ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Більша частина життя людини проходить у контакті з іншими людьми, тому суспільство в цілому ставить питання про позитивне або негативне поводження своїх членів. Аналізуючи останні події, що відбуваються не тільки в нашій країні, але й у світі, не можна не помітити загальний ріст агресивних проявів, як на індивідуальному рівні, так і на рівні соціальної групи.

Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювала відносини особистості із суспільством, — все це болісно переживається населенням, відбиваючись на його соціальному самопочутті.

Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важке економічне становище країни привело наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності й різноманіття форм аморальних учинків, злочинності й інших видів поведінки, що відхиляється від норми. Статистика свідчить про ріст поведінки що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп. Особливо важко в цей період виявилося підліткам. Тривожним симптомом є ріст числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що проявляються в асоціальних діях. У крайніх формах стали проявлятися жорстокість й агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З’являються всі нові види поведінки, що відхиляється від норми.

Агресія як індивідуально-особистісна характеристика, впливає на якість соціального життя кожної людини. В останній час спостерігається інтерес психологів до проблем агресії (Р. Берон і Д. Ричардсон, 1994; П.А. Ковальов, 1995; А.А. Реан, 1996; і ін.) [5, с. 23].

За даними В.С. Савиної, хлопчики 9-10 років більш проявляють агресивність, чим дівчинки того ж віку, притому у формі як фізичної так і вербальної агресії. Як показано П.А. Ковальовим, особи чоловічої статі переважно схильні до прямої й непрямої фізичної агресії, а також до прямої вербальної, а особи жіночої статі — до непрямої вербальної агресії [8, с. 9].

Подібні дані одержали фінські дослідники, вивчаючи дітей 11-12 років: дівчинки воліли використати непрямі форми агресії, а хлопчики частіше виражали агресію відкрито (штовхалися, билися, кричали).

У дослідженнях П. Сирс проводилося спостереження над дітьми дошкільного віку, що грали в ляльки, які представляли членів родини в типовій домашній обстановці. Було виявлено, що хлопчики не тільки проявляли більшу агресію в порівнянні з дівчинками, але були також більш схильні до агресії в змісті заподіяння фізичної шкоди, у той час, як дівчинки прибігали до вербальної й інших символічних форм агресії.

Л.М. Семенюк виявила як розходження, так і подібність у прояві різних форм агресії хлопчиками й дівчинками підліткового віку на певних вікових етапах. У дослідженнях Ж. Дреєвої виявлено, що комп’ютерні ігри з елементами агресії викликають у хлопчиків підвищення показників роздратування й вербальної агресії, чим у дівчинок [15, с. 14].

Є полові розходження у відношенні до агресії. Як пишуть Р. Берон і Д. Ричардсон, посилаючись на ряд авторів, жінки, на відміну від чоловіків, вважають схильність до домінування у свого можливого чоловіка досить привабливою рисою. Більш того, жінки розглядають агресію, як вираження емоційної напруги при гніві. Чоловіки ж ставляться до агресії, як до інструмента, уважаючи її моделлю поводження, до якої прибігають для одержання різноманітної соціальної й матеріальної винагороди.

За даними Я.Ю. Копейко, у чоловіків і жінок між агресивним поводженням і рівнем агресії існують зв’язки різного характеру. У чоловіків цей зв’язок зворотній, а в жінок — прямий. Автор робить висновок, що агресивне поводження чоловіків має більш безпосередній характер і пов’язане з контролюючою функцією Супер-его. У жінок таке поводження є деяким захисним механізмом, більш пов’язаним з «чинністю-слабістю Его» [20, с. 55].

Відома книга Конрада Лоренса, видана в нашій країні під лаконічною назвою «Агресія», в оригіналі називається інакше — «Так назване зло». Саме це формулювання чітко позначає позицію автора: агресія, яку прийнято вважати злом, насправді таким не є, а виступає природним, біологічно доцільним механізмом виживання живих істот.

На численних прикладах автор демонструє: напористий агресор має більше шансів домогтися свого, а «примиренець», як правило, буває подавлений у широкому змісті слова «використаний», навіть знищений. Така природа всіх живих істот, у тому числі і людини, і будь-які спроби її переробити приречені на знищення. З природою необхідно просто погоджуватися, намагаючись направити древні імпульси в прийнятне русло. Хоча остання задача також представляється практично нездійсненою — протягом всієї історії людства вона постійно ставилася, але ще нікому не вдавалося знайти її рішення [20, с. 56].

Протилежну точку зору відстоює наш співвітчизник В.П. Ефротисон. За його переконанням біологічно доцільним пристосувальним механізмом є не тяга до насильницького придушення інших, а навпроти — альтруїстичне прагнення підтримувати інших. Культивуючи це прагнення, людина і стала людиною, хоча джерела людського альтруїзму простежуються автором ще у тваринному світі.

Питання в тім, чи є агресивність невід’ємним атрибутом людської природи або соціально обумовленим збоченням цієї самої природи, донині залишається гостро дискусійним. Так чи інакше, агресія за всіх часів виступала важливим елементом соціального буття людини, більш того — часто складала для людини серйозну проблему: більшість людських лих — це страждання жертв агресії.

Мета дослідження — вивчити гендерні розходження прояву агресивності в підлітків.

Об’єкт дослідження — феномен агресивності в підлітків у віці від 14 до 16 років.

Предметом дослідження є гендерні особливості прояву агресивності.

Гіпотеза: я припускаю, що існують гендерні розходження в прояві агресивності підлітків: у хлопчиків прояв агресивних реакцій зустрічається частіше, ніж у дівчат; у хлопчиків превалюють вербальні, а в дівчаток невербальні види агресивної поведінки.

Завдання: перевірити гіпотезу стосовно того, що існують гендерні розходження в прояві агресивності підлітків.

Організація й методи дослідження. Експериментальною базою дослідження буде виступати ЗОШ № 34 (м. Київ) в експерименті брали участь підлітки 9 — „А” та 9 — „Б” класів. Експериментальна група склала 50 чоловік: 26 хлопців та 24 дівчинки.

Методи дослідження. У роботі будуть застосовуватися стандартизовані й валідизовані психодіагностичні методики: для виявлення особливостей агресивності — опросник Басса-Дарки. Методи математичної обробки даних із застосуванням t-критерію Стюдента і їхній якісний аналіз.

Теоретико-методологічну основу дослідження становитимуть концептуальні розробки вітчизняних психологів, присвячені проблемі психічного розвитку підлітків ( А.А. Бодалева, І.І. Кону), класичні й сучасні подання про природу й механізми агресії (З. Фрейда, К. Лоренца, Л. Берковица, С. Розенцвейга, А. Бандури, А. Басса, Ю.М. Можгинського, Л.М. Семенюк й ін.).

РОЗДІЛ 1. ГЕНДЕНРА СУТНІСТЬ АГРЕСІЇ

1.1. Гендерна соціалізація

Гендерні уявлення особистості формуються під впливом гендерних стереотипів — набору загальноприйнятих норм і суджень, що стосуються існуючого в суспільстві становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Гендерні стереотипи закріплюють існуючі гендерні розбіжності і стають завадою до змін у сфері гендерних відносин.

Гендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася [12, с. 8].

Гендерні ролі — норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом [12, с. 10].

Засвоєння індивідом культурної схеми гендера відбувається через конструювання розходжень між статями. Соціалізація чоловіків і жінок формується в різних соціально-психологічних умовах. Гендерна соціалізація включає дві взаємозалежні частини:

— освоєння прийнятих моделей чоловічого і жіночого поводження, відносин, норм, цінностей і стереотипів;

— вплив соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому визначених суспільством правил і стандартів поводження для чоловіків і жінок [6, с. 85].

Засвоюються, насамперед, колективні, загальнозначущі норми. Вони стають частиною особистості і підсвідомо нею керують. Уся інформація, що пов’язана із диференційованим поводженням, відбивається у свідомості людини у вигляді гендерних схем. Основні агенти соціалізації — соціальні групи і контексти: родина, однолітки, засоби масової інформації, робота, клуби за інтересами, церква.

Механізмами для здійснення гендерної соціалізації є:

— диференціальне посилення, коли прийнятне гендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне — карається соціальним несхваленням;

— диференціальне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження [12, с. 18].

Суспільство при формуванні статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела гендерного конфлікту лежать у дитинстві. Так, дівчинки-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у сім разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор, у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація проводжується протягом усього життя людини, тільки з дорослішанням росте самостійність у виборі цінностей і орієнтирів. У деяких ситуаціях люди можуть переживати гендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у гендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку установ, утворених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування гендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

1.2. Агресія її види та особливості прояву у підлітковому віці

При вивченні агресивної поведінки людини ми відразу ж зіштовхуємося із серйозним і суперечливим завданням: як знайти виразне і придатне визначення основного поняття.

«Агресія — індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини або групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб’єкта на фрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна агресія, імпульсивна агресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується цілеспрямовано-свідомим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальну агресію, де ціль дії суб’єкта нейтральна, а агресія використовується, як один із засобів її досягнення. Для форм агресії, що розвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні, ідеологічні зіткнення) типові супровідні їхні процеси зараження і взаємної індукції, стереотипізації уявлень у створюваному «образі ворога», готовність суб’єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості – агресивність [3, с. 49].

Рівні агресивності визначаються як навчаннями у процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливішими з яких виступають норми соціальної відповідальності і норма відплати за акти агресивності. Важливу роль тут відіграють також ряд ситуативних змінних. Агресивні дії можуть спрямовуватися суб’єктом на самого себе, приймаючи форму аутоагресії (наприклад, суіцидна поведінка). Деякі прояви агресивності й аутоагресії можуть служити ознакою розвинутих патопсихологічних змін особистості, таких, як збудлива психопатія, параноя, епілепсія. У формуванні самоконтролю над агресивністю і стримуванні агресивних актів велику роль відіграють розвиток психологічних процесів емпатії, ідентифікації, децентрації, що лежать в основі здатності суб’єкта до розуміння іншої людини і співчування їй, що сприяють формуванню уявлення про іншу людину як унікальної цінності [3, с. 52]

Для психолого-педагогічної науки питання про природу агресивності має особливе значення, оскільки від відповіді на нього залежить вибір способів гуманізації суспільства за допомогою виховних впливів.

Якщо агресивність споконвічно властива людині, то чи можливо зм’якшення і придушення цієї природної тенденції, спрямування її в припустиме русло.

Існує три основних підходи в поясненні природи агресивності.

Перший поєднує теорії в якій агресивність трактується як природжена інстинктивна властивість людини (сюди входять різноманітні теорії психологічного толку, починаючи з ортодоксального фрейдиського психоаналізу, а також близькі до них теорії (етіологічні)).

У рамках другого підходу агресія описується як поведінкова реакція на фрустрацію.

Третій складають концепції, які розглядають агресивність як характеристику поведінки, що формується внаслідок навчання (біхєвіорістичні теорії) [16, с. 88].

Початок вивчення психологічних механізмів агресивності пов’язано з ім’ям Зиґмунда Фрейда, який виокремив два фундаментальних інстинкти — інстинкт життя (творчий початок у людині, Ерос, що виявляється зокрема, у сексуальному потязі) і інстинкт смерті (танатос — початок руйнування, з яким і зв’язується агресивність). Ці інстинкти вічні, вроджені і незмінні. Звідси й агресивність як невід’ємна властивість людської природи. Енергія, що накопичується, «агресивного драйву» час від часу повинна одержувати «розрядку» у спалахах агресивності. Психоаналітики вважають, що для того, щоб не відбулося неконтрольованого насильства, неконтрольованої реалізації агресивності, потрібно, щоб агресивна енергія постійно розряджалася (спостереженнями за жорстокими діями, руйнуванням неживих предметів, участю в спортивних змаганнях, досягненням позицій домінування влади та інше).

Пізніше самою популярною теорією агресивності стала теорія «фрустрації-агресії», суть якої в наступному: всяка фрустрація створює внутрішнє спонукання або мотив до агресії (Домгарт Д.). Агресивне поводження вивчали біхєвіористи, вони зв’язували агресію з фрустрацією. Фрустрація — емоційний стан людини, що виникає у випадку появи нездоланних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, фрустрація — це неможливість задоволення потреби. Будь-яка агресія може бути зрозуміла як викликана якоюсь фрустрацією. Фрустрація й агресія можуть виникати від соціального порівняння («мені дали менше, ніж іншим»). Фрустрації здатні накопичуватися, підсилюючи і закріплюючи агресивність людини, або формуючи комплекс неповноцінності; і в кінцевому рахунку агресія вихлюпується, як правило, не на винуватця фрустрації, а на тих, хто «слабкіше» [17, с. 45]. Агресія — це однобічне підживлене негативними емоціями відображення реальності, що приводить до перевертання, необ’єктивності, невірності розуміння дійсності до неадекватного поводження. Часто аналіз показує, що агресія переслідувала яку-небудь позитивну мету для людини, але зворотній агресивний спосіб поводження є невдалим, неадекватним, приводить до загострення конфлікту і погіршення ситуації. Чим більш фрустрована і невротична особистість, тим частіше і гостріше здійснюється неадекватне агресивне поводження. У теорії “фрустрації — агресії» Берковец увів три істотних виправлення:

1) фрустрація не обов’язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них;

2) навіть при готовності агресія не виникає без належних умов;

3) вихід із фруструючих ситуацій за допомогою агресивних дій виховує в людини звичку до подібних дій [3, с. 62].

Теорія соціального навчання агресії затверджує, що фрустрація, міжособистісний конфлікт, полегшує прояв агресії, є необхідним, але не достатньою умовою її виникнення. Для того, щоб в ситуації фрустрації виникло агресивне поводження, необхідна наявність у людини схильності поводитися агресивно в подібних ситуаціях. Така схильність формується і закріплюється через соціальне навчання: спостерігаючи поводження навколишніх, власний удалий досвід застосування агресії. У такий спосіб першорядна роль приділяється соціальному оточенню. В даний час ця теорія займає пануюче положення.

Найбільш відомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняття атаки — акта, що поставляє організмові ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація — слабку. Басс указував на ряд факторів, від яких залежить сила агресивних звичок:

— частота й інтенсивність випадків, у яких людина була атакована, фрустрована, роздратована;

— часте досягнення успіху шляхом агресії приводить до закріплення агресивних звичок;

— культурні і субкультурні норми, засвоєні людиною, можуть полегшити розвитку у нього агресивності;

— впливає темперамент: такі якості темпераменту, як імпульсивність реакцій, рівень активності та ін.;

— прагнення до самоповаги, до захисту від групового тиску, прагнення до незалежності викликає первісну тенденцію до неслухняності, а потім, зустрічаючи опір навколишніх провокує людину до прояву агресивних форм поводження [5, с. 109].

1.3. Гендерні особливості підліткової агресивності

Підлітковий вік часто називають «важким», «критичним», «переломним». І це не випадково. У період від одинадцяти до чотирнадцяти років (± 2 роки) відбувається багаторівнева перебудова організму дитини, завершується формування особистості.

«Відбуваються зміни з боку мотиваційної сфери особистості — на ряді з навчальною мотивацією на перший план починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткової сфери. Стосовно батьків виявляються ознаки реакції емансипації в діапазоні від відстоювання своєї точки зору, до втеч з будинку. У зв’язку з активним формуванням особистості в цей період загострюються особливості характеру» [16, с. 89].

Нам відомо, що центральним для підліткового віку є почуття дорослості, тобто прагнення бути і здаватися дорослими. Саме в цьому виражається життєва позиція підлітка, визначає його бажання, прагнення, поводження в цілому. Виникнення нової життєвої позиції супроводжується значними труднощами не тільки для батьків, педагогів, але і для самого підлітка. Він ще не впевнений у своїх силах, а це викликає в нього напруженість, постійне прагнення перевірити силу свого «я», затвердити себе, виявляючи при цьому непокірливість, упертість, що веде до агресії.

Проблема росту дитячої агресії все більш активно обговорюється в родині, школі, суспільстві. Де джерела дитячої агресії? Як запобігти її прояві?

Серед причин агресивного поводження підлітків ми можемо виділити як соціальні, котрі обумовлені соціальною напругою, психологічна неврівноваженість усього суспільства, так і психологічну, зв’язану з віковими психологічними особливостями підліткового характеру, міжособистісними взаєминами дітей даної вікової групи. Однак дані причини настільки тісно пов’язані між собою, що можна говорити про соціально-психологічні причини агресивної поведінки підлітків, не розбираючи їх окремо. Ми розглянули лише деякі найбільш загальні причини.

Психологи відзначають, що в цілому в дітей збільшилася асоціальна спрямованість, вони стали набагато агресивніші, швидко виходять зі стану рівноваги. Можна сказати, що діти відбивають у своєму характері всі ненормальності сучасного суспільства [16, с. 90].

Крім перерахованих вище причин агресивного поводження підлітків ми вважаємо за необхідне вказати на деякі загальні психологічні причини агресії дітей підліткового віку. Насамперед, як відомо, до вікових психологічних особливостей належить акцентуація, що загострюється в цей період. Варто також виділити обумовлене віком прагнення до зростаючої фізичної активності, яка може виявлятися в задирливості, псуванні майна, руйнівних діях та інших формах агресії, які засуджуються суспільством.

«Дитина підліткового віку прагне уваги, розуміння і довіри дорослих. Вона намагається грати визначену соціальну роль не тільки серед однолітків, але і серед дорослих, тобто виявляє соціальну активність, але іноді дорослі стримують цю активність, у наслідку чого між дорослими і підлітком виростає психологічний бар’єр, що намагаються перебороти багато підлітків застосовуючи активну форму поводження» [18, с. 49].

Якщо підлітки не знаходять взаєморозуміння з оточуючими людьми — у родині, то такі діти більш схильні до агресивного поводження. «У такий спосіб: родина є основним джерелом для одержання дітьми знань про моделі агресивного поводження. Характер відносин між батьками, між батьками і дітьми, дисгармонія в родині, постійне агресивне поводження батьків — усе це визначає агресивне поводження дітей» [18, с. 50].

Розглядаючи дану проблему, нам стало відомо, що агресивність приносить підліткам тимчасове полегшення й може змусити навколишніх звернути на нього увагу, якщо він відчуває потребу в батьківській турботі.

Особливу увагу нам би хотілося приділити особистісним характеристикам підлітків, що, на нашу думку, відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми відносимо високий рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється у високій збудливості, депресивності, що і веде до високого рівня тривожності, замкненості, невпевненості в собі.

Висновки до 1-го розділу

Отже, ми прийшли до висновку, що виникнення агресії в підлітків лежить в основі незадоволенні життєво важливих для дитини потреб, таких як потреба в спілкуванні, самовираженні, самоствердженні. Виступає способом відреагувати і своєрідним захисним механізмом на несприятливу обстановку в родині і жорстоке відношення з боку батьків, досягнення значимої мети.

На закінчення хотілося б сказати, що існує думка про те, що в агресії є свої позитивні і негативні тенденції. Так, наприклад, вона може виявлятися в ініціативній активності або ворожості, неслухняності і відсічі. Агресивність у стані розвити ініціативність, а так само зробити дитину наполегливою, недовірливою і боязкою. Звідси, нашою головною задачею є розвиток позитивних сторін агресивності в підлітка і попередження негативних. Викладені вище теоретичні положення лягли в основу нашого експериментального дослідження агресивності, як властивості особистості школярів старшого підліткового віку, і протягом усієї подальшої роботи ми будемо постійно спиратися на них.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

2.1. Задачі, методи та процедура експериментального дослідження

Перший, підготовчий етап експерименту передбачає: вибір теми дослідження; постановку мети й завдань дослідження; вивчення розроблених у теорії та застосовуваних на практиці заходів, що сприяють вирішенню проблеми; формування гіпотези дослідження.

Відповідно до поставленої мети в процесі роботи нами вирішувались наступні задачі:

— діагностика показника агресії у підлітків старшого шкільного віку;

— встановити домінуючі особистісні якості підлітків з високим ступенем агресивної поведінки;

— визначення схильності до конфліктної поведінки підлітків;

— діагностика фрустрованості агресивних підлітків;

— діагностика інтелектуального розвитку учнів;

— визначення соціального статусу у підлітків 9-х класів.

З метою рішення даних задач нами були використані такі психодіагностичні методики:

1. методика діагностики показників і форм агресії А. Басса — А. Дарки. Цей опитувальник визначає якісні і кількісні характеристики прояву агресії. Вони можуть бути використані для визначення форм агресивності і ворожості підлітків, до яких відносяться: фізична агресія, вербальна агресія, непряма агресія, негативізм, роздратування, підозрілість, образа та почуття провини;
2. методика багатофакторного дослідження особистості Р.Б. Кеттелиа (16 — 100 – 105 с);
3. методика „Особистісна агресивність та конфліктність» (Є.П. Ільїн, П.А. Ковалев). Ця методика виявляє схильність та агресивності як особистісних характеристики;
4. методика діагностики рівня соціальної фрустрації Л.І. Вассермана;
5. критеріально орієнтований нормативний тест розумового розвитку Ю.З. Тельбуха (КОНТРР). Тест призначений для іспиту розумових здібностей школярів 7 — 11 класів і являє собою батарею, що складається з 10 інтелектуальних субтестів, кожний з яких включає 10 завдань. Стобальна шкала виступає як своєрідний критерій, стосовно якого оцінюється загальний рівень розумових здібностей конкретного випробувального;
6. соціометрія (Дж. Мореко). З допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціального поводження людей в умовах групової діяльності.

Наше дослідження було проведене у місті Києві в ЗОШ № 34 в експерименті брали участь підлітки 9 — „А” та 9 — „Б” класів. Експериментальна група склала 50 чоловік: 26 хлопців та 24 дівчинки. Середній вік випробуваних — 15 років.

2.2. Результати дослідження

Для вирішення однієї з задач нашого дослідження, а саме — визначити рівневі показники виразності агресивної поведінки у учнів старшого підліткового віку, ми використовували опитувальник А. Басса й А. Дарки, що визначає якісні і кількісні характеристики прояву агресії. Вони можуть бути використані для визначення форм агресивності і ворожнечі підлітків, до яких відносяться:

— фізична агресія — використання фізичної сили;

— вербальна агресія — вираження негативних почуттів у виді сварок, лементу, вереску, а також погрози, прокльону;

— непряма агресія — використання спрямованих проти інших осіб пліток, жартів і виявляється в неупорядкованих видах люті;

— негативізм — опозиційна форма поводження, спрямована проти авторитету і керівника;

— роздратування — схильність до роздратування, запальність, різкості, брутальності при найменшому порушенні;

— підозрілість — схильність до недовіри й обережного відношення до людей, через переконання, що навколишні мають намір заподіяти шкоду;

— образа — прояв заздрості, ненависті до навколишнього, обумовленим почуттям гніву, невдоволення кимось, або всім світом за дійсні або мнимі страждання;

— почуття провини — зв’язане з можливим переконанням в тому, що він є поганою людиною.

В результаті дослідження агресивної поведінки школярів старшого підліткового віку за методом А. Басса — А. Дарки, ми виявили показники по всіх видах агресивності (Див. Додаток А, Б).

Для перекладу балів у рівневі показники нами було використано метод побудови шкал рівневого оцінювання.

Ми можемо стверджувати про те, що хлопці більш ніж дівчата схиляються до „фізичної» агресії та „роздратованості». Це говорить про те, що хлопці даної вибірки здатні використовувати силу, а також, з її допомогою стверджуватися у групі однолітків. Також, хлопці схильні до роздратування, запальності, різкості, брутальності при найменшому порушенні — все це, також, може спровокувати „фізичні” дії з боку підлітків.

У дівчат в свою чергу має місце високий рівень „вербальної» агресії. Це говорить про те, що вони виражають негативні почуття у виді сварок, лементу, сарказму, а також погроз.

Досить цікавим є питання про те, чи має місце статеве розходження в ступені виразності по показникам агресивності у школярів старшого підліткового віку. Для того, щоб визначити чи є ці розходження і наскільки вони виражені, нами було сформовано дві вибірки порівняння ступеня виразності даних форм агресивності, що властиві кожної з цих груп.

Для розглядання ступеня вірогідності розходжень деяких форм агресивного поводження між хлопчиками і дівчатами нами був використаний критерій Стьюдента (t — критерій). Цей критерій заснований на оцінці загальних частин двох статистичних сукупностей, тобто містить у собі „вимір” різниці середніх значень.

Отримані нами дані дозволяють говорити про те, що між групами має місце статистично достовірні розходження на (р 0,01) по показниках „фізичної» агресії хлопчиків і по показниках „почуття провини» у дівчаток. Це свідчить про те, що хлопчики схильні вирішувати виникаючі питання, конфлікти за допомогою фізичної сили, що так само часто зміцнює їхні позиції в колі однолітків. Можливо на неусвідомленому рівні, хлопці за допомогою своєї сили прагнуть до захисту від групового тиску.

Перевага дівчат по шкалі „почуття провини», дозволяє говорити про те, що багато дівчат даної вибірки вважають себе „поганими» людьми, або усвідомлюють те, що в деяких випадах діють недобре стосовно інших людей, але не бажають впізнавати це, не перестають виявляти свою агресивність.

Аналізуючи досить виражені результати хлопців по шкалі „непряма” агресія, ми бачимо, що розходження між показниками статистично достовірні на (р 0,05). Це свідчить про те, що хлопчики схильні використовувати стосовно навколишніх неупорядковані вибухи люті: образи, сарказм, іронію — тим самим прагнути понизити статус навколишніх у вербальній формі.

Нам стало відомо, що статеві розходження не обмежуються, власне, статевими характеристиками й особливостями психосексуального розвитку. Дівчинки дозрівають набагато раніше хлопців. Так, у підлітковому віці процес психосексуального розвитку дівчинок починається на два роки раніше, ніж у хлопців і триває протягом 3 — 4, а не 4 — 5 років [11, с. 66].

Хлопчики, не дивлячись на те, що вони фізично сильніше дівчинок, мають набагато більшу чутливість до впливу як фізичних так і психологічних факторів. Не випадково в хлопчиків частіше чим у дівчинок зустрічаються психічні порушення. Не випадково дані психологів різних країн світу свідчать про те, що агресивне поводження набагато частіше зустрічається в хлопців чим у дівчат, а випадки антигромадських вчинків находяться в співвідношення 10:1.

Справа в тому, що психологічні розходження хлопчиків і дівчат визначається як статевими особливостями, так і специфікою прояву характерних типів чоловічності і жіночності, обумовлені впливом соціальних факторів, рівнем розвитку суспільства. Отримані нами в результаті дослідження дані показують значне розходження прояву агресивності хлопців і дівчат 9-х класів.

Висновки до 2-го розділу

Отже, спираючись на отримані нами експериментальні дані, ми можемо зробити висновок про те, що ступінь виразності різних форм агресивної поведінки істотно відрізняється. Так само ми визначили, що має місце істотні статеві розходження в ступені виразності. Так, у хлопчиків спостерігається тенденція до прояву „фізичної» агресії, „роздратованості” та „підозрілості», що істотно відрізняє їх від дівчаток. Дівчата, у свою чергу, більш схильні до прояву „вербальної» агресії і відчуттю „почуття провини». Це зв’язано не тільки з біологічними особливостями, але із соціально-культурними сторонами. Тобто, за зовнішньою брутальністю хлопчиків і скритністю дівчаток криється складна картина статево-вікових розходжень їхнього розвитку і відбивається в тому числі на характері агресивності підлітків, її прояву. Для рівневого оцінювання ступеня виразності тих або інших форм агресивності конкретних підлітків нами були побудовані шкали рівневого оцінювання ступеня виразності агресивних проявів.

ВИСНОВКИ

Агресія — складний, багаторівневий феномен, у відношенні якого не існує загальноприйнятої думки: за допомогою нього позначають різноманітні по меті, механізмах, методах і результатах індивідуальні й групові впливи на людей. Тому всі сучасні дослідження орієнтовані на комплексне вивчення різних рівнів і компонентів агресії.

Найбільш відомими теоретичними концепціями агресії є: теорія потяга (З. Фрейд); етологічна теорія (К. Лоренц); теорія фрустрації-агресії (Л. Берковиц, А. Басс); теорія соціального научування (А. Бандура); теорія сили, що примушує (Фишбах).

У даній роботі під агресією розумілося індивідуальне або колективне поводження, дія, спрямована на нанесення фізичного або психологічного збитку або на знищення іншої людини або групи осіб, а під агресивністю — готовність до агресивних дій у відношенні іншого, котру забезпечує (підготовляє) готовність особистості сприймати й інтерпретувати поводження іншого відповідним чином.

Агресія — індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини або групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб’єкта на фрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна агресія, імпульсивна агресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується цілеспрямовано-свідомим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальну агресію, де ціль дії суб’єкта нейтральна, а агресія використовується, як один із засобів її досягнення. Для форм агресії, що розвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні, ідеологічні зіткнення) типові супровідні їхні процеси зараження і взаємної індукції, стереотипізації уявлень у створюваному «образі ворога», готовність суб’єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості – агресивність.

Загальновідомим є, що підлітковий вік являє собою перехід від дитинства до дорослості. Особливе положення підліткового періоду в розвитку дитини відбито в його назвах: «перехідний», «переломний», «важкий», «критичний».

Виникаючий тиск із боку дорослих і відсутність адекватних каналів для самореалізації, викликають у багатьох підлітків не тільки агресивні установки, але й сприяють формуванню таких рис характеру як запальність, дратівливість, невміння себе стримувати.

Агресивне поводження в підлітковому віці стає одним з найпоширеніших, а для багатьох і найбільш зручним способом рішення проблем, що виникають у складних ситуаціях і викликають психічну напруженість.

Головна роль у гендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку установ, утворених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування гендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване гендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов можливе формування у молодої людини гендерної чуйності і культури.

На становлення гендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, пропагуючи ідеї рівності, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні телепередачі.

Велику допомогу у досягненні гендерної рівності надають різноманітні благодійні організації і фонди, підтримуючи організацію конкурсів, семінарів, тренінгів, надаючи гранти для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій.

Дослідники неодноразово встановлювали, що на прояв рівня агресії впливають не тільки вікові особливості індивідів, але їхні статеві відмінності.

Метою дослідження стало вивчення гендерних відмінностей прояву агресивності в підлітковому віці.

Основними показниками агресивності в роботі виступають: індекс агресивності й індекс ворожості (отримані по опроснику А. Басса-Дарки).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бендас Т.В. Гендерная психология. — СПб.: Питер, 2005. — 431 с.
2. Бендас Т.В. Гендерные исследования лидерства // Вопросы психологии. — 2000. — № 1. — 87-95 с.
3. Берковиц Л. Агрессия: причины последствия и контроль: Пер. с англ. — СПб.: Прайм-Еврознак 2001. – 510 с.
4. Берн Ш. Гендерная психология. — СПб.: Прайм-Еврознак 2001. — 320 с.
5. Бэрон Р. Ричардсон Д. Агрессия: Пер. с англ. — СПб.: Питер 1998. — 330 с.
6. Введение в гендерные исследования: В 2 ч. / Под ред. И. А. Жеребкиной. — СПб.: Алетейя 2001. — Ч. 1: Учебное пособие. — 708 с.
7. Выготский Л.С. Педология подростка: проблемы возраста // Собр. соч.: В 6 т. — 1983. — Т. 4. — 372 с.
8. Горностай П.П. Гендерний розвиток та гендерна ідентичність особистості особливості чоловічої та жіночої соціалізації // Гендерні студії: освітні перспективи (навч.-метод. матеріали). — К.: ПЦ Фоліант 2003. — С. 5-21.
9. Джонсон Р.А. Глубинные аспекты мужской психологии: Пер. с англ. М.: Ин-т общегуманит. исслед. 1996. — 190 с.
10. Джонсон Р.А. Глубинные аспекты женской психологии: Пер. с англ. М.: Ин-т общегуманит. исслед. 1996. — 124 с.
11. Каган В.Е. Стереотипы мужественности-женственности и образ Я у подростков // Вопросы психологии. — 2000. — № 3. — 65-69 с.
12. Клецина И.С. Гендерная социализация: учебное пособие. — СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена 1998. — 173 с.
13. Коломинский Я.Л. Мелтас М.Х. Ролевая дифференциация пола у дошкольников // Вопросы психологии — 1985. — №3. — С. 165-171.
14. Кон И.С. Психология половых различий // Вопросы психологии — 1981. — №2 — С. 47-57.
15. Кочарян А. С. Личность и половая роль: Симптомокомплекс маскулинности/фемининности в норме и патологии. — Х.: Основа 1996. — 127с.
16. Кравчук С.Л. Особливості агресивних проявів особистості в залежності від її гендерної ролі // Психологія: Зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. — К. 2000. — Вип. 3 (10). — С. 87-92.
17. Кравчук С.Л. Особливості проявів вербальної агресії залежно від статевих характеристик суб’єкта та об’єкта агресії // Вісник Соціологія. Психологія. Педагогіка / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — 2002. — Вип. 14. — С. 43-47.
18. Кулагина И.Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 19 лет: Учебное пособие. 4-е изд. — М.: Изд-во УРАО 1998. — 176 с.
19. Ярцев Д.В. Особенности социализации современного подростка // Вопросы психологии. — 1999. — № 6. – С.54 -58

ДОДАТКИ

Додаток А.

Показники форм агресії у хлопчиків 9 — „А” та 9 — „Б” класу

№	Ім`я	Фіз. Агрес	Верб. Агрес	Непряма	Негатив	Роздрат	Підозр	Образа	Почут. провини
1	Сергій С.	88	64	78	65	45	88	100	66
2	Євген С.	100	70	60	70	65	88	100	80
3	Олексій К.	90	80	64	65	70	66	80	55
4	Іван М.	66	48	39	65	27	44	80	55
5	Андрій К.	77	64	91	65	45	66	80	55
6	Федір З.	77	80	65	91	45	55	100	55
7	Олексій Г.	100	90	117	90	99	100	100	99
8	Дмитро Д.	90	88	98	81	72	77	60	88
9	Анатолій К.	88	104	92	81	53	88	60	88
10	Олег Т.	100	80	72	117	99	88	80	66
11	Віктор Е.	100	64	81	72	90	99	100	55
12	Михайло К.	64	56	81	81	99	77	100	77
13	Артур Н.	39	72	90	99	54	77	100	88
14	Дмитро Б.	77	64	117	45	63	55	80	88
15	Олег С.	66	72	108	64	63	66	80	90
16	Сергій К.	88	80	72	108	99	66	60	98
17	Максим Н.	100	80	81	39	90	45	102	86
18	Олександр Н.	100	73	99	80	27	86	100	88
19	Михайло З.	90	88	64	64	44	87	100	99
20	Роман Л.	88	96	72	86	95	90	81	98
21	Артем М.	75	96	81	70	54	93	100	90
22	Віктор О.	100	104	98	66	88	91	40	55
23	Ігор В.	92	88	106	87	62	90	60	88
24	Влад П.	88	72	47	70	55	88	80	65
25	Стас К.	88	80	90	103	72	80	100	87
26	Влад К.	65	80	84	94	92	75	100	84

Додаток Б.

Показники форм агресії у дівчат 9 — „А” та 9 — „Б” класу

	Ім`я	Фіз. Агрес.	Верб. Агрес.	Непряма	Негатив.	Роздрат.	Підозр.	Образа	Почут. провини
1	Ірина З.	88	56	90	104	99	100	100	99
2	Єва О.	100	56	99	56	90	100	100	77
3	Олена К.	66	72	99	90	81	88	42	64
4	Майя М.	100	88	108	80	81	77	80	66
5	Наталя Д.	110	104	108	80	83	98	80	85
6	Дар`я П.	99	56	99	56	90	77	100	77
7	Ірина Р.	77	90	72	56	90	77	100	43
8	Віка М.	88	80	108	72	99	77	100	88
9	Жанна В.	100	80	106	80	63	66	60	99
10	Марія Ш.	110	56	99	72	63	88	80	86
11	Дар`я А.	86	56	90	88	72	88	20	88
12	Ліка В.	77	64	73	85	72	99	100	98
13	Олена Г.	77	64	106	56	81	110	100	99
14	Марина Н.	56	72	90	64	83	99	60	66
15	Ольга С.	65	80	90	102	90	76	80	55
16	Тетяна М.	33	88	108	104	99	77	82	66
17	Катя П.	99	88	117	56	81	75	100	85
18	Марія Н.	99	72	118	80	90	99	100	42
19	Аліна В.	86	80	99	80	90	112	100	77
20	Олена Г.	100	54	90	56	63	99	100	88
21	Оксана С.	100	66	72	55	70	66	46	99
22	Надія Л.	66	40	74	56	99	76	68	86
23	Олена Д.	77	64	108	80	82	65	100	75
24	Світлана К.	77	72	108	104	81	98	96	84