Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Гендерні стереотипи українського суспільства: їх прояви. Соціальний статус жінок та чоловіків: конфлікт ролей

Вступ

1. Гендерні стереотипи українського суспільства

2. Соціальний статус жінок та чоловіків: конфлікт ролей

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Гендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації. Соціологічні методи вивчення гендеру дають змогу визначити будь-які гендерні параметри, співвідносити їх з іншими соціальними характеристиками. Серед соціальних та гуманітарних наук найактивніше вивчає гендерну проблематику саме соціологія, в межах якої соціологія гендеру сформована як самостійний напрям. Категорія “гендер” належить до базових соціологічних понять. Гендерний вимір соціального контексту дає змогу соціологічними методами описувати соціальні структури та практики, визначати роль чоловіків та жінок у них.

Культура суспільства, як і уява соціалізованого в ній індивіда, містить узагальнені уявлення про те, якими є чоловіки і жінки та яким видом діяльності вони повинні займатися. Такі узагальнені усталені уявлення стосовно спільнот чоловіків і жінок називають гендерними стереотипами, які насамперед виявляються як гендерно-рольові стереотипи, що стосуються прийнятності видів діяльності та різноманітних ролей для жінок і чоловіків, а також як стереотипи гендерних рис, тобто психологічних та поведінкових характеристик чоловіків і жінок. Наведені два компоненти гендерних стереотипів досить тісно пов’язані між собою. Переважна прийнятість якої-небудь соціальної ролі для людини певної статі обґрунтовується мірою наявності в неї певних рис і характеристик. Уявлення про психологічні та поведінкові відмінності статей є основою формування і відтворення гендерно-рольових стереотипів.

Тема: «Гендерні стереотипи українського суспільства: їх прояви. Соціальний статус жінок та чоловіків: конфлікт ролей».

1. Гендерні стереотипи українського суспільства

Гендерна соціологія охоплює велике коло проблем – осмислення соціальних аспектів статі і взаємовідносин між представниками різних статей, аналіз соціальних і культурних відмінностей у житті чоловіків і жінок, вплив гендерних аспектів на соціалізацію особистості на різних етапах її становлення та життєдіяльності, зміни статевих відносин в умовах соціальних трансформацій, виявлення та осмислення гендерної асиметрії тощо. У рамках однієї статті неможливо розкрити зазначене коло питань, тому ми торкнемося лише деяких з них.

Дуже цікавим, на наш погляд, є питання про те, яким чином гендерні стереотипи впливають не лише на особисте життя тієї чи іншої людини, але й на життя суспільства. Щоб дослідити цю залежність необхідно розглянути процес соціалізації особистості з точки зору гендерного підходу. Гендерна соціологія орієнтована на вивчення психологічних, соціальних, культурних відмінностей між чоловіками та жінками, тобто тих відмінностей, які не мають біологічної основи. Гендерну соціологію цікавлять саме соціальні аспекти статі.

Як відомо, соціалізація особистості починається з раннього дитинства. Гендерна соціалізація починається з моменту народження дитини та встановлення її біологічної статі. Саме біологічна стать дає напрямок у вихованні дитини. Дівчинку виховують так, як “прийнято” виховувати дівчат і чекають від них відповідної поведінки. Хлопчика виховують так, як “прийнято” виховувати хлопців і також чекають від них відповідної поведінки. Перше осмислення свого “я” проходить саме на гендерній основі: дитина ідентифікує себе з відповідною біологічною статтю [1, с. 48].

Отже, дитина бере на себе виконання відповідних гендерних ролей, які відображають чіткі соціальні очікування та проявляються в поведінці. Ці ролі є соціальними та нормативними. Вони визначають диференціацію діяльності, статусів та обов’язків особистості в залежності від її статевої приналежності. Гендерні ролі, в силу своєї соціальності, завжди пов’язані з відповідною нормативною системою, яка засвоюється особистістю. І потім вже засвоєну нормативну систему, засвоєну гендерну роль особистість переломлює в своій свідомості та поведінці.

Гендерна “нормативна” система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять “чоловіче” і “жіноче”. Гендерні стереотипи справляють великий вплив на процес соціалізації як дитини, так і дорослої людини, визначають напрямок соціалізації [1, с. 49].

Цією проблемою займались і займаються багато відомих західних, російських та українських психологів і соціологів, таких як Л.Колберг, Е.Маккобі, К.Джеклін, А.Ерхард, С.Бем, Н.Смелзер, І.Кленіна, М.Арутунян, М.Баскова, Н.Лавриненко, Т.Гурко та інші. Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів. Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок — стереотипи “maschile – feminnile”. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною [1, с. 49].

В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні роли чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні.

До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки — у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка — у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Усі три групи стереотипів тісно переплетені між собою, мають міцні позиції в суспільстві, а тому суттєво впливають на нього. При цьому вплив є прихованим і тому дуже важко піддається коригуванню. Приваблює той факт, що в Україні нарешті почали звертати увагу на цю проблему не тільки вчені, а й представники державної влади.

Яким же чином зазначені вище стереотипи можуть впливати на різноманітні сфери життєдіяльності суспільства? Розглянемо деякі аспекти такого впливу.

Як відомо, сім’я – соціальний осередок суспільства. Крім того, сім’я – це ще й перший плацдарм соціалізації особистості. Саме у рамках сім’ї здійснюється перший етап ідентифікації особистості, у тому числі гендерної. Саме у сім’ї дитина отримує перші уявлення про себе, про суспільство. Саме у сім’ї дитині починають прищеплювати перші діяльнісні навички, а також і перші стереотипи. Гендерні ж стереотипи як соціальні норми мають надзвичайну стійкість і відтворюються з покоління в покоління. Найстійкіші гендерні стереотипи засвоюються саме у дитинстві: у сімейному колі, у дитячих садках та в школі. Засвоєні стереотипи дитина “бере” з собою у доросле життя, “приносе” їх у свою власну родину. При цьому гендерні стереотипи нерівності між чоловіками та жінками більш притаманні чоловікам , ніж жінкам. Як засвідчує В. Бондаровська, 70% юнаків віком 15-17 років і лише 21% дівчат вважають, що домашнє господарство — справа жінки. Жоден з респондентів, які брали участь у соціологічному дослідженні не відповів, що в сім’ї має бути паритет [1, с. 53].

Більш загально розглянути вплив гендерних стереотипів на сімейне життя можна крізь аналіз чоловічих та жіночих сімейних ролей. Зміст цих ролей визначається не лише історичним і культурним контекстом, але й значною мірою гендерними стереотипами, які панують в соціальному середовищі тієї чи іншої людини. Саме відповідно до панування гендерних стереотипів у родині можна виділити три типа сімей: традиційна, егалітарна, змішана.

До традиційних слід віднести родини, у яких згідно з їх гендерними установками всі господарські обов’язки строго поділяються на жіночі та чоловічі. При цьому жіночих обов’язків набагато більше, ніж чоловічих. Жінка виконує у такій родині функції обслуговування, а це є одним з найстійкіших гендерних стереотипів. До того ж переважна більшість жінок з таких сімей виконують традиційно чоловічі ролі, котрі пов’язані з відповідальністю за життя та забезпечення родини.

Таким чином, змінюється роль жінки у родині. Жінка змушена брати на себе роль лідера у сім’ї , а це є додатковим навантаженням на неї. Тобто у такій сім’ї існує лише міф про рівність чоловіка та жінки, оскільки змінилися тільки професійні ролі жінки, вони прирівняні зараз до чоловічих. Але сімейні ролі у такій сім’ї залишилися незмінними. З’явилася проблема подвійного навантаження жінки: дім та робота.

Природно, що в сім’ях, де основні домогосподарські та матеріальні обов’язки перекладені на плечі жінки, вона змушена виконувати різні соціальні ролі (шлюбну, батьківську, домогосподарську та професійну). Така жінка, як правило, зазнає численних перевантажень. До того ж, виконувані нею ролі частіше є несумісними за багатьма параметрами, а це призводить до виникнення рольового конфлікту. Наслідком найчастіше стає “синдром хронічної втоми”, зниження працездатності, дратівливість, пригніченість, депресія [1, с. 55].

Необхідно підкреслити і той факт, що лідерство жінки у сім’ї найчастіше обумовлено не лише пасивністю чоловіків у сім’ї, але й впливом гендерних стереотипів на рівні сім’ї.

Сучасні традиційні сім’ї завдають багато ускладнень і чоловікам. За самим поширеним стереотипом “мускуліности”, а також стереотипами закріплення сімейних та професійних ролей, соціальний успіх чоловіка перш за все пов’язаний з його професійним успіхом, як правило, чоловік, який не зміг реалізувати себе у професійній сфері. Не може цього зробити й у сім’ї, такий чоловік губить позиції лідера та й свій авторитет. Щоб заповнити ці прогалини чоловік ще більше відхиляється від сім’ї, її проблем, шукає собі нові види самоствердження – хоббі, релігія, алкоголь, наркотики тощо [1, с. 55].

В егалітарних сім’ях панують гендерні установки протилежні традиційним. Тут не має традиційного розподілу господарських обов’язків на жіночі та чоловічі. Як правило, такі сім’ї є двокар’єрними. Сімейні ролі розподіляються взаємно, тому подружжя є взаємозамінним.

У змішаних сім’ях діють як традиційні, так і новітні гендерні установки щодо розподілу сімейних ролей. У сучасних умовах поширеного безробіття, часто жінка є єдиним годувальником сім’ї, а чоловіки виконують обов’язки домогосподарок.

Як бачимо, гендерні стереотипи мають великий резонанс і суттєво впливають як на життєдіяльність сім’ї, так і на особистісну самореалізацію жінки та чоловіка. Крім того, вони призводять до негативних явищ у суспільстві.

Краще за все, такі негативні наслідки можна простежити через аналіз гендерних проблем професійних відносин. У цієї сфері панують гендерні стереотипи, які беруть свій початок з минулого. Йдеться про стереотипи, які пов’язані зі змістом праці. Існуюче в суспільстві явище професіної сегрегації, на наш погляд, є відображенням дії стереотипів про пріорети професійної діяльності саме для чоловіків. Ассиметричне розташування жінок в професійній структурі суспільства призводить до нерівності в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок у різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінація щодо розподілу посад у рамках однієї професійної групи. Всупереч конституційним нормам стать є критерієм, який диференціює можливості професійного росту.

Щодо горизонтальної сегрегації, то в Україні є чіткий розподіл галузей економіки на жіночі та чоловічі. Традиційно жіночими є обслуговуючі галузі – педагогіка, охорона здоровґя, торгівля, громадське харчування, культура. Але зараз помітні значні структурні зміни і в промислових галузях, зростає вага жінок в будівництві, транспорті, промисловості. Але причиною таких змін у горизонтальній професійній сегрегації є не гендерна рівність чоловіків і жінок, а добровільний вихід з вказаних галузей чоловічою половини внаслідок низьких заробітків, боргів по заробітній платні [1, с. 57].

Не зважаючи на те, що є “суто жіночі” галузі, навіть в них вертикальна професійна сегрегація досягає велетенських масштабів. Керівні посади обіймають переважно чоловіки. Серед теперішнього складу депутатів Верховної Ради України лише 17 жінок. Становище таке як, наприклад, в Ірані. В Україні лише 4 жінки займають посади міністрів. Останнім часом, не дивлячись на те, що кількість жінок у промисловості збільшилась суттєво, кількість жінок на керівних посадах у цих галузях, значно знизилася [4, с. 26].

Дискримінація жінок щодо керівних посад спричиняє іншу проблему. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні та менш оплачувані. Тому можна казати, що в цілому жінки та чоловіки, які мають однакову професійну та освітню підготовку, мають різну зарплатню. За даними Міністерства статистики України, заробітна плата жінок не перевищує 70% зарплати чоловіків [4, с. 26].

Аналіз чинного законодавства України свідчить, що воно є антидискримінаційним щодо жінок, створює певні передумови для рівноправності, але не забезпечує. Розвиток ринкових економічних відносин в Україні тісно пов’язаний з гендерною проблемою. Приватному роботодавцю, враховуючи існуючу податкову систему, часто буває невигідно брати на роботу жінку, яка має дітей або потенційно може стати матір’ю. Більшість пільг для працюючих жінок работодавцем розглядаються як обтяжливі. А це породжує зростання дискримінації.

В приватному секторі також яскраво проявляються застарілі гендерні стереотипи. Більшість приватних підприємств створюються чоловіками, бо жінка має більше перешкод на цьому шляху (з боку банків, адміністрацій, кримінальних структур, тощо). Дуже часто жінка працює у сімейному приватному бізнесі, не отримуючи навіть зарплатні (особливо у сільскогосподарському підприємстві). При прийомі на роботу переваги надаються, в першу чергу, чоловікам.

Крім того, якщо жінку беруть на роботу, то, як правило, пропонують їй короткотерміновий контракт, щоб уникнути проблем у випадку материнства. Таким чином, гендерна нерівність є однією з суттєвих причин такої соціальної проблеми як зменшення народжуваності та старіння націй. Молоді жінки відкладають заміжжя, народжування дитини. Саме суспільство ставить перед жінкою жорстку дилему: кар’єра, або сім’я.

Однак, якщо не діють конституційни норми, необхідно розробити і впровадити політичні та економічні механізми реалізації цих норм. Насамперед, необхідна розробка програми сприяння зайнятості жінок, однією з складових якої має стати програма сприяння самозайнятості, программа впровадження неповного робочого тижня, неповного робочого дня, гнучкого графіку роботи. Вирішенню жіночих проблем на ринку праці допомогла б і нова система організації догляду за дітьми.

Гендерні стереотипи є досить живучими і суттєво впливають на суспільство в цілому та на його окремі сфери.

2. Соціальний статус жінок та чоловіків: конфлікт ролей

Гендерними стереотипами називають стійкі уявлення про риси, якості, можливості і поведінку статей. Стереотипи тісно пов’язані з гендерними ролями, закріпленими через систему культурних норм функціональними спеціалізаціями чоловіка і жінки у суспільстві.

У певному сенсі поняття гендерних стереотипів обґрунтовує саму концепцію гендеру, що відкрито чи імпліцитно оперта на конструктивістську логіку. Гендер, на відміну від статі, яка є сукупністю біологічного заданих констант, означає „соціальні очікування” щодо представників групи за статтю. До найрадикальніших конструктивістських елементів гендерної теорії належить твердження про те, що трансформація біологічного у соціальне здійснюється через „набір умовностей” і , отже, сам гендер, „соціальна стать” – це продукт „договору”, „гри”, „випадку”, конвенційності, навіть історичної потреби, але у жодному разі не біологічної неминучості [2, с. 21].

Стереотип виступає реальним засобом відтворення певного типу гендерних відносин, оскільки на мовленнєвому, ментальному і поведінковому рівні фіксує “очікування” соціуму і нормативну відповідь індивідів. Якщо змінити стереотипи — зміниться і гендерна песпектива. Переконаність у “соціальній сконструйованості” cитуації має своїм наслідком віру у можливість її реконструювати. На користь можливості соціального моделювання у гендерній сфері свідчить змінність образів чоловічого та жіночого в історичному часі, різниця моделей міжстатевих відносин, розмаїття символів фемінінності та маскулінності й нормативних тверджень про стать у різних культурах. Для деяких країн Африки досі залишається нормою каменувати жінку за зраду, радикальні ісламські традиції забороняють жінкам освіту. А на іншому полюсі – факти, які доводять корелятивність прагнень до гендерного паритету з високими економічними показниками і розвиненістю демократії. Скандинавські країни, де існує практика гендерних квот у виборчих органах і де жінки посідають 30-50 відсотків місць у місцевих урядах та парламенті, становлять приклад найповнішого забезпечення соціально-економічних прав жінок [2, с. 22].

Думка про нетотожність біологічних та психокультурних параметрів статевої ідентичності вперше була висловлена у працях психологічного, зокрема, психоаналітичного спрямування у 50-х роках минулого століття. Принципово наголосили цю дистинкцію і соціологи, дослідники процесів інституціалізації та соціальної регламентації статі. Із подібних теоретичних посилань на тлі масового інтересу до форм влади та підпорядковування, зумовлених статевою належністю людини, у 60-70-х роках XX сторіччя у США та Європі виник новий напрям соціологічних та культурологічних досліджень – гендерні студії [2, с. 23].

Гендерні студії і феміністичний рух співвідносяться між собою як теорія і практика, наука та ідеологія, академічне рецептивне тло і “об’єкт аналізу”. Фемінізм, один із найпоширеніших соціальних рухів XX сторіччя, використовував прямі політичні важелі у боротьбі за соціальні права, а гендерні студії, з’ясовуючи роль гендеру у культурі, опосередковано сприяли росту свідомості дискримінованих „класів за статтю”. Українська культура має власні цікаві й доречно провокативні форми рецепції феміністичної ідеї, якими завдячує кільком творчим особистостям. Але самого руху на масовому рівні не існує – як через розмитість тла соціального активізму загалом, відсутність реального адресата соціальних вимог, так і через фемінофобську налаштованість адміністративної, політичної, академічної сфери і, як це не парадоксально, багатьох жіночих професійних середовищ. Недовіра до фемінізму має і психологічний, навіть психоаналітичний, підтекст – вона часто означає чесне визнання спрямованості інтересів в інше русло – у русло боротьби за владу над конкретним чоловіком, що унеможливлює жіночу солідарність. Характерно, що Ю.Тимошенко, гордість і надія українських борців за гендерну рівність, відмежовує себе від образу феміністки: “Я не феміністка”. Хоча у цьому, як і у багатьох інших випадках, справедливо буде стверджувати, що вона відмежовує себе від стереотипу феміністки. Класичні стереотипи, які пересічний громадянин приписує феміністкам, у сукупності творять, за К.Ботановою, авторкою матеріалу “Фемінізм із людським обличчям” в “Єві”, малопривабливий портрет: “вони ненавидять чоловіків або сповідують нетрадиційну сексуальну орієнтацію; вони зневажають макіяж, модний або просто гарний одяг, ходять у мішку з дірками для рук”, чим підкреслюють своє і без того негарне обличчя; вони пікетують парламенти і кабміни, матюкають президента, влаштовують демонстрації та бійки; вони не дозволяють подавати собі пальта, відчиняти перед собою двері або подавати руку при виході з машини, на подібні спроби з боку чоловіків реагують злісно й агресивно; вони ніколи не одружуються і на старості років виглядають, як пом’яті й висохлі шкуринки, що так і не спізнали в житті справжнього жіночого щастя”. Здійснивши таку інвентаризацію стереотипів, К.Ботанова слушно зауважує: “Звісно, деякі з цих ознак деколи можуть відповідати тій чи тій феміністці (як, зрештою, і не феміністці), але не вони роблять феміністку феміністкою. Ознакою фемінізму є ідея” [2, с. 65-66].

Феміністична ідея полягає у тому, щоб найвищі сенси категорії “людина” наблизити до поняття “жінка”. Теоретична і практична робота з “олюднення” жінки має прямий стосунок до стереотипних форм “соціальних очікувань” і включає аналіз „карнавалу репрезентацій” у сфері соціоальностатевого. Як і будь-які образи, репрезентації фемінінності чи маскулінності можуть бути обмежувальними, упередженими, відігравати консервативну роль із перспективи вивільнення людського потенціалу. Насамперед ідеться про ті банальні спрощені уявлення про стать, які нівелюють особистісні, якісні, духовні особливості чоловіка чи жінки [2, с. 66].

Головною рисою того типу стосунків, який у гендерному жаргоні називають патріархальною культурою і вважають вартим критичного перегляду, є позиція жінки як об’єкта, а чоловіка – як суб’єкта соціального чину. Уявлення про жіночу слабкість і залежність на противагу чоловічій силі та покровительству лежать в основі системи гендерних стереотипів. Надто жорстка прив’язка до цієї схеми не дозволяє випробовувати можливості інверсії ролей і ставить під сумнів, наприклад, функціональну повноцінність жінки-політика чи жінки-бізнесмена. Дискусії про „доречність” особи жіночої статі за кермом автомобіля, які розгортаються подекуди на сторінках українських газет, виявляють деяку андроцентричну старомодність у національній гендерній „картині світу” у зв’язку із скепсисом щодо жінки-водія і віднесеністю автомобіля до реєстру чоловічих іграшок. Навіть при співчутливому до жіночого автомобілізму висвітленні теми сам факт дискусій із цього приводу є симптоматичним і відображає різницю темпів не лише фемінізації, а й індустріалізації і пов’язаного із ним добробуту в Україні порівняно із західними суспільствами. Для сучасної 50-річної американки водіння автомобіля є нормою просто тому, що авто слугувало природним засобом пересування уже для декількох жіночих поколінь у її сім’ї [2, с. 67].

Суб’єктно-об’єктне ієрархічне позиціювання ролей чоловіка і жінки може бути не лише усвідомлено-ідеологічним, а й імпліцитно відтворюваним у сценаріях репрезентації подій. Наприклад, формула „Приходь на свято сам і приводь свою подругу” у рекламі масових заходів до Дня молоді відносить осіб жіночої статі до категорії залежних, „ведених”, обмежених у праві вибору об’єктів, а газета, яка вміщує подібний заклик, практично ігнорує половину своєї авдиторії.

Жінка, присутня у соціальному житті, активно домагається своєї присутності у дискурсі. Спричинена феміністичними рухами і теоретичними дослідженнями сенситивізація гендерної проблематики поширилась не лише на ідеологічний концептуальний рівень дискурсу, а й на саму систему мовних одиниць. В англійській мові були запропоновані альтернативи усім формам звертань та гендерних номінацій, які відтворювали андроцентричні сценарії і могли нести дискримінаційний підтекст у модерній соціальній комунікації. Найбільше клопоту завдавала відсутність слова на позначення осіб обох статей, на зразок українського “людина”. В англійській мові традиційно використовувалося “man” (“чоловік”) і у тих випадках, коли ішлося про стать, і тоді, коли згадувано будь-якого представника популяції гомо сапієнс. Запропоновані альтернативи – “one” (кожен), “person” (особа), “human being” (людська істота) — впроваджували доволі послідовно. Фраза із видання Біблії 1952-го року “Man does not live by bread alone” у ревізованому стандарті 1990 року має вигляд “One does not live by bread alone” (”Не хлібом єдиним живе людина”). У назвах посад запропоновано замінювати компонент „man” („чоловік”) на нейтральне „person” („особа”): business person, spoke person. Замість „Mrs” (пані) і „Miss” (панночка) – традиційних маркувань різниці сімейного статусу, використовують „Ms”, яке блокує стереотипні емоції у разі, якщо жінка-професіонал неодружена [2, с. 74].

До класичних зразків імпліцитно сексистського мислення і мовлення, яких рекомендовано уникати в офіційному спілкуванні, належить використання різних підстав оцінки чоловіка і жінки (Н.Шпак): „Гарі видатний інженер, а його дружина – яскрава шатенка” (чи: “добре готує”). Не залишилось поза увагою дослідників гендерних різниць і те, що однакові риси чоловіка та жінки прийнято називати за допомогою різних оцінних засобів: для характеристики чоловіка – „наполегливий”, для характеристики жінки – „агресивна”, і відповідно: обережний – боязка; вольовий – вперта; вимогливий – капризна і под. У контексті прямого риторичного протистояння при жорстко конкурентних сценаріях стосунків статей призначення цього ресурсу стереотипних уявлень цілком очевидне: він використовується для символічного усунення жінки із домінантних позицій. Водночас синтагматика засобів гендерної стреотипізації збігається із загальноприйнятими формами критичної оцінки, і в аналізі „іншої статі”, як і будь-якої „інакшості”, негативні двійники позитивних якостей мають свій конструктивний сенс і призначення – наприклад, вказати на вульгарні риси, яких може набувати жіноче домінування, чи на його нефункціональні особливості. Сучасний ідеал жінки містить чимало андрогінних (спільних і для чоловіків, і для жінок) рис, але з естетикою монструозного гібрида не ототожнюється [2, с. 75].

Дихотомія гендерних репрезентацій у медіа, за спостереженнями дослідників гендерних стереотипів виявляється у кількості та особливостях контекстів показу чоловіка і жінки: надмірно репрезентований – недостатньо репрезентована; контекст роботи – сімейний контекст; низькостатусна робота – престижні види діяльності; підпорядкованість – незалежність; пасивність – активність [2, с. 75].

Помітну редукцію жіночих ролей і жіночого тіла до знаряддя задоволення здійснюють дискурси поп-культури. Із жінками саме так обходиться реклама „чоловічих” продуктів: профіль жіночого тіла у рекламі пива на щитах максимально наближають до конфігурації пляшки, а телекліпи переконують, що жінка легко „додасться”, коли все гаразд із вибором бритви, дезодоранту чи алкогольного напою. Культ вартості чоловічого починається із визначення прерогативи дитячої статі, і реклама догоджає масовим упередженням — у справжнього чоловіка, згідно із сценарієм крему для гоління, дві “взаємопов’язані” ознаки: у нього народжується син (“Справжній чоловік обов’язково має сина”), і він користується кремом “Арко” [2, с. 76].

Висновки

Ґендерні стереотипи — це один із видів соціальних стереотипів, заснований на прийнятих в суспільстві уявленнях про маскулинне і фемінне. Під соціальним стереотипом, зазвичай, розуміється стандартизований, стійкий, емоційно насичений, цінністно визначений образ. Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобони або кліше.

У суспільній свідомості вони функціонують як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру відповідно до понять «чоловіче» та «жіноче». Вивчення їх почалося у середині 50-х років XX ст., коли американські соціологи Мак Кі та Шерріфс визначили типово чоловічий та типово жіночий образи. На їх думку, типово чоловічий образ — це сукупність рис, пов'язана із соціально необмеженою поведінкою, компетентністю, раціональними здібностями, активністю і результативністю. Жіночий характеризують соціальні й комунікативні навички, теплота, емоційна підтримка. Стереотипи створюються суспільством штучно, формуючись протягом багатьох років, важко піддаються коригуванню або ліквідації, обмежують свободу, можливості людини, прийняття рішень у різних сферах життєдіяльності. Тим більше, що, як відомо, не існує чисто «чоловічої» або чисто «жіночої» особистості; будь-яка особистість втілює у собі риси як фемінності, так і маскулінності. Аналізуючи трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві загалом та їхній вплив на гендерну картину, варто зазначити, що гендерну картину сучасного суспільства важко визначити як однорідну та чітко структуровану, вона характеризується полярними гендерними стереотипами, появу і функціонування яких спричинили економічні, політичні, культурні зміни суспільств, що трансформуються. Відповідно, характер функцій цих гендерних стереотипів не завжди можна однозначно визначити як конструктивний чи деструктивний, оскільки їхні вияви можуть бути як позитивними, так і негативними за своїми наслідками для суспільства в цілому та його членів, зокрема.

Список використаних джерел

  1. Антология гендерных исследований. Сб. пер. /Сост. и комментарии Е.И. Гаповой и А.Р. Усмановой. Минск: Пропилеи, — 2004. — 384 с.
  2. Бондаровська В.М. Тендерний паритет у сім’ї: соціально-психологічні засади //Формування тендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м.Київ, 5-7 грудня 2005 р.). – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2006. – 168 с.
  3. Брайсон В. Политическая теория феминизма. Пер.с англ. О. Липовской и Т. Липовской. М.: Идея-Пресс, 2001. — 304 с.
  4. Гапова Е. Гендерные политики в национальном дискурсе //Гендерные исследования. Харьков, 2008. — № 2. — С. 24-36
  5. Жеребкина И. "Прочти мое желание…" Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. М.: Идея-Пресс, — 2000. — 256 с.
  6. Моррис М. Пособие по гендерному анализу: Пер. с англ. М.: Изд-во "Эслан", 2007. — 47 с.
  7. Обеспечение равенства полов: политика стран Западной Европы / Под ред. Ф. Гардинер. М.: Идея-Пресс, — 2000. — 312 с.
  8. Поленина С.В. Права женщин в системе прав человека: международный и национальный опыт. М.: Изд-во "Эслан", — 2003. — 255 с.
  9. Хрестоматия к курсу "Основы гендерных исследований" /Отв. ред. О.А. Воронина. М.: Московский центр гендерных исследований, — 2005. — 396 с.