туристів працюють у селищах міського тану та 3 районні станції юних туристів працюють у селах нашої країни. Лише деякі міські та районні станції (центри) юних туристів мають власні туристські бази. Серед них Іршавська районна станція юних туристів Закарпатської області, Глибонький районний центр дитяче-юнацького туризму і екскурсій Чернівецької області.

Очолює всю туристсько-краєзнавчу роботу в країні Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді (Укрдержцентр), безпосередньо підпорядкований Міністерству освіти й науки України. Укрдержцентр є інструктивно-методичним та організаційним центром туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи з учнівською та студентською молодцю в Україні. Центру підпорядкований Центральний табір туристського активу учнів України, що знаходиться у селі Осій Іршавського району Закарпатської області. На базі табору проводяться Всеукраїнські масові  туристсько-краєзнавчі заходи, оздоровлення учнівського туристського активу України, гуртківців Укрдержцетру.

На рівні Автономної Республіки Крим, областей України, міст державного підпорядкування — Києва та Севастополя працюють Кримський республіканський центр дитячо-юнацького туризму й екскурсій, обласні центри туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді (в Запорізькій, Рівненській. Харківській, Херсонській та Черкаській областях — обласні станції юних туристів), Міжнародний центр дитячо-юнацького туризму головного управління освіти м. Києва та центр дитячо-юнацького туризму і екскурсій м. Севастополя. Зазначені позашкільні заклади безпосередньо підпорядковані відповідно Міністерству освіти і науки АР Крим, управлінням освіти і нау ки облдержадміністрацій та держадміністрацій міст Києва та Севастополя. В Одеській та Сумській областях туристсько-краєзнавчою діяльністю займаються комплексні заклади — обласні центри позашкільної освіти та виховання, які крім цього займаються еколого-натуралістичною діяльністю та технічною творчістю молоді. В Київській області відсутній профільний туристсько-краєзнавчий заклад, питання розвитку туристсько-краєзнавчої роботи вирішує Київський обласний будинок художньої творчості, розташований у м. Біла Церква.

Практично всі заклади обласного рівня ще донедавна (до 1991 року ) мали власні туристські бази. На початок 2001 року ці бази залишилися лише у Донецькій (2), Житомирській (1), Івано-Франківській (5), Львівській (4), Миколаївській (1). Харківській (1), Хмельницькій (1), Чернігівській (І), Чернівецькій (1) областях, містах Київ (2) та Севастополь (1).

Новою організаційною формою роботи на місцях, яка запроваджена у Івано-Франківській області, є створення філій обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. На Івано-Франківщині такі філії створені в містах Калуш« та Косові. З 2002 року філії обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді відкриті також в Донецькій області — в містах Слав’яногорську та Амвросіївці.

На базі всіх спеціалізованих туристсько-краєзнавчих закладів України працюють туристсько-краєзнавчі гуртки та об’єднання учнів різного профілю.

У місті Кривому Розі працює 5 туристсько-краєзнавчих закладів в районах міста, на базі кращого з яких (Інгулецького центру туризму) у 2002 році був створений міський туристсько-краєзнавчий заклад, який повинен координувати туристсько-краєзнавчу діяльність в місті. В планах міського центру туризму створення двох філій в тих районах міста, де туристсько-краєзнавчі заклади відсутні.

На жаль, деякі крупні міста України не мають профільних туристсько-краєзнавчих закладів. Серед них Маріуполь, Макіївка, Краматорськ, Слов’янськ у Донецькій області, Лисичанськ в Луганській області, Нікополь та Павлоград у Дніпропетровській області, Іллічівськ в Одеській області та деякі інші.

В більшості обласних центрів та в адміністративному центрі АР Крим відсутні міські центри туризму і краєзнавства учнівської молоді (станції юних туристів). Вважається, що туристсько-краєзнавчу діяльність тут повинні здійснювати обласні (республіканський) центри туризму і краєзнавства учнівської молоді (станції юних туристів). Однак на ділі виникає багато проблем — різні джерела фінансування масових туристсько-краєзнавчих заходів, неузгодженість бюджетів, непорозуміння між гілками влади тощо. Усе це часто призводить до того, що учнівська молодь цих міст є неохопленою туристсько-краєзнавчою діяльністю. Міські станції юних туристів працюють дише в таких обласних центрах — у Львові, Хмельницькому, Чернігові та Черкасах.

Крім мережі профільних туристсько-краєзнавчих закладів, дитя-чо-юнацький туризм входить складовою частиною до системи комплексних позашкільних закладів — палаців, центрів, будинків позашкільної робота, дитячо-юнацьких центрів

Існує значна кількість туристсько-краєзнавчих гуртків у загальноосвітніх школах та професійно-технічних училищах. Але в цілому рівень роботи гуртків в; комплексних позашкільних закладах і загальноосвітніх школах та ПТУ значно нижчий, ніж у спеціалізованих туристсько-краєзнавчих закладах.

Економічна криза в країні позначилася на розвитку рекреаційної інфраструктури дитячо-юнацького туризму — намітилася стійка тенденція до зменшення кількості дитячо-юнацьких туристсько-оздоровчих закладів. Так, за останні десять років в Україні не побудовано жодного дитячого туристсько-оздоровчого закладу , за цей час проводилася лише реконструкція деяких експлуатованих об’єктів, деякі об’єкти перепрофілювали, а деякі закрили у зв’язку з нерентабельністю, або через невідповідність санітарним нормам.

На і січня 2008 року в Україні працювало 79 туристських баз центрів (станцій) туризму та краєзнавства учнівської молоді та 589 туристсько-краєзнавчих таборів. У цілому по Україні охоплення дітей відпочинком і оздоровленням на туристських базах та в туристських таборах щорічно становить менше 100 тисяч дітей (1,5 % від загальної кількості учнів), що є надзвичайно низьким показником, який ні в якій мірі не відповідає соціальній та рекреаційній значимості цього виду діяльності [8, с. 63].

Трудові ресурси відносяться до основних цілереалізуючих компонентів територіальної рекреаційної системи. Основу кадрового потенціалу системи дитячо-юнацького туризму складають спеціально підготовлені кваліфіковані професійні кадри. Це підготовлені спеціалісти, які можуть забезпечити успішну туристсько-краєзнавчу діяльність у всій її багатогранності, з усіма її проблемами, і які здатні вирішити ці проблеми та виконати завдання, що стоять перед цією галуззю на сучасному етапі.

Однак об’єктивні показники соціально-економічної цінності робочих місць в сфері рекреації взагалі та дитячо-юнацького туризму зокрема поступаються іншим галузям господарства та соціальної сфери через низьку заробітну плату та високі вимоги до професійно-кваліфікаційних та соціально-психологічних якостей працівників. Тому виникає необхідність вирішення проблем фінансування системи дитячо-юнацького туризму в. нашій країні, підготовки професійних кадрів, раціонального розподілу кадрового потенціалу та управління ним.

Відповідно до державної статистики у 2008 році в системі дитячо-юнацького туризму працювало близько 1800 працівників. З них 80% мають вищу освіту [8, с. 62]. Підготовка та перепідготовка штатних працівників центрів туризму та громадських туристських кадрів проводиться на семінарах та курсах початкової, середньої та вищої туристської, інструкторської, суддівської підготовки і спрямована на підготовку і підвищення кваліфікації інструкторів та старших інструкторів із туризму, суддів туристських змагань, керівників туристських походів, краєзнавчих експедицій, туристсько-краєзнавчих гуртків, підготовку інструкторів шкільного туризму.

Розділ 3. Культурно-історичні та пізнавальні рекреаційно-туристські ресурси

Культурно-історичні рекреаційно-туристські ресурси відіграють надзвичайно важливу роль для задоволення пізнавальних потреб юних туристів. Це насамперед пам’ятники культури й архітектури; природні пам’ятки, сади, парки; музеї (краєзнавчі, художні, літературні, меморіальні музеї-виставки); пам’ятні історичні місця, високо естетичні сучасні архітектурні ансамблі, будівлі, промислові та сільськогосподарські підприємства та ін., які використовуються для пізнання краю, його історії, культури, обрядів і звичаїв населення [13, с. 53].

Пізнавальний туризм включає подорожі з метою огляду та вивчення пам’яток історії і культури, природи, етнографічних та господарських особливостей місцевості й населення, типових природних комплексів, загального вигляду місцевостей поза зоною постійного проживання. Організоване знайомство з визначними місцями відбувається, як правило, у процесі екскурсії. При цьому важливо зберегти підвищене емоційне сприйняття туриста (екскурсанта), що висуває певні вимоги до концентрації об’єктів огляду, їх різноманіттю, привабливості та пропускній здатності. Мінімальний набір ресурсів пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібна певна концентрація високо атрактивних об’єктів.

Основними характеристиками культурно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів є цінність та привабливість, пізнавальний потенціал. В останній час широкого розповсюдження набула експертна оцінка культурно-історичних ресурсів за значущістю. Згідно неї за ступінню цінності культурно-історичні рекреаційно-туристські ресурси поділяються на ресурси міжнародного, загальнодержавного (які використовуються для довготривалого відпочинку і туризму), регіонального (для довготривалого відпочинку і туризму, частково — короткотривалого), місцевого значення (для короткотривалого відпочинку, туризму вихідного дня. частково — довготривалого відпочинку й туризму на міжміських територіях).

Привабливість — поняття досить суб’єктивне і кожен турист сам визначає ступінь привабливості кожного об’єкта, враховуючи, наскільки будуть задоволені його пізнавальні, естетичні, науково-пізнавальні інтереси. В екскурсознавстві прийнято класифікувати екскурсійні об’єкти за семантичними ознаками — військо-історичні, архітектурні, літературні тощо. В географії туризму найбільше розповсюдження набула оцінка пізнавальних ресурсів за часом, який є необхідним та достатнім для їх огляду.

Особливу роль в розвитку туристсько-екскурсійної галузі відіграють пам’ятки історії й культури як наочне свідчення таланту народу, його тисячолітньої історії. Пам’ятниками історії і культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу та розвитком суспільства і держави, витвори матеріальної й духовної творчості, які мають історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність [14, с. 3].

Таким чином, історико-культурний потенціал — це і матеріальні, і духовні пам’ятки народу , які відіграють велику роль як у форму ванні світогляду народу , так і для задоволення матеріальних, в т.ч. і туристських. потреб.

Як свідчить аналіз, роль пам’яток історії й культури в дитячо-юнацькому туризмі зводиться до виконаних таких основних функцій: виховної — виховання у підростаючого покоління патріотичних почуттів, любові до рідного краю, його історії та культури; просвітницької — поширення відомостей і знань із галузей науки, культури, мистецтва;

гедонічної (емоційно-естетичної) — дата юній особистості матеріал для естетичних переживань, викликати почуття задоволення, насолоди прекрасним;

економічної — підвищення рентабельності туристських послуг шляхом організації екскурсійних заходів, пом’якшення сезонної нерівномірності, створення умов для ефективного цілорічного відпочинку;

практичної — стосується пам’яток архітектури, які мають експлуатаційну цінність і можуть служити базою для розгортання постійних або тимчасових експозицій, туристських закладів, підприємств харчування, торгівлі та ін.;

містобудівної — формування своєрідного художньо-виразного середовища відпочинку, розкриття історичної індивідуальності конкретного населеного пункту, його архітектурних традицій [14. с. 13].

Можна цілком упевнено констатувати, що весь комплекс пам’яток історії та культури відіграє суттєву роль у розвитку дитячо-юнацького туризму, розширенні тематики маршрутів і екскурсій, забезпечує ефективний і змістовний відпочинок, а також безпосередньо впливає на прибутковість туристсько-екскурсійного обслуговування.

Україна має значну кількість культурно-історичних пам’яток різних епох, які охоплюють період від палеоліту до наших днів. Нині в Україні взято під охорону держави понад 140 тисяч нерухомих пам’яток історії та культури, а саме:

— понад 64 тис. пам’яток археології;

— понад 54 тис. пам’яток історії:

— близько 7 тис. пам’яток монументального мистецтва;

— близько 15 тис. пам’яток містобудування й архітектури [4, с. 99].

В нашій країні накопичено певний досвід і склалася відповідна система охорони, вивчення й популяризації культурно-історичної спадщини засобами туризму та екскурсій. Найбільший інтерес у плані розгортання дитячо-юнацького туризму становлять пам’ятки містобудування і архітектури, а також створені на їх основі історико-культурні заповідники Різноманітність видів історико-культурної спадщини відбилася в організації таких різновидів історико-культурних заповідників, як історико-архітекгури, історико-археологічні, історико-меморіальні, садово-паркові, музеї-заповідники. Сучасне пам’яткознавство розглядає заповідник як спеціально виокремленні терени, на яких містяться історичні комплекси, ансамблі, що становлять видатну наукову, історичну, мистецьку чи іншу культурну цінність і які охороняються державою та вилучаються з усіх видів господарського використання.

За видами та категоріями 46 історико-культурних заповідників, що нині діють в Україні, класифікуються гак: національних — 8, історико-архітектурних — 10, історико-археологічних — 2, історико-меморіальних — 2, ісгорико-культурних — 17, палацо-паркових — 1, музеїв-заповідників — 8. Нині мережа заповідників охоплює:; Середню Наддніпрянщину (12), Лівобережну Україну — Сіверщину (6), Полтавщину (3) і Слобожанщину (1), південь України (5), Крим (5), Волинь (4). Галичину (6), Поділля (4). Навіть побіжний огляд засвідчує, наскільки нерівномірна й нерівноцінна система заповідників України з географічного й пам’яткознавчого боку,. Нормально розгалужену, ієрархічно структуровану, типологічно різноманітну цілісну систему заповідників створено лише в Черкаській області (6 заповідників, із них 2 національних). В у сіх інших областях ця система не має повної структури [4, с. 100].

Варта уваги практика роботи історико-культурних та історико- архітектурних заповідників у Києві, Чернігові, Слав’яногорську, Чигирині, Глухові, Луцьку, Острозі з музеєфікації пам’яток задіяні їх у системі туристської роботи, включення пам’яток минулого до мережі туристсько-екскурсійних маршрутів, використання їх під туристські об’єкти.

Враховуючи важливу роль археологічних пам’яток у вивченні історії, дитячо-юнацькі туристські заклади розробили ряд екскурсійних маршрутів, які ознайомлюють учнівську молодь із пам’ятками Херсонесу, Ольвії Білгорода, Тіри та ін. На жаль, більшість археологічних пам’яток знаходиться в не експозиційному стані, що негативно впливає на розширення тематики й географії археологічних турів. Практично відсутня (за виключенням окремих пам’яток на півдні України) музеєфікація археологічних об’єктів, відомих на весь світ. Таких як, наприклад, найбільше в Європі скіфське Бельське городище на Полтавщині (гіпотетично геродотів Гелон), трипільські поселення, переважна більшість давньоруських пам’яток у літописних містах, славнозвісні палеолітичні стоянки у Мезині (Чернігівщина), на Гінцях (Полтавщина) [14, с. 14].

В останній час до мережі туристсько-екскурсійних маршрутів почали включатися монастирські комплекси, собори, церкви — пам’ятки кам’яної та дерев’яної архітектури XVI-XVII століть: Видубицький (Київ), Мотроиинський (Холодний Яр, Черкаська область), Троіце-Іл’їнський (Чернігів), Густинський (Прилуки), Корецьким (Корець) монастирі, Почаївська лавра (Тернопільська область) та інші.

Позитивний досвід вивчення та популяризації історико-культурного надбання засобами туризму та екскурсій накопичено в Переяславі-Хмельницькому (до мережі туристсько-екскурсійних маршрутів включено 219 пам’яток), Полтаві (169 пам’яток). Львові (278 пам’яток), Чернігові (196 пам’яток).

Разом із тим. значна частина пам’яток історії та культури, яка зосереджена в середніх та малих містах України продовжує руйнуватись і не використовується в туристсько-екскурсійних цілях

Місцем притягання юних туристів та екскурсантів є музеї України, яких зібрано понад 20 млн. експонатів — цінних пам’яток духовної та матеріальної культури, історії народу .

До цінних об’єктів, що створюють умови для відпочинку (особливо в несезонний період) віднесені й культурно-масові у станови — театри, філармонії, концертні зали, спортивні арени. Об’єктами відвідування юними туристами й екскурсантами є також промислові та сільськогосподарські підприємства, наприклад,: Одеський морський порт, Солотвинська соляна шахта та інші.

До культурно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів дитячо-юнацький туризм висуваються свої специфічні вимоги.

Працівникам дитячо-юнацьких туристських установ необхідно тісно співпрацювати з науковцями в- кожній конкретній галу зі науки (істориками, філологами, архітекторами тощо). Адже тематичні екскурсії потребують постійного поповнення новою інформацією. особливо пов’язаною з новими відкриттями — в історії, археології, літературознавстві тощо Необхідно створювати комплексні пакети екскурсій для такої категорії туристів як школярі та студенти (тобто молоді, яка отримує певну освіту). Працівникам туризму разом із працівниками освіти доцільно розробляти тематичні екскурсії з конкретних навчальних предметів: історії, літератури, географії, у країнознавства тощо.

Якщо говорити про Україну в цілому, то такі подорожі допоможуть зберегти унікальну національну культуру кожного з куточків нашої держави. Адже самобутня культура — це один із факторів, що сприяє розвитку не тільки внутрішнього, а й міжнародного туризму. З іншого боку , подорожуючи з раннього віку , дітям прищеплюється вміння та потреба пізнавати світ.

Цікавим і змістовним пізнавальним напрямом туристсько-краєзнавчої діяльності є організація роботи шкільних музеїв, які можуть мати різний профіль — краєзнавчий, природничий, історичний, літературний, художній, етнографічний та інші. Ці музеї організовуються у школах, вищих навчальних закладах, будинках дитячої творчості, центрах туризму й краєзнавства учнівської молоді тощо. Особливістю подібних музеїв є те, що вони комплектуються, створюють експозиції і використовують їх відповідно до навчально-виховних завдань вказаних закладів. При комплектуванні фондів шкільних музеїв, для організації їх експозицій, які створюються в основному самими учнями, широко застосовуються такі активні форми туристсько-краєзнавчої роботи як краєзнавчі експедиції, туристські походи, екскурсії тощо. Шкільні музеї у процесі свого розвитку перетворюються на організаційно-методичні центри шкільного краєзнавства, які сприяють розширенню загальноосвітнього кругозору учнівської молоді, формують у них професійні нахили, прививають любов до рідного краю.

Висновки

Різними формами туристсько-краєзнавчої роботи в Україні охоплено більше 1 млн. 250 тисяч дітей, що становить 19,1% від загальної кількості учнів. У позашкільних навчальних закладах туристського напряму щорічно займаються майже 536 тисяч учнів. З 1998 до 2004 року кількість закладів дитячо-юнацького туризму зросла в 3,5 рази, притому, що система дорослого туризму за цей період зазнала втрат. Сучасні економічні і соціальні передумови, що склалися в Україні, сформували су спільне замовлення на розвиток системи дитячо-юнацького туризму.

У нашій державі приділяється значна увага проблемам дитячо-юнацького туризму. Про необхідність його розвитку наголошується в Законі України Про туризм», Указі Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року «, постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки». Затверджені державні національні програми » Діти України» та «Освіта. Україна XXI століття».

Для розвитку дитячо-юнацького туризму в нашій країні велике значення мають спортивні рекреаційно-туристські ресурси. Наявність та різноманітність цих ресурсів визначає набір видів рекреаційно-туристських занять.

Субстратом розвитку системи дитячо-юнацького туризму виступає ресурсно-туристський потенціал території, основною складовою частиною якого є рекреаційно-туристські ресурси. Унікальний комплекс природних, історичних та культурних пам’яток, багаті рекреаційні можливості України приваблюють дедалі більше юних туристів, у тому числі й іноземних.

Список використаної літератури

1.Багрова Л.А., Багров Н.В., Преображенский B.C. Рекреационные ресурсы (подходы к анализу понятия) // Изв. АН СССР. Сер. геогр. -1977. -№2. -С. 5-12.

2. Бейдик О. О. Рекреащйно-туриетські ресурси України. Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К : ВПЦ ..Київський університет», 2001. — 395 с.
3. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії торизму, рекреалогії та рекреаційної географії. — К.: Палітра, 1998. — 130 с.
4. Вечерський В.В. Загальні відомості про історико-культурні ресурси в; ту ристичних регіонах України // Туристичио-краєзнавчі дослідження. Вил. 2. — К.: ЧП Кармаліга, 1999. — С. 99 -122
5. Восгоков И.Е. Классификация пешеходных маршрутов. — М: Турист, 1990. — 40 с.
6. География туризма и экскурсий в СССР: Учебное пособие / И.В Зорин. И.И.Пирожник, Ю.МЛряхин, Ю.С.Путрик, В.В.Свешников. -М.; Турист, 1985. — 88 с.
7. Герасимов И.П., Минц A.A.. Преображенский B.C., Шеломов H.H. Современные географические проблемы организации отдыха // Изв. АН СССР. Сер. геогр. — 1969. — № 4. — С.41-50.
8. Інформація про стан розвитку туристсько-краєзнавчої роботи серед учнівської молоді в Україні // Туризм і краєзнавство. — К.: Укрдержцентр туризму і краєзнавства. — 2004. — № 18. — С. 56-63.
9. Колотуха О. Географія дитячо-юнацького туризму в Україні: навчальний посібник / Олександр Колотуха, 2008. — 276 с.
10. Колотуха О. Ресурсний потенціал дитячо-юнацького туризму в Україні [Текст] / Олександр Колотуха,, 2005. — 116 с.
11. Колотуха Олександр Васильович Дитячо-юнацький туризм в Україні [Текст] / Олександр Колотуха, 2001. — 40 с.

12 Мацола B.I. Рекреаційно-туристичний комплекс України. — Львів: Світ, 1997. — 259 с.

13. Мироненко Н.С., Твердохлебсв И.Т. Рекреационная география. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — 208 с.
14. Попович СЛ. Туристсько-екскурсійні ресурси України: вступ до проблеми // Туристські ресурси України — К.: TOB «Час пік «. — 1996. — С.3-17.
15. Правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України / Наказ Міністерства освіти України від 6.04.1999 року № 96 // Туризм і краєзнавство. — К.: Укрдержцеитр туризму і краєзнавства. -1999. — № 12 — С. 5-24.
16. Програма діяльності Федерації спортивного туризму України на 2001-2005 p.p. щодо розвитку спортивного туризму // Спортивний туризм. Інформаційно-методичшгіі вісник. — 2001. — №1. — С. 23-37.
17. Рекреационные ресу рсы СССР: Проблемы рационального использования / Под ред. Ю. А. Веденина. — М.: Наука, 1990. — 168 с.
18. Рекреационные системы / Под ред. Мироненко Н.С.. Твердохлебова И.Г. — М.: Наука, 1986. — 136 с.
19. Розвиток природно-заповідного фонду України / Матеріали Мінекоресурсів станом на 1.01.2002 // www. menr. gov. ua
20. Руденко В. Географія природно-ресурсного потенціалу України. — Львів: Світ, 1993 — 237 с.
21. Соціально-економічна географія України / Під ред. О.І.Шаблія. — Львів: Світ, 1995. — 639 с.
22. Топу з В.Г. Учреждения и комплексы туризма для молодежи (Ар- хитектору-проектировщику). -М.: Стройиздат, 1986. — 151 с.
23. Туристские ресурсы СССР / НМ.Сватков, В В. Свешников, Л.Н.Пушкова, Ю.С.Путрик, А.Пельчанинов. -М.: Известия Всесоюз. геогр. об-ва, 1981. — т. 113. — Вып. 2. — 176 с.
24. Царфис П.Г. Рекреационная география СССР: зд рортологические аспекты. — М.: Мысль, 1979. — 311 с.
25. Яковенко И. М. Рекреационное природопользование: Методо-логия и методика исследований. — Симферополь: Таврия, 2003. — 335 с.