Зміст

Вступ

Характеристика матеріалізму за Р.Геноном (Глава 7. Матеріальна цивілізація)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Матеріалізм (від латинського materіalіs — речовинний), одне із двох головних філософських напрямків, що вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного й розглядає свідомість, мислення як властивість матерії на противагу ідеалізму, що приймає за вихідне дух, ідею, свідомість, мислення, психічне, суб'єктивне. Визнання первинності матерії означає, що вона ніким не створена, а існує вічно, що простір і час суть об'єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення невіддільно від матерії, що мислить, що єдність миру складається в його матеріальності. Матеріалістичне рішення другої сторони основного питання філософії — про пізнаванність світу — означає переконання в адекватності відбиття дійсності в людській свідомості, у пізнаванності миру і його закономірностей.

Що стосується Генона, те він затверджує, що всі такі чисто західні поняття, як філософія, релігія, окультизм, метафізика в набагато більшому ступені шкідлива, ніж повна відсутність чого-небудь подібного, оскільки вони неправдиво підмінюють собою те, що не можуть і не повинні підмінювати. Вони підмінюють собою те, що ми нескінченно втратили. Більше того, по Генону, ці сугубо західні поняття взагалі порожні, вони не мають ніякого змісту, ніякої цінності, навіть утилітарної, стосовної до чисто матеріального порядку. Генон неодноразово підкреслював, що не існує ніякої східної філософії, Схід нескінченно далекий від якої-небудь систематичності у звичному для Заходу значенні. Хоча це й не означає, що східні доктрини суперечать один одному по суті. Якщо на Заході кожна нова філософська система претендує на "оригінальність", на якесь "нове слово", то на Сході сам такий підхід нелогічний, адже ніяких "нових слів" взагалі не може бути. Можливі лише нові точки зору, нові погляди на одну-єдину доктрину.

Характеристика матеріалізму за Р.Геноном (Глава 7. Матеріальна цивілізація)

Всі книги Генона можна умовно розділити на дві частини. Перша присвячена розгляду Традиції в цілому, традиційним концепціям, символам. Друга, умовно говорячи, "викривальна".

Традиціоналістська школа не є ні "магічною", ні "алхімічною", ні, тим більше, "астрологічною", але ці дисципліни становлять для неї пріоритетний інтерес, набагато більший, ніж, до речі кажучи, етнографічний матеріал, у якому, користуючись метамовою Модерну, нічого не зрозуміти, тому що саме істотне завжди буде вислизати від уваги.

Показово, що саме слово матеріалізм з'явилося не раніше 18-го століття. Цей термін винайшов філософ Берклі для характеристики теорій, що визнають реальне існування матерії. Очевидно, що нас тут цікавить аж ніяк не це значення терміна, тому що самого питання про існування матерії ми зараз не зачіпаємо. Трохи пізніше слово матеріалізм придбало більш вузький зміст, що воно зберегло аж до теперішнього часу: матеріалізм став позначати концепцію, відповідно до якої крім матерії і її похідних взагалі нічого не існує. Варто помітити, що така концепція є зовсім новою і являє собою продукт сугубо сучасних поглядів, будучи навіть однієї із самих істотних складових сучасного світогляду в цілому(1). Ми ж у даний момент будемо говорити про матеріалізм в іншому, набагато більше широкому, але при цьому досить певному змісті. У цьому змісті матеріалізм, зовсім незалежно ні від яких окремих філософських теорій і крім вищезгаданого властиво філософського матеріалізму, прирівнюється якомусь загальному й споконвічному світогляду, що породив ще безліч інших концепцій і теоретичних побудов.

Цей світогляд складається в більш-менш свідомій постановці матеріальних речей і пов'язаних з ними проблем на перший план, незалежно від того, чи здійснюється це на умоглядному або на чисто практичному рівні. Навряд чи хтось стане всерйоз заперечувати, що саме такий світогляд властиво переважній більшості сучасних людей.

Вся профанічні наука, що розвилася за останні століття, заснована винятково на вивченні почуттєвого світу, обмежена тільки його межами, і використовувані нею методи застосовні лише до однієї цієї сфери. Але тільки такі методи, на противагу всім іншим, і зізнаються науковими, що заперечує саму можливість існування науки, що не займається матеріальними речами. Однак найдуться багато хто, хто, розділяючи цю точку зору й навіть присвячуючи себе цілком цим наукам, все-таки відмовляються вважати себе матеріалістами або визнавати філософську теорію, відому під ім'ям матеріалізму. Є серед них і такі, хто відкрито сповідають релігію, і в чиїй щирості немає підстав сумніватися. Але в той же час наукові установки подібних людей ні в чому не відрізняються від позицій з матеріалістів. Часто піднімають питання про те, чи треба із чисто релігійної точки зору взагалі заперечувати сучасну науку як атеїстичну й матеріалістичну. Однак, як правило, проблема ставиться неадекватно. Очевидно, що сама ця наука не декларує відкрито свій атеїзм або матеріалізм. Просто в силу своєї упередженості вона проходить повз певних речей, не заперечуючи свідомо їхнього існування, як це роблять ті або інші філософи. У контексті сучасної науки, таким чином, можна говорити про матеріалізм de facto, про свій рід практичному матеріалізмі. Але від цього зло стає ще більш серйозним, тому що воно проникає й ширше й глибше.

Філософська установка може бути часом досить поверхневої, навіть якщо мова йде про професійних філософів. А крім того, багато з людей з недовірою сприймуть формальне заперечення певних речей, тоді як повна байдужність стосовно них не викликає, як правило, ніяких підозр. І це саме і є самим небезпечним, тому що, щоб заперечувати щось, необхідно хоча б у самому незначному ступені про це задуматися, тоді як позиція повної байдужності взагалі рятує людей від цієї необхідності. Якщо винятково матеріальна наука видає себе за єдино можливу; якщо люди привчилися вважати незаперечною істиною, що поза цією наукою не може існувати ніякого повноцінного знання; і якщо утворення, одержуване цими людьми, буквально просочує їхніми упередженнями й забобонами, властивими цій науці, а точніше, сцієентизму, — як можуть ці люди не стати матеріалістами, або , іншими словами, як можуть вони орієнтувати свої інтереси й зусилля в напрямку, відмінному від матерії і матеріального світу?

Для сучасних людей за межею видимого або відчутного взагалі нічого не існує. Навіть якщо вони теоретично допускають, що може існувати щось ще, вони відразу повідомляють це щось не тільки непізнаним, але й непізнаваним, що рятує їх від необхідності про це замислюватися. Звичайно, існують і ті, хто намагаються виробити деякі ідеї щодо потойбічного з, але вони покладаються в таких випадках винятково на свою власну уяву, представляючи потойбічний мир як копію миру земного, наділяючи його тими ж умовами існування, що й земний мир — простором, часом і навіть деякою тілесністю. В іншому місці, говорячи про спіритичні доктрини, ми приводили приклади, що шокують, подібних грубо матеріалістичних подань. Навіть якщо подібні екстравагантні крайності є граничним випадком, де все перебільшено до карикатурних пропорцій, було б невірно приписувати цей феномен у цілому лише спіритам або більш-менш із ними зв'язаним сектам.

У цілому, вторгнення уяви в області, у нормальному випадку закриті для цієї людської якості, у сфери, де воно недоречно й непридатне, взагалі наочно свідчить про нездатність людей Заходу піднятися над сферою почуттів. Багато хто навіть не бачать різниці між збагненням і поданням (уявою), і деякі філософи, зокрема Кант, зайшли настільки далеко, що оголосили незбагненним і немислимим все те, що не піддається поданню й що неможливо уявити. Отже, все звичайно іменоване спіритуалізмом або ідеалізмом, є не більш, ніж перенесенням матеріалізму на нематеріальні рівні, простою транспозицією матеріалізму. Це справедливо не тільки у відношенні того, що ми назвали терміном нео-спіритуалізм, але й у відношенні самого філософського спіритуалізму, хоча сам він і визначає себе як протилежність матеріалізму. Насправді , матеріалізм і спіритуалізм у філософському змісті цих слів немислимий друг без друга, оскільки вони суть дві половини картезіанського дуалізму, що стали слідом за їхнім первісним поділом протилежностями. І з тих пор вся філософія обмежена цими двома межами, не могти вийти за них. Незважаючи на етимологію, спіритуалізм не має нічого загального з духовністю, і його боротьба проти матеріалізму взагалі не може ні в найменшому ступені зацікавити тих, хто стоїть на більше високій інтелектуальній позиції, і хто прекрасно бачить, що дві ці протилежності в сутності майже збігаються, і в більшості випадків протиріччя між ними зводяться, в остаточному підсумку, лише до вербальних і термінологічних розбіжностей.

Сучасна людина в цілому не може собі представити ніякої іншої науки, крім науки, що займається речами, які можна виміряти, порахувати або зважити, або, іншими словами, матеріальними речами, тому що тільки до таких речей цілком застосуємо чисто кількісний підхід. Прагнення звести якість до кількості є типовим для сучасної науки. Ця тенденція дійшла до того, що з'явилося положення, що говорить, що наука в справжньому змісті слова існує тільки в тім, що можна виміряти, і ніяких справді наукових законів, крім законів, що виражають кількісні співвідношення, просто не може бути. Ця тенденція виникла разом з механіцизмом Декарта й ставала з тих пор усе більше й більш яскраво вираженої, незважаючи навіть на відкидання картезіанської фізики, тому що вона була зв'язана не з якою-небудь приватною теорією, але із загальним поданням про наукове знання.

Сьогодні принцип виміру намагаються застосувати навіть до області психології, по самій своїй природі свідомо виключає подібний метод. На справжньому етапі ніхто більше не здатний зрозуміти, що можливості виміру виникають із основної якості, властивої самої матерії, тобто з її невиразно великої подільності. І твердження, що ця якість властива взагалі всьому існуючий, рівнозначно відомості всього до рівня матерії. Як ми говорили раніше, саме матерія є принципом поділу й усякої множинності. Тому перевага, що віддається кількісному підходу й що виявляється, як ми показали вище, навіть у сфері соціальної, тотожно сьогоденню матеріалізму в тому розумінні, у якому ми його визначили. І такий підхід не обов'язково пов'язаний з філософським матеріалізмом, тому що насправді в розвитку тенденцій, що становлять сугубо сучасний світогляд, сам матеріалізм з'явився трохи пізніше матеріалістичних тенденцій. Ми не станемо зупинятися на споконвічній помилковості прагнення звести якість до кількості або на неправомочності всіх пояснень більш-менш механіцистського типу. Це не входить тут у наші завдання, але помітимо лише із цього приводу, що навіть у сфері почуттєвого матеріального світу, наука, що практикує подібний підхід, має саме віддалене відношення до дійсності, і більша частина реальності з необхідністю залишається поза сферою її компетенції.

Згадування терміна реальність звертає нашу увагу на інший факт, що багатьма залишається не заміченим, але який при цьому є надзвичайно виразною ознакою всієї сукупності поглядів, що розбираються нами, : люди звичайно вживають слово реальність винятково для опису реальності почуттєвого рівня. Тому що будь-яка мова відбиває особливий тип мислення, властивого тому або іншому народу або тимчасовому періоду, із цього варто укласти, що для подібних людей усе, що не може бути сприйняте за допомогою почуттів, є нереальним, тобто ілюзорним або навіть взагалі неіснуючим. Можливо, не все до кінця усвідомлюють це, але проте , саме таким є їхнє внутрішнє переконання. Навіть якщо деякі зовні й заперечують це, подібне заперечення виникає з більше поверхневих структур їх ментальності, хоча вони про цьому й не підозрюють, а іноді подібне заперечення взагалі залишається чисто вербальним. Якщо дехто подумає, що ми перебільшуємо, йому треба лише уважніше придивитися до того, що представляють із себе релігійні переконання багатьох сучасних людей: кілька ідей, заучених напам'ять чисто механічним, шкільним образом, без якого б те не було справжнього засвоєння, про які ніколи серйозно ніхто не замислювався, але які зберігаються в пам'яті й повторюються час від часу як данина умовностям або формальній позиції — от і все, що розуміється сьогодні під релігією. Ми вже говорили про мінімалізації релігії, і подібний вербалізм являє собою одну з її останніх стадій. Це пояснює, зокрема , чому так звані віруючі заходять настільки ж далеко в практичному матеріалізмі, як і невіруючі. Ми ще повернемося до цієї теми, але поки треба ще раз підкреслити матеріалістичний характер сучасної науки, тому що цю проблему необхідно розглядати під різними кутами зору.

Варто знову повернутися до уже згаданому нами тезі: сучасні науки не є сферою чистого знання, і їхній умоглядний характер, навіть для тих, хто щиро в них вірить, не більш, ніж маска, що приховує чисто практичні інтереси. Але саме ця маска породжує ілюзію псевдо-інтеллектуальності. Сам Декарт, розробляючи свою фізику, був споконвічно зацікавлений у виведенні з її системи механіки, медицини й моралі. Але ще більші зміни відбулися з поширенням англосаксонського емпіризму. Більше того, практичні результати, що витягаються саме з науки, роблять її настільки престижної в очах широкої публіки, оскільки тут знову речі можна побачити й поторкати.

Генон зазначає, що прагматизм являє собою логічне завершення сучасної філософії й останню стадію її занепаду. Але несистематизований прагматизм був розповсюджений уже задовго до появи прагматичної філософії, і такий прагматизм перебуває в тім же відношенні до цієї філософії, як практичний матеріалізм до матеріалізму теоретичному. Саме цей прагматизм і називають звичайно здоровим глуздом. Більше того, інстинктивний утилітаризм також майже нероздільний з матеріалістичною тенденцією, тому що здоровий глузд полягає в обмеженні сфери інтересів інтересами чисто життєвими, а також в ігноруванні всього, що не має безпосередньої практичної користі. Саме здоровий глузд розглядає почуттєвий мир як єдино реальний і визнає лише знання, отримане за допомогою органів почуттів. Крім того, він наділяє цінністю цю вузьку сферу знань тільки в тім ступені, у якій вона дає можливість задовольнити або матеріальні потреби, або певні сентиментальні схильності, тому що сентименти ми повинні відверто визнати це, ризикуючи шокувати сучасних моралістів насправді розташовані дуже близько до рівня матерії. У всім цьому властиво інтелекту взагалі не залишається місця, або в найкращому разі, йому приділяється службова роль при досягненні практичних цілей, і він стає не більш ніж інструментом, підлеглим потребам нижчого й тілесного рівня людської індивідуальності, приладом для виробництва приладів, як досить точно виразився Бергсон. Прагматизм у всіх своїх формах породжує абсолютна байдужність до істини.

У таких умовах промисловість перестає бути тільки додатком науки, від якого наука сама по собі була б незалежна, але перетворюється в сенс існування й у виправдання самої науки, так що нормальні співвідношення між речами зовсім перевертаються. Сучасний мир щосили прагне, навіть тоді, коли він декларує, що треба за наукою, до єдиної мети — до розвитку промисловості й механізації. І таким чином, прагнучи підкорити собі матерію й поставити її собі на службу, люди в остаточному підсумку, як ми відзначили на самому початку, лише стають її рабами. Вони не тільки обмежили свої інтелектуальні претензії — якщо про існування таких претензій сьогодні взагалі можна говорити винаходом і конструюванням механізмів. Вони скінчили тим, що самі перетворилися в механізми.

На противагу артизанам і артільникам минулих часів вони перетворилися в простих рабів механізмів, з якими вони становлять єдиний блок. Чисто механічним образом вони змушені постійно повторювати певні рухи, завжди ті самі й виконуються в однаковій послідовності, щоб уникнути найменшої втрати часу. Принаймні , саме цього вимагають американські методи, які розглядаються як сама передова стадія технічного прогресу. Ціль усього цього робити якнайбільше. Якість мало що виходить, важливо лише кількість. І це знову відсилає нас до зауваження, зробленому нами по іншому приводі: сучасна цивілізація може бути названа кількісною цивілізацією, а це лише інша форма вираження для визначення її як цивілізації матеріальної.

Всі ті, хто хочуть інших підтверджень цієї істини, повинні звернути увагу на те, яке гігантське значення мають сьогодні економічні фактори в житті народів і окремих людей. Промисловість, комерція, фінанси — це, здається, єдине, що сьогодні приймається в розрахунок. І це цілком логічно погодиться з тим уже згаданим фактом, що єдиним збереженої дотепер соціальним розходженням є розходження в матеріальному добробуті. Політика повністю контролюється фінансами, і торговельна конкуренція впливає на відносини між народами. Можливо, однак, що така картина відповідає тільки зовнішній стороні речей і що насправді ці фактори суть скоріше приводи до дії, чим його справжні причини, але проте , уже сам вибір таких приводів яскраво показує специфіку того періоду, у якому вони використовуються.

Більше того, сучасні люди переконані, що сьогодні тільки економічні умови визначають історичні події, і вони навіть уявляють собі, що так було завжди. Була винайдена особлива теорія, що все пояснює винятково економічними факторами, і яка носить надзвичайно показова назва — історичний матеріалізм. Тут також можна розрізнити ефекти вселяння, про яке ми згадували вище, і сила цього вселяння тим більше, ніж точніше воно відповідає загальним тенденціям актуального мислення. І в результаті подібного вселяння економічні фактори дійсно починають стає вирішальними у відношенні всього, що відбувається в соціальній сфері. Звичайно, маси завжди були тим або іншим способом ведені, і можна сказати, що їхня роль в історії й полягала в тім, щоб дозволяти поводитися , оскільки вони являють собою пасивний елемент, матерію в аристотелівськім змісті цього слова. Але щоб вести їх сьогодні, досить мати чисто матеріальними ( цього разу в повсякденному змісті слова ) засобами, і це ясно показує, до яких глибин падіння дійшла наша епоха. І в той же час масам внушається, що вони аж ніяк не ведені, що вони діють спонтанно й управляють собою самостійно, і той факт, що вони вірять цьому, переконливо доводить, що властива масам дурість є воістину безмежною.

Раз вуж ми заговорили про економічних факторів, скористаємося з нагоди, щоб розсіяти ілюзію відносного того, що встановлення комерційних зв'язків нібито сприяє зближенню народів і встановлює між ними взаєморозуміння. Насправді ж це приводить саме до зворотного результату. Матерія, як ми вже неодноразово вказували, є по суті множинність і поділ, подільність, і тому вона є причиною боротьби й конфліктів. І у випадку народів, і у випадку окремих особистостей економічна сфера є сфера конкуренції інтересів. Так, зокрема , Захід не може розраховувати ні на промисловість, ні на невіддільну від її науку як основу для взаєморозуміння зі Сходом. Якщо люди Сходу змушені прийняти з як неприємну й тимчасову неминучість і для них вона в принципі не може бути чимсь іншим, вони використовують її лише як зброю, що дозволяє протистоять експансії Заходу й оберігати своє власне існування.

Варто чітко засвоїти, що це й повинне бути саме так: люди Сходу, що визнають необхідність економічної конкуренції із Заходом, незважаючи на всю відразу, що вони до цього випробовують, ідуть на це з єдиною метою врятуватися від іноземного панування, заснованого на грубій силі й на матеріальних можливостях, що відкриваються завдяки промисловості. Насильство призиває насильство, але варто визнати, що до бою на цьому поприщі першими прагнули аж ніяк не люди Сходу.

Більше того, поза всяким зв'язком з відносинами між Сходом і Заходом, легко помітити, що серед результатів індустріального розвитку найбільш показовими є сьогодні досягнення в сфері виробництва військової техніки, що постійно вдосконалюється, збільшуючи свої руйнівні можливості до тривожних пропорцій. Уже один цього досить, щоб розвіяти пацифістські мрії деяких фанатиків прогресу. Але мрійники й ідеалісти непоправні, і їхня довірливість, здається, не знає границь. Настільки популярний сьогодні гуманітаризм взагалі не слід приймати всерйоз. Але все-таки дивно, що люди так багато говорять про припинення взагалі всіх воєн, про встановлення вічного миру, у той час як принесені сьогодні війною руйнування непорівнянні ні з якими попередніми епохами, і не тільки тому, що помножилися знаряддя знищення, але й тому, що , на відміну від минулих воєн, у яких брали участь порівняно невеликі армії, що складаються із професійних солдатів, сьогодні всі люди ворогуючих країн накидаються один на одного спільно, включаючи й тих, хто найменше схильний до подібній до діяльності. І тут знову перед нами яскравий приклад сучасного змішання.

Особливо лиховісним для тих, хто потурбується задуматися про це, повинне представлятися те, що повстання мас або загальна мобілізація стає поступово зовсім нормальним явищем, і майже все за рідкісним винятком спокійно приймають ідею збройних сил. І в цьому також проявляється ефект віри в силу числа самого по собі: надавання руху мас або гігантського числа воюючих цілком відповідає кількісному характеру сучасної цивілізації. І тут знову, так само як у системі обов'язкового утворення або загальних виборів, проявляється характерний егалітаризм.

Ці тотальні війни стали можливими завдяки іншому специфічно сучасному феномену — формуванню націй, що виникли як наслідок руйнування феодальної системи й розкладання вищої єдності середньовічного Християнства. Не маючи можливості розвити тут цю тему повніше, тому що це завело б нас занадто далеко, укажемо лише, що речі збільшуються ще й за рахунок невизнання ніякої духовної влади, що у нормальних умовах змогла б виступити як справжній арбітр, у силу своєї власної природи перебуваючи вище всіх конфліктів чисто політичного рівня. Заперечення духовної влади також є практичним матеріалізмом. Навіть ті народи, які теоретично визнають цю духовну владу, на практиці відмовляють їй у якому-небудь діючому впливі або втручанні в соціальну сферу, подібно тому, як релігія виноситься за межі щоденного існування простих віруючих: і в суспільної, і в особистому житті переважає той самий світогляд.

Навіть якщо допустити, що матеріальний розвиток має насправді деякі переваги, хоча й досить відносні, розгляд його наслідків, які ми згадували вище, з необхідністю веде до закономірного сумніву: чи не переважують негативні результати такого розвитку його позитивних результатів? Ми вже не говоримо про безліч незрівнянно більше коштовних речей, принесених у жертву чисто матеріальній формі розвитку; про забутий на догоду матеріалізму вищому знанні, про занедбану інтелектуальність і про зниклу духовність. Ми затверджуємо, що навіть при оцінці сучасної цивілізації в її власних термінах, порівняння з її недоліками, швидше за все, покаже, що переважними є саме недоліки. Нові винаходи, число яких з кожним днем зростає, стають усе більше й більше небезпечними завдяки тому, що вони апелюють до таких сил, чия щира природа залишається зовсім невідомої для їхніх людей, що використовують. І подібне неуцтво зайвий раз доводить нездатність сучасної науки пояснити що б те не було і її неспроможність як сфери щирого знання, навіть у такій вузькій області, як фізика.

Той факт, що таке неуцтво аж ніяк не перешкоджає практичним додаткам науки, свідчить лише про те, що, у дійсності, вона орієнтована винятково на практичні цілі, і що промисловість і її проблеми є єдиною справжньою турботою всіх її пошуків. Небезпека, укладена в подібних винаходах, навіть у тому випадку, якщо вони не мають прямого відношення до знарядь масового знищення ( що не заважає їм бути причиною безлічі катастроф, не говорячи вже про порушення екологічного балансу навколишнього середовища), безсумнівно, буде усе більше й більше зростати до тих меж, які досить важко передбачати. І більш ніж імовірно, що саме завдяки цим тривожним винаходам сучасний мир сам породить причину власної загибелі, якщо рух у цьому напрямку не буде зупинено найближчим часом , поки це ще можливо.

Однак при оцінці сучасних винаходів не досить тільки стриманості, заснованої на розумінні укладеної в них небезпеки. Тут є й інша сторона справи. Часто можна чути славослів'я тим благодіянням, які несе із собою так званий прогрес, і можна було б погодитися із самим цим терміном прогрес, якщо уточнити, що мова йде винятково про матеріальний прогрес. Але чи не є ці благодіяння, якими так пишаються сьогодні, чисто ілюзорними? Сучасні люди наполягають, що за допомогою прогресу вони значно підвищили свій добробут. На наш погляд , навіть якщо вони дійсно домоглися в чому -те своєї мети, навряд чи витрачені зусилля можуть бути виправдані отриманими результатами. І більше того, чи досягнуті ці мети, це ще питання. По-перше, варто врахувати, що не всі люди мають однакові смаки й однакові потреби, і дехто, бути може, з радістю уник би сучасного поспіху й пристрасті до більших швидкостей, хоча це більше не представляється можливим.

Хіба можна вважати благодіянням стосовно подібним до людей те, що їх змушують брати участь у чомусь зовсім протилежному їхній власній природі? Можуть у відповідь на це заперечити, що сьогодні таких людей небагато, і до них тому можна ставитися як до незначних меншостей. І в цьому випадку, так само як і в області сучасної політики, більшість узурпує повноваження на придушення меншостей, що у його очах просто не має права на існування, тому що таке існування йде врозріз із эгалитарной манією уніформності. Але якщо взяти до уваги все людство, а не тільки один західний мир, то питання стане зовсім інакше: те, що було більшістю стане меншостями. Тому тут використовують інший аргумент, і незважаючи на всю суперечливість даного твердження поборники рівності в ім'я переваги своєї позиції прагнуть нав'язати свою цивілізацію усьому іншому світу, привносячись тим самим смуту в народи, які самі їх ніколи про це не просили.

І тому що все це перевага зводиться до переваги чисто матеріальному, для його твердження використовуються самі грубі й матеріальні засоби. Більше того, треба прояснити це питання до кінця: якщо широка публіка дійсно щиро вірить у привід про необхідність поширення цивілізації, для багатьох це лише форма моралізаторського лицемірства, що прикриває чисто економічні інтереси й амбіції. Наскільки дивно виглядає епоха, у яку людей можна змусити вірити, що щастя можна одержати ціною свого повного підпорядкування сторонній силі, ціною розгарбування всіх їхніх багатств, тобто всіх цінностей їхньої власної цивілізації, ціною насильного насадження манер і інститутів, призначених для зовсім інших народів і рас, ціною примуса до огидної роботи заради придбання речей, що не мають у їхньому середовищі перебування ніякого розумного застосування! Але саме це й відбувається сьогодні: сучасний Захід не виносить людей, які свідомо згодні були б менше працювати й скромніше жити, і оскільки у всім у розрахунок приймається тільки кількість, а все, що не сприймається органами почуттів уважається, просто неіснуючим, те всяка людина, що не перебуває в стані ажитації й не виробляючих матеріальних предметів, з неминучістю кваліфікується як ледар або ледар.

На підтвердження цього (не говорячи вже про розхожі думки щодо людей Сходу) досить згадати про оцінку, що існує навіть серед людей, що вважають себе релігійними, відносно чисто умоглядних чернечих орденів. У сучасному світі немає більше місця ні для інтелекту, ні для яких би те не було речей внутрішньої природи вже тому, що їх не можна не побачити, не поторкати, не зважити, не порахувати. Усіх займають тільки чисто зовнішні дії у всіляких формах, навіть ті з них, які начисто позбавлені всякого змісту. Тому не слід дивуватися тому, що англосаксонська манія спорту з кожним днем поширюється усе ширше й ширше: ідеал сучасного світу — це людська тварина, що розвила свою мускульну силу до останніх меж. Його герої атлети, навіть якщо вони грубі й безглузді. Саме такі персонажі викликають загальний ентузіазм, і їхнього досягнення збуджують жагучий інтерес юрби. Мир, у якому процвітають подібні речі, дійсно безмірно впав і гранично близький до свого кінця.

Однак подивимося на речі з позиції тих, чий ідеал дійсно складається в матеріальному добробуті, і хто тому насправді захоплюється всіма змінами, привнесеними в життя сучасним прогресом. Але чи не обманюються й вони? Хіба в дійсності використання засобів швидкого повідомлення й інших подібних речей, а також більше метушливе й ускладнене сучасне життя роблять сьогоднішніх людей більше щасливими, чим їхні предки? Навпроти, справедливо скоріше зворотне: відсутність збалансованості й урівноваженості не може бути умовою справжнього щастя. Крім того, чим більше в людини потреб, тим більше шансів, що йому чогось буде не діставати, і тому він буде нещасливий. Сучасна цивілізація прагне штучно створювати всі нові й нові з, і як ми вже сказали, цих потреб завжди буде більше, ніж вона зможе задовольнити, і раз ступивши на цей шлях, буде вкрай складно зупинитися, а крім того, для подібної зупинки немає ніяких вагомих причин. Раніше для людей не становило ніякої праці обходитися без речей, про існування яких вони й не підозрювали, і до яких ніколи й не прагнули. Сьогодні, навпроти, їм обтяжливо виносити відсутність певних речей, тому що вони звикли вважати їх необхідними, і в остаточному підсумку, вони дійсно стали для них необхідні.

Тому люди всіма можливими шляхами прагнуть придбати засоби для зі своїх матеріальних потреб, які одні тільки й залишилися в сучасної людини. Усі зацікавлені лише в тім, щоб робити гроші, оскільки лише гроші дозволяють їм із всі ці речі, і чим більше цих речей перебуває в їхньому розпорядженні, тим більше вони хочуть придбати ще, продовжуючи постійно виявляти всі нові й нові з. І ця пристрасть стає єдиною метою в житті.

З деяких пор жорстока конкуренція в концепціях деяких еволюціоністів зі зведена в статус наукового закону під ім'ям боротьби за існування, чиїм логічним наслідком стало твердження, що тільки найсильніший, причому найсильніший у вузько матеріальному змісті цього слова, має право на існування. Тоді ж з'явилася заздрість і навіть скажена ненависть до тих, хто має більше, з боку тих, хто має менше. І як можуть люди, яким постійно внушаються теорії рівності, не повстати, бачачи навколо повну нерівність у всім, що стосується матеріальної сторони речей, тобто саме тої, котра зачіпає їх найбільше?

Неважливо, чи будуть це сили природи або сила людської юрби, або й те й інше одночасно. У кожному разі це будуть сили матерії, впущені в світ, і вони неминуче знищать того, хто хотів управляти ними, не вміючи при цьому встати треба всім матеріальним рівнем. Євангеліє також говорить: Якщо царство розділиться в собі самому, воно не встоїть. І це цілком і повністю ставиться до сучасної цивілізації, що у силу своєї власної природи не може не сіяти всюди лиха, конфлікти й поділи. Із усього цього, навіть не прибігаючи до інших доводів, можна з усією впевненістю зробити логічний висновок, що цей мир, якщо в ньому не відбудеться радикальної зміни, радикального втручання, що переверне природний сьогодні хід речей, повинен неминуче прийти до трагічного кінця, причому це повинне трапиться в самому найближчому часі.

Сучасна цивілізація є винятково матеріалістичною й матеріальної, напевно, багато хто обвинуватять нас у тім, що ми випустимо з уваги деякі елементи, які в певному змісті зм'якшують цей матеріалізм. Насправді , якщо таких елементів взагалі не була б, те, можливо, ця цивілізація в цей час уже припинила б своє животіння й з б. Тому ми жодним чином не заперечуємо наявність подібних елементів, але, з іншого боку, і із цього приводу не слід будувати собі ніяких ілюзій: по-перше тому, що різні філософські плини, що йменують себе спіритуалізмом і ідеалізмом, а дорівнює такі сучасні тенденції, як моралізм і сентименталізм, не належать до числа цих справді нематеріалістичних елементів. Ми вже пояснювали причини цього й нагадаємо лише, що для нас ці плини є не менш профанічними, ніж сам теоретичний або практичний матеріалізм, і зовсім не так уже й далекі від нього, як це може здатися. По-друге, якщо залишки щирої духовності дійсно збереглися, то лише всупереч всій стихії сучасності й у повнім протиріччі з нею. Ці залишки духовності, якщо говорити лише про властиво західну традицію, можна знайти тільки в релігії. Але ми вже відзначали, наскільки звужені сьогодні сфера релігії, наскільки вбоге й посереднє подання про неї існує серед самих віруючих, і до якого ступеня вона позбавлена справжньої інтелектуальності, тотожної щирої духовності. У таких умовах, якщо релігія й містить у собі ще деякі з, те лише в латентному, потенційному стані, і її реальний вплив надзвичайно обмежений. Проте разюче бачити, з якою життєвою силою тримається релігійна з, навіть звузившись до віртуального, потенційного стану, незважаючи на всі багатовікові спроби знищити й витиснути її остаточно. Ті, хто ще здатний мислити, не можуть не з у цьому опорі знаки нелюдської сили. Але ми повинні повторити ще раз, що ця традиція не належить сучасному миру, не є одним з його компонентів, і, навпроти, зовсім протилежна всім його тенденціям і цілям. На цьому варто наполягати, замість того, щоб марне намагатися примирити ці дві непримиренні речі: між релігійною свідомістю в справжньому змісті цього слова й свідомістю сугубо сучасним не може бути нічого, крім радикального протистояння, і будь-який компроміс між ними тільки послабить перше й підсилить друге. У випадку такого компромісу ворожість сучасної свідомості стосовно свідомості релігійному в жодному разі не буде втихомирена остаточно, тому що його кінцева мета й сенс існування складається в знищенні всього, що представляє в людстві відблиски реальності, що далеко перевершує властиво людський рівень.

Іноді сучасний Захід називають християнським, але це зовсім невірно. Сучасна свідомість є глибоко антихристиянським, оскільки вона істотно антирелігійна. А антирелігійна воно з тієї причини, що вона антитрадиційна в самому широкому змісті цього слова. І саме ця якість є його відмітною рисою, робить із неї те, що вона є. Без сумніву, дещо від Християнства все-таки залишилося й у сучасної антихристиянській цивілізації, так що навіть самі передові, по їхньому власному визначенню, її представники піддаються, хоча часом мимоволі й несвідомо, певному, часом непрямому християнському впливу: як би рішучим не був порив з минулим, він ніколи не може знищити взагалі всякий зв'язок з ним. Більше того, ми затверджуємо, що всі, що має хоча б найменшу цінність у сучасному світі, прийшло в нього саме із Християнства, або, щонайменше , за посередництвом Християнства, тому що Християнство принесло із собою вся спадщина попередніх традицій, пожвавлювало цю спадщину, поки це було можливо, і дотепер тримає в латентному стані багато подібних можливостей.

Але ми змушені визнати, що дотепер ми не зустрічали нічого подібного: бути може, варто припустити, що вони живуть оточені таємницею в якімсь недоступному притулку, як деякі мудреці Сходу? А може бути, треба взагалі розстатися із цією надією на порятунок? Захід був християнським у Середньовіччя, але він більше таким не є. Якщо хтось скаже, що він знову може стати християнським, ми помітимо, що нічого більшого ми самі й не бажали б, і що ми щиро хотіли б вірити, що це трапиться раніше, ніж того дозволяє очікувати зовнішній перебіг подій. Але й щодо цього не слід помилятися: якщо це трапиться, із сучасним миром буде покінчено назавжди.

Генон особливо вказував на важливість принципу аналогії, ратував за його повсюдне використання. Для маніфестаціоністської метафізики важливі тільки аналогії, тільки індукція, сходження до Божества по сходах подоб.

Висновки

У Рене Генона знаходимо докладний виклад парадигми Традиції, ідейних основ традиційного суспільства в усіх його різновидах. Особливо цікавим у працях Генона є те, що в них він проголосив свою прихильність Традиції, але не відмовився при цьому від сучасної філософської мови. Використовуючи в своїх працях широкий культурологічний, міфологічний та теологічний матеріал, Генон піддав сучасну цивілізацію нищівній критиці. На його думку, вся вона і, зокрема, сучасне суспільство є результатом поступової деградації та збочення першопочаткового традиційного ладу. Праці Генона являють собою найбільш фундаментальну та безкомпромісну теорію традиціоналізму. Ідеї Генона, філософію традиціоналізму, що випливає з концепції цього автора, можна вважати граничною формою антитези сучасності.

Вплив інтегральних традиціоналістів на суспільствознавчі науки та політичні ідеології XX століття був дуже слабким. Але з суто філософської точки зору інтегральний традиціоналізм має більше значення, ніж інші різновиди консервативного світогляду. Сконцентрувавши свою увагу на найзагальніших закономірностях історичного розвитку та відмежувавшись від будь-яких компромісів з модерною культурою, він зберігає своє значення протягом всього часу незалежно від соціально-політичних реалій. Саме цей напрямок є серцевиною традиціоналізму в широкому розумінні цього слова.

Список використаної літератури

Генон Р. Криза сучасного світу. – М.: 2004 – 304 с.