Зміст

Вступ

1. Аналіз проблеми протистояння Сходу та Заходу (Глава 2. Протистояння Сходу й Заходу)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ім'я езотерика Рене Генона займає зовсім особливе місце не тільки серед мислителів ХХ століття в цілому, але й серед більш вузької групи авторів, що займаються вивченням і викладом Сакральної Традиції і її доктрин. З Геноном пов'язана поява досконала спеціального безпрецедентного підходу до Традиції, сутність якої була віднесена їм у гранично високі сфери метафізики, де приватні розходження традиційних форм, настільки несхожих у світі, у світі людському, зводяться до єдиного джерела, до самої Божественної Мудрості, Софії. Одночасно із цим, Сакральна Традиція в її сутнісному вимірі була зіставлена ним із самими актуальними процесами, що протікають у сучасному світі. Відомий езотерик і суфій Мішель Вальзан сказав один раз: "Явище Рене Генона — найбільше інтелектуальне чудо із часів Середньовіччя". Генон уперше сформулював основні принципи того, що можна назвати "інтегральним традиціоналізмом", тобто позиції тотального й безкомпромісного звертання до духовної Традиції, узятої як єдина й абсолютна охоронниця Істини.

Можна сказати, що на Заході дослідження Традиції діляться на два етапи — до Генона й після Генона. Якщо до Генона сфера езотеризму, ініціації, ідея Єдиної Традиції й т.д. асоціювалися з їх перекрученими проявами в представників псевдо-езотеричних сект, таких як окультизм, то після Генона й завдяки Генону і його подвижницькій праці в найбільш глибоких традиціоналістів Заходу склалося чітке уявлення про щирий ортодоксальний езотеризм, не тільки не суперечний догмам зовнішньої традиції, релігії, але, навпроти, що є джерелом і сутністю цих догм. З іншого боку, сама сфера окультизму, теософізма й т.д., одним словом, усього того, що Генон і слідом за ним багато інших авторів назвали " неоспіритуалізмом", стали однозначно розумітися як омана, єресь і пародійна імітація істинно езотеричних знань.

1. Аналіз проблеми протистояння Сходу та Заходу (Глава 2. Протистояння Сходу й Заходу)

Щодо відносин Сходу і Заходу, існує також концепція «школи традиціоналістів», біля витоків якої стояв Рене Генон. Він вважав східні культури традиційними, тобто такими, в яких духовний принцип переважає всі інші. Традиційність він бачив у особливому способі передачі цієї духовної спадщини – через жерців, пророків, присвячених і т.д. Генон критикував Юнга, вважаючи, що духовність передається лише свідомо – від вчителя до учня, від батьків до дітей. Юнг же, звертаючись до несвідомого як основи духовного, спирається на фольклор, який, на думку Генона, є продуктом виродження традицій.

Як зазначає Генон, сьогодні між людьми Сходу й людьми Заходу, безумовно, існує прірва, і це є однієї з характерних рис сучасного світу. Необхідно знову до нього повернутися для того, щоб прояснити деякі його аспекти й розсіяти певні непорозуміння. В історії існувала безліч різних цивілізацій, кожна з яких розвивалася особливим образом, відповідно до її природи й із природними властивостями тих або інших народів або рас. Однак розходження в цьому випадку аж ніяк не припускало протилежності або протистояння, і між самими далекими друг від друга формами цивілізації існувала певна подібність, що випливає з єдності фундаментальних принципів, чиїми частками додатками, стосовно до конкретних обставин, і були самі ці цивілізації. Так було у випадку всіх так званих "нормальних" або (що в сутності те саме) "традиційних" цивілізацій. Такі цивілізації істотно не суперечать одна одній, і будь-які можливі розбіжності між ними є чисто зовнішніми й поверхневими. З іншого боку, цивілізація, що не визнає ніякого вищого принципу, і в дійсності заснована на повнім запереченні взагалі яких би те не було принципів, уже в силу самої цієї обставини виключає можливість усякого взаєморозуміння з іншими цивілізаціями, оскільки для того, щоб таке розуміння було воістину глибоким і діючим, воно повинне виникати з того самого вищого принципу, якого ця анормальна й перекручена цивілізація саме позбавлена. Тому в сучасному світі ми бачимо, зазначає Генон, з одного боку, цивілізації, що залишилися стояти на традиційних позиціях — такі цивілізації Сходу; і з іншого боку — відверто антитрадиційну цивілізацію або цивілізацію сучасного Заходу.

Деякі дослідники сьогодні доходять до повного заперечення того факту, що розподіл людства на людей Сходу й Заходу взагалі відповідає яким би те не було природним розходженням. Але як би те не було, таке розходження в цей час дійсне існує. Насамперед, неможливо всерйоз засумніватися у факті існування єдиної для Європи й Америки західної цивілізації, незалежно від того як би ми її не оцінювали. У відношенні Сходу справа виглядає трохи складніше, оскільки в цей час існує не одна, а кілька східних цивілізацій. Розходження й навіть протилежність між цивілізаціями Сходу й цивілізацією Заходу засновані на тім, що всім східним цивілізаціям властиві певні загальні риси, що дозволяють розглядати їх як цивілізації традиційні; у випадку ж західної цивілізації ці риси відсутні. Всі сучасні цивілізації Сходу є рівною мірою традиційними по своїй суті. Щоб дати більше точне подання про ці цивілізації, ми нагадаємо тут загальні принципи їхньої класифікації, наведені нами більш докладно в інших роботах. Хоча така класифікація може здатися трохи спрощеної для тих, хто прагне розібратися в деталях, вона залишається, проте, вірної у своїх основних рисах. Далекий Схід істотно представлений Китайською цивілізацією, Середній Схід — Індуїстською, Близький Схід — Ісламською. Варто додати, що в багатьох відносинах Ісламську цивілізацію варто розглядати як проміжну між східних і західною; особливо багато загальних рис вона мала із середньовічною Християнською цивілізацією Заходу. Однак, якщо зіставити її із сучасним Заходом, ми побачимо, що вона так само протистоїть йому, як всі властиво східні цивілізації, до яких, згідно з нашої точки зору, вона й повинна бути віднесена.

Останнє зауваження торкається важливої проблеми: доти, поки на Заході існували традиційні цивілізації, для протистояння Сходу й Заходу не було підстав. Протистояння має місце лише у випадку сучасного Заходу, оскільки мова йде, скоріше, про протилежність двох типів свідомості, ніж двох більш-менш певних географічних реальностей. У певні періоди історії, найбільш близьким з яких є Середньовіччя, західна свідомість у своїх найбільш істотних рисах стояло набагато ближче до східної свідомості, ніж до того, що воно являє собою в сучасну епоху. Тоді західна цивілізація була настільки ж близька цивілізаціям Сходу, наскільки самі ці цивілізації близькі одна одній сьогодні. Протягом останніх сторіч Західна цивілізація перетерпіла фундаментальні зміни, набагато більше серйозні, чим всі перекручення, що мали місце в попередні періоди занепаду, тому що цього разу вся людська діяльність повністю й радикальним образом змінила свою орієнтацію й свій сутнісний характер. Ці зміни відбулися тільки на Заході. Тому, коли, говорячи про сучасний світ, ми використовуємо вираз "західна свідомість", це рівнозначно вираженню "сучасна свідомість". І оскільки інший тип свідомості зберігся сьогодні лише на Сході, ми можемо, з огляду на цю обставину, назвати його східним типом свідомості. Таким чином, обидва терміни -"свідомість східна" і "свідомість західна" характеризують винятково сучасне положення речей.

Оскільки "західна свідомість" склалося тільки в ході недавнього періоду історії, те й про протилежний, сугубо "східній свідомості," можна говорити лише стосовно до теперішнього часу. Споконвічно ж це "східна свідомість" було воістину властиве як людям Сходу, так і людям Заходу, тому що його походження збігається з походженням самого людства. Таким чином, його цілком можна назвати "нормальною свідомістю" уже тому, що воно в більшому або меншому ступені лежало в основі всіх відомих нам цивілізацій за одним лише виключенням — цивілізації сучасного Заходу.

У дійсності дані Традиції явно суперечать подібній до ідеї: існують достовірні свідчення того, що Примордіальна Традиція справжнього циклу прийшла з гиперборейських регіонів. Пізніше існувало кілька вторинних потоків цієї Примордиальній Традиції, що відповідають різним періодам історії, і один з найбільш важливих з них, принаймні , той, сліди якого усе ще можна розрізнити, безсумнівно переміщався із Заходу на Схід. Однак всі ці міркування ставляться до досить віддалених часів, які звичайно називаються "Предісторією".

Це роз'яснення було б неповним без згадування про деякі пропозиції із приводу можливої реставрації "західної традиції", що з'явилися в різних колах останнім часом. Найбільш позитивним у подібних ідеях є те, що вони свідчать про наявність людей, усе більшою мірою незадоволених сучасним нігілізмом, що відчувають потребу в чомусь такому, що відсутній у сучасному світі, і тому бачать можливість покласти кінець сучасній кризі тільки одним способом — через повернення до традиції в тої або іншій її формі. На жаль, "традиціоналізм" не збігається з тим, що можна назвати по праву справді традиційною свідомістю. Найчастіше традиціоналізм означає не більш, ніж просту схильність, більш-менш неясний потяг, що не припускає ніякого справжнього знання. На жаль, вірно й те, що в ситуації інтелектуального змішання це прагнення звичайно веде лише до породження фантастичних концепцій, побудованих на чистій уяві й позбавлених усякого серйозні підстави. Не маючи як опора ніякої автентичної традиції, такі люди часто доходять до того, що видумують ніколи не існуючі в дійсності псевдо- традиції, настільки ж безпідставні й далекі від яких-небудь традиційних принципів, як і ті доктрини, які вони намагаються замінити. У цьому проявляється вся глибина сучасного хаосу, і які б не були наміру подібних людей, вони лише збільшують загальне змішання. Серед такого роду побудов згадаємо лише концепцію так званої "західної традиції", сконструйовану деякими оккультистами із самих суперечливих елементів і покликану споконвічно конкурувати з іншої не менш фантастичною й необґрунтованою концепцією т.зв. "східної традиції", вигаданої теософістами. Ми докладно говорили про ці речі в іншому місці, і зволіли б зараз без подальших зволікань перейти до дослідження інших , більше вартої уваги теорій, що прагнуть, принаймні , звернутися до реально існуючих традицій.

Вище ми згадували про один з потоків Традиції, що пришли із західних регіонів. Про це свідчать розповіді про Атлантиду. Немає сумнівів, що після зникнення цього континенту в ході останнього великого історичного катаклізму залишки атлантичної традиції були перенесені в інші регіони, де вони злилися з іншими вже існуючими традиціями, що представляли собою по більшій частині відгалуження Великої Гиперборійської Традиції. Швидше за все, сакральні доктрини древніх кельтів саме й були результатами саме такого злиття. Ми аж ніяк не збираємося тут обговорювати це питання.

Однак у кожному разі, не слід забувати, що щира атлантична доктрина зникла вже багато тисячоріч назад разом із цивілізацією, до якої вона належала, і руйнування якої відбулося в результаті перекручення, у чомусь аналогічного тому, що ми спостерігаємо сьогодні, з тією лише відмінністю, що людство тоді ще не вступило в період Кали-Півдня. Варто також мати на увазі, що ця традиція відповідала лише вторинному періоду нашого циклу, і отже, було б великою помилкою ототожнювати її із самої Примордіальною Традицією, з якої вийшли всі інші традиції, і яка єдина з усіх залишається зовсім недоторканної й цілісної із самого початку до самого кінця циклу. Тому що ми не можемо привести тут всі факти, що підтверджують ці положення, ми хотіли б підкреслити лише наступне: сьогодні воскресити "атлантичну" традицію неможливо, так само, як неможливо стикнутися з нею більш-менш прямим образом.

Тому будь-які спроби зробити це залишаться порожніми фантазіями. Проте, дослідження походження певних елементів, що ввійшли до складу більше пізніх традицій, може становити значний інтерес, за умови , що при цьому будуть вжиті заходи обережності проти ілюзій, що можуть виникнути в цьому питанні. Але в кожному разі подібні дослідження в жодному разі не здатні привести до повного відновлення традиції, що зовсім не пристосована до умов сучасного світу.

Проблема "Схід — Захід", на думку багатьох дослідників культури, є однією з наскрізних для людства. Уже давньогрецькі історики зафіксували її у своїх творах, привертаючи увагу до суттєвих відмінностей між Сходом і Заходом у способах життя, характері політичного правління і, головне, у способі світоосмислення.

Упродовж тисячоліть людської історії Схід і Захід досить конфліктно протистояли один одному, і напруження цього протистояння значною мірою визначало розвиток культури та політичних процесів суспільства. Водночас їх взаємодія і взаємовпливи ніколи надовго не переривалися. Для філософії суть проблеми "Схід — Захід" полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічно та фізіологічно, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. І ця несхожість змушує, з одного боку, розширювати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого — намагатися зрозуміти причини такої несхожості, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування.

Генон, вказує на те, що деякі люди прагнуть примкнути до "кельтизму", і оскільки ця традиція менш вилучена від нас у часі, її відновлення може здатися не настільки неймовірним, як відновлення традиції атлантичної. Але де сьогодні найдеться настільки повноцінний і життєздатний "кельтизм", щоб він міг бути міцною основою традиції? Ми не говоримо про археологічні або чисто "літературних" реконструкціях, які стали з'являтися останнім часом . Ми маємо на увазі щось зовсім інше. Хоча й справедливо, що багато елементів "кельтизма" дійсно дійшли до нас через різні опосредующие інстанції, цього аж ніяк не досить для відновлення повноцінної традиції. Більше того, можна відзначити й такий дивний факт, що в тих країнах, де в стародавності існувала саме кельтська традиція, у цей час вона забута ще більш ґрунтовно, ніж залишки інших, споконвічно далеких цим країнам, традицій. Чи не варто всерйоз задуматися про причини цього явища, щонайменше, тим, хто ще не остаточно піддався напору що нав'язуються предвзятостей і забобонів? Можна сказати й більше: у всіх випадках, коли ми маємо справу із залишками зниклих цивілізацій, неможливо зрозуміти їхнє дійсне значення інакше, чим через порівняння їх з аналогічними елементами живих традицій. І це вірно навіть стосовно Середньовіччя, багато елементів якого повністю втратили зміст для сучасного Заходу.

Тільки через установлення контакту з живими традиціями можна воскресити те, що ще здатне відродитися, і це — одна з найбільших послуг, яку може зробити Схід Заходу. Ми не заперечуємо, що певні елементи кельтського духу збереглися й усе ще можуть виявитися в різних формах, як це відбувалося в різні періоди в минулому. Але якщо хтось спробує переконати нас у тім, що як і раніше існують духовні центри, у яких, нібито, повністю збереглася традиція друїдів, ми зажадаємо представити доказу , і доти , поки це не буде зроблено, будемо розглядати це твердження як досить спірне, якщо не сказати більше — неймовірне.

У дійсності, що збереглися елементи кельтизму були здебільшого асимільовані Християнством у Середні Століття. Легенда про Святий Грааль з усіма її елементами є особливо важливим прикладом цього. Більше того, ми думаємо, що, якби західна традиція могла бути заново відновлена, вона б неодмінно повинна була б прийняти релігійну форму в самому строгому змісті цього слова. Такою формою могло б бути тільки Християнство, оскільки, по-перше, всі інші можливі форми вже віддавна далекі західній свідомості, а по-друге, саме усередині Християнства, і ми можемо сказати навіть більше саме усередині католицизму можна виявити останні залишки того традиційного духу, що ще зберігся на Заході. Усяке "традиционалістське" починання, що ігнорує цей факт, свідомо буде позбавлено підстав і з неминучістю приречено на провал. Очевидно, що ґрунтуватися треба тільки на тім, що існує в реальності, і там, де відсутня безперервна справжня наступність, будь-яка конструкція буде штучної й недовговічною. Якщо нам заперечать, що саме Християнство в наш час більше не віддає собі звіту у своєму глибинному змісті, ми відповімо, що, принаймні , тільки воно в самій своїй формі й у своїй сутності містить все необхідне для того, щоб забезпечити підстава відновленої традиції.

Самої реалістичної і єдино здійсненної сьогодні (щонайменше, теоретично) спробою, було б відновлення істотного середньовічного християнського ладу, природно, з урахуванням необхідної специфіки сугубо сучасних умов. При цьому всі ті елементи, які були втрачені Заходом безповоротно, можна було б запозичити з інших традицій, що зберегли їх у цілісності, і потім застосувати їх до конкретних умов Заходу. Безумовно, така реставрація може стати справою лише могутньої й прекрасно організованої інтелектуальної еліти. Питання про еліту ми вже зачіпали раніше. Однак корисно зробити це знову, оскільки останнім часом з'явилося занадто багато фантастичних і нездійсненних проектів у цій області, а також тому, що треба раз і назавжди усвідомити собі, що засвоїти традиції Сходу в їхній специфічній формі можуть тільки представники інтелектуальної еліти, уже по своєму визначенню знаходиться по ту сторону всіх приватних форм, тому що ці традиції аж ніяк не пристосовані для сприйняття основною масою людей Заходу.

Таке положення збережеться й надалі, якщо не відбудеться якась непередбачена трансформація. Якщо західна еліта все-таки буде сформована, знання доктрин Сходу з'явиться для неї, по тільки що розібраним нами причинам, зовсім необхідним для здійснення властивих їй функцій. Але на всіх інших, тобто на більшості західних людей, якому залишиться лише пожинати плоди діяльності цієї еліти, звертання до східних доктрин взагалі ніяк не відбитися прямо, тому що вплив подібного знання буде для нього непрямим і непомітним, хоча від цього не менш ефективним і глибоким.

Хоча це наша незмінна точка зору, що ми вже неодноразово висловлювали, ми вважаємо за необхідне повторити її ще раз, оскільки, якщо й не можна завжди розраховувати на адекватне розуміння висловлюваних нами ідей, щонайменше, варто прагнути свідомо уникнути можливої неадекватної інтерпретації наших намірів і переконань.

Саме Генон зауважив, що єдино беззаперечне людське знання – це почуття національної самосвідомості. Той народ і та епоха, що відступають від цього знання, неминуче опиняються у кризі, і ніщо не може їх вивести з цієї кризи, крім повернення до древнього знання.

Але ж розквіт є там, де людина, володіючи своїми духовними силами, що завжди є у її розпорядженні, свідомо творить розквіт; коли ж вона відвертається від цих сил, її чекає неминуча загибель.

Але оскільки найбільше нас цікавить актуальне положення речей, ми залишимо осторонь прогнози на майбутнє й зупинимося докладніше на проблемах, пов'язаних з можливістю реставрації "західної традиції". Для того, щоб довести, що із проектами такого відновлення далеко не все в порядку, досить наступного спостереження: ці проекти майже завжди містять у собі більш-менш явну ворожість стосовно Сходу. Варто додати, що це почуття не чужо й тим, хто ґрунтується на Християнстві: за всяку ціну подібні люди намагаються відшукати тут протиріччя, які на самому не існують або є чисто надуманими. Справа доходить навіть до таких абсурдних тверджень, що, якщо в доктринах Сходу й у Християнстві ми знаходимо ті самі ідеї, і більше того, ідеї, виражені в однаковій формі, те однаково їхній зміст в обох випадках різний або навіть протилежний! Ті, хто робить подібні твердження, доводять тим самим , що незважаючи на певні претензії вони не занадто далеко просунулися в розумінні традиційних доктрин і не осягли фундаментальної єдності, що коштує за всім різноманіттям зовнішніх форм. Такі люди не хочуть зауважувати подібності навіть там, де воно найбільше очевидно. Тому і їхнє розуміння самого Християнства залишається поверхневим і не відповідає ідеї справжньої традиційної доктрини, що, будучи зробленою і самототожною, може бути застосована до всіх можливих сфер. Усім їм не дістає знання основних принципів, і тому вони набагато більше піддані впливу сучасного мислення, ніж вони самі думають, хоча саме такому мисленню вони й прагнуть протистояти. І в їхніх вустах слово "традиція" здобуває інший зміст, ніж той, котрий вкладаємо в це слово ми.

Внаслідок інтелектуального змішання, характерного для нашої епохи, саме слово "традиція" застосовується до найрізноманітнішим і часом досить незначних предметів, наприклад, до простих звичаїв або обрядів, що мають часом зовсім недавнє походження. В іншому місці ми вказували на настільки ж неадекватне використання слова "релігія". Необхідно бути вкрай пильним при використанні певних термінів, тому що деякі перекручування мови відбивають деградацію певних ідей. Тому лише той факт, що хтось називає себе "традиціоналістом," ще не доводить того, що він хоча б приблизно уявляє собі, що таке "традиція" у справжньому змісті цього слова. Ми категорично відмовляємося застосовувати це слово до чого-небудь обмеженому винятково сферою чисто людського. На це особливо важливо звернути увагу саме зараз, коли стали з'являтися такі вираження, як, наприклад, "філософська традиція". Філософія, залишаючись тим, що вона є, не має ніякого права вважатися "традицією", тому що вона ставиться винятково до раціонального людського рівня, і це вірно навіть у тому випадку, якщо вона прямо й не заперечує реальностей, що виходять за межі цього рівня. "Філософія" — це не більш, ніж продукт розумової діяльності людських індивідуумів, позбавлених яких-небудь джерел нелюдського одкровення або інспірації, а виходить , одним словом, це чисто "профанічне" явище. Всупереч деяким ілюзіям, наявним на цей рахунок у певної категорії людей, з, властивій тій або іншій епосі, тій або іншій расі не може визначатися й направлятися тільки за допомогою "книжкових" наук. Реальні важелі впливу на цю свідомість зовсім відмінні від будь-яких форм філософських спекуляцій, навіть у найкращому разі в силу самої своєї природи змушених залишатися чимсь зовсім зовнішнім і чисто вербальним, а не справжнім і діючим. Загублена традиція може бути реставрована й оживлена тільки завдяки контакту з духом живої особистості, а сьогодні, як ми вже відзначали, цей дух дійсно живий лише на Сході. Як би те не було, важливо, що на Заході з'явилося, щонайменше , прагнення до повернення до традиційного світогляду, хоча поки це залишається тільки прагненням, і нічим більше. різноманітні прояви, Що Недавно з'явилися, реакції проти "сучасного миру", на наш погляд, є поки недостатньо повними, і це зайвий раз підтверджує нашу точку зору. Як би чудової й бездоганної не була критична сторона цих антисучасних рухів, проте , вони ще дуже далекі від відновлення справжнього інтелекту й обмежені занадто вузькими обріями думки. Однак у них, щонайменше, є елементи такого світогляду, що було зовсім немислимо ще кілька років назад. І якщо сьогодні вже не всі західні люди цілком і повністю задоволені вузько матеріальним розвитком сучасної цивілізації, у цьому, бути може, варто бачити ознаку того, що для її порятунку ще не всяка надія втрачена.

Як би те не було, якщо Заходу призначено тим або іншим способом повернутися до своєї власної традиції, його протистояння Сходові негайно буде усунуто вже завдяки самому цьому факту, тому що корінь цього протистояння варто шукати тільки в перекрученні Заходу, і саме воно зводиться лише до логічної протилежності традиційного й анти- традиційного світогляду. Тому, всупереч деяким вищенаведеним думкам, першим результатом повернення до традиції повинне з'явитися негайне відновлення взаєморозуміння зі Сходом, як це завжди й повинне відбуватися у випадку цивілізацій, заснованих на подібних або однакових принципах. Додамо, що подібне взаєморозуміння можливо винятково на цих загальних принципах, що створюють для цього необхідну базу. Істинно традиційний світогляд завжди й скрізь є істотно тим самим, у яку би форму воно не наділялося. Різні форми , що відповідають різним типам мислення й різним тимчасовим і просторовим умовам, є лише вираженнями однієї й тої ж істини. Але ця глибинна єдність, схована під видимістю множинності, може зізнаватися тільки тим, хто здатний устати на точку зору чистого інтелекту. Більше того, саме в інтелектуальній сфері варто шукати ті принципи, з яких у нормальному випадку виникає все інше — або як наслідки, або як їхній додаток. Тому, у першу чергу, згоду повинне бути досягнуте відносно цих принципів, у тому випадку, якщо сторони дійсно прагнуть до глибокого взаєморозуміння, тому що саме ці принципи в дійсності є найбільш істотними. Як тільки вони будуть адекватно зрозумілі, згода встановиться саме собою. Варто додати, що знання принципів є знанням самої сутності, тобто метафізичним знанням у справжньому змісті цього слова. Таке знання є настільки ж універсальним, як і самі ці принципи.

Тому воно досконало незалежно від усякої індивідуальної обумовленості, що, навпроти, має значення лише в тому випадку, коли справа доходить до приватного застосування цього знання. Тому сфера чистого інтелекту є єдиної не потребуючої попередньої адаптації до того або іншого типу мислення. Більше того, коли на цьому рівні необхідна робота пророблена, залишається тільки розвити її наслідку, і згода буде досягнуто також у всіх інших сферах, оскільки, як ми вже говорили, саме від цього рівня прямо або побічно залежить все інше. З іншого боку, згода , досягнута в якийсь приватної, не пов'язаної із принципами сфері ,будучи чимсь схожим скоріше на дипломатичну домовленість, чим на щире взаєморозуміння, завжди залишиться найвищою мірою нестабільним і нетривалим.

У цьому процесі варто розрізняти дві стадії. Починати треба з найвищого рівня, тобто із принципів, і лише потім поступово спускатися до різних вторинних рівнів, завжди строго зберігаючи при цьому існуючі між цими рівнями ієрархічні взаємини. І це з необхідністю повинне стати справою еліти в справжньому й найбільш зробленому змісті цього слова, тобто еліти винятково інтелектуальної , хоча, строго говорячи, ніякий інший просто не існує.

Ці міркування показують, що в сучасній західній цивілізації повністю відсутні елементи, необхідні для того, щоб вона була нормальної й зробленої, як у плані її реального взаєморозуміння зі східною цивілізацією, так і сама по собі. Обоє ці питання настільки тісно зв'язані один з одним, що вони становлять, по суті, одне єдине питання, і причини цього ми пояснили трохи вище. Тепер нам залишається тільки більш докладно показати, у чому складається суть того анти-традиційного світогляду, яким є всі сугубо сучасний світогляд; які можливі наслідки, з нього що випливають і проявляються в безжалісній логіці актуальних подій. Але перш, ніж ми приступимося до цьому, варто зробити ще одне зауваження. Бути радикально анти-сучасним ще не означає бути анти-західним у самому широкому змісті цього слова. Навпроти, бути анти-сучасним це означає вживати єдине здатне увінчатися успіхом зусилля по порятунку Заходу від його власного виродження. І будь-якої вірний своєї традиції людина Сходу уявляє собі цю проблему точно в таких же термінах, що й ми самі. І зовсім очевидно, що в Заходу буде незрівнянно менше ворогів, якщо він перестане ототожнювати себе із сучасною цивілізацією, тому що в цьому випадку подібна ворожість фактично не мала б змісту. Однак сьогодні частіше говориться саме про захист Заходу, і це дійсно дивно, оскільки, як ми побачимо далі , саме Захід у вирі своєї власної хаотичної активності загрожує захопити в безодню все людство. Це тим більше дивно й неправомірно, що подібні захисники Заходу, незважаючи на деякі уточнення із цього приводу, хочуть захищати Захід також і від Сходу , тоді як щирий Схід не думає ні про напад, ні про скорення кого б те не було й прагне лише до того, щоб його залишили в спокої, давши незалежність і надавши самому собі, що є, безумовно, цілком розумною й обґрунтованою вимогою.

Дійсно, Захід випробовує необхідність у захисті, але лише в захисті від самого себе й від своїх власних тенденцій, які, будучи доведеними до їхнього логічного завершення, з неминучістю приведуть його до руйнування й загибелі.

От чому варто наполягати на необхідності реформи Заходу, і якщо така реформа буде тим, чим вона повинна бути, тобто щирою реставрацією традиції, як свій природний наслідок вона спричинить установлення взаєморозуміння зі Сходом. Ми ж, зі своєї сторони, прагнемо в міру наших можливостей сприяти як цій реформі , так і якнайшвидшому встановленню взаєморозуміння між Сходом і Заходом, якщо для цього ще залишився час, і якщо їсти шанс досягти якогось позитивного результату, перш ніж відбудеться фінальна катастрофа, до якої невблаганно наближається сучасна цивілізація в процесі свого розвитку. Але навіть якщо зараз уже занадто пізно для того, щоб уникнути цієї катастрофи, будь-яка діяльність, спрямована до досягнення цієї мети, не залишиться марної, тому що в кожному разі вона допоможе підготувати, хоча б попередньо, процес того "відділення" плевел від зерен , про яке ми говорили на самому початку, забезпечивши при цьому схоронність тим елементам, яким призначено пережити загибель нашого миру й стати зародком світу прийдешнього.

Різноманітність етнокультур світу і вражаюча одноманітність глобально-інформаційної цивілізації. Одноманітність велетенської кількості однотипних речей, послуг, занять. Глобалізує цивілізація, культураглобалізується.

Висновки

Ідею традиції, спираючись на давні і розгалужені дослідження у цій області, висунув Рене Ґенон. Саме Ґенон зауважив, що єдино беззаперечне людське знання – це знання, тотожне у всіх народів землі, увічнене у древніх священних книгах. Той народ і та епоха, що відступають від цього знання, неминуче опиняються у кризі, і ніщо не може їх вивести з цієї кризи, крім повернення до древнього знання. Ґенон побачив, що сучасні псевдовчення, яким є насамперед ідея розвитку, маскують і стимулюють процес занепаду і загибелі людства. Ґенон відкидає поняття цивілізації. У цьому понятті немає необхідности. Там, де людство стоїть на основі традиції, воно процвітає, оскільки живе за законами метафізичного базису людської природи, а відходячи від цього базису, втрачає легітимність власного буття і гине. Що стосується поняття цивілізації, то воно, поза усім иншим, подає справу так, начебто розквіт життя – заслуга так званої об’єктивної дійсности, незалежної від людини. Омана ця властива усьому сучасному людству.

Ґенон посилається на Сен-Мартена, який говорить, що не на людину потрібно дивитися через природу, а на природу через людину. Тобто, він стоїть на тій же позиції, на якій у середині XX століття була теоретична фізика. Сучасний світ немовби отримує дивне – протиприродне – задоволення, будучи упевненим, начебто людину мучать незалежні від людини сили. Але ж розквіт є там, де людина, володіючи своїми духовними силами, що завжди є у її розпорядженні, свідомо творить розквіт; коли ж вона відвертається від цих сил, її чекає неминуча загибель.

Список використаної літератури

Геном Р. Криза сучасного світу. – М.: 2004 – 304 с.