1. Глобалізація бізнесу, сутність  і вплив на діяльність міжнародних фірм

Сучасна організація — це динамічна структура, відкрита соціотехнічна система, яка перебуває в постійному русі, змінюється, адаптується до умов навколишнього середовища, навчається і перебудовує себе саму в залежності від потреб ринку і здатна сама активно впливати на ринок. Така компанія має свою внутрішню динаміку і, постійно піддаючись дії великої кількості чинників бізнес-середовища, змушена задля збереження своєї внутрішньої сутності проводити заходи щодо своєї адаптації до змін, одночасно активно впливаючи на зміну ділового середовища через реалізацію цінової і асортиментної політики, політики закупівель, політики у сфері управління персоналом і фінансами, інноваційної політики та політики технічного переозброєння, а також формувати позитивну громадську думку як щодо самої організації, так і щодо своєї продукції.

Характерною ознакою сучасного етапу світового розвитку є глобалізація економічних і політичних процесів у всіх країнах, що суттєво впливає також на розвиток банківського бізнесу. Міжнародний поділ праці, який спочатку передбачав розвиток тільки міжнародного обміну, з часом переріс в інтернаціоналізацію економік, яка торкнулася виробничих процесів і процесів руху капіталів. Інтернаціоналізація господарського життя виходить на новий етап – етап глобалізації. Експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) визначають цей феномен як зростаючу економічну взаємозалежність країн всього світу в результаті збільшення обсягів і різноманітності міжнародних операцій з товарами, послугами і світовими потоками капіталу, а також все більш швидкої і широкої дифузії технологій.

Термін “глобалізація” був запропонований Т. Левітом у 1983 р. На його думку, глобалізація – це об’єднання ринків окремих товарів, що виробляються транснаціональними корпораціями.

Інтернаціоналізація бізнесу і менеджменту — поєднання зусиль національних і міжнародних компаній різних країн у здійсненні різноманітних ділових операцій.

Багатонаціональні компанії, корпорації (multinational company — MNC) — це такі організації що роблять бізнес в двох або більше країнах, тобто здійснюють значні ділові операції і мають інтереси на ринках іноземних країн.

а) Метод поступового переходу від однієї фази інтернаціоналізації до наступної (Phased intemationalization) — компанія пропонує продукти в іншій країні (країні — господаря) після ретельного дослідження ринку.

б) Вихід на міжнародні ринки з новими продуктами, що відповідають потребам клієнтів в країні-господаря

в) Використання різних форм інтернаціоналізації бізнесу

Передумовою процесів глобалізації була інформаційна революція, яка забезпечила технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж, інтернаціоналізацію капіталу і посилення конкурентної боротьби на світових ринках, дефіцит природних ресурсів і загострення боротьби за контроль над ними, демографічний вибух, а також посилення техногенного навантаження на природу і накопичення зброї масового знищення, яке збільшує ризик загальної катастрофи.

Передумовами глобалізації, що проявилися бурхливим збільшенням активів світової фінансової системи, деякі фахівці вважають стрибкоподібне зростання різноманітних фінансових інструментів, яке призвело до появи внутрішніх самостійних джерел розвитку фінансового ринку і стійку поступальну динаміку країн з розвиненою ринковою економікою.

2. Стратегічне планування в міжнародному менеджменті

Щоб вистояти в конкурентній боротьбі на сучасному світовому ринку, компанії повинні вміти швидко використовувати будь-які сприятливі можливості для ведення бізнесу в якій би то не було точці земної кулі, а також оперативно реагувати на зміни, що відбуваються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Така ситуація вимагає чіткого визначення корпоративної місії, бачення шляхів досягнення цієї місії, а також однозначного розуміння методів конкурентної боротьби. Визначення конкурентних позицій вимагає ретельної оцінки сильних і слабких сторін компанії в порівнянні з її конкурентами, прогнозування ймовірних політичних, економічних і соціальних змін серед існуючих і потенційних споживачів, а також аналізу впливу нових технологій на методи ведення бізнесу.

Для того, щоб вирішити всі перераховані проблеми, менеджери міжнародних компаній використовують методи і прийоми стратегічного планування. Стратегічне планування, як правило, входить до компетенції вищих посадових осіб, які виконують свої обов’язки в штаб-квартирі компанії, а також менеджерів вищої ланки, які керують роботою вітчизняних і закордонних дочірніх компаній. У більшості великих компаній на постійній основі працюють фахівці з планування, які надають технічну підтримку топ-менеджерам у процесі розробки стратегій.

Міжнародний стратегічний менеджмент передбачає розробку різних міжнародних стратегій, що є комплексною основою для досягнення фундаментальних завдань компанії. Між розробкою стратегії конкурентної боротьби в одній країні і стратегії конкурентної боротьби у багатьох країнах є багато спільного. В обох випадках фахівці компанії, що займаються питаннями стратегічного планування, повинні відповісти на одні й ті самі запитання: Які товари та/або послуги компанія має намір продавати?

• Де і як буде здійснюватися виробництво?
• Де і як будуть реалізовуватися товари або послуга компанії?
• Де і як компанія буде купувати необхідні ресурси?
• Яким чином компанія розраховує перевершити своїх конкурентів?

Однак насправді розробка міжнародної стратегії — процес набагато складніший, ніж формування стратегії діяльності компанії на вітчизняному ринку. Менеджери, які розробляють стратегію для вітчизняної компанії, мають справу з одним національним урядом, однією валютою, однією системою бухгалтерського обліку, однією політичною і правовою системою і, як правило, однією мовою і однією порівняно однорідною культурою. Навпаки, менеджерам, в обов’язки яких входить розробка стратегії для міжнародної компанії, доводиться мати справу з багатьма урядами, багатьма валютами, багатьма системами бухгалтерського обліку, багатьма політичними системами, багатьма правовими системами, а також з широким розмаїттям мов і культур. Крім усього іншого в обов’язки управлінського персоналу міжнародних компаній входить координація впровадження стратегії в підрозділах, розташованих у багатьох країнах світу, а також моніторинг і управління діяльністю цих підприємств. Цей процес ускладнюється тим, що для кожної країни характерний свій часовий пояс, культурний контекст і економічні умови ведення бізнесу. Однак керівництво компаній, як правило, розглядає всі ці складнощі як прийнятна плати за додаткові сприятливі можливості для ведення бізнесу, якими супроводжується глобальна експансія компаній. Насправді міжнародні компанії мають можливість використовувати три джерела отримання конкурентних переваг, які недоступні для компаній, що діють тільки в своїй країні.

Міжнародна стратегія фірми — це узагальнений опис скоординованих дій щодо визначення основного напрямку діяльності міжнародної організації, її місця в міжнародному поділі праці та шляхів реалізації всього комплексу її міжнародних цілей.

Необхідність стратегічного планування в сучасних міжнародних компаніях полягає в наступному:

• посилення суспільного характеру виробництва в міжнародному менеджменті;
• спеціалізація і кооперування виробництва в рамках ТНК;
• наявність багаточисельних структурних підрозділів у фірмах;
• тісних зв’язків між фірмами — постачальниками сировини, які включені в єдиний технічний процес;
• швидке освоєння і впровадження новинок НТП;
• посилення тенденції до централізації в управлінні ТНК і необхідність підпорядковувати діяльність і усіх їх підрозділів єдиній стратегії.
• визначення і утримання основного напрямку розвитку компанії в умовах диверсифікації міжнародних операцій;
• потреба координації та інтеграції різноманітних операцій в масштабах корпорації;
• посилення позицій в конкурентній боротьбі.

Стратегічне планування в міжнародній корпорації здійснюється на трьох рівнях управління — вищому, середньому та нижчому. Відповідно до цього, виділяють три рівні стратегій: корпоративна стратегія, стратегія структурних підрозділів та функціональна стратегія. Ці стратегії істотно відрізняються одна від одної.

Стратегія корпоративного рівня — це найбільш загальна стратегія, яка визначає сукупність дій, спрямованих на виявлення та збереження конкурентних переваг в різних галузях або на різних товарних ринках. На корпоративному рівні приймаються рішення щодо стратегії розвитку (зростання, стабільності, скорочення або поєднання цих варіантів), стратегії здійснення закордонних операцій (стратегія створення нових підрозділів, ліцензування, франчайзингу, експорту, офшорного виробництва), стратегії глобальної діяльності (глобальна, міжнародна, мультидержавна, транснаціональна).

Стратегії рівня структурних підрозділів залежать від корпоративної стратегії і спрямовані на одержання перемоги у конкурентній боротьбі за ринки збуту. Стратегія цього рівня. Конкурентними стратегіями є стратегія лідерства за витратами, стратегії диференціювання, фокусування, замкненості.

Функціональні стратегії розробляються відповідно до найважливіших функцій міжнародної корпорації. Розрізняють стратегії маркетингу, фінансів, кадрів, постачання, виробництва, НДДКР і т.і. Координація стратегій на функціональному рівні і стратегій на рівні структурних підрозділів дозволяє досягти стратегічних цілей міжнародної корпорації в цілому.

Вибір конкретної стратегії діяльності в МНК значною мірою залежить від її стратегічної орієнтації.

Розрізняють такі види стратегічних орієнтацій міжнародних компаній:

1. Етноцентризм — цінності та інтереси материнської компанії є головними в стратегічних рішеннях.
2. Поліцентризм — стратегічні рішення змінюються від країни до країни, в яких діє компанія.
3. Регіоцентризм — поєднання власних інтересів фірми з інтересами своїх регіональних відділень.
4. Геоцентризм — інтегрування рішень компанії в єдину глобальну систему.

Рівень і якість стратегічного планування в міжнародних компаніях залежить від:

• компетентності керівництва фірми на всіх рівнях управління;
• кваліфікації спеціалістів, які працюють в функціональних підрозділах;
• наявності інформаційної бази.

Стратегічне планування може також розглядатися як набір рішень та дій, що знаходять своє відображення у планах, спрямованих на виконання завдань, поставлених перед корпорацією.

Серед цих завдань дев’ять критичних:

1. Формування місії корпорації (включаючи мету, філософію і завдання діяльності).
2. Розвиток напряму діяльності корпорації, що відображає її внутрішні умови і можливості.
3. Оцінка факторів конкуренції.
4. Аналіз діяльності корпорації, узгодження її ресурсів з навколишнім середовищем.
5. Визначення й оцінка найбільш бажаних напрямів діяльності з точки зору місії корпорації.
6. Вибір певних довгострокових завдань та гранд-стратегій, що забезпечать досягнення бажаних цілей.
7. Розвиток короткострокових стратегій, пов’язаних з довгостроковими завданнями та гранд-стратегіями.
8. Застосування стратегічних заходів для виявлення резервів та їх аналіз.
9. Оцінка стратегічних процесів з метою застосування набутого досвіду при прийнятті наступних рішень.

Стратегічні рішення плануються на тривалий період. Вони визначають перспективу процвітання корпорації і добробут її працівників. Стратегічні рішення націлені на майбутнє, мають багатофункціональний характер і комплексне застосування для більшості сфер діяльності корпорації, охоплюють споживчі проблеми, конкурентне оточення, організаційну структуру, структурні підрозділи корпорації, розподіл чи перерозподіл відповідальності і ресурсів.

3. Валютний ризик, поняття і способи хеджування

Валютний ризик (ризик курсових втрат) пов’язаний з інтернаціоналізацією ринку, створенням транснаціональних (спільних) підприємств, банків і диверсифікацією їх діяльності. Ці процеси супроводжуються використанням при розрахунках за контрактами валют різних країн.

Валютний ризик — загроза втрат, пов’язаних із зміною курсу іноземних валют під час здійснення зовнішньоекономічних угод.

Вартість будь-якого товару визначається за допомогою грошей — загального еквівалента обміну товарів. Тому вартість грошей безпосередньо впливає на усі ринки. Наприклад, при збільшенні вартості національної валюти вартість експортованих товарів, виражена в іноземній валюті, зростає, тобто відбуваються коливання валютного курсу — ціни певної національної валюти, вираженої в іншій валюті.

Отже, валютні ризики зумовлює дія (як правило, комплексна) таких основних факторів:

—      коливання рівня цін, темпів інфляції, відсоткових ставок;

—      інтервенція центрального банку (купівля або продаж валюти, в т. ч. національної);

—      постанови з валютного регулювання;

—      прискорення або сповільнення розрахунків із зовнішньоекономічних операцій;

—      недостатнє знання і розуміння іноземних законів і правил;

—      урядові постанови щодо регулювання експортно-імпортних операцій (ліцензування, торгові ембарго, квоти, стандарти, патенти тощо).

Підприємства та компанії в даний час стикаються у своїй фінансовій діяльності з ризиком і невизначеністю. Тому існує необхідність в інструментах фінансової політики фірми, що допомогли б знизити ступінь ризику і невизначеності. Іншими словами, має місце попит на методи хеджування. Хеджування припускає забезпечення стабільності майбутніх обмінних курсів і процентних ставок або гарантованої компенсації втрат від їх несприятливих змін за рахунок одержуваних прибутків.

Ризик потенційних збитків від зміни обмінних курсів можна підрозділити на операційний, трансляційний та економічний валютний ризик. На жаль, не існує загальновизнаних визначень цих трьох типів ризиків, особливо при економічному ризику, тому запропоновані в книзі визначення будуть неминуче ідеосинкратичними.

Операційний валютний ризик. Цей ризик можна визначити як можливість недоодержати прибутку або понести збитки в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів. Експортер, що одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти відносно національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти відносно національної.

Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок-фактура на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт, тому що виникають сумніви в тому, що експортовані товари в кінцевому результаті можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті, збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахунку на національну валюту ціна може виявитися не конкурентною. Таким чином, невизначеність обмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі[5, c. 124-125].

Економічний валютний ризик. Економічний ризик визначається нами як можливість несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне положення компанії, наприклад, можливість зменшення обсягу товарообігу або зміни цін компанії на чинники виробництва і готової продукції порівняно з іншими цінами на внутрішньому ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також зміни схильності споживачів до певної торгової марки. Вплив можуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну обмінного курсу або стримування росту заробітної плати в результаті інфляції, викликаної знеціненням валюти.

Найменше до економічного ризику схильні компанії, що платять витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел-чинників виробництва, на які могли б уплинути зміни валютного курсу. Ці компанії реалізують продукцію тільки всередині країни і не зустрічають конкуренції з боку товарів, ціни на які можуть стати більш виграшними в результаті сприятливої зміни курсу. Проте навіть такі компанії не цілком захищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможе уникнути жодна фірма. Наприклад, зниження курсу фунта стерлінгів може призвести до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, знизить загальний рівень споживчих витрат на внутрішньому ринку і збільшить витрати, пов’язані з погашенням боргових зобов’язань.

Коливання обмінних курсів може вплинути на ступінь конкуренції з боку інших виробників, зробивши вплив на структуру їх витрат або на їх продажні ціни, виражені в національній валюті. Компанія, що продає винятково на внутрішньому ринку, із витратами, оплачуваними тільки в національній валюті, постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти, оскільки конкурентні імпортні товари будуть дешевшими, так само як і товари внутрішніх виробників-конкурентів, витрати яких оплачуються частково в іноземній валюті.

Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість для компанії, що розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення дешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших країн-споживачів. Наприклад, японський виробник автомашин, що побудував завод у Об’єднаному Королівстві для випуску машин за конкурентними цінами, не зрадіє підвищенню курсу фунта стерлінгів щодо інших європейських валют[3, c. 247-248].

Приховані ризики. Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, що на перший погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може використовувати імпортні ресурси, і компанія, що користується послугами такого постачальника, побічно схильна до операційного ризику, тому що підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.

Приховані операційні та (або) трансляційні ризики можуть виникнути й у тому випадку, якщо закордонна дочірня компанія схильна до своїх власних ризиків. Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукцію в Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик втрат від зміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результаті несприятливих змін курсу австралійського долара відносно долара США. Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційний ризик, оскільки надходження прибутку від дочірньої компанії скоротяться. Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщо зменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії в балансовому звіті материнської компанії.

Управління ризиком – це балансування між ризиком та доходами. Для банків основний ризик – неповернення боргів (кредитів), для підприємця – ризик, пов’язаний з різницею в термінах виплат і надходженнях грошей.

Інвестування капіталу завжди супроводжує вибір варіантів інвестування і ризик. Вибір різних варіантів вкладення капіталу часто пов’язаний зі значною невизначеністю.

Натепер основними джерелами валютних ризиків є: зовнішньоторгові операції; розміщені за кордоном філії міжнародних корпорацій; вкладення у цінні папери, деноміновані в іноземній валюті.

Зниженню валютних ризиків сприяє прогнозування курсів валют, що передбачає проведення фундаментального, технічного, комп’ютерного і психологічного видів аналізу. Фундаментальний аналіз охоплює дослідження економічного стану країн походження валюти і «валютного кошика» (зазвичай, США, Великобританії, Японії, Євросоюзу), політичних подій і навіть чуток. Одночасно з макроаналізом можна вдатись і до мікроаналізу на рівні підприємства, інших факторів впливу на валютні ризики (наприклад, щодо продовольчого ринку відстежують погодні умови). Технічний аналіз передбачає вивчення графіків, що відтворюють коливання цін. Комп’ютерний аналіз дає змогу побудувати допоміжні графіки на основі інтегральних характеристик цін. Психологічний аналіз передбачає аналіз очікувань і переваг при виборі партнерів.

Найпоширенішими методами зниження конверсійних ризиків є:

—      хеджування. Воно полягає у врівноважуванні валютних ризиків за допомогою балансування протилежними зобов’язаннями (укладання продавцем договору на продаж однієї валюти і одночасно купівлю іншої). Передбачає створення додаткової валютної позиції для кожної ризикованої валютної угоди, тобто компенсацію одного валютного ризику (прибутків чи витрат) іншим відповідним ризиком;

—      валютний своп. Це угода між двома компаніями про обмін визначеною кількістю валюти в теперішній час і зворотний її обмін у визначений час в майбутньому, коли дві сторони в двох різних країнах надають рівновеликі кредити з однаковими строками, але виражені в різних валютах. Він має два різновиди (пасивами і активами). Перша нагадує оформлення паралельних кредитів. Другий варіант — це просто договір між двома сторонами щодо купівлі чи продажу валюти по ставці «спот» і здійснення оберненої угоди на завчасно обговорену дату в майбутньому по певній ставці «спот». На відміну від паралельних кредитів свопи не включають плату відсотків;

—      валютні ф’ючерсні контракти. Вони передбачають укладання договорів на купівлю або продаж певної кількості іноземної валюти за визначеною ціною в конкретно встановлений день у майбутньому;

—      метод «неттінга». Його реалізують, максимально скорочуючи кількість валютних угод шляхом їх укрупнення;

—      форвардні валютні контракти. Цей метод полягає в укладенні спеціальної форвардної угоди про надання в обумовлений строк позики у визначеному розмірі під певний відсоток, що дає змогу застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

Список використаної літератури

1. Куриляк В. Міжнародний менеджмент: Навч. посібник / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2004. — 268с.
2. Куценко В. Міжнародний менеджмент: навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2006. — 296с.
3. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник/ В. С. Білозубенко, О. В. Озаріна, А. А. Семенов та ін.; Під ред. О. Б. Чернеги; М-во освіти і науки України, Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. І. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 591 с.
4. Михайлова Л. І., Юрченко О. Ю., Могильна Л. М., Михайлов А. М. Міжнародний менеджмент: Навч.посіб.. — Суми : Мрія-1, 2005. — 160с.
5. Мокій А. Міжнародний інноваційний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Укоопспілка; Львівська комерційна академія — Л. : Видавництво ЛКА, 2004. — 308с.
6. Панченко Є. Міжнародний менеджмент: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2004. — 468с.
7. Піддубний І. О., Астахова І. Е., Бондаренко Л. М., Лисиця Н. М., Піддубна А. І. Міжнародний менеджмент: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т / І.О. Піддубний (ред.). — 2.вид., стер. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. — 252с.
8. Шиян Н. Міжнародний менеджмент: Конспект лекцій:Для студ. спец. 8.050106 «Облік і аудит», 8.050107 «Економіка підприємства» / Харківський національний аграрний ун- т ім. В.В.Докучаєва. — Х. : ХНАУ, 2005. — 184с.
9. Яхно Т. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Львівська комерційна академія. — Л. : Компакт-ЛВ, 2005. — 304с.