Вступ

У сучасному глобалізованому світі жодна країна не спроможна гарантувати свою безпеку лише власними силами, не здатна ефективно запобігати таким новим викликам у галузі безпеки, як міжнародний тероризм та поширення зброї масового знищення. Загрози і виклики національній безпеці у воєнній сфері набувають у ХХІ столітті принципово нових ознак. Протидія їм потребує консолідованих зусиль як у державі, так і на міждержавному рівні. Актуальним є створення нової системи міжнародної безпеки, головним імперативом якої є партнерство і співробітництво. У зв’язку з цим особливого значення набуває розширення НАТО, як ключової міжнародної структури безпеки, вагомої опори миру та стабільності на усьому євроатлантичному просторі.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) є втіленням трансатлантичного зв’язку між країнами Європи та Північної Америки, які становлять союз, що гарантує безпеку та оборону його членів. Основною метою діяльності НАТО є захист свободи та безпеки усіх його країн-членів політичними та військовими засобами.

Глобалізація стала невід’ємною складовою розвитку всього сучасного суспільства, через що розвиток кожної країни стає неможливим без активної участі у процесах світового поділу праці та інтернаціоналізації виробництва. Входження окремої країни у систему світогосподарських зв’язків є процесом індивідуальним, на ступінь ефективності якого впливають різноманітні фактори: географічне розташування, наявність природних ресурсів, розвиток економічних відносин і т.п.

Динамічна трансформація системи міжнародних відносин, економічних і фінансових зв’язків, підвищення рівня невизначеності та появи нових викликів у сфері зовнішньоекономічної безпеки, потребує запровадження відповідних підходів до процесу ідентифікації й оцінки її загроз.

Сьогодні актуальність проблеми забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України та її регіонів зросла як ніколи внаслідок об’єктивної необхідності включення нашої країни в глобалізоване світове господарство. Концептуальні засади зовнішньоекономічної інтеграції України знаходимо в працях О.Власюка, З.Варналія, А.Гальчинського, В.Гейця, Я.Жаліла, Ю.Пахомова, Є.Савельєва, А.Філіпенка, В.Чужикова. У той же час існує потреба у подальших системних дослідженнях різних актуальних аспектів євроінтеграції нашої держави. Мета роботи — здійснити аналіз основних проблем зовнішньоекономічної безпеки України, надати рекомендації щодо її зміцнення в контексті сучасної глобалізації.

1. Розвиток відносин особливого партнерства між Україною та НАТО

Процес глобалізації є об’єктивним та невідворотним, що тягне за собою все тіснішу взаємозалежність національних економік, яка проявляється у спільності економічних відносин. Однак така взаємозалежність національних економік призводить і до виникнення окремих труднощів та проблем. Так, зростання рівня цін в одних країнах супроводжується їх зростанням в державах-сусідах, економічна криза однієї країни поступово розповсюджується і на економіку іншої країни тощо. Іншим аспектом глобалізації економічних відносин є посилення розриву між рівнями розвитку країн світу, результатом чого є отримання більш вагомих переваг високорозвинутими країнами в порівнянні з країнами, що розвиваються, що ще більш поглиблює диспропорції розвитку світової економіки.

Тому, попри те, що глобалізація є процесом позитивним, об’єктивним та безповоротним, цей процес повинен бути контрольованим з боку держави з метою уникнення тих негативів, які може з собою принести глобалізація, та з метою забезпечення економічної безпеки держави [2, c. 37].

Прагнення України якнайшвидшими темпами долучитися до світових економічних процесів заслуговує схвалення, однак вимагає і певних поступок у реалізації національних економічних інтересів з боку самої держави. Наша країна надає перевагу у проведенні політики вільної торгівлі, час від часу вдаючись до елементів протекціонізму щодо окремих груп товарів чи країн. Однак глобалізація вимагає повної лібералізації зовнішньоекономічних відносин, а такий крок для нашої країни є дещо небезпечним.

Стратегічним вектором української зовнішньої політики, фактично з моменту проголошення державної незалежності, стали налагодження та структурно-функціональна оптимізація відносин з Організацією Північноатлантичного договору. Політико-правова основа формування системи двосторонніх контактів України і НАТО бере свій початок з січня 1992 року, коли представник України вперше взяв участь у зустрічі Робочої групи високого рівня РПАС (Ради Північноатлантичного Співробітництва), а 22-23 лютого відбувся перший візит генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва. В результаті Україна була офіційно запрошена до участі в РПАС на постійній основі. В подальшому, Президенти України Л. Кравчук (у 1992 р.) та Л. Кучма (у 1995 р.) здійснили візити до штаб-квартири Альянсу в Брюсселі. Динаміка політичних заходів Києва, орієнтованих на Брюссель, активізується у лютому та травні 1994 р., коли Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ Програми «Партнерство заради миру», а 25 травня передала керівництву НАТО Презентаційний документ з приводу власної участі у Програмі.

Поглибленню взаємостосунків між Україною і НАТО сприяло підписання у Мадриді 9 липня 1997 року Президентом України та лідерами усіх держав-членів Альянсу Хартії «Про особливе партнерство між Україною та НАТО». 23 травня 2002 р. рішенням Ради національної безпеки та оборони вступ України до НАТО був офіційно визнаний як її стратегічна мета, а перспектива інтеграції України до євроатлантичних структур розглядається як складова загальнодержавної політики. Результатом листопадового празького саміту 2002 р. став План дій Україна -НАТО. Наша держава наголосила на своєму прагненні до утвердження демократичних стандартів в усіх сферах життєдіяльності суспільства та до набуття членства в Північноатлантичному альянсі. На сьогодні в Україні створено нормативно-правову базу та механізми двостороннього співробітництва, які забезпечують як розвиток стосунків з НАТО, так і інтеграцію держави в євроатлантичні структури безпеки [3, c. 154-155].

Прагнення України до здобуття членства в Альянсі має глибоке суспільно-політичне значення. Переваги співпраці та подальшого членства очевидні. Це, передусім, досягнення нашою державою високих демократичних, соціально-економічних та оборонних стандартів, що діють у країнах-членах НАТО.

Розвиток відносин особливого партнерства між Україною та НАТО з метою набуття членства в Альянсі підвищує рівень гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності і непорушності кордонів України; сприяє протидії новим загрозам стабільності і безпеки в регіоні центрально-східної Європи, невід’ємною частиною якого визнано Україну; сприяє входженню України у європейські структури безпеки та її участі у створенні нової системи міжнародної безпеки; прискорює реформування оборонної сфери і розбудову Збройних Сил України, надає можливості для використання досвіду держав-членів НАТО у питаннях забезпечення демократичного контролю над Армією, відкритості у плануванні оборони і формуванні військового бюджету, розбудові професійних Збройних Сил; дає можливості для отримання допомоги від країн-членів Альянсу в проведенні операцій із захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

Процес входження України до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, для гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, а також для прискорення трансформації Збройних Сил України. Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки. Також Україна отримає додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів. Завдяки цьому в майбутньому Україна не буде об’єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.

Вступ України до НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Складно назвати точну цифру фінансових інвестицій, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. Наприклад, у 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд доларів, у 1998 — 5 млрд, а в 1999 р. — році вступу Польщі до НАТО — вже 8 млрд доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 — 9,8 і 10, 2 млрд у 1999 р. -12,8 і 14,5 млрд доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141 % порівняно з 2003 р. [9, c. 138-139].

Вступ до НАТО є однією із найгостріших й найактуальніших тем сьогодення і, безперечно, викликає неоднозначну реакцію населення, широкі дискусії та суперечки. Однією із передумов вступу до організації Північноатлантичного договору є високий рівень підтримки рішення громадянами країни. Однак, населення України ще не готове підтримати рішення про вступ до Альянсу. Спостерігається негативне ставлення окремих груп населення до вступу в НАТО. Згідно з результатами жовтневого (2007 р.) соціологічного опитування центру Разумкова, більшість громадян України (53 %) сприймають НАТО як агресивний блок [6, с. 5]. Причинами антинатівських настроїв, негативного сприйняття організації та ворожого ставлення до перспектив України стати членом НАТО є наступні чинники і фактори.

По-перше, варто відзначити відсутність у населення об’єктивної та всебічної інформації про НАТО. У ЗМІ висвітлюються переважно протокольні події без глибокого аналізу позитивних аспектів співробітництва з НАТО, натомість часто жваво коментується негативне ставлення окремих суспільних груп до Північноатлантичного альянсу, небажання бачити Україну в системі колективної безпеки і оборони. Недостатня, фрагментарна, неспланована інформаційна робота зумовила відсутність зрозумілої, чіткої політичної мотивації вступу України в НАТО. Більшість громадян просто не обізнані із сутністю, цілями, засадами функціонування.

По-друге, активно поширюється неаргументована, часто викривлена інформація про участь Альянсу в таких «непопулярних» заходах як бомбардування Югославії, операції в Афганістані і Іраку.

По-третє, причиною, що зумовлює негативне ставлення до НАТО і заперечення вступу України до Альянсу є стійкі суспільні ідеологічні стереотипи, які формувались протягом десятиліть панування тоталітарного радянського режиму в кількох поколінь громадян. У СРСР велась активна пропагандистська інформаційна кампанія, спрямована на створення негативного іміджу Північноатлантичного альянсу. Відверто вороже ставлення до НАТО найчастіше є наслідками антинатівської агітації радянських часів.

Небажання частини українців бути членами НАТО пояснюється і стійким стереотипом щодо значної залежності України від «російського чинника». Відсутнє усвідомлення, що наша країна може бути досить впливовим суб’єктом системи європейської безпеки без покровительства Росії [3, c. 156-157].

Набуття членства у НАТО потребує масштабних реформ і трансформацій у сферах політики, економіки, оборони та безпеки. Необхідно забезпечити всебічну демократизацію усіх сфер суспільного життя, спрямувати розвиток України шляхом сучасної європейської демократії. В пер-шу чергу, членство у НАТО передбачає демонополізацію політичного і економічного життя України, масштабні перетворення у сфері оборони та безпеки, розвиток громадянського суспільства, забезпечення громадського контролю. Важливими напрямами трансформації повинні стати: запровадження ефективної виборчої системи; демократизація і децентралізація політичної та адміністративної систем; вдосконалення судової системи; верховенство права; посилення незалежності суду і прокуратури; реформування системи управління і правоохоронних органів для подолання корупції; запровадження механізмів захисту прав людини; підпорядкування збройних сил, поліції та розвідувальних служб цивільному уряду і парламенту; активізація ринкових реформ, приватизація, демонополізація і дерегуляція економіки; забезпечення свободи преси; докорінна реструктуризація системи оборони та безпеки [1, с. 69]; прискорення інституційних, процедурних змін в українському державному апараті. Здійснення цих реформ є першочерговим завданням для України.

Принципи відносин особливого партнерства із НАТО, механізми їх втілення безпосередньо зачіпають військову сферу України. У контексті євроатлантичної інтеграції України, особливого значення набуває реформування Збройних сил нашої держави згідно з євроатлантичними стандартами, створення нової моделі української Армії, яка спроможна інтегруватись у військові структури Північноатлантичного Альянсу та ефективно функціонувати в умовах демократичних процесів [1, c. 19].

2. Забезпечення міжнародної безпеки України за умов інтеграції до Європейського Союзу

У процесі вироблення пріоритетів зовнішньоекономічної безпеки України за умов інтеграції до ЄС необхідно передусім виходити з умов функціонування спільного ринку Європейського Союзу. Свобода руху товарів є однією із чотирьох базових свобод Спільного ринку. Цілковита інтеграція з внутрішнім ринком Союзу означає, що будь-які товари, вироблені в одній державі — члені, можуть продаватися без подальшого контролю в будь-якій іншій державі — члені ЄС. Внутрішній ринок, створюючи умови вільної від бар’єрів торгівлі в межах Союзу, керується провідною об’єднувальною політикою ЄС, яка створює можливості для дуже важливих економічних досягнень для учасників, але вимагає прийняття всіх норм і стандартів внутрішнього ринку. Це означає не лише скасування всіх митних зборів, прийняття спільних митних тарифів та принципів торговельної політики, а і зняття будь-яких бар’єрів позатарифного характеру. У сферах, щодо яких ЄС вимагає гармонізації, має бути запроваджено нові стандарти, технічні норми та оцінку відповідності, тоді як у сферах, що не підлягають гармонізації, обмеження має бути знято, а управління впорядковано.

Лібералізацію торгівлі промисловими товарами регулює відповідна угода, водночас, поза сферою лібералізації перебувають сільськогосподарські продукти. З рухом України в бік поглиблення інтеграції ступінь відкритості економіки зростатиме і в агропромисловому комплексі. Лібералізація руху товарів означає, що українським виробникам треба підвищити свою конкурентоспроможність, що призведе до зміцнення економічної безпеки країни в сфері зовнішньої торгівлі, і водночас скористатися перевагами доступу до ринку ЄС.

Щодо послуг, надання яких вимагає безпосереднього контакту з користувачем, головне значення має не тільки усунення технічних і фізичних бар’єрів, що перешкоджають наданню таких послуг, але і право тих, хто надає послуги, оперувати без перешкод на території всього ЄС. Це означає вільне здійснення комерційної діяльності і надання послуг без необхідності встановлення якихось інших форм постійної економічної присутності.

Після вступу України до ЄС вільним наданням послуг буде охоплено і ті сектори економіки, які доти обмежено зазнавали впливу закордонної конкуренції. Пріоритетом зовнішньоекономічної безпеки держави у сфері надання фінансових послуг, за реалізації якого можна успішно витримати конкуренцію на цьому ринку, є радикальне підвищення ефективності і зміцнення капіталу українських фінансових установ. У період наближення до членства потрібно сформувати і реалізувати політику підтримки реструктуризації, консолідації та приватизації українських фінансових інститутів, також шляхом пошуку закордонних стратегічних інвесторів. Підвищення ефективності фінансового сектору та його підготовку до ринкової конкуренції має бути здійснено до набуття членства в ЄС [2, c. 38].

Після набуття Україною членства в Євросоюзі сектор послуг має повною мірою використовувати переваги входження в Спільний ринок ЄС, без обмежень і перехідних періодів, які зменшували б такі можливості. Однак може виявитися, що для деяких секторів послуг будуть бажаними короткі перехідні періоди, необхідні для цілковитого приведення української системи та правових положень у відповідність до тих, що діють в ЄС. Це має бути викладеним в програмах модернізації, а після перехідного періоду має бути скасовано решту обмежень вільного надання послуг.

Вільний рух капіталу є основною умовою членства в ЄС. Україні необхідно скористатися його перевагами для прискорення економічного зростання. Така свобода означає право підприємців і приватних осіб із країн ЄС необмежено інвестувати в Україні, право вільного трансферу прибутків і капіталу, а також право українських суб’єктів інвестувати за кордоном. Зважаючи на відмінності в надлишку та середній вартості факторів виробництва в Україні та ЄС, у цілому баланс руху капіталу має бути сприятливим для України.

Цілковита лібералізація руху капіталу може поставити під загрозу платіжний баланс. Тому пріоритетом має стати протидія цьому за рахунок адекватної монетарної політики, політики обмінного курсу та валютних резервів.

Вільний рух робочої сили може спричинити різні результати для України та держав-членів ЄС. Держави — члени можуть очікувати напливу з України значної кількості тих, хто шукає роботу. Проблемою ж українського ринку праці може стати наявний уже сьогодні відтік висококваліфікованих кадрів. Крім того, може мати місце тиск на зростання заробітної плати, що випереджатиме зростання продуктивності. Однак із зменшенням різниці в розмірі заробітної плати в Україні та ЄС, унаслідок як економічного зростання, так і підвищення вартості гривні, зменшиться ризик, пов’язаний з лібералізацією руху робочої сили. Україна має бути зацікавлена в тому, щоб дотримуватися принципу вільного руху робочої сили як невід’ємної складової загального процесу лібералізації.

Пріоритетом процесу приведення у відповідність в цій галузі є реформа системи соціального страхування, яка пов’язана з необхідністю впровадження нового законодавства. Важливим напрямом діяльності є перегляд правил і положень щодо визнання кваліфікації та впровадження правил європейського законодавства у цій сфері в Україні.

Важливою умовою ефективного функціонування Спільного ринку є чесна конкуренція. Це стосується, зокрема, обмеження підприємствам можливості зловживати домінантною позицією, контролю за розміром та формами допомоги, яку надає підприємствам уряд, а також відсутності дискримінації під час здійснення державних закупівель. Дотримання всіма державами-членами ЄС однакових правил щодо конкуренції робить неможливим використання будь-яких законодавчих норм для дискримінації суб’єктів господарювання з інших держав-членів [6, c. 589-590].

Україні необхідно імплементувати велику частину норм європейського права щодо конкурентної політики. Запровадження принципів ЄС щодо надання субсидій, а також інших форм державної допомоги може створювати проблеми для деяких українських суб’єктів господарювання в конкуренції із закордонними підприємствами і стати загрозою зовнішньоекономічній безпеці. Особливу увагу треба звернути на систему і правила надання державної допомоги.

Однією з умов ефективної участі України в Спільному ринку Європейського Союзу і пріоритетом зовнішньоекономічної безпеки в умовах євроінтеграції є вирівнювання стандартів захисту споживачів, зокрема у сферах економічних інтересів та охорони здоров’я. Необхідно забезпечити право споживачів на інформацію, а також запровадити процедури розгляду претензій споживачів. Урегулювання цих питань відповідно до директив і судової практики Європейського Союзу є особливо важливим з огляду на відкриття ринків і скасування бар’єрів для вільного руху товарів і послуг.

Стратегія інтеграції сільського господарства і харчової промисловості повинна гарантувати забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави за рахунок підвищення продуктивності та конкурентоспроможності.

Роль сільського господарства в Україні є значно більшою, ніж в ЄС, з огляду на його значно більшу частку в зайнятості та у ВВП. Виправданим, на нашу думку, було б надання урядом особливої ваги питанням сільського господарства під час підготовки та проведення переговорів про вступ. Процес приведення у відповідність з вимогами ЄС українського сільського господарства вимагає прискорення його модернізації.

Економічну політику щодо зростання конкурентоспроможності сільського господарства буде націлено на підвищення продуктивності праці, переміщення робочої сили із сільськогосподарського виробництва до суміжних галузей та неаграрної сфери в сільській місцевості. Ці процеси потребують дуже великих фінансових витрат і тому підтримки зовнішніх ресурсів (передінтеграційних фондів, кредитних вливань, позик потенційних інвесторів тощо).

Торговельне партнерство потребує розвитку сучасної інфраструктури сільськогосподарського ринку — бірж, оптових ринків, систем ринкової інформації, сприяння експорту. Прискорення розвитку ринкової інфраструктури потребує більшого залучення бюджетних коштів, щоб іще до інтеграції в ЄС почали діяти головні оптові ринки і біржі. Цей процес вимагає також значного рівня самоорганізації виробників.

Отримання доступу до структурних фондів для села, зокрема, на розвиток сільського господарства та харчової промисловості, а також на програми охорони навколишнього середовища, є ще одним важливим завданням у процесі підготовки до вступу у Спільний ринок. Пріоритетним є розвиток здатності до освоєння та ефективного використання цих коштів. Для цього необхідно розробити подібні до європейських програми регіонального розвитку.

Поступове прийняття принципів Європейської енергетичної хартії та Білої книги ЄС (1995) суттєво змінить енергетичний сектор та енергетичний ринок України. Це спричинить повну лібералізацію ринку, забезпечення енергоресурсами та підвищення рівня захисту навколишнього середовища.

Поступова лібералізація цін на енергоносії і транспортних тарифів вимагатиме пристосування тих суб’єктів енергоспоживання, які перебувають у значній залежності від великих обсягів енергопостачання, що має велике значення для проблеми зміцнення зовнішньоекономічної безпеки української держави [9, c. 141-142].

Допомога, яка надаватиметься Україні в межах структурної політики ЄС, може бути важливим джерелом фінансування прискореного розвитку економічної інфраструктури, розвитку системи освіти і науки та приведення українських законів у відповідність до законодавства ЄС. Доступ до структурних фондів ЄС може бути суттєвим чинником економічного зростання. З точки зору України, особливо важливою є можливість використання допоміжних засобів для розвитку економічної інфраструктури (наприклад, транспортної) та підняття рівня конкурентоспроможності регіонів, які мають постійні труднощі з розвитком.

У ході наближення України до членства передбачається відповідна підготовка економіки та національних інституцій до засвоєння фінансової допомоги, яку надаватимуть Україні в межах Фонду гуртування і структурних фондів. Пріоритетом для уряду у даній сфері з точки зору забезпечення зовнішньоекономічної безпеки, на нашу думку, є вжиття зусиль для приведення профілю програм допомоги, реалізовуваних у рамках структурних фондів, у відповідність до конкретних потреб української економіки.

Розширення ЄС у середньостроковій перспективі, на думку автора, може призвести до загострення конкуренції між українськими виробниками та підприємствами нових членів ЄС на єдиному ринку Євросоюзу. Проте це торкнеться переважно підприємств сектора чорної металургії, і такий вплив може бути обмеженим завдяки приєднанню нових членів ЄС до європейських соціальних та екологічних стандартів. Україна може навіть посилити свої конкурентні переваги в секторах, де не останню роль відіграє чинник собівартості виробництва продукції, оскільки у країнах нових членах Європейського Союзу вартість виробництва зростатиме. Це створить стимули для перенесення окремих, простіших, виробництв на територію України. Проте навряд чи такий розвиток можна зарахувати до сприятливих з точки зору далекосяжної стратегії України, оскільки у цьому випадку Україна ризикуватиме перетворитися на класичний «сировинний додаток» ЄС [5, c. 137-138].

Висновки

Проблеми національної безпеки України багатоаспектні за своєю природою. Вони пов’язані із геополітичними, економічними, екологічними, соціокультурними особливостями країни та її найближчого оточення (партнерів), рівнем консолідованості керівної еліти та її консолідуючої політики. Адже багатовікова підлеглість України іншим державам зумовлена не тільки геополітичними, військовими, економічними чинниками, а й неконсолідованістю керівної еліти, представники якої суперничали й конфліктували між собою не тільки в боротьбі за владу та з питань зовнішньополітичних орієнтацій та пріоритетів, а й часто на особистісному рівні. Тому важливо, щоб різноманітність платформ різних політичних партій і рухів не руйнувала консенсусу щодо національної безпеки, державотворення.

Ефективна система національної безпеки передбачає наявність міцних державних інститутів, здатних гарантувати дотримання прав і свобод людини, захист населення від можливих загроз. Розбудова української держави перебуває на початковій стадії. Незалежність її детермінована недостатніми можливостями механізмів гарантування національної безпеки. Ці можливості стосуються як геополітичних, так і економічних, особливо енергетичних, аспектів. Україні протягом останнього десятиліття неодноразово доводилося протидіяти втручанням у її внутрішні справи. Соборність її брали під сумнів окремі політичні сили, що заявляють про територіальні претензії до України. До того ж розбудова демократичної, соціально-правової держави з розвиненим громадянським суспільством — справа тривала й складна, пов’язана із внутріполітичною боротьбою. За цих умов надзвичайно важливим є вироблення основних засад концепції національної безпеки України, формування чітких стратегічних і тактичних орієнтирів з урахуванням колосальних змін у Європі й світі на зламі XX—XXI століть: подолання наслідків «холодної війни», соціально-політичне самовизначення країн і народів Центральної та Східної Європи, об’єднання Німеччини, розпад Організації Варшавського Договору, Радянського Союзу тощо. Завдяки цим геополітичним зрушенням стало можливим подолання біполярного поділу Європи і світу.

Отже, питання забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України є складним і багатогранним. Зважаючи на євроінтеграційні тенденції, воно набуває особливої актуальності і потребує системного моніторингу і аналізу.

Список використаної літератури

1. Глобалізація і безпека розвитку /О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.; за ред. О.Г. Білоруса. — К.: КНЕУ, 2001 — С.19.
2. Єдинак В.Ю. Вплив глобалізаційних процесів на стан фінансово-економічної безпеки бізнесу в Україні // Вчені записки Університету «Крок». – 2008. — №18. – с. 37-42
3. Ільницька У.В. Україна-Нато: організаційно-мотиваційний аспект відносин // Наукові праці. Том 79. Випуск 66. – с. 153-157
4. Кінах А. Національна безпека України — запорука успішного розвитку вітчизняного бізнесу// Бізнес України. — 2007. — №1. — С.36.
5. Макаруха З. Правове регулювання актуальних проблем співробітництва України та ЄС у сфері свободи, безпеки та юстиції // Право України. — 2010. — № 6. —  С. 135-141
6. Науменко С.В. Стратегія забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України за умов інтеграції до Європейського Союзу // Вісник Донецького університету, сер. В: Економіка і право, Вип.1, 2007. – с. 587 – 594
7. Полтораков О. Стратегічне співтовариство в політичній структурі систем національної та міжнародної безпеки // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 3. — С. 208-216
8. Проблеми регіональної безпеки: чи можлива спільна позиція? // Економіст. — 2010. — № 4. — С. 55-59
9. Чесноков А.В. Методи оцінки зовнішньоекономічної безпеки України //Вісн Терноп. Держ. Екон. Ун-ту. — 2006. — 1. — Тернопіль: ТДЕУ. — С.136-143